Карта: II Царів
Карта місць, згаданих у книзі «II Царів»

ТЛУМАЧЕННЯ ЧЕТВЕРТОЇ КНИГИ ЦАРСТВ (ДРУГА КНИГА ЦАРІВ)

ЗМІСТ

І. Подальша Історія Розділеного Царства (1-17 главаи)

А. Подальше правління Ахазії, лихого царя ізраїльського (1 глава)

1. ЗАПИТ ЦАРЯ АХАЗІЇ (1:1-2)

2. ПРОРОЦТВО ІЛЛІ (1:3-8)

3. ПІВСОТНИК ТА ЙОГО ПІВСОТНЯ (1:9-16)

4. СМЕРТЬ ЦАРЯ АХАЗІЯ (1:17-18)

Б. Правління Йорама, лихого царя ізраїльського (2:1-8:15)

1. ПОЧАТКИ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОРОКА ЄЛИСЕЯ (2 ГЛАВА)

а. Взяття пророка Іллі на небеса (2:1-12)

б. Поділ Йордану надвоє (2:13-14)

в. Пошуки пророка Іллі (2:15-18)

в. Пошуки пророка Іллі (2:15-18)

г. Очищення води (2:19-22)

д. Прокляття юнаків пророком Єлисеєм (2:23-25)

2. ЗЛОДІЯННЯ ЦАРЯ ЙОРАМА (3:1-3)

3. ЄЛИСЕЙ - ПРОРОК (3:4-8:15)

а. Битва проти Моава (3:4-27)

б. Розмноження олії для жінки пророчого учня (4:1-7)

в. Шунамійка (4:8-37)

(1)Подарунок Господа (4:8-16).

(2) Народження та смерть дитяти (4:17-23).

(3) Благання шунамійки (4:24-31).

(4) Чудо, виявлене пророком Єлисеєм (4:32-37).

г. Отруєний казан (4:38-41)

д. Помноження хлібів (4:42-44)

е. Цар Нааман арамійський (5 глава)

(1) Недуга Наамана (5:1-6).

(2) Видужання Наамана (5:7-14).

(3) Подяка Наамана (5:15-18).

(4) Жадібність Гехазі (5:19-27).

є. Чудо з сокирою (6:1-7)

ж. Сліпота арамійської армії (6:8-23).

з. Голод в Самарії (6:24-7:20)

1) Складне положення (6:24-31).

(2) Передбачення спасіння (6:32-7:2).

(3) Знахідка прокажених (7:3-9).

(4) Завбачливі дії самаритян (7:10-15).

(5) Виповнення передбачень пророка Єлисея.

и. Заступництво пророка Єлисея за шунамійку (8:1-6)

і. Смерть Бен-Гадада ІІ від рук Хазаела (8:7-15)

В. Правління Йорама, лихого царя юдейського (8:16-24)

1. ЗЛОДІЯННЯ ЦАРЯ ЙОРАМА (8:16-19)

2. ПОВСТАННЯ ЕДОМУ ТА ЛІВНИ (8:20-24)

Г. Правління Ахазії, лихого царя юдейського (8:25-9:29)

2. ПІДНЯТТЯ ЦАРЯ ЄГУ (9:1-29).

а. Помазання царя Єгу (9:1-10)

б. Оприлюднення помазання царя Єгу (9:11-13)

в. Змова царя Єгу супроти царя Йорама (9:14-16)

г. Цар Єгу відправляється в Єзреель (9:17-20)

д. Цар Єгу вбиває царя Йорама (9:21-26)

е. Цар Єгу вбиває царя Ахазія (9:27-29)

Д. Правління царя Єгу, лихого правителя ізраїльського (9:30-10:36)

1. ЦАР ЄГУ ВБИВАЄ ЦАРИЦЮ ЄЗАВЕЛЬ (9:30-37)

2. ЦАР ЄГУ ВБИВАЄ РІДНИХ ТА ДРУЗІВ ЦАРЯ АХАВА (10:1-11)

5. ЦАР ЄГУ ВБИВАЄ ПОКЛОННИКІВ ВААЛА (10:18- 28)

7. ВТРАТИ ЦАРЯ ЄГУ (10:32-36)

Е. Правління Аталії, лихої цариці юдейської (11:1-20)

1. ВРЯТУВАННЯ ЙОАСА (11:1-3)

2. НАМІРИ ЄГОЯДИ (11:4-8)

3. КОРОНАЦІЯ ЙОАСА (11:9-12)

4. СТРАТА АТАЛІЇ (11:13-16)

5. ЄГОЯДА ЗВІЛЬНЯЄ КРАЙ ВІД ПОКЛОНІННЯ ВААЛУ (11:17-20)

Є. Правління Йоаса, доброчестивого царя юдейського (12:1-12:21)

1. ДОБРОЧЕСТИВІСТЬ ЦАРЯ ЙОАСА (12:1-12:3)

2. ВІДНОВЛЕННЯ ХРАМУ ЦАРЕМ ЙОАСОМ (12:4-16)

Ж. Правління Йоахаза, лихого царя ізраїльського (13:1-9)

З. Правління Йоаса, лихого царя ізраїльського (13:10-25)

2. ПРОРОЦТВО ЄЛИСЕЯ (13:14-21)

3. ПЕРЕМОГИ ЦАРЯ ЙОАСА (13:22-25)

И. Правління Амасія, доброчестивого царя юдейського (14:1-22)

1. ПОЛІТИКА ЦАРЯ АМАСІЯ

2. ВІЙНА ЦАРЯ АМАСІЇ З ЕДОМОМ (14:7)

3. ВІЙНА ЦАРЯ АМАСІЇ З ІЗРАЇЛЕМ (14:8-14)

4. СМЕРТЬ ЦАРЯ ЙОАСА (14:15-16)

5. СМЕРТЬ ЦАРЯ АМАСІЇ (14:17-22)

І. Правління царя Єровоама ІІ, лихого царя ізраїльського (14:23-29)

Ї. Правління царя Азарії, доброчестивого царя юдейського (15:1-7)

Й. Правління Захарії, лихого царя ізраїльського (15:8-12)

К. Правління Шаллума, лихого царя ізраїльського (15:13-16)

Л. Правління Менахема, лихого царя ізраїльського (15:17-22)

М. Правління Пекахія, лихого царя ізраїльського (15:23-26)

Н. Правління Пекаха, лихого царя ізраїльського (15:27-31)

О. Правління Йотама, доброчестивого царя юдейського (15:32-38)

П. Правління Ахаза, лихого царя юдейського (16 глава)

1. ПОГЛЯД НА ДІЯЛЬНІСТЬ ЦАРЯ АХАЗА(16:1-4)

2. ВОРОГИ ЦАРЯ АХАЗА (16:5-9)

3. ВІДСТУПНИЦТВО ЦАРЯ АХАЗА (16:10-18)

4. СМЕРТЬ ЦАРЯ АХАЗА (16:19-20)

Р. Правління Осії, лихого царя ізраїльського (17:1-6)

С. Захоплення Ізраїлю (17:7-41)

1. ПРИЧИНИ ЗАХОПЛЕННЯ (17:7-23)

2. НАСЛІДКИ ЗАХОПЛЕННЯ (17:24-41)

а. Перші наслідки (17:24-33)

б. Подальші наслідки (17:34-41)

ІІ. Історія Врятованого Царства Юдейського (18-25 глави)

А. Правління доброчестивого царя Єзекії (18-20 глави)

1. ДОБРОЧЕСТИВІСТЬ ЦАРЯ ЄЗЕКІЇ (18:1-8)

2. ЗАХОПЛЕННЯ САМАРІЇ (18:9-12)

3. ОБЛОГА ЄРУСАЛИМУ АССИРІЄЮ (18:13-19:37)

а. Похід царя Санхериба на Юдею (18:13-16)

б. Небезпека з боку царя Санхериба (18:17-37)

в. Обіцянка Бога (19:1-7)

г. Відхилення Господа (19:8-13)

д. Молитва царя Єзекії ( 19:14-19)

е. Відповідь Господа (19:20-34)

є. Відхід царя Санхериба (19:35-36)

ж. Смерть царя Санхериба (19:37)

4. НЕДУГА ЦАРЯ ЄЗЕКІЇ (20:1-11)

а. Мольба царя Єзекії (20:1-7)

б. Знак для царя Єзекії (20:8-11)

5. ВІДВІДУВАЧІ ЦАРЯ ЄЗЕКІЇ (20:12-19)

а. Прийом гостей царем Єзекією (20:12-15)

б. Судження царя Єзекії (20:16-19)

6. СМЕРТЬ ЦАРЯ ЄЗЕКІЇ (20:20-21)

Б. Правління лихого царя Манассії (21:1-18)

1. ЗЛОДІЯННЯ ЦАРЯ МАНАССІЇ (21:1-9)

2. ДОЛЯ ЄРУСАЛИМУ (21:10-15)

3. СМЕРТЬ ЦАРЯ МАНАССІЇ (21:16-18)

В. Правління лихого царя Амона (21:19-26)

Г. Правління доброчестивого царя Йосії (22:1-23:30)

1. ДОБРОЧЕСТИВІСТЬ ЦАРЯ ЙОСІЇ (22:1-2)

2. ЗМІНИ ЗА ЧАСІВ ПРАВЛІННЯ ЦАРЯ ЙОСІЇ (22:3-23:25)

а. Направа зіпсованого за царя Йосії (22:3-7)

б. Знахідка первосвященика Хілкії (22:8-13)

в. Пророцтво Хулди (22:14-20)

г. Прочитання Закону (23:1-3)

д. Реформи царя Йосії (23:4-14)

е. Жертовник царя Єровоама (23:15-20

є. Пасха за царя Йосії (23:21-23)

ж. Доброчестивість царя Йосії (23:24-25)

3. ВИРОК ЮДЕЇ (23:26-27)

4. СМЕРТЬ ЦАРЯ ЙОСІЇ (23:28-30)

Д. Правління лихого царя Йоахаза (23:31-35)

Е. Правління лихого царя Йоакима (23:36-24:7)

1. ЗЛОДІЯННЯ ЦАРЯ ЙОАКИМА (23:36-37)

2. ВОРОГИ ЮДЕЇ (24:1-7)

Є. Правління лихого царя Йоахина (24:8-17)

1. ЗЛОДІЯННЯ ЦАРЯ ЙОАХИНА (24:8-9)

2. ДРУГЕ ВИСЛАННЯ (24:10-17)

Ж. Правління лихого царя Седекії (24:18-25:7)

1. ЗЛОДІЯННЯ ЦАРЯ СЕДЕКІЇ (24:18-20)

2. ОСТАННЯ ОБЛОГА ЄРУСАЛИМУ (25:1-7)

З. Юдея під правлінням Вавилону (25:8-30)

1. СПАЛЕННЯ ЄРУСАЛИМУ (25:8-12)

2. ЗРУЙНУВАННЯ ХРАМУ (25:13-17)

3. СТРАТА ЧИНІВ ЮДЕЇ (25:18-21)

4. ВБИВСТВО ГОДОЛІЇ (25:22-26)

5. ПОМИЛУВАННЯ ЦАРЯ ЙОАХИНА (25:27-30)

І. Подальша Історія Розділеного Царства (1-17 главаи)

В цій частині книги 2 Царів продовжує описуватись історія Ізраїлю та Юдеї, що почалась у 1 Царів 12. Вона закінчується ассирійським полоном (відомим також як ассирійське вигнання) Північного Царства у 722 р. до Р.Х.

А. Подальше правління Ахазії, лихого царя ізраїльського (1 глава)

Опис правління Ахазії, старшого сина царя Ахава, що почався у 1 Царів 22:51-53.

1. ЗАПИТ ЦАРЯ АХАЗІЇ (1:1-2)

1:1. Опісля смерті царя Ахава Моав, на чолі з царем Мешою, збунтувався проти Ізраїлю. Смерть ізраїльського царя розв’язала моавському царю руки та дала йому надію позбавитись важкої ноші платити податки, які Омрі (дід Ахазії) наклав на них, коли взяв Моав під свій контроль (див. коментарі до 1 Царів 16:21-24). Такий бунт не мав успіху, а втім, той факт, що він почався за правління царя Ахазії, наводить на думку, що він був слабшим правителем, аніж його батько цар Ахав.

1:2. У цьому вірші йдеться про інший інцидент життя царя Ахазії, розповідь про який продовжуватиметься всю першу главу. Цар отримав ушкодження, впавши, скоріщ за все, додолу через решітку, що прикривала вікно його верхньої світлиці. Згодом це ушкодження виявилось смертоносним. Те, що цар Ахазія поклонявся Ваалу, можна зрозуміти з того, що цар відправив своїх послів до Екрону, філістимського міста, що знаходилось на відстані близько сорока кілометрів (див. карту “Подорожі Іллі”, біля 1 Царів 17:8-11), аби ті спитали язичницького ідола, чи видужає їх цар. Ваал-Зевув був одним з багатьох місцевих богів родючості, які називались різними формами імені Ваал (що означає “лорд, повелитель”). Ім’я Ваал-Зевув означає “Повелитель мух”, але, вірогідно, первісною назвою цього бога була Ваал-Зевул, що означає “Всевишній повелитель”. Вважалось, що цей бог володів даром зцілення, у пророцтвах якого цар Ахазія шукав слів заохочення та підтримки. Так чи інакше, а його небажання звертатись до справжнього Ягве, Бога Ізраїлю, викриває нетрі темної душі царя.

2. ПРОРОЦТВО ІЛЛІ (1:3-8)

1:3-4. Ангел же Господній (до втілення Ісуса Христа; див. коментарі до Буття 16:9) об’явився пророку Іллі, як багатьом іншим до нього в Старому Завіті (до прикладу, патріарху Аврааму, пророку Мойсею та судді Гедеону). Його поява завжди ознаменовувала важливі одкровення. Отож ангел сказав пророкові передати царю пророцтво через послів, зупинивши їх на шляху з Самарії до Екрону. Таким чином, хоч цар Ахазія і чекав пророцтва від Ваал-Зевува, він отримав його від істинного та живого Бога. Вірогідно, цар Ахазія, як і його батько цар Ахав, не хотів чути пророчих слів від справжніх Божих послів, оскільки зазвичай вони не підтримували царя в його лихих діях. Таким чином, Божим покаранням за звернення саме до язичницького ідола, а не до самого Господа, мало стати те, що царю не вдалося б видужати (див. 2 Царів 1:6; 16).

1:5-8. Отож посли повернулись до царя, розповіли йому про зустріч з пророком та переповіли його слова. Звісно, цар Ахазія знав, ким був пророк Ілля, оскільки той завжди був налаштований проти його батьків, царя Ахава та царівни Єзавелі, за їх поклоніння Ваалові. Волохата одежа (скоріш всього, зроблена з темного козлячого ворсу) та ремінний пояс були на той час незмінними атрибутами пророків. Одяг, зітканий з ворсу, настільки ж жорсткого, як мішковина, інколи називався вереттям. Оскільки таке вереття було символом горя або ж заподіяної самим собі шкоди (див. 6:30; Буття 37:34; 2 Самуїла 2:31), вбрання пророка Іллі, скоріш за все, означало покаяння, до якого пророки закликали людей (див. покаяння та вереття у Неємії 9:1; Єремії 6:26). Таким чином, за описом своїх слуг цар Ахазія відразу ж упізнав пророка Іллю.

3. ПІВСОТНИК ТА ЙОГО ПІВСОТНЯ (1:9-16)

1:9. Для багатьох людей ця історія, скільки б вони її не читали, видається неймовірно жорстоким, і, до того ж, недоречним, виявом Божої сили. Беззаперечно, питання, що були на той момент на кону, виправдовують такі жорстокі дії. Цар Ахазія виявив абсолютну неповагу до пророка Іллі та Господа, від імені якого говорив пророк, виславши півсотню, аби та заарештувала його як злочинця та привела до царського трону. Напевно, те, що пророк Ілля сидів на верху гори, мало нагадати півсотнику перемогу пророка Іллі над пророками Ваала на Кермель-горі (див. 1 Царів 18:20-40) та його велику силу від Бога. Та ймовірно, що півсотник не захотів проводити жодних паралелей або вирішив їх проігнорувати. Попри його обізнаність в тому, що пророк Ілля був Божий чоловік, півсотник наказав пророкові спуститись до нього в ім’я царя Ахазія.

В 1 Царів та 2 Царів словосполучення “Божий чоловік” є синонімом до слова пророк. Його використовують щодо пророка Семея (див. 1 Царів 12:22), сім разів щодо пророка Іллі (див. 1 Царів 17:18, 24; 2 Царів 1:9, 10:13), більш, аніж двадцять разів у 2 Царів щодо пророка Єлисея (вперше згадано у 4:7 і востаннє у 13:19), а також щодо двох інших невідомих пророків (про першого часто згадується у 1 Царів 13 та 2 Царів 23:16-17; про другого - у 1 Царів 20:28).

1:10. Повторення пророком Іллею тих слів, що він дійсно Божий чоловік (див. вірш 12) підтверджує, що це справді важливо, оскільки на карту було поставлено не що інше, як добре ім’я Господа. Хто був насправді головним та могутнім? Цар Ахазія, що хотів керувати Божими слугами, щоб ті підкорялись йому чи Господь, здатний керувати слугами царя Ахазії та підкорити їх всіх Йому? Виславши з неба...вогонь (див. вірш 12) на півсотника царя та його півсотню, Бог нагадав цареві Ахазію, хто є справжнім правителем Ізраїлю і те, що й сам цар повинен підкорятись Його верховній владі. Базуючись на схожості слів древньоєврейської мови, пророк Ілля сказав, що через те, що він Божий чоловік (‘îs), вогонь (‘ēs) пожере півсотника царевого та його півсотню.

1:11-12. Цар Ахазія не звернув уваги на те, що трапилося з його півсотнею, і знову спробував підкорити собі пророка Іллю. Цього разу півсотник наказав пророку зійти вниз (див. вірш 9) негайно. Знову ж таки, пророк Ілля нагадав йому, беззаперечно, як і тим, хто спостерігали та згодом мали все переповісти царю, що він дійсно Божий чоловік. Як і минулого разу, з неба зійшов вогонь покарання (див. вірш 10) наче в підтвердження того, що того разу це була не випадковість, а справедлива кара від самого Господа.

1:13-14. Та серце царя царя Ахазія тільки байдужало. Третій півсотник, якого відправив цар ізраїльський, більше поважав Ягве та його пророка, аніж сам цар Ахазій. Отож замість того, щоб вимагати поступки від пророка, вдаючи з себе господарів ситуації, цей чоловік виказав пророку Іллі повагу, впавши на коліна перед ним. Він також визнавав, що пророк - Божий чоловік, але, на противагу першим двом півсотникам (див. вірші 9,11), він благав у пророка милості. До того ж, півсотник усвідомлював, що вогонь, який сходив раніше, був з Небес (а, отже, направлений самим Богом).

1:15-16. Тоді сказав ангел Господній пророку Іллі спуститися до півсотника, піти з ним...до царя та не боятися його, оскільки Бог, маючи найвищу силу та владу, все триматиме у Своїх руках. (Це був уже шостий раз, коли Господь казав пророку Іллі слова “іди” чи “залишся”; див. 1 Царів 17:3, 9; 18:1; 21:18; 2 Царів 1:3). Метою цих подій, як і у випадку на Кермель-горі, було показати верховну владу Бога царю та народу ізраїльському.

Стоячи перед царем, пророк Ілля безстрашно передав йому послання від Господа. Через небажання царя Ахазії звернутись до істинного Бога Ізраїлю (див. вірш 2) та прагнення бути єдиним владикою, Господь скине його з престолу. Фактично, це було те саме послання, яке раніше пророк Ілля передав царським послам, як ті йшли до Екрону, але вже сказане у вічі самому царю (див. вірші 3-4).

4. СМЕРТЬ ЦАРЯ АХАЗІЯ (1:17-18)

1:17-18. Так, як і пророкував Ілля (див. вірші 4, 16), цар Ахазія вже ніколи не видужав і помер незадовго після описаних вище подій. А оскільки в нього не було сина, то на його місце царя ізраїльського заступив брат Йорам (інший, староєврейський варіант цього імені - “Єгорам”). Це відбулося у другому році Йорама...царя юдейського (тобто, у другому році його співправління з батьком царем Йосафатом, іншими словами, у 852 р. до Р.Х.). Так трапилося, що у той час ізраїльський цар та юдейський цар мали однакове ймення - Йорам.

Б. Правління Йорама, лихого царя ізраїльського (2:1-8:15)

Майже вся ця частина присвячена опису років правління царя Йорама та важливій місії пророка Єлисея, якій судилось статись згодом. Як завжди, у полі зору автора 1 та 2 Царів на першому місці знаходилось духовне та вічне, а потім вже й політичні справи.

1. ПОЧАТКИ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОРОКА ЄЛИСЕЯ (2 ГЛАВА)

В цій главі йдеться про заміну духовного наставника Ізраїлю, а також про взяття пророка Іллі на небеса. В ній чудеса, створені пророка Єлисеєм, пов’язані здебільшого з початками його діяльності як духовного наступника пророка Іллі.

а. Взяття пророка Іллі на небеса (2:1-12)

2:1-3. Отож йдучи з Гілгалу, що в Ізраїлі, пророк Ілля та його молодший послідовник пророк Єлисей прямували у Бетел за дорученням Господа. Можливо, що місто Гілгал, з якого йшли пророки, є сучасним містом Джальджулією (яке розташоване на 7 миль північно-західніше міста Бетелу). Але його не варто плутати з Гілгалом, що знаходиться близько річки Йордан (див. карту “Подорожі Іллі”, біля 1 Царів 17:8-11). Якимось чином (скоріш за все, від самого пророка Іллі) пророк Єлисей знав, що це мав бути останній день земного життя його наставника. Налаштований залишитись зі своїм вчителем до останнього, пророк Єлисей відмовився від пропозиції пророка Іллі залишитись у місті Гілгал. Людина, що вмирала, часто не жалкувала благословінь іншим (див. Буття 49), і пророк Єлисей не хотів втрачати такої можливості отримати Божу милість на всі подальші роки та можливу життєву місію.

Деякі Божі пророки, що жили у Бетелі, також знали про прибуття в місто пророка Іллі та сказали це пророку Єлисею. Такі групи, або школи пророків, були засновані, аби навчати ізраїльтян виявленому Божому Слову. Пророк Ілля був у деякому сенсі учителем пророка Єлисея, оскільки пророк завжди був його наставником. Відповідь пророка Єлисея “І я це знаю, мовчіть!” означає тут “Не нагадуйте мені цього зайвий раз, не робіть мені боляче”.

2:4-5. Запитуючи пророка Єлисея вдруге, пророк Ілля припускав, що на цей раз його учень радше залишиться у Бетелі, аніж піде з ним до наступного міста Єрихону. Та пророк Єлисей лиш виказав ще більше бажання не покидати свого наставника до останнього і відмовився від пропозиції зостатись. Група пророків у новому місті, як і попередня у Бетелі, сказала пророку Єлисею, що в цей день Господь забере пророка Іллю на небеса. Відповідь же молодого пророка була ідентичною попередній (див. вірш 3).

