Карта: Даниїла
Карта місць, згаданих у книзі «Даниїла»

ТЛУМАЧЕННЯ КНИГИ ДАНИЇЛА

ЗМІСТ

  ВСТУП

Автор.

Мови.

Цілісність.

Час написання та авторство

Історичне підґрунтя.

Цілі.

Значення Книги.

ПЛАН

I. Особиста історія пророка Даниїла (част. 1)

А. Заслання пророка Даниїла (1:1-7)

Б. Пророк Даниїл присвячує себе Богові (1:8-16)

1. ПРОХАННЯ (1:8)

2. ЗАДОВОЛЕННЯ ПРОХАННЯ (1:9-14)

3. НАСЛІДОК (1:15-16)

В. Призначення пророка Даниїла (1:17-21)

II. Пророча історія язичників в час поган (част. 2-7)

А. Сон царя Навуходоносора (част. 2)

1. СОН ЦАРЯ (2:1-16)

а. Сон (2:1-3)

б. Розпач мудреців (2:4-11)

в. Указ царя (2:12-13)

г. Заява пророка Даниїла (2:14-16)

2. ПРОРОКУ ДАНИЇЛОВІ ВІДКРИВАЄТЬСЯ ЗНАЧЕННЯ СНУ (2:17-23)

а. Прохання (2:17-18)

б. Одкровення (2:19а)

в. Подяка (2:19б-23)

3. ПРОРОК ДАНИЇЛ ПОЯСНЮЄ СОН ЦАРЮ НАВУХОДОНОСОРУ (2:24-45а)

а. Пояснення пророка Даниїла (2:24-30)

б. Переповідання сну (2:31-35)

в. Тлумачення сну (2:36-45а)

4. ВИНАГОРОДА ПРОРОКА ДАНИЇЛА (2:45б-49)

Б. Бовван царя Навуходоносора (част. 3)

1. ВСТАНОВЛЕННЯ БОВВАНА (3:1-7)

2. ОБВИНУВАЧЕННЯ СУПРОТИ ЮДЕЇВ (3:8-12)

3. ВІРА ОБВИНУВАЧЕНИХ (3:13-18)

4. ЗВІЛЬНЕННЯ ЗА ДОПОМОГОЮ БОГА (3:19-30)

В. Другий сон Навуходоносора (3:31-33, част. 4)

1. ПРОГОЛОШЕННЯ ЦАРЯ (3:31-33)

2. СОН ЦАРЯ ПРО ДЕРЕВО (4:1-15)

а. Цар звертається до мудреців з проханням розтлумачити його сон (4:1-4)

б. Цар розповідає свій сон пророку Даниїлові (4:5-15)

3. ТЛУМАЧЕННЯ СНУ (4:16-24)

4. ЗДІЙСНЕННЯ СНУ (4:25-30)

5. ПОВЕРНЕННЯ ЦАРЯ (4:31-34)

Г. Бенкет царя Валтасара (част. 5)

1. ВЕСЕЛОЩІ ЦАРЯ (5:1-4)

2. ОДКРОВЕННЯ ЦАРЯ (5:5-12)

3. ПРОХАННЯ ЦАРЯ (5:13-16)

4. ВІДПОВІДЬ ПРОРОКА ДАНИЇЛА (5:17-28)

а. Упокорення царя Навуходоносора (5:17-19)

б. Гординя царя Валтасара (5:22-24)

в. Кара Божа (5:25-28)

5. ЗДІЙСНЕННЯ ОДКРОВЕННЯ (5:29-30)

Ґ. Указ царя Дарія (част. 6)

1. ВИСОКА ПОСАДА ПРОРОКА ДАНИЇЛА (6:1-4)

2. ЗМОВА ОЧІЛЬНИКІВ (6:5-10)

3. МОЛИТВА ПРОРОКА ДАНИЇЛА (6:11-12)

4. ПЕРЕСЛІДУВАННЯ ПРОРОКА ДАНИЇЛА (6:13-19)

5. ПОРЯТУНОК ПРОРОКА ДАНИЇЛА (6:19-24)

6. ПРОГОЛОШЕННЯ ЦАРЯ (6:26-29)

Д. Видіння чотирьох звірів (част. 7)

1. ВИДІННЯ (7:1-14)

а. Чотири звірі (7:1-8)

б. Ветхий Деньми (7:9-12)

в. Син Чоловічий (7:13-14)

2. ТЛУМАЧЕННЯ (7:15-28)

а. Значення чотирьох звірів (7:15-17)

б. Обіцянка Ізраїлю (7:18)

в. Опис четвертого царства (7:19-28)

Прохання (7:19-20).

(2) Суд над звіром (7:21-22).

Всеосяжність царства звіра (7:23).

Десять рогів і малий ріг (7:24-25).

Обіцянка Ізраїлю (7:26-27).

Реакція пророка Даниїла.

III. Пророча історія Ізраїлю в Час Поган (част. 8-12)

А. Видіння барана і козла (част. 8)

1. ВИДІННЯ (8:1-14)

а. Вступ (8:1-2)

б. Видіння барана (8:3-4)

в. Видіння козла (8:5-14)

2. ТЛУМАЧЕННЯ (8:15-27)

а. Поява ангела Гавриїла (8:15-18)

б. Тлумачення ангела Гавриїла (8:19-26)

в. Відповідь пророка Даниїла (8:27)

Б. Видіння 70 «седмиць» (част. 9)

1. ПЕРЕДУМОВИ ВИДІННЯ (9:1-2)

2. МОЛИТВА ПРОРОКА ДАНИЇЛА (9:3-19)

а. Сповідь (9:3-14)

б. Прохання (9:15-19)

3. ВІДПОВІДЬ ГОСПОДА (9:20-27)

а. Звістка ангела Гавриїла (9:20-23)

б. Сімдесят седмиць (9:24)

в. Поділ 70 седмиць (9:25-27)

В. Останнє видіння (част. 10-12)

1. ПРИГОТУВАННЯ ПРОРОКА (10:1-11:1)

а. Видіння (10:1-3)

б. Небесний посланець (10:4-11)

в. Пояснення небесного посланця (10:12-14)

г. Підкріплення пророка (10:15-11:1)

2. ІСТОРІЯ ІЗРАЇЛЮ ЗА ЧАСІВ ДРУГОЇ І ТРЕТЬОЇ ІМПЕРІЙ (11:2-35)

а. Історія Ізраїлю за часів правління Персії (11:2)

б. Історія Ізраїлю за часів правління Греції (11:3-35)

Прихід царя Александра (11:3-4).

Конфлікт між царями Птолемеями та Селевкидами (11:5-20).

Вторгнення царя Антіоха IV Епіфана (11:21-35).

3. ПРОРОЧА ІСТОРІЯ 70 СЕДМИЦЬ (11:36-12:3)

а. Опис царя (11:36-39)

б. Напад на царя (11:40-45)

в. Звільнення Ізраїлю (12:1-3)

4. ЗАВЕРШЕННЯ (12:4-13)

а. Запечатування книги (12:4)

б. Запитання стосовно Періоду Великих Страждань (12:5-13)

ВСТУП

Хоча Книга пророка Даниїла йде після Книги пророка Єзекиїла у багатьох Бібліях (як і в LXX та Вульґаті), у давньоєврейському Святому Письмі пророцтва Даниїла знаходяться в іншому місці. Давньоєврейська Біблія поділена на три частини, першою з яких є Закон, куди входять п’ять книг Мойсея. Друга частина – це Пророки, серед яких Книга Ісуса Навина, Книга Суддів, 1 і 2 Книги Самуїла (там це одна книга), 1 і 2 Книги Царів (також рахуються як одна книга), Книга пророка Ісаї, Книга пророка Єремії, Книга пророка Єзекиїла та 12 Книг Малих пророків (які також рахуються як одна книга). Третя частина називається Писання. Вона містить 12 книг: Книга Псалмів, Приповідки, Книга Іова, Пісня Пісень, Книга Руфи, Плач Єремії, Проповідник, Книга Естери, Книга пророка Даниїла, Книга Ездри, Книга Неємії, 1 і 2 Книги Хронік (останні дві рахуються як одна). Тож Книга пророка Даниїла не входить до другої великої частини, яка називається Пророки. Примітно, що в його книзі чоловіка по імені Даниїл не кличуть пророком. Та й Бог відкрито не надсилав Свою звістку ізраїльському народові через пророка Даниїла. І все ж Ісус Христос назвав Даниїла пророком (Мт. 24:15). Тож очевидно, що він таки був Божим посланцем, який мав донести до людей Боже послання та розкрити Божі істини, які були йому об’явлені.

Автор. Ця книга має простий заголовок «Книга пророка Даниїла». І не лише тому, що він є одним з головних персонажів, зображених у даній книзі, а скоріш тому, що тоді існував звичай (хоча й не постійний), згідно якого книгу називали іменем автора написаної ним книги. Про рід пророка Даниїла відомо небагато. Та, як свідчили його сучасники, він був дуже праведною людиною (Єз. 14:14, 20) і надзвичайно мудрим чоловіком (Єз. 28:3). В цих уривках він згадується поруч з праведними Ноєм та Іовом, які були історичними постатями. Тож пророк Даниїл також є історичною постаттю, а не вигаданим персонажем.

Пророк Даниїл народився у царській сім’ї і був знатного роду (Дан. 1:3, 6). Він мав неабияку вроду та гострий розум (1:4). І прожив, принаймні, до третього року правління царя Кира, тобто до 536 року до Р.Х. (10:1). Він був, напевно, ще дитиною, коли потрапив у полон до царя Навуходоносора у 605 році до Р.Х. (В 1:4 пророк Даниїл згадується як один із «хлопців», синів Ізраїлю.) Якщо йому було 16 років, коли його полонили, тоді на третій рік правління царя Кира йому вже було 85.

Літературна форма. Книга пророка Даниїла – це перша велика книга Біблії, в якій іде мова про кінець світу. Грецьке слово апокалипсіс, він якого власне й походить українське «апокаліпсис», означає розкриття, одкровення або об’явлення. Хоча усе Святе Письмо – це Боже одкровення, деякі частини є унікальними за своєю формою, через яку ці одкровення було подано, і за тим, яким саме способом їх було передано.

Книги Біблії про кінець світу мають декілька особливостей: (1) В апокаліптичній літературі особа, яка отримувала Божі істини через видіння, занотовувала те, що бачила. (2) В апокаліптичній літературі використовується багато символів та знаків. (3) В такій літературі зазвичай дається об’явлення Божого задуму щодо майбутнього Його ізраїльського народу. (4) Апокаліптична література зазвичай писалася прозою і не мала того поетичного стилю, який був звичним для більшості пророчих книг.

Окрім Книги пророка Даниїла та Одкровення, апокаліптичний текст можна знайти і в Єз. 37-48 та Зах. 1:6-7:8. Щоб розкрити зміст видінь, символів та знаків, яких так багато в апокаліптичній літературі, людині не треба бути дуже дотепною. В більшості випадків саме Святе Письмо дає тлумачення такого тексту, пояснює видіння й символи та знаходить відповідності з іншими біблійними уривками. Тож, щоб правильно зрозуміти одкровення, описане в апокаліптичній книзі, слід лиш ретельно порівняти Святе Письмо зі Святим Письмом.

Мови. Книга пророка Даниїла є незвичною, адже вона написана двома мовами: 1:1-2:4а та частини 8-12 – давньоєврейською, а 2:4б-7:28 – арамейською, яка була доволі поширена у часи пророків. Давньоєврейська мова була мовою Божого обраного народу, тобто ізраїльтян, а арамейська – мовою язичників.

Хоча Книга пророка Даниїла є одним літературним твором, у ній розкриваються дві важливі теми. Одна з них – це об’явлення Божого задуму щодо язичницьких народів, про що власне йдеться у 2:4б-7:28. Тож не дивно, що пророцтва, які стосуються язичників, описуються їхньою мовою, і що пророк використав саме арамейську мову у тій частині книги.

Друга важлива тема – ізраїльський народ та вплив язичників на них. Ця тема розкривається в 1:1-2:4а та частинах 8-12. Тепер зрозуміло, чому пророк Даниїл написав ці частини давньоєврейською мовою.

Цілісність. Деякі науковці ставлять під питання цілісність Книги пророка Даниїла. Вони зазначають, що частини 1-6 відтворюють історичні події часів пророка Даниїла, а частини 7-12 розкривають його пророчі видіння. Дане спостереження, разом із тим фактом, що пророк Даниїл використовував дві мови для написання своєї книги, і стало причиною того, що дехто вважає, наче цю книгу писав не один автор.

Однак ті ж спостереження свідчать і не на користь такого припущення. Як уже зазначалося, у пророка Даниїла були причини писати двома мовами. В стародавніх книгах неодноразово застосовувалися різні літературні форми з метою привернути увагу до відмінностей. Книга пророка Іова, наприклад, є, скоріш, поетичною, але пролог (част. 1-2) та епілог (42:7-17) написані прозою. Тож ніщо у літературному стилі Книги пророка Даниїла не свідчить, що її писали декілька авторів.

Цілісність Книги пророка Даниїла також засвідчена взаємозалежністю цих двох частин. Одкровення у частині 2 дуже співзвучне з одкровенням у частині 7. Окрім того, деякі терміни і богословські поняття з першої половини та з другої є подібними між собою. Фраза «видіння і сни» та їй подібні зустрічаються в 1:16; 2:28; 7:1. Фраза «на … ложі» є в 2:28; 4:10; 7:1. Про те, що «царство» Боже вічне, говориться чотири рази у першій частині (2:44; 4:3, 34; 6:27) і три рази в другій (7:14, 18, 27). Божа вічна «влада» вихваляється у 4:3, 34; 6:27; 7:14. А також Його називають Найвищий, Всевишній або Найвищий Бог чи Всевишній Бог дев’ять разів у першій частині (3:93, 99; 4:14, 21, 22, 29, 31; 5:18, 21) та п’ять разів у другій частині (7:18, 22, 25 [двічі], 27).

Пророк Даниїл також відіграє важливу об’єднуючу роль в обох частинах книги. До того ж, послання книги є тотожним в обох половинах книги. Бог – всевишній, панує над усіма народами і керує їхніми діяннями так, щоб вони виконували Його волю. Він верховним чином оберігає ізраїльський народ і веде його до здійснення завіту, який Він колись уклав із патріархом Авраамом.

Час написання та авторство. Відповідно до змісту Книги пророка Даниїла, її у шостому столітті до Р.Х. написав пророк Даниїл, який особисто був свідком усіх тих подій. Про пророка Даниїла тут неодноразово говориться, що він отримував одкровення від Бога. І він брав участь у багатьох історичних подіях, занотованих у цій книзі. Сам Господь назвав пророка Даниїла автором цієї книги (Мт. 24:15). Той факт, що пророк Даниїл особисто знав людей, про яких говориться у книзі, та був обізнаний в історичних подіях і звичаях, що згадуються тут, вказує на те, що дана книга і дійсно була написана у шостому столітті до Р.Х.

Така точність у деталях не могла б зберігатися в усних переказах впродовж 400 років, як стверджують прихильники теорії пізнішої дати написання книги. А те, що частини з рукопису Книги пророка Даниїла було віднайдено у Кумрані і їх датують 2 століттям до Р.Х., унеможливлює припущення, що Книга пророка Даниїла була написана у 165 році до Р.Х., як стверджують окремі критики. Бо для того, щоб ця книга дісталася до громади ессенів у Кумрані і щоб її там переписали, потрібно було значно більше часу. Окрім того, той факт, що євреї включили Книгу пророка Даниїла до числа канонічних книг Святого Письма, також є свідченням її автентичності.

Критики заперечують таку ранню дату написання Книги пророка Даниїла головним чином тому, що вони загалом заперечують різні передбачення та пророцтва. У цій Книзі розкриваються події з історії Вавилону, Мідо-Персії, Греції та Риму. А деталі, занотовані у Дан. 11:5-35, здійснилися в роки між четвертим і другим століттями до Р.Х. Скептики наполягають, що пророк Даниїл не міг заздалегідь знати ті деталі, а тому написав їх, напевно, вже після того, як вони відбулися і передав їх у формі пророцтв, щоб надати відповідної ваги своєму писанню. (Або ж, як вони твердять, хтось інший написав цю книгу у другому столітті до Р.Х. і назвав її іменем пророка Даниїла.) Такий погляд, звісно ж, заперечує владу Бога об’являти те, що Він уже заздалегідь замислив.

Існує також чимало інших заперечень щодо такого раннього часу написання книги. Наприклад, дехто стверджує, що певні перські та грецькі слова із книги свідчать про те, що вони була написана набагато пізніше шостого століття до Р.Х. Однак археологи довели, що між Грецією та Вавилоном велася торгівля ще до часів пророка Даниїла. Це й пояснює наявність грецьких слів. А перські слова були запозичені з офіційної або літературної форми перської мови, якою широко користувалися на Близькому Сході.

Наступне заперечення ґрунтується на тому, що у цій книзі йде мова про кінець світу. В Ізраїлі багато такої літератури з’явилося лиш згодом за часів Макавея (така література не належала до біблійного канону). А тому багато науковців стверджують, що дана книга була написана десь у цей час (168-134 роки до Р.Х.). Однак, як уже зазначалося (див. «Літературна форма»), про кінець світу йде мова і в Книзі пророка Єзекиїла, а він, як і пророк Даниїл, був пророком шостого століття.

Ще одним запереченням стосовно раннього часу написання книги є те, що у ній використовується сучасне богослов’я. Критики заявляють, що неодноразова згадка про ангелів та мова про воскресіння мертвих (12:2) свідчать про пізніший час написання книги, а саме про часи уже після Вавилонського переселення. Тут вони, однак, не враховують той факт, що про ангелів часто йшла мова впродовж усієї історії існування ізраїльського народу, а про воскресіння йдеться й у інших книгах, як-от у Пс. 16:10 та Іс. 26:19, які, безумовно, передують часам пророка Даниїла.

Дехто заперечує той факт, що пророк Даниїл написав свою книгу у шостому столітті, опираючись на те, що дану книгу включено у Писання, третю частину єврейської Біблії, а не до Пророків, яка є другою частиною. Остання пророча книга (Малахія) була написана у п’ятому столітті до Р.Х. Ті науковці, які переконані, що пророк Даниїл написав свою книгу пізніше, посилаються на той факт, що якби цю книгу було написано у шостому столітті, то її було б включено у другу частину (Пророки), а не в третю (Писання). Однак, як уже зазначалося, пророки були посланцями Бога й вели особливу проповідницьку діяльність серед ізраїльського народу. А сучасники пророка Даниїла вважали його, скоріш, урядовим очільником, а не пророком, тому його книгу включно до третьої частини, а не до другої. Тож саме статус автора, а не час написання книги, став визначальним фактором щодо того, до якої з частин єврейської Біблії її включено.

Деякі критики стверджують, що оскільки пророк Даниїл не використовував Боже ім’я Яхве, яке в його часи згадувалося часто, то книга, вочевидь, була написана пізніше. Однак дане заперечення не враховує той факт, що в оригіналі це ім’я використовується у частині 9 аж вісім разів (Дан. 9:2, 4, 8, 10, 13-14 [тричі], 20). Ім’я, яке пророк Даниїл застосовував, називаючи Бога, залежало від контексту, а не від поширеного звичаю.

Дехто заперечує, що автором є саме пророк Даниїл, посилаючись на те, що у книзі є декілька історичних помилок. Дехто стверджує, наприклад, що цар Навуходоносор не був батьком царя Валтасара, як зазначено в Дан. 5:2, 11, 13, 18 (див. вірш 22). Вони переконують, що якби цю книгу писав пророк Даниїл, він не зробив би такої помилки. Однак відомо, що сином (5:22) називали царського наступника трону, навіть якщо між ним і попереднім правителем не було кровних зв’язків. (Див. таблицю «Царі Нововавилонської імперії».)

Іще одним запереченням того, що автором є пророк Даниїл, слугує те, що в 1:21 автор говорить про час смерті пророка Даниїла. Однак у 1:21 не йдеться про те, коли пророк Даниїл помер. Тут просто сказано, що він «лишився так (у Вавилоні) до першого року царя Кира». Кир своїм указом звільнив євреїв із Вавилонського полону й таким чином поклав край їх 70-річному поневоленню. У Дан. 1:21 просто зазначено, що пророк Даниїл жив там, коли це рабство було скасоване. У вірші не вказується точна дата його смерті. Насправді, він жив принаймні «до третього … року Кира» (10:1).

Історичне підґрунтя. Ніневія, столиця Ассирії, занепала після нападу мідян та вавилонян у 612 році Р.Х. Під проводом Ашшур-убалітта деякі ассирійці встигли утекти на захід у місто Харан, звідки й заявляли про свою владу над усією Ассирією. Набопаласар, вавилонський цар, у 611 році до Р.Х. спрямував свої війська проти ассирійців у Харан. Тоді ассирійці вийшли з Харану і подалися на західний берег річки Ефрат, залишивши Харан вавилонянам.

У 609 році до Р.Х. ассирійці заручилися допомогою Єгипту, і фараон Нехо II повів свою єгипетську армію до ассирійців. Іосія, цар Юдеї, сподіваючись отримати прихильність вавилонян, спробував завадити єгиптянам приєднатися до ассирійців і зустрівся з єгипетською армією біля Мегіддо. Тут військо Іосії було розбито, а його самого вбито (2 Цар. 23:28-30; 2 Хр. 35:24).

Фараон Нехо таки приєднався до ассирійців, і разом вони завдали удару вавилонянам біля Харану, але безуспішно. Здається, саме тоді ассирійці відійшли на другий план, тоді як військовий конфлікт між Єгиптом і Вавилоном лиш розгорівся.

У 605 році до Р.Х. Навуходоносор повів вавилонян у бій проти єгиптян під Каркемишом. У травні-червні того ж року вавилоняни розгромили єгиптян і зруйнували Каркемиш. Переслідуючи переможених єгиптян, цар Навуходоносор продовжував завойовувати землі на південь аж до Сирії і Палестини. Дізнавшись про смерть свого батька царя Набопаласара, Навуходоносор повернувся з Рабли у Вавилон в серпні 605 року до Р.Х., щоб прийняти корону. Потім він знову подався у Палестину й у вересні 605 року до Р.Х. напав на Єрусалим. Саме тоді пророк Даниїл і його товариші потрапили у полон до вавилонян. Напевно, цар Навуходоносор взяв їх як заручників, щоб застерегти людей Юдеї від можливого повстання. Або ж молодих хлопців привезли у Вавилон, щоб підготувати їх до відповідних адміністративних посад, якщо царю Навуходоносору доведеться повертатися і знову підкорювати Юдею. Повернувшись у Вавилон, цар Навуходоносор правив впродовж 43 років (605-562).

Удруге цар Навуходоносор повернувся в Юдею у 597 році до Р.Х., коли там відбулося повстання під проводом Іоахина. В результаті цього Єрусалим було цілковито поневолено, і 10000 тисяч полонених було вивезено у Вавилон, серед яких був і пророк Єзекиїл (Єз. 1:1-3; 2 Цар. 24:8-20; 2 Хр. 36:6-10).

Цар Навуходоносор повернувся в Юдею втретє у 588 році до Р.Х. Після тривалої облоги Єрусалиму стіни міста було пошкоджено, саме місто зруйновано, а в 586 році вавилоняни ще й спалили храм. Більшість з тих юдеїв, яких не було вбито, вивезли у Вавилон (2 Цар. 25:1-7; Єр. 34:1-7; 39:1-7; 52:2-11).

Юдеї змогли повернутися на свою землю, лише коли у 539 році до Р.Х. Кир знищив Вавилон і заснував свою Мідо-Перську імперію. Серед політичних завдань царя Кира було повернути насильно переселених людей на їхні землі. А тому у 538 році до Р.Х. він видав указ, який дозволив юдеям повернутися в Єрусалим, якщо у них було таке бажання (2 Хр. 36:22-23; Езр. 1:1-4). Близько 50000 юдеїв повернулися в Єрусалим і почали відбудовувати храм. Це відповідало молитві пророка Даниїла (Дан. 9:4-19). Відновлення храму було завершено у 515 році до Р.Х. (Езр. 6:15). (Див. таблицю «Три повернення з заслання» у Вступі до Езр.) Від початку першого поневолення Єрусалиму (605 рік до Р.Х.) і до повернення юдеїв на свої землі та відновлення фундаменту храму (536) минуло приблизно 70 років. З часу руйнування храму (586) і до часу, коли його було відбудовано (515), також минуло близько 70 років. Тож пророцтво Єремії про 70-річне Вавилонське заслання буквально здійснилося (Єр. 25:11-12).

Царі Нововавилонської імперії

Царі Нововавилонської імперії

Царі Нововавилонської імперії

Царі Нововавилонської імперії

1. Набопаласар (627-605 роки до Р.Х.)

2. Навуходоносор (605-562 роки до Р.Х.)

1. Набопаласар (627-605 роки до Р.Х.)

2. Навуходоносор (605-562 роки до Р.Х.)

1. Набопаласар (627-605 роки до Р.Х.)

2. Навуходоносор (605-562 роки до Р.Х.)

1. Набопаласар (627-605 роки до Р.Х.)

2. Навуходоносор (605-562 роки до Р.Х.)

3. Амель-Мардук

(562-560)

Донька вийшла заміж за 4. Нерґал-шар-уцура

(560-556)

Донька вийшла заміж за 4. Нерґал-шар-уцура

(560-556)

6. Нітокріс (донька) вийшла заміж за

Набоніда

(556-539)

5. Лабаші-Мардук

(2 місяці, 556)

7. Валтасар

(553-539)

Цілі. Про цілі книги можна дізнатися з її контексту:

1. Особиста відданість пророка Даниїла Богові (Дан. 1) мала стати чудовим прикладом для вимушених переселенців щодо того, як їм слід жити у язичницькому суспільстві. Окрім того, пророк Даниїл слугував яскравим прикладом благочестя для язичників.

2. Книга розповідає про всевишню владу Бога над язичницькими народами, про те, як Він призначає й усуває царів та цілі імперії так, щоб вони слугували Його задуму. Саме цю велику істину цар Навуходоносор і осягнув (4:31).

3. Книга розкриває відданість Бога до Його завітних людей, яких Він захищав та оберігав, незважаючи на те, що вони все ж зносили божественне покарання за свій непослух. Бог не покидав Свій обраний народ. Він дуже терплячий до них і робить усе, щоб вони зрештою стали достойними Його благословень.

4. Ця книга була також написана для того, щоб графічно змалювати пророчий період часу, відомий як «час поган» (Лк. 21:24). Книга пророка Даниїла показує курс, яким розвивалася історія поган впродовж усього часу, коли Ізраїль зносив і все ще зносить покарання від язичників. Божий задум щодо язичників цілковито здійсниться лише у майбутньому, в часи Великих Страждань. У книзі дуже ретельно і детально показується вплив, який язичницькі народи матимуть на Ізраїль, тоді як його люди очікують на здійснення Божих завітів в часи приходу Месії.

5. Книга пророка Даниїла також розкриває майбутнє звільнення Ізраїлю та благословення, яке його люди отримають за прийдешнього Царства Божого. Як Бог і завіщав праведному Аврааму, його нащадки заселятимуть землю, яку Бог їм пообіцяв. Хоча цей народ і має зносити покарання за свою непокору, він зрештою покається, сповідається і відновиться. Бог залишається відданим. Він береже Свій обраний народ та гарантує їм найбажаніші благословення у обіцяному Небесному Царстві.

Значення Книги. Книга пророка Даниїла є дуже важливою з історичної точки зору. Вона заповнює прогалину, що існує між ізраїльськими історичними книгами та Новим Завітом. Адже в ній відтворено декілька подій з історії Ізраїлю, які трапилися під час 70-літнього Вавилонського поневолення і про які більш ніде у Святому Письмі не йдеться (окрім коротких уривків інформації у пророка Єзекиїля). Пророк Даниїл змальовує історію часів поган й описує колишні та майбутні імперії, які займатимуть територію Палестини і пануватимуть над ізраїльтянами аж до повернення Месії.

Пророцтва Книга, які стосуються Божого задуму стосовно язичників, Палестинської землі та ізраїльського народу формують підґрунтя для Його есхатологічного задуму. Певні теми, що розглядаються у Книзі пророка Даниїла і акцентують увагу на язичниках, перегукуються з подібними темами Книги пророка Захарія. А також вони знаходять своє найвище втілення у Книзі Одкровення. Щоб цілковито осягнути кульмінаційний момент здійснення Божого задуму, який апостол Іоанн розкрив у Одкровенні, слід спершу зрозуміти початок здійснення Його задуму, що пророк Даниїл і відтворив.

