Книга Естери
Джон А. Мартін
ВСТУП
Історичні передумови. Книга Естери унікальна з декількох причин. Однією з них є те, що це книга, в якій піднімаються певні історичні проблеми. Вона містить цікаві та доволі інформативні оповіді очевидців про Перську імперію, які відповідали тим часам, але які важко засвідчити з допомогою зовнішніх джерел (див. коментарі до підрозділу «Історична достовірність»).
Події книги відбуваються в часи існування Перської імперії (539-331 роки до н.е.), тоді, коли багато ізраїльтян повернулося з Вигнання у Палестину, щоб відбудувати храм та відновити систему жертвопринесень. Однак більшість ізраїльтян не захотіло повертатися на батьківщину. Вони мали це зробити, бо Ісая та Єремія закликали переселенців вийти з Вавилону (Іс. 48:20; Єр. 50:8; 51:6) після 70 років Полону (Єр. 29:10) і повернутися туди, де Господь міг благословити їх відповідно до завітних обітниць (Втор. 28). Однак Естера і Мардохей, як і багато інших, не повернулися на обіцяну землю і не особливо прагнули коритися відповідному закликові пророків. Перський цар, який згадується в Книзі Естери, – це Ксеркс (485-465 роки до н.е.), відомий з інших джерел під іменем Ахашверош (див. НМВ, примітки), сильний і вправний правитель. Події, описані в цій книзі, трапилися між тими, які розглядаються в Езр. 6 та Езр. 7 (див. таблицю «Хронологія подій після вигнання» поблизу Езр. 1:1) та охоплюють одне десятиріччя – від 483 року до н.е. (третій рік правління Ксеркса, Ест. 1:3) і до 473 року (кінець дванадцятого року правління Ксеркса, 3:7).
Характерні особливості. Книга Естери – це єдина книга у Біблії, в якій не згадується ім’я Бога. У Новому Завіті не міститься жодних цитат із цієї книги. Та й серед сувоїв Мертвого моря немає її копій. У цій книзі ні разу не згадується ні Закон, ні жертвопринесення, ні підношення. Все це дуже яскраво засвідчує той факт, що юдеї, які мешкали на землях Перської імперії, не виконували Божу волю. Вони нехтували своїм обов’язком повернутися у Палестину і долучитися до поклоніння в храмі.
Жодного разу тут не йдеться і про молитву, хоча про піст згадка все ж є. В інших книгах часів після Вигнання молитва відіграє важливу роль для її головних дійових осіб (і Книга Езри, і Книга Неємії є чудовими прикладами цьому), однак в Книзі Естери нічого не говориться ні про молитву Естери, ні про молитву Мардохея. Здається, і Естері, і Мардохею бракувало глибокої духовної обізнаності, окрім певності у тому, що Бог захистить Свій народ.
Читачі. Знання про те, ким були перші читачі біблійної книги, неабияк допомагає у тлумаченні тієї книги. У Книзі Естери є чимало дат, які пов’язують дану оповідь з певним періодом існування Перської імперії, однак немає жодних натяків на те, коли ця книга була написана, як і жодних безумовних свідчень щодо її перших читачів.
Деякі науковці припускають, що цю книгу було укладено в Перській імперії, а потім перевезено у Палестину і додано до збірки біблійних книг (СЗ рукописів, які вважалися канонічними). Однак більш імовірним є припущення, що автор мешкав у Палестині і написав свою оповідь про події, що відбувалися в Перській імперії, для своїх товаришів, які повернулися чи поверталися на батьківщину. Малоймовірно, що книга була написана для читачів-персів. Немає жодного сумніву, що вона укладалася для того, аби запевнити ізраїльтян, що Бог діє в їхніх інтересах, навіть через людей, які відмовилися повертатися на обіцяну землю.
Коли дана книга створювалася (див. коментарі у підрозділі «Автор і час написання») юдеї, які мешкали у Палестині, проходили через важкі часи відбудови власної нації та відновлення служіння в храмі. На відбудову самої храмової споруди знадобився 21 рік (536-515 роки до н.е.) і, як зрозуміло з другої половини Книги Езри, люди не перебували у хорошому духовному стані під час царювання Артаксеркса (464-424 роки до н.е.). Звісно, і Езра, і Неємія зазначали причину такого становища: люди не виконували завіт, а тому замість Божого благословення зазнавали Божого прокляття. Отож, Книга Естери слугувала великою втіхою для юдеїв у ті непрості часи. Вона допомагала їм зрозуміти, що сусідні народи, які видавалися такими могутніми, ніколи не могли перемогти вибраний Божий народ. Бог захищав ізраїльтян, хоча й чимала їх кількість знаходилася поза межами обіцяної землі. Книга Естери також заохочувала їх поклонятися Богові Ізраїля, хоча Він і не згадується у ній на ім’я.
Автор і час написання. В самій книзі не міститься жодного натяку на те, хто її написав. Та хто б це не був, ця людина чудово знала культуру Персії. Дана оповідь свідчить про те, що дана особа перебувала там, адже описувала події як очевидець. І це був, скоріш за все, юдей. Дехто припускає, що це Езра або Неємія написав цю книгу, але цьому немає безумовних свідчень. Багато тлумачів Книги Естери заявляло, що її було написано значно пізніше з огляду на мову та стиль написання, однак нещодавні дослідження показали, що дана думка безпідставна. Цей рукопис міг бути написаний десь між 470 і 465 роками до н.е., в останні роки правління Ксеркса (див. 10:2-3), або ж під час царювання його сина Артаксеркса (464-424 роки до н.е.). Припущенню, що автором була відома на той час людина, також немає підтверджень.
Історична достовірність. Заперечення щодо історичної достовірності подій, описаних у Книзі Естери, поділяються зазвичай на три групи:
1. Однією з цілей Книги Естери (див. коментарі у підрозділі «Мета») було бажання автора описати походження релігійного свята Пурім. Хоча науковці ведуть дебати з приводу точного значення слова «Пурім» і того, що воно символізує, у Книзі Естери сказано, що дане свято слугує спомином про Боже дивовижне звільнення Свого народу від Амана. Те, що може видатися «випадковістю», було, звісно ж, втручанням Всевишнього Бога. Однак багато тлумачів твердить, що це пояснення є надто простим і що оповідь про свято Пурім з’явилася як народна казка. Проте не існує жодних переконливих свідчень, які б суперечили тому тлумаченню, яке міститься в Книзі Естери, щодо походження свята Пурім. Неможливо довести, що воно має якесь інше походження.
2. Багато хто сумнівається, що дана оповідь є історично достовірною, бо, як вони кажуть, немає жодних інших текстів, в яких би згадувалися дійові особи даної книги. Але в інших текстах таки міститься згадка про Ксеркса, хоча в них і справді нічого не мовиться про царицю на ймення Естера чи про Мардохея, чи Амана. Власне кажучи, поза межами даної книги Естера не згадується більш ніде. (Про Мардохея, однак, йдеться; див. коментарі до 2:5-7.) Однак той факт, що немає жодних інших джерел, в яких би говорилося про Естеру, ще не доводить, що вона не існувала. Геродот і Ктесій писали, що жінка на ймення Аместріс була царицею, дружиною Ксеркса. Вона була матір’ю наступного правителя, Артаксеркса. Однак Геродот згадував про Аместріс у стосунку не до царювання Ксеркса, а до правління її сина багато років потому. Якщо Аместріс ототожнювати з жінкою з Біблії на ймення Вашті, яку було усунуто від царювання у 482 році до н.е. (Артаксеркс народився у 483 році до н.е.) і про яку більше не згадували аж до часу, коли царем став її син у 464 році до н.е., тоді Естера і справді мала час на те, щоб бути царицею аж до смерті Ксеркса чи принаймні до часу, на якому завершується Книга Естери. Навіть якщо Вашті була усунена до написання книги, автор міг включити цей факт, адже він слугував меті книги. Припущення, що Естера могла й не існувати, бо в існуючих історичних документах її ім’я не згадується, є непереконливим і безпідставним. Насправді, її існування дуже вдало вплітається в хронологію подій часів Перської імперії.
3. Деякі тлумачі вважають, що оповідь про царя Ксеркса видається неправдоподібною. Навіщо було цареві обирати собі царицю у такий незвичний спосіб? Відповідаючи на це запитання, варто знову зазначити, що не існує, як і не існувало, жодних свідчень тому, що дана біблійна оповідь є недостовірною. Насправді, про ірраціональність Ксеркса і його великий гарем в Сузах таки говориться в інших джерелах.
Існує чимало свідчень, які доводять історичну достовірність фактів з даної книги. Ксеркс і справді був царем Персії. Про його бенкети знали всі. Ксеркс часто чинив нелогічно, час від часу демонструючи напади гніву (1:12; 7:10). Він дійсно мав палац у Сузах і великий гарем, розміщений там. А про особливості його двору можна довідатися й з інших джерел.