2:6-8. Отож пророк Ілля випробував свого молодого учня втретє, та пророк Єлисей стояв на своєму і пожертвував своїм власним комфортом заради того, щоб отримати благословення Господа. Таким чином, пророки Ілля та Єлисей дійшли до річки Йордан. В той день зібралось п’ятдесят молодих пророків з Єрихону, які знали про неминучість смерті пророка Іллі. Отож вони стали на віддалі, аби побачити, що ж відбуватиметься з пророком. Біля берега річки Йордан пророк Ілля згорнув свого плаща і, що слугувало своєрідним символом сили Господа, вдарив ним по воді (див. Вихід 14:16, 21-22). Плащ пророка символізував значимість пророка Іллі в Божих очах (див. 1 Царів 19:19), відтак Господь зодягнув його таким чином та уповноважив пророком Божим. Дивовижним чином вода раптом розступилась на обидва боки, а русло ріки висохло так, що два Божих чоловіка змогли перетнути Йордан так, як ізраїльтяни перетинали Червоне Море та цю ріку сотні років до того. (Це одна з багатьох схожостей між пророками Мойсеєм та Іллею). Таким чином, пророку Єлисею нагадали, що той самий Бог володів тією ж силою і був живим та діючим Господом Ізраїлю.

2:9-10. Отож пророк Ілля запитав у пророка Єлисея, чого той хоче, перш ніж Бог забере пророка Іллю на небо. Пророк Єлисей же попросив подвійного благословіння первістка. Але він прагнув духовного благословення, а не матеріального. Пророк Єлисей не бажав бути таким відомим, як пророк Ілля і тим паче не хотів створити удвічі більше див. Все, чого він бажав насправді - стати справжнім послідовником великого пророка та виконувати свою місію перед лицем Господа (див. “подвійна пайка”, Второзаконня 21:17).

Та, звісно, це не було у силах пророка Іллі, оскільки пророк Єлисей просив важливої речі. Тому пророк не знав, чи відповість Господь на прохання пророка Єлисея. Знаком, що Бог обдарує молодого учня пророка мало би стати те, що пророк Єлисей побачив би, як пророка Іллю забирають від нього. Це не мало бути умовою для пророка Єлисея, виконавши яку він отримав би бажане, це лишень мало стати знаком для нього.

2:11-12. Раптом, в одну мить їх розділили...вогненна колісниця...й вогненні коні; та не вони забрали пророка Іллю на небеса, а вихор. В даному випадку вогненні коні та колісниця були символами Божої сили у боротьбі з ідолопоклонством. На той час коні та колісниці являли собою найуспішніші види зброї. Таким чином Господь показав, що Його сила набагато більша, аніж будь-яка інша. Це була та ж сила, яку свого часу показав пророк Ілля та яку пророк Єлисей, в силу своєї мудрості, так цінував (див. Вихід 14:9, 17; 1 Царів 10:29; Псалом 104:3-4; Ісаї 31:1). Насправді вихор супроводжувався штормом з блискавицею та громом. Так, як і хмаровий стовп вів ізраїльтян у пустині (див. Вихід 13:21), шторм був ознакою присутності Бога.

Сам Господь, в прямому сенсі цього слова, “змів” пророка Іллю з лиця землі. А пророк Єлисей це таки побачив. Пророк Ілля завжди був духовним наставником для пророка Єлисея, його попередником в непростій місії навертати людей до Бога. Згадка пророка Єлисея про ізраїлевих колісниць та коней означає, що молодий пророк вважав пророка Іллю надзвичайно важливим у боротьбі за Господа і проти ідолопоклонства в Ізраїлі. Отож пророка Іллі мало справді не вистачати учневі, відтак на знак жалоби за своїм великим духовним наставником пророк Єлисей розірвав власний одяг (див. Буття 37:29, 34; 44:13; Ісуса Навина 7:6; Естери 4:1; Іова 1:20; 2:12). Відтоді пророк Єлисей мав носити плащ пророка Іллі та служити Господу усіма своїми силами, які символізувала ця річ.

б. Поділ Йордану надвоє (2:13-14)

Отож плащ пророка Іллі упав з нього, коли пророк був забраний на небо. Коли вже його не було видно, пророк Єлисей узяв плаща, вдарив ним по воді йорданській, і тоді річка розступилась на обидва боки знову (див. вірш 8). Очевидно, що сила пророка Іллі перейшла тепер до пророка Єлисея. Його слова “Де Господь, Бог Іллі?” були закликом до Бога, щоб показати Його силу вже через пророка Єлисея, як раніше Він робив це через пророка Іллю.

в. Пошуки пророка Іллі (2:15-18)

2:15-18. П’ятдесят же пророків з Єрихону (див. вірш 7), що бачили шторм та поділ Йордану обидва рази, зробили висновок, що дух пророка Іллі почив у пророку Єлисеї. Отож з поваги до його особливого призвання, вони вклонились...йому до землі.

Вони не усвідомлювали, як усвідомлював це пророк Єлисей, що пророка Іллю забрав на небо сам Господь і вже не поверне назад. Тому пророки попросили дозволу відіслати міцних мужів, аби знайти пророка Іллю; вони, як і Овдій, думали, що Дух Господній (див. 1 Царів 18:12) міг перенести пророка Іллю деінде, можливо, до якоїсь віддаленої гори або...долини. Знаючи, що їх пошуки будуть безрезультатні, пророк Єлисей спробував відмовити їх, але пророки наполягали на своєму. Отож не бажаючи бути безсердечним, пророк Єлисей, зрештою, дав їм дозвіл. Та через три дні пророки все ж повернулись до пророка Єлисея, не знайшовши пророка Іллю, як він і передбачав. Після цього випадку на слова молодого пророка стали справді більше зважати та сприймати їх більш серйозно.

Дива Господні, виявлені через пророків Іллю та Єлисея

Дива Господні, виявлені через пророків Іллю та Єлисея

Дива Господні, виявлені через пророків Іллю та Єлисея

Дива Господні, виявлені через пророків Іллю та Єлисея

Пророк Ілля

Пророк Ілля

Пророк Єлисей

Пророк Єлисей

Чудо

Елементи, задіяні в диві*

Чудо

Елементи, задіяні в диві*

1. Круки постачають їжу пророку Іллі

Вода та їжа

1. Річка Йордан розділена надвоє

Вода

2. Вдова годує пророка Іллю

Борошно та олія

2. Вода Єрихонського джерела очищена

Вода

3. Мертвий син вдови оживає

Життя

3. Розмноження олії для вдови

Олія

4. Вечірня жертва пророка Іллі прийнята

Вода та вогонь

4. Син шунамійки ожив

Життя

5. 102 півсотники царя Ахазії загинули

Вогонь

5. Чудо з отруєним казаном

Борошно

6. Річка Йордан розділена надвоє

Вода

6. Помноження хлібів

Хліб та зерно

7. пророк Ілля прийнятий на небо

Вітер та вогонь

7. Видужання царя Наамана від прокази

Вода

8. Кара Гехазі

-

9. Чудо з сокирою

Вода

10. Коні та колісниці оточили Дотан

Вогонь

11. Арамійські вояки осліпли

-

* Щодо більшості цих елементів - води, борошна, олії, вогню та вітру Ваал, бог дощу, блискавиці (вогню), а також родючості був категорично проти. Навіть воскресіння двох молодиків (одного пророком Іллєю та іншого пророком Єлисеєм) взагалі не схвалювалося через практику жертвоприношення дітей та міф, що наче б то Ваал щороку шість місяців був мертвий, а інші шість місяців живий. Звісно, воскресіння Ваала з мертвих було міфічним, тоді як воскресіння юнаків пророками - цілком реальне.

* Щодо більшості цих елементів - води, борошна, олії, вогню та вітру Ваал, бог дощу, блискавиці (вогню), а також родючості був категорично проти. Навіть воскресіння двох молодиків (одного пророком Іллєю та іншого пророком Єлисеєм) взагалі не схвалювалося через практику жертвоприношення дітей та міф, що наче б то Ваал щороку шість місяців був мертвий, а інші шість місяців живий. Звісно, воскресіння Ваала з мертвих було міфічним, тоді як воскресіння юнаків пророками - цілком реальне.

* Щодо більшості цих елементів - води, борошна, олії, вогню та вітру Ваал, бог дощу, блискавиці (вогню), а також родючості був категорично проти. Навіть воскресіння двох молодиків (одного пророком Іллєю та іншого пророком Єлисеєм) взагалі не схвалювалося через практику жертвоприношення дітей та міф, що наче б то Ваал щороку шість місяців був мертвий, а інші шість місяців живий. Звісно, воскресіння Ваала з мертвих було міфічним, тоді як воскресіння юнаків пророками - цілком реальне.

* Щодо більшості цих елементів - води, борошна, олії, вогню та вітру Ваал, бог дощу, блискавиці (вогню), а також родючості був категорично проти. Навіть воскресіння двох молодиків (одного пророком Іллєю та іншого пророком Єлисеєм) взагалі не схвалювалося через практику жертвоприношення дітей та міф, що наче б то Ваал щороку шість місяців був мертвий, а інші шість місяців живий. Звісно, воскресіння Ваала з мертвих було міфічним, тоді як воскресіння юнаків пророками - цілком реальне.

г. Очищення води (2:19-22)

2:19. Випадок, що записаний у віршах 19-22, скоріш за все, трапився незадовго опісля подій, описаних у 15-18 вірші. Пророк Єлисей все ще знаходився у Єрихоні. Очевидно, чутка про нього та його силу поширилась тепер серед всіх жителів міста. Отож до нього прийшов головний серед людей з проблемою, вирішивши яку пророк Єлисей міг би показати містянам бажання Господа та Його здатність виявити милість до них. Місто Єрихон було багатим на природні багатства, оскільки розташовувалось на родючих землях у долині Йордану, але сталось так, що вода з головного джерела була зіпсованою, нездоровою, скоріш за все, солонуватою. Отож коли жителі міста поливали нею рослини, вона не живила їх, а, навпаки, вбивала. Напевно, не важко провести в даному випадку паралель між ситуацією, що склалась у місті зі забрудненою водою та поганим впливом на духовність ізраїльтян, спричиненим поклонінням Ваалові.

2:20-22. Вирішення проблеми Господом через пророка Єлисея було націлене на те, аби навернути людей до Бога, як, власне, і допомогти їм в нагальній потребі чистої води. Отож нова посудина в руках пророка була в переносному значенні новим інструментом в руках Господа. Сіль же, як було відомо ізраїльтянам, здатна зберігати продукти у первісному вигляді та очищати; жителі Ізраїлю також використовували її в щоденних приносах офіри (див. Левіт 2:13). Але зазвичай при додаванні солі до води смак лишень погіршувався. Коли ж сіль була вкинута до джерела Єрихону, вода стала дивним чином здоровою та смачною. Таке чудо показало містянам, що саме Господь, а не Ваал, так званий бог врожаю, зумів вирішити проблему неродючості. Постійний нагляд Бога за джерелом цього міста мав би слугувати безперестанним нагадуванням про Його могутність і здатність подарувати народові неймовірний врожай та благословіння, на відміну від неродючості, спричиненої поклонінням ідолам.

д. Прокляття юнаків пророком Єлисеєм (2:23-25)

2:23. Ідучи з Єрихону до Бетелу, пророк Єлисей зустрів на своєму шляху декілька десятків молодиків (саме юнаків, а не дітей), що, скоріш всього, були Вааловими лжепророками. Їхні насмішки, висловлені актуальним на той час сленгом, були зумовлені тим, що якби, на їхню думку, пророк Єлисей був би справді великим пророком Господа (яким, до речі, він таки був), то Бог забрав би його на небеса, як попередника пророка Єлисея пророка Іллю. Епітет “лисий”, напевно, був використаний ними, аби натякнути на прокажених людей, які мусили голити свої голови і яких виганяли з поселень, вважаючи огидними. Це також могло просто бути свого роду презирство, оскільки лисина на той час була небажаною (див. Ісаї 3:17, 24). Так як для чоловіків того часу було звичним прикривати свої голови, юнаки, скоріше за все, не могли знати, чи був пророк Єлисей поголеним, а чи ні. Єдине, що відомо точно - вони ставились до Божого пророка з презирством.

2:24. Тоді пророк Єлисей прокляв лихословів ім’ям Господнім. Це прокляття було спричинене не образою гідності пророка, але зневажанням молодиків Господа, від імені якого говорив пророк Єлисей (див. 1:9-14). Знову ж таки, аби виконати кару над юнаками, Бог використав диких тварин (див.,для прикл., 1 Царів 13:24). Те, що цих сорока двох юнаків роздерли до смерті дві ведмедиці наводить на думку, що щодо Господа та його пророка Єлисея в той день було висловлено справді велику зневагу.

2:25. Отож після всього вище описаного, пророк пішов з Бетелу до Кермель-гори. Серед всього іншого там він, беззаперечно, пересвідчився у великій могутності Бога, яку Він виявляв через пророка Іллю (див. 1 Царів 18:19-46). Так, місія пророка Єлисея полягала в продовженні того, що почав пророк Ілля (1 Царів 19:16).

Тоді з Кермель-гори пророк повернувся до Самарії. Це місто, столиця Північного Царства ізраїльського, мало стати місцем багатьох могутніх діянь пророка Єлисея.

Ці перші дива, створені пророком, проявили його як унікального представника Бога серед людей з могутністю та значимістю, як і в пророку Іллі. Безсумнівно, він заслуговував невимовної поваги, оскільки представляв собою справжнього, істинного Господа.

2. ЗЛОДІЯННЯ ЦАРЯ ЙОРАМА (3:1-3)

3:1-3. Цар Йорам був другим сином царя Ахава, що став правителем Ізраїлю. У вісімнадцятому році царя Йосафата як єдиного царя юдейського Йорам став царем над Ізраїлем та...був ним 12 років (852-841 рр.. до Р.Х.). Хоча цар ізраїльський і був лихим та чинив зло в очах Господніх, все ж не так, як його батько цар Ахав та мати царівна Єзавель. Скажімо, стовп Ваала, який, очевидно, зображав цього бога і був поставлений царем Ахавом, цар Йорам за свого правління зруйнував. І хоч цар ізраїльський і вчинив так, він все ж підтримував поклоніння Ваалу в Ізраїлі (див. 10:19-28). З невідомих нам причин він зруйнував це зображення ідола, але продовжував провадити політику батьків та свого попередника царя Єровоама (див. 1 Царів 12:26-33; 13:33).

3. ЄЛИСЕЙ - ПРОРОК (3:4-8:15)

В цій частині Святого Письма оповідається про великого пророка Єлисея, чиї діяння вже були раніше частково описані та розкриті.

а. Битва проти Моава (3:4-27)

3:4-8. Моавитяни вирощували багатьох ягнят, Отож коли Омрі підкорив собі Моав, він наклав на них данину в сто тисяч ягнят та...вовну із ста тисяч баранів, яку моавитяни змушені були віддавати багато десятків років. Коли цар Ахав загинув у битві, Меса, моавський цар,...повстав проти...царя Ахазія (див. 1:1). Скоріш за все, повстання не увінчалось успіхом для Меси, оскільки моавський цар повстав вдруге проти послідовника царя Ахазії, царя Йорама (див. 3:4-27). Відтак, бажаючи придушити повстання, цар Йорам...зібрав всього...Ізраїля. А оскільки він хотів перейти Юдею, щоб здійснити задумане та подолати ворога з півдня, то попросив Йосафата, царя юдейського, приєднатись до нього та стати союзником у битві, на що той погодився та пообіцяв підтримати царя Йорама. Тоді цар Йорам запропонував також атакувати противника з півдня через едомську пустиню, а не з півночі, що була серйозно захищеною, і цар Йосафат згодився.

3:9-12. В той час Едом був частиною юдейського царства, отож і його цар приєднався до царів Йорама та Йосафата. Пройшовши Юдею, південно-західне побережжя Мертвого Моря та обігнувши його з півдня до Едому, військо вичерпало всі запаси води. Те, як цар Йорам виразив розчарування (див. вірш 10), свідчить про те, що він вважав Господа винним у цій ситуації. Як і раніше (див. 1 Царів 22:7), цар Йосафат шукав слова Господа, тому запропонував знайти Божого пророка, щоб отримати настанови від Бога. Отож один з слуг ізраїльських повідомив, що десь поблизу має бути пророк Єлисей. Очевидно, Господь направив свого пророка туди, щоб він виконав свою місію, оскільки навряд чи він з власного бажання приєднався до армії. Подавання води на руки в той час було роботою слуги, отож пророк Єлисей вважався служителем пророка Іллі (див. 1 Царів 19:21). Напевно, слуга царя подумав, що цар Йорам не знає пророка Єлисея, що справді могло бути. Та незалежно від того, чи знав цар ізраїльський пророка, а чи ні, його знав цар юдейський - Йосафат. Отож впокоривши свою гординю, троє царів пішли за порадою до Божого чоловіка.

3:13-19. Запитання пророка Єлисея “Що мені з тобою діяти?”, скоріш всього, в даному випадку є ідіомою зі значенням “Чому я повинен підкорятись тобі?”, а його пропозиція звернутись царю Йораму до пророків батьків означає, що оскільки цар ізраїльський підтримує поклоніння Ваалу, в такому разі йому слід звертатись до свого бога. Це зауваження пророка Єлисея показало царю справжню безсилість Ваала. Відповідь же царя Йорама означала, що в такому скрутному становищі, в якому опинились царі та їх армія, він звинувачує саме Господа. Тому він і прийшов до пророка Єлисея, що тепер витягнути їх з такої ситуації міг тільки справжній та істинний Ягве.

Та пророка Єлисея не злякали звинувачення царя Йорама, адже він знав, що не Господь, а сам цар ізраїльський завів свою армію у таке складне становище. Тим не менше, заради царя Йосафата пророк Єлисей погодився передати їм слово Боже (його слова “Так певно, як живе Господь сил, що йому служу” є подібними словам пророка Іллі, що він їх говорив батькові царя Йорама царю Ахаву (див. 1 Царів 17:1; 2 Царів 5:16)). А гра на гуслах лишень допомогла пророку Єлисею налаштуватись так, щоб він міг легко розуміти вказівки Бога. (Так Давидові гусли свого часу заспокоювали царя Саула (див. 1 Самуїла 16:23)).

Отож пророк Єлисей отримав чітке направлення від Господа та приступив до пояснення Божого плану. Долина, про яку говорив Господь, найвірогідніше, була долиною Зеред на південному кордоні моавського царства. Отож Бог пообіцяв незвичним чином забезпечити військо водою так, щоб всі могли вдосталь напитись та побачити, що це саме Він, єдиний та істинний Господь, допоміг їм у скруті, що, насправді, для Нього було зовсім не складно. Військо ж мало отримати беззаперечну перемогу над моавитянами: всі плодючі дерева мали бути позрубувані, отож моавському народу мало не залишитись харчів та тіні для прихистку в спеку, джерела мали бути зупинені, що означало нестачу води, а добрі поля - занапащені великим камінням , що мало призупинити їх оброблення та зменшити родючість.

3:20-25. Скоріш всього, Господь послав на Едом дощі, які заповнили долину та рови, викопані за наказом Божим. Ця вода була виявом любові Господа до Своїх людей. Те, що дощі не випали безпосередньо на місце привалу, скоріш всього, наштовхнуло моавитян на думку, що вода у долині не могла з’явитись жодним чином. Тому того ранку...ягня та хліб, а також вино були принесені в жертву (див. Вихід 29:38-43).

Кордон, на якому моавитяни зупинились рано-вранці, був межею між моавським та едомським царствами та східному та південному краї Мертвого моря. Взагалі не очікуючи подібного, моавитянам при сході сонця здалося, що вода була червоною, немов кров. Отож моавська армія помилково припустила, що ізраїльтяни, юдеї та едомські воїни посварились та вчинили різанину між собою, що дійсно могло статись в той час. Тому замість того, аби просуватись далі зі зброєю, призначеною для війни, вони побігли до ізраїльського табору, щоб пограбувати озброєння та обладунки “мертвих” воїнів. Натомість, вони прибігли до ворога, що вже очікував на них. Беззахисні, моавитяни...кинулися врозтіч від ізраїльтян, які, очевидно, згодом разом зі своїми союзниками вторглися до моавського царства, вирізали народ, зруйнували багато міст та вчинили з полями, джерелами та деревами те, що наказав їм Бог (див. 2 Царів 3:19). Залишитись мало лишень Кір-Харесет, головне місто моавського царства, що розташовувалося на краю долини та змогло встояти під натиском атак пращовиків, що оточили його.

3:26-27. Місто Кір-Харесет (див. вірш 25) було місцем схову царя Меси. Отож він сміливо зібрав сімсот чоловік, озброєних мечами, втік з міста та атакував царя едомського (як йому здавалося, найслабшого з трьох союзників). Та проте, йому це не вдалося, тому Меса був відтіснений назад за межі міста. Поразка в битві сприймалась язичницькими воїнами Близького Сходу як знак, що їхні боги розлютились на них. І аби задовільнити свого бога Кемоша (див. 1 Царів 11:7, 33; 2 Царів 23:13), Меса запропонував йому свого первородного сина, спадкоємця трону, в якості жертви для всепалення на мурі. Так, він боровся всіма силами. Насправді, в планах ізраїльтян не було знищити моавитян, вони лишень хотіли зупинити їх повстання, аби контролювати цей народ. Отож те, що Меса пожертвував своїм сином, так образило ізраїльтян та їх союзників, що вони відвели війська та повернулись додому. Ізраїль переміг цю битву навіть без руйнування міста Кір-Харесета та взяття у полон Меси.

Дехто вважає, що великий гнів ізраїльтян може означати великий Божий гнів у даному випадку. Але скоріш всього, це стосується гніву Юдеї на Ізраїль за вторгнення до моавського царства під час битви, результатом чого стало таке жахливе видовище, свідками якого всі стали.

Визначне археологічне відкриття - Моавітський камінь (також відомий як Стела Меша) містить запис царя Меси про цю битву, а також про інші битви з Ізраїлем. В написі йдеться, що моавський цар вважав, наче б то від ізраїльтян в той день його врятував бог Кемош. І хоч це правда, що тоді його не схопили в місті Кір-Харесет, а ізраїльське військо відступило, справжніми переможцями битви були саме ізраїльтяни та їх союзники.

Те, як завершилась ця битва, є ще одним доказом всемогутності Ягве і повної нікчемності ідолів та поклоніння їм. Але навіть маючи стільки доказів на користь справжнього та живого Господа Ізраїль продовжував віддалятись від Нього та сліпо поклонявся язичницьким божествам.

б. Розмноження олії для жінки пророчого учня (4:1-7)

4:1. Місце, де трапились описані в цій частині Святого Письма події, насправді не вказане, але, вірогідно, що вдова одного з пророчих учнів мала жити в тому місті, де б знаходилась школа пророків, скажімо, у Бетелі, Гілгалі або ж Єрихоні. Оскільки ця жінка була дружиною пророка, очевидно, пророчі учні на той час не жили в чернечому поселенні (чи поселеннях) та не давали обітницю безшлюб’я. Отож вдова звернулась до пророка Єлисея з проханням допомогти їй в скрутну хвилину, а про це прохала вона пророка тому, що її чоловік був вірний Господові та поважав Його. Взяття ж хлопців...у невольники як плату за позику було цілком звичним явищем на Близькому Сході.

4:2-7. Відтак пророк Єлисей зголосився допомогти вдові. Часто його дива, на відміну від див пророка Іллі, були направлені саме для допомоги простим людям. Та олія, що залишилась у вдови удома, була оливковою, яку використовують в приготуванні їжі та як пальне. Отож пророк наказав їй зібрати багато порожніх посудів, які Бог мав би наповнити олією. Віру вдови у сказане можна “виміряти” кількістю посудин, які вона зібрала за наказом пророка Єлисея. Замкнення дверей же мало забезпечити потаємність чуда розливання олії, оскільки не кожному було дано побачити це диво, а тільки вдові та її синам, на яких зійшла Божа милість. Але згодом жінка, скоріш всього, розповіла про неймовірне забезпечення олією її сім’ї Господом усім друзям та знайомим. Бог дав вдові олії стільки, аби та змогла заповнити всі посудини, що зібрала; стільки, скільки вона якраз потребувала. Отож вдова повернулась до пророка Єлисея, аби розповісти про чудо, на що пророк сказав їй розпродати олію та заплатити позику. Решти ж грошей, що залишились після виплати боргу, мало бути достатньо для проживання. Тут також пророка Єлисея названо Божим чоловіком, терміном, що використовувався у 1 та 2 Царів щодо декількох пророків (див. коментарі до 1:9).