ПЛАН

I. Особиста історія пророка Даниїла (част. 1)

А. Заслання пророка Даниїла (1:1-7)

Б. Пророк Даниїл присвячує себе Богові (1:8-16)

1. Прохання (1:8)

2. Задоволення прохання (1:9-14)

3. Наслідок (1:15-16)

В. Призначення пророка Даниїла (1:17-21)

II. Пророча історія язичників в час поган (част. 2-7)

А. Сон царя Навуходоносора (част. 2)

1. Сон царя (2:1-16)

2. Пророку Даниїлові відкривається значення сну (2:17-23)

3. Пророк Даниїл пояснює сон царю Навуходоносору (2:24-45а)

4. Винагорода пророка Даниїла (2:45б-49)

Б. Бовван царя Навуходоносора (част. 3)

1. Встановлення боввана (3:1-7)

2. Обвинувачення супроти юдеїв (3:8-12)

3. Віра обвинувачених (3:13-18)

4. Звільнення за допомогою Бога (3:19-30)

В. Другий сон царя Навуходоносора (3:31-33, част. 4)

1. Проголошення царя (3:31-33)

2. Сон царя про дерево (4:1-15)

3. Тлумачення сну (4:15-24)

4. Здійснення сну (4:25-30)

5. Повернення царя (4:31-34)

Г. Бенкет царя Валтасара (част. 5)

1. Веселощі царя (5:1-4)

2. Одкровення царя (5:5-12)

3. Прохання царя (5:13-16)

4. Відповідь пророка Даниїла (5:17-28)

5. Здійснення одкровення (5:29-30)

Ґ. Указ царя Дарія (част. 6)

1. Висока посада пророка Даниїла (6:1-4)

2. Змова очільників (6:5-10)

3. Молитва пророка Даниїла (6:11-12)

4. Переслідування пророка Даниїла (6:13-19)

5. Порятунок пророка Даниїла (6:20-25)

6. Проголошення царя (6:26-29)

Д. Видіння чотирьох звірів (част. 7)

1. Видіння (7:1-14)

2. Тлумачення (7:15-28)

III. Пророча історія Ізраїлю в Час Поган (част. 8-12)

А. Видіння барана і козла (част. 8)

1. Видіння (8:1-14)

2. Тлумачення (8:15-27)

Б. Видіння 70 «седмиць» (част. 9)

1. Передумови видіння (9:1-2)

2. Молитва пророка Даниїла (9:3-19)

3. Відповідь Господа (9:20-27)

В. Останнє видіння (част. 10-12)

1. Приготування пророка (10:1-11:1)

2. Історія Ізраїлю за часів другої і третьої імперій (11:2-35)

3. Пророча історія 70 седмиць (11:36-12:3)

4. Завершення (12:4-13)

I. Особиста історія пророка Даниїла (част. 1)

А. Заслання пророка Даниїла (1:1-7)

1:1-2а. У перших двох віршах Книги пророка Даниїла розповідається про те, коли і як пророк потрапив у Вавилон. Події книги розпочинаються «третього року царювання Іоакима, юдейського царя». Тут, здається, є певна суперечність із твердженням пророка Єремії, який казав, що перший рік правління Навуходоносора, вавилонського царя, припав на четвертий рік царювання Іоакима (Єр. 25:1). Існує принаймні два пояснення такої очевидної розбіжності. Перше полягає у різниці між юдейським і вавилонським літочисленням. Початок відліку юдейського календарного року припадав на Тішрей (вересень-жовтень), тоді як у вавилонян він розпочинався навесні з місяця Нісан (березень-квітень). Якщо використовувати вавилонське літочислення, тоді цар Навуходоносор взяв в облогу Єрусалим четвертого року царювання Іоакима, а якщо юдейське – то третього року. Пророк Даниїл, як юдей, міг спокійно застосувати відоме йому юдейське літочислення.

Друге пояснення ґрунтується на вавилонському методі літочислення тривалості правління царя. Той період правління царя, який передував початку нового року у місяці Нісан, називався першим роком його царювання, навіть якщо був дуже коротким періодом часу. Якщо пророк Єремія використовував цей метод літочислення, тоді він порахував рік, коли Іоаким став царем (який був лише частиною повного року), як перший рік його царювання. А якщо пророк Даниїл використовував юдейський метод літочислення (який не враховував перші місяці правління царя до початку нового року), то він порахував три повні роки царювання Іоакима. І був це 605 рік до Р.Х.

Пророк Даниїл назвав Навуходоносора (чиє ім’я означає «Наву захистив мій спадок») вавилонським царем. У той час (605) царем Вавилонії був Набопаласар, а не Навуходоносор. Коли ж Навуходоносор почув у військовому поході про смерть свого батька, то швидко повернувся у Вавилон, щоб посісти на трон (див. «Історичне підґрунтя» у Вступі). А оскільки пророк Даниїл писав свою книгу тоді, коли Навуходоносор уже був царем, то він і назвав його царем, бо знав, що так воно і буде.

Цар Навуходоносор тримав в облозі Єрусалим в часи правління Іоакима, 17-го «юдейського царя» і старшого сина Іосії (див. 2 Хр. 36:2 і 2 Хр. 36:5). Молодший брат Іоакима Іоахаз посів на трон юдейського царства тоді, коли фараон Нехо вбив царя Іосію у 609 році до Р.Х. (Див. таблицю «Останні п’ять царів Юдеї», поблизу 2 Цар. 23:31-35.) Але Нехо усунув Іоахаза і посадив на трон Іоакима (2 Хр. 36:3-4).

Пророк Єремія попередив царя Іоакима про вторгнення вавилонян. І Іоаким чув, як пророк просив Божих людей здатися вавилонянам без опору. Тож коли цар Навуходоносор взяв в облогу місто, великої протидії йому не було. Іоакима тоді взяли у полон і доправили у Вавилон. Й таким чином Юдея опинилася під владою царя Навуходоносора.

Разом із цим вторгненням царя Навуходоносора розпочався важливий пророчий період часу – час поган (Лк. 21:24). Час поган – це дуже великий період часу, за якого земля, яку Бог завіщав патріарху Аврааму та його нащадкам, належить язичницьким силам, а престол царя Давида пустує, через те, що немає жодного повноправного нащадка царського Давидового роду. Час поган, який розпочався із вторгнення царя Навуходоносора в Єрусалим у 605 році до Р.Х., завершиться тоді, коли повернеться Месія Ісус Христос.

Бог уклав завіт з ізраїльтянами у Моаві (Втор. 28-30) саме перед тим, як вони увійшли на ці землі (Втор. 29:1). В цьому завіті Бог виклав той принцип, згідно якого Він надалі буде судити Свій народ. Їхній послух Йому принесе їм благословення (Втор. 28:1-14), а непослух – покарання (Втор. 28:15-68). У цій другій частині Бог перелічив покарання, які Він застосує до людей, якщо вони зійдуть із вірного шляху, який Він їм об’явив через Закон. Ці покарання потрібні для того, щоб вони могли відповідати Його вимогам і були достойні Його благословень. Найбільшим покаранням, яке Бог застосує до Свого народу, буде вторгнення язичників, які підкорять їх своїй владі і проженуть їх з їхньої землі (Втор. 28:49-68).

Пророк Мойсей тоді ще й сказав, що коли на ізраїльтян зійде Боже покарання, воно не минеться, допоки вони не перестануть грішити, не навернуться до Бога і не дослухаються Його настанов (Втор. 30:1-10). Північне ізраїльське царство потрапило в залежність до ассирійців у 722 році до Р.Х. Це було здійсненням принципу, озвученого у Втор. 28. Час від часу (хоча й не повсякчас) Південне царство (Юдея), з огляду на падіння Північного царства, дослухалося до застережень пророків і наверталося до Бога. Південне царство протрималося ще більш як століття завдяки послуху і каяттю в часи правління побожних царів.

Однак така ситуація зберігалася недовго. Юдеї також знехтували Божим завітом, священним днем відпочинку і не захотіли звільнити рабів своїх євреїв на сьомий рік їхньої служби (Єр. 34:12-22), а також вдалися до ідолопоклонства (Єр. 7:3-31). А тому, зважаючи на завіт у Втор. 28, покарання мало зійти і на юдеїв. Бог обрав царя Навуходоносора інструментом здійснення покарання, яке Він спрямував на Свій народ, що не дослухався Його настанов (див. Єр. 27:6; Ав. 1:6).

1:2б-3. Коли цар Навуходоносор повернувся у Вавилон після свого вторгнення в Юдею, то привіз з собою награбовану здобич, щоб засвідчити підпорядкування Юдеї Вавилону. Спершу він привіз «частину посуду дому Божого», тобто з Єрусалимського храму, «і склав посуд у скарбницю свого бога», що у Вавилоні (див. 2 Хр. 36:7). Його богом міг бути Бел, також відомий як Мардук, головний бог вавилонян (див. коментарі до Дан. 4:8). («Шінеар-край» – це стародавня назва місця, де знаходиться Вавилон; див. Бут. 10:10; 11:2; 14:1; Іс. 11:11; Зах. 5:11.) І це мало стати свідченням перемоги вавилонських богів над юдейським Богом.

Потім цар Навуходоносор привіз «синів Ізраїля (юдеїв), з царського роду та зо шляхти». Як зазначено у Вступі, ці царські спадкоємці могли бути заручниками і гарантом того, що Юдея й далі буде підпорядковуватися Вавилону. Або ж їх привезли у Вавилон для того, щоб підготувати до адміністративних посад, якщо царю Навуходоносору доведеться повернутися і знову підкорити Юдею. Ашпеназ був старшим «над … скопцями». У Старому Завіті він згадується по-імені лише тут, але називається старшим над скопцями шість разів (Дан. 1:7-11, 18). Достеменно невідомо, чи слово саріс, яке тут перекладено як «скопець», означає євнух, чи просто придворний або якийсь службовець.

1:4-5. Ці полонені були гарними юнаками, мали чудову фізичну форму і неабиякий розум. Вони могли стати перевагою для царського палацу. Тому цар Навуходоносор спробував призвичаїти їх до культури свого палацу. Вони були змушені вивчати письмо і мову людей, серед яких тепер проживали. Вони мали пройти суворий трьохрічний курс тренувань, після чого могли б стати «до послуг цареві». У цю навчальну програму, вочевидь, входило вивчення агрономії, архітектури, астрології, астрономії, законів, математики і складної аккадської мови.

1:6-7. Тут жодним чином не розповідається, як саме ці хлопці потрапили у полон, але чотирьох із них тут згадано по-імені, зважаючи на ту помітну роль, яку вони згодом відіграли для Вавилону. Оскільки їхні імена відображали пошану до Яхве, їх було замінено. Закінчення «-їл» означає Бог, а «-ія» – це скорочення до Яхве. Тож очевидно, що батьки цих молодих людей були побожними і дали такі імена своїм синам невипадково. «Даниїл», чиє ім’я означає «Бог присудив» (або «Бог – мій Суддя»), отримав ім’я «Валтасар» (аккадською, Белет-сар-узур), що означає «Бел, захисти царя». Вісім з 10 разів ім’я Валтасар зустрічається у Старому Завіті в арамейській частині Книги пророка Даниїла (2:26; 4:8-9, 18-19 [тричі]; 5:12). Ще інші два рази в 1:7 та 10:1.

«Ананія» («Яхве милосердний») став «Седрах», напевно, від аккадської дієслівної форми садураку, яка означає «Я боюся (бога)».

«Мисаїл» («Хто належить Богу?») отримав ім’я «Мисах», яке, імовірно, походить від аккадського дієслова месаку, що означає «Я презренний, нікчемний і сумирний (перед моїм богом)».

«Азарія» («Яхве допоміг») став «Авденаго», «Слуга Нево» (Неґо – це давньоєврейський варіант вавилонського імені бога Нево). Нево (див. Іс. 46:1), син Бела, був вавилонським Богом письма і рослинності. Він був також відомий як Наву (див. коментарі до Дан.1:1 щодо імені Навуходоносор).

Таким чином, «старший над скопцями» (Ашпеназ, вірш 3), здається, вирішив проблему існування будь-яких свідчень про ізраїльського Бога у вавилонському палаці. Імена, які він їм дав, означали, що тепер вони підкоряються вавилонським богам.

Б. Пророк Даниїл присвячує себе Богові (1:8-16)

1. ПРОХАННЯ (1:8)

1:8. Цар Навуходоносор давав своїм полоненим удосталь їжі. Вони жили у розкоші, а не у бідності, про що свідчить той факт, що ці юнаки мали право споживати харчі й вино «з царського столу». Однак ця їжа суперечила вимогам Закону пророка Мойсея. Вже сам той факт, що її готували язичники, робив її нечистою. А також, поза всяким сумнівом, на столі було багато такої їжі, яку Закон забороняв споживати і через яку юдейські юнаки могли б осквернитися. До того ж, ця царська їжа, скоріш за все, була ідоложертовною, тобто жертвувалася язичницьким богам перед тим, як потрапляла на царський стіл. Споживання такої їжі суперечило Вих. 34:15, де євреям забороняється споживати м’ясо ідоложертовних тварин.

Подібні проблеми виникали й стосовно вина. У Старому Завіті озвучено заборону на споживання міцних напоїв (наприклад, Прип. 20:1, БКЯ; Іс. 5:11). Тому євреї зазвичай розводили вино водою. Дехто додавав 3 частини води до 1 частини вина, інші – 6 частин, а ще інші – усі 10 частин води. Вавилоняни ж не розводили вино водою. Тому і їжа, і напої могли б осквернити цих юдейських юнаків. А пророк Даниїл чудово знав вимоги Закону стосовно того, що слід, а чого не слід їсти та пити.

Пророк Даниїл мав намір робити усе так, щоб Бог був задоволений. А тому він «постановив у своєму серці» дотримуватися Закону, не зважаючи на те, що був змушений жити не на своїй землі, а там, де панувала культура, яка не сповідувала Божих законів. Тоді він попрохав «старшого над скопцями» дозволити йому не споживати їжу і не пити вина, так щедро запропонованих царем. Пророк Даниїл був хоробрим, рішучим і покірним Богові.

2. ЗАДОВОЛЕННЯ ПРОХАННЯ (1:9-14)

1:9-10. Обережність старшого над скопцями у плані задоволення прохання пророка Даниїла цілком виправдана. Він ніс відповідальність за юнаків і зобов’язаний був наглядати за тим, щоб полонені гарно розвивалися і в фізичному, і в розумовому плані, бо цар приготував для них у майбутньому певні важливі посади. Очевидно, що ці молоді люди посідали неабияке стратегічно продумане місце у планах царя. Тож він хотів, щоб їх гарно тренували. Якби ці хлопці нічого для царя не значили, його б не хвилював їхній фізичний стан, і Ашпеназ не боявся б за своє життя.

Пророк Даниїл ввірив цю ситуацію у руки Бога, який втрутився і «зіслав Даниїлові ласкавість (хесед, «віддана любов») та прихильність (рахамім, «співчуття») з боку старшого над скопцями».

1:11-14. Коли, здавалось, прохання пророка Даниїла старший відхилив, пророк Даниїл звернувся до наглядача, якого «старший … настановив над» чотирма юнаками, і попрохав його зробити 10-денну «пробу», під час якої пророк Даниїл і його товариші споживатимуть лиш «городину … і воду». (Давньоєврейське слово, яке тут перекладено як «городину», означає «посівна їжа», тобто сюди можуть також входити різні злаки). Оскільки згідно Закону пророка Мойсея ніяка городина не вважалася нечистою, пророк Даниїл міг їсти будь-які овочі, які перед ним клали, і при цьому не боятися бути оскверненим. За такий короткий період часу (10 днів) не могло б статися значного погіршення, яке поставило б під загрозу життя когось із них. Насправді, пророк Даниїл натякав, що їхні «обличчя» виглядатимуть краще , аніж у тих, хто споживає харчі царя.

Оскільки наглядач підпорядковувався старшому над скопцями, він змушений був діяти не так, як хотів, а так, як мусів. Тож очевидно, що тут він мав отримати відповідний дозвіл від Ашпенгаза. Цей випадок показує, що Бог перебуває з тими, хто Йому довіряє, захищає і оберігає тих, хто Його слухає, навіть в час поган.

3. НАСЛІДОК (1:15-16)

1:15-16. «При кінці ж десятьох днів» ті четверо, що споживали городину, стали здоровішими, аніж ті, що жили на царських харчах. Оскільки ці четверо виглядали краще – а не гірше, як боявся Ашпенгаз (вірш 10) – він не мав ніяких заперечень стосовно того, щоб пророк Даниїл та його товариші й надалі харчувалися таким чином.

Хоча в цілому Бог не забороняє споживати в їжу м’ясо (див. Бут. 9:3; Рим. 14:14; 1 Кор. 10:25-26), городина виявилася кращою за царську їжу. Це також показує, що Бог благословляє тих, хто виконує Його заповіді, і сприяє тим, хто довіряється Йому. Цей випадок мав стати уроком для ізраїльського народу. Бог вимагав покірності Закону. Покарання на них зійшло через непокірність, непослух, та навіть під час самого покарання Бог захищає і підтримує тих, хто слухає Його і довіряє Йому своє життя.

В. Призначення пророка Даниїла (1:17-21)

1:17. Цих чотирьох хлопців, яких цар Навуходоносор готував до відповідальних посад у своєму царському палаці, насправді готував сам Бог. Бо це «Бог дав їм знання й розуміння» у багатьох сферах. Під словом «знання» тут мається на увазі вміння аргументувати свою думку і процеси мислення. Вони були спроможні думати ясно і логічно. Слово «розуміння» стосується внутрішнього бачення суті питань. Це вказує на їхню спроможність ясно розуміти природу речей і тлумачити їх у правильному світлі. Значення фрази «письма та мудрости», які Бог їм дав, є дуже широким (див. коментарі до вірша 4). З Божою допомогою і завдяки рокам навчання у вправних учителів, пророк Даниїл здобув широкі знання з різних мистецтв та наук.

Хоча знання у цих сферах інших людей, що мешкали у Вавилоні, могли бути такими ж, як і в пророка Даниїла, він був цілковито кращий за них в одному: «Даниїл мав … дар розуміти всякі видіння і сни». Людей завжди цікавило майбутнє, і вони повсякчас намагалися передбачити прийдешні події. Наприклад, після того, як ізраїльтяни увійшли на ханаанські землі, вони зустрічали багатьох людей, які намагалися спрогнозувати майбутнє за допомогою різних засобів і методів. Але ізраїльтянам заборонялося таке робити (Втор. 18:9-13), тоді як у Вавилоні це було широко поширено.

1:18-21. «Як минув той час, що цар призначив був» (тобто наприкінці трьохрічної науки; див. вірш 5), цар особисто «розмовляв з» пророком Даниїлом та його трьома товаришами і зрозумів, що рівних їм немає. Насправді, вони були «вдесятеро розумніші за всіх» тих, хто займався віщуванням. (Щодо «віщунів та чародіїв» див. коментарі до вірша 17.) Слово «вдесятеро» є ідіомою, яка означає «у багато разів» (див. Бут. 31:7, 41; Чис. 14:22; Іов. 19:3).

Цар радився з віщунами, чародіями, ворожбитами, халдеями, мудрецями і звіздознавцями. Слово «віщунів» (хартуммім, Дан. 1:20; 2:2) було доволі поширеним і використовувалося у стосунку до людей, які займалися окультизмом. (Це слово також зустрічається в Бут. 41:8, 24; Вих. 7:11, 22; 8:7, 18-19; 9:11.) Слово «чародіїв» (ассапім, в СЗ зустрічається лиш двічі, Дан. 1:20; 2:21) може стосуватися тих людей, які використовували заклинання, виганяючи демонів. Слово «ворожбитів» (мкасспім, 2:2), вочевидь, походить від аккадського дієслова касапу, що означає «ворожити, насилати прокляття». (Цей конкретний іменник, який у 2:2 перекладено як «ворожбитів», зустрічається в Дан. лиш тут, а також іще чотири рази в СЗ: Вих. 7:11; 22:18; Втор. 18:10; Мал. 3:5.) Слово «халдеїв» (від давньоєврейського касдім, Дан. 2:2, 4; арамейською касдаін, 2:5, 10 [двічі]; 3:8; 5:7, 11), вочевидь, має стосунок до касти жерців у вавилонській релігії. Слово «звіздознавці» (газрін, 2:27; 5:7, 11) стосується людей, знання яких залежали від одкровення через зірки, які власне й були їхніми об’єктами поклоніння.

Діяння цих п’яти груп людей могли в багато чому збігатися. Тож пророк Даниїл декілька разів називав цих людей узагальнюючим словом «мудреці» (2:12-14, 18, 24 [двічі], 48; 4:6, 18; 5:7-8, 15).

Діяльність пророка Даниїла при царському палаці у Вавилоні тривала аж до того часу, коли в 539 році до Р.Х. цар Кир не завоював Вавилонську імперію. «Я шаную тих, хто мене шанують» (1 Сам. 2:30). Пророк Даниїл продовжував шанувати Бога, навіть не зважаючи на те, що змушений був проживати там, де люди не відповідали тим високим стандартам, які вимагав Бог. І Бог віддячив пророку Даниїлові за його послух Законові та зробив так, що його взяли до царського палацу. Цей випадок мав нагадати ізраїльтянам, що за покірність вони отримають благословення і що праведність є необхідною умовою для отримання цих завітних благословень.

Той факт, що Бог дарував пророку Даниїлові спроможність розуміти і тлумачити видіння та сни (Дан. 1:17), означав, що цар Навуходоносор впродовж усього свого довгого царювання залежав від пророка Даниїла, який єдиний розумів майбутні події, об’явлені через сни та видіння. Це було таким собі передбаченням того впливу, який матиме одного дня ввесь Ізраїль. Бог обрав ізраїльтян, щоб вони були його царством священиків (Вих. 19:6), а, отже, Божим світлом для світу (Іс. 42:6; 49:6). Вони мали отримувати Божі одкровення і передавати їх іншим народам, які не знали Бога. Про цю відведену їм роль повсякчас нагадував свічник, встановлений у наметі. Під час свого перебування у вавилонському царському палаці цю функцію виконував пророк Даниїл, адже саме він передавав волю Бога язичникам. Коли ізраїльтяни отримають свої благословення, вони виконуватимуть роль, для якої власне Бог їх і обрав, і самі передаватимуть Божу істину язичникам (Зах. 8:21-23).

II. Пророча історія язичників в час поган (част. 2-7)

А. Сон царя Навуходоносора (част. 2)

1. СОН ЦАРЯ (2:1-16)

а. Сон (2:1-3)

2:1. Невдовзі після того, як цар Навуходоносор прийняв корону, йому почав надокучати один і той самий сон. Оскільки пророк Даниїл згадав і розтлумачив лише один сон (див. вірші 24-26), використання множини у слові «сни», вочевидь, вказує на те, що це був один і той самий сон, який неодноразово повторювався. Цар Навуходоносор, вочевидь, відчув, що цей сон має дуже велике значення, бо «стривожився» (див. вірш 3) і був таким збентеженим, що «сон утік від нього».

2:2-3. «Цар звелів скликати» мудреців, які добре розбиралися в таких питаннях, адже були спроможні передрікати майбутнє тим чи іншим способом (див. коментарі до 1:17). Якби метод тлумачення одного з них не допоміг отримати бажаний результат, то все ще залишалася надія, що метод котрогось іншого з-посеред них зможе розкрити значення сну. Їх скликали усіх разом, щоб вони зробили все можливе і надали цареві тлумачення, яке його заспокоїть. Та цар кинув виклик мудрецям, коли промовив: «Бажаю знати сон той».

б. Розпач мудреців (2:4-11)

2:4. Вочевидь, з проханням розтлумачити сон (вірш 3) до мудреців зверталися неодноразово, бо вони не були здивовані. (Як зазначено під підпунктом Мови у Вступі, вірші 1:1-2:4а написані давньоєврейською мовою, а починаючи зі слів «О царю» у вірші 4б, усе написано арамейською аж до 7:28.) Мудреці зухвало запевнили царя, коли він розповість їм свій сон, то вони його розтлумачать. Вони були переконані, що уся їх спільна мудрість допоможе їм задовольнити бажання царя і пояснити його сон.

2:5-6. Хоча цар, скоріш за все, вже не один раз звертався до мудреців і був задоволений їхніми тлумаченнями, він, напевно, ще ніколи не просив їх розтлумачити сон, який вважав таким надзвичайно важливим. Тож він вирішив випробувати їх. Якщо вони були спроможні передбачати майбутнє за допомогою тлумачення снів, то мали б змогти відтворити минуле і пригадати сон царя. Тож він не захотів розповідати їм свій сон сам. Це не означає, що він його забув. Якби це було так, то мудреці, щоб порятувати себе від смерті, могли б з легкістю вигадати якийсь сон і розтлумачити його. Але цар міркував так: якщо вони не можуть відтворити минуле, то їхнім передбаченням стосовно майбутнього вірити не слід.

Цар пообіцяв «дарунки, нагороду й великі почесті» мудрецям, якщо вони самі розкажуть, який у нього був сон, і розтлумачать його. Однак якщо вони виявляться лжемудрецями і не зможуть відтворити його «сон», то він їх покарає смертю («на кусні будете пошматовані»), а «доми» їхні перетворить «в руїни».

2:7-9. І знову мудреці (див. вірш 4) звернулися до царя із проханням розповісти їм свій сон, пообіцявши, що розтлумачать його. Цар же зауважив, що вони таким чином лиш намагаються «виграти час». І знову нагадав їм про «вирок» (див. вірш 5), який на них очікує, якщо вони не розкажуть йому його «сон». Він відчував, що зможе повірити їхнім словам стосовно значення сну, лише якщо вони спершу самостійно відтворять його. Якщо ж вони цього зробити не зможуть, тоді це означатиме лиш те, що вони змовилися «виректи … неправду й оману» цареві. А також, можливо, царя Навуходоносора дратували ці мудреці, які, вочевидь, були старшими за нього і дісталися йому у спадок від його батька. Ще одним поясненням такого випробування може слугувати те, що він сумнівався у їхній мудрості.

2:10-11. Щоб захистити себе, мудреці почали запевняти царя, що його прохання задовольнити неможливо і що «ні один цар … не вимагав такого» від мудреців. Вони відповіли, що майбутнє належить богам, а не людям. Це дуже цікаво, адже тим самим вони визнали, що попередні рази обманювали царя. І таке вражаюче одкровення надійшло від тих, кого у палаці високо цінували.

в. Указ царя (2:12-13)

2:12-13. Коли мудреці об’явили цареві, що неспроможні задовольнити його вимоги, тоді він дуже «розлютився й розгнівався» (див. 3:13; 19). Він видав указ «вигубити всіх вавилонських мудреців». Цей наказ стосувався не лише тих, хто на той час прислуговував у царському палаці, а усіх, хто коли-небудь говорив, що може передбачити майбутнє. А оскільки пророк Даниїла та його товаришів також вважали мудрецями, даний указ поширився і на них.

г. Заява пророка Даниїла (2:14-16)

2:14-16. Пророк Даниїл не знав, що трапилося у царському палаці. Можливо, він відмовився прийти на збори царя (вірш 2), щоб уникнути контакту з язичницькими очільниками. Коли ж до нього дійшла чутка про те, що його також мають убити, він тактовно запитав у «Аріоха, начальника над царською сторожею» про причину такого царського указу. Аріох розповів пророку Даниїлові про випадок, який викрив, що мудреці обманювали царя.

Пророк Даниїл сміливо попрямував до царя й «упросив» його відкласти на якийсь час страту, «щоб він міг пояснити йому значення сну». Це виглядало дуже зухвало, адже цар уже винуватив мудреців у бажанні просто виграти час (вірш 8).

Безумовно, цар високо цінував пророка Даниїла, адже йому було дозволено увійти до царя і безпосередньо звернутися до нього з проханням. Хоча тут і не сказано, пророк Даниїл, напевно, і раніше тлумачив сни, хоча й не обов’язково для самого царя. Тож він був певен, що зможе відтворити сон царя і розтлумачити його.

2. ПРОРОКУ ДАНИЇЛОВІ ВІДКРИВАЄТЬСЯ ЗНАЧЕННЯ СНУ (2:17-23)

а. Прохання (2:17-18)

2:17-18. Під час цього випробування пророк Даниїл залишався спокійним. Він повернувся «до себе додому», віднайшов своїх трьох товаришів, і разом вони помолилися та попросили «в небесного Бога ласки в цій тайні». (Фраза «небесного Бога» зустрічається в Дан. шість разів: 2:18-19, 28, 37, 44; 5:23, дев’ять разів у Езр. і чотири рази у Неєм. В інших місцях у СЗ вона є ще в Бут. 24:3, 7; Пс. 136:26; Іона 1:9.)

Ласка – це відповідь Божа на потребу людини. Пророк Даниїл визнав свою власну неспроможність за даних обставин і звернувся до Бога з упевненістю, що Господь задовольнить його прохання.

б. Одкровення (2:19а)

2:19а. У відповідь на молитву чотирьох чоловіків, тайна сну «була відкрита Даниїлові», вочевидь, тієї ж ночі.

в. Подяка (2:19б-23)

2:19б-23. Прок Даниїл відповідним чином подякував Богові. Він визнав, що «в Нього мудрість», бо Він знає, яким буде кінець іще на початку, «і сила», бо що б Він не замислив, Він може здійснити. Пророк Даниїл розпочав і завершив свою молитву, прославляючи «мудрість і силу» Господню (див. вірш 23).

Свідченням Його сили є те, що Він має владу над подіями («Він змінює час і пори року») і над долею народів («царів скидає, царів настановлює»). Цар Навуходоносор посідав на своєму троні, бо це Бог вирішив здійснити через нього Свою волю.

Свідченням Його мудрості є те, що Він дає «мудрість мудрим і розум розумним» (вірш 21б), а також «відкриває, що глибоке й скрите» (вірш 22). «Світло … перебуває» з Богом у тому сенсі, що усе йому відкрите, в той час як людей оточує темрява. Бог знає і може об’явити майбутнє. Це Бог, а не глибоке розуміння пророка Даниїла, дав йому сон і його тлумачення. Молитва пророка Даниїла завершується словами подяки за те, що Бог об’явив сон царя чотирьом чоловікам, які довірилися Йому.