Мета . Як уже зазначалося, Книга Естери була написана для того, аби підбадьорити юдеїв, які повернулися з вигнання, згадкою про те, що Бог – відданий і Він виконає Свої обіцянки, які дав колись Своєму народові. Автор описував, як Бог завжди й у всьому оберігає Своїх людей (навіть «неслухняних», як-от Естеру та Мардохея, – тих, які не повернулися у свій край). Автор тут також роз’яснив, як саме з’явилося свято Пурім, святкування якого щоразу неабияк надихало ту невелику громаду юдеїв, що залишилася.
ПЛАН
І. Естера стає царицею (1:1-2:20)
А. Ксеркс усуває Вашті (част. 1)
1. 187-денний бенкет царя (1:1-9)
2. Усунення Вашті (1:10-22)
Б. Ксеркс робить царицею Естеру (2:1-20)
1. План відбору нової цариці (2:1-4)
2. Естеру привозять у гарем (2:5-11)
3. Естеру обирають царицею (2:12-20)
ІІ. Наказ винищити юдеїв (2:21-4:3)
А. Обман та ненависть Амана до юдеїв (2:21-3:6)
1. Мардохей рятує цареві життя (2:21-23)
2. Підвищення Амана (3:1-6)
Б. Аман переконує царя винищити юдеїв (3:7-15)
1. Аман кидає жереб (3:7-9)
2. Цар дає дозвіл (3:10-11)
3. Розповсюдження царського наказу (3:12-15)
В. Розпач Мардохея (4:1-3)
ІІІ. Естера усуває загрозу (4:4-9:19)
А. Розмова Естери з Мардохеєм (4:4-17)
Б. Естера розкриває змову (част. 5-7)
1. Організація бенкету (5:1-4)
2. Організація другого бенкету (5:5-8)
3. Аман сердиться й будує шибеницю (5:9-14)
4. Ксеркс вшановує Мардохея (част. 6)
5. Ксеркс дізнається про змову і наказує повісити Амана (част. 7)
В. Юдеї отримують помилування і вчиняють помсту (8:1-9:19)
1. Підвищення Мардохея (8:1-2)
2. Розповсюдження другого царського наказу (8:3-14)
3. Радість юдеїв (8:15-17)
4. Помста юдеїв (9:1-19)
IV. Започаткування свята Пурім (9:20-32)
V. Похвала Мардохеєві (част. 10)
КОМЕНТАРІ
І. Естера стає царицею (1:1-2:20)
У першій великій частині даної книги описується потреба юдеїв у порятунку від Бога та передумови цього порятунку. Безумовно, багатьом першим читачам, як і читачам сьогодення, було значно легше зрозуміти подальший текст, знаючи про передумови даної історії. Автор доволі детально описав бенкет у Персії, а також причини, завдяки яким Естера стала царицею. Отож, автор був не лише майстром висвітлення історичних фактів, а й чудовим оповідачем.
А. Ксеркс усуває Вашті (част. 1)
1. 187-ДЕННИЙ БЕНКЕТ ЦАРЯ (1:1-9)
1:1. Оповідь розпочинається зі згадки про «Ксеркса, що царював від Індії до Етіопії над 127 країнами» (див. 8:9). Ксеркс, ймення якого в оригінальному тексті Книги Естери давньоєврейською мовою звучить як Ахашверош (див. НМВ, примітки), був царем Перської імперії впродовж 21 року з 485 року і до 465 року до н.е.. У Біблії про нього йдеться лише в Езр. 4:6 та Дан. 9:1. Неабиякий обсяг його імперії засвідчено декількома зовнішніми джерелами, в яких описується розмір цієї імперії подібними ж словами (див. карту «Перська імперія» поблизу Езр. 1:1). Юдея була однією з провінцій, якими правив цей цар (див. Неєм. 1:2).
Індія, яка згадується тут, відповідає сучасному Західному Пакистану. Етіопією (Куш) називалися землі верхнього Нілу, тобто сучасного південного Єгипту, всього Судану та північної Ефіопії.
1:2. «Цар Ксеркс» мав тоді розкішний палац у Персеполісі та зимовий замок (палац) в Сузах (див. Неєм. 1:1). Персеполіс і Екбатана (Езр. 6:2) належали до головних міст Перської імперії (див. карту «Перська імперія» поблизу Езр. 1:1). Напис часів царювання сина Ксеркса Артаксеркса свідчить про те, що цей палац було знищено вогнем десь за часів правління Артаксеркса . Згадка про цей замок в Ест. 1:2 була засвідчена археологічними роботами в Сузах. Автор, який жив у пізніші часи, не знав би про існування даного палацу, тому цілком логічно можна припустити, що автор даної книги проживав у часи, близькі до тих, які описуються в книзі.
1:3-4. «На третьому році свого царювання» (у 483 році до н.е.) Ксеркс «справив … бенкет», на який запросив усіх своїх князів та придворців, а також отаманів війська, боярів та намісників «країн». Згадка про всіх цих урядовців відповідає тому факту, що в Перській імперії існувала доволі розгалужена система управління. Хоча тут і не сказано, але даний бенкет, вочевидь, мав стосунок до великого святкування, яке провів Ксеркс, готуючись до вторгнення у Грецію. Як писав Геродот, Ксерксу знадобилося чотири роки, аби підготуватися до вторгнення, яке він розпочав у 481 році до н.е.. (Чотири роки Геродота починалися від початку царювання Ксеркса, тобто з 485 року до н.е.). Немає жодного сумніву, що за ці «180 днів» було проведено чимало зустрічей, на яких обговорювалися деталі вторгнення, як і демонструвалися «великі багатства … та пишний блиск». Планована військова кампанія вимагала чималих затрат.
У Книзі Естери нічого не говориться про вторгнення Ксеркса в Грецію, але з інших джерел відомо, що він мав намір помститися за поразку свого батька під Марафоном поблизу Афін. Величезний флот Ксеркса розгромив греків біля Фермопілів, однак зазнав поразки у відомій битві при Саламіні у 480 році до н.е. та в битві при Платеях у 479 році до н.е.. Ксеркс був змушений відступити й повернутися назад. Естера здобула прихильність царя у 479 році до н.е., сьомого року його царювання (2:16), тобто вже після його поразки з боку греків. Отож, події, занотовані в Ест., відповідають фактам, відомим з нерелігійних джерел.
1:5-9. Після 180-денного бенкету «справив» Ксеркс ще один «бенкет», який тривав сім днів і був для людей із «Сузи-замку». На цей бенкет були запрошені як особи знатного походження, так і прості люди. Опис декорування саду «царського палацу» (вірші 6-7) свідчить про те, що автор був очевидцем даної події. Напевно, і Мардохей знаходився серед гостей на цьому семиденному бенкеті. Відомо, що льон, вісон, срібло та мармур і справді широко використовувалися в Персії, а про перські «золоті й срібні дивани» (див. 7:8) згадував сам Геродот. Білий та блакитний кольори були царськими кольорами (див. 8:15). Посуд для напоїв (кубки) з коштовного матеріалу слугував ознакою розкоші у Персії. Дане святкування пожвавлювалося ще й тим, що кожен гість міг пити стільки вина, скільки хотів. Іншими словами, цар давав людям свободу у даному питанні. В той ж час «цариця Вашті теж справила бенкет для жінок». Окремі бенкети не були чимсь дивним у перській культурі.
2. УСУНЕННЯ ВАШТІ (1:10-22)
1:10-12. Ксеркс звелів своїм «сімом скопцям (див. 6:14) … привести … Вашті» у його бенкетний зал, щоб «її красу» оцінили його гості чоловічої статі. Однак вона «відмовилася прийти». Один зі скопців, Харвон, згадується також згодом (див. 7:9). Таке розпорядження цар віддав «сьомого дня», тобто останнього дня святкування, яке, фактично, перетворилося на пиятику. Згадка про сімох скопців відповідає часам, про які оповідає тут автор. Тоді було прийнято, щоб молоді чоловіки, які служили у царя, піддавалися каструванню, аби не мати спокуси започаткувати свій власний рід.
Автор не пояснює, чому Вашті відмовилася. Ніщо тут не вказує на те, що цар хотів долучити її до чогось аморального. Ймовірно, вона просто не захотіла тоді бути присутньою в такій строкатій чоловічій компанії. Існує припущення, що коли б цією царицею була Аместріс, то її відмову можна було б пояснити вагітністю та виношуванням Артаксеркса, який народився у 483 році до н.е.. Та, незважаючи на причину її відмови, вона тим самим порушила етикет. Цар же звик отримувати все, чого бажав, і тоді, коли цього бажав. Тому її відповідь неабияк розлютила царя (див. 7:7).