Ця історія демонструє безмірне Боже піклування про людей, вірних Йому в часи віровідступного Ізраїлю. Вдови завжди були незахищені та потребували багатьох речей, а вдови пророчих учнів тим паче. Але, як бачимо, Господь попіклувався про Свого вірного слугу.

в. Шунамійка (4:8-37)

Як і в попередній ситуації, так і в цій, що буде описана нижче, можна чітко прослідкувати піклування Господа про вірних Йому жінок та забезпечення їх потреб. В той час, як у суспільстві прадавнього Близького Сходу жінки уособлювали собою нерівню чоловікам, Бог виявив тут Свою любов та піклування про них, власне, як і в інших частинах Святого Письма.

(1)Подарунок Господа (4:8-16).

4:8-10. На противагу бідній вдові з попередньої історії, жінка з Шунаму (що біля Єзреелю) була заможною, а чоловік її - живий. Скоріше за все, пророк Єлисей часто зупинявся у їхньому домі на її запрошення, подорожуючи між Самарією, Єзреелем та іншими містами. Вірність шунамійки Господу можна прослідкувати у її бажанні чинити благодіяння для Божого чоловіка. Можливо навіть, що вона була більш духовно збагачена та відкрита Господу, аніж її чоловік (див. коментарі до вірша 23). Та проте, він погодився на пропозицію дружини збудувати світлицю на плоскому дахові їхнього будинку, що було типово на той час, та обставити кімнати всім необхідним для пророка.

4:11-13. Після того, як пророка Єлисея приймали в цьому домі так гостинно, він захотів чимось завдячити цим людям у відповідь. Отож пророк попросив свого слугу Гехазі передати цю пропозицію шунамійці. Можливо, він вирішив вчинити саме так, аби жінці було легше щось попросити, аніж виражати своє прохання безпосередньо йому. Божа милість для вірних Йому виражається тут у пропозиції пророка Єлисея (див. вірш 13; вірш 2). Напевно, пророкові подобалось мати певний вплив у палаці царя, хоч він і був проти релігійних поглядів царя Йорама. Відповідь жінки “Я живу собі серед мого народу” означає, що вона була всім задоволена та не мала жодних потреб ні в чому.

4:14-16. Опісля того, як шунамійка пішла, пророк Єлисей, будучи рішуче налаштованим, обговорив з Гехазі, що б він міг зробити для неї, на що слуга підмітив, що в жінки немає сина і, напевно, вже й ніколи не буде, оскільки її чоловік вже старий. Отож пророк покликав шунамійку вдруге та сказав їй, що вона матиме сина через рік о цій порі. Таке чудо народження мало стати подарунком Господа за все її добро, виявлене до пророка Єлисея - Божого слуги. Відповідь жінки на почуте не означала, що вона не хоче сина, бо його хотіла кожна ізраїльтянка, а бути безплідною в Ізраїлі означало велике горе. Її відповідь всього лиш свідчить про те, що жінці здавалося, наче вона вже ніколи не матиме дитини, для неї це вже було неможливо. Тому шунамійка й просила пророка Єлисея не обнадіювати її даремно, аби згодом не розчаруватись.

(2) Народження та смерть дитяти

4:17-23. Як і Сара (див. Буття 18:12-13; 21:2), шунамійка таки виносила сина, як їй пообіцяв Господь. Та одного ранку, коли хлопчик (очевидно, ще мале дитя) пішов на поля зі своїм батьком в розпал жнив, у нього почався страшний головний біль. Отож його віднесли до матері, та дитяті не стало краще і він майже відразу після того помер, скоріш за все, від сонячного удару. Очевидно, хлоп’я було мертвим, а не просто хворим (див. 2 Царів 4:32), і його мати знала це. Всі її думки в ту ж мить були направлені до пророка Єлисея і вона вирішила шукати його допомоги. Цілком можливо, що жінка не розповіла чоловікові, що трапилось з їх сином, оскільки боялась, що він їй не дозволить піти, якщо знатиме це. Отож коли шунамійка сказала йому, що має побачитись з пророком Єлисеєм ( Божим чоловіком; див. вірші 9, 16, 21, 25 [двічі], 27 [двічі]), він запитав чому вона хоче це зробити, адже в той день не було ані новомісяччя, ані суботи (днів релігійних святкувань). Очевидно, що пізнання її чоловіка про духовність були поверховими та базувались лишень на ритуалах. Відтак шунамійка сказала “Бувай мені здоров!”, аби уникнути подальших пояснень та не затримуватись ані на хвилину.

(3) Благання шунамійки (4:24-31).

4:24-26. Отож жінка швидко осідлала ослицю, в той час як слуга повела її. Пророк Єлисей же знаходився усього декілька миль від Кермель-гори. Що цікаво, шунамійка знала, де знайти пророка. Коли пророк Єлисей побачив, що вона йде, то відіслав свого слугу Гехазі на зустріч жінці. Та шунамійка не стала пояснювати нічого, адже вона поспішала саме до пророка Єлисея. Жінка була певна в можливостях і силі пророка Єлисея як Божого чоловіка, та не в силі його слуги.

4:27-28. Прийшовши безпосередньо до пророка Єлисея, вона обняла його ноги, що було виявом неймовірної покірності та відчаю. Слузі Гехазі здалось, що поведінка шунамійки була неприйнятна, але пророка Єлисей зрозумів так, що вона глибоко згорьована тим, що трапилось. Інколи Господь відкривав своїм пророкам те, що мало трапитись (див. 1 Царів 14:5), але цього разу Він не став цього робити. Як зазвичай чинять люди у стресових ситуаціях, перші слова шунамійки не видали того, що трапилось, але виразили її почуття щодо всього. Вона звернулась до пророка зі словами, що втрата сина для неї - втрата всякої надії. Жінка була настільки розбита горем, що в той момент їй здалося наче б то було би краще, якби її син взагалі не народжувався.

4:29-31. Скоріш за все, пророк Єлисей зрозумів, що хлоп’я померло, але він не збирався нічого робити, заздалегідь не вивчивши всю ситуацію, що трапилась. Отож він відіслав свого слугу Гехазі, давши тому палицю, символ пророка Божого, та наказав йому покласти її на обличчя дитині. Можливо, пророк думав, що Господь схвалить цей метод та виявить свою милість так, а, можливо, він хотів надати урок. Відомо одне - Гехазі негайно відправився до Шунаму і йому заборонялося вітати будь-кого по дорозі чи відповідати на чиєсь вітання, оскільки люди на Сході витрачали багато часу на затяжні привітання одне одного. Шунамійка ж у свою чергу сказала пророкові, що не покине його (див. коментарі до слів, схожих на “так певно, як живе Господь” у 1 Царів 17:1; ця та схожі до неї фрази згадуються сім разів у книзі 1 Царів та сім - у 2 Царів).

Відтак пророк Єлисей встав та послідував слідом за жінкою до Шунаму, в той час як його слуга Гехазі випередив пророка, який, очевидно, йшов повільніше, аніж його слуга. Так, Гехазі виконав усі вказівки пророка Єлисея, але хлоп’я так і не повернулось до життя, отож він повернувся на зустріч пророкові та й сповістив його про це.

(4) Чудо, виявлене пророком Єлисеєм (4:32-37).

4:32-35. Те, що дитина справді померла, було підтверджено знову (див. вірш 20). Пророк Єлисей...замкнув двері до кімнати, щоб всіма силами зосередитись в молитві на хлоп’яткові, в той час як Гехазі та жінка з Шунаму перебували поза межами світлиці. Щирість благань пророка Єлисея у Господа можна прослідкувати в тому, як пророк простягся над дитиною, що аж тіло хлопчика зігрілось від його тіла; Господь почав відповідати на молитву пророка Єлисея.

Отож потім пророк почав ходити туди й сюди по світлиці, скоріше за все, продовжуючи виливати свою душу Господу і невтомно молячись від усього серця. Згодом він знов схиливсь над тілом хлоп’яти. Його дії не були жодної мірою магічними, вони всього лиш супроводжували щиру молитву пророка. Відтак Господь повернув сину шунамійки життя, повітря - у його легені, так що хлоп’я чхнуло аж сім разів ( число сім уособлювало Божу причетність до справи; див. 5:14) та розплющило очі. Це були перші ознаки того, що Господь повернув дитину до життя.

4:36-37. Опісля пророк Єлисей наказав Гехазі покликати шунамійку, яка, напевно, теж десь усамітнилась для молитви. Коли ж вона ввійшла в кімнату та побачила свою дитину живою, то відразу ж впала йому в ноги на знак поваги та вдячності (див. вірш 27), а також вклонилась до землі перед Богом в поклонінні Йому. Потім жінка взяла свого сина, вірогідно, на руки та покинула світлицю, сповнена радості та вдячності до Господа за все, що Він для неї зробив.

Ця історія справді рясніє численними доводами вірності та віри шунамійки у Господа (див. вірші 8-10, 16, 21-22, 24-25, 27, 30, 37). Бог винагородив жінку за її віру неймовірним народженням сина та ще більш незбагненним поверненням його до життя. Примітно, що Ваал, бог родючості, безсумнівно, отримав поразку в даному випадку, оскільки цю історію про повернення до життя Богом Ягве в Ізраїлі знали усі (див. 1 Царів 17:21-22).

г. Отруєний казан (4:38-41)

Під час однієї з подорожей пророка Єлисея до пророчих учнів, що були в Гілгалі, склалась ситуація, що стала передумовою уроку пророка. Той факт, що все сталось в часи голоднечі, є невід’ємним для розуміння цієї історії. Ця голоднеча могла бути тією ж, що про неї буде написано згодом (див. 6:25; 7:4; 8:1), або іншою (див. голоднеча за часів пророка Іллі, 1 Царів 18:2). Скоріш за все, ця та інші історії з життя пророка Єлисея розташовані не в строгому хронологічному порядку, а на розгляд автора з огляду на наступні причини: однакова суть історії, пов’язані між собою повчання, географічні зв’язки тощо. І хоч в краї на той час був голод, пророк Єлисей мав намір нагодувати пророчих учнів всім, що могло бути зібране, отож він попросив свого слугу (можливо, Гехазі або ж когось іншого) поставити великого казана для приготування їжі.

Відтак один з учнів пішов...щоб зібрати все, що тільки міг знайти у полі, аби це згодом приготувати у казані. Знайшовши дику лозу, він зібрав з неї деякі овочі,... накришив їх та вкинув до посудини. Незрозумілі плоди мали жахливий смак та могли спричинити гостру реакцію організмів тих людей, що їх куштували. Тому пророчі учні зробили висновок, що ті овочі, зібрані з дикої лози, отруїли всю їжу в казані. Але пророк Єлисей додав до них трохи борошна, якого в ті часи було не так вже й багато, і за допомогою цього їжа в казані стала досить смачною, отож пророчі учні змогли поживитись без всякої шкоди для них.

В часи пророка Єлисея духовна голоднеча була спричинена тим, що люди відвернулись від Господа та Його Закону. Так чи інакше, люди були спраглі духовно і, намагаючись задовільнити всі свої потреби, вони насичувались лжерелігією - Ваалізмом. І хоч поклоніння Ваалу виглядало досить невинним, а проте було огидним та смертоносним, жахливі наслідки якого Божі пророки намагались подолати в Ізраїлі.

д. Помноження хлібів (4:42-44)

4:42-44. Ваал-Шаліша було містечком, близько розташованим біля Гілгалу, отож ця ситуація могла трапитись приблизно тоді ж, коли і попередня, оскільки очевидно, що голоднеча в тому краї продовжувалась. Чоловік, що приніс буханці хліба і свіжого зерна Божому чоловіку (пророку Єлисею; див. вірш 21), скоріше за все, вірив у Господа і приніс ці харчі Богу як дар початків урожаю (див. Числа 18:13; Второзаконня 18:4). Коли ж пророк Єлисей попросив свого слугу (Гехазі), аби той роздав ці харчі на поживу сотні чоловіків, що зібрались (вірогідно, Божим пророкам; див. 2 Царів 4:38), відповідь слуги означала, що хлібів занадто мало, аби всім поживитись. Та незважаючи на це, пророк наказав йому роздати буханці та запевнив Гехазі, що Господь пообіцяв, що їжі буде достатньо, та ще й зостанеться. Отож слуга пророка виконав доручення, і Бог помножив хліби так, як і обіцяв.

Це чудо показало всім, хто відав про нього, що Господь може примножувати обмежені кількості (див. 1 Царів 17:7-16) того, що було віддано Йому на славу та за допомогою цього насичувати та утримувати справді багато людей. Натомість Ваал, бог родючості, знаний ще як “ бог землі”, не мав такої сили.

е. Цар Нааман арамійський (5 глава)

Чутка про дива пророка Єлисея поширилась далеко за межі Ізраїлю, що й буде описано в історії нижче про ще одне чудо, виявлене пророком.

(1) Недуга Наамана (5:1-6).

5:1. Нааман був головним командиром армії царя арамійського, Бен-Гадада ІІ (860-841 рр. до Р.Х.; див. схему “Царі арамійські у 1 та 2 царів”, біля 1 Царів 11:23-25). Його вважали успішним та хоробрим воїном за всі його високі заслуги та перемоги, що Господь допоміг здобути араміям під його керівництвом. Проте, у Наамана була проказа (скоріше за все, його недуг не був тим, що сьогодні люди розуміють під проказою). Ця жахлива хвороба щодня тільки прогресувала на тілі своїх жертв та, очевидно, була смертельною, до того ж, проти неї не було жодних ліків. В Ізраїлі прокажених людей зазвичай ізолювали від здорових, але в інших царствах, включаючи Арамійське, не завжди чинили так. Отож Нааман міг виконувати свої обов’язки рівно стільки, скільки дозволяла йому проказа.

5:2-3. Під час несподіваних нападів на Ізраїль військо Наамана часто брало у полон деяких ізраїльтян, серед яких була маленька дівчинка, що стала слугою Наамановій дружині. Очевидно, вона та її чоловік добре ставились до дівчинки, якщо та шукала способів видужати своєму пану. Отож ізраїльтянка сказала дружині, а та в свою чергу - своєму чоловікові Нааману, що пророк, який живе у Самарії, може вилікувати...проказу. Мова йшла про пророка Єлисея, що жив у головному місті Ізраїлю (див. 6:24, 32). Скоріш всього, дівчинка чула про пророка до того, як її забрали в полон. Очевидно, що, знаючи про надприродні здібності пророка Єлисея, вона припустила, що він зможе вилікувати страшну недугу Наамана. Хоча до слова, за часів пророка Єлисея в Ізраїлі проказа була все ж невиліковна ( див. Луки 4:27). Пізніше ця віра маленької ізраїльтянки у Господа мала вилитись у непрямий докір царю Ізраїлю Йораму за його невіру в Бога.

5:4-6. Арамійський цар справді хотів, щоб командира його війська уздоровили від недуги не тільки тому, що Нааман був його довіреним другом, а ще й тому, що проказа могла, очевидно, позбавити царя верховного військового командира. Отож Нааман вирушив до царя Йорама, який, на його думку, мав би наказати пророку Єлисею вилікувати його. Разом з собою верховнокомандувач арамійської армії захопив десять талантів (приблизно сімсот п’ятдесят фунтів) срібла, шістсот шеклів (приблизно сто п’ятдесят фунтів) золота, а також десять перемін одежі - подарунки, що високо цінувались на Близькому Сході. Він також мав з собою листа від арамійського царя з конкретним проханням вилікувати Наамана.

(2) Видужання Наамана (5:7-14).

5:7. Коли цар Йорам прочитав листа від Бен-Гадада ІІ, він надзвичайно розгубився. Так, розірвання на собі одежі означало велику тривогу та переживання (див. 2:12; 6:30; 11:14). Ізраїльське та Арамійське царства підтримували між собою мирні стосунки, але царю Йораму в ту мить здалось, наче Бен-Гадад намагається піднятись проти Ізраїлю знову так, як він це робив свого часу з його батьком Ахавом (див. 1 Царів 20:1-3). Отож цар Йорам не зрозумів, що Нааман не хотів, аби він вилікував його недугу і йому навіть на думку не спав пророк Єлисей, що постійно був проти дій царя. Отож цар Йорам і не хотів мати взагалі нічого спільного з пророком.

5:8-10. Коли ж пророк Єлисей дізнався про занепокоєння царя Йорама щодо листа Бен-Гадада, він послав до царя сказати, щоб той не переживав та відіслав Наамана до нього, і пророк вздоровить його. Таким чином, як не цар ізраїльський Йорам, так хоч Нааман побачить, що в Ізраїлі є справжній пророк. Отож незадовго після того Нааман з усім супроводом (коні та колісниця) прибув до дверей будинку пророка Єлисея.

Зовсім не боячись головного командувача араміїв, пророк Єлисей навіть не вийшов до нього, а натомість всього лиш відіслав до Наамана слугу, аби той передав йому просту установу, яку необхідно виконати, аби видужати. Отож Нааманові було сказано сім разів викупатись у річці Йордан, аби звільнитись від своєї недуги. Секрет виздоровлення полягав не у неймовірних властивостях йорданської води, а у беззаперечному виконанні настанов Господа та вірі в Його обіцянку, що Він її передав через Свого пророка.

5:11-14. Отож Нааман відійшов від будинку пророка Єлисея розгніваним з двох причин:

Його гордість зачепила безцеремонна поведінка пророка Єлисея щодо нього, адже полководець очікував церемонію очищення, відповідно до його високого звання.

Його обурили слова про те, що треба викупатись в каламутній воді річки Йордан, яку він вважав нічим не кращою за річки...Авану та Фарфар, що протікали в Арамійському царстві; як йому здавалось, вода Йордану не могла принести жодної користі йому.

Проте слуг головнокомандувача не зачепили за живе, так, як їх пана, отож вони дивились на всю ситуацію більш об’єктивно. Акуратно підступившись до нього, вони звернулись до Наамана “батеньку”, що було в даному випадку справді розсудливо. Слуги апелювали до того, що виконати доручення пророка Єлисея зовсім не важко у порівнянні з тим, що Нааман думав буде потрібно виконати (велику річ). Що поганого мало статись лишень від однієї спроби (виздоровіти)? Беззаперечно, Нааман почувався радше присоромленим, але йому вдалось вгамувати свій норов та послухатись слова Божого. Отож оскільки він прислухався у вірі до Господа, Нааман виздоровів. Ба того, Бог зробив навіть більше, аніж обіцяв, і повернув йому тіло, мов у малого хлопця. Господь настановив йому викупатись сім разів (див. 4:35), аби показати, що це виздоровлення було повністю справою Його рук, бо число сім завжди означало Божу причетність до справи. Той факт, що за часів пророка Єлисея проказа арамійця була вилікувана, в той час як проказа ізраїльтян - ні (див. Луки 4:27) , вказує на тогочасне віровідступництво Ізраїлю.

(3) Подяка Наамана (5:15-18).

5:15-16. Отож Нааман повернувся з ріки Йордан до будинку пророка в Самарії (відстань між якими становила близько двадцяти п’яти миль), сповнений вдячності до пророка Єлисея та не з порожніми руками. Замість того, щоб очікувати на вихід пророка до нього, Нааман сам охоче став перед пророком Єлисеєм та засвідчив свою віру в те, що ізраїльський Бог є єдиним, істинним Господом (на жаль, багато самих ізраїльтян, до числа яких входив і їх цар, так і не усвідомили цього). Для Бога найвищою ціллю уздоровлення арамійця був саме той висновок, до якого, зрештою, Нааман таки дійшов. Пророк Єлисей же відповів словами “Так певно, як живе Господь, в якого я стою на службі...” (див. коментарі до 1 Царів 17:1; 2 Царів 4:30), відмовившись прийняти будь-яку нагороду за виздоровлення Наамана, чиї вмовляння так і не переконали пророка. Так, Божий чоловік виявляв дива Господні не заради винагороди чи вигоди, а тільки за Його наказом, і пророк Єлисей не хотів, щоб хоч хтось думав інакше. Звісно, лжепророків можна було легко підкупити, але справжній пророк, послідовник пророка Іллі пророк Єлисей не був серед їх числа.

5:17-18. Так як пророк нічого не взяв від Наамана, арамійський полководець попросив його дати йому хоча б стільки землі, скільки зможуть повезти на собі два його мули до Дамаску. Насправді земля потрібна була Нааману для того, щоб на ній поклонятися єдиному Богові. Більшість прихильників багатобожжя вірили, що богам можна поклонятись тільки на такій землі або на збудованому з неї вівтареві.

Нааман же був намірений тепер поклонятись тільки власне Ягве (Богу), але забобони та марновірство ще затуманювали його розум. З огляду на його офіційні обов’язки, Нааману все ж треба було формально поважати бога, якому поклонявся його пан, цар арамійський. На той час богом Дамаску був Гадад-Ріммон, бог блискавиці та дощу, ім’я якого тут було скорочене до Ріммона. В обов’язки Наамана якраз таки входила його участь в офіційному поклонінні цьому божку разом зі своїм царем та, скоріше за все, іншими високопосадовцями. Головнокомандувач не збирався ризикувати власним життям, як готові були свого часу зробити троє друзів пророка Даниїла (див. Даниїла 3:12) через відмову кланятися ідолові. Але водночас потрібно пам’ятати, що Нааман не був зроду ізраїльтянином з можливістю осягнути виявлене Слово Боже. Можливо, через це його відповідальність перед Господом не була такою великою, як відповідальність перед Ним ізраїльтян. А вираз “обіпреться на мою руку” (див. 2 Царів 7:2), сказаний Нааманом, в даному випадку є образним висловом з тим значенням, що цар може покластись на свого помічника та звернутись по допомогу.

(4) Жадібність Гехазі (5:19-27).

5:19-21. Прощальні слова пророка Єлисея перед відбуттям Наамана (“Іди в мирі!”) радше були благословінням на його майбутню подорож, аніж на наміри Наамана, що він їх виявив раніше (див. вірші 17-18); щодо них пророк жодним чином не висловив своєї думки.

Та ось те, що Нааман запропонував пророкові Єлисею і від чого той відмовився, жадало серце слуги пророка Гехазі. Очевидно, він виправдовував свою жадібність до тих дарунків тим, що оскільки Нааман був з арамійського царства, одвічного ворога Ізраїлю, то, як мінімум, за виявлене чудо потрібно отримати вигоду. Отож Гехазі побіг за арамійським полководцем, аби взяти від нього хоч щось, а оскільки великий караван Наамана рухався повільно, то слузі пророка Єлисея вдалось наздогнати його. Відтак щойно побачивши Гехазі, арамійський полководець скочив йому назустріч із колісниці (див. 4:26) та запитав, чи все гаразд.

5:22-24. Гехазі, у свою чергу, відповів, що все добре, а потім почав відверто обманювати Наамана, сказавши, що до його пана несподівано прибули гості (два...хлопці з пророчих учнів), отож наче б то пророк Єлисей бажає дати їм трохи срібла та переміну одежу для кожного. Так, Гехазі говорив неправду, ще й від імені пророка Єлисея, спромігшись зробити так, аби його прохання звучало якомога безкорисним. Арамійський полководець же був радим допомогти та вмовив слугу взяти удвічі більше срібла (тобто, два таланти срібла та дві переміни одежі); ба того, Нааман навіть надав двох...слуг, щоб ті понесли ці дари назад пророку Єлисею. Отож Гехазі пішов з ними, а як всі вони прибули до горба (на якому була збудована Самарія), він взяв всі дарунки та склав...у себе вдома.