3. ПРОРОК ДАНИЇЛ ПОЯСНЮЄ СОН ЦАРЮ НАВУХОДОНОСОРУ (2:24-45а)

а. Пояснення пророка Даниїла (2:24-30)

2:24-25. Після того, як пророк Даниїл отримав від Бога видіння царського сну і його тлумачення (вірш 19), він «пішов до Аріоха», начальника над царською сторожею (див. вірш 14), і розповів йому, що готовий розтлумачити сон царя. Вочевидь, Аріох знав про неспокій царя, адже «негайно» повів пророка Даниїла до нього. Начальник Аріох сказав цареві неправду, коли зазначив, що сам «знайшов» того, хто може розтлумачити сон царя. Насправді, пророк Даниїл сам «пішов до Аріоха». Та Аріох, вочевидь, сподівався отримати високу винагороду за те, що знайшов когось, хто може заспокоїти царя.

2:26-28. Цар запитав пророка Даниїла, чи «справді» він міг сказати, що саме йому (цареві) снилося, і що цей сон означає. Цар випробовував пророка Даниїла на чесність так, як і мудреців перед ним. Вони тоді сказали, що лише боги можуть об’явити майбутнє людині (вірш 11). Тепер же пророк Даниїл пояснив, що те, чого вавилонські мудреці не могли зробити (вірш 27), спілкуючись зі своїми вигаданими богами, пророк Даниїл зробити міг, бо «є на небесах Бог (див. коментарі до вірша 18), який відкриває тайни» (вірш 28; див. вірш 47). Пророк Даниїл не приписував цієї заслуги собі (див. вірш 23).

2:29-30. Пророк Даниїл відразу сказав цареві, що його сон був пророчий (див. вірш 45, «що буде після того»), про те, «що буде потім» і те, «що станеться». Сон царя Навуходоносора охопив майбутню історію поган, починаючи від його часів і до майбутнього переходу влади від язичників до ізраїльського Месії. Цей період часу називається «час поган» (Лк. 21:24). Такий сон було об’явлено царю Находоносору, бо він перший з багатьох язичницьких правителів мав владу завдяки Божому призначенню в часи поган. Бог не об’являв царю Навуходоносорові духовні істини, лиш факти стосовно політичного домінування язичників. Усе в його сні стане зрозуміло царю Навуходоносорові.

І знову пророк Даниїл покірно засвідчив, що «ця тайна відкрита» йому не тому, що він розумніший за інших (див. Дан. 2:27-28).

б. Переповідання сну (2:31-35)

2:31-33. Сон царя був відносно простий. Пророк Даниїл розповів, що цар бачив надзвичайно великого боввана. Його розмір і «подоба» були страхітливими, що змусило царя відчути себе просто мізерним, коли він стояв перед ним. «Бовван» виблискував, бо був виготовлений із різних видів металу. «Голова у того боввана була з щирого золота; груди його й руки – з срібла; живіт у нього й стегна – з міді; голінки у нього – з заліза, а ноги – частково з заліза, частково з глини». Так що вже з першого погляду можна було визначити окремі частини боввана.

2:34-35. Однак раптом «відірвався від гори, без допомоги рук, камінь і … розбив» боввана. «Тоді все … потрощилось», і вітер «розвіяв» усе, як полову «на току літом». «Полова» – це легка, неїстівна частина стебел зернових культур, які легко здувалися, коли ці рештки стебел відвіювали (підкидуючи їх у повітря) вітряного сонячного дня. «Камінь», який знищив боввана, перетворився на велику гору, що заповнила «усю землю». Сам по собі сон був простим. А ось значення його царя непокоїло.

в. Тлумачення сну (2:36-45а)

2:36-38. Тлумачення пророка Даниїла дає зрозуміти, що цей образ показував майбутню долю язичницьких царств, які правитимуть землями Палестини та ізраїльським народом. Царя Навуходоносора, очільника Вавилонської імперії, символізувала «золота голова» (вірш 38). Його батько прийшов до влади у Вавилонії завдяки військовому загарбанню, а цар Навуходоносор отримав своє «царство, потугу, силу й славу» від Бога (який «царів скидає, царів настановлює», вірш 21). (Щодо фрази «Бог небесний» див. коментарі до вірша 18.)

Царство Навуходоносора розглядалося як всесвітня імперія, у якій він є «володарем над» усіма людьми, а також над земними звірами і небесним птаством. В часи Створення право володіти землею було даровано людині, яка мала домінувати над нею й усіма створіннями, що на ній (Бут. 1:26). Тут цар Навуходоносор допомагав здійснити те, що Бог задумав для людини.

2:39. Друга частина боввана, а саме груди й руки, що зі срібла, символізують повстання мідян та персів (див. 5:28; 6:9; також див. 5:31). Мідо-перси завоювали Вавилонію у 539 році до Р.Х. Руки зі срібла, вочевидь, символізують дві народності – мідян та персів – які разом і захопили Вавилон. Хоча те царство проіснувало більш як 200 років (539-330 до Р.Х.), тобто довше, аніж царська Нововавилонська імперія, яка пробула всього 87 років (626-539), Мідо-перська імперія була гіршою за неї так, як срібло у порівнянні з золотом.

Живіт і стегна, що з міді, символізували третє царство. Тут іде мова про Грецьку імперію (див. 8:20-21). Цар Александр Великий переміг мідо-персів десь між 334 і 330 роками до Р.Х. і став володарем усіх тих людей та земель. Своїми завоюваннями Александр розширив межі Грецької імперії, яка простягалася на схід аж до північно-західної частини Індії. Це була справді велика імперія, яка володіла «всією землею».

2:40. «Голінки» (гомілки), що з заліза, символізують Римську імперію. Це четверте царство прийшло на зміну Грецькій імперії у 63 році до Р.Х. Хоча Римська імперія була поділена на дві ноги, які стали частково з заліза, а частково з глини, все ж це була одна імперія. Вона була могутньою, як залізо у порівнянні з міддю, сріблом та золотом. Римська імперія була сильніша за будь-яку попередню. Вона придушила усі імперії, які їй передували. Жорстокі римляни підкорили усі землі та усіх людей, які були частиною попередніх трьох імперій, та уподібнили їх собі.

2:41-43. Імперія, яка розпочала своє існування, як залізо, перетворилася на державу, де глина змішана з залізом. Ця мішанина свідчить про поступове ослаблення та погіршення. Два метали разом утворюють сплав, який може бути міцнішим за будь-який інший метал окремо взятий. А ось залізо і глину неможливо поєднати . Якщо залізо та глину покласти в тигель і нагріти до температури плавлення, а потім залити у форму, то коли ця суміш охолоне, залізо відділиться від глини. А просто вироби з глини дуже крихкі.

Римська імперія розділилася («то царство буде розділене») і ослабла («те царство буде частково міцне, а частково крихке»). Хоча Рим продовжував завойовувати території, які потрапляли під його вплив, він ніколи не міг об’єднати людей, щоб утворити єдину імперію. У цьому сенсі люди перемішалися між собою, але не об’єдналися. (Існують і інші думки стосовно поєднання сили та слабкості: [а] в імперії була сильна організація, але слабка мораль; [б] поєднання імперіалізму з моралю не було успішним; [в] до влади прийшли люди з народу, тобто без відповідних знань; [г] імперія стала сумішшю різних рас та культур.)

2:44-45а. Потім пророк Даниїл зосередив увагу на знищенні усіх тих царств. Фраза «за часів тих царів» може стосуватися чотирьох імперій, або ж, що є більш вірогідно, вона має стосунок до часів 10 пальців (вірш 42), оскільки перші чотири царства не існували одночасно, як могли пальці (див. коментарі про 10 рогів четвертого звіра, 7:24). Цар Навуходоносор побачив, як «камінь відірвався … від гори … й розвалив» боввана (2:34). Його знищив камінь, «без допомоги руки». У Святому Письмі камінь часто символізує Ісуса Христа, Месію (наприклад, Пс. 118:22; Іс. 8:14; 28:16; 1 Пт. 2:6-8). Бог, який посадив на трон царя Навуходоносора і передасть владу від вавилонян до мідо-персів, а потім до Греції і зрештою до Риму, одного дня передасть усю політичну владу у руки Царя, який правитиме землею, скоряючи її Його владі, й таким чином здійснить задум Божий стосовно долі людства (Бут. 1:27).

У сні царя Навуходоносора каральний камінь став горою , яка заповнила усю землю (Дан. 2:35). У Святому Письмі гора часто символізує царство. Тож пророк Даниїл пояснив, що чотири імперії, які володітимуть землею та ізраїльтянами, будуть знищені не людьми, а приходом Господа Ісуса Христа, караючого Каменю. Коли Він прийде, то заснує на землі Своє царство Месії, обіцяне Ізраїлю через царя Давида (2 Сам. 7:16). В часи Свого повернення Він підпорядкує «усі ті царства» Собі й таким чином покладе край їхньому існуванню (див. Одкр. 11:15; 19:11-20). Потім Він царюватиме «повіки» у вічності.

Царство Боже було засноване Ісусом Христом за Його Першого Пришестя і тепер Свята Церква і є тим Царством Божим. Християнство, як та зростаюча гора, почало розростатися й ширитися усіма куточками землі і все ще шириться. Ісус Христос прийшов у часи Римської імперії. Римська імперія розділилася на 10 царств (10 пальців). Ісус Христос є головним наріжним Каменем (Еф. 2:20).

4. ВИНАГОРОДА ПРОРОКА ДАНИЇЛА (2:45б-49)

2:45б. Пророк Даниїл засвідчив правдивість свого тлумачення тим, що спершу переповів сон царя (вірші 31-35), а потім заявив, що тлумачення його (вірші 36-45а) правдиве, бо «показав» це сам Бог (див. вірші 19, 23, 28, 30), який має владу керувати долею усіх народів. Він знає, «що буде після того» (див. вірші 28-29).

2:46-47. Царя так зворушило тлумачення пророка Даниїла, що він «упав лицем до землі» і вклонився пророку Даниїлові, а також «звелів принести йому жертви». Таким чином цар віддав пророку Даниїлові шану, яка зазвичай призначалася лише вавилонським богам. Ось так цар Навуходоносор відзначив божественну владу пророка Даниїла. Завдяки одкровенню та тлумаченню пророка Даниїла цар Навуходоносор визнав вищість Бога пророка Даниїла над усіма вавилонськими богами і назвав Його Володарем «над володарями». Бог пророка Даниїла різко зріс в очах царя Навуходоносора, адже Він через пророка Даниїла об’явив йому хід майбутньої історії людства. Бог, як сказав цар, – це «Відкривач тайн». Те саме про Нього сказав раніше пророк Даниїл (див. вірш 28). Очевидно, що цар Навуходоносор прийняв той факт, що це Бог пророка Даниїла вручив йому корону царя (див. вірші 37-38), і визнав Його владу.

2:48-49. Цар Навуходоносор «настановив» пророка Даниїла «верховним начальником над усіма вавилонськими мудрецями», а також винагородив його матеріально, надавши «силу великих подарунків». Вавилон на той час був розподілений на багато провінцій, кожна з яких знаходилася під управлінням сатрапа (3:2). Тож цар, вочевидь, зробив пророка Даниїла сатрапом над провінцією, в якій знаходився королівський палац («вавилонським краєм [містом]»). Пророк Даниїл не забув про своїх товаришів та попросив царя і про їхнє підвищення. Цар йому не відмовив і «настановив Седраха (Ананію), Мисаха (Мисаїла) й Авденаго (Азарію) над справами» тієї ж провінції, але під керівництвом пророка Даниїла. Пророк Даниїл мав змогу залишатися «при царському дворі», напевно, вже як радник царя Навуходоносора.

Ось таким неймовірним чином Бог вивищив пророка Даниїла до високої посади «при царському дворі». І тепер він міг служити як посередник між царем та юдеями, яких вже незабаром (у 597 та 586) буде насильно переселено у Вавилон.

Б. Бовван царя Навуходоносора (част. 3)

1. ВСТАНОВЛЕННЯ БОВВАНА (3:1-7)

3:1. Те, який висновок зробив цар Навуходоносор після того, як отримав одкровення щодо своєї визначної ролі в історії язичників (2:37-38), видно на прикладі подій, висвітлених у частині 3. Ототожнивши себе з золотою головою (2:38), цар Навуходоносор «звелів зробити золотого боввана»! (3:1) Достеменно невідомо, коли саме він його встановив. Та, вочевидь, це трапилося відразу після подій, описаних у частині 2, бо на той час три товариші пророка Даниїла уже займали високі посади (3:12), на які їх було призначено (2:49).

У Септуґінті в 3:1 сказано, що усе це відбувалося 18-го року правління царя Навуходоносора, за рік до падіння Єрусалиму (див. 2 Цар. 25:8). Оскільки останнє руйнування Єрусалиму стало кульмінаційним моментом в усіх завоюваннях царя Навуходоносора, ці слова можуть бути правдивими. Однак детальне вивчення частини 3, здається, вказує на те, що події, відтворені тут, відбувалися ближче до початку довгого царювання Навуходоносора. Адже події, пов’язані зі встановленням царського боввана, демонструють його бажання об’єднати свою імперію і зміцнити свій авторитет як правителя. Бовван мав стати об’єднуючим центром усього Навуходоносорового царства.

Арамейське слово слем, яке тут перекладено як «боввана», пов’язане з давньоєврейським селем, що означає образ або ідол. У загальному значенні це слово позначало щось, що мало подобу людини (можливо, як статуя, яку цар бачив у своєму сні), хоча й не обов’язково. Існує імовірність, що цар Навуходоносор колись бачив єгипетського обеліска, на якому було записано подвиги одного з фараонів, і мав намір увіковічнити свої власні подвиги тим самим чином. Розміри боввана були таким ж , як і в обеліска, а саме «60 ліктів заввишки» (приблизна висота сучасної восьмиповерхової будівлі) і лише «6 ліктів завширшки». Така пропорція висоти до ширини, а саме 10:1, не могла відповідати боввану у людській подобі, адже це була б надто тонка людина. Однак вавилоняни часто спотворювали фігуру людини, коли будували свої боввани. Або ж цей бовван мав правильні пропорції звичайної людини, але був встановлений на високому підніжжі, що робило його ще більш вражаючим.

Та незалежно від того, яку цей бовван мав форму, він був дуже видовищним (див. 2:31), адже мав значну висоту і був виготовлений із золота. Зважаючи на розмір та вагу боввана, він, вочевидь, не був увесь вилитий із золота, лише покритий ним. Проте немає жодного сумніву, що цар використав золото у виготовленні цього боввана, виходячи із того, як пророк Даниїл розтлумачив йому його сон (2:32, 38).

Бовван встановили «на рівнині Дура у Вавилонській області». Слово «Дура» було загальною назвою у Месопотамії, яке слугувало позначенням будь-якого місця, що було оточене горами чи стінами. Той факт, що це був Вавилонський край (див. 2:8), вказує на те, що це місце мало бути десь поблизу Вавилону, з якого цар Навуходоносор правив своїм царством. Археологи знайшли велику плиту квадратної форми, яка могла слугувати основою того боввана. Оскільки ця основа знаходиться в центрі широкої рівнини, висота боввана, безумовно, вражала. А також, завдяки тому, що він знаходився так близько до Вавилону, він міг бути місцем зборів царських урядовців.

3:2-3. Цар Навуходоносор скликав вісім груп різного рівня урядовців «на врочисте відкриття боввана». З цього можна зробити висновок, що даний бовван мав символізувати імперію та її єдність під владою царя Навуходоносора. Урядовці, про яких іде мова у вірші 2, знову перелічуються у вірші 3, і чотирьох з них загадано у вірші 27. Таким чином акцентується увага на політичному підтексті даної події.

До переліку цих урядовців входять, вочевидь, усі люди, які тим чи іншим чином були наділені певною владою в часи царювання Навуходоносора.

Щодо імовірності, що цар Седекія, останній юдейський цар, також перебував на той час у Вавилоні і був присутній на урочистому відкритті боввана, див. коментарі до Єр. 51:59.

Мабуть, те, що так багато урядовців зібралося довкола боввана у Дурі й у присутності царя Навуходоносора клялося йому у своїй відданості, справді було неабияким видовищем.

3:4-6. Коли прозвучала вимога упасти «ниць» і вклонитися «золотому бовванові, що поставив його цар Навуходоносор», насправді, це була вимога привселюдно визнати царя і підкоритися його абсолютній владі у царстві.

Той факт, що урядовці мали не лише упасти ниць перед бовваном, але й вклонитися йому, свідчить про те, що цей бовван мав не лише релігійне, а й політичне значення. Оскільки тут не згадується по-імені жоден бог, можна припустити, що цар Навуходоносор цим бовваном не вшановував вавилонських богів, а, скоріш, започатковував нову форму релігійного поклоніння, в центрі якого був даний бовван. Цар Навуходоносор мав на меті створити єдиний уряд і єдину релігію. Себе ж цар наділив роллю голови статуї і очільника релігії. А усі інші люди мали визнавати його політичну та релігійну владу.

Урядовці, яких цар Навуходоносор звелів зібрати на рівнинах Дури, не знали, для чого їх туди кличуть. Коли ж усі вони зібралися, «окличник» царя проголосив, що урядовці мають тут і зараз визнати політичну і релігійну владу царя Навуходоносора. Окличник звернувся до урядовців наступними словами: «Вам, о народи, племена й язики» (див. вірш 7; 4:1; 5:19; 6:26; 7:14). Тобто тут він розглядав їх як представників усіх тих людей, над якими вони головували. Тож цей акт покори урядовців символізував не лише їхню особисту покору, але й покору усіх тих людей, якими вони керували.

Ретельні приготування до відкриття цього золотого боввана зробили дану подію дуже цікавою з естетичної точки зору. Музичний супровід додавав цій події емоційної зворушливості. Тут линули звуки «сурми, сопілки, цитри, гарфи, гусел та гудьби й усякого роду музичних приладів» (див. 3:10, 15). Деякі критики стверджують, що оскільки назви певних музичних інструментів написані тут грецькою мовою, то дана книга була створена пізніше, вже в часи Грецької імперії. Але взаємозв’язки між Грецією та Близьким Сходом існували ще задовго до того, як імператор Александр завоював Грецію (див. коментарі під «Час написання та авторство» у Вступі).

Тим же, хто вагався, виконувати цю вказівку, а чи ні, було сказано: «А хто не впаде ниць і не вклониться, вмить буде вкинутий у піч, розжарену вогнем.» Суворість покарання говорить про те, що покірність усіх урядовців була обов’язковою.

3:7. Приголомшені наказом царя, вражаючим виглядом боввана та звуками музики, усі урядовці «попадали … й вклонилися золотому бовванові». Й у такий спосіб урядовці та люди, яких вони представляли, визнали політичну і релігійну владу царя Навуходоносора.

2. ОБВИНУВАЧЕННЯ СУПРОТИ ЮДЕЇВ (3:8-12)

3:8-12. Про те, якою саме була кількість урядовців, що зібралися на цю подію, тут нічого не сказано. Та оскільки там були присутні усі урядовці царя (вірші 2-3), їхня кількість була чималою. Декілька царських радників («халдеї»; див. коментарі до 1:17) відразу подалося до царя «з доносом на юдеїв». Слово, яке тут перекладено як «з доносом», в оригіналі означає «з тим, що шматує». Обвинувачення було дуже серйозне і мало на меті знищити обвинувачених. Рушійною силою обвинувачів була, вочевидь, заздрість, адже вони пригадали той факт, що юдейських «мужів» «настановив був над справами Вавилонського краю» сам цар Навуходоносор (3:12; див. 2:49). Цю ревність, скоріш за все, породив той випадок, коли цар визнав надзвичайні здібності цих чоловіків (1:20). Поневолені люди, як-от юдейські полонені, зазвичай ставали рабами, а не займали провладні посади у царстві. Тож такі високі посади юдейських «мужів» дуже обурювали місцевих.

Радники, вочевидь, сподівалися підлеститися до царя, порівнюючи небажання юдейських мужів підкоритися зі своєю власною готовністю до покори. Цікаво, що вони звинуватили трьох товаришів пророка Даниїла – Седраха, Мисаха та Авденаго – але не самого пророка Даниїла. Оскільки пророк Даниїл займав вищу посаду (2:48), то, можливо, він і не був зобов’язаний відвідувати ту подію (див. коментарі до 4:8) чи тим часом перебував деінде в імперії, виконуючи свої обов’язки. Або ж просто ці радники не насмілилися звинуватити пророка Даниїла, який там також був, але не захотів поклонитися, як і його три товариші. Та якою б не була причина, чому він тут не згадується, відданість пророка Даниїла своєму Богові та Закону, поза всяким сумнівом, унеможливлювала його поклоніння перед бовваном.

3. ВІРА ОБВИНУВАЧЕНИХ (3:13-18)

3:13-15. Про те, яке важливе значення мав цей випадок для царя Навуходоносора, свідчить його відповідь на обвинувачення халдеїв супроти трьох непокірних юдеїв (вірші 9-12). Коли він почув, що ті троє не захотіли поклонитися, то став дуже «розгніваний і лютий» (див. вірш 19; 2:12). Хоча перед тим цар Навуходоносор і був про них високої думки (1:20), це все ж не звільняло їх від покори його волі. Цар Навуходоносор не відразу покарав цих трьох мужів, а спитав, чи звинувачення супроти них правдиве. І дав їм іще одну можливість поклонитися перед бовваном. Якби вони все ж поклонилися, то змогли б довести хибність обвинувачення супроти них (або ж продемонструвати, що їхнє ставлення до цього змінилося).

Цар дав їм зрозуміти усю важливість такої покори, застерігши, що коли вони не поклоняться, то понесуть за це суворе покарання (будуть «умить … вкинуті в піч, розжарену вогнем»; див. 3:6). Цар Навуходоносор вважав себе вищим за усіх богів, про що свідчать його наступні слова: «Який бог визволить вас із моєї руки?» Усе це знову засвідчує, що він гадав, наче володіє абсолютною владою і в політиці, і в релігії та може кидати виклик будь-якому богові. Тож тут уже з’явилася проблема протистояння між царем Навуходоносором та Яхве, Богом товаришів пророка Даниїла.

3:16-18. Ці троє продемонстрували абсолютну довіру до Бога, заявивши, що їхній Бог більший за царя Навуходоносора і «зможе» визволити їх «з … руки» його, чим покаже Свою верховну владу. Їхні слова – «Бог, якому ми служимо» (див. 6:17, 20) – засвідчили їхню переконаність у тому, що влада Бога вища за владу царя Навуходоносора. І хоча вони виконували свої обов’язки на посадах, на які їх призначив цар Навуходоносор (2:49), вони все ж служили лише Богові.

Їхній Бог вимагав цілковитої покори і забороняв їм поклонятися будь-яким іншим богам. Хто покірний Богові, той не лицемірить, коли сподівається, що Бог захистить і звільнить його. Для цих трьох мужів послух Богові мав навіть більше значення, аніж їхні життя. Тож якщо Бог вирішить не допомагати їм тут, вони все одно будуть Йому покірні. Отож, вони відмовилися служити Навуходоносоровим богам (чи «золотому бовванові», який він поставив, вочевидь, з метою, щоб інші поклонялися йому як богу), навіть якщо через це їм доведеться вмерти.

4. ЗВІЛЬНЕННЯ ЗА ДОПОМОГОЮ БОГА (3:19-30)

3:19. Незважаючи на ту високу прихильність, з якою цар Навуходоносор ставився до цих трьох чоловіків до цього випадку (1:20), він вирішив продемонструвати свою владу і наказав негайно їх стратити. Це мало послугувати уроком усім людям, які хоча б колись замислювалися над тим, щоб не покоритися його політичній та релігійній владі. Перебуваючи в старшому гніві (див. 2:12; 3:13), цар Навуходоносор «повелів розпалити піч усемеро більше, ніж її звичайно розпалювано». Слабкий вогонь міг би збільшити їхні муки, затягуючи час настання смерті. Сильніший вогонь мав би їх вбити миттєво. Цар Навуходоносор хотів привселюдно показати, якою буде кара за непокору його владі.

3:20-23. Цар наказав «найдужчим мужам із свого війська зв'язати» цих трьох «та й вкинути їх у піч, розжарену вогнем». Ця піч, вочевидь, мала отвір зверху, через який могли вкидати дрова для розпалу, та отвір знизу для забору попелу. Вояки виконали наказ царя та вкинули або ж опустили цих трьох мужів у «піч, розжарену вогнем». Зазвичай, із тих, кого страчували, знімали увесь одяг, та через поспіх царя, який вимагав, щоб його наказ було виконано негайно, цього разу так не зробили. Оскільки «піч була розпалена незвичайно, полум'я від вогню (з верхнього отвору) вбило тих мужів, що вкидали» трьох товаришів пророка Даниїла у піч.

3:24-26а. Цар Навуходоносор уважно спостерігав за усім з безпечної відстані. Коли ж він заглянув у піч, напевно, через нижній отвір, те, що він там побачив, вразило його. Чоловіки, які до того були зв’язані, вільно «ходили … серед полум'я». І замість трьох, цар побачив там чотирьох чоловіків і сказав, що четвертий «схожий на Сина Божого». Цей четвертий чоловік – то, вочевидь, був Ісус Христос (див. коментарі до Бут. 16:13). Хоча цар Навуходоносор не знав Сина Божого, він таки зрозумів, що Особа, яка там з’явилася поруч із трьома замкненими чоловіками, була надприродного походження.

Тоді цар Навуходоносор підійшов так близько, як тільки міг, «до челюстей розжареної вогнем печі», щоб вони змогли почути його наказ. Він наказав усім трьом вийти з печі та підійти до нього. Віддаючи цей наказ, він назвав їх слугами «Найвищого Бога». Таким чином цар Навуходоносор визнав, що Бог, якому віддано служили ці троє (див. Дан. 3:17), є істинним Богом. Фраза «Найвищий Бог», «Всевишній» чи просто «Найвищий» зустрічається в Дан. 13 разів, тобто частіше, аніж у будь-якій іншій книзі, окрім Псалмів. Із тих 13 разів 7 разів його промовив цар Навуходоносор (3:26; 4:2, 17, 24-25, 32, 34) і 2 рази цар Валтасар (5:18, 21). Інші 4 рази зустрічаються у част. 7 (7:18, 22, 25, 27).

Це визнання із уст царя Навуходоносора було дивовижним. До того часу він вірив, що його вавилонські боги вищі за Яхве (хоча один раз він все ж визнав могутність Яхве, 2:47). Адже він привіз полонених з Юдеї і посуд з єврейського храму. Проте його боги нікого не могли порятувати із печі! (див. 3:29) Так, як ті троє і передбачали, їхній Бог (Яхве) зміг визволити їх з печі, розжареної вогнем (вірш 17). Та хоча цар і визнав надзвичайність Яхве, він не назвав Його своїм Богом.

3:26б-27. Коли три чоловіки «вийшли … з-посеред вогню», і їх ретельно оглянули, то царські Навуходоносорові «радники» (див. коментарі до вірші 2) побачили, що тіла цих трьох «мужів» залишилися неушкодженими, одежа їхня «не змінилась», а «чад вогню їх не торкнувся».

3:28-30. З огляду на незаперечні докази цар Навуходоносор проголосив, що це дійсно «Бог Седраха, Мисаха та Авденаго, що послав Свого ангела» (див. вірш 25), порятував тих трьох, які Йому служили (див. вірш 17). Царя Навуходоносора дуже зворушила відданість цих трьох мужів своєму Богові (він знав, що вони «поклались на Нього»), хоча це й призвело до непослуху цареві і могло загрожувати їм смертю.

Внаслідок усього цього цар видав указ, згідно якого Бога цих трьох чоловіків усі мають шанувати, а хто Його зневажить, той поплатиться за це своїм життям (його пошматують «на кусні», а його дім перетворять «в руїну»; див. 2:5). Потім цар «прийняв у велику ласку Седраха, Мисаха й Авденаго» та призначив їх на посади дуже шановані і дуже впливові у царстві.

Цей історичний момент, здається, також має велике пророче значення. За часів майбутнього Періоду Великих Страждань Антихрист (7:7) вимагатиме, щоб усі люди поклонялися йому, а не Богові (2 Сол. 2:4; Одкр. 13:8). Того, хто відмовиться визнати його право отримувати поклоніння, вб’ють (Одкр. 13:15). Взявши на себе усю політичну та релігійну владу, він буде винищувати людей (Одкр. 13:7). Більшість людей усього світу, в тому числі і багато ізраїльтян, визнають його та поклоняться йому. Але невелика кількість людей, як-от ці троє в часи пророка Даниїла, відмовляться це робити. Багато з тих, хто не поклониться Антихристу, загине жахливою смертю. Деяких з них замучать на смерть за їхню віру в Ісуса Христа. Однак деякі все ж зможуть уникнути тих переслідувань завдяки Господу Ісусові Христу в часи Його Другого Пришестя.

У майбутньому, під час тих Великих Страждань, Бог зробить для тих віруючих людей те, що зробив для цих трьох товаришів пророка Даниїла. Вони протистояли указу царя і хоча не змогли уникнути страждань та утиску, все ж отримали звільнення за допомогою Бога, на якого покладались. Немає жодного сумніву, що ті залишки віруючих євреїв того знаменного у майбутньому дня зможуть почерпнути велику втіху, підтримку та приклад того, як чинити, саме з цього випадку, який трапився у житті трьох товаришів пророка Даниїла, як і ті віруючі в Бога люди, що жили в часи пророка Даниїла у царстві язичників.