1:13-15. Цар порадився «з мудрецями» щодо своїх подальших дій. Ці семеро чоловіків мали особливий доступ до царя («могли бачити обличчя царя та посідали перші місця в царстві») і добре знали закони. Геротод підтвердив той факт, що наради з мудрецями були звичними для дворів стародавнього Близького Сходу. Мудреці відігравали помітні ролі в урядах на всьому стародавньому Близькому Сході (наприклад, Даниїл у Вавилонській та Перській імперіях). Відмовившись, Вашті вчинила злочин, а саме не виконала наказ царя. Зрозуміло, що між царем і царицею не було ніжних почуттів, як і між ним та жінками з його гарему. Це стає зрозуміло і згодом, коли Естера сказала Мардохею, що вже якийсь час не бачила царя й боїться просити дозволу побачитися з ним (4:11).
1:16-22. Мемухан, один із мудреців Ксеркса, запропонував, аби цар усунув Вашті з посади цариці (вірш 19), щоб усі інші знатні жінки («княгині», вірш 18) імперії (та й взагалі «всі жінки», вірш 20) не надумали брати з Вашті приклад та «маловажити своїх чоловіків» (вірш 17) і щоб уся імперія не сповнилася «зневаги (до чоловіків) та прикрощів» (вірш 18) з боку жінок. Важко зрозуміти, як це покарання мало змусити інших жінок імперії шанувати «своїх чоловіків», однак саме така думка була в основі даного указу. Це частково пояснюється тим фактом, що чоловіки тоді дуже пиячили (вірш 10). (Фраза «коли … цареві це до вподоби» зустрічається в СЗ дев’ять разів, сім з яких в Книзі Естери: Неєм. 2:5, 7; Ест. 1:19; 3:9; 5:4, 8; 7:3; 8:5; 9:13.)
Така «порада» сподобалася «цареві й князям». І видав він указ, який було розіслано по всій імперії різними мовами (див. 3:12) і в якому говорилося, що «кожен чоловік» має бути «паном у своєму домі». Тодішня система оповіщення була доволі розвиненою, що дало змогу швидко розіслати відповідну новину по всіх куточках імперії (див. 3:13; 8:10). Ця інформація неабияк допомагає зрозуміти подальшу оповідь про вивищення Естери.
Б. Ксеркс робить царицею Естеру (2:1-20)
Естера, юдейка, зайняла таку посаду, яка давала їй змогу допомагати ізраїльському народові. Її призначення на посаду цариці трапилося навіть ще до того, як в ізраїльтян виникла потреба у її допомозі. Перші читачі могли відразу зрозуміти, що тут ідеться про ще один випадок, коли Бог захищав Свій обраний народ.
1. ПЛАН ВІДБОРУ НОВОЇ ЦАРИЦІ (2:1-4)
2:1-4. «Як уже погас гнів царя», вочевидь, за якийсь час, він зрозумів, що поступив нерозумно. З даної книги стає зрозуміло, що царем ввесь час маніпулювали його урядовці, а він сам не міг похвалитися надзвичайною кмітливістю. Як і всі інші можновладці, він мусив покладатися на інших, які мали виконувати роль його очей та вух, а тому він не завжди отримував найкоректнішу інформацію чи пораду.
У даному випадку цареві запропонували зібрати в Сузах «молодих дівчат (незаміжніх жінок) … під догляд Гегея» (скопця, що був сторожем у царському гаремі) і надати їм все, «що треба для прикраси» (див. вірш 9), а тоді вибрати серед них дівчину, яка стане «царицею замість Вашті». Ті самі «царські джури» (знавці «закону й права … сім князів», див. 1:13-14) колись запропонували цареві усунути Вашті. Тож тепер вони, звісно ж, не хотіли, щоб Ксеркс поновив її на посаді цариці, адже боялися, що тоді вона оберне свій гнів супроти них. Дана порада сподобалася цареві, «й він зробив так». Про те, що у нього був гарем у Сузах, відомо і з інших джерел. Нові жінки повсякчасно доставлялися в гарем перського царя і замінювали старших жінок.
2. ЕСТЕРУ ПРИВОЗЯТЬ У ГАРЕМ (2:5-11)
2:5-7. Мардохей – це вавилонське ім’я, яке походить від назви бога Мардука. Ймення mrdk згадується і в арамейських документах п’ятого століття. Мардохей був юдеєм із племені Веніямина. Однак він намагався тримати в таємниці той факт, що він і його кузина були юдеями (вірші 10, 20). Текст вірша 6 може свідчити про те, що Навуходоносор вивіз Мардохея з Єрусалиму разом «з Єхонією» (597 рік до н.е.). Однак це означало б, що третього року царювання Ксеркса Мардохеєві вже було приблизно 115 років, а Естері – 80. Тому, мабуть, краще буде припустити, що це «Кіша», прадіда Мардохея, було вивезено з Єрусалиму у 597 році до н.е..
Кузина Мардохея Естера також була з племені Веніямина, однак її виховував Мардохей, вочевидь тому, що її батьки померли, коли вона ще була маленькою. Її батьком був Авіхайл (вірш 15; 9:29). Ймення Естера («зірка») – перське. Її давньоєврейське ім’я Гадасса означає «мирт». Вона «була гарна станом і гожа з лиця».
2:8-11. Естеру забрали у гарем Ксеркса для відбору нової цариці, як і багатьох інших молодих «дівчат» царства, яких було «зібрано … у Сузи-замок». Естера відразу «сподобалась Гегеєві», скопцю (див. вірш 3), внаслідок чого змогла зайняти доволі вигідне становище в гаремі. Вона отримала чудові «прикраси» і їжу, яка, вочевидь, була кращої якості, аніж зазвичай. Гегей «приставив до неї сімох найзначніших дівчат», які в усьому їй прислуговували. Очікування в гаремі зайняло приблизно 12 місяців (вірш 12), тож Естера мала час оцінити своє особливе становище.
Естера зберігала своє юдейське походження у таємниці (див. вірш 20) і не розповідала про нього ні Гегеєві, ні своїм служницям, ні будь-кому іншому, «бо Мардохей наказав їй» такого не робити. З цього та інших тверджень у книзі стає зрозуміло, що автор хотів підкреслити: Бог захищав і допомагав Естері та Мардохею попри те , що вони не жили відповідно до Закону, який Бог дав ізраїльтянам. Згідно з Законом Естера не мала права виходити заміж за язичника (Втор. 7:1-2) чи вступати у статеві стосунки з представником протилежної статі, який не був її чоловіком (Вих. 20:14), і все ж саме з цією метою її забрали у гарем. Естеру можна протиставити Даниїлу, який відмовився споживати страви з царського столу (Дан. 1:8), бо вони були приготовлені з того, що згідно з юдейським Законом вважалося нечистим. Вочевидь, Естера не особливо переймалася тим, яку саме їжу споживала (Ест. 2:9). Вона, звісно ж, не відокремлювалася від інших, як робив це Даниїл.
3. ЕСТЕРУ ОБИРАЮТЬ ЦАРИЦЕЮ (2:12-20)
2:12-15. Естера стала дуже популярною за той рік, впродовж якого тривали її приготування до ночі з царем. Прикраси кожної дівчини мали підкреслювати її особливу красу. Мірра, смола невеликого дерева, дає особливий аромат.
Естера не просто приймала участь у конкурсі краси, де винагородою було схвалення царя. Дівчата таким чином готувалися до статевих стосунків із ним. На це вказує фраза «увечорі вона входила, а вранці поверталась». Після цього їх переселяли в інший гарем «під догляд Шаамгаза», де знаходилися царські наложниці. Більшість жінок була змушена провести решту свого життя саме в цьому домі для наложниць, і багато з них, скоріш за все, більше ніколи не бачило царя. Коли ж Естера пішла до царя, то зробила лиш те, «що порадив їй Гегей, царський скопець».
2:16-20. Естеру привели «до царя Ксеркса» у 479 році до н.е., «на сьомому році його царювання», десятого місяця (Тевет – це вавилонська назва грудня-січня). «Цар уподобав собі Естеру» і «зробив її царицею замість Вашті». Потім справили «великий бенкет», а цар «роздав дарунки» своїм підданим. Впродовж усього цього Естера жодного разу не видала свою таємницю, що є представницею юдейського народу (див. вірш 10). Вочевидь, саме під час зборів другого гарему з «дівчат» Мардохей «сидів коло царської брами» (див. вірш 21; 3:2). Той факт, що він знаходився біля царських воріт, свідчить, скоріш за все, про те, що Мардохей займав тоді посаду судді, а це дає змогу вірно розтлумачити наступні події. Даний факт щодо Мардохея показує, як саме він зміг розкрити змову про вбивство царя і через що з’явилася загроза всьому юдейському народові.