5:25-27. Незадовго після того Гехазі повернувсь до пророка Єлисея, не усвідомлюючи того, що Господь розкрив його місцезнаходження пророка. І щоб прикрити скоєне, слуга обманув вдруге. Наставник же відповів, що йому відомо все, що вчинив Гехазі, додавши, що справжні слуги Господні не повинні особисто брати від людей, особливо що стосується авторитетних не ізраїльтян, винагород за благословіння, які Бог, а не Його слуга, виявив їм. Так, лжепророки корисливо набивали власні кишені та кидали темну тінь на пророче покликання взагалі; а істинні пророки Господа повинні уникати вчинків, що можуть бути помилково зрозумілі як пошуки власної користі.

Отож проказа Наамана відійшла від нього за його віру та послушність Богові і, як не дивно, мала вчепитися до Гехазі за його маловір’я та непослух, адже він, слуга, заплямив ім’я самого Ягве. Важка стадія прокази оберталась для хворого білими, неначе сніг шкірою та волоссям. Кара Гехазі була такою серйозною тому, що його гріх мав страшні, масштабні наслідки; скоріше за все, цю історію знали усі в арамійському та ізраїльському царствах. Як в слуги Божого, у Гехазі було більше переваг, аніж у звичайних людей, але й відтак більше відповідальності, аніж у них.

Ця історія сповнена багатьох уроків, серед яких уздоровлення Наамана як ще один неймовірний доказ здатності Господа відновити здоров’я - сили, якою наче б то був наділений тільки Ваал. Цей випадок також допоміг поширити славу про Ягве аж до іншої частини стародавнього світу. А контрастуюча поведінка пророка Єлисея та Гехазі демонструє нам позитивні та негативні погляди та вчинки Божих слуг в усі часи.

є. Чудо з сокирою (6:1-7)

6:1-4а. Наступним став ще один випадок за участю пророчих учнів. В одній з їхніх шкіл умови стали зовсім несприятливими для навчання через зростаючу кількість учнів, що стало наслідком ефективної діяльності Єлисея як пророка. Можливо, це була школа в Єрихоні, оскільки молоді пророки пішли за деревиною до річки Йордан, що була поблизу. Там вони хотіли збудувати нове приміщення. Отож пророк Єлисей дав свою згоду на це та погодився супроводжувати робітників.

6:4б-7. Таким чином, під час зрубування дерев залізна сокира зіскочила з рукоятки та впала в ріку. Чоловік, з чиїх рук впав інструмент, в розпачі скрикнув ім’я пана (тобто, пророка Єлисея) через те, що сокира була позиченою. Вияснивши, куди саме вона впала у воду, пророк кинув шматок дерева в річку, після чого залізна сокира неймовірним чином спливла. Тому робітник зміг взяти її назад без жодних зусиль.

Безсумнівно, що це чудо, виявлене пророком Єлисеєм, лишень підбадьорило групу вірних послідовників Господа та укріпило їх віру в те, що Бог справді живий і що Він в силі попри все забезпечувати їх потреби, навіть якщо багато ізраїльтян відвернулись в той час від істинного Господа на користь Ваала.

ж. Сліпота арамійської армії (6:8-23).

6:8-10. Як вже згадувалось раніше, арамійці інколи провадили війну та інколи підтримували мир і спокій з Ізраїлем за часів пророка Єлисея. В часи, коли мав місце саме цей випадок, арамійці робили вигідні для них несподівані набіги на ізраїльські землі. Царем арамійським, напевно, в той час був Бен-Гадад ІІ (насправді, з головних дійових лиць по імені в цій історії згадується лишень пророк Єлисей; тому цілком реальним може бути припущення, що читачам в цій оповіді потрібно зосередити увагу саме на Богові та Його учнях). Отож під час підготовки до ще одного набігу Бен-Гадад вирішив розбити табір на кордоні з Ізраїлем, аби могти завдати супротивнику неочікуваного удару. А проте, Господь проінформував пророка Єлисея про це, так що пророк передав цю інформацію царю ізраїльському (Йораму), застерігши його. Відтак цар Йорам це перевірив, упевнився в правоті пророка, підготувався до нападу та зірвав усі плани Бен-Гадада, і так траплялось декілька разів.

6:11-14. Розгніваний постійними поразками напасти на ізраїльського ворога зненацька, Бен Гадад зробив висновок, що хтось з його вояків видає їм всю інформацію. Проте слуга запевнив царя, що в його таборі немає жодних зрадників, а все розповідає своєму цареві пророк Єлисей, що володіє надприродніми можливостями та знає всі плани Бен-Гадада. Фраза “...навіть слова, які ти промовляєш у себе в спальні” означає тут, що пророку були відомі навіть найбільш потаємні розмови царя. Очевидно, цей слуга теж якимось чином дізнався про пророка Єлисея та його силу.

Весь той час, поки пророк Єлисей залишався на свободі, армії араміїв було не перемогти свого супротивника, отож Бен-Гадад звелів знайти та затримати пророка Єлисея. Так, цар таємно відправив своїх міцних вояків з конями та колісницями...вночі, щоб ті повністю оточили Дотан (що знаходився на відстані дванадцяти миль на північ від Самарії), де перебував деякий час пророк. Той факт, що Бен-Гадад збирався затримати пророка Єлисея зненацька навіть після того, як той декілька разів підряд передбачав переміщення араміїв, вказує на невіру царя в небесне походження здібностей пророка Єлисея. Відтак йому потрібно було показати, що Ягве - живий, існуючий та істинний Господь.

6:15-17. Оскільки в цій історії не згадується Гехазі як слуга, що виявив непослух та до якого вчепилась проказа (див. 5:27), скоріше за все, історія з видужанням Наамана насправді відбувалась опісля цієї, так як слугою пророка Єлисея тут ще є Гехазі. Або ж можливий такий варіант, що слуга, про якого йдеться в цій оповіді, замінив Гехазі. Вранці наступного дня слуга побачив страшну картину - все місто знаходилось під контролем араміїв (або ж так йому здалось). Отож він повернувся до пророка Єлисея, будучи враженим побаченим, та нервово запитав його “Що нам оце чинити?”. Очевидно, занепокоєння слуги відображало його нерозуміння та невіру в Господа, які, скоріше за все, через попередні виявлення та пророцтва Єлисея мали б перерости в повне довір’я Богові.

Проте пророк Єлисей не був так стурбований ситуацією, що склалась, і заохотив свого помічника теж не боятись, запевнивши того, що з ними перебуває сила значно вища та потужніша, аніж сила їхніх суперників. Потім пророк Єлисей попросив Господа надати Його слузі можливості бачити військо супротивників, і Бог зробив так. Так, Він дав своєму учневі можливість бачити зазвичай прихований від людського ока світ невидимих духів (ангелів), що завжди напоготові виконати Божий наказ (див. Буття 28:12). На пагорбах же навколо міста Дотан розташувались найкращі коні та колісниці; це були вогняні слуги Господа, що дало змогу слузі зробити припущення про їх неземне походження (див. 2 Царів 2:11). Так, Бог оточив арамійську армію та тримав усю ситуацію в Своїх руках.

6:18-20. Продовжуючи чинити згідно виявленої йому Богом стратегії, пророк Єлисей закликав Господа побити сліпотою араміїв, як тільки ті почали наближатись до Дотану, і Бог зробив так.

Далі пророк сказав “...це не та дорога, це не те місто” через те, що та дорога та місто, до якого прийшли арамії, не були тими, куди Бог мав на меті їх відправити. Отож вони несвідомо послідували за пророком Єлисеєм, ввійшовши в саму Самарію, столицю Ізраїлю. Чого ізраїльська армія не могла досягнути без сутички та втрати багатьох життів, Бог вирішив мирним шляхом всього через одного чоловіка. У відповідь на молитву пророка, Господь відкрив очі араміям, отож вони побачили, що є оточеними та беззахисними невільниками в повній залежності від царя ізраїльського.

6:21-23. Цар Йорам, усвідомлюючи, що головним в цьому всьому є пророк Єлисей, а також знаходячись в ейфорії через такий власний талан, спитав пророка, звернувшись до нього поважливим “батьку” (див. 5:13), чи вбивати йому затриманих ворогів, на що той не дав згоди. Напевно, цар Йорам би не вбив вояків, затриманих у битві і тим паче метою Бога не було забрати життя араміїв, а врятувати життя ізраїльтян. Згодом і цар показав це арамійській армії в не зовсім звичний спосіб, влаштувавши велике святкування для вояків-супротивників. Таким чином цар Йорам виразив власну впевненість в тому, що сам Господь контролює його ворога, отож Ізраїлю немає чого боятись та варто прийняти цих людей як друзів, бо все, включаючи араміїв, підкоряється Його найвищій силі. На прадавньому Близькому Сході розділити з кимось трапезу під одним дахом означало вкладення мирного договору. Отож тепер арамії були скуті соціальним звичаєм не нападати на друзів, що виявили гостинність та прихистили їх. З огляду на ці причини вони припинили свої напади на ізраїльську територію на певний час.

Згадка про те, що опісля всього вояки повернулись до свого пана, наводить на думку, що цар Бен-Гадад ІІ не був частиною війська, яке рушило раніш, щоб захопити пророка Єлисея (див. 6:13). Очевидно, що тоді до пророка пішла всього лиш частина від всієї армії араміїв.

Цей випадок демонструє, як Ягве захищає Своїх людей і що відійти від Нього - це вершина невігластва. Перемога ізраїльтян завдяки Божому пророку, а не воякам, беззаперечно, заохотила багатьох людей в ізраїльському та арамійському царствах боятися Всемогутнього Господа.

з. Голод в Самарії (6:24-7:20)

Цар Йорам та весь ізраїльський народ навіть опісля попередньої події не навернулись до Господа, отож, в результаті, Бог послав на них ще складнішу ситуацію, аби вони навернули свої серця до Нього.

(1) Складне положення (6:24-31).

6:24-25. Минув деякий час опісля подій, описаних у віршах 1-23, і Бен-Гадад ІІ спробував знову завдати Ізраїлю поразки. Цього разу замість того, аби відправляти частини армії для нападів ( див. “орди” у вірші 23), він зібрав усю свою армію та обложив Самарію. А оскільки з тих пір ніхто не міг ані покинути, ані ввійти в столицю, там почався великий голод. І набрав він таких масштабів, що осляча голова, одна з найменш поживних та найбільш гидких частин тіла цієї тварини, ба того, як вважалось, нечиста для ізраїльтян, стала цінним продуктом, за який правили вісімдесят шеклів (близько двох фунтів) срібла. А приблизно пів пінти зерен, що зазвичай вважалось кормом тварин, коштувало 5 шеклів (приблизно 2 унції) срібла.

6:26-27. Відповідь царя Йорама “Звідки я тобі поможу?” жінці, що прохала його про допомогу, викриває стан відчаю царя, що був сердитий на Бога за те, що Він дозволив всьому цьому статись (див. вірш 33). Господь же обіцяв, що такі випадки та умови повчатимуть Його людей, якщо вони відвертатимуться від Нього (див. Левіт 26:29; Второзаконня 28:53, 57). Отож цар Йорам саркастично відповів жінці, що не може дати хліба з зерен на току, а чи вина з винограду з чавила, адже він не такий всемогутній, як мав би бути Господь.

Виразивши весь свій розпач цими словами, цар попросив жінку пояснити її проблему. Вона розповіла, що подруга раніш переконала її з”їсти власного сина, а наступного дня, коли вже була черга їсти сина...товаришки,...та заховала його. Зрозумівши, до якої міри його народ був доведений до відчаю облогою міста, цар зі злості роздер на собі одежу, що було виявом глибокого смутку та горя (див. 2:12; 5:7; 11:14). Вереття ж під одягом, що було з грубого матеріалу, виготовленого з чорного козлячого ворсу, вдягалось в той час на знак покаяння та заподіяної самим собі шкоди. Але покаяння царя Йорама видається радше поверховим з огляду на його ставлення до Божого слуги пророка Єлисея. Замість того, щоб усвідомити основну мету повчання Господа і змінитись, цар звинуватив у всьому пророка, який, можливо, всього лиш пояснив йому основну причину скрутної ситуації, в якій опинився Ізраїль. В своїй клятві (Нехай Бог зробить мені сяк і так, та ще й причинить; див. 1 Царів 2:23; 20:10) цар Йорам заприсягся позбавити пророка Єлисея життя того ж дня (див. з життя Іллі, 1 Царів 19:2).

(2) Передбачення спасіння (6:32-7:2).

6:32. Старші, що сиділи разом з пророком Єлисеєм в його хаті (див. 5:9), були насправді чиновниками тієї землі, які, можливо, зустрілись з пророком, аби обговорити те, що ж їм потрібно буде зробити. Будучи попередженим Богом, пророк повідомив, що цар вже відіслав когось, щоб його стратити. Так, цар Йорам не усвідомлював, що пророк Єлисей був насправді вирішенням його проблем, а не способом. Отож настанова пророка старшим зачинити двері перед катом була націлена, очевидно, на те, щоб відкласти будь-яку жорстокість до прибуття власне царя. (Чи ж ви не чуєте за ним кроків його пана?). Вона також мала б надати можливість пророка Єлисею передати послання Господа про близьке спасіння.

6:33. Коли цар Йорам таки прибув до будинку пророка, він запитав пророка Єлисея, чому він повинен чекати...ще на те, щоб Бог щось зробив. Вірогідно, пророк сказав царю, що Господь наказує йому не здаватись Бен-Гададу, а чекати на чудесне спасіння. А оскільки царю Йораму здавалось, що допомоги все не було, він вирішив узяти все в свої руки. І як він вже робив багато разів до того, цар не послухався наказів самого Бога, що Він їх виявляв через пророка Єлисея, та поводився як керівник, що відвернувся від Господа та Його велінь (див. 1 Самуїла 15:11). І оскільки, як сам цар Йорам зазначав, лихо (себто, облога та голод) було від Бога, то царю всього лиш треба було слухатись Його.

7:1-2. Потім пророк Єлисей виголосив пророцтво від Господа - за двадцять чотири години облога міста мала закінчитись, а їжі мало бути вдосталь усім. Так, сата (міра, що приблизно дорівнює семи літрам) борошна мала продаватись через добу по одному шеклю (близько половини унції) і дві сати (приблизно тринадцять-чотирнадцять літрів) ячменю (для споживання худобі) теж мали продаватись по шеклю (див. вірш 16) при вході в місто, де торгівля такого роду зазвичай і провадилась. Такі ціни не були дуже низькими, але в порівнянні з тим, що люди платили під час голоду (див. 6:25), це мав бути непоганий торг.

Та от чиновнику, що на його руку спирався цар (див. 7:17 та коментарі до 5:8), таке

передбачення здалось неймовірним. Його різка відповідь виразила найбільший ступінь невіри у те, що Господь зробить чи може зробити те, що було сказано в пророцтві. Пророк Єлисей же відповів, що він таки побачить це диво власними очима, бо все те справді відбудеться, але через власне невір’я не зможе насолодитись Божим благословінням (див. 7:17).

(3) Знахідка прокажених (7:3-9).

7:3-4. Чотири прокажених чоловіка могли жити в укриттях тільки за межами міської брами, адже вони були ізольовані від звичайних ізраїльтян. Маючи три варіанти дій на вибір, вони зробили правильний висновок, вирішивши, що найкраще їм піти прямо до табору араміїв. Так, їх могли вбити там, але все ж це було краще, аніж поступово вмирати від голоду.

7:5-7. Увійшовши до арамійського табору (скоріше за все, вночі; див. “смерк”, вірш 7, “день”, вірш 9, “ніч”, вірш 12), прокажені чоловіки побачили, що вояки армії ворога втекли. Автор насправді пояснює істинну причину втечі араміїв - Господь зробив так, що вони почули шум півночі та півдня, що змусило їх подумати, наче б то армії хеттитів (що раніш жили на території, зараз відомій як Туреччина, а тепер були анклавом в арамійському царстві) та єгиптян направлялись до них. Арамійці припустили, що це було підсилення, що його найняли ізраїльтяни. Отож в сутінках вони відступили в напрямку сходу до своєї рідної землі. Можна собі уявити, наскільки вони поспішали, що залишили багато своїх тварин та запасів у таборі.

7:8-9. Спершу прокажені наповнили власні шлунки і кишені та навіть сховали деякі цінності, аби могти дістати їх пізніше, але поступово їхнє відчуття обов’язку перед побратимами-самаритянинами взяло верх. Ще однією причиною було те, що якщо вони не повідомлять про втечу ворога, а інші дізнаються про це вранці, то їх покарають за те, що вони не розповіли про все голодному населенню відразу. Зрештою, замість того, щоб страждати як злочинці, їм хотілось бути знаними героями, отож чоловіки вирішили повернутись до Самарії та повідомити гарні новини.

(4) Завбачливі дії самаритян (7:10-15).

7:10-12. Тож прокажені повернулися до столиці та повідомили міській сторожі все, що було їм відомо, так що ця новина поширилась по нічному місту надзвичайно швидко (див. вірші 9, 11). Але варто зазначити, що цар підозрював, наче б то це пастка з боку ворогів; він вважав, що не зумівши ввійти у Самарію, вони спланували такий явний відступ, аби виманити самаритян назовні та отримати місто, в яке легко можна вторгтися.

7:13-15. Отож один зі слуг царя запропонував царю Йораму відправити на розвідку до табору араміїв всього п’ять посланців на конях. Якби ж їх схопили вороги, то це лишень пришвидшило смерть, яка, на думку слуги, і так була неминучою для всіх самаритян. І царю Йораму сподобався цей план, так що він надав наказ двом колісницям з чотирма конями (а не п’ятьма, як йому пропонували) слідувати за арамійською армією, що наче б то могла втекти. Відтак посланці пішли слідом за араміями по стежці, що була насправді вся встелена покинутою одежею та знаряддям аж до річки Йордан, яка знаходилась на відстані двадцяти п’яти миль від Самарії. Так, дійшовши до ріки, ворог Ізраїлю перейшов Йордан та далі подався навтьоки. Таким чином, посланці повернулись до столиці та повідомили царю гарні новини.

(5) Виповнення передбачень пророка Єлисея.

7:16-20. Отож цар відчинив браму перед схвильованим натовпом, що зразу вибіг із міста в пошуках їжі та всякого добра. А ті, кому першому пощастивилось знайти харчі, перепродували їх згодом своїм сусідам за ту ж ціну, що раніше пророк Єлисей передбачав за словом Божим (див. вірш 1). Більше того, таким великим був рух біля головної брами міста, що осаул, на лікоть якого спирався цар (див. вірш 2 та коментарі до 5:18) і якого цар Йорам же й поставив вартовим там, був затоптаний до смерті. Цей чоловік висміював здатність Господа втілити в життя те, що Він обіцяв (див. вірш 2), отож його спіткала смерть, як і передбачав пророк Єлисей.

Саме Ягве, а не Ваал, забезпечує всім необхідним, і їжею в тому числі; ба того, фактично, в цій історії Бог навіть передбачив наперед, коли саме Він забезпечить людей харчами. Те, яким неймовірним чином Господь утримував самаритян в безпеці та підтримував їх, мало б неодмінно навернути ізраїльтян та їх царя до Нього. Отож майбутні повчання та кари ізраїльтян Господом можна краще зрозуміти саме в світлі відторгнень стількох милостивих та надзвичайних дарунків їм від Бога.

и. Заступництво пророка Єлисея за шунамійку (8:1-6)

В цій історії описана неймовірна турбота Господа про тих, хто Йому довіряють навіть в часи всезагального відступництва.

8:1-3. В цих віршах розповідається про події, що послугували основою для історії про шунамійку. Пророк Єлисей відіслав жінку та її сім’ю (див. 4:8-37) з країни, аби вони покинули Ізраїль на деякий час. Так, Господь виявив своєму пророкові, що незабаром нашле семилітню голоднечу на цю землю (див. 4:38; 6:25; 7:4). Такою була кара Божа за відступництво від Нього (див. Второзаконня 11:16-17; 28:38-40; 1 Царів 18:2). Довіряючи слову пророка Господнього,...шунамійка та її родина покинули свій дім та сім років жили в краї філістимлянськім. А по поверненню до Ізраїлю, шунамійка звернулась до царя Йорама, щоб попросити назад всю свою попередню власність, яку за часів її відсутності хтось присвоїв собі. Можливо навіть, що вона не просила повернути їй землю задарма, але прохала дозволу викупити її назад, оскільки це все було спадком батька, гарантованим кожній ізраїльській сім’ї за Законом Мойсеєвим.

8:4-5. А так як в той момент, коли шунамійка звернулась до Йорама, цар саме розмовляв з Гехазі (слугою пророка Єлисея), то ця подія мала статись до того, як слуга отримав проказу (5:27). Та зацікавленість царя Йорама в пророку Єлисеєві була спричинена радше допитливістю, аніж наверненням до Господа, адже немає жодних доказів того, що цар змінив свої віровідступницькі погляди та став вірним послідовником Бога. Повернення до живих сина шунамійки було справді неймовірним дивом, вартим того, аби його переповісти. Але раптом розповідь Гехазі перервала власне сама жінка, яка прийшла до царя з проханням.

8:6. Отож така вчасна поява шунамійки з сином настільки вразили царя Йорама, що він попросив її розповісти в деталях історію, що її почав був оповідати слуга, і вона так зробила. Окрім того, що цар дозволив їй повернутися до рідної садиби, він наказав також, аби навіть всі прибутки з поля, з того часу, як шунамійка покинула землю, були повернуті їй.

В цій короткій історії особливо помітно без перебільшення ідеальну узгодженість дій Господа. Бог вберіг Свою вірну шунамійку від голоднечі до того, як вона почалась, а згодом привів жінку до царя в справді унікальний момент, отож цар Йорам був як ніколи (не без допомоги Гехазі) готовий допомогти їй. З огляду на віру жінки в Господа, те, що цар Йорам був настільки зрештою прихильний до неї, було справді неймовірним.

і. Смерть Бен-Гадада ІІ від рук Хазаела (8:7-15)

8:7-8. Під час одного з візитів пророка Єлисея до Дамаску, столиці арамійського царства, Бен-Гадад, затятий ворог Ізраїлю, був хворий (а помер він у 841 році до Р.Х.). Цар добре знав Єлисея як пророка, що здійснив багато див, які, зрештою, вплинули на араміїв. Проте варто зазначити, що пройти весь шлях з самого Ізраїлю аж до Дамаску не було звичним для пророка. Бен-Гадад настановив своєму слузі Хазаелу піти назустріч пророку Єлисею, взявши йому гостинця. Поважаючи Господа, цар попросив Хазаела запитати пророка Божого, чи вдасться йому видужати (див. схоже прохання царя Ахазія за часів пророка Іллі, яке він планував запитати у лжебога Ваал-Зевува, 1:2).

8:9. Караван з сорока верблюдів міг нести на собі не так вже й багато гостинців, як може здатись на перший погляд. На прадавньому Близькому Сході цілком звичним було робити ціле видовище з дарування гостинців, відтак часто один верблюд ніс на собі всього один дарунок. Називаючи Бен-Гадада сином пророка Єлисея, Хазаел ввічливо дав зрозуміти, що покладається на пророка (див. “батько” у 5:13; 6:21). Очевидно, що в той час пророк Єлисей знаходився в якомусь будинку чи заїжджому дворі в Дамаску.