В. Другий сон Навуходоносора (3:31-33, част. 4)

1. ПРОГОЛОШЕННЯ ЦАРЯ (3:31-33)

Вочевидь, чимало років минуло з того часу, як відбулися події, пов’язані з трьома товаришами пророка Даниїла й описані в част. 3, та сном царя Навуходоносора й періодом безумства, про що власне йде мова у част. 4. Цар Навуходоносор царював впродовж 43 років (605-562 роки до Р.Х.). Його безумство тривало сім років. Потім він зміг повернутися на трон, та всього лиш на короткий час, після чого помер. Останні роки його життя все не наставали, адже він мав підсумувати все те, що збудував (вірш 30). Тож цей випадок міг трапитися близько 35-го року правління царя Навуходоносора, або ж близько 570 року до Р.Х. На той час минуло вже десь 30 років після того, як трьох чоловіків було вкинуто у піч, розпалену вогнем, а пророку Даниїлові йшов уже, мабуть, 50 рік.

3:31-33. Пророк Даниїл занотував офіційне проголошення царя Навуходоносора, яке швидко поширили по всьому його царстві. Це Святий Дух зробив так, що пророк Даниїл занотував це проголошення. Бог вже показав цареві, що може звільняти й оберігати тих людей, які на Нього покладаються та слухають Його. Але на цьому одкровення Бога царю Навуходоносорові не завершилися. Адже Бог знову об’явив Себе цареві через обставини, зазначені вже у част. 4. У Своєму проголошенні, адресованому усім людям імперії («народам, племенам і язикам»; див. коментарі до 3:4), цар Навуходоносор заявив, що через «знаки й чудеса» він дізнався про Його могутність і про те, що це Бог («Найвищий»; див. коментарі до 3:26) – верховний правитель, а не він, і що «царство Його – царство вічне». Тоді, як раніше цар Навуходоносор вірив, що це його власна сила та мудрість допомогли йому об’єднати царство під його керівництвом, тепер же він дізнався, що це Бог усе чинить згідно Своєї волі і залучає до цього тих людей, яких Сам і обирає.

2. СОН ЦАРЯ ПРО ДЕРЕВО (4:1-15)

а. Цар звертається до мудреців з проханням розтлумачити його сон (4:1-4)

4:1-4. Вже вдруге цар Навуходоносор отримав одкровення вві сні (див. 2:1, 27-29). Цей сон, як і той, що трапився багато років тому, «налякав» царя (див. 2:1, 3). Хоча він і «жив спокійно у … (своєму) домі й був щасливий у … (своєму) палаці», все ж він боявся. Тож він захотів почути тлумачення цього сну, щоб розвіяти свої страхи. Та усі вавилонські мудреці вже колись знеславили себе своєю неспроможністю розтлумачити перший сон царя (2:10-12). Проте декілька радників все ж залишилося при дворі царя. Тож цар Навуходоносор віддав наказ привести до нього усіх віщунів, чародіїв, халдеїв й звіздознавців (див. коментарі до 1:17) і попрохав їх розтлумачити сон, який він їм «оповів». Однак вони не змогли цього зробити.

б. Цар розповідає свій сон пророку Даниїлові (4:5-15)

4:5. Потім цар «оповів» свій сон пророку Даниїлові. Оскільки його мудреці не змогли йому у цьому зарадити, він змушений був звернутися до того, хто поклонявся Яхве. Однак цар все ще вірив у свого власного бога (напевно, Бела, також відомого як Мардук), оскільки звернувся до пророка Даниїла, називаючи його вавилонське ім’я (Валтасар; див. коментарі до 1:7), яке містить ім’я Бела. Слово «нарешті» свідчить про те, що минув уже якийсь час до того, як пророк Даниїл «ввійшов до» царя. Зрозуміло, що пророка Даниїла не було серед тих мудреців, яких було скликано перед тим (4:3). Вочевидь, пророк Даниїл займав якусь важливу урядову посаду і не був радником царя (див. коментарі до 3:12). Це могло б пояснити, чому його не закликали раніше разом з іншими мудрецями.

Зважаючи на те враження, яке на царя Навуходоносора справило попереднє тлумачення пророка Даниїла (див. 2:46), малоймовірно, що цар забув про дар пророка Даниїла тлумачити сни. Можливо, цар підозрював, що його сон нічого доброго йому не віщує, і сподівався, що мудреці зможуть пом’якшити його, якщо самі розтлумачать йому цей сон. Цар був певен, що пророк Даниїл має «дух святих богів у» собі (див. 4:6, 18; 5:11, 14) і що через пророка Даниїла цей сон відкриється йому. Напевно, цар Навуходоносор був все ще політеїстом, хоча й визнав верховенство Яхве багато років тому (2:47; 3:28-29).

4:6-9. Звертаючись до пророка Даниїла, цар Навуходоносор назвав його головою «над віщунами», і не тому, що він займав посаду, яка дозволяла йому керувати усіма мудрецями, а тому, що він був мудріший за них усіх та міг насправді розуміти і тлумачити сни. Цар щиро попрохав царя Даниїла розповісти йому «значення» його сну. Сон царя Навуходоносора був простий. Тож царя спантеличило не те, що він бачив, а власна неспроможність зрозуміти його значення.

Колись цар Навуходоносор їздив у Ліван, щоб подивився, як рубають величезні кедри для побудови його проектів у Вавилоні. Тож він бачив на власні очі, як падають могутні дерева. «Дерево», яке цар бачив уві сні, справді було вражаючим, зважаючи на його розмір (вірш 7-8), красу (вірш 9) та плоди (вірш 9). Воно давало поживу і було прихистком усім звірам і птахам, які мешкали «під ним» чи «в його гілляках».

4:10-11. Потім цар побачив як «зійшов із неба Невсипущий і Святий». У цьому святому Посланці, якого цар Навуходоносор не знав, євреї мали б упізнати ангела, що «зійшов із неба» зі звісткою. Посланець наказав зрубати «дерево», пообрізати «його гілляки», струсити «листя» та розкидати «плоди». «Звірі» і «птиці», які знайшли собі притулок під цим деревом та на його гілках, мали повтікати.

4:12-13. Сам «пень» мав залишитися, «але в залізних ланцюгах та мідяних». Перша частина сну про дерево (вірші 7-9), мабуть, не збентежила царя Навуходоносора. Вона, можливо, навіть викликала в ньому відчуття гордості, коли він упізнав у цьому дереві себе, як царя, який є дуже щедрим до підданих у своєму царстві. Але ця друга частина сну (вірші 10-12а) про те, що дерево мали зрубати, напевно, дуже стривожила його.

Третя ж частина сну (вірші 12б-13), безумовно, ще більше нажахала царя Навуходоносора, якщо він упізнав у цьому дереві себе. Адже виходило, що здоровий глузд мав покинути його, і він мав стати безумцем, який живе поміж тварин. Він матиме не більше розуму, аніж якась тварина, і в такому стані пробуде доволі довго («і хай над ним минуть сім часів»; див. вірші 20, 22, 29). Фраза «сім часів», скоріш за все, означала сім років, бо: (а) семи днів чи семи місяців було б замало для того, щоб його волосся виросло таке довге, «немов на орлі» пір’я (вірш 30), та (б) слово «часів» у 7:25 означає «років» (див. там коментарі).

4:14-15. Декілька посланців («Святих») озвучили те, що слід було засвоїти з даного сну: «Щоб живі знали, що Найвищий панує над людським царством і дає його, кому захоче, і настановляє над ним найприниженішого між людьми.» Цей сон мав показати часткове Боже одкровення Себе Самого та Своєї влади над царем Навуходоносором, який загордився і возніс себе вище за Бога. Цар знову (див. 4:6) попрохав прока Даниїла («Валтасаре»; див. коментарі до вірша 5) розповісти йому «значення» цього сну.

3. ТЛУМАЧЕННЯ СНУ (4:16-24)

4:16. Коли пророк Даниїл тлумачив царю Навуходоносорові його перший сон (2:27-45), то нічого не замовчував, а тут він не мав ніякого бажання тлумачити цареві цей другий сон. Бо перший сон возніс царя Навуходоносора – він був золотою головою (2:38). А цей другий сон принижував його. Коли цар зауважив мовчазність пророка Даниїла, то попрохав його не тривожитися через цей сон і поділитися тим, що йому відкрилося. Пророк Даниїл з усієї повагою промовив, що волів би, щоб цей сон стосувався ворогів царя.

4:17-19. Пророк Даниїл повторив опис величі дерева (вірші 17-18), а тоді пояснив, що це «дерево» символізувало царя Навуходоносора (вірш 19). Пророк Даниїл тактовно озвучив спершу добрі новини! Як і дерево, цар Навуходоносор став «великим і сильним», а його царство зросло і зміцніло за його правління. Його царство стало могутнішим за будь-яке інше царство до його часів.

4:20-22. Потім пророк Даниїл озвучив погані новини. Зрубане дерево за постановою «Найвищого» означало, що цар Навуходоносор втратить свою владу у царстві. Його виженуть з палацу («виженуть з-поміж людей»), і він житиме «із дикими звірями», допоки «сім часів» (вірш 20) не промине. Слово «часів» знову зустрічається у 7:25, де також має значення «років» (див. там коментарі). Таким чином пророк Даниїл передбачив, що цар Навуходоносор житиме безумцем впродовж семи років.

Під час такого психічного захворювання, відомого як зооантропія (і яке спостерігається у наші часи), людина вважає себе твариною та діє відповідним чином. Саме на цю хворобу цар Навуходоносор, вочевидь, і захворів. Потім пророк Даниїл розтлумачив кінцеву ціль такого випробування, яку посланці звістили цареві уві сні (4:14). Через хворобу цар Навуходоносор має визнати, «що Найвищий панує над людським царством і дає його, кому захоче».

4:23-24. Той факт, що «пень» мав залишитися («але в залізних ланцюгах та мідяних», вірш 15), засвідчував, що цар таки повернеться на свій трон. Однак це не станеться, допоки цар Навуходоносор не визнає всевишнє право Бога керувати («владу небесну»).

На завершення пророк Даниїл закликав царя спокутувати свої «гріхи». Адже будь-якого оголошеного покарання можна уникнути завдяки каяттю (див. Книгу Іона). Пророк Даниїл просив царя забути про свою грішну гордість та почати робити праведні вчинки («спокутуй твої гріхи милостинею і твої переступи – милосердям до бідних») від щирого серця, яке покірне Богові. Якби цар Навуходоносор це зробив, то зміг би уникнути свого семилітнього безумства.

4. ЗДІЙСНЕННЯ СНУ (4:25-30)

4:25-30. Невдовзі одкровення, яке отримав цар Навуходоносор через тлумачення пророком Даниїлом царського сну, забулося, а заклик пророка Даниїла так і залишився без уваги. Цар Навуходоносор і далі леліяв свою гордість. Він не покаявся, як радив йому пророк Даниїл (вірш 24), і надалі був про себе дуже високої думки. Він вважав, що місто Вавилон – це його особиста власність і відображення його потуги та слави (вірш 27).

Бог терпляче вичікував 12 місяців, щоб цар Навуходоносор врешті забув про свою гордість. Він виявив Свою велику милість і дав царю Навуходоносорі можливість навернутися до Нього і покаятися. Та коли цар Навуходоносор знехтував закликом пророка Даниїла, Бог, який власне й дав цареві Навуходоносорові його владу, оголосив, що тепер царство Навуходоносора «відійшло від» нього.

Те, що було передбачено, вже більш не відкладалося, і покарання зійшло на царя Навуходоносора так, як говорив пророк Даниїл. Коли цар вихвалявся своїми досягненнями, «походжаючи царським палацом у Вавилоні» (вірш 26), «з неба голос» (вірш 28) озвучив його покарання.

Як і передбачалося, цар жив у полі, як тварина, і їв «траву, немов віл». (Згодом пророк Даниїл додав, що цар жив з дикими ослами, 5:21.) «І роса з неба падала на його тіло, аж поки його волосся не виросло, немов на орлі, і кігті, немов у птиці». Він не звертав ніякої уваги на свій зовнішній вигляд. Можливо, завдяки тому, що Навуходоносор був царем, тоді його просто заховали від людей в ізольованому парку так, щоб ніхто ні про що не довідався. Окрім того, за відсутності царя, ймовірно, саме пророк Даниїл робив усе можливе, щоб зберегти царство і завадити усім бажаючим убити царя.

5. ПОВЕРНЕННЯ ЦАРЯ (4:31-34)

4:31-32. «Як же минули ті дні» (сім років, див. коментарі до вірша 20), розум царя Навуходоносора «повернувся» і він «благословив Найвищого» (див. коментарі до 3:26). Цар, який завжди шукав честі та слави для себе, тепер визнав, що Найвищий є Живим «повіки». І засвідчив, що «влада» Бога – «вічна», а «царство» Його – «від роду й до роду» (див. 6:27; 7:14, 27). Саме в такий спосіб він і визнав верховну владу Бога.

Цар Навуходоносор також засвідчив неспростовну волю Бога: «Він чинить з воїнством небесним по своїй волі, а й з тими, що живуть на світі». Окрім того, цар визнав, що це людина підзвітна Богові, а не Він – людині, бо «нема такого, хто» б міг зупинити Бога чи б мав право поставити Йому запитання (див. Іов. 33:12б-13; Іс. 29:16; 45:9; Рим. 9:19-20).

4:33-34. Коли цар визнав право Бога усім керувати (вірші 31-32), його «розум» (див. вірш 31) і царство повернулися до нього. Скорившись перед Богом, йар Навуховоходоносор піднявся до висот, значно вищих за ті, які мав, коли на перше місце ставив свою гордість. Він сказав, що хвалить, возносить і славить «Небесного Царя» (див. слова «хвалив» і «прославляв» у вірші 31). Ці дієслова вказують на тривалу дію і означають, що цар Навуходоносор робив це неодноразово. Окрім того, ці слова втілюють ідею благоговіння, поваги, шани, захоплення та поклоніння.

Оскільки цар Навуходоносор сказав, що тепер саме це є основою його життя, багато хто вважає, що він переродився духовно і став Божою дитиною. Цар Навуходоносор і дійсно визнав, що діяння Бога у стосунку до нього були «праведні» і «справедливі». Очевидно ж, що такі слова не змогла б сказати людина, яка й надалі виступає проти Бога. Цар також визнав, що поводився «гордо» (див. 5:20), але став скромним і покірним завдяки отриманому уроку. Це також засвідчило на користь того, що цар Навуходоносор цілковито змінився через це нове знання Бога.

Здається, цей випадок також має пророче значення, як і той, що в част. 3. Хоча Бог і наділив язичників визначним положенням у Його задумі в час поган, все ж більшість народів та людей виступає проти Бога. Це яскраво засвідчено у Пс. 2:1-3. Та Бог зробить усе, щоб люди стали скромнішими й скорилися Йому. Період Великих Страждань, який безпосередньо передуватиме Другому Пришестю Ісуса Христа, в тому числі матиме на меті виявити в людях скромність і покірність перед владою Ісуса Христа. Наприкінці Божих кар, описаних в Одкр. 6-19, Ісус Христос, переможний Вершник на білому коні, зійде з небес і покарає всі народи. Потім ангел проголосить, що «царство світу сталося царством Господа нашого і Христа Його, і Він царюватиме на віки вічні» (Одкр. 11:15). Боже покарання царя Навуходоносора, яке мало на меті скорити його Божій владі, здається, є прототипом тих Божих кар, які зійдуть на народи для того, щоб скорити їх владі Того, Хто дійсно мав право панувати.

Г. Бенкет царя Валтасара (част. 5)

1. ВЕСЕЛОЩІ ЦАРЯ (5:1-4)

Події, описані в Дан. 1-4, стосувалися царювання Навуходоносора, який розширив межі Вавилонської імперії й об’єднав її. Цар Навуходоносор помер у 562 році до Р.Х. після сорока трьох років правління. Наступні роки існування імперії, аж до її повалення у 539 році до Р.Х. царем Киром, характеризувалися занепадом, змовами та вбивствами. Після царя Навуходоносора на престол посів його син Амель-Мардук, який царював всього два роки (562-560 роки до Р.Х., 2 Цар. 25:27-30; Єр. 52:31-34). В серпні 560 року Нерґал-шар-уцур, який був зятем царя Навуходоносора, вбив Амель-Мардука, брата своєї дружини. Нерґал-шар-уцур правив Вавилонією впродовж чотирьох років (560-556 роки до Р.Х.). Він і є тим царем Нергалсарецером, про якого йде мова в Єр. 39:3, 13. Після його смерті на трон посів його син Лабаші-Мардук, який царював лише два місяці (в травні та червні 556 року). Його вбив Набонід, який потім царював впродовж 17 років (556-539 роки до Р.Х.). Див. таблицю «Царі Нововавилонської імперії» у Вступі.

Цар Набонід багато зробив для того, щоб відновити славу, яка належала Вавилону в часи правління царя Навуходоносора. Мати царя Набоніда була верховною жрицею бога місяця у Харані. Можливо, саме завдяки її впливу його так цікавило відновлення й поширення вавилонської релігії, і він так багато зробив для того, щоб відбудувати покинуті храми. 10 із 17 років, а саме з 554 і до 545 року до Р.Х, його взагалі у Вавилоні не було. У Харані він займався відбудовою храму бога місяця Сіна, а потім пішов зі своїми військами на Едом і завоював певні території Аравії, де якийсь час і проживав.

Цар Валтасар був старшим сином Набоніда і його співправителем. (цар Навуходоносор тут згадується як батько царя Валтасара [Дан. 5:2, 11, 13, 18; див. вірш 22] в тому розумінні, що він був його предком чи попередником). Це співправління й пояснює, чому Валтасара називали царем (вірш 1) і чому царська влада була в його руках, хоча фактично на троні посідав Набонід.

5:1. Вавилон знаходився в облозі перських військ під проводом правителя Гутії (Кутії) Укбара, тоді як цар Валтасар всередині міста давав «великий бенкет для тисячі своїх вельмож». Ім’я Валтасара означає «Бел (також відомий як бог Мардук), захисти царя». Можливо, цар Валтасар давав бенкет, щоб показати зневагу до персів та розвіяти страхи своїх людей. Археологи розкопали велику залу у Вавилоні, 55 футів в ширину і 165 футів в довжину, яка мала обштукатурені стіни. Цар Валтасар вважав, що його місто захищене від нападу завдяки своїм величезним стінам. В самому ж місті були дуже великі запаси харчів, яких вистачило б на 20 років. Тому цар гадав, що йому немає про що хвилюватися.

5:2-4. Вже сам по собі цей бенкет показував зневагу царя Валтасара до сили людей. А тоді, щоб продемонструвати ще й зневагу до сили істинного Бога, цар Валтасар наказав «принести золотий та срібний посуд, що … був з єрусалимського храму» (див. 1:1-2), щоб усі присутні з нього «пили». Цар Набонід, батько царя Валтасара, робив спроби зміцнити вавилонську релігію. А тому такий вчинок його сина міг бути спробою знищити той вплив, який мало поклоніння царя Навуходоносора ізраїльському Богові (4:31-32). «Жінки та … наложниці» царя також там були.

2. ОДКРОВЕННЯ ЦАРЯ (5:5-12)

5:5-7. Раптом все притихло, і замість веселощів бенкету у залі запанував страх. Поблизу одного свічника, який освітлював бенкетну залу, «з'явилися пальці людської руки й заходилися писати … на вапні стіни царського палацу». Нажаханий цар (див. 4:2) дивився, як та рука пише. Вочевидь, цар тоді встав зі свого місця, на якому сидів під час святкування, і спостерігав за усім стоячи. Побачене так його налякало, що «коліна його зударялись». Відповідно до звичаю цар Валтасар відразу скликав мудреців, «чародіїв, халдеїв та звіздознавців» (див. коментарі до 1:17) і пообіцяв велику винагороду тому, хто розтлумачить значення такого дивного явища.

Обіцяна винагорода і справді була великою. Того, хто витлумачить «написане», цар пообіцяв одягнути «у пурпуру» (див. пурпурний плащ Мардохея, Ест. 8:15), тобто йому буде надано царську владу. А також він отримає «золотий ланцюг» (див. Бут. 41:42), який, поза всяким сумнівом, був дуже цінним. І «стане він третім правителем у царстві». Оскільки Набонід був царем, а Валтасар – його співправителем, найвища посада, яку він міг надати, була посада третього правителя. Така обіцянка царя і справді засвідчила його неабиякий страх.

5:8-12. Мудреці ж «не спромоглись … прочитати й витлумачити» написане на стіні, що налякало царя ще більше. Адже їхня неспроможність розтлумачити написане робила це послання ще більш зловісним. Тоді усі гості, які, як і цар, бачили написане на стіні, вельми «стривожились». Усе це зрештою почула «цариця». Вочевидь, це не була дружина царя Валтасара, адже його дружини були разом із ним у бенкетній залі (вірші 2-3). Вона була матір’ю царя або навіть його бабцею. Той факт, що вона знала і про царя Навуходоносора, і про пророка Даниїла, вказує на те, що вона, скоріш за все, була бабусею царя. Вона, вочевидь, вже колись розмовляла з пророком Даниїлом, «в якому дух святих богів» (див. 4:8-9, 18; 5:14), як сама вона й сказала. І знала вона про його «світлий розум і мудрість (вірш 11) …, знання й розум викладати сни, відгадувати загадки й розв'язувати труднощі (вірш 12)». (Щодо посади пророка Даниїла як голови «над віщунами» та іншими див. коментарі до 4:9.) Тож вона порадила царю Валтасару прикликати пророка Даниїла і дозволити йому розтлумачити написане на стіні.

3. ПРОХАННЯ ЦАРЯ (5:13-16)

5:13-16. Прислухавшись до поради цариці, цар Валтасар звелів привести пророка Даниїла. Цар, вочевидь, недооцінював пророка Даниїла, адже, звертаючись до нього, нагадав, що він «один з полонених синів юдейських». Саме їхнього Бога цар Валтасар зневажав! (вірші 2-3). Цар розповів пророку Даниїлові про те, що почув від цариці (вірші 11-12) стосовно спроможності пророка Даниїла зробити те, чого не змогли мудреці та чародії. Він пообіцяв пророку Даниїлові ті ж великі винагороди, що й мудрецям (вірш 16; див. вірш 7), якщо пророк Даниїл зможе прочитати «написане» й «витлумачити» це послання. Хоча мова послання була арамейською, його все ж було важко прочитати, мабуть, через незвичайний почерк.

4. ВІДПОВІДЬ ПРОРОКА ДАНИЇЛА (5:17-28)

а. Упокорення царя Навуходоносора (5:17-19)

5:17-19. Відповідаючи, пророк Даниїл підсумував усі Божі діяння стосовно попередника царя Валтасара царя Навуходоносора. Він пригадав уроки, які засвоїв цар Навуходоносор із цих Божих діянь. Бог є верховним. Він панує над народами і призначає царів згідно Своєї власної волі. Це Бог зробив так, що цар Навуходоносор став царем Вавилонської імперії. («Найвищий Бог»; див. коментарі до 3:26, «дав … Навуходоносорові царство»). Його владу визнавали усі й усюди («усі народи, племена й язики»; див. 3:4, 7; 4:1; 6:26; 7:14), а його постанови були незмінні (5:19).

5:20-21. Коли цар Навуходоносор не захотів визнати, що цією владою він завдячує не собі, а Богові, через що «його серце загорділо», а «дух його набундючився від пихи» (див. 4:30), Бог скинув його з «престолу» й зробив так, що він змушений був жити, як тварина, «з дикими ослами». Через таке покарання цар Навуходоносор зрештою визнав велич влади Бога (4:34-35). І хоча про семирічне безумство царя звичайний народ міг і не здогадуватися, царська сім’я про це добре знала (див. 5:22).

б. Гординя царя Валтасара (5:22-24)

5:22-24. Цар Валтасар знав, через що довелося пройти його попереднику, і мав почерпнути з цього відповідний урок. Однак цар Валтасар так не вчинив. Насправді, він відкрито кинув виклик Господу «небес» (див. «Небесного Царя», 4:34), коли разом з іншими вельможами та своїми наложницями пив з посуду, привезеного з Єрусалимського храму (5:2-3), та прославляв сотворених людьми богів (вірш 4). Вони неживі, та на відміну від них істинний Бог має життя, ще й царське Валтасарове життя було «в руці» Його. Напевно, пророк Даниїл тут мав намір використати гру слів, кажучи, що Бог, який тримав життя царя Валтасара у Своїй руці, «послав … цю кінцівку» написати йому послання. Хоча цар Валтасар і знав про Бога, все ж він «не славив» Його.

в. Кара Божа (5:25-28)

5:25. Як Бог колись покарав гординю царя Навуходоносора й усунув його з царського престолу, так і тепер Він мав намір покарати царя Валтасара за його пиху, забравши в нього царство й віддавши його іншим людям. Саме це покарання було «написано» на стіні. Спершу пророк Даниїл прочитав напис, який мудреці не спромоглися прочитати. Послання було коротке і складалося всього з трьох слів. Слово «Мане» (мене’) – це іменник арамейською мовою, який позначає вагу в 50 шекелів (міна, дорівнює 11/4 фунти). Цей іменник походить від дієслова менах, «лічити, обчислювати». Слово «Текел» (тегел) – іменник, що має стосунок до шекеля (2/5 унції) і походить від дієслова тегал, «зважувати». Слово «Фарес» (парсін) – це іменник зі значенням півміна (25 шекелів або 2/3 фунта). Воно походить від дієслова перас, «ділити на два, розподіляти». Слово, яке було стіні, насправді звучало як Упарсін, що означає «і Фарес».

Навіть якби мудреці змогли прочитати ці слова (чого вони, звісно ж, не зробили), то не змогли б їх розтлумачити, бо не знали б, що тут полічене, зважене й розподілене.

5:26-27. Потім пророк Даниїл почав розтлумачувати ці слова. Він пояснив, що слово «Мане» свідчило про те, що Бог «облічив» (менах) тривалість існування Валтасарового царства і «постановив йому кінець». Слово «Текел» означало, що Бог оцінив царя Валтасара, зважив його «на вазі» і знайшов його «легким». Ваги були звичним вимірювальним приладом, коли потрібно було визначити ціну. Будь-яка ціна мала відповідати певному стандарту. Якщо ж вона йому не відповідала, то вважалася неприйнятною. Рівень моральності і духовності царя Валтасара не відповідав стандарту Божественної праведності, тому його й було відкинуто. «Він [Бог] зважує вчинки» (1 Сам. 2:3).

5:28. Розтлумачуючи третє слово, пророк Даниїл замінив форму множини слова парсін (див. оригінал, вірш 25) на однину Фарес (прес). Царство Валтасара мало розколотися («розділено», перісат) і бути «віддано мідянам та персам». Вочевидь, тут пророк Даниїл мав намір використати гру слів, адже слово перес (Фарес) відрізняється від слова парас (перси) лише голосними. Отож, дане послання означало, що через моральний та духовний занепад царя та його царства Бог покладе край Вавилонській імперії й віддасть її мідянам та персам.

5. ЗДІЙСНЕННЯ ОДКРОВЕННЯ (5:29-30)

5:29-30. Хтось може подумати, що таке тлумачення пророка Даниїла розлютило царя Валтасара й накликало на нього його гнів. Але цар дотримав свого слова (див. вірш 16) і винагородив пророка Даниїла. Однак пророк Даниїл насолоджувався цими почестями і новою посадою недовго, бо «тієї ж таки ночі Валтасара» було вбито, а на трон посів «Дарій мідянин» (6:1). (Щодо царя Дарія мідянина див. коментарі до 6:1.)

Місто зазнало нападу царя Кира. Передбачаючи довгу облогу, мешканці мали запаси, яких вистачило б на 20 років. Окрім того, з півночі на південь через місто текла річка Ефрат. Тож і води їм було б вдосталь. Та цар Валтасар помилився, будучи упевненим, що перська армія під проводом Угбару, не зможе їм зашкодити, бо була по той бік вавилонських мурів. Військо ж Угбару розділилося. Частина розташувалася на півночі у місці, де річка втікала у місто, а інша – на півдні, де річка витікала з міста. Військові, що були на півночі, викопали канал, спрямовуючи воду з ріки в озеро, яке знаходилося неподалік.

Коли воду з річки перенаправили в озеро, рівень води у ній помітно впав, і вояки змогли ввійти у місто, пройшовши під шлюзними воротами. Оскільки стіни не охоронялися, то перси, потрапивши у місто, завоювали його без бою. Примітно, що поразка Вавилону була здійсненням не лише пророцтва Даниїла, яке він озвучив дещо раніше того ж вечора (5:28), але також і пророцтва Ісаї (Іс. 47:1-5). Тож Вавилонську імперію було повалено вночі 16-го тішрі (12 жовтня 539 року до Р.Х.).

Правління мідян та персів було другим етапом часу поган (срібні груди і руки боввана у Дан. 2). Події, описані у част. 5, показують, що Бог є верховним і робить усе згідно Свого наперед визначеного плану. Ті події також ведуть до того, що зрештою буде повалено й увесь язичницький світ, який постає супроти Бога й характеризується моральним та духовним загниванням. Таке покарання, як передбачено в Пс. 2:4-6 та Одкр. 19:15-16, зійде на них за Другого Пришестя Ісуса Христа на цю землю.

Ґ. Указ царя Дарія (част. 6)

1. ВИСОКА ПОСАДА ПРОРОКА ДАНИЇЛА (6:1-4)

6:1. Критики неодноразово ставили під сумнів історичну достовірність фактів, зазначених пророком Даниїлом. Зокрема те, що, як написав пророк Даниїл, наступним на трон посів цар Дарій (вірші 2, 29; 9:1; «Дарій мідянин» у вірші 6:1), бо не існує жодних історичних свідчень щодо його царювання поза Біблією. Однак цьому може бути декілька пояснень: (1) Ім’я Дарій могло бути другим іменем царя Кира. Тоді Дан. 6:29 можна перекласти наступним чином: «І добре велося цьому Даниїлові за царювання Дарія, тобто за царювання Кира перського». Згідно звичаю, правителі стародавнього світу мали декілька імен і використовували їх в залежності від сфери своєї діяльності. Тож ім’я Дарій могло бути місцевим іменем царя Кира.