ІІ. Наказ винищити юдеїв (2:21-4:3)
Багато хто зауважує, що Книга Естери – це велика книга малого розміру. Як і Книга Рути, ще одна книга малого розміру у Біблії про жінку, Книга Естери має всі ознаки великого літературного твору, в якому є місце конфлікту, ворожнечі, напруженню та іронії. Фігура антагоніста Амана вводиться автором саме тут, з чого й розпочинається його конфлікт з Мардохеєм.
А. Обман та ненависть Амана до юдеїв (2:21-3:6)
1. МАРДОХЕЙ РЯТУЄ ЦАРЕВІ ЖИТТЯ (2:21-23)
2:21-23. І знову згадка про те, що Мардохей «сидів коло царської брами» (див. вірш 19), а отже, виконував роль судді, вказує на те, що це Бог верховним чином керує всіма подіями. Дізнавшись про задум Бігтана і Тереша, царських вартових, убити «царя Ксеркса», Мардохей розповів про це «цариці Естері», а вона вже «сказала про те цареві». Естера, однак, повідомила Ксерксові, що це Мардохей розкрив змову. Після відповідного розслідування двох чоловіків, які були учасниками даної змови, повісили «на дереві» (див. 5:14). Однак тут ідеться, скоріш, не про звичне повішання за шию, а про насаджування на палю (див. Езр. 6:11). Такий спосіб страти не був дивним у Перській імперії. Відомо, що якось Дарій, батько Ксеркса, віддав наказ посадити на палю 3000 чоловіків. Відомості про спробу вбити царя були записані «в літописну книгу», офіційний царський документ (див. Ест. 6:1-2).
2. ПІДВИЩЕННЯ АМАНА (3:1-6)
3:1. Ксеркс підвищив Амана до посади, яка давала йому змогу бути «вище від усіх князів». Це трапилося «після тих подій» (тобто після того, як Мардохей порятував цареві життя, розкривши змогу, і її учасників було страчено). Цілком логічно буде припустити, що Мардохей розраховував на бодай якусь винагороду за свій вчинок на користь царя. Але тоді він не отримав ніякої винагороди через певну бюрократичну плутанину. Згодом, однак, така недбалість дуже вразила і здивувала царя (див. 6:1-3).
Оскільки Аман був агагієм, дехто припускає, що він був нащадком Агага, амалекитянського царя (1 Сам. 15:8). Однак, малоймовірно, що перський урядовець такого високого чину мав якийсь стосунок до західного семіта, який жив 600 років тому. Археологи віднайшли напис, в якому сказано, що Агаг – це також назва однієї з провінцій Перської імперії. Це, вочевидь, і пояснює, чому Аман називався агагієм.
3:2-4. Посада Амана була такою, що всі «царські слуги» (в тому числі інші шановані люди) мали кланятися йому, тобто виявляти йому особливу пошану. Тут не йдеться про поклоніння, як-от у Дан. 3:8-15, де юдеї відмовилися поклонятись язичницькому бовванові всупереч наказу царя. Оскільки царські слуги, «що при царській брамі», мали ставати «навколішки» перед Аманом, то, цареві, вочевидь, мали кланятися всі люди. Мардохей сказав, що він не буде кланятися Аманові (див. Ест. 5:9), бо «він (Мардохей) юдей». Напевно, така повсякчасна відмова («щодня») була, скоріш, виявом гордощів, а не релігійних переконань. Адже впродовж декількох років Мардохей не дозволяв Естері розповідати цареві про те, що вона – юдейка (2:10, 20), а тут використовував свою національну приналежність як виправдання свого небажання віддавати шану перському урядовцю дуже високого чину.
3:5-6. Аман дуже «розлютився» через відмову Мардохея кланятися йому (див. 5:9) і заповзявся шукати способу «знищити всіх юдеїв», а не лише Мардохея. Це був перший випадок антисемітизму. Оповідь ж сягнула тут своєї критичної точки напруження. (Згодом друга точка напруження сягнула свого апогею, коли було викрито, що це Аман задумав винищити юдеїв; 7:6.) Якщо б було знищено всіх юдеїв «в усьому царстві Ксеркса», тоді це зачепило б і мешканців Палестини. А ці люди були віддані Господеві, поклонялися Йому у відбудованому храмі і жили згідно з постановами Закону (див. коментарі до Езр. 1-6). Масове винищення тисяч юдеїв не входило у Божі плани. А Його плани не може порушити ніхто (Іов. 42:2). Це Він може порушити грішні задуми людини, іноді з допомогою див, а іноді через начебто випадкові події, про що, наприклад, йдеться далі. Бог завжди діє в інтересах Своїх людей.
Б. Аман переконує царя винищити юдеїв (3:7-15)
1. АМАН КИДАЄ ЖЕРЕБ (3:7-9)
3:7. Автор тут згадав про начебто маловажну річ, як-от те, що Аман використав « пур » – вавилонське слово, яке означало «жереб», – аби вирішити, коли саме вбити юдеїв. Однак перші читачі даної книги відразу могли зрозуміти, що це Бог діє в інтересах Своїх людей навіть у тому, що стосується часу здійснення певних подій. Адже внаслідок кидання жеребу юдеї отримали майже цілий рік на те, щоб підготуватися до сутички зі своїми ворогами.
Минуло трохи більш як чотири роки з того часу, як у 478 році до н.е. Естера стала царицею (2:16). Першого дня року, у місяці Нісан (квітень-травень) 474 року до н.е., на початку «дванадцятого року царювання Ксеркса», було кинуто « пур , … шукаючи …, коли б знищити в один день» всіх юдеїв. Саме від цього слова « пур » власне й походить назва свята Пурім (9:26). Очевидно, що саме той день, на який вказав би пур (жереб), мав стати початком винищення юдеїв. Аман, як і багато інших людей у Перській імперії, був дуже забобонним (див. 6:13). У перській релігії велике значення приділялося долі та удачі. Кидаючи жереб, Аман дозволяв долі вказати йому на найбільш вдалий день для здійснення його задуму супроти юдейського народу. Він, звісно ж, не розумів, що це Бог, який усе створив і всіма подіями керує, керував і даною ситуацією – киданням жеребу (Прип. 16:33; див. коментарі до Діян. 1:26). Бог уже приготував спосіб порятунку Своїх людей від задуму Амана. Місяць, на який вказав жереб, був дванадцятим (лютий-березень), а це майже за рік. День, який також був визначений, припав на тринадцяте число цього місяця (див. Ест. 3:13; 8:12; 9:1).
3:8-9. Аман пішов до царя, щоб спонукати його допомогти йому у здійсненні задуманого. Він обманом переконав Ксеркса у тому, що всі юдеї не виконують «царських законів», а тому, як він зауважив, цареві буде краще, якщо він позбудеться їх, розкиданих та розсіяних по всій імперії. Аман сказав, що охоче візьме на себе витрати на виконання відповідного наказу. Вочевидь, він був надзвичайно багатий. Як урядовець найвищого чину у нього, звісно ж, було чимало можливостей для збагачення. «10 000 талантів срібла» важили приблизно 750 000 фунтів, а це дійсно величезна кількість, яка рівнозначна мільйонам доларів у наш час. Й ось цю приголомшливу суму Аман був готовий заплатити. Напевно, саме така величезна сума грошей викликала у царя певні підозри стосовно Амана. Адже він був певен, що Аман не міг отримати такі великі гроші виключно чесним шляхом. (Цікаво, однак, але зрештою цар не взяв у нього ці гроші; вірш 11.) У ті часи перси використовували срібло як грошовий стандарт.
2. ЦАР ДАЄ ДОЗВІЛ (3:10-11)
3:10-11. Як і колись, Ксеркс знову дозволив урядовцю собою маніпулювати (див. 1:16-22; 2:2-4). Він прийняв пораду Амана і дав йому відповідний дозвіл. Передаючи Аманові «зо своєї руки перстень», Ксеркс тим самим дозволив ворогові «юдеїв», як тепер називався Аман, розіслати відповідне розпорядження від імені царя по всій імперії. У Книзі Естери Аман п’ять разів називається ворогом юдеїв (див. 7:6; 8:1; 9:10, 24). Царський перстень також використовували для засвідчення документів, виданих царем. Коли його притискали до свіжої глини, на ній залишався характерний відпечаток, який слугував підписом та підтверджував, що даний документ від царя (див. 3:12; 8:2, 8; Бут. 41:42; Дан. 6:17; Аг. 2:23). Цар «сказав Аманові», що той може робити «з народом» все, «що … завгодно». Звісно, тоді він не усвідомлював, що його цариця Естера, будучи юдейкою, також мала стати жертвою цього огидного задуму.
3. РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ЦАРСЬКОГО НАКАЗУ (3:12-15)
3:12-15. Листи Амана, розіслані «від імени царя» по всіх «царських країнах» та різними мовами (див. 1:22), закликали до винищення «всіх юдеїв», в тому числі «дітей і жінок». Аман мав намір позбавити світ Божого вибраного й завітного народу, «а майно їхнє» конфіскувати. Даний наказ було відправлено у березні 474 року до н.е.. (Щодо швидкого його розповсюдження див. коментарі до 1:22.)