8:10-11. У відповідь на запитання Бен-Гадада пророк Єлисей наказав Хазаелу сказати царю, що, напевно, він одужає (як і мало би статись, якби Хазаел не втручався), а самому чиновнику пророк сказав, що його пан Бен-Гадад насправді помре. Очевидно, пророку Єлисею було відомо, що Хазаел уб’є свого царя, хоча й не сказав цього йому. Завмерши, пророк не зводив очей з співрозмовника, скоріше за все, надіючись збентежити Хазаела майбутніми вчинками його ж рук. Та чиновник, зрадівши насправді таким новинам, не міг не почуватись присоромленим, оскільки пророк Єлисей бачив його наскрізь. Викриття Господа Своєму пророкові того, що Хазаел мав зробити з Ізраїлем, змусило пророка гірко заплакати.

8:12-13. Відповівши на розпитування Хазаела, пророк Єлисей сказав, що знає, якого занепаду він завдасть усьому Ізраїлю. Чиновник на це прикинувся ображеним тільки навіть через саме припущення того, що він може бути таким жорстоким та вдав невинного, назвавши себе простим волоцюгою, не здатним на таке. Пророк Єлисей на це відповів, що Хазаел стане царем арамійським, оскільки Господь відкрив це пророку.

8:14-15. Отож чиновник...повернувся до Бен-Гадада та повідомив йому підбадьорююче передбачення видужання царя. Замість того, аби очікувати на те, що Бог призначить заступлення на трон природнім чином, як зробив свого часу цар Давид, Хазаел вирішив заволодіти царським престолом самостійно. Тому наступного дня він задушив свого пана так, щоб смерть царя виглядала природною. Як і передбачав пророк Єлисей, Хазаел заступив на царський трон (див. вірш 13).

Можливо, раніше Хазаела...як царя (див. 1Царів 19:15) помазав пророк Ілля, або ж вище описані події могли передувати тим, де пророк Єлисей виконує настанову пророка Іллі. Так чи інакше, жорстоке панування Хазаела над Ізраїлем було частиною повчання Господа Його людей за їх поклоніння ідолам. Новий цар арамійський насправді не походив зі знатного роду; так, в одному з ассирійських записів Шульману-ашаред ІІІ назвав його “нічийним сином”. Хазаел був правителем арамійським з 841 року до 801 до Р.Х. під час царювання царя Йорама, Єгу і Йоахаза в Ізраїлі та Ахазія, Аталія і Йоаса в Юдеї.

В. Правління Йорама, лихого царя юдейського (8:16-24)

Дійство відбувається знову в Південному Царстві Юдеї, оскільки автор продовжує свою оповідь про сина царя Йосафата - Йорама.

1. ЗЛОДІЯННЯ ЦАРЯ ЙОРАМА (8:16-19)

8:16-19. Цар Йосафат назначив царя Йорама, свого сина, співправителем Юдеї того ж року, коли відправився на битву з Ахавом під Рамотом гілеадським, що відбулася у 852 році до Р.Х. Можливо, він припускав, що йому прийдеться бути задіяним у війнах та знаходитись поза межами свого царства багато місяців. А цар Йорам, очевидно, мав залишитись в державі та царювати за відсутності батька. Таким чином, вісімнадцятий рік правління царя Йосафата в Юдеї (852 рік до н.е.), коли син царя Ахава Йорам почав царювати в Ізраїлі (див. 3:1), став насправді другим роком співправління царя Йорама та його батька Йосафата (1:17). А на п’ятий рік царювання царя Йорама ізраїльського Йорам цар юдейський став єдиним правителем своєї держави, що відбулося у 848 році до Р.Х. Загалом же цар Йорам царював тринадцять років включно зі співправительством (з 853 до 841 року до Р.Х.), з яких вісім був єдиним царем (з 848 до 841 року до Р.Х.).

На жаль, на царя Йорама мала більший вплив його безбожна дружина, аніж вірний Господу батько. Його жінкою була насправді дочка царя Ахава Аталія, на якій цар Йорам одружився згідно договору свогоого батька з царем ізраїльським. Як виявилось, цар Йорам був одним з лихих царів Юдеї, але через завіт Господа з царем Давидом (див. 2 Самуїла 7), Бог не став винищувати царську Давидову династію чи юдейський народ ( Давидів цар як світич (світло), див. коментарі до 1 Царів 11:36; а також 2 Самуїла 21:17; 1 царів 15:4).

2. ПОВСТАННЯ ЕДОМУ ТА ЛІВНИ (8:20-24)

Автор 2 Книги Царів підмітив всього лишень 2 печальні події, що відбулися за часів правління царя Йорама, та тут не згадано про вбивство царем шести його братів, що всі були синами царя Йосафата (див. 2 Хронік 21:2-4). Скоріше за все, це було ідеєю дружини царя Йорама Аталії, оскільки до цього жоден з царів юдейських не чинив так, але чинила Аталія за часів свого правління (див. 2 Царів 11:1).

8:20-22. Едом почав перебувати під контролем Юдеї, коли цар Йосафат завдав поразки об’єднанню царств, до яких входило також і едомійське (див. 2 Хронік 20:1-29). Можливо, тоді замість едомійського царя трон посідав едомійський заступник (див. 1 Царів 22:47). Насправді, Едом допоміг свого часу Ізраїлю та Юдеї боротись проти Меси, царя моавського (див. 2 Царів 3:4-27), але за часів правління царя Йорама Едом повстав...та настановив собі власного царя. Отож цар Йорам зібрав свою армію та вирушив до Цаїру (інша назва едомського царства), аби придушити постання, та йому не вдалося здійснити задумане. Отож цар ледве врятувався, а його армія відступила назад додому.

Лівна знаходилась на південному заході від Єрусалиму біля кордону з Філістією, отож повстання цього краю могло бути спричиненим саме філістимлянським впливом (див. 2 Хронік 21:16). Так, філістимлянці вторглися в Юдею за часів царя Йорама, отож юдейське царство сильно постраждало від їх рук (див. 2 Хронік 21:16-17).

Більше того, арабійці теж повстали; як Філістія, так і Арабія побоювались та платили данину цареві Йосафатові (див. 2 Хронік 17:11). Очевидно, що під керівництвом царя Йорама Юдея була значно слабшим царством, і частково це було через злодіяння його царя.

8:23-24. Цар Йорам помер від важкої кишкової недуги (див. 2 Хронік 21:18-19), як царя і попереджав пророк Ілля на початку правління через його лихі дії (див. 2 Хронік 21:12-15). Та, незважаючи на слова пророка, він не змінив своїх шляхів та помер саме так, як йому пророк і передрікав. Щодо літописної книги юдейських царів, дивіться коментарі до 1 Царів 14:29, а щодо Давидгорода - коментарі до 1 Царів 2:10.

Г. Правління Ахазії, лихого царя юдейського (8:25-9:29)

Більшість з того, що записано про короткочасне правління Ахазія в Юдеї, стосується дій Єгу.

1. ЗЛОДІЯННЯ ЦАРЯ АХАЗІЇ (8:25-29)

8:25-27. Що важливо, не варто плутати царя Ахазія ізраїльського з царем Ахазієм юдейським - це два різних правителі. Кожен з них царював всього рік, а їхні правління не збігались в часі. Так, цар Ахазія...юдейський правив в останній рік ізраїльського царя Йорама (у 841 році до Р.Х.). Його царювання припало на двадцятидвохріччя, коли його батько цар Йорам помер. Матір’ю ж царя Ахазії була Аталія, дочка царя Ахава та внучка царя Омрі, отож під впливом лихої матері (див. 2 Хронік 22:3) він послідував тими ж стежками, що й його предки у Північному Царстві.

8:28-29. За часів царя Ахазії Ізраїль та Юдея були ще союзниками. Ось чому він приєднався до свого дядька царя Йорама в битві проти Хазаела, царя арамійського, під Рамотом гілеадським. Це не була та битва під Рамотом, де був смертельно поранений цар Ахав (див. 1 Царів 22:29-40); насправді ці події відбувались дванадцятьма роками раніше. Отож в цій битві царя Йорама було поранено і, аби видужати, він повернувся до Єзреелю (див. 1 Царів 21:1), де, напевно, розташовувався його зимовий палац (див. 2 Царів 9:14-15). Цар Ахазія ж...прийшов з Єрусалиму, аби навідати його там. Та поки він там знаходився, цар Єгу напав та вбив царя Йорама (див. 9:14-26), отож цар Ахазія втік до Мегіддо (див. 9:27).

2. ПІДНЯТТЯ ЦАРЯ ЄГУ (9:1-29).

Пророки Ілля та Єлисей були інструментами в Божих руках, аби застерегти царя Ахава та багатьох його родичів щодо наслідків їх відступництва. Цар Єгу також був своєрідним способом Господа розправитись з цією династією, так як царі не каялись у своїх гріхах.

а. Помазання царя Єгу (9:1-10)

9:1-3. Господь уповноважив пророка Іллю, аби він помазав Єгу царем над Ізраїлем (див. 1 Царів 19:16), та це зобов’язання перейшло до послідовника пророка Іллі пророка Єлисея, який, в свою чергу, доручив це завдання одному з пророчих учнів, що знаходився під його опікунством. Підперізування (див. 2 Царів 4:29) насправді дозволяло людині рухатись без жодного зволікання, швидко та прудко, а посудину з олією учень мав використати, щоб помазати Єгу, який досі після битви знаходився в Рамоті гілеадському, на східному березі ріки Йордан (див. 8:28-29). Насправді Єгу був отаманом армії царя Йорама (див. 9:5). Помазання ж мало відбутись таємно, як і зазвичай. Виливання оливкової олії на голову було цілком символічним; це означало, що на людину, яку помазують, сходить Дух Господа, щоб надати їй можливості царювати (див. 1 Самуїла 16:13), а виголошення волі Божої для царя лишень доповнювало всю цю процесію. Так, настанови царя Єгу тут описані досить коротко (див. 2 Царів 9:3), проте вони більш доповнені згодом (див. вірші 6-10).

9:4-10. Отож молодий...пророк...застав Єгу просто неба серед товариства інших військових отаманів, сказавши, що має щось передати йому один на один, отож отаман відвів пророчого учня в будівлю, де вони могли справді таємно поговорити. Тоді пророк помазав Єгу, як йому й було наказано, та пояснив, чому для цього Господь обрав саме його. Так, Єгу повинен був повністю винищити всю династію царя Ахава, що мало стати платою за кров Божих пророків та...слуг, пролиту з руки царівни Єзавелі. Отож Господь мав ретельно знищити всю лінію роду царя Ахава так, як і передбачав пророк Ілля (див. 1 Царів 21:21-22, 29), більше того, так само і цариця Єзавель мала померти за словом пророка (див. 1 Царів 21:23). Так, Бог раніше безжально стирав з лиця землі династії царів Єровоама та Вааси, і так мало статись тепер з родом царя Ахава.

За словами пророчого учня, цариця Єзавель мали з’їсти пси, ба того, воно мала так і залишитись не похованою; і те, і інше було надзвичайно принизливим для семітів. Коли ж молодий пророк виконав свою місію, він утік від царя Єгу та його товаришів так, як йому й сказав пророк Єлисей (див. 1 Царів 9:3). Можливо, так потрібно було зробити з огляду на переворот, що мав би незабаром початись та неминучих взаємодокорів, які часто закінчувались полоном невинних людей.

б. Оприлюднення помазання царя Єгу (9:11-13)

9:11-13. Те, що інші військові отамани назвали пророчого учня несамовитим, скоріше за все, стосується такої швидкої втечі пророка (див. вірш 19). Цар Єгу ж намагався змінити тему розмови, коли його товариші запитали про те, що ж все таки йому сказав учень. Він припускав, що те, що ці чоловіки знають пророка, є трохи дивним, проте, напевно, пророчого учня всього-на-всього видав його одяг. Певна річ, товариші царя Єгу не збиралися відступати; знаючи, що місія пророка була справді важливою, вони хотіли знати, що ж насправді сталось. Отож цар Єгу розповів, що його було помазано царем над Ізраїлем, тому то всі отамани негайно й влаштували невелику церемонію (див. 1 Царів 16:16). Вони вистелили свою одежу...під ним на голих сходах...засурмили та й загукали: “Єгу-цар!”. Таким ось був обряд оголошення когось царем (див. 2 Самуїла 15:10; 1 Царів 1:34, 39; Матея 21:7-9).

в. Змова царя Єгу супроти царя Йорама (9:14-16)

9:14-16. Батько царя Єгу Йосафат не був царем юдейським, хоч і мав таке саме ймення. Сам же цар Єгу приступив до планів виконання Божої волі щодо дому царя Ахава. Ізраїль отримав назад місто Рамот гілеадський від араміїв відколи цар Ахав зазнав там поразки від рук Бен-Гадада ІІ (див. 1 Царів 22:29-40). Захищаючи його від арамійського агресора під командуванням Хазаела, царя Йорама було насправді поранено. Отож він повернувся до Єзреелю, аби вигоїти рани і видужати. Можливо, що свою заяву (див. 2 Царів 9:15) цар Єгу зробив при проголошенні його царем (див. вірш 13). Так чи інакше, в його плани входило прибути в Єзреель та вчинити розправу над царем Йорамом до того, як цар почув би про проголошення Єгу царем від його людей та до того, як цар Йорам міг би підготуватись до оборони.

г. Цар Єгу відправляється в Єзреель (9:17-20)

9:17-20. Вартовий помітив відділ царя Єгу, що наближався...задовго до того, як він зміг впізнати, що то був саме цар Єгу та його люди. Ймовірно, що він побачив хмару пилу на горизонті та зробив висновок про наближення справді великої кількості вершників. Побоюючись, що це можуть бути арамії, або ж погані новини з Рамоту, цар Йорам наказав своєму верхівцю перехопити їх та дізнатися, хто вони такі. Отож слуга царя Йорама зустрів царя Єгу та передав його питання, однак відповідь того була досить заспокійливою. “Що тобі до миру?” в даному випадку означає “Не переймайся цією ситуацією”. Таким чином, цар Єгу сказав посланцю слідувати з ним до Єзреелю.

Тоді цар, після того, як перший посланець не повернувся до Єзреелю з хоча б якимись новинами, відіслав туди вже свого другого верхівця. Проте відповідь царя Єгу на його питання була ідентичною попередній. Та з наближенням відділу до міста вартовий помітив, що головний цього жене колісницю неймовірно швидко, наче навіжений (див. “Навіжений”, вірш 11). А оскільки така їзда була характерною саме царю Єгу, то сторожовому башти вдалось легко його розпізнати. Між іншим, цар Єгу був нащадком, але не безпосереднім сином Німші.

д. Цар Єгу вбиває царя Йорама (9:21-26)

9:21-23. Вважаючи, що цар Єгу приніс погані новини щодо битви під Рамотом гілеадським (інакше б посланці поспішали назад до Єзреелю з гарними вістями), цар Йорам приготувався вирушити назустріч царю Єгу та особисто дізнатись останні новини якомога швидше. Насправді, він не очікував жодного повстання супроти нього та так переживав за хід війни, що рушив до відділу царя Єгу, незважаючи на свої поранення. Його ж гість, цар Ахазія, приєднався до свого дядька на власній колісниці, і вони зустріли царя Єгу на полі Навота (див. 1 Царів 21).

Запитання царя Йорама “Чи з миром Єгу?” означало тоді “Чи панує ще мир в Рамоті?” та вказувало на те, що сам цар досі не мав жодного уявлення щодо намірів царя Єгу, чия відовідь, однак, викрила, що він повернувся до царя вже в якості його супротивника. Він також дав інше забарвлення значенню слова “мир”. Так, саме поклоніння ідолам та відьомство цариці Єзавелі призвели до розрухи в мирові між Богом та ізраїльтянами і саме через це цар Єгу був налаштований супроти її сина царя Йорама (див. Вихід 22:18; Второзаконня 18:10-12). Коли ж цар Йорам розвернув свою колісницю, аби втекти, він прокричав попередження до царя Ахазії. До речі, слово “відьомство” перекладається як kͤšāpîm (дослівно - “заклинання”), яке використовується в Старому Завіті всього лиш в цьому місці, а також в Ісаї 47:9, 12; Міхея 5:12; Наума 3:4. Загалом, його значення наступне - пошук, витяг інформації з демонічних сил, отож не дивно, що вплив цариці Єзавелі на весь Ізраїль був таким спустошливим!

9:24-26. Цар Єгу, беззаперечно, застав царя Йорама зненацька; отож очевидно, що цар не вдягнув своїх обладунків. Тому цар Єгу без жодних зусиль вистрілив зі свого лука стрілою, що й призвело до смерті царя. Цар Єгу також нагадав Бідкарові, своєму осавулові, про те пророцтво, що його вони обидвоє чули з вуст пророка Іллі (див. 1 Царів 21:17-19). Власне, вони і стали його виконавцями. А слова самого царя Єгу лишень підтвердили той факт, що його не було відомо раніше напевно – цариця Єзавель вбила не тільки Навота, а і його синів. Цар Єгу був пильним щодо послуху та беззаперечного виконання слова Господа, за яким прийшов кінець четвертій царській династії Ізраїлю.

е. Цар Єгу вбиває царя Ахазія (9:27-29)

9:27-29. Два згадування долі царя Ахазії (див. 2 Царів 9:27-29; 2 Хронік 22:9) здаються на перший погляд суперечливими, проте їх можна узгодити. Очевидно, цар Ахазія...рятувався втечею з Єзреелю, рухаючись на південь до міста Бет-Гагган. Єгу ж, у свою чергу, та його люди переслідували царя Ахазія і поранили...біля Ївлеаму. Скоріше за все, втікаючому вдалося все ж дібратись до Самарії, де він пробув деякий час (див. 2 Хронік 22:9), проте слуги царя Єгу розшукували його, знайшли, а опісля привели царя Ахазія, ймовірно, в Єзреель, де, можливо, цар Єгу поранив його знову. Проте царю Ахазію вдалося втекти на захід, до міста Мегіддо, де він і помер (див. 1 Царів 9:27). Тоді люди царя Єгу принесли царське Ахазієве тіло назад до Єрусалиму, де його було поховано на царському кладовищі. Так, одинадцятим роком царя Йорама був вісімсот сорок перший рік до Р.Х.

Д. Правління царя Єгу, лихого правителя ізраїльського (9:30-10:36)

Оскільки згадок коронації царя Єгу перед всім народом ізраїльським не існує, то прийнято вважати початком його царювання рік смерті царя Йорама (себто, 841 рік до Р.Х.).

1. ЦАР ЄГУ ВБИВАЄ ЦАРИЦЮ ЄЗАВЕЛЬ (9:30-37)

9:30-31. Цариця Єзавель дізналась про смерть свого сина ще до того, як цар Єгу повернувся до Єзреелю. Отож почувши про його повернення в місто, вона підмалювала собі очі та прикрасила голову, а це, очевидно, вказує на той факт, що вона передбачала свою смерть і хотіла постати перед царем Єгу розкішною царицею та не менш гідно піти з цього життя. Тоді вона звернулася до царя Єгу, і той увійшов через міські ворота, що знаходились прямо під її вікном. Слова цариці Єзавель були насправді їдкими та саркастичними; так, вона залишалася зверхньою аж до кінця своїх днів. Можливо навіть, що вона шукала шляхів присоромлення царя Єгу, коли запитувала, чи прийшов він з мирним задумом (див. вірші 18-19), причому очевидним залишався той факт, що цар Єгу прийшов з метою винищити цілу династію. Що ж до Зімрі, то він також повстав свого часу проти власного повелителя, Ели (див. 1 Царів 16:9), та всього через тиждень і сам загинув через дії Омрі, царя, що започаткував династію царя Ахава (див. 1 Царів 16:18-19). Цариця Єзавель же мала на увазі, що повстання царя Єгу приведе його до такої ж вірної погибелі, як привело до неї повстання Зімрі. Це легше прослідкувати в іншому перекладі слів цариці Єзавелі, які дослівно означають наступне - “Чи з миром був Зімрі, вбивця свого пана”?

9:32-33. Насправді слуги цариці Єзавелі не були прихильними до цариці, відтак декілька скопців, що прислуговували їй, були зовсім не проти допомогти цару Єгу, а тому відразу по його команді скинули повелительку з вікна. Скоріше за все, вікно цариці Єзавелі знаходилось на другому поверсі, а то й вище, отож коли її тіло вдарилось об землю, кров бризнула на мур (очевидно, міський; див. 1 Царів 11:23) та коней царя Єгу.

9:34-37. Опісля ж того, як цар Єгу проїхав колісницею по тілу цариці Єзавелі, він рушив далі, вглиб міста, де й, власне, поживився. Так, він був настільки задоволений скоєним, що навіть нещодавнє кровопролиття не зіпсувало його апетиту. Очевидно, спершу він не пам’ятав пророцтва Іллі щодо долі цариці Єзавелі, оскільки пізніше він віддав наказ, аби колишня цариця була похована, все ж беручи до уваги той факт, що вона була дочкою царя (див.1 Царів 16:31), хоча й проклятущою - проклятою Господом Богом за всі злодіяння. Та до того часу, як слуги царя Єгу, що мали закопати її тіло, прибули, дикі собаки вже розірвали труп цариці Єзавелі на шматки та не знайшли нічого з неї, окрім як черепа…,ніг та...рук. Коли ж вони доповіли про побачене своєму пану, цар Єгу відразу ж згадав пророцтво Іллі (див. 1 Царів 21:23). За іронією долі цариця Єзавель, на чиїй совісті були смерті Навота та його синів, що незаслужено пішли з життя за її наказом, тепер сама загинула принизливою, негідною цариці смертю, та, вже цілком заслужено, на тому місці, що було колись виноградником Навота. До слова, воно належало до того ж клаптика землі, де раніш Бідкар викинув тіло сина Єзавелі царя Йорама (див. 2 Царів 9:25-26).

Коментар царя Єгу щодо пророцтва (див. вірш 37) є цілком співзвучним зі словами пророка Іллі. Так, абсолютна неповага царя до цариці Єзавелі, що проявилася в її погибелі, відображає те, якою для Господа та царя Єгу, разом з усіма Божими людьми Ізраїлю, була ця жорстока грішниця, що як безпосередньо, так і опосередковано відповідала за таке велике віровідступництво та злодіяння серед Божих людей.

2. ЦАР ЄГУ ВБИВАЄ РІДНИХ ТА ДРУЗІВ ЦАРЯ АХАВА (10:1-11)

10:1-3. Тим часом в Самарії, столиці Ізраїлю, продовжували жити сімдесят синів (тобто, нащадків) царя Ахава, отож цар Єгу, маючи намір винищити кожного, хто теоретично міг стати послідовником царя Ахава, написав листи до ізраїльських князів, що не належали до роду попереднього правителя, проте представляли собою чиновників Єзреелю (можливо, відповідальних за зимовий палац в Єзреелі; див. 1 Царів 21:1; 2 Царів 8:29), а також старших (значних) Самарії та інших, що були наставлені попереднім царем, аби оберігати молодих нащадків царської династії та виховувати їх належним чином (див. 10:6). Таким чином, цар Єгу запропонував, щоб ці люди, які, як йому здавалось, мали б залишатись прихильними до династії царя Ахава та налаштованими супроти нього самого, обрали нового царя серед Ахавових синів. Так, цар Єгу випробовував їх, запропоновуваши новообраному царю та його місту боротись проти нього. Замість того, аби вводити до бою величезні армії, лідери прадавнього Близького Сходу інколи сходились на тому, що в битву варто вступати лишень двом людям, хід боротьби яких якраз і вирішував, яка ж династія візьме на себе правління (див. 1 Самуїла 17:8-9; 2 Самуїла 2:9). Цілком можливо, що цар Єгу добивався саме цього, або ж він мав на меті вступити у війну проти всього дому царя Ахавового та міста Самарії.