(2) Друге пояснення полягає в тому, що цар Кир міг призначити Дарія правителем Вавилону, відносно малої частини просторої Мідо-Перської імперії. Згідно з Дан. 9:1 Дарій «став царем над халдейським (Вавилонським) царством». Він міг стати царем за призначенням царя Кира, а не тому, що завоював його, а, отже, підпорядковувався царю Киру. Як свідчать історичні джерела, зокрема Хроніка царя Набоніда, Вавилон завоював Угбару, правитель Гутії, який увійшов у місто Вавилон в ніч бенкету царя Валтасара. Після того, як 12 жовтня 539 року до Р.Х. Угбару захопив Вавилон, 29 жовтня того ж року у завойоване місто ввійшов цар Кир, який тоді ж надав повноваження Угбару правити Вавилоном від його імені. Через вісім днів після прибуття царя Кира (6 листопада) Угбару помер. Якщо «Дарій мідянин» – це ще одне ім’я Угбару, що цілком імовірно, тоді проблему цього імені вирішено. Оскільки царю Дарію було 62 роки, коли він «посів (Вавилонське) царство», його смерть за кілька тижнів по тому не була дивиною. Згідно з цим припущенням Губару – це ще один спосіб написання імені Угбару. А ім’я Гобріас – це грецька форма того ж імені, яка присутня у Ксенофонта (Кіропедія 4. 6. 1-9; 7. 5. 7-34.)

(3) Згідно третього пояснення Угбару, правитель Гутії, завоював Вавилон, а потім той же Губару, інакше Дарій, був призначений царем Киром правителем Вавилону.

(4) Є й такі, що вважають, наче цар Дарій мідянин – це Камбіс, син царя Кира, який правив Персією в 530-522 роках до Р.Х. Будь-яке з цих чотирьох пояснень може бути вірним, та, мабуть, друге є найкращим.

6:2-4. Одним із перших обов’язків царя Дарія була необхідність реорганізувати щойно завойоване Вавилонське царство. Він призначив «120 сатрапів» (див. 3:2), які мали правити Вавилонським царством, а «над ними трьох князів», одним з яких був пророк Даниїл. «Ті сатрапи» були підзвітні трьом князям (напевно, 40 сатрапів одному князеві), і таким чином цар отримував велику допомогу у своїх адміністративних справах. Пророк Даниїл же був винятковим князем, частково й завдяки тому, що був при дворі ще за часів царя Навуходоносора (2:48) й пропрацював у нього 39 років. Саме тому «цар мав на думці настановити його над усім царством». Це, звісно ж, не могло сподобатися іншим князям і 120 сатрапам.

2. ЗМОВА ОЧІЛЬНИКІВ (6:5-10)

6:5-6. Два князі і 120 сатрапів шукали якоїсь причини, «щоб Даниїла обвинуватити в управі царством». Вони, вочевидь, дуже заздрили його посаді, тим паче, що він був юдеєм (див. 3:12). Та вони «не могли знайти ніякої зачіпки». Він був «вірний» і старанно виконував усі свої зобов’язання. Тож вони вирішили віднайти якусь «приключку» супроти нього «в Законі його Бога», про що, напевно, добре знали.

6:7-10. Отож, 122 очільники вигадали наступний план. (пророк Даниїл, звісно ж, до цього числа не входив!) Вони запропонували цареві Дарію видати указ, згідно якого усі мають поклонятися лише йому єдиному впродовж 30 днів. Чи ці 122 очільники і дійсно перед тим погодили такий план з усіма іншими урядовцями (серед яких були «намісники», «радники» й інші «правителі»), чи просто так сказали – невідомо. Проте, однозначно, що вони говорили неправду, коли зазначили, що таку постанову погодили «усі князі» (вірш 8), адже з пророком Даниїлом вони дане питання не обговорювали. Згідно ж цієї постанови усі мали молитися лише цареві, визнаючи його верховну владу у царині релігії. А непослух і непоклоніння йому єдиному мало каратися смертю («аби [порушників] було вкинуто в яму для левів», 6:8). Цар Дарій, який, поза всяким сумнів, зрадів такій запопадливості своїх підлеглих, погодився з їхнім задумом і підписав відповідний указ, який згідно мідо-перських звичаїв не підлягав скасуванню.

3. МОЛИТВА ПРОРОКА ДАНИЇЛА (6:11-12)

6:11-12. Незабаром люди довідалися про такий підписаний царем Дарієм указ. Але пророк Даниїл, навіть знаючи про таку постанову царя, й надалі робив, як завжди («як це він був робив звичайно й перед тим») і «тричі на день» ішов у верхню світлицю, щоб помолитися до «свого Бога» (див. Пс. 55:17). Він молився біля вікон «навпроти Єрусалиму» (див. Пс. 5:6; 2 Хр. 6:21, 34, 38).

У своїй молитві пророк Даниїл спершу дякував Богові за усе (Дан. 6:11), визнаючи Його доброту до нього. А потім «благав» Бога про провід і допомогу (вірш 12). Безумовно, така висока посада пророка Даниїла вимагала від нього великої відповідальності, і він звертався до Божої мудрості, приймаючи різноманітні рішення. На той час пророку Даниїлові вже було більш як 80 років (у 539 році до Р.Х.). Йому було приблизно 16 років, коли його полонили 66 років тому (у 605 році до Р.Х.). Тож, зважаючи на свій вік, він, вочевидь, також просив Бога про міцне здоров’я і силу достойно виконувати свої нелегкі обов’язки. Пророк Даниїл не робив жодних спроб приховати свою відданість Богові чи свою залежність від Нього, навіть якщо тепер це було порушенням урядової постанови (див. Діян. 5:29). Пророк Даниїл не став би, та й не зміг би, шукати проводу у царя Дарія й просити у нього сили, адже він знав, що і те, і інше лише Бог єдиний може йому дати. Звісно ж, його противники знали, де і коли він молиться, тож «прийшли поквапно й знайшли Даниїла» за молитвою.

4. ПЕРЕСЛІДУВАННЯ ПРОРОКА ДАНИЇЛА (6:13-19)

6:13. Противники пророка Даниїла «відразу» пішли до царя Дарія, який підписав відповідну «заборону». Цар Дарій розумів, що зобов’язаний виконувати те, що сам і призначив, адже зауважив, що ця постанова «за законом мідян та персів» є невідкличною. Вавилонський цар Навуходоносор мав більшу владу, аніж закон, а цар Дарій мідянин підпорядковувався затвердженим указам. На це вказувала і відмінність між золотом та сріблом у боввані з царевого Навуходоносорового сну (2:32, 39).

6:14-17. Почувши обвинувачення супроти пророка Даниїла, якого очільники зумисно назвали одним «з полонених синів юдейських» (як колись царі Аріох та Валтасар; див. 2:25; 5:13), цар Дарій «засмутився … вельми». Цікаво, що усі три царі з Книги пророка Даниїла вельми засмучувалися (див. 2:1; 3:13; 5:6, 9).

Хоча цар Дарій і знав, що його ж власний указ зобов’язує його дотримуватися його, він все ж шукав способу «врятувати» пророка Даниїла. Але зрозумівши, що це неможливо, «звелів привести Даниїла й вкинути його в яму для левів».

Коли пророка Даниїла туди вкидали – що означало вірну загибель – цар промовив до нього: «Бог твій, якому ти постійно служиш (див. 6:20; 3:17), хай тебе визволить». Достеменно невідомо, чи цар Дарій знав про те, як одного разу Бог пророка Даниїла визволив із палаючої печі трьох його товаришів ще за часів царя Навуходоносора. Та ці слова царя Дарія засвідчили його бажання, щоб пророк Даниїл залишився живий. Він і дійсно не хотів, щоб пророк Даниїл помирав, адже, безумовно, дуже цінував його управлінські здібності (див. 6:2-3). А також він, вочевидь, був дуже вражений вірою пророка Даниїла у свого Бога.

6:18-19. Щоб пророк Даниїл не зміг утекти від лева, «камінь … (було) покладено на отвір ями, і запечатав її цар своїм перснем та перснями своїх вельмож». Окрім бокового отвору ями (куди можна було потрапити, напевно, з підземної печери), там, мабуть, був ще й верхній отвір (див. вірші 24-25). Печатка, яка була виготовлена з глини і мала відбиток персня, мала засвідчити усім, що камінь цей не можна відкочувати, й таким чином виключалися будь-які спроби звільнити пророка Даниїла. Отак, неохоче, та цар все ж ув’язнив пророка Даниїла в тій ямі.

Цар був дуже схвильований тим фактом, що його князі та сатрапи перехитрили його й що він став заручником свого ж указу. Аж «сон утік від нього» (див. безсонна ніч царя Ксеркса, Ест. 6:1).

5. ПОРЯТУНОК ПРОРОКА ДАНИЇЛА (6:19-24)

6:20-23. «Вранці на світанку», провівши безсонну ніч (вірш 19), цар «пішов притьмом до левиної ями». Боячись віднайти там пророка Даниїла розтерзаного, цар Дарій все ж не полишав надії (див. вірш 17), що його старіючого князя порятував той Бог, якому він служив (див. 3:17; 6:17).

Пророк Даниїл відповів, що Бог і дійсно порятував його за те, що він вів досконале життя (вірш 23) і «поклався був на свого Бога» (вірш 24). Як сказав пророк Даниїл, ангел Божий «затулив пащеки левам». Можливо, цим Ангелом, як і Тим, що походжав у палаючій печі разом із трьома товаришами пророка Даниїла (3:25), був сам Ісус Христос.

6:24. Дізнавшись, що пророк Даниїл залишився живий, «цар зрадів тим вельми й повелів витягти Даниїла з ями» (див. коментарі до вірша 18). Цей випадок показав царю Дарію силу віри в Бога і Його владу над обставинами та змогу рятувати тих, хто ввіряє себе Йому. Впродовж 30 днів люди з його світу зверталися до нього як до Бога (див. вірш 8). Але пророк Даниїл служив істинному Богові, який зміг зробити те, чого не зміг цар Дарій, а саме закрив пащі левам й захистив того, хто на Нього поклався.

6:25. Тоді цар наказав привести усіх обвинувачів пророка Даниїла та разом із їхніми жінками та дітьми вкинути до ями «для левів». Підступна спроба знищити цього полоненого юдея, який став урядовцем, обернулася супроти них самих (див. подібну долю Амана, Ест. 7:9-10). Яка іронія долі! Обвинувачі змусили царя Дарія видати указ, який допоміг би їм позбутися пророка Даниїла, але не змогли переконати царя не вбивати їх самих.

6. ПРОГОЛОШЕННЯ ЦАРЯ (6:26-29)

6:26-29. Той, кому завдяки його ж власному указу впродовж місяця поклонялися як богу (вірш 8), тепер видав постанову, згідно якої усі його піддані («всіх народів, племен та язиків»; див. 3:4, 7; 31; 5:19; 7:14) мали боятися і тремтіти «перед Богом Даниїла». Яким неймовірним чином перемінився цар Дарій! А причиною цього стало те, що, як сам цар Дарій і «написав», Бог пророка Даниїла – «живий» (див. 6:21), тоді як боги мідян та персів – це мертві ідоли. Цей Бог – вічний, Його царство «не занепаде ніколи» (див. 7:14). Він втручається у справи людей та «спасає» тих, хто на Нього покладається. Він діє дивовижним чином («творить знаки та чуда»; див. 4:2-3), щоб виконати Свою волю, в тому числі зміг у неймовірний спосіб порятувати пророка Даниїла. Саме такому Богові слід молитися і поклонятися. І не зважаючи на протидію сатрапів та князів, цар ще більше почав поважати пророка Даниїла, якому «добре велося … за царювання Дарія і за царювання Кира перського».

Д. Видіння чотирьох звірів (част. 7)

1. ВИДІННЯ (7:1-14)

а. Чотири звірі (7:1-8)

7:1. Видіння, яке у даній частині занотував пророк Даниїл, було об’явлене йому «першого року» царювання Валтасара, тобто у 553 році до Р.Х., коли цар Валтасар став співправителем царя Набоніда. Цей сон пророка Даниїла трапився за 14 років до того, як його було вкинуто в яму до левів (част. 6) десь у 539 році до Р.Х. Коли дане видіння зійшло на пророка Даниїла, йому було, мабуть, 68 років, бо його полонили (приблизно у віці 16 років) 52 роки тому у 605 році до Р.Х.

Одкровення зійшло на пророка Даниїла уві сні через видіння (див. 2:28; 4:2, 7). Коли пророк Даниїл, розповідаючи про це, використовував слово «видіння» в однині (див. оригінал), то акцентував увагу на цілісності даного одкровення, а коли в множині – то звертав увагу на послідовність подій, які йому було об’явлено. (У част. 7 він п’ять разів використав слово «бачив» [вірші 2, 6-7, 13] й один раз слово «дививсь» [вірш 11].) Сон засвідчує той факт, що він спав, а видіння – те, що він бачив уві сні. Однак іноді до людей приходили видіння, коли вони не спали (див., наприклад, 9:23). Оскільки сон пророка Даниїла мав дуже велике значення, він відразу ж «записав» його.

Пророк Даниїл вже якось тлумачив два сни царя Навуходоносора (част. 2; 4). А тепер він сам отримав чотири віщих сни або видіння (част. 7; 8; 9:20-27; 10:1-12:5).

7:2. У перших шести частинах пророк Даниїл писав від третьої особи, в останніх шести – від першої. У своєму видінні пророк Даниїл спершу побачив «велике море», розбурхане чотирма вітрами. Слово, яке тут перекладено як «вітри», може також перекладатися як «духи», тобто ангели. В іншим місцях Святого Письма це слово використовується у стосунку до Божих провидінь в житті людей через ангелів (Єр. 23:19; 49:36; 51:1; Зах. 6:1-6; 7:14; Одкр. 7:1-3). У Старому Завіті великим морем називають Середземне море (Чис. 34:6-7; ІсНав 1:4; 9:1; 15:12, 47; 23:4; Єз. 47:10, 15, 20; 48:28). Тож дане видіння стосується саме Середземномор’я.

7:3-4. Потім пророк Даниїл побачив у своєму видінні чотирьох великих звірів, які «вийшли з моря». Як було сказано пророку Даниїлові згодом (вірш 17), ці чотири «звірі» символізували собою чотири царства. Перший звір був «ніби лев», тобто звір, характерними рисами якого є сила та могутність. Цей лев мав «орлячі крила», які вказували на його швидкість. Цікаво, що і лев, і орел були символами Вавилону (див. Єр. 4:7, 13; Єз. 17:3). Насильне виривання крил у лева демонструє той факт, що його позбавили швидкості. І це може мати певний стосунок до безумства царя Навуходоносора або занепаду його імперії після його смерті. Коли лев «став … на ноги» (задні лапи), то став подібний на людину. А той факт, що «дано йому (було) людське серце», вказує на те, що він втратив своє подобу звіра і навчився виявляти співчуття. Усе це також може свідчити про еволюцію душі царя Навуходоносора.

7:5. Другий звір був «схожий на ведмедя», характерною особливістю якого є велика сила (1 Сам. 17:34; Ам. 5:19; Ос. 13:8). Цей звір символізує Мідо-Перську імперію, яка прийшла на зміну Вавилонській. Мідо-перське військо було могутнім та несамовитим (Іс. 13:15-18). На відміну від милосердної людини ведмідь був неповоротким та незграбним. Він «стояв по один бік», і це свідчило про те, що хоча Персія піднялася пізніше за Мідію, перси дуже швидко затьмарили собою мідян у їхньому об’єднаному царстві. «Троє ребер» у «пащеці» ведмедя можуть символізувати три царства: Єгипетське, Ассирійське та Вавилонське. Або ж три народи: вавилонян, лідійців та єгиптян – яких мідяни та перси завоювали. Ведмедю було наказано жерти м’ясо. Цей наказ свідчить про те, що доля тих царств залежить від Бога, а не від влади їхніх правителів. Пожираючи інші царства та перетворюючи свої землі на величезну імперію, ведмідь виконував волю Бога.

7:6. Третій звір, якого побачив пророк Даниїл, був «ніби леопард», характерною рисою якого є велика швидкість (Ав. 1:8), хитрість та спритність (Єр. 5:6; Ос. 13:7). Цей звір мав «четверо птичих крил», тобто володів надприродною швидкістю. Окрім того, у цього звіра було «чотири голови». А також йому було «надано … владу». Мідо-персів підкорило Грецьке царство, яке зробило це дуже швидко, завоювавши усю імперію всього за чотири роки, десь між 334 і 330 роками до Р.Х. А через декілька років після смерті Александра царство розпалося на чотири частини (див. Дан. 8:8, 22).

7:7а. Тепер пророк Даниїл описував четвертого звіра. Пророк Даниїл не порівнював його ні з якою іншою відомою твариною, а просто назвав його «звір». Можливо, цей звір складався з частин тіла лева, ведмедя та леопарда (див. звір у Одкр. 13:2). Цей четвертий звір був «страшний, жахливий і надзвичайно сильний» й в усьому перевершував попередніх трьох, хоча усі вони були жорстокі й руйнівні. Цей звір мав «великі, залізні зуби», якими міг трощити й пожирати своїх жертв. Імперія, яку символізує цей страшенний звір, розтрощила та поглинула три попередні імперії, яких символізували лев, ведмідь та леопард («він … останки топтав ногами»; див. Дан. 7:19).

7:7б-8. Характерною особливістю цього четвертого і ні на кого не схожого звіра було те, що він «мав десять рогів». Згідно вірша 24 ці роги символізували 10 царів. Коли пророк Даниїл придивився до тих рогів, то побачив, як «ось ще один ріг, маленький, виступив між ними». Цей ріг спершу був непомітний та, виростаючи, він уже вирвав три інші роги. Цей маленький ріг відзначався своєю кмітливістю («у цього рога були очі, ніби людські очі») та блюзнірськими заявами («і рот, що промовляв зухвало»; див. вірші 11, 20, 25). (Див. вірші 19-26 щодо коментарів про сутність цього четвертого звіра та його малого рога.)

б. Ветхий Деньми (7:9-12)

7:9-10. У цій частині видіння (вірші 9-12) пророк Даниїл побачив «поставлені престоли» суду. На одному з престолів сидів «Ветхий Деньми». Це – Всевишній Бог (див. Іс. 43:13; 57:15а), який керує усіма людьми та народами. Його біла «одіж» та «волосся» засвідчують Його святість (Одкр. 1:14). Те, як пророк Даниїл описав славу довкола Того, Хто сидів на вогненному престолі з колесами, нагадує опис слави Божої, свідком якої став пророк Єзекиїл (Єз. 1:4-28). «Тисячі тисяч» довкола Його престолу були Його слугами, ангелами, які виконують Його волю. Потім пророк Даниїл побачив, що коли Бог Суддя сів на Своє місце, то й «суд (див. Дан. 7:26) засів, і розгорнуто (було) книги». (Як уже зазначалося раніше, саме ім’я Даниїл означає «Бог присудив» або «Бог – мій Суддя»; див. 1:7. А тут пророк Даниїл побачив, що Бог – Суддя всього світу.) В Одкр. 20:12 відкривання книг свідчить про перегляд та суд служби кожної зокрема людини. Тож Бог, який наділяє владою царства, і судитиме ті царства.

7:11-12. Оскільки пророк Даниїл спостерігав за малим рогом, що «вимовляв» чимало «гордовитих слів» (див. вірш 8), то й побачив, як четвертий звір «був убитий» і вкинутий «на спалення у вогонь». Саме цією подією завершиться «час поган» (Лк. 21:24, 27). Царства, яких символізували попередні три звірі, уже були позбавлені своєї влади через військові поразки. Але четвертий звір позбудеться своєї влади не через військову поразку, а тому, що таким буде Божий присуд (див. Дан. 9:27; Одкр. 11:15; 19:15). Однак кожен з тих трьох звірів отримав ще який час на життя, «призначений їм до пори й до години». Це може означати, що культури усіх трьох завойованих імперій перемішалися між собою і ще були присутні серед нащадків тих переможених народів.

в. Син Чоловічий (7:13-14)

7:13-14. У третій і дуже важливій частині свого видіння пророк Даниїл побачив, як «Син Чоловічий дійшов … до Ветхого Деньми». Ісус Христос узяв назву «Син Чоловічий» саме з даного пророцтва і часто застосовував її у стосунку до Себе (як занотовано в Євангеліях; див. коментарі до Мк. 8:31; Ін. 1:51). Коли Син Чоловічий став перед Ветхим Деньми, то дано Йому було усю «владу, славу й царство, і всі народи, племена та язики», тобто усе те, чим володіли правителі чотирьох царств. Й усі ці люди «служили» Йому. Ці слова цілковито узгоджуються з обіцянкою, яку Синові дав Отець у Пс. 2:6-9 та яка буде виконана за Другого Пришестя Христа (Мт. 24:30; 25:31; Одкр. 11:15).

Син Чоловічий матиме вічну владу, і «Царство Його не занепаде ніколи» (див. Дан. 4:34; 7:27). Його ніколи і ніхто не переможе (див. 6:26). Лиш Його Царство пануватиме вічно (Одкр. 20:1-6). Псля Другого пришестя Син Божий передасть Царство Богові Отцю, після чого Бог призначить Ісуса Христа вічним Царем у Божому Царстві (1 Кор. 15:24-28).

2. ТЛУМАЧЕННЯ (7:15-28)

а. Значення чотирьох звірів (7:15-17)

7:15-17. Як і колись цар Навуходоносор (див. 2:1; 4:4-5), пророк Даниїл «стривожився» таким видінням (див. 7:28). Хоча попередні рази він і демонстрував свою спроможність тлумачити сни (част. 2, 4), та ні цей, ні наступний сон (8:15) він пояснити не міг. Тому пророк Даниїл звернувся «до одного з тих, що там стояли», вочевидь, до ангела Гавриїла, ім’я якого стає відоме згодом (8:16; 9:12), «й спитав його про певне значення» свого видіння. Ангел пояснив йому, що ті чотири «великі звірі» – то «чотири царі» чотирьох царств. Як уже зазначалося раніше, тут іде мова про Вавилонське царство, тобто лева, Мідо-Перське царство, тобто ведмедя, який стояв по один бік, Грецьке царство, тобто леопарда з крилами та чотирма головами, та про Римське царство, тобто звіра з частин усіх попередніх тварин. (Див. карти цих чотирьох імперій.)

Карта, ВАВИЛОНСЬКА ІМПЕРІЯ

КРИТ

КІПР

ЄГИПЕТ

Мемфіс

ЕДОМ

МОАВ

ЮДЕЯ

Єрусалим

Самарія

АРАМ

Сидон

Тир

Дамаск

АССИРІЯ

Каркемиш

Ніневія

ВАВИЛОНІЯ

Вавилон

Перська затока

Каспійське море

Карта, МІДО-ПЕРСЬКА ІМПЕРІЯ

МАКЕДОНІЯ

Чорне море

ЛІДІЯ

КАППАДОКІЯ

Сардіс

Ефес

Середземне море

КІПР

ФІНІКІЯ

Дамаск

ЮДЕЯ

Єрусалим

МОАВ

ЕДОМ

Мемфіс

ЕГИПЕТ

ФІВИ (ТЕБИ)

Червоне море

ВІРМЕНІЯ

Каспійське море

АССИРІЯ

Екбатана

ВАВИЛОНІЯ

Вавилон

МІДІЯ

ПАРФІЯ

ПЕРСІЯ

Шуш

Персеполь (Парса)

Перська затока

ІНДІЯ

Карта, ГРЕЦЬКА ІМПЕРІЯ

АХАЯ

МАКЕДОНІЯ

ФРАКІЯ

ЛІДІЯ

Ефес

ФРИГІЯ

ПІСІДІЯ

КІЛІКІЯ

Антіохія

КІПР

СИРІЯ

Дамаск

Єрусалим

Єгипет

Александрія

Мемфіс

КАППАДОКІЯ

ВІРМЕНІЯ

Каспійське море

МІДІЯ

ПАРФІЯ

Вавилон

Шуш

Персеполь (Парса)

Перська затока

Карта, РИМСЬКА ІМПЕРІЯ

ГАЛЛІЯ

ІСПАНІЯ

АФРИКА

ІТАЛІЯ

ГРЕЦІЯ

КРІТ

КІПР

СИРІЯ

ЄГИПЕТ

б. Обіцянка Ізраїлю (7:18)

7:18. Після знищення четвертого звіра за Другого Пришестя Ісуса Христа царство «візьмуть … святі Всевишнього» (див. 7:22, 27). Ізраїльський народ відбуває Боже покарання в «час поган», який розпочався з царя Навуходоносора. Як було сказано пророку Даниїлові, в час поган утворяться чотири імперії, які почергово правитимуть землями та народом Ізраїлю. І все ж Божий завіт з царем Давидом (2 Сам. 7:16; Пс. 89:1-4) залишається в силі та зрештою здійсниться. «Святі» володітимуть цим царством «повіки й по віки вічні» саме так, як Бог і обіцяв.

в. Опис четвертого царства (7:19-28)

Прохання (7:19-20).

7:19-20. Здається, пророку Даниїлові було не важко зрозуміти значення перших трьох звірів. Та четвертий звір його приголомшив. Саме тому він звернувся до ангела (вочевидь, Гавриїла; див. 8:16; 9:21) з проханням розповісти про значення цього четвертого звіра та про його «десять рогів» і «про той ріг», що з’явився поміж іншими десятьма і був такий зухвалий. Те, що символізують ці 10 рогів й, особливо, цей малий ріг, має дуже велике значення. Бо саме з цього моменту і до кінця пророцтва Даниїл був дуже стурбований з приводу одкровення щодо людини, яку символізує цей малий ріг, та її діяльності.

(2) Суд над звіром (7:21-22).

7:21-22. Декілька фактів про цей малий ріг пророку Даниїлові вже було об’явлено (вірш 8): (1) Він з’явився тоді, коли інші 10 рогів (царів; див. вірш 24) вже існували, і став їхнім сучасником. (2) Він вирвав три з десяти рогів (царів). (3) Він був кмітливий (мав людські очі). (4) Він був зухвалий та пихатий (див. вірш 11).

Тепер (вірші 21-22) з’являються іще три факти: (5) Він переслідуватиме святих Всевишнього (див. вірш 25; щодо слова «Всевишнього» див. коментарі до 3:26). Очевидно, що ріг символізує людину. В 7:24 говориться, що це – цар. А святі, як зазначено у вірші 18, це віруючі люди. Отже, це буде людина, яка переслідуватиме ізраїльтян в часи Великих Страждань. (6) Він подолає всі народи і підкорить їх своїй владі (Одкр. 12:13-17; 17:7). (7) Його судитиме Бог (див. Одкр. 19:19-20), а народ Божий, який вже більш не буде під владою малого рога, зрештою отримає усі ті благословення і Царство Боже, які їм обіцяв Бог (див. Дан. 7:18).

Всеосяжність царства звіра (7:23).

7:23. Хоча з історичної точки зору царство четвертого звіра було більше за попередні три царства, воно все ж мало межі, а ось «четверте царство» майбутнього правителя буде всеосяжним. Ангел сказав пророку Даниїлу, що ця імперія «пожере всю землю» (див. Одкр. 13:7). І це буде жахлива перемога, бо дане царство «розтрощить … та розтопче» всіх, хто буде проти нього. Саме тут передбачається утворення єдиного світового уряду під правлінням єдиного світового диктатора.

Десять рогів і малий ріг (7:24-25).

7:24. Потім ангел розтлумачив значення десяти рогів, пояснивши, що це – «десять царів, що постануть з того царства». Четверта імперія, не зважаючи на свою велику могутність (вірші 7, 23), буде поступово слабшати, занепадати та розколюватися (див. коментарі до 2:41-43 щодо заліза та глини, з яких була виготовлена четверта частина царського Навуходоносорового боввана). Коли у п’ятому столітті від Р.Х. орди із півночі підкорили Римську імперію, вони не об’єдалися в єдине царство. На місці старої Римської імперії утворилися різні окремі держави. Деякі з цих держав, та інші, які з них з’явилися, існують і в наші часи. 10 рогів четвертого звіра це 10 царів, які будуть співправителями майбутньої Антихристової імперії.

За якийсь час після того, як з’являться 10 рогів – а пророку Даниїлові не було дано жодної підказки щодо того, коли саме це станеться – «інший» цар (маленький ріг, 7:8, 20) «постане». Здобуваючи свою владу, «він … скине трьох царів» (три роги у вірші 8), тобто підпорядкує три народи з десяти своїй волі, щойно здобуде відповідну владу.

7:25. Окрім того, що декілька фактів уже було об’явлено стосовно цього майбутнього царя (див. коментарі до віршів 21-22), тут з’являються ще три: (1) Він буде протистояти владі Бога. «І слова на Всевишнього буде вирікати» (див. Одкр. 13:6). Щодо слова «Всевишнього» див. коментарі до Дан. 3:26. (2) Він буде «гнобити» Його «святих» (див. коментарі до 7:21). (3) Він розпочне цілком нову еру, за якої змінить усі попередні закони й започаткує свою власну систему. Як сказано у 9:27а, він спершу потоваришує з ізраїльтянами, але згодом почне їх жорстоко переслідувати («вони будуть віддані в його руки») та зробить Єрусалим столицею своєї імперії (11:45) на три з половиною роки (Одкр. 12:6; 13:5). Фразу «до часу, до часів і половини часу» слід розуміти як три з половиною роки Періоду Великих Страждань, де словосполучення «до часу» – це один рік, «до часів» – два роки і «половини часу» – шість місяців. Це дорівнює 1260 дням у Одкр. 12:6 та 42 місяцям у Одкр. 11:2; 13:5. (Див. коментарі до слова «часів» у Дан. 4:16).