Цей «наказ» неабияк стривожив людей у місті «Сузи» (див. 8:15). Вочевидь, з царського двору ще ніколи не надходили такі укази. Кровожерливість Амана та видима байдужість Ксеркса до такого звірства вразили навіть людей, які вже були звичні до жорстокого до себе ставлення. Напевно, тоді й інші менші народи почали непокоїтися, а чи не будуть вони наступними.
В. Розпач Мардохея (4:1-3)
4:1-3. Якими б не були причини, через які Мардохей відмовився поклонятися Аманові, зараз він був у розпачі. Його ворожнеча з Аманом, чи то обґрунтована, чи ні, спричинила загрозу величезної катастрофи для всього юдейського народу. Він боявся, що Божий обраний народ буде знищено, а Його плани зруйновані. Він знав, яку суму грошей Аман був готовий витратити на здійснення цього мерзенного задуму, оскільки в нього був відпис даного наказу (вірші 7-8). Він «вдягнув волосяницю, посипав голову попелом і вийшов посеред міста, лементуючи», що було свідченням надзвичайного жалю (див. Бут. 37:34; Єр. 49:3; Дан. 9:3; Йоіл. 1:13; Йона 3:6). В такий спосіб Мардохей ототожнював себе з усім юдейським народом, який «скрізь» сумував, постив і плакав. Напевно, він тоді щиро розкаювався в тому, що видав свою національну приналежність (Ест. 3:4) і таким чином поставив під загрозу життя тисяч людей. Звісно, багато з них почало тоді ревно молитися до Бога, хоча в Книзі Естери про це не згадується. Тим часом Бог все робив для того, аби порятувати Свій народ.
ІІІ. Естера усуває загрозу (4:4-9:19)
Наразі у Книзі Естери ще жодного разу не йшлося про те, що Естера і Мардохей мали надзвичайну віру в Ягве. Однак тут стає відомо, що вони принаймні вірили, що Бог турбується про добробут Свого обраного народу. У цій кульмінаційній частині взаємозв’язок між різними подіями показує, як Бог верховним чином діяв в інтересах Своїх власних людей. Хоча Боже ймення тут і не згадується, велика кількість «випадковостей» безумовно вказує на діяння Бога.
А. Розмова Естери з Мардохеєм (4:4-17)
4:4-8. У подіях даної частини активну участь бере Гатах, один «з царських скопців, що був на послугах у» Естери. Хоча Естера вже якийсь час не входила до царя (вірш 11), це не означало, що вона більше не була у нього в ласці. Як його цариця, вона жила у розкошах і мала служниць та скопців, які в усьому прислуговували їй. Саме вони й розповіли їй про горювання Мардохея. Тоді вона послала «Гатаха … довідатися», чому Мардохей так поводився у громадських місцях. Естера непокоїлась за нього і, можливо, навіть припускала, що у нього труднощі з грішми, адже послала йому одежу, щоб він зняв свою «волосяницю». Особливе становище Естери, мабуть, не дозволяло їй нормально спілкуватися з іншими людьми. Тому вона й не знала про наказ стосовно «знищення юдеїв».
Відповідаючи на запитання Гатаха посеред міського майдану, «що перед царського брамою», Мардохей «дав йому … відпис наказу …, щоб» той показав його Естері. Він також звелів Гатаху розповісти їй про те, як даний наказ вийшов, і «поручив їй, щоб пішла до царя й благала в нього ласки й просила його за свій народ». Фраза «свій народ» дала скопцю Гатаху зрозуміти, що Естера також була юдейкою, якщо він цього досі не знав. Якщо цар не відкличе свій наказ, Естера, Мардохей та всі інші юдеї загинуть.
4:9-11. Відповідь Естери Мардохеєві не була втішною. Перські монархи (як і інші у багатьох стародавніх народах) оберігалися від небажаних відвідувачів. Естера нагадала Мардохеєві, що вона не могла просто взяти й увійти «до царя у внутрішній двір» без попереднього туди запрошення, інакше – помре. Цар мав право стратити кожного, хто потурбує його, «не бувши покликаним». Єдиним виключенням могла стати ситуація, коли «цар простягне до» відвідувача «своє золоте берло» і тим самим покаже, що схвалює відвідини цієї особи і її не треба страчувати (див. 5:2). Оскільки Естеру «не кликали до царя … вже тринадцять днів», вона не знала непевно, чи буде він до неї прихильний.
4:12-14. Відповідь Мардохея Естері часто розглядають як вияв щирої віри у Бога. Хоча насправді, Мардохей, скоріш за все, розраховував на допомогу царя. Однак він таки вірив, що Бог певним чином захистить свій народ: «допомога й рятунок … прийде з іншого місця», якщо Естера не піде до царя і не благатиме його про ласку до юдеїв. Хоча Мардохей і не змальовується тут як побожна людина, яка є праведною в усіх своїх ділах перед Богом, він принаймні мав розуміння завітних стосунків між Богом та Ізраїлем. Він знав, що обітниці, які Бог колись дав Авраамові, Мойсеєві і Давидові не здійсняться, якщо ввесь юдейський народ буде знищено. Тому він був певен, що Бог діятиме в їхніх інтересах. Та він сподівався, що Бог почне діяти через Естеру з огляду на її особливе становище («ти … досягла царської чести»).
Мардохей нагадав Естері, що коли вона не спробує відвернути це жахливе нещастя, то, поза всяким сумнівом, й сама помре, хоча і належить до царського двору. Про те, чи Аман мав достатню владу, аби добратися в палац і стратити царицю, тут не йдеться. Мардохей просто дав Естері зрозуміти, що вона загине, коли не буде діяти. Тому смерть за наказом царя через відвідини до нього без запрошення не буде гіршою за перспективу очікування смерті та її прийняття від руки Амана.
4:15-17. Естера все зрозуміла. Завершуючи свою «відповідь» Мардохею, вона зазначила: «І як маю згинути, хай згину!» Вона вирішила зробити так, як просив Мардохей, і піти до царя, навіть якщо там на неї чекала смерть. У цій частині, як і деінде у даній книзі, Естера та Мардохей виступають великими патріотами свого юдейського народу, але не як релігійні люди, як-от інші видатні особистості Старого Завіту, які щиро вірили в Господа. Нічого тут не сказано і про молитву Естери (хоча багато тлумачів вважає, що її піст також передбачав молитву). Вона просто звеліла Мардохеєві постити за неї впродовж «трьох днів» (разом із іншими юдеями в Сузах), тим часом як вона поститиме разом зі своїми «служницями».
Б. Естера розкриває змову (част. 5-7)
Ці частини є кульмінаційними у даній книзі. Тут розкривається обман, і добро перемагає зло. Божі люди отримують порятунок завдяки неймовірному збігу обставин. Віруючим в Бога читачам зрозуміло, що це Він тут верховним чином діяв і досягав Своїх особистих цілей. Перші читачі часів після вигнання також отримали нагадування про те, що Бог оберігатиме їх від усього поганого, що лиш трапиться на їхньому шляху. Бог навіть використав забудькуватість язичницького царя, щоб порятувати і зберегти Свій народ.
1. ОРГАНІЗАЦІЯ БЕНКЕТУ (5:1-4)
5:1-4. Після триденного посту, в якому Естера також брала участь (див. 4:16), вона була готова йти до царя зі своїм проханням. Насправді, вона пішла «на третій день», бо частина дня рахувалася за цілий день (див. коментарі до Мт. 12:40). Хоча вона й не була з царем уже впродовж якогось часу (Ес. 4:11), «вона знайшла ласку в його очах» (попри свої страхи), і він «простяг … до Естери золоте берло» (див. 4:11; 8:4). Він зрозумів, що вона прийшла щось просити, і запитав, чого саме вона бажала. Ксеркс навіть запропонував їй «до половини царства» свого (див. 5:6; 7:2; Мк. 6:23). Це, вочевидь, була ідіома, яка означала, що Естера могла просити в царя всього, чого бажала, і її бажання буде здійснене. Прохання Естери було простим: вона попросила Ксеркса і Амана прийти «на бенкет», який «приготувала».