10:4-8. В будь-якому випадку, чиновники, значні міста та опікуни були налякані, оскільки знали, що, так чи інакше, цар Єгу б переміг таку битву. Так, він був могутнім та успішним командиром армії, за плечима якого вже були смерті двох царів - Йорама (див. 9:24-26) та Ахазії (див. 9:27). Отож, не маючи жодного особистого зв’язку із династією царя Омрі, чиновники вирішили стати вірними царю Єгу, повідомивши йому, що виконають будь-які його вказівки.

Таким чином, цар Єгу негайно надіслав доручення, наказуючи їм вбити кожного з сімдесяти послідовників царя Ахава та принести їхні голови йому в Єзреель протягом наступного дня. Отож чиновники зробили все саме так, як їм вказав новий цар. Коли ж голови царських синів були зібрані, цар Єгу наказав скласти їх...у дві купи при вході в...браму Єзреелю, де вони залишались всю ніч. На прадавньому Близькому Сході така практика складання в кучу голів переможеної сторони при міській брамі була досить ефективним способом продемонструвати підкорення ворога.

10:9-11. А рано-вранці цар Єгу скликав усіх жителів Єзреелю до міської брами, запевнив містян у їх же безвинності щодо смерті царя Йорама (назвавши його своїм паном) та взяв усю відповідальність за скоєне на себе. Такий хід мав би дати царю Єгу психологічну перевагу над людьми, адже новий цар зізнався у всьому, звинувативши себе, а не їх.

Як виявилось згодом, все це було частиною стратегії царя Єгу, оскільки він оголосив власну непричетність та невігластво щодо того, що синів Ахава було вбито. Так, це все було справою рук чиновників та інших значних, поставлених свого часу царем Ахавом, проте цар Єгу не розповів людям, що все це було зроблено саме за його наказом. А зважаючи на те, що він був чесним з містянами щодо власної причетності до вбивства царя Йорама, люди припускали, що й щодо його безвинності в масовому вбивстві царських Ахавових нащадків він теж з ними чесний та щирий. Опісля ж цар Єгу здобув прихильність народу, ідентифікуючи себе з Богом і Його пророком та стверджуючи (небезпідставно), що він є виконавцем пророцтва Іллі, в якому йшлось про те, що дім царя Ахава (себто, його династія) буде повністю винищений. Таким чином, цар Єгу здобув чималу підтримку серед людей за свій задум вирізати чиновників Самарії, що раніш вбили синів царя Ахава (див. 2 Самуїла 1:14-15). Так, цар Єгу викоренив нащадків царя Ахава в Самарії та Єзреелі, що було погоджено Господом, але він також знищив всіх його князів (тобто, чиновників; див. вірш 1), близьких друзів , знайомих, а також жерців, на що Бог не давав згоди і за що, власне, Господь згодом засудив династію царя Єгу (див. Осії 1:4). В намаганні знищити все пов’язане з попереднім царем Єгу вбив багато невинних людей, які, безумовно, могли б допомогти йому стати кращим правителем, аніж він насправді був.

3. ЦАР ЄГУ ВБИВАЄ РОДИЧІВ АХАЗІЇ (10:12-14)

10:12-14. Подорожуючи на південь з Єзреелю до Самарії, цар Єгу та його люди зустріли по дорозі товариство сорока двох чоловіків, які, як дізнався новий цар та його слуги, були родичами Ахазії, царя юдейського, та які збирались прибути в Єрусалим, щоб відвідати інших родичів царя, серед яких мала бути й цариця Єзавель. Очевидно, вони досі не відали нічого про переворот, що його вчинив цар Єгу, проте, незважаючи на це, новий цар відразу ж схопив їх як частину дому царя Ахавового та вбив невинних чоловіків біля криниці, не помилувавши нікого. Не всі з цих людей були кровними родичами царя Ахава; деякі з них всього лишень були одруженими з кимось, хто належали до його династії, але для царя Єгу це не мало жодного значення (див. вірш 11). В 2 Книзі Хронік 22:8 цих чоловіків названо “князями юдейськими” та “синами братів Ахазії”.

4. ЦАР ЄГУ ВБИВАЄ РЕШТУ ДОМУ АХАВОВОГО (10:15-17)

10:15-17. Продовжуючи свою подорож, цар Єгу зустрів по дорозі Йонадава, сина Рехава, що був палким прихильником Господа та ревним виконавцем Закону Мойсея ( див. Єремії 35:6-7) та саме направлявся, аби зустрітися з новим царем. Зустрівши Йонадава, цар Єгу дізнався, що той підтримує його в намаганні очистити край від впливу Ахавового віровідступництва. Так, подавання руки та надання місця в колісниці були знаками згоди та взаємовіддачі, отож новий цар запропонував своєму помічнику приєднатись до нього та разом рушити до Самарії, аби побачити старання царя Єгу в ім’я Господа Бога на власні очі. Таким чином, після прибуття, цар Єгу продовжив вбивати всіх, хто ще зостались з дому царя Ахава в знак виконання пророцтва Іллі (див. 1 Царів 21:21).

5. ЦАР ЄГУ ВБИВАЄ ПОКЛОННИКІВ ВААЛА (10:18- 28)

10:18-23. Згодом цар Єгу скликав спеціальне зібрання людей Ізраїлю під приводом того, що він збирається принести велику жертву та вшанувати...Ваала, а відбутись все мало в центральному храмі Ваала, що його побудував цар Ахав у Самарії (див. 1 Царів 16:32). Кожен ідолопоклонник повинен був прийти на це дійство. Очевидним є той факт, що справжні релігійні вірування царя Єгу не були досі відомі широкому загалу. Йонадав (див. 2 Царів 10:15) же мав змогу бути поруч біля царя Єгу та спостерігати за його приготуваннями. Так, новий цар ужив всіх заходів, аби на так званому святі не були присутні, а згодом і вбиті послідовники справжнього та істинного Бога, та водночас аби жоден з поклонників Ваала не зумів втекти.

10:24-28. Цілком можливо, що сам цар Єгу не брав особисто участі у жертвоприношенні та всепаленні, що їх робили жерці Ваала; вчинити так означало звести нанівець всі його спроби заручитись підтримкою вірних Господу в Ізраїлі. Звісно, це він запропонував всепалення, але зробив це цар Єгу з метою саме встановити пастку для Ваалових жерців. Згодом він віддав наказа своїм вартовим та осавулам (а було їх вісімдесят) ввійти до храму та вбити всіх поклонників Ваала, потім витягти звідти священні стовпи...спалити їх, цілком можливо, аби зневажити, і вже тоді зруйнувати. Ймовірно, що мова йде про два священних стовпи, оскільки для їх опису в оригіналі було використано два різних слова у віршах 26 та 27. Так, якщо перший “стовп”

був насправді дерев’яним ідолом, то другий - головним образом Ваала, можливо, присвяченим йому стовпом конусоподібної форми.

Така розправа Єгу завершила викорінення поклоніння Ваалові в Ізраїлі, яке свого часу розпочав пророк Ілля. Таким чином, новий цар був своєрідним інструментом втілення справедливості в Божих руках.

6. ПОГЛЯД НА ДІЯЛЬНІСТЬ ЦАРЯ ЄГУ (10:29-31)

10:29-31. Хоча цар Єгу й вбив Ваалових жерців, він все ж повністю не дослухався до голосу Господнього, оскільки продовжував ідолопоклонську діяльність царя Єровоама з шанування золотих бичків у Бетелі й у Дані.

Через те, що він послухав Бога, вчинивши справедливу розправу над династією царя Ахава, Господь пообіцяв йому, що всі наступні чотири покоління його нащадків будуть правити як царі Ізраїлю. Отож, ними в подальшому стали царі Йоахаз, Йоас, Єровоам ІІ та Захарій. Безсумнівно, Божа милість до царя Єгу була б ще більшою, якби його серце повністю належало Всемогутньому, і навіть незважаючи на це, він все ж започаткував п’яту царську династію Ізраїлю.

7. ВТРАТИ ЦАРЯ ЄГУ (10:32-36)

10:32-36. За неповну відданість Богові царя Єгу та весь Ізраїль поплатились втратами земель. Так, правління нового царя можна було б охарактеризувати як постійний безлад та хаос, адже, насправді, цар Єгу не був могутнім правителем. Його управління було ознаменоване соціальними та економічними порушеннями, і як арамії, так і ассирійці принижували Ізраїль за часів його керування державою. Хазаел, цар арамійський, відібрав у Ізраїлю весь Гілеад-край, а пізніше навіть здійснив набіги на цю територію, а саме на захід від Йордану (див. 12:17-18; 13:7). До того ж, до атак Хазаела, Ассирія на чолі з Шульману-ашаредом ІІІ змусила царя Єгу підкоритись їй та платити данину. Так, на барельєфі Шульману-ашареда ІІІ, так званому “Чорному обеліску” зображений цар Єгу, що саме підкорюється противнику. До сих пір це залишається єдиним зображенням ізраїльського царя.

Цар Єгу міг би використати досвід вправних значних, яких він без потреби вирізав усіх до одного (див. 10:11), а його безсердечність та хитрість, скоріше за все, підірвали віру в нього навіть у найближчих соратників. Союз, який об’єднував та зміцнював обидві сторони - Юдею та Ізраїль, був розірваний разом зі смертю юдейського царя Ахазії, тим часом як договір з Ханаанським краєм також закінчився, коли руками царя Єгу було вбито царя Йорама, царицю Єзавель та Ваалових пророків. Саме таким чином Господь почав зменшувати розміри, міць та велич Ізраїлю за часів правління царя Єгу, який загалом правив цією державою...28 років (841-814 роки до Р.Х.).

Генеологічна таблиця роду цариці Аталії

Е. Правління Аталії, лихої цариці юдейської (11:1-20)

Насправді, Аталія незаконно заволоділа троном повелителя юдейського. До того ж, вона стала єдиною царицею юдейського краю та була найбільшим поборником поклоніння Ваалу серед всіх правителів за всі часи.

1. ВРЯТУВАННЯ ЙОАСА (11:1-3)

11:1. Аталія була матір’ю юдейського царя Ахазія, якого цар Єгу вбив (див. 9:27-29; 2 Хронік 22:9) у 841 році до Р.Х. Вона також була дочкою царя Ахава та цариці Єзавелі і сестрою Ахазії та Йорама, що успішно царювали в Ізраїлі опісля смерті батька. До того ж, Аталія була дружиною царя Йорама юдейського, що помер від кишкової недуги (див. 2 Хронік 21:18-19). Інші її сини були вбиті під час набігів філістимлян та арабів (див. 2 Хронік 21:17), а тепер вже й для неї самої з’явилась можливість посісти трон, отож Аталія, на противагу Божій волі, аби нащадки Давидові правили Юдеєю завжди (див. 2 Самуїла 7:16), вирішила вигубити всіх своїх внуків.

11:2-3. Та Єгошева, дочка чоловіка Аталії царя Йорама (проте не рідна дитина самої Аталії), була сестрою царя Ахазія юдейського. Отож вона взяла одного з його синів, Йоаса, та заховала його, так що Аталія не погубила його життя, як життя інших дітей. Загалом, під час шестирічного правління лихої цариці (841-835 роки до Р.Х.), тітка молодого царя вберігала його, ховаючи у храмі Господа, де її чоловік, Єгояда, був священиком (див. 2 Хронік 22:11). (Див. “Генеологічну таблицю роду цариці Аталії”). А оскільки відомо, що Йоас став царем у віці семи років (див. 2 Царів 12:1) і те, що Єгошева приховувала його від Аталії шість років, то очевидним є той факт, що коли його було сховано, майбутньому царю юдейському був один рік від роду.

2. НАМІРИ ЄГОЯДИ (11:4-8)

11:4-8. Як розпочався сьомий рік царювання Аталії, священик Єгояда таємно скликав до храму Соломонового військових командирів з певним рівнем повноважень (кожен з яких керував сотнею солдатів), каріїв ( або ж керетіїв [див. коментарі до 2 Самуїла 8:18] і, можливо, фінікійських (ханаанських) найманців ) та вартових (дослівно “найманців”, що, цілком можливо, були царською охороною). Всі вони були налаштовані супроти цариці Аталії, отож священик показав їм маленького Йоаса, на той час семилітнього (див. 2 Царів 12:1), аби запевнити їх в тому, що насправді в краї існував законний спадкоємець трону. Опісля цього Єгояда розповів про свій план помазати Йоаса як царя юдейського, а вартові (що складались з священиків та левітів (див. 2 Хронік 23:4) мали розділитись в суботу на три групи - одна мала знаходитись в палаці, друга - біля брами Сур, що коло храму і третя - при брамі позаду вартових, звідки міг прийти супротив, а решта ж, що відходили в той день, повинні були охороняти храм. Сама ж церемонія повинна була відбутись при зміні вартових у суботу, коли на площі біля храму мало бути чимало людей, можливо, через якесь святкування. Хлопчика мали охороняти солдати і кожен, хто збирався продертись крізь їх ряди, мав бути вбитий. Так, вартові повинні були оберігати Йоаса ціною власних життів, допоки майбутнього царя проводили з храму до місця коронації, що знаходилось у внутрішньому дворі храму.

3. КОРОНАЦІЯ ЙОАСА (11:9-12)

11:9-11. В погоджений день військові командири зробили так, як було їм сказано, а Єгояда роздав їм спеціальні списи та щити, що зберігались в храмі та використовувались для урочистих подій. Саме вони мали допомогти зрозуміти простим людям, що має відбутись офіційна та важлива коронація. А оскільки храм був повернутий на схід, вартові, очевидно, зробили напівкруглу арку навпроти будівлі від північно-східного до південно-східного кутків, таким чином утворюючи захищену територію на внутрішньому дворі храму, де мало відбутись помазання царя.

11:12. Тоді Єгояда вивів Йоаса з храму, де він проживав, до захищеного місця внутрішнього двору, поклав царський вінець на його молоду голівку, подарував відпис завіту (Мойсеєвого Закону або ж його частину; див. Второзаконня 17:18-19) та проголосив його царем. До того ж, під час церемонії, скоріше за все, десь на початку, священик також помазав Йоаса олією, що символізувало наділення царя божественною силою (див. 2 Царів 9:6). Безсумнівно, Єгояда запланував цю коронацію на той час, коли її змогли побачити на власні очі так багато людей, наскільки це тільки було можливо, отож коли царя було короновано, люди здійняли шум, плескали в долоні...та гукали “Нехай живе цар!”.

4. СТРАТА АТАЛІЇ (11:13-16)

11:13-14. Вперше Аталія дізналась про план Єгояди, коли почула щум святкування, тому цариця вийшла з палацу до храму, аби дізнатись, що ж відбувається. На її подив, вона побачила маленького Йоаса (царя) з царським вінцем на голівці, що стояв біля колони коло східної брами внутрішнього двору храму на місці, що зазвичай цар займав, звертаючись до народу на території храму (див. 2 Хронік 23:13). Платформа з підвищенням надавалась царю, аби він стояв на ній під час візитів до храму з приводу святкувань (див. 2 Царів 23:3; 2 Хронік 6:13). Ось і тепер цар Йоас стояв на такому узвишші, отож цариця Аталія в одну мить все зрозуміла, роздерла на собі одежу, що вказувало на її великий відчай (див. 2 Царів 2:12; 5:7; 6:30) та закричала “Змова! Змова!”.

11:15-16. Те, що вчинив Єгояда, не можна вважати зрадою, оскільки цар Йоас справді був законним спадкоємцем трону юдейського, в той час як Аталія не мала бути правителькою хоча б тому, що не була кровним нащадком Давида. Відтак саме її можна звинуватити у зраді. З цієї причини священик Єгояда повелів, аби сотники заарештували царицю, вивели її з двору святині під охороною та вбивали кожного, хто хоч трохи намагатиметься допомогти їй. Так, убивство на території храму не було дозволеним, оскільки це було місце поклоніння Господу (див. 2 Хронік 24:20-22). Аталію ж було позбавлено життя мечем на місці, де коні входили на територію палацу (кінська брама; див. 2 Хронік 23:15). Ось так закінчилось життя однієї з найбільш лихих жінок Святого Письма, справжньої дочки своєї матері цариці Єзавелі.

5. ЄГОЯДА ЗВІЛЬНЯЄ КРАЙ ВІД ПОКЛОНІННЯ ВААЛУ (11:17-20)

11:17. До всього, Єгояда привів людей у повторне освячення до Господа та Його завіту, даного пророком Мойсеєм (див. Второзаконня 4:20; 27:9-10), від якого вони ухилялись з часів царя Йосафата, а також уклав новий завіт між царем та народом, який полягав у тому, що цар Йоас вестиме його згідно Закону Мойсеєвого, а люди, в свою чергу, будуть слухатись царя (див. 2 Самуїла 5:3).

11:18-20. Тоді народ зруйнував...храм Ваала, що був збудований у Єрусалимі та використовувався Аталією, аби поширювати поклоніння ідолу в юдейському краї. Люди також знищили жертовники та ідолів, яких у храмі цьому було чимало, а до того ще вбили навпроти вівтарів головного жерця Ваалового Маттана. Це продемонструвало намірену неповагу до лжевірувань язичницьких поклонників, що територія храму була священним місцем їх укриття.

І аби уникнути подібних дій зі сторони відданих Ваалу, Єгояда...настановив сторожу до Соломонового храму. Під кінець церемонії коронації люди, очолювані Єгоядою та його вартовими, провели нового царя до його палацу, де він і посів свій трон. Тоді юдейський народ, всі як один, надзвичайно радів тому, що знову їх краєм правитиме нащадок Давидів та поклоніння справжньому та істинному Ягве знову законне. Безлад, що панував весь цей час за правління Аталії, зник і місто було знову тихим та спокійним (задля більших деталей щодо правління Аталії див. 2 Хронік 22:10-23:15).

Оскільки цариця Єзавель пропагувала поклоніння Ваалу в Ізраїлі, не дивно, що її дочка поширювала його в Юдеї. Під час правління Аталії як цариці преклоніння перед Ваалом набуло небачених досі масштабів у Південному Царстві, проте воно ніколи не мало такого впливу в юдейському краї, як в ізраїльському саме через більшу відданість Господу деяких царів Юдеї.

Є. Правління Йоаса, доброчестивого царя юдейського (12:1-12:21)

Початок царювання царя Йоаса ознаменовує початок понад столітнього безперервного правління чотирьох царів, що вважалися доброчестивими - Йоаса, Амаcії, Азарії та Йотама, і хоч жоден з них не був настільки хорошим правителем для Юдеї, як Йосафат, Єзекія чи Йосія, але загалом за часів царювання їх чотирьох узгоджене з Богом управління державою справді продовжувалось найдовше за всю історію Юдеї.

1. ДОБРОЧЕСТИВІСТЬ ЦАРЯ ЙОАСА (12:1-12:3)

12:1-12:3. Цар Йоас був насправді наймолодшим царем, що посів трон юдейський, адже на той момент йому було всього сім років. Його правління почалося в 835 році до Р.Х. та закінчилося у 796 році до Р.Х., сорока роками пізніше. Він був сином царя Ахазії та жінки на ймення Цівея з Версавії, що знаходилась у південній частині Юдеї.

Цар Йоас же виконував волю Господа доти, допоки жив його наставник - священик Єгояда, але опісля його смерті відвернувся від слідування Богові. Під час його років відданості Господові цар Йоас був гожим правителем, проте він не зніс узвишшя (що робили більшість царів юдейських; див. коментарі до 1 Царів 22:43), де народ жертвував та приносив воскурення на противагу Закону Мойсеєвому (див. Второзаконня 12:2-7, 13-14). Такі узвишшя могли розглядатись царем Йоасом як відносно неважливі, власне, як вважались і його попередниками.

2. ВІДНОВЛЕННЯ ХРАМУ ЦАРЕМ ЙОАСОМ (12:4-16)

12:4-9. Цар Йоас також мав наміри відновити храм Соломона, що був вже досить занедбаний та піддався значній шкоді за часів правління Аталії (див. 2 Хронік 24:7). Це був перший намір відновлення святині, що про нього записано в 1 та 2 Царів. Цар планував використовувати кошти, віддані людьми при черговому переписі як викуп за свої душі (див. Вихід 30:11-16), як клятвенні викупи (або ж викупи згідно віку; див. Левіт 27, Числа 30) або ж як добровільно принесені викупи, але його план не спрацював. Очевидно, дохід з цих постійних джерел був недостатнім, аби утримувати священиків і левітів, а також платити за відновлення храму.

Нетерплячість царя Йоаса з священиками, що були відповідальні за збір грошей (див. 1 Царів 12:7; 2 Хронік 24:5) можна пояснити тим, що вони, можливо, не хотіли виділяти жодні кошти з тих, що йшли на їх підтримку. До того ж, вони використовували гроші, дані їм священицькими скарбівниками для звичних витрат на користь святині, що, скоріше всього, було законно. Отож цар Йоас наказав їм припинити брати гроші з викупів та дарів з такою метою, оскільки він запроваджував нову процедуру - тепер священики мали передавати зібране новим шляхом іншим людям, що були відповідальні за нагляд над відновленням храму. І священики погодились розділити цей проект реставрації від звичних постійних служб святині та дозволити іншим людям бути відповідальними за відновлення.

12:10-17. Отож, за вказівками царя Йоаса Єгояда...пробив дірку в накривці великої дерев’яної скриньки та поставив її на північному боці вівтаря всепалень на внутрішньому дворі храму, опісля чого священики вкинули туди всі гроші, що їх люди принесли для відновлення святині. А коли...скринька наповнювалася коштами, царський писар та первосвященик...лічили гроші...та розкладали в мішки, де й зберігались, допоки не потрібно було розрахуватись за матеріали, працю, або ж за інші витрати, пов’язані з проектом реставрації.

Спершу ці гроші не використовувались для внутрішнього оснащення храму всім необхідним (див. вірш 14), проте пізніше надлишок отриманих коштів якраз використали з такою ціллю (див. 2 Хронік 24:14). До того ж, люди, що їм довірили видавати всі гроші на плату робітникам, поводилися надзвичайно чесно (так, високоморальність знову панувала в юдейському суспільстві з його наверненням до Господа). А гроші, отримані як жертва за переступ...та як жертва за гріх використовувалися для підтримки священиків, а не для проекту відновлення святині (див. 2 Хронік 24:4-14 як паралельний текст).

Варто згадати також про те, що декілька подій, які трапились за часів царювання Йоаса, висвітлені в 2 Книзі Хронік, проте не згадуються в 2 Книзі Царів. Так, Єгояда, первосвященик, помер в на рідкість похилому віці - сто тридцять років (див. 2 Хронік 24:15-16) і опісля того, як його голос затих, цар Йоас слідував порадам певних юдейських чиновників, що наставляли його робити речі, які пізніше вилились у відвернення царя від Бога. І коли так сталось, Господь відіслав пророків, аби застерегти народ (див. 2 Хронік 24:17-19). До того ж, син Єгояди, Захарія, також виголошував пророче попередження, але цар Йоас натомість лишень віддав наказа забити його за такий докір камінням до смерті (див. 2 Хронік 24:20-22).