Обіцянка Ізраїлю (7:26-27).

7:26-27. Коли Суддя, Бог Отець, розпочне «суд» (див. вірш 10) над цим малим рогом, то забере у нього «владу» та «остаточно» його знищить (див. вірш 11; 2 Сол. 2:8; Одкр. 19:20). Це трапиться за Другого Пришестя Ісуса Христа. Після Другого Пришестя Син Чоловічий отримає владу (див. Дан. 7:14) і буде правити народом «святих Всевишнього» (див. коментарі до 3:26), тобто ізраїльтянами (див. 7:18, 22), які пов’язані з Богом через завіт, що Бог колись уклав із Авраамом (Бут. 12:1-6; 13:14-17; 15:18-21) і всіма народами. Це Царство Боже ніхто й ніколи не зможе знищити чи замінити. Воно існуватиме на віки віків (див. Дан. 4:34; 6:26; 7:14).

Реакція пророка Даниїла.

7:28. Ця пророча панорама часу поган була дуже вражаючою для пророка Даниїла і неабияк його стривожила. Він тоді нікому про це видіння не розповідав. Але згодом, коли писав пророцтва під своїм ім’ям, він таки занотував те, що йому було об’явлено через це видіння.

Важко тут не помітити подібності між тим, що було об’явлено пророку Даниїлові щойно, і тим, що було відкрито цареві Навуходоносорові на початку його царювання (част. 2). І те, і інше одкровення стосується часу поган. Обидва сни вказують на те, що Ізраїлем та його людьми правитимуть почергово чотири імперії. Першою була Вавилонська імперія, яку символізувала золота голова та лев із крилами орла. Другою – Мідо-Перська імперія, яку символізували груди та руки зі срібла і ведмідь. Третьою була Грецька імперія, символічним прообразом якої були живіт і стегна з міді та чотириголовий леопард із крилами. Четвертою – Римська імперія, яку символізували ноги з заліза та пальці частково з заліза, а частково з глини, а також звір, який складався із частих різних тварин. Про залізну міць четвертої імперії свідчать залізні ноги (2:40) та залізні зуби звіра (7:7). Згідно Божого проводу влада над цими землями перейшла від ассирійців до вавилонян у 609 році до Р.Х., потім від вавилонян до персів у 539 році до Р.Х., далі від персів до греків у 330 році до Р.Х., а потім від греків і до римлян у першому столітті до Р.Х.

До кінця часу поган світова влада буде належати одному малому рогові, який робитиме спроби завадити правлінню Ісуса Христа на землі, знищивши Божий обраний народ. Його недовге царювання, яке триватиме всього сім років (див. коментарі до слова «седмиць» у 9:27), завершиться Другим Пришестям Ісуса Христа. Коли Ісус Христос повернеться на землю, то встановить тут Своє вічне Царство Боже відповідно до завіту, який Бог уклав з віруючими людьми.

III. Пророча історія Ізраїлю в Час Поган (част. 8-12)

А. Видіння барана і козла (част. 8)

Частини 8-12 (та 1:1-2:4а) написані давньоєврейською мовою, тоді як 24б-7:28 – арамейською. Пояснення цьому є у розділі «Вступ», підрозділ «Мови».

1. ВИДІННЯ (8:1-14)

а. Вступ (8:1-2)

8:1-2. Видіння, занотоване пророком Даниїлом у част. 8, зійшло на нього два роки по тому, як трапилося видіння, описане у част. 7 (порівняйте фразу «третього року царювання царя Валтасара», 8:1, з фразою «першого року Валтасара», 7:1). У своєму видінні пророк Даниїл побачив, що перебуває в «Сузах-замку, що в Елам-країні». Це місто було одним із перських царських міст і знаходилося за 200 миль на схід від Вавилону, «коло ріки Улаю» (див. карту «Світ пророків Єремії та Єзекиїла» у Вступі до Єр.). Століття потому перський цар Ксеркс збудував там чудовий палац. Саме в ньому відбувалися події, описані у Книзі Естери (див. Ес. 1:2). А Неємія був чашоносцем царя Артаксеркса в цьому ж палаці (Неєм. 1:1).

б. Видіння барана (8:3-4)

8:3-4. У своєму видінні пророк Даниїл побачив «над рікою» барана, у якого були «два … високі роги». Проте один ріг був «вищий від другого». Ці два роги виросли не одночасно. «Вищий виріс навпісля» коротшого. Неоднаковість двох рогів барана нагадувала ведмедя, який «стояв по один бік» (7:5). І ось той баран, що стояв понад рікою, почав бити «рогами на захід і на північ і на південь». Ніхто не міг йому протистояти, жоден не міг від нього утекти. «Він робив, що хотів», а тому панував над усіма завойованими землями «і став великим».

в. Видіння козла (8:5-14)

8:5-8. Потім пророк Даниїл побачив, як раптом «від заходу козел» надійшов, а в нього могутній «ріг між очима». Він мчав так швидко, що не видно було, як він торкається «землі». Маючи намір знищити дворогого барана, козел «кинувся на нього шаленою силою» і зламав його «обидва роги».

Баран «не мав … сили» захищатися, і козел «розтоптав його». Велич, що належала барану, тепер перейшла до козла. Колись ніхто не міг утекти від влади барана (вірш 4), а тепер – від влади козла (вірш 7). Але щойно козел здобув велику владу, як його «великий ріг» зламався, «а замість нього виросли чотири інші».

Опис цього козла дещо перегукується з описом третього звіра у 7:6, тобто описом леопарда з крилами. Вони обидва були швидкі. Леопард мав чотири голови, а козел – чотири роги. Роги ж козла, напевно, символізували царів (як і роги четвертого звіра, 7:24).

8:9-12. «Від одного з» тих чотирьох рогів «виріс другий». Спершу він був «маленький», але потім «став незмірно великим» та захопив землі «на південь, на схід» і ще «Славний Край», тобто ізраїльські землі. Він став великим гонителем ізраїльтян («піднявся аж до небесного воїнства»; див. «воїнство» у вірші 13) і поневолив увесь їхній народ («і розтоптав їх»). Він «піднявся аж» до посади ізраїльського царя і проголосив себе начальником «воїнства». Він змусив цей народ поклонятися йому, про що свідчить його заборона, згідно якої ізраїльтяни більш не могли дотримуватися своїх релігійних звичаїв («забрав у Нього повсякчасну жертву»). А також він осквернив храм («перевернув місце Його святині»). Ізраїльський народ («святі»; див. коментарі до 7:18) робив все те, що він наказував, бо боявся його руйнівної вдачі (див. «руїнницький» у 8:13). «Йому пощастило», і він так сильно зневажав істину, яка міститься у Божому Слові, що тут навіть є фраза «і правду кинуто на землю».

У цій частині видіння передбачено появу правителя у Грецькій імперії, який поневолить народ та землі ізраїльські, осквернить храм, заборонить богослужіння й вимагатиме, щоб лиш йому молилися і поклонялися, а не Богові.

Подібності між Дан. 2; 7 та 8

Подібності між Дан. 2; 7 та 8

Подібності між Дан. 2; 7 та 8

Подібності між Дан. 2; 7 та 8

Дан. 2

Метали

Дан. 7

Звірі

Дан. 8

Звірі

Імперія

Золото

Лев з крилами

–

Вавилонська

Срібло

Ведмідь

Баран

Мідо-Перська

Мідь

Леопард з крилами

Козел

Грецька

Залізо

(та залізо з глиною)

Звір з частин інших тварин

–

Римська

8:13-14. На радість пророка Даниїла один ангел («святий»; див. «Святих» у 4:14) звернувся до іншого («другий святий») і запитав його: «Докіль триватиме видіння?» Той відповів: «Аж до двох тисяч трьохсот вечорів та ранків». (Щодо значення фрази «двох тисяч трьохсот вечорів та ранків» див. коментарі до 8:23-25). По завершенні того часу «святиня», яку він осквернив, буде очищена і відновлена («ввійде в свої права») та займе відповідне місце у житті народу.

2. ТЛУМАЧЕННЯ (8:15-27)

а. Поява ангела Гавриїла (8:15-18)

8:15-18. І знову пророк Даниїл, хоча і був спроможний розтлумачити сни царя Навуходоносора (част. 2; 4), не міг пояснити свій сон (див. 7:16). Тож було надіслано до нього ангела Гавриїла, щоб той розтлумачив йому значення «видіння». Звісно ж, пророк Даниїл «злякався» (див. 7:15), побачивши небесного посланця, «й упав ниць» перед ним. Та ангел Гавриїл звернувся до пророка Даниїла словами «чоловічий сину» (див. коментарі до Єз. 2:1; не плутати з Ісусом Христом, Сином Чоловічим) і пояснив, що це «видіння – для часу кінця» (див. Дан. 8:19), тобто стосується майбутніх для пророка Даниїла подій, які свідчать про перебування Ізраїлю під владою Грецької імперії.

б. Тлумачення ангела Гавриїла (8:19-26)

8:19. Ангел Гавриїл зауважив, що «видіння» стосувалося подій, очевидцем яких пророк Даниїл не буде («що буде наприкінці» й «до часу, призначеного для кінця»; див. вірш 17). Примітно, що це буде час «гніву» ще за часів поган. Як було зазначено раніше (част. 2), час поган – це період, який розпочався з царювання Навуходоносора і який завершиться Другим Пришестям Ісуса Христа, впродовж якого ізраїльтяни відбувають Боже покарання. Саме їхня непокора викликала гнів Божий на них і накликала на цей народ Боже покарання.

8:20-21. Спершу ангел Гавриїл розтлумачив значення «барана, що … з двома рогами» (див. вірші 3-7). Цей звір символізував царя мідянського й царя перського. Саме цю імперію символічно характеризував ведмідь, що «стояв по один бік» (7:5). Хоча Персія з’явилася пізніше за Мідію (Персія у 559 році до Р.Х., тоді як Мідія – за кілька століть до того), перси домінували над мідянами. Тому й другий ріг барана був більший за перший. Персія розширила межі своєї імперії на захід, на північ і на південь завдяки своєму величезному війську, яке налічувало більш як 2 мільйони вояк.

Карта, НАПРЯМОК ЗАВОЮВАНЬ АЛЕКСАНДРА

МИЛІ

Головні бої

Міста, засновані Александром

ЄВРОПА

Адріатичне море

ФРАКІЯ

ПЕОНІЯ

МАКЕДОНІЯ

Пелла

ІЛЛІРІЯ

ФЕССАЛІЯ

ЕПІР

Спарта

Троя

Афіни

Мілет Захоплений у 334 до Р.Х.

Галікарнас Захоплений у 334 році до Р.Х.

Чорне море

річка Гранік 334 рік до Р.Х.

МАЛА АЗІЯ

Гордіон

Сардіс

Анкара

ПОНТ

ІСС 333 рік до Р.Х.

Александрія (Іскендерун)

Середземне море

СИРІЯ

Весна 331 рік до Р.Х.

Тир Захоплений у липні 332 року до Р.Х.

ІЗРАЇЛЬ

КИРЕНАЇКА

ЛІВІЯ

Сива Відвідав Оракула Аммона

Александрія

Мемфіс

ЄГИПЕТ

річка Ніл

Червоне море

Кавказькі гори

ВІРМЕНІЯ

Каспійське море

ГАВГАМЕЛИ 331 рік до Р.Х.

річка Тигр

річка Євфрат

Александрія

АССИРІЯ

Вавилон Тут Александр помер у липні 323 року до Р.Х.

Шуш

ВАВИЛОНІЯ

АРАВІЯ

МІДІЯ

Екбатана

Весна 330 року до Р.Х.

Персеполь (Парса)

ПЕРСІЯ

Перська затока

ПАРФІЯ

ІРАН

Гекатомпіл Тут поблизу помер Дарій у 330 році до Р.Х.

Александрія Аріон (Герат)

АФГАНІСТАН

АРІЯ

Весна 329 року до Р.Х.

Александрія (Ґофашкерд)

БЕЛУДЖИСТАН

Аральське море

річка Сирдар’я

ФЕРГАНА

Александрія Есхата (Худжанд)

СОГДІАНА

Самарканд

Бухара Зима 328-327 роки до Р.Х.

327 рік до Р.Х.

гори Гіндукуш

Балх-Заріаспа

БАКТРІЯ БАДАХШАН

Александрія Кавказька

річка Кабул

річка Гідасп 236 рік до Р.Х.

Нікея

ГАНДХАРА

Александрія (Газні)

річка Гідаотіс 325 рік до Р.Х.

річка Гіфасис

Александрія Арахосія (Кандагар)

Александра поранено

Александрія Опіана (Ух)

Паттала Липень 325 року до Р.Х.

Осінь і Зима 325 року до Р.Х.

ІНДІЯ

Індійський океан

Потім ангел пояснив значення кудлатого козла, який мав «межи очима» великий ріг. Цей козел символізував грецького царя (царство), який у 7:6 зображується як леопард із крилами. (Див. таблицю «Подібності між Дан. 2; 7 та 8»). Великий ріг – то «цар перший», Александр (див. 11:3). Хоча це його батько Филип II Македонський об’єднав усі грецькі міста-держави, окрім Спарти, саме Александра вважають першим грецьким царем.

Александр Великий («ріг», 8:5) прийшов із заходу з невеликим, але дуже швидким військом. Він був злий (вірш 6) на персів за те, що вони багато років тому напали на них в бою під Марафоном (490 рік до Р.Х.), у битві при Саламіні (481 рік до Р.Х.) та на грецькі міста поблизу Афін. Він швидко завоював Малу Азію, Сирію, Єгипет та Месопотомію – всього за декілька років, починаючи з 334 року до Р.Х. Перси не могли йому протистояти (вірш 7). (Див. карту «Напрямок завоювань Александра»). Та Александр помер від малярії й ускладнень від алкоголізму у 323 році до Р.Х. у віці 32 років у Вавилоні. Отож, будучи на вершині своєї слави, він «зламався» (вірш 8).

8:22. Оскільки в імператора Александра не було нащадків, які б стали його правонаступниками, через декілька років після його смерті чотири полководці («чотири інші» роги; див. вірш 8; 11:4) розділили царство на чотири частини. Але розділене Грецьке царство вже ніколи не матиме «такої сили», як за часів правління імператора Александра. Цар Птолемей отримав Єгипет та частини Малої Азії, цар Кассандр – землі Македонії та Греції, цар Лісімах – Фракію і частини Малої Азії (західну Вітинію, Фригію, Місію та Лідію), а цар Селевк отримав решту імперії Александра, куди входили Сирія, Ізраїль і Месопотамія.

8:23-25. Потім ангел Гавриїл сказав, що через багато років потому з-поміж тих чотирьох рогів (царів) «настане цар зухвалий, хитрий» (див. «підступ», вірш 25). Він буде могутнім правителем і «накоїть спустошень дивовижних» та «вигубить» чимало людей, розширюючи межі свого царства. «Народ святих», тобто ізраїльтяни (див. «святі», 7:18, 22, 27) стануть головними об’єктами його переслідувань. «Багато людей» загине тоді, коли усі гадатимуть, що у безпеці. Його ж ненависть до ізраїльтян буде спрямована і проти їхнього Бога, «Князя над князями». І все ж цей могутній завойовник сам «зламаний буде», та «не рукою людською». До влади він прийшов не завдяки собі (8:24), й загине він не від руки людини (він помер, збожеволівши, у Персії в 163 році до Р.Х.).

Цар, про якого тут іде мова, відомий як Антіох IV Епіфан. Коли у 175 році до Р.Х. він убив свого брата, який успадкував престол династії Селевкідів, то сам посів на його місце. У 170 році до Р.Х. Цар Птолемей захотів повернути землі, якими на той час правив цар Антіох. Тож цар Антіох пішов зі своїм військом на Єгипет, завдав царю Птоломею IV поразки і проголосив себе царем Єгипту. Саме так він став «великим … на південь» (вірш 9). Коли він повертався з цією перемогою, в Єрусалимі спалахнув заколот. Тож він вирішив підкорити і Єрусалим («Славний Край», вірш 9; див. 11:16, 41). Він поневолив ізраїльтян, осквернив їхній храм та пограбував храмову скарбницю.

Після цієї перемоги цар Антіох повернувся в Єгипет у 168 році до Р.Х., але під тиском римлян був змушений покинути Єгипет. Тож він вирішив зробити ізраїльську землю буферною між собою та Єгиптом. Він напав на Єрусалим, спалив його, і багатьох людей убив (див. 8:10). Він заборонив євреям дотримуватися Закону Мойсея, а саме не дозволяв їм святкувати священний суботній день, скасував їхні щорічні свята, звичні пожертви та обрізання дітей (див. вірш 11). В Єрусалимі тоді з’явилися жертовники ідолам, і 16 грудня 167 року до Р.Х. євреї були змушені принести свої перші нечисті пожертви й спожити свинину. За непослух їх карали смертю. (Хоча його товариші кликали його Епіфаном [«Славетний»], не дивно, що євреї називали його Епіман [«Божевільний»].) (Щодо подальшої інформації про царя Антіоха IV Епіфана див. коментарі до 11:21-35.)

Осквернення храму царем Антіохом мало тривати впродовж 2300 вечорів та ранків до його очищення (8:14). Дехто рахує 2300 вечорів і ранків як 2300 днів, тобто дещо більш як шість років. У такому розумінні шість років – це період часу між першим вторгненням царя Антіоха в Єрусалим (170 рік до Р.Х.) та відновленням храму Юдою Маккавеєм наприкінці 164 року. Однак друге тлумачення видається кращим. 2300 вечорів та ранків – це не 2300 днів. Тут, скоріш за все, йде мова про звичні вечірні та ранкові пожертви, які були заборонені царем Антіохом під час осквернення храму (див. «повсякчасну жертву», вірші 11-21). Оскільки щоденно приносилося дві пожертви, то 2300 пожертв можна було зробити за 1150 днів або три роки (по 360 днів кожен) і 70 днів. А це відповідає періоду часу між моментом осквернення храму царем Антіохом (16 грудня, 167 рік до Р.Х.) і відновленням храму Юдою Маккавеєм наприкінці 164 року та на початку 163, коли усі єврейські пожертви було цілковито відновлено, а Юдея отримала релігійну незалежність. Та яке б тлумачення не було кращим, число 2300 було дійсним, а тому цей період часу і дійсно був.

Серед тлумачів не постає жодних сумнівів щодо того, чи у цьому пророцтві і справді йде мова про царя Антіоха. Те, що передбачалося, і дійсно через нього здійснилося. Однак у пророцтві йде мова не лише про царя Антіоха, а й про правителя з майбутнього (Антихриста) , на якого цар Антіох лише частково подібний. Як тут зазначено, цей майбутній правитель «устане проти Князя над князями» (вірш 25), ким, безумовно, є сам Господь Ісус Христос. Отож, дане пророцтво розкриває події не лише часів правління царя Антіоха, але й також стосується правителя з майбутнього, чиї вчинки нагадуватимуть діяльність царя Антіоха.

З певних фактів стосовно царя Антіоха можна дізнатися і про майбутнього правителя: (1) Він здобуде велику владу, поневолюючи інших (вірш 24). (2) Він прийде до влади, обманюючи й обіцяючи безпеку (вірш 25). (3) Він буде зухвалий і хитрий (вірш 23). (4) Ним керуватиме інший (вірш 24), тобто сатана. (5) Він буде ворогом Ізраїлю й підкорить його своїй владі (вірші 24-25). (6) Він постане супроти Князя над князями, Господа Ісуса Христа (вірш 25). (7) Його правління завершиться Божим покаранням (вірш 25). Отже, можна зробити висновок, що у цьому вражаючому пророцтві є подвійний опис. Воно об’являє історію Ізраїлю за часів правління династії Селевкідів й особливо царя Антіоха, як представника Грецької імперії. А також розкриває долю Ізраїлю за часів, коли до влади прийде Антихрист, певним прообразом якого слугує цар Антіох.

8:26. Пророк Даниїл отримав вказівку сховати «оте видіння», але не в тому розумінні, щоб тримати його у таємниці, а в тому, щоб його зберегти, бо «воно належить до часів далеких». І пророк Даниїл тримав його у своїй голові, а згодом і зберіг його в письмовій формі, коли занотував усе під дією Святого Духа.

в. Відповідь пророка Даниїла (8:27)

8:27. Пророк Даниїл був цілковито «виснажений» тлумаченням цього видіння «і лежав недужий кілька день», через що навіть не міг займатися «царськими справами» у цей час.

Б. Видіння 70 «седмиць» (част. 9)

1. ПЕРЕДУМОВИ ВИДІННЯ (9:1-2)

9:1-2. Ішов саме перший рік правління царя Дарія «з мідянського роду». (Щодо того, хто такий Дарій, див. коментарі до 6:1.) І був це 539 рік до Р.Х., 66 років по тому, як пророк Даниїл потрапив у полон.

Перемога мідо-персів над вавилонянами і справді була дуже важливою. Вона була об’явлена цареві Валтасарові через тлумачення пророка Даниїла напису на стіні (5:25-28, 30). Однак падіння Вавилонської імперії підготувало ґрунт для звільнення євреїв, яких примусово було переселено у Вавилон ще за часів першого вторгнення царя Навуходоносора в Єрусалим у 605 році до Р.Х. Окрім того, що пророк Єремія передрік поневолення народу, він ще й передбачив, що ізраїльтяни залишатимуться у Вавилоні впродовж «70 років» (Єр. 25:11-12).

Пророк Даниїла, звісно ж, дуже схвилювала перемога царя Дарія. Тому він і «намагався зрозуміти в книгах» ті події, яких став очевидцем. Він розумів, що перемога царя Дарія свідчить про близьке завершення 70-літнього поневолення юдеїв. А тому всі ці події набули ще більшого значення в його очах.

2. МОЛИТВА ПРОРОКА ДАНИЇЛА (9:3-19)

а. Сповідь (9:3-14)

9:3-6. Вивчення Святого Письма спонукало пророка Даниїла звернутися до Бога. Й у молитві своїй він сповідався (вірші 3-14) та прохав про допомогу, перебуваючи «в пості». Якщо якась людина була у «волосяниці й попелі», це свідчило про те, що вона в жалобі або в чомусь розкаюється (див. Бут. 37:34; Неєм. 9:1; Ест. 4:1, 3; Іс. 58:5; Єр. 49:3; Єз. 7:18; Іоіл. 1:8; Мт. 11:21).

Пророк Мойсей об’явив людям принцип, з огляду на який Бог і буде ставитися тим чи іншим чином до Свого обраного народу: за послух вони отримають благословення, а за непослух – покарання. Однією з форм покарання стало те, що Ізраїль буде поневолений язичницькими силами (Втор. 28:48-57, 64-48). Отож, те, що Ізраїль потрапив у залежність від Вавилону, і було здійсненням цього принципу.

Потім пророк Мойсей об’явив підставу, з огляду на яку покарання буде скасовано і цей народ зможе отримати свої благословення (Втор. 30). Ізраїльтяни мають повернутися до Бога і слухати Його голос. Лиш тоді Бог звільнить їх із полону, поверне на землю, звідки їх було виселено, і виллє Свої благословення на них.

Вочевидь, пророк Даниїл чудово розумів, що їхні роки у Вавилоні – це божественне покарання ізраїльтян. Знаючи про те, що необхідною умовою прощення є сповідь, пророк Даниїл «сповідався» у гріхах свого народу, ототожнюючи себе з їхнім гріхом так, наче він особисто був у цьому винен.

Пророк Даниїл зазначив, що благословення залежать від послуху, адже Бог зберігає Свій «союз і ласку (хезед, «законну любов») для тих», хто любить Його і шанує Його «веління». Навіть обраний народ не може отримати благословення, якщо виявляє непослух. Чотири рази пророк Даниїл визнавав, що його народ згрішив (Дан. 5:9, 8, 11, 15). Цим гріхом був їхній бунт (див. вірш 9) супроти Бога, а також те, що вони відвернулися (див. вірш 11) від Слова Божого (Його законів; див. вірші 10-11), яке добре знали. Будучи милосердним, Бог послав до них «пророків» (див. вірш 10), які мали закликати людей навернутися до Бога. Однак вони не захотіли дослухатися цих послань («ми … не слухали»). І царі, і звичайні люди були повинні перед Богом.

9:7-11а. Потім пророк Даниїл визнав, що Бог справедливий (див. вірші 14, 16) і цілком виправдано покарав ізраїльтян за їхню «невірність», яка є соромом на їхньому «обличчі» (вірші 7-8), та розселив їх («вигнав») «по всіх країнах». Дане Боже покарання не означає, що Бог позбавив ізраїльтян свого милосердя (див. вірш 18) і прощення, а лиш те, що Він, будучи справедливим, зобов’язаний карати бунт і непослух людей (вірш 10). Вони не захотіли жити «за Його законами» (вірш 10; див. вірш 5), переступили Його «Закон» (вірш 11) та відвернулися від Бога (див. вірш 5), виявляючи упертий непослух («щоб не слухати»).

9:11б-14. Через те, що Ізраїль збунтував супроти Бога і виявив Йому цілковитий непослух, на них «впав … проклін та засуд, що написані в Законі … Мойсея» (див. вірш 13) у Втор. 28:15-68. Та незважаючи на суворість цього покарання, в тому числі «велике лихо» для усього їхнього народу (Дан. 9:12), ізраїльтяни «не відвернулись від гріхів» своїх і не «вважали» на Закон, Божу «правду». Бог наслав на Свій обраний народ нещастя, тобто падіння Єрусалиму, бо Він – «справедливий» (див. вірші 7, 16), а ізраїльтяни «не слухали» Його (див. вірші 10-11).

б. Прохання (9:15-19)

9:15-16. Пророк Даниїл розпочав свою молитву-прохання (вірш 15) з того, з чого власне й розпочав свою сповідь (вірші 4-5), а саме зі згадки про велич Бога та гріховність людей. Пророк Даниїл пригадав, як Бог «вивів» Свій народ «з землі Єгипетської сильною рукою». І через це звільнення Він прославився. Але Його обраний народ згрішив (тут пророк Даниїл вже вчетверте каже, що його народ згрішив; див. вірші 5, 8, 11), а тому й «терпить наругу від усіх, що навкруги». У своєму зверненні до Бога пророк Даниїл просив, щоб Бог, «за … (Своїм) великим милосердям» (див. вірші 7, 14), відвернув Свій «гнів … і … обурення від міста … Єрусалиму», скасував Своє покарання та звільнив ізраїльтян із рабства. (Єрусалим – Боже місто; див. вірш 24, і Його свята гора; див. вірш 20; Іоіл. 2:1; 3:17; Зах. 3:11.)

І знову пророк Даниїл зазначив, що той стан, у якому на той момент перебував його народ, був покаранням за минулі гріхи, «за гріхи наші й за провини батьків наших» (див. Дан. 9:6, 8).

9:17-19. Попросивши Бога відвернути Свій гнів від його народу (вірші 15-16), пророк почав благати Бога про ласку, милосердя та прощення (вірші 17-19). Пророк Даниїл попрохав, щоб Бог вислухав його «молитву … та його благання» і порятував («воззри обличчям Твоїм ласкавим на») «святиню» (храм в Єрусалимі) заради Себе «самого» (див. вірш 19). Він хотів, щоб Бог почув його прохання («прихили … вухо») і побачив («розплющ очі Твої») «руїни» міста. Цікаво, але пророк Даниїл не казав Богові, що Йому робити. Він лише просив Бога поглянути на святиню та на місто, які вже чимало років залишалися спустошені.

У своїх проханнях пророк Даниїл спирався на Боже милосердя (див. вірш 9), а не на праведність свого народу, адже цього у них не було. Та оскільки Бог милосердний і може дарувати прощення, пророк Даниїл, молячись, промовив: «Господи, вислухай! Господи, прости!» Турбуючись про добре ім’я Боже, пророк Даниїл хотів, щоб Господь діяв швидко («не забарися») «задля» Свого міста і Свого народу, «бо … ім’я (Його) прикликано на» них. Усе це мало прославити Бога, бо було «задля» Нього ж «Самого» (див. вірш 17).

3. ВІДПОВІДЬ ГОСПОДА (9:20-27)

а. Звістка ангела Гавриїла (9:20-23)

9:20-21. У своїй молитві пророк Даниїл сповідався у своїх гріхах та «в гріхах» свого народу, а також просив Бога відродити Єрусалим («святу гору Бога»). Відповідь на молитву пророка Даниїла не забарилася (див. «не забарися», вірш 19). Ще під час молитви перед ним з’явився ангел Гавриїл, який уже приходив до нього «раніше», щоб розтлумачити його видіння про барана та козла (8:15-16). «Летівши швидко», ангел Гавриїл «доторкнувся до» пророка Даниїла «під час вечірньої жертви». Це була одна з двох обов’язкових щоденних жертв, які вимагав Закон (Вих. 19:38-39; Чис. 28:3-4; див. «вечорів та ранків» у Дан. 8:14). Хоча на той час храм був зруйнований, і впродовж 66 років не було змоги приносити ці жертви там, пророк Даниїл все ж продовжував молитися у призначений для цього час дня. Напевно, це було одне з трьох його щоденних звертань у молитві до Бога (6:10).