2. ОРГАНІЗАЦІЯ ДРУГОГО БЕНКЕТУ (5:5-8)
5:5-8. Бенкет був готовий, і Аман отримав розпорядження царя прийти на нього, як просила Естера. Запрошення на бенкет з царицею було незвичайним виявом пошани, адже перські вельможі оберігали своїх жінок від усіх інших. Коли «цар» запитав, чого вона бажає, і знову пообіцяв виконати її бажання (див. вірш 3; 7:2), Естера «відповіла», що скаже йому наступного дня на другому бенкеті. Чому саме Естера не розповіла цареві про задум Амана на першому бенкеті, тут не говориться нічого. Можливо, вона просто боялася озвучити свою скаргу Ксерксові, а, можливо, взагалі передумала йому про це говорити або ж відчула, що неготова розповісти про неї того ж дня. З художньої точки зору таке зволікання збільшувало рівень напруги, адже оповідь наближалася до кульмінаційного моменту. Людина, яка вперше читає Книгу Естери, перебуватиме у стані неабиякого занепокоєння з огляду на зростання напруги. Автор не озвучив тут відповідь Ксеркса на пропозицію Естери, але подальші хвастощі Амана (5:12) показують, що цар цілковито підтримав таку ідею.
3. АМАН СЕРДИТЬСЯ Й БУДУЄ ШИБЕНИЦЮ (5:9-14)
5:9-14. Аман дуже радів («веселий та радий серцем») своєму несподіваному щастю бути присутнім на одному бенкеті з царем і царицею (вірш 12), однак, на противагу таким піднесеним почуттям, відчув несамовитий напад «гніву», коли юдей Мардохей не вклонився йому (див. 3:2, 5). Аман так лютував, що не міг всією повнотою радіти своєму високому становищі. Отож, щоб звільнитися від гніву і неспокою через Мардохея, Аман зібрав свою родину та «приятелів», і провів час, вихваляючись своїм накопиченим багатством та своєю великою сім’єю (він мав 10 «синів»; 9:7-10, 12). Він також розповів їм про свої високі посади і завершив свої хвастощі згадкою про те, що вже два дні поспіль мав честь бути високошанованим гостем на приватному бенкеті, на якому крім нього були лише цар та цариця. Однак Аман визнав, що всіх його грошей і всієї його слави не було йому «досить» через Мардохея.
«Жінка» Амана «Зереш» та «всі його приятелі» були не кращі. Вони запропонували Аманові «приготувати шибеницю 50 ліктів заввишки» і повісити «на ній Мардохея» перед другим бенкетом, щоб ніщо не турбувало його, коли він там перебуватиме. Під словом «шибеницю» автор, вочевидь, мав на увазі палю, на яку садили жертву, що було звичним способом страти у стародавньому світі (див. коментарі до 2:23). Така незвичайна висота палі мала стати уроком для всіх, хто її бачитиме. Адже тоді людину, посаджену на палю, було б видно звідусіль, оскільки ця паля була б вища за всі дерева. Таке видовище мало стати урочистим засвідченням того, що Аман тут головний (див. 3:10 і що ніхто не має права ставати йому на шляху.
Аман, поза всяким сумнівом, гадав, що після смерті Мардохея ніхто з юдеїв йому вже не перечитиме і він звільниться від своїх ворогів назавжди. Тут напруження у конфлікті між Аманом та Мардохеєм сягає свого апогею. Починаючи від цього моменту, даний конфлікт, крок за кроком, через обставини, які вже діяли, поступово згасає. В процесі оповіді про наступні події автор нагадує читачам про начебто незначні та несуттєві обставини, про які він, як вправний майстер пера, вже згадував, але на яких не наголошував. Тут верховним чином діяв сам Бог, навіть у такій мерзенній справі, як спорудження шибениці (див. Діян. 2:23; 4:27-28).
4. КСЕРКС ВШАНОВУЄ МАРДОХЕЯ (част. 6)
Напруження, яке вибудовувалося автором упродовж оповіді, тепер починає спадати. Колись залишені без уваги факти набувають нового значення. Майже неймовірні обставини засвідчують, що це Бог керує подіями. Увесь хід історії юдейського народу було змінено, а все через те, що язичницький цар, який знаходився за сотні миль від центру поклоніння Богові, що в Єрусалимі, не міг спати. По всій Перській імперії, і зокрема у самій Палестині, юдеї добре знали про діяння Бога серед них. Однак, читаючи про все це у світлі Божих завітів з Авраамом, Мойсеєм і Давидом, читачі мали змогу оцінити усю грандіозність верховних діянь Бога.
6:1-3. Впродовж «ночі» перед другим бенкетом у Естери Ксеркс «не міг заснути» (див. Дан. 6:18). У своїй книзі автор не вказав, чому Естера захотіла відкласти розмову з царем про своє прохання (Ес. 5:7), але тепер причина стає зрозумілою. Бог збирався вивищити Мардохея, щоб підготувати царя до його негативної реакції на вчинок Амана. Через своє безсоння цар «звелів принести … пам'яткову книгу, тобто літописи» (див. 2:23), і почитати «їх перед царем». Іноді читання, як добре відомо людям із безсонням, і справді допомагає заснути! Через безсоння царя Бог зробив так, що Ксеркс довідався про вчинок Мардохея. З усіх текстів, які міг взяти для читання бібліотекар (із записів за всі 12 років царювання Ксеркса аж до поточної ночі), саме той, у якому йшлося про випадок, коли Мардохей розкрив змову з метою вбивства царя (2:21-23), було зачитано цареві. Позабіблійні джерела підтверджують, що перські царі любили, аби все ретельно занотовувалося (див. Езр. 6:1-2). Геродот писав, що за наказом царя робили особливо детальні нотатки про тих, хто добре йому служив. І знову всевишні діяння Бога стають очевидними. Коли Ксеркс запитав, яку «честь і визначення» отримав Мардохей за те, що врятував цареві життя (приблизно п’ять років тому; див. Ес. 2:16 і 3:7), то дізнався, що його не було винагороджено. Це, безумовно, трапилося через якусь бюрократичну плутанину. Однак, якби Мардохей відразу отримав свою винагороду за порятунок царя, тоді не виникло б потреби у тому, що трапилося далі і було зроблено й озвучено царем через Амана (6:6-10). Вже вкотре незвичайні обставини рятували Божих людей.
6:4-6. Вранці (див. 5:14) Аман «ввійшов у зовнішній двір царського» палацу, щоб просити царя повісити Мардохея. Коли цар запитав: «Хто у дворі?» – трапилося так, що там був Аман. Звісно, це не була просто випадковість. Усе, що замислювалося юдеям на зло, оберталося для них на добро. Як же втішно було першим юдейським читачам, які мешкали у Палестині в часи після вигнання, читати про це, коли їхнє власне ставище між іншими народами видавалося зовсім непевним. Вони мали змогу щиро радіти тому факту, що Бог дбав про них колись, та вірити, що Він і надалі буде оберігати їх, як під час царювання Ксеркса.
Коли Амана запросили ввійти до царя, він, поза всяким сумнівом, дуже радів, що його так шанують. А коли цар запитав: «Що зробити б чоловікові, якого цар хоче вшанувати?» – егоїстичний Аман подумав, що мова йде про нього, а тому ще більше зрадів і виявив неабиякий ентузіазм, відповідаючи.
6:7-9. Аман сказав, що коли цар хоче вшанувати якусь людину, то має зробити декілька речей: (1) Аман порадив, щоб цьому чоловікові дали змогу виглядати, як цар, тобто дали йому «царську одежу», посадили на царського «коня» і поклали «на голову йому … царський вінець». (2) Аман також сказав, що чоловікові, «якого цар хоче вшанувати», має прислуговувати один «з визначніших царських князів». (3) «Потім» такого чоловіка слід було вивезти «на коні на міський майдан» і викликувати «перед ним», що в такий спосіб цар його вшановує (див. Бут. 41:42-43). Аманові не потрібні були гроші (див. Ест. 3:9). Він дуже хотів, щоб його шанували і царські вельможі, і всі прості люди (див. 5:11). І хоча він був казково багатим та мав більше шани, аніж будь-хто інший не з царської сім’ї (3:1), він хотів, щоб містяни виявляли йому ще більше поваги. Отак жадоба до пошани (зокрема з боку Мардохея) стала фатальною для самого Амана (див. 3:2, 5; 5:9, 13).
6:10-13. Рада Амана, вочевидь, сподобалася цареві, і він звелів Аманові зробити все те, що про що той щойно говорив, «Мардохеєві, юдеєві». Тут уперше з п’яти разів Мардохей називається юдеєм (див. 8:7; 9:29, 31; 10:3), напевно, для того, аби підкреслити той факт, що саме юдей, якого так сильно ненавидів Аман, отримав шановане становище в Сузах, у Перській імперії. Який поворот подій! Яка іронія! Аман мав виявити повагу до того, кого всім серцем ненавидів, – Мардохеєві. Він так сильно прагнув отримати шану від Мардохея, а тут був змушений виявляти шану йому . Однак Аман мусив виконати розпорядження царя, хоча це зовсім йому не подобалося і сильно сердило його. Після всього він, «закривши голову, … поспішив додому» й «розповів» про все «своїй жінці Зереші та усім своїм приятелям».