3. ВИКУП ЦАРЯ ЙОАСА ДЛЯ ХАЗАЕЛА (12:18-19)

12:18-19. Хазаел, цар арамійський, розгромив Ізраїль за часів правління царів Єгу та Йоахаза (див. 13:3, 22), а потім притиснув південь уздовж узбережжя до Юдеї. Він також захопив філістимське місто Гат, що було раніш забране Юдейським царством (див. 2 Хронік 11:8). Опісля Хазаел відіслав військо супроти Єрусалиму і цей підрозділ повбивав “всіх старшин у народі” (див. 2 Хронік 24:23). Отож аби відкупитись від царя арамійського, цар Йоас віддав йому всі святі дари, що його предки та він самий...присвятили Господу, а також все золото, яке було в скарбницях Божого храму й у царському палаці (див. 2 Хронік 24:23), і, насправді, такий викуп змусив Хазаела відступити з військом. Загалом же, цей випадок красномовно ілюструє всю тогочасну слабкість Юдеї, яка стала результатом відступництва від Господа царя Йоаса.

4. СМЕРТЬ ЦАРЯ ЙОАСА (12:20-22)

12:20-22. Оскільки арамійці сильно поранили царя Йоаса (див. 2 Хронік 24:25), очевидно, він поїхав задля видужання до Мілло, містечка, що знаходилось по дорозі до Сілли (місцезнаходження цих міст є наразі невідомим). Проте декілька його слуг, що замислили змову супроти нього через страту первосвященика Захарії (див 2 Хронік 24:26), вбили царя Йоаса в його ліжку. Вбивцями ж були Йозавад та Єгозавад, чиї матері, згідно з 2 Книгою Хронік 24:26 (див. відповідні коментарі) були ммонійкою та моавитянкою відповідно. Царя Йоаса було поховано в царському місті (Єрусалимі), але не в царському гробовищі (див. 2 Хронік 24:25), оскільки його не поважали так, як деяких його предків. Отож його син Амасія...унаслідував царський трон Юдеї.

Ж. Правління Йоахаза, лихого царя ізраїльського (13:1-9)

І знову місце розгортання подій переноситься до Північного Царства.

13:1-3. Цар Йоахаз розпочав своє правління на двадцять третьому році царювання царя Йоаса в Юдеї і керував державою протягом сімнадцяти років (з 814 р. до Р.Х. по 798 р. до Р.Х.). (двадцять третій рік царя Йоаса мало б, очевидно, означати, що цар Йоас розпочав своє правління у 837 до Р.Х., хоча насправді він розпочав його у 835 році до Р.Х. [див. таблицю “Царі юдейські й ізраїльські та Пророки часів до вавилонського полону євреїв” біля 1 Царів 12:25-33]; така різниця зумовлена різними системами датування, що використовувались у Юдеї та Ізраїлі, через що й утворилося відхилення в два роки у системах обрахування). Цар Йоахаз був сином Єгу, а столицею його була Самарія; під час свого царювання він слідував гріхам царя Єровоама (див. 2 Царів 10:29). В якості покарання Ізраїлю за непослух Закону Мойсеєвого Господь дозволив араміям панувати над ним. Цар Йоахаз же правив під час останніх років царя Хазаела та на початках царювання його сина царя Бен-Гадада ІІІ.

13:4-6. Саме через нестерпний гніт арамійців цар Йоахаз шукав допомоги Господа, і через співчуття до Його людей та незважаючи на цареве віровідступництво Бог дав ізраїльтянам визволителя. Скоріше за все, ним був ассирійський правитель Адад-нірарі ІІІ (813-783 роки до Р.Х.; див. таблицю “Царі Ассирії в Середньо- та Новоассирійському Царствах” біля Йони 1:2), що боровся проти Дамаску (власне, як і проти Тиру, Сидону, Мідії, Едому та Єгипту) та завдав йому поразки у 803 році до Р.Х. Отож арамійські воїни були змушені змінити курс на самозахист від ассирійських нападів, відтак Ізраїль уникнув розправи арамійців і люди могли повернутися до своїх...наметів та жити в злагоді. І хоч ізраїльтяни все ж були змушені платити данину Ассирії, народ та земля були вільними від нападів царя Хазаела та його воїнів. Проте така відповідь на благання допомогти не підштовхнула людей до покаяння у їхньому відступництві від Господа; так, навіть стовп Ашери - символ однойменної язичницької богині, супутниці Ваала, так і залишався стояти в Самарії.

13:7-9. Армія царя Йоахаза була винищена війнами з араміями, хоча й деякі вояки ізраїльського війська зникли безвісти під час правління Єгу (див. коментарі до 10:32-36). Часи “пороху під ногами (пороху на топтання)” минули та не повторювалися більш.

Коли ж цар Йоахаз помер, його було поховано в Самарії, а на його місце заступив син його цар Йоас.

З. Правління Йоаса, лихого царя ізраїльського (13:10-25)

Йоас був третім царем династії Єгу, що правив над Ізраїлем.

1. ПОГЛЯД НА ДІЯЛЬНІСТЬ ЦАРЯ ЙОАСА (13:10-13)

13:10-11. Коли цар Йоас взяв на себе керівництво державою Ізраїлем, цар з таким же іменем цар Йоас правив у Юдеї. Цар Йоас ізраїльський розпочав царювання у 798 році до Р.Х. і загалом правив державою протягом шістнадцяти років до 782 року до Р.Х., хоча після п’яти років царювання його син Єровоам ІІ став співправителем Ізраїлю. Цей цар продовжував релігійну політику віровідступництва своїх попередників та чинив лихе в очах Господніх.

13:12-13. Слова, якими зазвичай автор завершує оповідь про чергового царя, тут, в історії про царя Йоаса ізраїльського, з’являються досить рано. Це ж майже дослівно щодо цього правителя повторюється в історії про Амасію царя юдейського (див. 14:15-16); так, війна царя Йоаса супроти царя Амасії описується автором в частині про правління юдейського царя (див. 14:8-14). Цар Єровоам ІІ же сів на престолі...царя Йоаса, але, насправді, він фактично вже керував державою як співправитель протягом одинадцяти років до смерті батька.

2. ПРОРОЦТВО ЄЛИСЕЯ (13:14-21)

13:14. Тепер оповідь переривається задля історії пророка Єлисея, що страждав від смертельної недуги. Відтак з поваги до Божого чоловіка до нього навідався цар Йоас. Той факт, що правитель плакав над ним вказує на те, що незважаючи на його слідування шляхам царя Єровоама І (див. вірш 11), цар також поклонявся Ягве та передчував ту велику втрату, що її мав понести Ізраїль опісля смерті Господнього слуги. До того ж, цар вважав пророка важливішим за нього самого, називаючи того батеньком в справжній смиренності. А вимовляючи фразу “ізраїлева колісниця й коні”, цар Йоас мав на увазі, що розпізнає в пророку Єлисеї, а за ним і в Господові справжні міць та захист Ізраїлю супроти всіх його супротивників. До слова, пророк Єлисей і сам використовував ці слова, коли місія пророка Іллі була припинена Богом (див. 2:12).

13:15-17. З огляду на віру царя Йоаса пророк Єлисей поблагословив його обіцянкою перемоги; так, лук та...стріли були символами сили та успіху, що їх Господь мав дати правителю. Поклавши ж руку на лука, цар символічно ставав представником Господньої моці. До того ж, пророк Єлисей поклав свої руки на цареву руку, що означало наступне - сила, що її цар буде проявляти, є Божою силою, переданою через Його пророка.

Також царю Йоасу було сказано відчинити вікно на схід, яке виходило на ворожі арамійські війська під Афеком, так що він міг вистрілити. Послухавшись пророка, цар випустив з вікна на Арам стрілу, яка насправді символізувала здобуття царя Йоасом перемоги. Це ж підтвердили слова пророка Єлисея про те, що ця стріла означала тріумф над Арамом...під Афеком (див. 1 Царів 20:30) в Гілеад-краї.

13:18-19. Потім пророк Єлисей наказав царю взяти стріли, що залишились, та стріляти ними по землі (давньоєврейська фраза, що перекладається як бити по землі,скоріше за все, означає, що цар Йоас мав стріляти цими стрілами так, як стріляв першою раніш, а не зібрати всі в руці та бити ними об землю). Проте цар вистрілив всього трьома стрілами, а тоді зупинився, на що пророк Єлисей розсердився, адже таким чином правитель піддавав сумніву те, що Господь дасть йому так багато перемог, скільки було всього стріл. Цар Йоас зрозумів, що символізував вистріл першою стрілою, оскільки Божий чоловік пояснив йому. А дозволивши вистрілити цареві більшою кількість стріл, Бог через пророка Єлисея дозволяв йому здобути стільки перемог, скільки стріл було в його руках. Так, Господь запевнив царя, що він матиме успіх у боротьбі з ворогом через божественну підтримку, але, напевно, царю Йоасу здалось, що Бог не зможе або ж просто не зробить для нього так багато, як стверджував пророк. Така невіра і дає нам зрозуміти, чому пророк Єлисей не на жарт розізлився, адже цар Йоас не повірив Богу навіть відаючи про те, що саме йому пообіцяв Всевишній. Тоді пророк сказав царю, що якби він вистрілив більшою кількістю стріл, то Господь нагородив би його віру, подарувавши додаткові перемоги, які призвели б до суцільної розрухи Араму. Але оскільки сталося інакше, то тепер цар Йоас мав перемогти ворога всього лиш тричі (див. вірш 25).

13:20-21. Незадовго після описаного вище помер пророк Єлисей, чия діяльність тривала щонайменше п’ятдесят шість років (враховуючи час його роботи як слуги в пророка Іллі). Він був прикликаний наставником під час правління царя Ахава (яке завершилося у 852 році до Р.Х.), а помер під час царювання Йоаса (яке розпочалось у 798 році до Р.Х.). Пророк Єлисей, скоріше за все, був похований, як і більшість давніх ізраїльтян, у підземеллі чи в гробу (див. вірш 21), висіченого з каменю, опісля того, як його тіло загорнули в лляну тканину.

Деякий час опісля смерті пророка декілька ізраїльтян ховали тіло іншої людини на спочинок біля гробу пророка Єлисея, проте були налякані моавськими ватагами, які, очевидно, обкрадали всіх, кого тільки зустрічали. Отож, аби швидко втекти, ізраїльтяни, що несли гріб, зняли камінь з гробниці пророка Єлисея, вкинули туди тіло свого товариша та втекли. Коли ж нове тіло торкнулося пророкового Єлисеєвого, чоловік ожив та здійнявся на ноги. Очевидно, люди, які вкинули тіло, стали свідками того, що трапилось і вони, безсумнівно, поширили цю історію по всіх усюдах. Скоріш всього, це дійшло й до вух царя Йоаса, на кого, видається, чутка про чудо була націлена в першу чергу, адже таке потужне свідчення Божої сили, яка проявилась навіть через кості Його пророка, могло водночас як підбадьорити царя перед битвою з араміями, так і докорити йому за попередню невіру (див. коментарі до віршів 18-19).

3. ПЕРЕМОГИ ЦАРЯ ЙОАСА (13:22-25)

13:22-23. Навіть незважаючи на те, що цар Хазаел був зайнятий веденням боротьби з ассирійським суперником, він також придушував Ізраїль під час правління батька Йоаса царя Йоахаза. Але саме через завіт Господа з родоначальниками, Він прихильно та жалісливо турбувався про ізраїльський народ, відмовляючись вигубити його чи відкинути їх від свого обличчя. Це була обіцянка Бога, а не моральна чистота ізраїльтян, що спонукнули Господа бути милостивим, як підмічає автор, по сей день, тобто, до часу написання 1 та 2 Книг Царів.

13:24-25. Після того, як цар Хазаел...помер (у 801 році до Р.Х.), цар Йоас залучив до битви нового арамійського царя - Бен-Гадада ІІІ та переміг його тричі за словом Господнім, переданим через пророка Єлисея (див. вірш 19). А битва під Афеком, хоч її тут і не згадано, могла бути однією з трьох переможних битв для ізраїльтян. Отож, цар Йоас...відібрав назад за ці три сутички ізраїльські міста..., що їх втратив раніш його батько в битві з царем Хазаелом (див. вірш 3).

И. Правління Амасія, доброчестивого царя юдейського (14:1-22)

1. ПОЛІТИКА ЦАРЯ АМАСІЯ

14:1-6. Цар Амасія...розпочав царювати в Юдеї приблизно за рік опісля того, як цар Йоас став правителем Ізраїлю; він був достатньо юним, коли розпочав своє царювання - на той час йому було двадцять п’ять років, а правив юдейським краєм цар Амасія протягом довгого часу - двадцяти дев’яти років (з 796 року до Р.Х. до 767 до Р.Х.). Більшість цього часу правління його сина царя Азарії перекривало його власне (з 790 року до Р.Х. До 767 року до Р.Х.). Цар Амасій слідував прикладові свого батька царя Йоаса; він наче й заохочував поклоніння Господу, проте не зніс узвишшя (див. коментарі до 1 Царів 22:43), де люди поклонялись Богу супроти Закона Мойсеєвого (див. Второзаконня 12:2-7, 13-14). В порівнянні з царем Давидом, засновником цієї династії та найпотужнішим правителем юдейським, цар Амасія не досягнув такого рівня.

Згідно з Законом Божим (див. Второзаконня 24:16) цей цар не повбивав дітей вбивць свого батька, як зазвичай чинили правителі Близького Сходу; цих можливих повстанців він довірив у Господні руки.

2. ВІЙНА ЦАРЯ АМАСІЇ З ЕДОМОМ (14:7)

14:7. Ця війна з Едомом описана більш детально в 2 Книзі Хронік 25:5-16. Раніш Едом збунтувався проти юдейського контролю під час правління царя Йорама, і тепер цар Амасія хотів відновити його через те, що це царство надавало Юдеї доступ до південних торговельних шляхів. Отож битва відбулась у Солоній долині, болотистій місцевості біля південного кінця Мертвого моря (див. 2 Самуїла 8:13), а Села, перейменована царем Амасією на Йоктеел, пізніш була названа Петрою, містом-твердинею Едому, що було висічене зі справжніх гірських порід.

3. ВІЙНА ЦАРЯ АМАСІЇ З ІЗРАЇЛЕМ (14:8-14)

14:8-10. Будучи в дусі опісля перемоги над Едомом, цар Амасія вирішив кинути виклик Ізраїлю, якому раніше завдавав поразок цар Хазаел (див. 13:22); отож царська Амасієва пропозиція до царя Йоаса була насправді закликом до війни.

Ізраїльський цар відповів на такий виклик, виславши попередження царю Амасії у вигляді іносказання. На той час будяки та кедри були цілком звичними рослинами Ливану; так, припускалось в даному випадку, що цар Амасія - то будяк, а його опонент цар Йоас - кедр. Як дикі звірі могли легко розтоптати будяка, так і будь-хто охочий міг би з легкістю завдати поразки Юдеї. І хоч порада царя Йоаса залишатись вдома була справді слушною, проте ця історія зачепила гордість царя Амасії не на жарт, тому він ще більше взяв на себе обов’язки провести цю війну. Проте таке рішення було зумовлене, перш за все, Божою волею, адже в Його намірах була поразка юдеїв через те, що опісля перемоги над едоміями цар Амасія забрав їх ідолів у свій край, де й поклонявся їм (див. 2 Хронік 25:14, 20).

14:11-14. Та цар Йоас взяв ініціативу в свої руки і рушив на Юдею, де й зустрівся в битві з царем Амасією у Бет-Шемеші, що на віддалі п’ятнадцяти миль на захід від Єрусалиму. І юдейська сторона таки виявилась переможеною, її війська відступили, а цар Амасія був захоплений в полон. Опісля цар ізраїльський Йоас направився до самого Єрусалиму, де зробив пролом...на чотириста ліктів у міському мурі й забрав усе золото...срібло та інші цінні речі, що були в Господньому храмі та палаці, до того ж, захопив ще й заручників, після чого повернувся в Самарію. Очевидно, що коли в полон було забрано царя Амасію, його син Азарія почав правити в Єрусалимі як юдейський цар (в 790 році до Р.Х.).

4. СМЕРТЬ ЦАРЯ ЙОАСА (14:15-16)

14:15-16. Видається, що ця друга згадка щодо смерті царя Йоаса (див. 13:12-13) була додана сюди через незвичну ситуацію взяття царя Амасії в полон в Ізраїлі, адже коли цар Йоас помер (в 782 році до Р.Х.), царя Амасію випустили і він зміг повернутись до юдейського царства. А послідовником царя Йоаса став його син Єровоам ІІ.

5. СМЕРТЬ ЦАРЯ АМАСІЇ (14:17-22)

14:17-20. Цар Амасія (що помер в 767 році до Р.Х.) жив по смерті царя Йоаса (що помер у 782 році до Р.Х.) мінімум на п’ятнадцять років довше і по поверненні в Юдею зробив свого сина Азарію своїм же намісником. І таким чином вони ділили трон (з 790 року до Р.Х. до 767 року до Р.Х.) аж до смерті царя Амасії.

Люди, що вчинили змову супроти царя Амасії, є невідомими, проте це могли бути деякі з його власних слуг. Отож цар утік в Лахіш, колишнє царське місто на південному кордоні Юдеї, з якого він міг би втекти з країни, якби вороги царя не схопили його до цього. Таким чином, царя Амасію поховали в царському захороненні, що займає частину прадавнього Міста Давидового в Єрусалимі.

14:21-22. У 790 році до Р.Х., коли царя Амасію забрали в полон в Ізраїль, у віці шістнадцяти років юдейським краєм став правити його син цар Азарія. А коли його батько помер у 767 році до Р.Х., Азарія став єдиним царем юдейським. Відбудування ним Елату на побережжі Акабської затоки було, скоріш за все, згадане тут через те, що це стало одним з найбільших досягнень цього царя. Більше ж інформації щодо нього подано з першого по сьомий вірш у п’ятнадцятій главі.

І. Правління царя Єровоама ІІ, лихого царя ізраїльського (14:23-29)

14:23-24. Цар Єровоам ІІ був співправителем разом зі своїм батьком царем Йоасом з 793 року до Р.Х. до 782 року до Р.Х., а п’ятнадцятий рік Амасії...царя юдейського, ознаменував початок його царювання як єдиного правителя держави (що відбулось в 782 році до Р.Х.). Загалом, Єровоам ІІ правив ізраїльським краєм протягом сорока одного року (з 793 року до Р.Х. по 753 рік до Р.Х.), і це було більше, аніж будь-який інший цар правив до нього.

У духовному плані цар Єровоам ІІ слідував шляхами своїх предків в Ізраїлі, хоча в політичному плані він був наймогутнішим правителем цього краю. Та проте записаними є всього декілька його досягнень, адже вони були менш вагомими з огляду на надання значення автором даної книги духовно важливим та рушійним моментам історії Ізраїлю.

14:25-27. Цар Єровоам ІІ привернув границі Ізраїлю до майже тих розмірів, що були за часів царя Соломона (звісно, не враховуючи територію Південного Царства, що належала Юдиному та Веніяминовому племенам). Хамат-вхід же (див. 1 Царів 8:65) знаходився на відстані близько ста п’ятдесяти миль на північний схід від Гінесеретського моря, в той час як Арав-морем називалось в той час Мертве море. Таке територіальне розширення передбачав пророк Йона, який провадив свою діяльність за часів правління царя Єровоама ІІ (див. таблицю “Царі юдейські й ізраїльські та Пророки часів до вавилонського полону євреїв” біля 1 Царів 2:25-33); більше того, це пророцтво Божого чоловіка не згадується в Святому Письмі більше в жодному місці. Цей пророк є тим самим чоловіком, що подолав шлях до Ніневї, аби донести до ассирійців Господній заклик до покаяння (див. Йони 1:1), а його рідне містечко, Гат-Хефер, розташовувалось, власне, на декілька миль північніше від Назарету в Ізраїлі.

Злидні ізраїльтян стали результатом нестерпного гніту Хазаела царя арамійського. Та через милосердя Господа до Його людей Він почав полегшувати їх страждання ще за часів царя Йоаса, і продовжував їм допомагати й досі, за царювання царя Єровоама ІІ.

14:28-29. Як саме Бог полегшив ізраїльтянам буття тут не вказано, проте декілька подій в цих віршах все ж викрито: цар Єровоам ІІ захопив Дамаск, столицю арамійського царства, а також Хамат. Ці міста, а також їх околиці, належали юдеям за часів царів Давида та Соломона, але жодного разу опісля цього. Взявши контроль над цими землями, цар Єровоам ІІ, беззаперечно, також повернув всю територію ізраїльського Гілеад-краю, що її раніш відібрав цар Хазаел (див. 10:32-33) і таким чином Ізраїль став найбільшою державою на східному середземноморному побережжі.

Перемоги царя Єровоама ІІ були зумовлені частково тим, що Дамаск був послаблений атаками ассирійців на північний схід арамійського царства під проводом царя Адад-нірарі ІІІ (див. 13:5). Більше того, Ассирія й сама, власне, була знесилена в той час, страждаючи від небезпеки атак з боку людей Арарату на північному кордоні, внутрішніх протиріч, а також цілої низки слабких правителів. Цар Йоас же був успішний воєнним стратегом (див. 14:11-14), і його син цар Єровоам ІІ, очевидно, успадкував здібності свого батька, а, можливо, і перевершив його.

Отож під час правління царя Єровоама ІІ пророки Амос та Осія провадили свою діяльність в Ізраїлі (див. Амоса 1:1; Осії 1:1), а їхні пророцтва надають змогу глибше поглянути на життя в ізраїльському краї за часів царювання царя Єровоама ІІ. Цей цар помер у 753 році до Р.Х., після чого його син Захарія...посів престол (див. 2 Царів 15:8-12).

Ї. Правління царя Азарії, доброчестивого царя юдейського (15:1-7)

15:1-4. В Старому Завіті Азарію (“Допомога Ягве”) також називають Уззієм (“Господь - моя сила”) (див. вірші 13, 30, 32, 34; 2 Хронік 26; Ісаї 1:1; Осії 1:1; Амоса 1:1; Захарії 14:5; тощо). Двадцять сьомий рік співправління царя Єровоама ІІ з Йоасом припав на 767 рік до Р.Х. і в цей же рік цар Азарія розпочав своє царювання над Юдеєю як єдиний правитель. Раніше він вже брав на себе обов’язки царя замість батька допоки цар Амасія перебував у полоні в Ізраїлі, а також як той повернувся в рідний край і вони почали разом царювати в Юдеї як співправителі. Отож цар Азарія був шістнадцятирічним юнаком, коли розпочав співправління з батьком (в 790 році до Р.Х.), а загалом він царював у Єрусалимі протягом п’ятдесяти двох років (з 790 року до Р.Х. по 739 рік до Р.Х.). Таким чином, до цього часу він був правителем, що царював довше за будь-якого іншого царя Юдеї чи Ізраїлю. Так, цар Азарія був доброчестивим царем, як і його батько (див. 2 Хронік 6:4-5), проте він так само не зніс узвишшя (див. коментарі до 1 Царів 22:43), де люди поклонялись Ягве супроти закону Мойсеєвого (див. Второзаконня 12:2-7, 13-14).

15:5. Автор 2 Книги Хронік надав ширше пояснення гріха, що призвів до прокази царя Азарії (див. 2 Хронік 26:16-21). Коли ж цар став прокаженим (у 750 році до Р.Х.), він почав ділити трон зі своїм сином Йотамом як співправителем аж до власної смерті у 739 році до Р.Х. Таким чином, цар Азарія прожив в усамітненні, як було належно робити прокаженим в Ізраїлі, але все ж відігравав неабияку роль в управлінні державою, в той час як його син Йотам був над палацом.

15:6-7. Окрім історії про царя Азарію, що її записано в літописній книзі юдейських царів, автор-хроніст додав, що пророк Ісая також списав дії цього царя (див. 2 Хронік 26:22). Цілком можливо, що пророк Ісая написав літописи щодо деяких юдейських царів, або ж, ймовірно, було створено два окремих документи.