9:22-23. Хоча пророк Даниїл і не згадував про це у молитві, та все ж його, безумовно, хвилював задум Бога щодо Єрусалиму (див. вірш 2). Пророцтво Єремії (Єр. 25:11-12) об’явило Божий задум щодо ізраїльського народу лише до часу завершення 70-річного Вавилонського полону. А пророк Даниїл бажав знати, що трапиться після цього. Попередні два видіння пророка Даниїла (Дан. 7-8) щодо прийдешніх подій стосувалися, головним чином, язичницьких народів, які, починаючи з часів Вавилонської імперії, будуть царювати. Отож, Бог надіслав ангела Гавриїла, щоб задовольнити бажання пророка Даниїла й об’явити йому Свій задум щодо ізраїльського народу аж до часів, коли вони стануть частиною обіцяного Царства Божого, коли прийде Месія. Ангел Гавриїл мав дати пророку Даниїлові «видіння» Божого задуму стосовно Його людей. Оскільки пророк був у Бога «улюблений» (див. 10:11, 19), ангел Гавриїл отримав «слово» для пророка Даниїла «вже на початку» його молитви.

б. Сімдесят седмиць (9:24)

9:24. Спершу пророк Даниїл дізнався, що задум Божий дійде до свого завершення тоді, коли минуть «сімдесят седмиць». Оскільки пророк Даниїл розглядав Божий задум з точки зору людських років (вірш 1; див. Єр. 25:11-12; 2 Хр. 36:21), то не дивно, що для нього ці седмиці були роками. В наш час прийнято рахувати по десять (наприклад, десятиліття), а в часи пророка Даниїла люди рахували по сім (седмиці). Адже тиждень складається з семи днів. Кожен сьомий рік для євреїв був роком відпочинку (Лев. 25:1-7), а після семи «седмиць» у них наставав Ювілейний рік (Лев. 25:8-12). Отож, «сімдесят седмиць» – це 490 років. Число 490 не може означати дні (приблизно 1 1/3 років), бо цього буде замало для здійснення подій, передбачених у Дан. 9:24-27. Те саме справджується і стосовно 490 тижнів по сім днів кожен (тобто 3430 днів, приблизно 91/2 років). Окрім того, якби тут ішла мова про дні, пророк Даниїл додав би слово «днів» після фрази «сімдесят седмиць», адже в 10:2-3 він так і написав: «три седмиці днів» («три тижні»).

А також, оскільки ізраїльтяни та юдеї не давали відпочинку землі кожного сьомого року (Лев. 25:1-7), Господь сам дав цій землі відпочити впродовж 70 субот (див. Лев. 26:34-35). Тому 490 років потрібно для того, щоб завершився цикл з 70 суботніх років (так називався один з семи років, коли земля мала відпочивати).

Саме цей період часу було «призначено» для народу пророка Даниїла (див. «твоїм народом» у Дан. 9:16, 24). І до того часу, як завершаться ці сімдесят седмиць, Бог здійснить шість пунктів зі Свого плану щодо свого народу. Перші три стосуються гріха, інші три – Царства Божого. Основою для перших трьох стала смерть Ісуса Христа на хресті. А всі шість здійсняться за Другого Пришестя Ісуса Христа.

1. Наприкінці періоду в 490 років Бог покладе «кінець (кала) злу» ізраїльтян. За Другого Пришестя Ісуса Христа гріх непослуху ізраїльтян вичерпає себе, коли вони покаються й навернуться до Нього, як до Свого Месії та Спасителя. Тоді їхня земля знову буде їм належати, й вони отримають благословення у відповідь на молитву пророка Даниїла.

В часи Старого Завіту одним із найбільших ізраїльських свят був День Відпусту (Лев. 16). Того дня люди збиралися разом перед Богом, сповідалися в своїх гріхах та приносили кровні пожертви у спокуту за ці гріхи. Хоча ця пожертва спокутувала гріхи ізраїльтян, вчинені ними впродовж 12 місяців, вона не усувала ті гріхи назавжди (Євр. 10:1-3). Потрібна була досконала жертва Богові, яка назавжди змогла б очистити їх від усіх накопичених гріхів. І цією жертвою став Ісус Христос, який Своєю смертю заплатив за усі гріхи минулого (див. Рим. 3:25) й тим самим створив можливість покласти «кінець злу» ізраїльтян у майбутньому.

2. Бог запечатає «гріх». Дієслово «запечатають» – це переклад до слова хатам, яке тут означає «запечатати і покарати» (див. Втор. 32:34; Іов. 14:17). Тож у даному вірші зроблено наголос на тому, що гріхи ізраїльтян, за які вони ще не були покарані, все ж накличуть на них покарання. І це покарання візьме на себе Ісус Христос, їхній Заступник, який, прийнявши на Себе гріхи людства, віддасть Своє життя на хресті. А потім, за Свого Другого Пришестя, Він очистить народ від усіх їхніх гріхів (Єз. 37:23; Рим. 11:20-27).

3. Бог простить їм «беззаконство». Дієслово «спокутують» (капар) означає «заслужать прощення». Тут іде мова про те, що Бог простить усі гріхи ізраїльтянам, коли вони покаються за Другого Пришестя Ісуса Христа, адже основу цьому прощенню поклав Ісус Христос, померши на хресті. Тут слід пригадати і День Відпусту ізраїльтян, про який говориться у першому з шести пунктів. Того дня Бог справедливо судитиме всіх винних людей. Кров, якою кропили престол милосердя («віко», Лев. 16:14) на ковчезі завіту, робила можливим перебування Бога серед Його грішних людей. Подібним чином і пророцтво Даниїла засвідчило те, що через кров, пролиту Ісусом Христом на хресті, Бог буде серед грішників, а саме серед грішних ізраїльтян, й судитиме їх.

Отримавши в покуту (у сплату) кров Ісуса Христа, Бог може простити гріх. Грецькі слова хіласмос («віко» або «престол милосердя») та хіласкомаі («приймати у покуту») між собою взаємопов’язані.

4. Завдяки смерті Ісуса Христа на хресті зрештою «буде приведено вічну справедливість». Форма дієслова «приведено» означає «змусити прийти». Слово «вічну» означає на віки. Тож, дана фраза (досл., «буде приведено справедливість на віки») є пророцтвом, згідно якого Бог започаткує вік справедливості. А це вже вказівка на вічне Царство Боже (Іс. 60:21; Єр. 23:5-6).

5. Бог покладе «печать на видіння та на пророків». Усе те, що Бог через пророків обіцяв виконати згідно Свого завіту з Ізраїлем, здійсниться в часи Другого Пришестя Ісуса Христа. Допоки усе те не здійснилося, пророцтва «незапечатані». (Слово «печать» – це переклад до того ж слова хатам, що зустрічається у другому з цих шести пунктів.)

6. «Буде … помазано Святе над Святими». Ця фраза стосується Святої Особи, Ісуса Христа. Тут іде мова про вступ на престол Ісуса Христа, Божого Помазанця, (Дан. 7:25-27) як Царя царів та Пана панів у Царстві Божому.

Отже, ці шість пунктів передбачають прихід на землю Ісуса Христа, що власне Бог і обіцяв через святих пророків. Ці пункти підсумовують увесь задум Бога стосовно того, яким чином Він приведе свій народ до благословень, які Сам же й обіцяв їм через Свої завіти (Бут. 15:18-21; 2 Сам. 7:16; Єр. 31:31-34).

в. Поділ 70 седмиць (9:25-27)

9:25. Потім пророк Даниїл отримав дуже важливе одкровення стосовно початку тих часів та їх поділу. Як сказав ангел Гавриїл, ці 70 «седмиць» розпочнуться із «виходу слова, щоб відбудувати Єрусалим». Цей указ був четвертим з чотирьох, виданих перськими правителями стосовно євреїв. Першим був указ царя Кира у 538 році до Р.Х. (2 Хр. 36:22-23; Езр. 1:1-4; 5:13). Другим був указ царя Дарія I (522-486 роки до н.е.) у 520 році до Р.Х. (Езр. 6:1, 6-12). Насправді, цей указ був затвердженням першого указу. Третім був указ, виданий царем Артаксерксом Довгоруким (464-424) у 458 році до Р.Х. (Езр. 7:11-26). Перші два укази стосуються відбудови храму в Єрусалимі, а третій – фінансування, необхідного для принесення тварин у жертву в храмі. Однак у цих трьох указах ніяким чином не йдеться про відбудову самого міста. Оскільки місто без стін нічим не загрожувало військам тих правителів, сам релігійний храм можна було відбудувати, не ризикуючи військовою владою тих, хто дав на це дозвіл. А тому жоден з тих трьох указів не був указом, який міг би розпочати відлік 70 седмиць.

Четвертий указ також видав цар Артаксеркс Довгорукий, і трапилося це 5 березня 444 року до Р.Х. (Неєм. 2:1-8). Того знаменного дня цар Артаксеркс дозволив євреям відбудувати стіни міста Єрусалим. Тож саме про цей указ йде мова у Дан. 9:25.

Завершенням чи то метою пророцтва є поява «Помазаного князя». Тут іде мова саме про Ісуса Христа. Бог Отець помазав Ісуса Христа Святим Духом в момент Його хрещення у воді (Діян. 10:38), але помазання, про яке говориться тут, стосується помазання Ісуса Христа на престол «Князя» у Його Царстві (див. коментарі до фрази «помазано Святе над Святими» у Дан. 9:24). Тому це пророцтво про 70 седмиць завершується Першим Пришестям Ісуса Христа.

Цей 490-річний періоду часу поділений на три частини: (а) 7 «седмиць» (49 років), (б) 62 «седмиці» (434 роки), і (в) 1 седмиця (вірш 27; 7 років). Перші 49 років можуть мати стосунок до часу, впродовж якого мала завершитися відбудова міста Єрусалим з дозволу царя Артаксеркса (444-395 роки до Р.Х.). Хоча проект відбудови стін Неємії зайняв лиш 52 дні, все ж, мабуть, чимало років знадобилося для розчищення міста від руїн (адже воно впродовж багатьох років було покинуте), для побудови необхідної кількості будинків та для того, щоб відбудувати «майдан і рів».

9:26а. Період часу 490 років завершується урочистим в’їздом Ісуса Христа в Єрусалим незадовго до того, як «Помазаний буде знесений», тобто розіп’ятий. Своїм Урочистим в’їздом, Ісус Христос, здійснюючи Зах. 9:9, офіційно засвідчив перед ізраїльським народом, що є Месією. Він, безумовно, знав про пророцтво Даниїла, коли тоді ж сказав: «Якби й ти цього дня зрозуміло те, що веде до миру! Але тепер воно закрите перед твоїми очима!» (Лк. 19:42).

Пророк Даниїл також дізнався, що коли «Помазаний буде знесений», то «нічого не буде для Нього». Слово, яке тут перекладено як «буде знесений», зазвичай використовується стосовно смертної кари злочинця. Тож дане пророцтво прямо вказує на розп’яття Ісуса Христа. Коли Ісуса Христа розіпнуть, «нічого не буде для Нього» у тому розумінні, що Ізраїль зречеться Його. Апрстол Іоан мав на увазі саме це, коли писав: «Прийшло до своїх, – а свої Його не прийняли» (Ін. 1:11). Тож у пророцтві Даниїла було передбачено, що Ісус Христос прийде до ізраїльського народу як Месія, що цей народ зречеться Його як Месію і, зрештою, розіпне Його.

9:26б. Пророцтво продовжується описом покарання, яке зійде на той народ, який зрікся Свого Месії. Місто, у якому знаходиться святиня, тобто Єрусалим, буде зруйновано народом «вождя, що прийде». Цим вождем буде останній правитель Римської імперії, маленький ріг з 7:8. Цікаво, що це «народ» правителя зруйнує Єрусалим, а не сам правитель. Оскільки він буде останнім римським правителем, його народом будуть римляни. Тоді, отже, це пророцтво провіщає руйнування Єрусалиму, про що власне й говорив Ісус Христос під час Своєї проповідницької діяльності.

Коли лідери народу засвідчили своє зречення твердженням, що Ісус Христос черпає Свою силу у Велзевула, князя бісів (Мт. 12:24), Ісус Христос застеріг їх, що коли вони й надалі так казатимуть, то візьмуть на себе гріх, прощенню якому ніколи не буде (Мт. 12:31-32). Він також попередив народ, що язичники знищать Єрусалим (Лк. 21:24), що це святе місто занепаде (Мт. 23:38), а руйнування будуть такими значними, що каменя на камені тут не залишиться (Мт. 24:2). І справді у 70 році від Р.Х. воєнноначальник Тит вщерть зруйнував місто Єрусалим й убив тисячі євреїв. Але цим вторгненням, хоча й таким жахливим, не завершилися страждання народу, бо, як сказав ангел Гавриїл, «аж до кінця буде війна». І хоча Бог відверне свою увагу від ізраїльтян, вони й далі страждатимуть. Їхні страждання триватимуть ввесь час, починаючи з руйнування Єрусалиму у 70 році від Р.Х. і до Другого Пришестя Ісуса Христа.

9:27а. Цей вірш розкриває події, що відбуватимуться в кінці світу, перед поверненням Ісуса Христа на землю. Оскільки Ісус Христос сказав, що «скорбота ж тоді велика буде» (Мт. 24:21), цей період часу часто називають Періодом Великих Страждань.

Визначальною подією буде утвердження союзу. Цей «союз» буде укладений «з багатьма», тобто з людьми пророка Даниїла, ізраїльським народом. І укладе цей союз правитель, «що прийде» (Дан. 9:26), бо саме на цю особу вказує займенник «він» у вірші 27. Як все ще правитель майбутнього, він буде останнім правителем четвертої імперії (маленький ріг четвертого звіра, 7:8).

Союз, який він укладе, буде, вочевидь, мирним. І ним він гарантуватиме ізраїльтянам безпеку на їхній землі. Звідси випливає, що хоча ізраїльтяни на той час і перебуватимуть на своїй землі, вони будуть неспроможні себе захищати через те, що втратили будь-яку підтримку, яку до того мали. А тому вони потребуватимуть і вітатимуть миролюбного правителя 10 держав. Пропонуючи цей союз, правитель назве себе князем миру, й Ізраїль прийме його владу. Але потім, «в половині седмиці», як мине три з половиною роки, він порушить союз. І тоді, згідно з 11:45, рушить з Європи на ізраїльську землю.

Цей правитель «скасує жертву й офіру». Даний вираз стосується усієї системи жертвоприношень. Коли цей правитель здобуде світову політичну владу, то захоче отримати владу й у царині релігії, через що змусить увесь світ поклонятися йому ( 2 Сол. 2:4; Одкр. 13:8). Щоб свого домогтися він скасує усі існуючі релігії. Ставши світовим царем і богом та ізраїльським князем миру, він обернеться супроти Ізраїлю, знищить його та осквернить.

9:27б. Пророку Даниїлу було сказано, що правитель, який «прийде» (вірш 26), зробить так, що «на святині буде гидь жахлива». Ісус Христос говорив про цей випадок: «(Ви) побачите мерзоту запустіння …, поставлену на святім місці» (Мт. 24:15). Апостол Іоанн писав, що лжепророк поставить образ цього правителя, й увесь світ буде змушений поклонятися йому (Одкр. 13:14-15). Але цьому останньому правителю четвертої імперії все ж прийде кінець («вирішена руїна … спіткає й самого спустошника»). Разом із лжепророком його буде вкинуто в озеро вогню, коли Ісус Христос повернеться на землю (Одкр. 19:20; див. Дан. 7:11, 26).

Як уже було сказано, Антихрист розірве свій союз з Ізраїлем. Цей період часу позначено фразою «до часу, до часів і половини часу» (Дан. 7:25; 12:7; Одкр. 12:14). Той факт, що це те саме, що три з половиною роки, які у свою чергу дорівнюють 1260 дням (Одкр. 11:3; 12:6) та 42 місяцям (Одкр. 11:2; 13:5), означає, що у єврейському літочисленні кожен місяць має 30 днів, а кожен рік – 360 днів.

В. Останнє видіння (част. 10-12)

1. ПРИГОТУВАННЯ ПРОРОКА (10:1-11:1)

а. Видіння (10:1-3)

10:1-3. Останнє видіння, об’явлене пророку Даниїлові, трапилося «третього … року Кира»,тобто у 536 році до Р.Х. Переселенці повернулися у Вавилон і почали відбудовувати храм. (Зважаючи на вік, пророк Даниїл, скоріш за все, не повернувся туди разом з іншими). 70-літній полон ізраїльтян завершився. Єрусалим знову заселявся, й народ, здавалось, був у мирі. Та одкровення, яке пророк Даниїл отримав через це видіння, вщерть зруйнувало будь-яку надію пророка на те, що тепер ізраїльтяни довго і щасливо житимуть на свободі, у мирі та злагоді. Бог об’явив пророку Даниїлові, що цей народ буде втягнуто в різноманітні конфлікти («велике мариво війни»). Розуміючи неабияке значення того видіння, пророк Даниїл постив «цілих три тижні» (досл., «три седмиці днів»; див. коментарі до 9:25). Впродовж цього часу жалоби він утримувався від вишуканих страв й, безумовно, чекав відповіді Бога на свої молитви (див. 10:12) стосовно подальшої долі ізраїльського народу.

б. Небесний посланець (10:4-11)

10:4-11. Коли минуло три тижні (див. вірш 3), пророка Даниїла навідав посланець саме в той час, як пророк стояв «на березі великої ріки … Тигру» (див. 12:5). Цим посланцем був ангел з небес, не людина. «Одягнений в льняну одежу» (див. 12:7), він дуже яскраво сяяв. Оскільки минулі рази Бог посилав ангела Гавриїла, щоб той об’явив пророку Даниїлові істину (8:16), то, напевно, цього разу посланцем також був ангел Гавриїл. Ангели, що мешкають у присутності Бога, який є Світлом, самі одягнені у світло. Тож пророк Даниїл і побачив часточку небесної слави у відображенні посланця (10:5-6).

Деякі науковці, які вивчають Біблію, стверджують, що «чоловік» цей – то Ісус Христос, зважаючи на (а) подібність між даним описом та описом Ісуса Христа в Одкр. 1:13-16, (б) реакцію пророка Даниїла та його товаришів (Дан. 10:7-8) і (в) той факт, що цей «Чоловік» міг бути тим самим чоловіком, що і «Син Чоловічий» у 7:13. З іншого ж боку, на користь того, що цим посланцем був саме ангел, свідчить неправдоподібність ситуації, за якої Ісусові Христові міг перешкоджати князь (демон) Персії (10:13) і що через це Він потребував допомоги архангела Михаїла. А також, що ця особа передає звістку з небес.

Товариші пророка Даниїла, безумовно, побачили яскраве світло, хоча й не самого посланця, і «повтікали, щоб сховатись». Пророк Даниїл залишився «один» у присутності ангела і, не маючи «сили, … впав непритомний ниць, видом до землі». Та ангел привів пророка Даниїла до тями, щоб передати йому те послання, з яким власне до нього і прийшов. Назвавши пророка «улюблений мужу» (див. 9:23; 10:19), ангел сказав: «Я тепер посланий до тебе». Бог почув прохання пророка Даниїла зрозуміти все і послав йому відповідь.

в. Пояснення небесного посланця (10:12-14)

10:12-14. Заспокоївши пророка Даниїла словами «не бійся» (див. вірш 8), ангел Гавриїл пояснив, чому відповідь Бога на молитву пророка Даниїла дещо забарилася. Ще «першого дня», коли пророк Даниїл почав постити і перебувати «у жалобі» з приводу видіння великої війни (вірші 1-2), Бог надіслав до нього ангела Гавриїла зі Своїм посланням, «та князь перського царства» (див. «перським князем», вірш 20) перешкоджав ангелу. Оскільки люди не можуть битися з ангелами (патріарх Яків боровся з Богом, а не ангелом; див. коментарі до Бут. 32:22-32), то князь, про якого тут іде мова, вочевидь, був посланцем сатани.

Бог впорядкував царство ангелів таким чином, що кожен з них має владу у своїй царині «начала, власти, сили й володарства» (Еф. 1:21). Архангели Гавриїл та Михаїл отримали владу над ангелами, які управляли Божими справами стосовно народу (див. архангел Михаїл у Дан. 10:21; 12:1; Юд. 9). Подібним чином сатана надав і своїм високопоставленим демонам владу над усіма царствами. Князь перського царства був посланцем сатани і мав владу над Персією. Щоб завадити ангелу Гавриїлу доправити Боже послання до пророка Даниїла, демонічний князь атакував ангела Гавриїла, щойно той взявся виконувати Боже доручення. На цьому прикладі можна побачити, якою є війна між Божими ангелами та демонами сатани, про що власне згадував ап. Павло у Еф. 6:12: «Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах».

Бій між ангелом Гавриїлом та князем (демоном) Персії тривав впродовж трьох тижнів, допоки «Михаїл, один із перших князів» царства ангелів (див. Дан. 10:21; 12:1), не прийшов йому на допомогу. Цей бій між ангелами і демонами показує, якою сильною є влада сатани. Та поки князь Персії боровся з архангелом Михаїлом, архангел Гавриїл отримав змогу доправити до пророка Даниїла послання стосовно того, «що станеться з» ізраїльтянами, «народом» пророка Даниїла, у майбутньому (див. «твого народу», 9:24). Це послання мало об’явити пророку Даниїлові, якою саме буде війна (10:1) між ізраїльтянами та їхніми сусідами аж до часів, коли Ізраїль отримає мир від прийдешнього Князя миру. Це видіння містить найдетальніше пророче одкровення з усіх, що є у Книзі пророка Даниїла.

г. Підкріплення пророка (10:15-11:1)

10:15-19. У момент, коли пророк Даниїл побачив посланця, то дуже ослаб (вірш 8; див. 7:15; 8:27). Тепер же він також був пригнічений («й мовчав», 10:15), дізнавшись про бій ангелів та демонів, через що власне забарилася відповідь на його молитву. Більше того, його «вхопив … біль» (вірш 16), коли він зрозумів «видіння», що пророчило майбутні страждання ізраїльтян. Він був зовсім без сил (див. вірш 8) та важко дихав.

Звертаючись до посланця, пророк Даниїл використав слова, які засвідчили його велику повагу до ангела: «Мій пане!» (див. вірш 19; 12:8).

Щоб підкріпити пророка, ангел спершу заспокоїв Даниїлове серце («Не бійся»; див. 10:12), «улюблений мужу»; див. 9:23; 10:11) та зміцнив його як фізично, так і емоційно. Лиш тоді пророк Даниїл був готовий сприйняти усі деталі даного послання.

10:20-11:1. Потім посланець сказав, що коли він повернеться «воювати з перським князем» (див. «князь перського царства», 10:13), то надійде «грецький князь». Ці князі, як уже зазначалося раніше (див. коментарі до віршів 11-14), були демонами, посланцями сатани, яких він призначив для боротьби з ангелами Бога. У частині 11 Персія та Греція розглядаються як два великих народи (Персія, вірші 2-4; Греція, вірші 5-35).

Що таке Книга «правди»? Це, мабуть, «Відтворення Богом правди загалом, чим власне є і сама Біблія». Посланець мав на меті розкрити пророку Даниїлові Божі плани стосовно Ізраїлю в часи правління Персії та Греції (11:2-35), а також згодом, впродовж Періоду Великих Страждань (вірші 36-45).

Посланець розповів пророку Даниїлові, що з демонами він бореться з допомогою архангела Михаїла (див. 10:13), «вашого князя», у тому розумінні, що архангел Михаїл має особливий стосунок до ізраїльтян (див. 12:1), народу пророка Даниїла. Коли мідянин цар Дарій (див. 11:1; див. коментарі до 6:1а; див. 9:1) прийшов до влади у Вавилоні, посланець тим самим чином підтримував царя Дарія. Тут також мається на увазі, що посланець підтримує архангела Михаїла, а архангел Михаїл – посланця, коли у цьому виникає потреба.

Царі Птолемеї та Селевкиди у Дан. 11:5-35

Царі Птолемеї та Селевкиди у Дан. 11:5-35

Царі Птолемеї та Селевкиди у Дан. 11:5-35

Царі Птолемеї та Селевкиди у Дан. 11:5-35

Птолемеї

(Царі «Півдня», Єгипет)

Птолемеї

(Царі «Півдня», Єгипет)

Селевкиди

(Царі «Півночі», Сирія)

Селевкиди

(Царі «Півночі», Сирія)

Дан. 11:5

Цар Птолемей I Сотер

(323-285 до н.е.)*

Дан. 11:5

Цар Селевк I Нікатор

(312-281 до н.е.)

11:6

Цар Птолемей II Філадельф

(285-246)

Цар Антіох I Сотер†

(281-262)

11:6

Цар Антіох II Теос

(262-246)

11:7-8

Цар Птолемей III Евергет

(246-221)

11:7-9

Цар Селевк II Каллінік

(246-227)

11:10

Цар Селевк III Сотер

(227-223)

11:11-12, 14-15

Цар Птолемей IV Філопатор

(221-204)

11:10-11, 13, 15-19

Цар Антіох III Великий

(223-187)

11:17

Цар Птолемей V Епіфан

(204-181)

11:20

Цар Селевк IV Філопатор

(187-176)

11:25

Цар Птолемей IV Філометор

11:21-32

Цар Антіох IV Епіфан

(175-163)

*Зазначені роки вказують на час правління царів.

†У Дан. 11:5-35 він не згадується.

*Зазначені роки вказують на час правління царів.

†У Дан. 11:5-35 він не згадується.

*Зазначені роки вказують на час правління царів.

†У Дан. 11:5-35 він не згадується.

*Зазначені роки вказують на час правління царів.

†У Дан. 11:5-35 він не згадується.

2. ІСТОРІЯ ІЗРАЇЛЮ ЗА ЧАСІВ ДРУГОЇ І ТРЕТЬОЇ ІМПЕРІЙ (11:2-35)

а. Історія Ізраїлю за часів правління Персії (11:2)

11:2. Ангел розповів пророку Даниїлу, що після тогочасного правителя Перської імперії до влади мали прийти ще чотири правителя. Першим був цар Камбіс, син царя Кира, який зійшов на трон у 530 році до Р.Х. Після нього до влади прийшов цар Смердіс (Бардія), який царював у 552 до Р.Х. За ним на трон посів цар Дарій I Віштаспа, що царював з 521 і до 486 року до Р.Х. Його ж у свою чергу змінив цар Ксеркс, відомий із Книги Естери як Агасфер. Він правив з 485 і до 465 року до Р.Х. (Див. таблицю «Хронологія часів після Вавилонського полону», поблизу Езр. 1:1). Цар Ксеркс був наймогутнішим, найвпливовішим і найзаможнішим з усіх чотирьох. Впродовж свого правління він часто воював «проти грецького царства».

б. Історія Ізраїлю за часів правління Греції (11:3-35)

Прихід царя Александра (11:3-4).

11:3. «Могутній цар» – то Александр. Саме його символізували: (а) мідні стегна та живіт боввана царя Навуходоносора (2:32, 39б), (б) леопард з крилами (7:6), і (в) великий ріг козла (8:5-8). Між 334 і 330 роками до Р.Х. Александр завоював Малу Азію, Сирію, Єгипет і землі Мідо-Перської імперії. Він дійшов аж до Індії (див. карту «Напрямок завоювань Александра», поблизу 8:20-21), але помер у 323 році до Р.Х. у віці 32 років від малярії, ускладненої алкоголізмом.

11:4. За кілька років після смерті царя Александра імперію розділили між собою чотири його полководці (див. 8:22): Селевк (Сирія і Месопотамія), Птолемей (Єгипет), Лісімах (Фракія і частини Малої Азії) і Кассандр (Македонія та Греція). Цей розподіл було передбачено. Його символізували чотири голови леопарда (7:6) і чотири великі роги козла (8:8). Цар Александр не започаткував свою династію правителів. Тож, оскільки у нього не було спадкоємців, його царство розділилося, ослабло й розвалилося.

Конфлікт між царями Птолемеями та Селевкидами (11:5-20).

Царі Птолемеї, які правили Єгиптом, називалися царями «Півдня». А царі Селевкиди, правителі Сирії, що на північ від Ізраїлю, називалися царями «Півночі». Ця частина (вірші 5-20) містить багато інформації про безперервний конфлікт між царями Птолемеями і Селевкидами, під час якого в ізраїльські землі вдиралися то одні, то інші.

11:5. «Цар із півдня» – то Птолемей I Сотер, полководець царя Александра. Він отримав владу над Єгиптом у 323 році до Р.Х. і в 304 році проголосив себе царем Єгипту. Князь із вірша 5 – то цар Селевк I Нікатор. Він також був полководцем Александра і в 321 році до Р.Х. отримав владу правити Вавилоном. Але в 316 році, коли у Вавилон вторгся Антигон, інший полководець царя Александра, цар Селевк звернувся за допомогою до царя Птолемея I Сотера із Єгипту. Після поразки полководця Антигона у 312 році цар Селевк переможно повернувся у Вавилон. Він правив Вавилонією, Мідією і Сирією, і в 305 році був проголошений царем. Таким чином «панування» царя Селевка I Нікатора стало «потужним», і він правив значно більшими землями, аніж цар Птолемей I Сотер.

11:6. Цар Птолемей I Сотер помер у 285 році до Р.Х., після чого Єгиптом правив його син, цар Птолемей II Філадельф (285-246). Тим часом у 281 році царя Селевка вбили, і його землями аж до 261 року до Р.Х. правив його син цар Антіох I Сотер. Потім онук Селевка цар Антіох II Теос прийшов до влади у Сирії (262-246). Царі Птолемей II й Антіох II були запеклими ворогами, але зрештою («по кількох роках»), десь у 250 році до Р.Х., вони заключили союз. Це перемир’я було засвідчене шлюбом між донькою царя Птолемея II Беренікою та Антіохом II. Однак цей шлюб не був довгим, бо Лаодікея, колишня дружина царя Антіоха, з якою він розлучився з метою женитися на Береніці, отруїла Береніку (її було «видано на смерть»). Згодом Лаодікея отруїла й царя Антіоха II та зробила свого сина, Селевка II Каллініка, царем (246-227).