Колись Мардохей привселюдно сумував з приводу нещастя, яке випало на його народ (4:1), а тепер Аман оплакував своє приниження в колі рідних. Ще вранці, коли Аман залишив свою дружину вдома, йдучи до царського палацу, він перебував у дуже піднесеному настрої, а тепер відчував неабияке пригнічення та приниження. До того ж, як на зло, «його дорадники та жінка» не бачили нічого хорошого стосовно його майбутнього. Вони зауважили, що оскільки Мардохей походив «з роду юдеїв», Аман був приречений. Важко сказати, що саме вони мали на увазі. Відомо, однак, що в перських релігіях велике значення приділялося знакам. Доля, випадок й удача займали почесне місце у їхньому повсякденному житті. Книга ж Естери змушує засумніватися в такому фаталістичному баченні світу. Для багатьох людей, які не належать до завітної спільноти ізраїльтян, події світу видаються фаталістичними або такими, що трапляються випадково. Однак ті люди, які є Божим завітним народом, знають, що це Бог керує долею. Він управляє подіями та обставинами згідно Своєї доброї волі. Язичницькі дорадники та язичницька жінка злого чоловіка несвідомо озвучили головну істину даної книги: ні Аман, ні жодна інша людина не може протистояти Божому обраному народові, юдеям (багато з яких повернулося вже тоді на обіцяну землю, в Єрусалим, де вони відбудували храм і приносили жертви Господеві).
6:14. Тепер, коли все вже пішло шкереберть, Амана «поспішно супроводили» на другий бенкет Естери, якого він колись хотів, а тепер боявся. Він, мабуть, уже задавався питанням, а що ж цар скаже йому на бенкеті.
Аман тут виступає прототипом усіх супротивників Бога, які протидіють Божому народові. Як і у випадку з авторами інших коротких оповідей, Бог зробив так, що автор Книги Естери зробив своїх історичних дійових персонажів такими, що мали величезне символічне значення. Коли народ, який знову зібрався докупи, читав цю оповідь, то міг заглянути у минуле, в історію своєї нації, та побачити інші часи, коли інші люди робили спробу діяти всупереч Божим обітницям, які Він дав Своєму народові, і зазнавали невдачі. Отож, вони могли бути певні, що у майбутньому Бог зробить те саме. І хоча Божий народ часто не слухав Його, і хоча вони часто не були такими глибоко духовними чи навіть такими фізично досконалими, якими їх хотів бачити Бог, спасіння таки прийде. Бог завжди діятиме так, що Його буде реабілітовано, а Його народ порятовано.
5. КСЕРКС ДІЗНАЄТЬСЯ ПРО ЗМОВУ І НАКАЗУЄ ПОВІСИТИ АМАНА (част. 7)
7:1-4. З тексту невідомо, що саме Аман знав про Естеру. Якщо ж він знав про зв’язок про Мардохеєм та Естерою, то, безумовно, почувався навіть більш нажаханим з огляду на необхідність бути присутнім на другому бенкеті Естери. Це вже п’ятий бенкет, про який ідеться в Книзі Естери: два бенкети дав сам цар (1:3, 5), один – цариця Вашті (1:9) і два – цариця Естера (5:4, 8). Під час бенкету цар знову запитав Естеру про її «бажання» і знову пообіцяв задовольнити його (див. 5:3, 6). Цього разу Естера таки озвучила своє бажання й попросила царя дарувати «життя» їй і її «народові». Тепер Ксеркс зрозумів, якої вона була національності (див. 2:10, 20). Вона пояснила, що ввесь її народ мав бути винищений (див. 3:13). Демонструючи свою підпорядкованість цареві, вона додала, що «коли б» вони «були запродані» лише у рабство, то вона, звісно ж, не турбувала б «царя». Слова Естери показують не лише те, якою неймовірною владою володів цар, але й також засвідчують, у якому скрутному становищі перебувала вона сама. Естера, звісно ж, у душі боялася, що цар не задовольнить її прохання. Адже він міг просто розлютитися на неї, як колись на Вашті (1:12).
7:5-6. Однак цього разу цар не розсердився. Він лиш запитав, «хто» саме намагався «таке зробити» з Естерою і її народом. Очевидно, що в ту ж мить гримаса жаху перекривила обличчя Амана, адже він усвідомив, що зараз його буде викрито перед наймогутнішою людиною на землі. Він, безумовно, зрозумів, що тепер його стратять і що «доля» вже більше не на його боці. Й Естера «відповіла», що «оцей злющий Аман» і був ворогом (див. 3:10; 8:1; 9:10, 24).
7:7-8. Ось тепер цар розлютився (див. 1:12; а також див. два випадки, коли гнівався Аман, 3:5; 5:9). Автор не вказує тут, чому саме цар «пішов у сад біля палацу». Одні припускають, що він зробив це, аби вгамувати свій гнів, однак це малоймовірно з огляду на його поведінку в інших випадках. Інші ж вважають, що там цар міркував над тим, як законно стратити Амана, однак і це малоймовірно, оскільки будь-яке слово царя було законом. Ще інші кажуть, що в саду Ксеркс намагався розробити план дій з порятунку Естери та її народу. Та як би там не було, Естера і Аман залишилися у бенкетній залі.
Благаючи Естеру пощадити його, – він вже розумів, «що від царя йому була призначена загибель», – Аман упав на лежанку (див. 1:6), «де була Естера». Перси (а потім і греки, римляни й юдеї) лежали на диванах, споживаючи їжу. І саме в цей момент (ще одна так звана «випадковість» від Всевишнього Бога) повернувся цар та звинуватив Амана у спробі зґвалтувати царицю. Однак Аман не мав наміру ґвалтувати її, він просто «припав був до» її «лежанки». Дуже малоймовірно, що Аман і Естера знаходилися лише вдвох у бенкетній залі. Там, поза всяким сумнівом, були й слуги, які подавали їжу, а також вартові. Значення фрази «а вже й накрили Аманові лице» залишається наразі незрозумілим. Можливо, це зробили тому, що Аман тепер був приречений і засуджений на смерть.
7:9-10. «Харвона, один з» семи «скопців царських» (див. 1:10), розповів цареві про шибеницю, яку Аман спорудив минулої ночі для Марходея (5:14). Напевно, Амана ненавиділо багато людей у місті Сузи, зокрема в урядових колах. Багато хто був би радий бачити Амана мертвим. Харвона, вочевидь, знав про задум Амана вбити Мардохея. Однак, за наказом царя, це його – Амана – взяли і «повісили … на шибениці», приготовленій ним самим (тобто посадили на палю; див. коментарі до 2:23). Що ж, змову було викрито, але юдеї все ще залишалися у небезпеці. Наказ царя винищити їх все ще був у силі. З огляду на цей перський указ могла трапитися величезна різанина невинних людей, і все через злі вчинки тепер уже мертвої людини.
В. Юдеї отримують помилування і вчиняють помсту (8:1-9:19)
Всевишній Бог чимало вже зробив для того, щоб порятувати юдеїв. Тепер черга була за юдеями. Вони мали боротися, щоб зберегти те, що належало їм. Вони мусили взяти безпосередню участь у своєму спасінні. В такий спосіб юдеї, які вже повернулися на обіцяну землю, також отримували заохочення старанно трудитися і виконувати свої зобов’язання перед Богом згідно Його всевишнього задуму.
1. ПІДВИЩЕННЯ МАРДОХЕЯ (8:1-2)
8:1-2. Вочевидь, Аман вважався злочинцем, адже його майно було конфісковано. «Перстень» царя, який колись отримав Аман, щоб скріпити указ супроти юдеїв (3:10), тепер було передано Мардохеєві. І знову все повернулося проти Амана, навіть після його смерті. З одного боку, Мардохей тепер мав владу, яку колись мав Аман. З іншого – Аман, який хотів конфіскувати майно юдеїв (3:13), тепер втратив своє майно, яке, з-поміж усіх людей, було дароване «цариці Естері», яка в свою чергу «настановила Мардохея» наглядати за ним.
2. РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ДРУГОГО ЦАРСЬКОГО НАКАЗУ (8:3-14)
8:3-6. Оскільки указ винищити юдеїв (3:13) був іще в силі, щось негайно слід було робити. Отож, Естера вдруге з’явилася перед царем без запрошення (див. 5:1-2). Цього разу вона «благала його відвернути лихо з боку Амана, … й намір, що він задумав проти юдеїв». Цар був прихильним до неї і знову «простяг до Естери золоте берло» (див. 4:11; 5:2).
Прохання Естери було простим. Вона хотіла, щоб цар видав другий наказ, яким відкликав перший. І знову вона добровільно називала себе юдейкою, про що свідчать фрази «мій народ» та «мого роду» (див. 7:3).