11:7-8. Коли ж після смерті свого батька брат Береніки цар Птолемей III Евергет (246-221) прийшов до влади, то вирішив помститися за смерть своєї сестри Береніки. Він розгромив сирійське військо («північного царя»), стратив царівну Лаодікею і повернувся «у Єгипет» з великою здобиччю.

11:9-10. Після такої принизливої поразки цар Селевк II Каллінік (північний цар) неодноразово робив спроби захопити Єгипет, але безрезультатно. Коли він помер (через те, що впав з коня) на трон зійшов його син, цар Селевк III Сотер (227-223 до Р.Х.), якого вбили змовники під час військової кампанії в Малу Азію. Брат Селевка III, Антіох III Великий, став правителем у 223 році, коли йому було всього 18 років, і царював 36 років (аж до 187).

Два сини (царі Селевк III та Антіох III) намагалися відновити втрачені позиції Сирії з допомогою військових завоювань. Старший завойовував Малу Азію, а молодший – Єгипет. На той час Єгипту були підконтрольні усі землі, що на північ від кордону Сирії, в тому числі Ізраїль. Цар Антіох III спромігся відтіснити єгиптян назад до південного кордону Ізраїлю під час своєї військової кампанії у 219-217 роках.

11:11-13. «Південний цар» у даному вірші – то цар Птолемей IV Філопатор (221-204 роки до Р.Х.). Саме його відтіснив цар Антіох III Великий (див. коментарі до вірша 10). Цар Птолемей IV зустрівся з царем Антіохом III біля південного кордону Ізраїлю. Перший раз царю Птолемею IV вдалося спинити напад царя Антіоха (Птолемей убив «велику многоту»). Але незабаром цар Антіох повернувся, вже з іншим військом (яке було «більше, ніж перше»), й відтіснив південного царя.

11:14-17. Сирія була не єдиним ворогом Єгипту, адже і цар Филип V з Македонії виступав разом з царем Антіохом III проти Єгипту. Багато євреїв («з-поміж синів твого народу», тобто народу пророка Даниїла, євреї; див. «твого народу» у 9:24; 10:14) також приєдналося до царя Антіоха супроти Єгипту. Імовірно, євреї сподівалися здобути незалежність і від Єгипту, і від Сирії, взявши участь у даному конфлікті, однак їхнім сподіванням не судилося справдитись.

Цар Антіох тоді спробував зміцнити свій контроль над Ізраїлем, з якого він власне й вигнав єгиптян. «Укріплене місто» – то, вочевидь, Сидон, яке в 203 році до Р.Х. захопив цар Антіох III. Цар Антіох III продовжив свою загарбницьку кампанію, і вже до 199 року він був «у славній землі» (див. 8:9; 11:41). Він навіть спробував встановити перемир’я між Єгиптом та Сирією, видавши за царя Птолемея V Епіфана з Єгипту свою доньку. Але ця спроба примирити два народи виявилася невдалою (вірш 17).

11:18-19. Потім цар Антіох III звернув «своє обличчя» до Малої Азії в 197 році до Р.Х. та Греції у 192 році. Однак цар Антіох не досяг тут успіху, бо Корнелій Сципіон («один начальник») був відряджений Римом припинити «наругу» царя Антіоха. Цар Антіох повернувся у свій власний край у 188 році до Р.Х. і вже через рік помер. Цар Антіох III Великий провів найбільшу кількість військових кампаній з-поміж усіх наступників царя Александра, але його мрія знову об’єднати імперію царя Александра уже під власним головуванням так ніколи й не була здійснена.

11:20. Син царя Антіоха III, цар Селевк IV Філопатор (187-176 роки до Р.Х.), обкладав свій народ непомірними податками на користь Риму, але його скарбник Геліодор отруїв його («загине … не у битві»).

Вторгнення царя Антіоха IV Епіфана (11:21-35).

Ці вірші описують царя Антіоха IV Епіфана, сина царя Антіоха III Великого. Цьому царю Селевку, який правив зі 175 року до Р.Х. і до 163, тут приділяється стільки уваги, скільки усім його попередникам разом узятим. Він і є тим малим рогом з Дан. 8:9-12, 23-25. Ця доволі велика частина (11:21-35) присвячена йому не лише тому, що його вторгнення в ізраїльські землі мало значні наслідки, але навіть більшою мірою тому, що його прихід було передбачено. Адже саме його символізував малий ріг (цар) з 7:8, який у майбутньому осквернить і знищить ізраїльську землю.

11:21-22. Цар Антіох IV тут має означення «жалюгідний». Він сам узяв собі ймення Епіфан, що означає «Славетний». Але його вважали дуже ненадійним і часто називали Епіманом, що означає «Божевільний». За правом трон належав Деметрію Сотеру, сину царя Селевка IV Філопатора, однак Антіох IV Епіфан захопив трон і проголосив царем себе. Отож, він став царем не як правонаступник, а «підступами» захопив царство. Однак його таки визнали правителем, бо він був спроможний протистояти ворожому війську, вочевидь, єгиптянам. Він також усунув Онія III, первосвященика, якого тут названо одним «з вождів союзу».

11:23-24. Після військових перемог авторитет та влада царя Антіоха Епіфана стрімко зросли з допомогою відносно невеликої кількості людей. Він, безумовно, намагався встановити мир у своєму царстві, розподіляючи багатства, забираючи їх у заможних і віддаючи своїм послідовникам.

11:25-27. Після того, як цар Антіох зміцнив своє царство, він рушив проти Єгипту, «південного царя», у 170 році до Р.Х. Цар Антіох зміг провести своє військо від власних земель аж до єгипетського кордону, перш ніж зустрівся з єгипетською армією під Пелусієм поблизу Дельти Нілу. У цьому бою єгиптяни мали велике і сильне військо, але зазнали поразки, й цар Антіох зробив вигляд, наче став їхнім товаришем. Переможець і переможений сіли разом до «столу» так, наче і дійсно товаришували. Однак бажання обох встановити мир так і залишилося нереалізованим, бо як один, так і інший були нещирі.

11:28. Цар Антіох повертався «у свій край з великим багатством». Та по дорозі додому він проходив через ізраїльські землі. І оскільки був дещо розчарований ситуацією у Єгипті (він сподівався захопити увесь Єгипет, та не зміг), то обернув свої розчарування супроти євреїв, осквернивши їхній храм у Єрусалимі. Вочевидь, він таким чином висловив свій протест («серце його … проти») проти усієї системи пророка Мойсея («святого союзу»). Після осквернення храму він повернувся «у край свій».

11:29-30а. За два роки по тому (у 168) цар Антіох «знов» пішов зі своїм військом на Єгипет (на південь»). Та щойно він вступив у Єгипет, як на зустріч йому вийшли римляни, які прибули до Єгипту на кораблях із західних островів (досл., «кіттімські кораблі», тобто кіпрські). Попіллій Ленат вручив царю Антіоху лист від римського Сенату, в якому йому заборонялося вступати у війну з Єгиптом. Коли цар Антіох попросив дати йому час на роздуми, емісар намалював коло на піску довкола царя Антіоха і сказав, що він має дати відповідь до того, як вийде з цього кола. Цар Антіох виконав вимогу Риму, адже в іншому випадку йому довелося б оголосити війну з самим Римом. Ця поразка була принизливою для царя Антіоха Епіфана (він утратив «відвагу»), але в нього не залишалося вибору. Тож він змушений був повернутися у свій власний край.

11:30б-32. Вже вдруге (див. вірш 28) цар Антіох вилив своє розчарування на євреїв, місто Єрусалим та їхній храм. Він розлютився «на святий союз», на усю систему пророка Мойсея (див. вірш 28). Однак тих «зрадників» євреїв, «що покинули святий союз» і почали йому допомагати, він доброзичливо приймав (див. вірш 32). Цар Антіох осквернив «святиню» і скасував «повсякчасну жертву». Він послав свого полководця Аполонія і 22 тисячі вояк у Єрусалим з так званою мирною місією. Але в святу суботу вони напали на Єрусалим, вбили багатьох людей, забрали в полон чимало жінок і дітей, а саме місто розграбували та спалили.

Намагаючись викорінити юдаїзм і насадити грецьку культуру серед євреїв, він заборонив євреям дотримуватися своїх традиційних релігійних обрядів (в тому числі проводити різноманітні святкування і обрізання) та наказав спалити копії Закону. Потім він поставив «гидоту страшенну», а саме 16 грудня 167 року до Р.Х. на вівтарі, де спалювалися пожертви ззовні храму, він звів вівтар Зевсу і приніс там в жертву свиню. З того часу євреї були зобов’язані жертвувати свиню 25 числа кожного місяця на честь дня народження царя Антіоха Епіфана. Цар Антіох пообіцяв євреям-відступникам («зрадників союзу»; див. вірш 30) велику винагороду, якщо вони забудуть Бога і поклонятимуться Зевсу, богу Греції. Багато ізраїльтян повірило його обіцянці («лестощами») і почало поклонятися лжебогу. Однак невелика кількість євреїв все ж залишалася вірною істинному Богові і не брала участі у тих огидних ритуалах. Антіох IV помер безумцем у Персії в 163 році до Р.Х. (Див. коментарі щодо цього царя Антіоха у 8:23-25.)

11:33-35. Євреїв же, які відмовлялися виконувати невірні релігійні обряди, насаджені царем Антіохом, жорстоко переслідували і вбивали за віру. Слова «поляжуть» та «падати» (вірші 33-34) є перекладом до слова касал, що означає «спотикатися». Тут його вжито у значенні великих страждань для одних та смерті для інших. Усе це має стосунок до повстання Маккавеїв. Священик Маттафія мав п’ятеро синів. (Один із них, Юда, став широко відомий тим, що відбудовував і відновлював храм наприкінці 164 року до Р.Х. Його називали Юда Маккавей, «Молотобоєць».) У 166 році Маттафія відмовився слідувати цій хибній релігійній системі. Він разом зі своїми синами утік з Єрусалиму в гори, звідки й розпочав повстання Маккавеїв. Коли про них дізналися люди, то «багато» хто приєднався до їхнього руху. Деякі робили це й справді від щирого серця, а деякі – «нещиро». Страждання, яких зазнавали віруючі і віддані Богові люди, оновлювали й очищали їх. Та ці страждання тривали недовго. Пророку Даниїлу вже колись було об’явлено, що храм буде осквернено впродовж 1150 днів (8:14; див. коментарі до 8:23-25). Цього ж разу пророк Даниїл отримав підтвердження, що переслідування будуть, але недовго, бо усе «це триватиме … до призначеного часу».

3. ПРОРОЧА ІСТОРІЯ 70 СЕДМИЦЬ (11:36-12:3)

а. Опис царя (11:36-39)

Усі події, описані до цього моменту в частині 11, залишилися в минулому. Непрості конфлікти між царями Селевкидами та Птолемеями і дійсно мали місце в історії людства. Вони здійснилися буквально, саме так, як передбачав пророк Даниїл. Конфлікти ці було подано з дуже великою кількістю деталей. Відштовхуючись від цього, скептики заперечують той факт, що пророк Даниїл написав цю книгу у шостому столітті до Р.Х. Вони стверджують, що дана книга була написана в часи Маккавеїв (168-134 роки до Р.Х.), вже після зазначених подій. Однак Бог, який знає, чим усе завершиться вже на початку, міг об’явити пророку Даниїлу ці деталі майбутньої історії людства.

У віршах 36-45 очільник називається просто – «цар». Дехто припускає, що це – Антіох IV Епіфан і що у цих віршах описуються наступні його вторгнення в ізраїльські землі. Однак те, про що йдеться у даних віршах, цар Антіох не здійснював. Це правда, що цар Антіох був передвісником майбутнього царя (див. коментарі до 8:25). Але ці двоє – не одна і та ж людина. Один з них є минулим людства, а другий – майбутнім. Майбутній цар (маленький «ріг» з 7:8 і вождь з 9:26) буде останнім правителем Римського світу. Те видатне становище, яке він здобуде з допомогою сатани, описано в Одкр. 13:1-8, де він отримав назву «звір». Згідно слів ап. Іоанна (Одкр. 17:12-13), він здобуде владу не через війни та завоювання, а завдяки 10 царям, які добровільно скоряться йому. Розпочинаючи з Дан. 11:36, пророцтво переходить від «ближнього» до «дальнього».

11:36. Цей прийдешній цар ні від кого не буде залежати (він «буде чинити, що захоче»). Посеред свого правління він усією повнотою скористається тією владою, яку надали йому 10 царів, обравши його (Одкр. 17:12-13). Він також візьме на себе абсолютну владу в царині релігії, піднесе себе «понад усіх богів» і, кинувши виклик самому Богові «богів», «буде говорити нечувані речі» про Нього. «Той супротивник, який зноситься понад усе, що зветься Богом чи святощами, … сяде сам у храмі Божім і видаватиме себе за Бога» (2 Сол. 2:4). «І слова на Всевишнього буде вирікати» (Дан. 7:25). Світ буде змушений поклонятися йому як богові завдяки чудам, які лжепророк здійснюватиме в його ім’я (Одкр. 13:11-15). Йому буде підвладний ввесь світ як політично, так і релігійно (Одкр. 13:7-8).

Та правління цього царя все ж «довершиться». Бо що призначено Богом, «те здійсниться». Він «стане великим» світовим правителем у часи гніву, якими будуть три з половиною роки Великих Страждань. Але наприкінці цього часу він отримає своє покарання, призначене для нього Богом (див. Дан. 7:11, 26; 9:27; Одкр. 19:19-20).

11:37. Через те, що тут іде мова «про богів (або Бога, елохім) … батьків» його, дехто припускає, що цей правитель буде євреєм, оскільки у Старому Завіті часто зустрічається фраза «Бог батьків ваших» у стосунку до Бога патріархів Авраама, Ісаака та Якова (наприклад, Вих. 3:15). Однак, оскільки ця особа буде останнім правителем Римського світу, маленьким рогом четвертого звіра (Дан. 7:8, 24б), він має бути язичником. Той факт, що «він не думатиме про» богів своїх батьків, означає, що, маючи на меті здобути абсолютну владу у царині релігії, цей цар не матиме жодної поваги до релігійної спадщини. Він нехтуватиме усіма сформованими релігіями («не думатиме … ані про якого-будь бога») і підноситиме себе («нестиметься») як той єдиний, якому усі зобов’язані поклонятися. Він не буде залежати від богів, лише від власної влади (яку отримає від сатани, Одкр. 13:2) і, користуючись нею, вимагатиме, щоб усі поклонялися йому.

А той факт, що «він не думатиме ані про улюбленого бога жінок», означає, що він відкине сподівання Ізраїлю на прихід Месії. Напевно, багато ізраїльських жінок тоді гадатиме, чи часом не котрась із них стане матір’ю майбутнього Месії, Спасителя народу і Царя.

11:38-39. Антихрист «буде почитати бога твердинь», тобто буде збільшувати чисельність військ. А завдяки своїй політичній та релігійній владі він зможе накопичити величезні багатства. Тим богом, «якого не знали його батьки» (предки) і який даватиме йому силу, може бути сатана. Хоча цей правитель прийде до влади, пропонуючи мир через союз з Ізраїлем (див. 9:27), він не вагатиметься й усією повнотою використовуватиме свою військову владу, щоб розширити межі своїх володінь. І робитиме він це «за допомогою чужого бога». Тих, хто визнаватиме його владу, він призначатиме на високі провладні посади («він осипле почестями»), а його спроможність роздавати нагороди («й землю їм роздасть у нагороду») забезпечить йому неабияку підтримку послідовників.

б. Напад на царя (11:40-45)

11:40а. Події, описані у віршах 40-45, відбуватимуться «під час закінчення», тобто в кінці правління Антихриста. Слово «нього» стосується самого царя, про якого іде мова у вірші 36. У віршах 40-45 займенник «він» та похідні від нього стосуються цього ж прийдешнього царя. Він укладе союз з ізраїльським народом, зробивши його землі часткою своїх володінь (9:27). З того часу будь-який напад на ізраїльську землю вважатиметься нападом на нього, адже саме з ним Ізраїль буде пов’язаний союзом.

«Південний цар ударить» Ізраїль. Фраза «південний цар» у 11:5-35 стосується єгипетського царя, то безпідставно вважати, що цей південний цар (вірш 40) має стосунок до іншого народу. Насправді, у віршах 42-43 Єгипет згадується двічі. Та у цьому нападі братимуть учать не лише єгиптяни. До них приєднаються й «лівійці та ефіопці» (вірш 43). Ці народи, які в інших місцях називаються Пут і Куш, можуть бути африканськими. Однак більш імовірно, що назва Пут стосується арабських народів, що проживають на Синайському півострові, а Куш – народів Перської Затоки (див. Бут. 2:13 й тамтешні коментарі).

Одночасно зі вторгненням в Ізраїль південного (єгипетського) царя відбудеться і вторгнення північного царя. Деякі науковці, що вивчають Біблію, ототожнюють це вторгнення з нападом Ґоґа і Маґоґа, адже народ Ґоґа прийде «із крайньої півночі» (Єз. 38:15). Інші кажуть, що бій Ґоґа і Маґоґа відбудеться перед цим подвійним вторгненням, про яке йде мова у Дан. 11:40. Вони припускають, що бій Ґоґа і Маґоґа трапиться тоді, коли в Ізраїлі буде мир (Єз. 38:11, 14). Відповідно до цієї думки між Ґогом, який прийде «із крайньої півночі» (Єз. 38:15), і пізнішим вторгненням під головуванням північного царя (Дан. 11:40) все ж є відмінність. Та у будь-якому разі північний цар з вірша 40 однозначно не є одним із північних царів Селевкидів, про яких іде мова у віршах 5-35. Це вторгнення жодним чином не відображене в історичних фактах і все ще є майбутньою перспективою людства.

Південний і північний царі битимуться проти Антихриста. Ізраїль буде захоплено. Тож багато євреїв рятуватиметься втечею, шукаючи притулок серед язичницьких народів (див. коментарі до Одкр. 12:14-16).

11:40б-43. Коли Антихрист дізнається про це вторгнення, то вишле своє військо з Європи на Середній Схід, а дорогою «нападе на країни й повінню розпросториться в них» (вірш 40). Він швидко просуватиметься до ізраїльської землі й невдовзі «увійде в славну землю» (вірш 41; див. вірш 16; 8:9). Спершу він спрямує свої сили проти «Єгипту» (11:42-43а), бо саме Єгипет разом зі своїми арабськими союзниками («лівійці та ефіопці», вірш 43) ініціює вторгнення в Ізраїль. Цього разу «врятуються від його руки: Едом, Моав та цвіт синів Аммона» (вірш 41), які входять до сучасного Королівства Йорданія. Однак він здобуде контроль над «багатьма країнами».

11:44-45. Потім Антихрист почує тривожні «поголоски зо сходу (вочевидь, щодо вторгнення численного війська в 200 мільйонів вояк зі сходу річки Євфрат, Одкр. 9:16) й з півночі (вочевидь, іще один напад північного царя; див. Дан. 11:40)». Розлючений Антихрист поставить собі за мету «вигубити багато» людей. А тоді він займе Ізраїль і «порозпинає намети свого палацу між морем та славною святою горою», вочевидь, Єрусалимом. Називаючи себе Ісусом Христом, Антихрист розмістить свій штаб в Єрусалимі, у тому самому місті, де постраждав і воскрес Ісус Христос (Зах. 14:4, 17). Антихрист також позиціонуватиме себе як Ісус Христос, створивши єдиний всесвітній уряд, на чолі якого буде він сам, і єдину світову релігію, згідно якої усі поклонятимуться йому як богові. Але Бог знищить царство цього царя (він «дійде до свого кінця»; див. Дан. 7:11, 26), коли з’явиться на цій землі сам Ісус Христос (Одкр. 19:19-20).

в. Звільнення Ізраїлю (12:1-3)

12:1. Немає жодного сумніву в тому, що коли пророк Даниїл отримав одкровення, описане в частині 12, його глибоко хвилювала доля власного народу. Тепер, коли його видіння наближалося до завершення, ангел потішив пророка Даниїла, об’явивши йому два факти (вірші 1-3). По-перше, ізраїльський народ («твій народ»; див. 9:24; 10:14) «спасеться» з допомогою архангела Михаїла, ангельського князя (див. 10:13, 21), який власне і є захисником Ізраїлю. В часи Великих Страждань сатана намагатиметься винищити усіх нащадків патріарха Авраама (див. коментарі до Одкр. 12:15). Для Ізраїлю «той час буде часом скрути, якої не бувало» (див. Мт. 24:21). Бо напад сатани на цей народ царства буде частиною його спроби завадити поверненню Ісуса Христа.

Звільнення Ізраїлю, народу пророка Даниїла, стосується не порятунку окремих людей, хоча щиро віруючі люди і справді будуть порятовані, а, скоріш, звільнення ізраїльського народу з-під влади язичників (див. коментарі до фрази «увесь Ізраїль спасеться» у Рим. 11:26).

12:2-3. Другим фактом, який потішив пророка Даниїла, була обіцянка того, що ті, «що сплять», воскреснуть. Багато євреїв загине від рук язичників під час подій, описаних в частині 11 (див. Одкр. 20:4). Спати «у поросі земному» (див. Пс. 7:5) – це не якесь несвідоме існування у смерті. Ця фраза означає, що померла людина насправді спить. Але спить тіло, не душа (див. коментарі до 1 Сол. 4:13). Невіруючі євреї воскреснуть «на вічний сором та на ганьбу» і не матимуть стосунку до завітних благословень. Однак ті євреї, які віруватимуть у Месію, воскреснуть у своїх тілах «на життя вічне» і займуть почесні місця у Божому Царстві. Прославившись у царстві, вони «сяятимуть небесним сяйвом». (Див. Мт. 13:43, «І тоді праведні засяють, як сонце, в Царстві Отця свого»). Вони будуть «розумні», бо віритимуть у Месію навіть ціною великих страждань.

Ця звістка про те, що Бог пам’ятає Свій завіт і здійснить усе, що обіцяв Ізраїлю (незважаючи на його страждання від рук язичників), буде утіхою, яка у свою чергу спонукає їх навернути й інших «до справедливости» (див. «розумні» в Дан. 12:10). Бог ніколи не оминає нагородою справедливість Своїх людей. Тому усі ті люди, які залишатимуться вірними Йому в часи переслідувань, сяятимуть «неначе зорі, повіки, назавжди».

Віруючі люди, які загинуть в часи Великих Страждань, воскреснуть за Другого Пришестя Христа (див. Одкр. 20:4). Однак невіруючі померлі воскреснуть «на вічний сором» і муки (див. Одкр. 20:5; Йн. 5:28-29).

4. ЗАВЕРШЕННЯ (12:4-13)

а. Запечатування книги (12:4)

12:4. Очевидно, що ні пророк Даниїл, ні його сучасники не змогли б осягнути усіх деталей пророцтв, описаних у даній книзі (див. вірш 8). Лише з плином часу, коли історія людства їх засвідчить, багато людей зможе зрозуміти ці пророчі одкровення. Тому Бог зазначив, що розуміння того, що записав пророк Даниїл, все ж прийде. У наші дні багато хто, оглядаючись на минуле людства, може побачити, що чимало з передбачень пророка Даниїла таки здійснилося. Та в часи «кінця» (див. вірш 9 і слова «кінця» та «наприкінці днів» у вірші 13) зміст цієї книги, яка була запечатана (збереглася неушкодженою), зрозуміють «багато» з тих, хто «буде досліджувати» й шукатиме її «знання». Це трапиться в часи Великих Страждань (див. 11:40, «під час закінчення»). Хоча сучасники пророка Даниїла, можливо, й не розуміли усі пророцтва цієї книги, та ці передбачення все ж потішили їх. Вони переконалися, що Бог зрештою звільнить Ізраїль від язичників і виконає стосовно них усі Свої завітні обіцянки.

б. Запитання стосовно Періоду Великих Страждань (12:5-13)

12:5-6. У цій частині (вірші 5-13) озвучено два запитання пророка Даниїла і дві відповіді ангела. Перше запитання є у віршах 5-6, а перша відповідь – у вірші 7. Друге запитання – у вірші 8, а друга відповідь – у віршах 9-13. Очевидно, що «двоє» ангелів прибули разом з ангельським посланцем, тобто архангелом Гавриїлом (див. коментарі до 10:5), і стояли по обидва боки «ріки» (Тигр; див. 10:4). Тоді пророк Даниїл звернувся до мужа «у льняній одежі» (див. 10:5) й запитав його: «Коли буде кінець цих чудних подій?». Фраза «цих чудний подій», напевно, стосується того, що відтворено у віршах 11:36-45, а саме останнього загарбання Ізраїлю прийдешнім язичницьким правителем.

12:7. Архангел Гавриїл відповів, що ті події здійсняться «через час, через часи й через половину часу», тобто через три з половиною роки (див. коментарі до 7:25). Вони отримуватимуть насолоду від переваг союзу з цим царем (9:27). Ізраїль буде відкритим краєм, де люди житимуть «без мурів, … засувів, … дверей» (Єз. 38:11). Однак Антихрист порушить домовленість (Дан. 9:27). Тоді південний і північний царі вторгнуться в Ізраїль (11:40). Та розгромивши ці два війська, язичницький цар (Антихрист) сам увійде в Ізраїль, захопить його землі та розмістить свій штаб в Єрусалимі (11:41, 45). Він правитиме в Єрусалимі як цар і бог та стане найбільшим переслідувачем, якого Ізраїль коли-небудь знав (Одкр. 13:5-7). «Сила» Ізраїлю «буде зламана» безжалісною силою, а потім наприкінці Періоду Великих Страждань «все те» (події, описані в 11:40-45) завершиться.

12:8. Тут пророк Даниїл озвучив своє друге запитання, адресоване архангелу Гавриїлу, якого він назвав «Мій пане!» (поважне звертання; див. 10:16-17, 19). Пророк Даниїл запитав: «Що буде останнім із того всього?» Він хотів знати, яким є задум Бога стосовно часів після Періоду Великих Страждань. Пророк Даниїл отримав небагато інформації щодо благословень Ізраїлю від Ісуса Христа після Його Другого Пришестя. Та він таки дізнався, що Боже вічне царство буде засновано (2:44; 7:14, 22, 27), а святі володітимуть тим царством (правитимуть у ньому). Багато таких пророцтв уже було дано через пророків і ще більше їх буде через пророків, які прийдуть (Аггей, Захарія, Малахія).

12:9-10. Як ангел уже казав (вірш 4), «ці слова» мають бути «захованими й запечатаними (зберігатися неушкодженими й завдяки чому колись доступними) аж до часу кінця» (слово «кінця» у віршах 4, 13). У той час багато євреїв навернеться до Спасителя Ісуса Хиста (див. вірш 3), а тому й багато хто «очиститься, стане білим і випробується, але нечестиві будуть нечестиво поводитись» й надалі поклонятимуться Антихристу, світовому правителю. Те, що Бог об’явив пророку Даниїлу, вони так і не збагнуть (див. 1 Кор. 2:14), але «розумні (тобто праведні; див. слова «розумні» та «справедливости» у Дан. 12:3) ж зрозуміють».

12:11. Ангел сказав, що «від часу скасування повсякчасної жертви (див. 9:27, «він … скасує жертву й офіру») й запровадження мерзенної гидоти (див. 9:27, «І на святині буде гидь жахлива») мине 1290 днів». Фраза «до часу, до часів і половини часу» (7:25; Одкр. 12:14), яка означає «три з половиною роки». Це ті ж 42 місяці (Одкр. 11:2) або 1260 днів (Одкр. 11:3). Як же тоді пояснити різницю у 30 днів (між числами 1290 і 1260)? Дехто припускає, що ці 30 днів будуть часом уже після Періоду Великих Страждань, коли перед судом стоятиме Ізраїль та усі інші народи. Іншим поясненням є те, що ці 1290 днів розпочнуться коли світовий правитель власне й поставить «мерзоту запустіння» (Мт. 24:15), оскільки точкою відліку 1290 днів може бути оголошення (мерзоти). Цією мерзотою, як уже колись зазначалося, буде образ його самого (Одкр. 13:14-15), який символізуватиме усю тогочасну релігійну систему.

12:12-13. Благословення зійде на тих, «хто ждатиме й діжде до 1335 днів». Тобто Ізраїль отримає свої довгоочікувані обіцяні благословення по тому, як завершиться Період Великих Страждань. Усе це має стосунок до благословень коли Христос, який з’явиться на небі (Мт. 24:30), зійде на землю, і Його ступні торкнуться Оливної Гори (див. Діян. 1:11). Для віруючих людей прихід Ісуса Христа є благословенням і славетною довгоочікуваною подією.

Пророк Даниїл не дожив до тих часів, коли чимало з його пророцтв здійснилося. Як сказав ангел, він дійшов до свого «кінця» і спочиває у смерті (див. вірш 2). Але він воскресне («ти встанеш … наприкінці днів») і отримає свою частку (12:13) Божому Царстві. Оскільки пророк Даниїл щиро вірив у Бога, він усе своє життя віддано Йому служив. І за цю віру, за цю покірність він отримає свою славну винагороду. Усі люди, які, як і пророк Даниїл, вірують у Бога, отримають свою частку благословень у Його Божественному Царстві.