8:7-8. Цар відповів, що тепер Естера і Мардохей володіли владою й ресурсами, які колись належали Аманові, а тому мали повне право використовувати цю владу на свій розсуд. Хоча указ Амана і неможливо було відкликати, його можна було замінити іншим. Ксеркс навіть дозволив написати «від імени царя» такий указ, який «подобається» Мардохеєві, і скріпити його «царським перснем», який уже був у того (див. 3:10, 12; 8:2).
8:9-14. Наказ, який склав Мардохей, було розіслано «третього місяця … Сівана» (червень-липень) 474 року до н.е.. Оскільки це було трохи більш як через два місяці після наказу Амана (3:12), юдеї мали приблизно дев’ять місяців, аби підготуватися до сутички (тобто до 13-го числа 12-го місяця – дати, яку обрав Аман, кидаючи жереб; див. 3:7, 13; 9:1). Як і у випадку з попереднім наказом (див. 3:12), цей наказ також був розісланий «через гінців на баских породистих конях» по всій імперії «від Індії до Етіопії» (див. 1:1) і був написаний «до кожного народу його мовою». Даний указ давав юдеям право захищатися, а також право «вигублювати, вбивати й винищувати» всіх, хто на них нападе. Після цього юдеї могли забрати майно своїх ворогів, як Мардохей «забрав» майно Амана.
3. РАДІСТЬ ЮДЕЇВ (8:15-17)
8:15-17. Мардохей носив одежу, яка засвідчувала його царську посаду. Він був «у царській блакитній та білій одежі, у великому золотому вінці та у вісоновому й пурпуровому плащі». Білий та блакитний кольори були царськими кольорами (див. 1:6). Тепер він займав посаду, яка колись належала Аманові (3:1). Попередній раз, коли прийшов наказ Амана, місто Сузи «було в тривозі» (3:15). Тепер же, коли прийшов наказ Мардохея, «місто Сузи веселилось і раділо». А також, безумовно, всі юдеї були дуже раді. Їхній прихід до влади спонукав багатьох язичників стати юдейськими прозелітами. Всім стало очевидно, що Бог ставиться до юдеїв винятково. Ніхто вже більше не розглядав ці події лиш як випадковість. Тепер усі почали врешті розуміти, що Бог юдеїв захищає їх.
4. ПОМСТА ЮДЕЇВ (9:1-19)
9:1-4. Коли настав призначений день сутички, сталося все «навпаки»: хоча «вороги юдеїв сподівалися взяти гору над ними», саме «юдеї вийшли переможно над своїми ворогами». Коли «юдеї зібрались» у різних містах, щоб дати відсіч своїм супротивникам, язичники почали боятися їх. Насправді, навіть «царські урядовці підтримували юдеїв». Люди, які насмілювалися нападати на юдеїв, могли розглядати їх як засіб збагатитися за їхній рахунок. Однак, оскільки ніхто їх не підтримував, вони не могли здобути перемогу над ними.
Лише завдяки верховному втручанню Бога Мардохей був тепер при владі. Він «ставав дедалі сильнішим» і мав добру славу серед людей.
9:5-15. У день сутички (13-го числа 12-го місяця, тобто у березні 473 року до н.е.) «в Сузи-замку юдеї вбили й вигубили 500 чоловік» і ще «десятьох синів Амана». Коли цар запитав царицю, чого вона ще бажає, Естера попросила, щоб «юдеям, що в Сузах», цар дав іще один день на те, аби винищити тих, хто намагався їх убити, а також дозволив повісити на «шибениці» (тобто посадити на палю; див. 2:23; 7:10) десятьох уже вбитих «синів Амана». Другого дня юдеї вбили ще «300 чоловік». Однак вони робили це не заради грошей, як планував Аман (див. 3:13), адже в тексті тричі зазначено, що юдеї «до грабування рук своїх не прикладали» (9:10, 15-16). Багато хто задається питанням, чому юдеї хотіли посадити на палю вже мертві тіла десятьох синів Амана. Однак це не було чимсь дивним на стародавньому Близькому Сході. Це слугувало видимим застереженням для інших, щоб ніхто і інколи раптом не надумав вчинити злочин, за який було покарано тих злочинців.
9:16-19. В інших провінціях імперії юдеї «вбили … 75 тисяч» осіб, і це всього за один день, однак, як і в Сузах, «до грабування рук своїх не простягали». Лише в Сузах сутички тривали два дні. З цієї причини мешканці Суз святкували 15-ий день 12-го місяця (після кривавих 13-го і 14-го днів), тоді як інші «юдеї, що живуть по селах», – 14-й день (після різанини 13-го дня).
IV. Започаткування свята Пурім (9:20-32)
9:20-22. У Законі Мойсея не йдеться про свято Пурім. Його започаткували Мардохей (вірші 20-28) і Естера (вірші 29-32). Дводенне свято мало слугувати нагадуванням про те, як Господь через цілу низку обставин захистив Свій народ від винищення. Мардохей видав указ, згідно з яким юдеї мали «щороку святкувати» цю подію бенкетуванням, веселощами (див. 8:17), взаємообміном «подарунками» та милостинею «вбогим».
9:23-32. Свято було «названо … Пурім» (вірш 26), бо Аман колись використав « пур , тобто жереб», аби визначити час знищення юдеїв (3:7). « Пур » став символом Божого використання обставин для спасіння Своїх людей.
«Естера … і Мардохей … написали» другий «лист», яким підтвердили, що всі юдеї мають відзначати свято «Пурім» (9:29-32). На відміну від указу Амана, цей лист було «розіслано до … юдеїв» по всій величезній Перській імперії «із словами миру й правди». Відпис даного листа також додали до царських архівів (див. 2:23; 6:1; 10:2).
V. Похвала Мардохеєві (част. 10)
10:1-3. Книга завершується описом влади царя Ксеркса. Однак, що більш важливо, в заключних віршах возвеличується Мардохей, колись ненависний юдей у Перській імперії. Його вивищив Ксеркс, і його шанували юдеї. Він був великим патріотом, бо «дбав про добро свого народу й говорив на користь усьому своєму племені». Однак тут варто зауважити, що у Книзі Естери ніде не говориться, що Мардохей був праведним чоловіком чи що він старанно виконував Закон. Багато хто ставить під сумнів, що юдей міг займати таку високу посаду у Перській імперії. Проте відомо, що багато чужоземців цілковито ототожнювало себе з Перською імперією за роки життя у ній (наприклад, Даниїл; Дан. 5:29; 6:1-2, 28).
Коли перші юдейські читачі читали цю оповідь, то, безумовно, були вражені тим, як Бог верховним чином їх оберігав, в той час як вони про це навіть не здогадувалися. У Книзі Естери описуються події, що могли трапитися лише завдяки втручанню Бога, який пильно наглядає за ходом історії Свого народу. Книга Естери сповнена й іронії та несподіваних розв’язок на користь Божого народу. Цариця Вашті, уродженка Персії, була усунена, завдяки чому Естера, юдейка, змогла стати царицею і врятувати свій народ. Аман, колись вивищений, впав дуже низько і вмер, а Мардохей та юдеї, колись ненависні, отримали вивищення і пошану. Наказ, який мав стерти з лиця землі юдеїв, було замінено на такий, що призвів до винищення близько 76 000 ворогів юдеїв. Тож недивно, що Пурім святкували щорічно і з такими веселощами. Дане свято слугувало для юдеїв спомином про те, що всім керує Бог і що їм слід щиро поклонятися й служити своєму великому Богові.
БІБЛІОГРАФІЯ
Baldwin, Joyce G. Esther . The Tyndale Old Testament Commentaries. Downers Grove Ill.: InterVarsity Press, 1984.
Berg, Sandra Beth. The Book of Esther: Motifs, Themes and Structure . Missoula, Mont.: Scholars Press, 1979.
Cohen, A. “Esther.” In The Five Megilloth . London: Soncino Press, 1946.
Hess, Margaret. Esther: Courage in Crisis . Wheaton, Ill.: Scripture Press Publications, Victor Books, 1980.
Ironside, H.A. Notes on Ezra, Nehemiah, Esther . Neptune, N.J.: Loizeaux Brothers, 1972.
Keil, C.F. “Esther.” In Commentary on the Old Testament in Ten Volumes . Vol. 3. Reprint (25 vols. in 10). Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans Publishing Co., 1982.
Knight, G.A.F . Esther, Song of Songs, Lamentations . London: SCM Press, 1955.
McGee, J. Vernon. Esther: The Romance of Providence . Pasadena, Calif.: Thru the Bible Books, n.d.
Moore, Carey A. Esther . The Anchor Bible. Garden City, N.Y.: Doubleday & Co., 1971.
________ . Studies in the Book of Esther . New York: KTAV Publishing House, 1982.
Strean, A.W. The Book of Esther . The Cambridge Bible for Schools and Colleges. Cambridge: University Press, 1907.
Whitcomb, John C. Esther: Triumph of God’s Sovereignty . Everyman’s Bible Commentary. Chicago: Moody Press, 1979.