Коли ж Азарія помер, його було поховано...в Давидгороді, без всяких сумнівів, у царському похованні, а його син Йотам продовжив царювати в його палаці.

Загалом, цар Азарія виявився одним з найбільш могутніх та впливових царів Юдеї: на його рахунку було розширення території юдейського царства на південь до Елату (див. 2 Царів 14:22), на схід, так що аммонії змушені були платити йому данину (див. 2 Хронік 26:8) та на захід завдяки поразці філістимлян (2 Хронік 26:6-7). До того ж, цей цар збудував башти та укріпив як Єрусалим, так і інші місця юдейського краю (див. 2 Хронік 26:9-10, 15) і реорганізував військо (див. 2 Хронік 26:11-14). Разом же території, які встановились в державах за часів правління царя Азарії та царя Єровоама ІІ майже відповідали тим розмірам, що були за царів Давида та Соломона. Після смерті царя Єровоама ІІ цар Азарія став ще могутнішим правителем, що намірявся керувати також і сусіднім краєм, який увійшов у коаліцію з юдейським царем, аби протистояти загрозам з боку Ассирії. Та, на жаль, його серце загорділо, отож він ввійшов без дозволу в храм Господній, за що Бог і покарав жорстоко царя (див. 2 Хронік 26:16-21).

Й. Правління Захарії, лихого царя ізраїльського (15:8-12)

15:8-12. Цар Захарія успадкував трон після царя Єровоама ІІ на тридцять восьмому році правління Азарії (у 753 році до Р.Х.), проте сам він царював всього шість місяців. Як і всі його попередники в Ізраїлі, він продовжив поклонятись золотим бичкам у Дані й у Бетелі, як це започаткував свого часу цар Єровоам І. Самого ж царя Захарію публічно вбив (замордував) Шаллум, а той факт, що йому було дозволено присвоїти трон царя, лишень вказує на те, що цар Захарія не мав великої підтримки серед народу. Смерть цього царя підтвердила слово Боже, сказане Єгу щодо того, що лиш чотири його покоління будуть сидіти на ізраїльському престолі (див. 10:30); таким чином, припинила своє існування п’ята ізраїльська династія царів.

К. Правління Шаллума, лихого царя ізраїльського (15:13-16)

15:13-16. Царювання Шаллума тривалістю в один місяць в 752 році до Р.Х. було другим найкоротшим правлінням царя за всю історію Ізраїлю (коротшим за нього видалось лишень семиденне царювання Зімрі, див. 1 Царів 16:15-20). Менахем же був командиром на чолі війська царя Єровоама ІІ (Йосип (Флавій) Юдейські Старожитності 9.11.1), що перебував у Тірці, колишній ізраїльській столиці (див. 1 Царів 15:21, 33; 16:6, 8-9, 15, 17, 23). Для Менахема Шаллум був незаконним загарбником царського трону, отож Менахем вважав, що оскільки він - командир війська, то саме йому слід було би успадкувати царський престол царя Захарії. Очевидно, він зруйнував містечко Тіфсах, скоріше всього, біля Тірци та Самарії, через те, що його мешканці, відмовившись визнавати Менахема царем, не відчинили йому воріт. Його жорстоке знищення міста та навіть розправа з усіма вагітними жінками мали на меті, ймовірно, залякати інші містечка ізраїльського краю та змусити їх підтримувати його.

Л. Правління Менахема, лихого царя ізраїльського (15:17-22)

15:17-18. Цар Менахем розпочав своє правління на тридцять дев’ятому році царя Азарії та царював...десять років (з 75 року до Р.Х. по 742 рік до Р.Х.), давши початок сьомій династії Ізраїлю, а його відступництво від Господа було таким же пагубним, як і багатьох його попередників.

15:19-22. Як було встановлено завдяки надписам, ассирійським царем Пулом був насправді Тіглатпілесар ІІІ (745-727 роки до Р.Х.; див. вірші 29; 16:7, 10; 1 Хронік 5:26). Це ж - перша згадка про Ассирію в 2 Книзі Царів. Цар Пул зажив слави одного з найбільш могутніх правителів ассирійських, а вторгнення в Ізраїль, описане в цих віршах, відбулося в 743 році до Р.Х. та закінчилось виплатою царю Пулу данини царем Менахемом. В якості подяки за тисячу талантів (приблизно тридцять сім тонн) срібла, що їх цар ізраїльський зібрав зі заможних ізраїльтян, ассирійський цар надав царю Менахему підтримку та допоміг йому утримати царський престол.

Після ж смерті царя Менахема на його місце заступив син його Пекахія.

М. Правління Пекахія, лихого царя ізраїльського (15:23-26)

15:23-26. Цар Пекахія...правив у Самарії протягом двох років (з 742 року до Р.Х. по 740 рік до Р.Х.) і за цей час він також не відступив від гріхів царя Єровоама. Правління царя Пекахії закінчилось, коли один з його осаулів, Пеках, маючи при собі п’ятдесят чоловік, що під його керівництвом прибули з Гілеад-краю до Самарії, убив царя разом з Арґовом та Ар’єм (що, можливо, були принцами). Це трапилось в Самарії, на вежі - найбільш захищеній частині царського палацу. І після цього трон ізраїльський перейшов до рук Пекаха.

Н. Правління Пекаха, лихого царя ізраїльського (15:27-31)

15:27-28. П’ятдесят другий рік царювання Азарії припав на 740 рік до Р.Х. (так, цей останній рік його правління - як вже було зазначено, п’ятдесят другий, припав частково (власне, і закінчився) у 739 році до Р.Х.). І в цей же час, перебуваючи в Самарії, почав правити Ізраїлем цар Пеках, який, проте, ніколи не признавав Менахема як царя та законного утримувача трону і встановив власну, конкуруючу владу на схід від річки Йордан в Гілеаді. Там він жив у якості воєнного Самарії, допоки для нього не настав підходящий момент, аби заявити про себе. Те, що він правив двадцять років, означає, що він почав царювати в Гілеаді тоді ж, коли цар Менахем захопив трон в Самарії (у 752 році до Р.Х.) і, власне, таке його правління перекрило царювання Менахема та Пекахії (752 рік до Р.Х. - 740 рік до Р.Х.). А в 740 році до Р.Х. Пеках вбив Пекахію та почав правити в Самарії, допоки його самого не було скинуто з царського престолу в 732 році до Р.Х.

Пеках, будучи на царському троні в Ізраїлі, продовжував слідувати гріховними шляхами своїх попередників.

15:29. Однією з причин, чому цар Пеках був налаштований супроти царя Менахема та його сина царя Пекахії, видається, були його кардинально інші переконання стосовно зовнішньої політики Ізраїлю щодо Ассирії. Так, цар Менахем йшов на примирення та не заперечував супроти ассирійського контролю (див. вірші 19-20), в той час як Пеках, очевидно, був налаштований на жорсткішу лінію опору. Загальна реакція народу проти оподаткування царем Менахемом могла заохотити Пекаха до дій, отож коли він здобув владу в Самарії, новий цар уклав разом з Рацоном, царем Дамаску, договір супроти Ассирії. Це призвело до того, що Тіглатпілесар ІІІ (Пул) пішов на філістимлян, ізраїльтян, а згодом і на арамійців у 734-732 роках до Р.Х. (див. 2 Хронік 28:5-8), захопивши під час цих битв Айон (містечко у Нафталі-краю), Авел-Бет-Мааху (трохи південніше Айону), Янох (інше сусіднє поселення), Кадеш (на захід та північ від озера Хули), а також Хацор (що на півдні від Кадешу). Йому також вдалось заволодіти всім Гілеадом на сході річки Йордан, Галилелею (північною частиною Ізраїлю), а також територією Нафталі-краю; до того ж, всіх мешканців цих міст цар Пул одвів в Ассирію. Це була перша депортація ізраїльтян, що, скоріше за все, відбулася в 733 до Р.Х., а друга подібна їй трапилась одинадцятьма роками пізніше в 722 році до Р.Х.

15:30-31. В результаті поразки Ізраїлю Осія...замислив змову супроти царя Пекаха…, убив його,...та унаслідував трон царя ізраїльського у 732 році до Р.Х. Завдяки одному з ассирійських надписів встановлено - Тіглатпілесар ІІІ стверджував, що встановлення царя Осії на трон ізраїльський відбулось не без його участі. Очевидно, що цар Осія був, власне, як і царі Менахем та Пекахія, пішаком в руках ассирійського царя.

О. Правління Йотама, доброчестивого царя юдейського (15:32-38)

15:32-35. Другий рік царювання царя Пекаха припав на 750 рік до Р.Х., коли цар Йотам...почав керувати Юдеєю як співправитель разом зі своїм батьком Азарієм (Уззієм). Загалом, його шістнадцятирічне царювання припало на 750-735 роки до Р.Х. (і хоч, насправді, цар Йотам продовжував правити разом зі своїм сином до 732 року до Р.Х., та офіційним царем на той час вже вважався Ахаз).

Цар Йотам виявився доброчестивим царем, проте він все ж не зніс узвишшя (див. коментарі до 1 Царів 22:43).

З досягнень цього царя лишень одне записане в 2 Книзі Царів - він збудував Верхні (північні) Ворота при Господньому храмі, скоріш всього, аби заохотити народ до служіння Богові. Інші ж його набудування та підкорення аммоніїв записані в 2 Книзі Хронік 27:3-5. А причиною тому, що він став таким могутнім царем стало те, що “він поводився добре перед Господом, своїм Богом” (див. 2 Хронік 27:6).

15:36-38. Рацон, арамійський цар, та Пеках, цар ізраїльський, об’єднались супроти Юдеї, аби змусити царів Йотама та Ахаза приєднатись до них, погодившись на жорстку лінію поведінки та опір небезпеці нападів з боку ассирійців. “В тому часі…” (див. вірш 37) в даному випадку маються на увазі саме час співправління царів Йотама та Ахаза (себто, в 735-732 роках до Р.Х.; див. коментарі до 16:1). Такий тиск на юдейського царя відбувся не без волі Отця та виявився для нього своєрідною перевіркою віри (див. 16:5-8; Ісаї 7:1-17). А слова “його предка” (див. 2 Царів 15:38) в даному разі могли відноситись до батька царя Йотама царя Азарії, що правив Єрусалимом протягом п’ятдесяти двох років, або ж справді до його предка царя Давида.

П. Правління Ахаза, лихого царя юдейського (16 глава)

1. ПОГЛЯД НА ДІЯЛЬНІСТЬ ЦАРЯ АХАЗА(16:1-4)

16:1-2а. Сімнадцятий рік царювання Пекаха припав на 735 рік до Р.Х., хоча аж у 732 році до Р.Х. Ахаз...почав своє шістнадцятирічне правління державою, яке продовжилось до 715 року до Р.Х. Як показано в таблиці “Царі юдейські й ізраїльські та Пророки часів до вавилонського полону євреїв” біля 1 Царів 2:25-33, царювання Ахазового батька царя Йотама також простяглось на шістнадцять років (див. 2 Хронік 27:1) - з 750 року до Р.Х. по 735 рік до Р.Х., хоч, насправді, цар Йотам помер не останнього року свого офіційного правління, а декількома роками пізніше - у 732 році до Р.Х. Очевидно, тоді, протягом цих чотирьох років з 735 по 732 ані Йотам, ні Ахаз не був наділений можливістю окремого царювання Юдеєю; вони вдвох, батько та син, стали співправителями однієї держави. З іншого боку, царювання царя Ахаза розпочалось у 744 році до Р.Х. (див. 2 Царів 17:1 та коментарі до вірша). Таким чином, цар Ахаз, насправді, міг бути намісником (віце-регентом) свого батька царя Йотама з 744 по 735 роки до Р.Х.
16:2б-4. На відміну від свого предка царя Давида, з яким порівнювали багато юдейських царів, цар Ахаз не виконував волю Господа, натомість він ходив дорогою лихих царів Північного Царства. Притому цар зайшов у цьому так далеко, що пожертвував свого сина (очевидно, не Єзекію, що унаслідував його трон) на всепалення для ідола. Такий жахливий гріх (див. 17:17) був звичним для аммоніїв та інших місцевих язичницьких хананських народів, що свого часу їх Ісус Навин на чолі з ізраїльськими племенами частково прогнав з цієї землі. Цар Ахаз також підтримував поклоніння (воскурення та жертви) на узвишшях (див. коментарі до 1 Царів 22:4), горбах та під великими деревами, а їх кількість була настільки значною, що автор перебільшено написав, що такі місця можна було знайти чи не під кожним зеленим деревом (див. 2 Царів 17:10).

2. ВОРОГИ ЦАРЯ АХАЗА (16:5-9)

16:5-6. Царі Рацон...та Пеках об’єднались, аби протистояти нападам ассирійців і бажали, аби до них приєднався також і цар Ахаз, який, проте, не відчував небезпеку з боку Ассирії так гостро, як його сусіди, що були розташовані між Юдеєю та Ассирією. Тому цар Ахаз надав більше перевагу політиці примирення з ассирійським царем, внаслідок чого царі Рацон та Пеках двигнулися війною супроти царя Ахаза, надіючись змусити його приєднатись до них. Але така їхня спроба не вдалась союзникам з причин, зазначених у віршах 7-9.

До того ж, автор ніби між іншим додає тут (див. вірш 6), що царю Рацону вдалось захопити місто Елат, яке знаходилось на північному березі Акабської затоки і яке цар Азарія зробив свого часу юдейським (див. 14:22). Таким чином, це важливе портове містечко перейшло під контроль араміїв, а Юдеї так ніколи і не вдалось захопити його знову. Пізніше ж Елат перейшов до едоміїв.

16:7-9. Замість того ж, щоб приєднатись до царів Рацона та Пекаха, цар Ахаз звернувся за допомогою до Тіглатпілесара ІІІ, добровільно визнавши себе слугою ассирійського царя та виславши дари у вигляді срібла і золота з Господнього храму та палацу в Єрусалимі, аби заохотити його відігнати набридливих сусідів геть від стін міста. І тоді Тіглатпілесар зобов’язався напасти та захопити столицю царства Рацона Дамаск.

Це й відволікло увагу араміїв від облоги Єрусалиму; їм потрібно було вертатись додому, щоб захищати власну територію. Та Дамаск перейшов до володіння Ассирії, царя Рацона було вбито, а багатьох араміїв було одведено...в Кір, що знаходився на території ассирійського царства, відповідно до політики ассирійців щодо переселення завойованих народів (див. 15:29; 17:23). Рішення ж царя Ахаза звернутись за допомогою до Ассирії було насправді недалекоглядним (див. Ісаї 7). Окрім того, що цар юдейський втратив багатьох людей від рук царя Пекаха під час облоги (див. 2 Хронік 28:5-8), він також заохотив подальше просування ассирійських воїнів у Палестину. Автор-хроніст також записав успішні вторгнення едоміїв та філістимлян в Юдею в той час (див. 2 Хронік 28:17-19). Беззаперечно, всі ці втрати послідували від віровідступництва царя Ахаза (див. 2 Хронік 28:19).

3. ВІДСТУПНИЦТВО ЦАРЯ АХАЗА (16:10-18)

16:10-14. Цар Ахаз рушив до Дамаску, аби зустрітись з Тіглатпілесаром ІІІ, де й побачив жертовник (великий; див. вірш 15), що був арамійським, або, більш вірогідно, ассирійським. Отож цар юдейський відіслав Урії, первосвященику Єрусалиму, зразок вівтаря та наказав збудувати такий самий. Віровідступництво тогочасних священнослужителів можна прослідкувати в негайних поступках первосвященика. Коли ж цар Ахаз повернувся, він поставив мідний жертовник Господа збоку, давши очільне місце новому, великому жертовнику. На ньому він пропонував традиційні для Юдеї жертвоприношення.

16:15-18. Потім цар Ахаз наказав, аби всі постійні жертви приносились на...новому жертовнику, в той час як мідний жертовник цар мав би використовувати лише задля пошуку вказівок, скоріше за все, від Господа. Як бачимо, первосвященик Урія намагався насправді сприяти виконанню царевих бажань.

Цар Ахаз також позривав умивальниці з десяти мідних підніжків (див. 1 Царів 7:27-40), усунув масивну мідну...основу з-під моря (див. 1 Царів 7:23-26) та замінив кам’яну підставку. До того ж, цар теж усунув суботній хідник (який, очевидно, був збудований на внутрішньому дворі, аби прикривати царя та супроводжуючих його слуг під час візитів до храму) та надвірний вхід для царя (спеціальний схил чи сходи, які, заходячи в святиню, використовував лишень цар). Що цар Ахаз зробив з тим, що забрав з храму, тут не пояснюється. Та очевидним залишається те, що він сам добровільно вчинив непослух щодо Господа, що дав згоду на використання та встановлення мідного жертовника, а також інших предметів, і водночас догоджав Тіглатпілесару ІІІ, аби не образити чи не розізлити ассирійського правителя. Інші ж ідолопоклонські дії царя Ахаза записані в 2 Книзі Хронік 28:2-3, 22-25.

4. СМЕРТЬ ЦАРЯ АХАЗА (16:19-20)

16:19-20. Цар Ахаз...був похований в Єрусалимі, але не в царському гробовищі, як було поховано інших благочестивих царів юдейських (2 Хронік 28:27). Це вказує на те, що в той час в Юдеї були інші впливові люди, які не схвалювали політики царя Ахаза.

Р. Правління Осії, лихого царя ізраїльського (17:1-6)

17:1-2. Цар Осія став царем у 732 році до Р.Х., цебто, на дванадцятому році правління царя Ахаза, чиє царювання, розпочавшись у 744 році до Р.Х., включало в себе дев’ять років у якості намісника (з 744 по 735 роки до Р.Х.), чотири роки у якості співправителя разом зі своїм батьком царем Йотамом (з 735 по 732 роки до Р.Х.) та шістнадцять років у якості єдиного царя юдейського (з 732 по 715 роки до Р.Х.) (див. коментарі до 16:1-2а). Цар Осія ж розпочав своє правління протяжністю в дев’ять років на двадцятому році царя Йотама (див. 15:30), що припало на 732 рік до Р.Х., в той час як двадцятирічне царювання самого царя Йотама (з 750 по 732 рік до Р.Х.) складалося з шістнадцятирічного правління (з 750 по 735 роки до Р.Х.) та чотирьох років спільного царювання з царем Ахазом (з 735 по 732 роки до Р.Х.). І хоч царське Йорамове управління державою з 750 по 732 роки до Р.Х. мало б дорівнювати вісімнадцяти чи дев’ятнадцяти рокам, проте воно вважається двадцятирічним через те, що цей цар панував над краєм повних вісімнадцять років та ще частково двома іншими роками (див. примітку знизу таблиці “Царі юдейські й ізраїльські та Пророки часів до вавилонського полону євреїв” біля 1 Царів 2:25-33).

Гріхи царя Єровоама І не згадуються щодо царя Осії, і хоч він був лихим правителем, але, напевно, з огляду на часи неспокою, за яких йому довелося керувати Ізраїлем, цар Осія не підтримував шляхів Єровоама. До того ж, згідно певної єврейської традиції, він дозволяв ізраїльтянам прибувати в Єрусалим та поклонятись Господу.

17:3-6. Салманассар V (з 727 по 722 роки до Р.Х.; див. таблицю “Царі Ассирії в Середньо- та Новоассирійському Царствах” біля Йони 1:2) унаслідував трон ассирійський від свого батька Тіглатпілесара ІІІ. Він напав на Самарію через те, що цар Осія не сплатив щорічну данину, яку присягався платити як підданий ассирійського царя. Так, замість того, аби сплатити належне, цар ізраїльський намагався укласти договір зі Со (Осорконом ІV, прибл. 727-716 роки до Р.Х.), царем єгипетським, що було насправді великою помилкою, адже Єгипет, очевидно, не допоміг (та й не міг допомогти) царю Осії. Коли ж Салманассар дізнався про план бунту підданого, він рушив проти ізраїльського краю та захопив царя Осію. Потім він підкорив собі решту територій Північного Царства; а Галилея та Гілеад-край (північна та західна частини Ізраїлю) були здобуті ще Тіглатпілесаром (див. 2 Царів 15:29). Загалом же Салманессар тримав Самарію в облозі три роки, а здобув він її на дев’ятому році царювання Осії (у 722 році до Р.Х.), після чого одвів багатьох ізраїльтян до Ассирії (див. 18:9-11); так, їх було відіслано до різних частин ассирійської імперії - до містечка Халах, що знаходиться в Гозані при річці Хаворі, яка впадає у Євфрат, та до різних мідіянських міст на північний схід від Ніневії.

С. Захоплення Ізраїлю (17:7-41)

Після трохи більше двох століть Північне Царство ізраїльське припинило своє існування як нації (з 931 по 722 роки до Р.Х.). Сім з двадцяти його царів були вбиті, і всі з них робили лихе в очах Господніх.

1. ПРИЧИНИ ЗАХОПЛЕННЯ (17:7-23)

17:7-13. Поразка та одведення ізраїльського народу відбулися через те, що ізраїльтяни...согрішили перед Господом, а з огляду на Його неймовірне визволення та спасіння народу від єгипетської неволі, їхній гріх був ще страшнішим. Яким же іронічним насправді видається те, що останній цар ізраїльський, Осія, звертався по допомогу саме до єгипетського краю (див. вірш 4), коли семистами двадцятьма чотирма роками раніше (у 1446 році до Р.Х.) ізраїльському вдалося зрештою втекти від нього.

Ізраїль не відмовився від Бога повністю, проте водночас поклонявся й іншим богам (цебто, ідолам; див. вірш 12, а також Вихід 20:3). Вони шукали примирення з язичницькими сусідами та ходили звичаями народів, що їх Господь вигнав через їхні злодіяння. До того ж, вони слідували віровідступницькими звичаями, які їхні власні царі, особливо що стосується царя Єровоама І, ввели у життя ізраїльського народу. І хоч багато гріхів було вчинено секретно, проте для Бога не було нічого таємного.

По всьому краю ізраїльтяни зводили...узвишшя для поклоніння в усіх своїх містах замість того, аби поклонятись Господу там, де він заповідав їм для їхнього ж добра (див. Второзаконня 12:2-7, 13-14). Вони ставили кам’яні стовпи, що вважали священними (див. 2 Царів 18:4) та дерев’яні ашери, що були уособленням язичницької богині Ашери, практично усюди (див. 16:4), що означало для язичників особливу силу. Ізраїльтяни також кадили на узвишшях, надіючись задобрити богів, роблячи так, як чинили їхні попередники, яких Бог вигнав з землі за їхнє віровідступництво. Їх поклоніння включало в себе погані вчинки, що викликало гнів Господній (див. 13:3; 17:17), а їхнє відступництво від Бога - непослух явних Його заборон. Господь, проте, посилав також своїх пророків та видющих зі застереженнями в додаток до того, що вже містилось в Законі Мойсеєвому; ці посланці (Божі слуги) закликали (див. 17:23) обидва царства покаятись та слідувати заповідям і установам Господа в Законі.

17:14-15. Проте ізраїльтяни відмовились дослухатись до пророків (див. вірші 13-14) та були такі ж непіддатливі, як і їх праотці, що жили ще до поділу царств. Такий спротив лишень виказував недостаток віри та впевненості в Ягве як у їхньому Господові. Так, сини ізраїльські навмисно відкинули...завіт (власне, як і Його установи (див. вірш 13)), що його Бог заключив з їхніми предками, а також перестороги, якими Господь остерігав їх праотців. Натомість обравши служіння бовванам (див. вірш 12), вони самі стали нікчемними, адже намагались скопіювати ознаки ідолів, яким виділяли перше місце в своїх життях. Ізраїльтяни, до того ж, наслідували безбожні народи, що були навкруги них, всупереч забороні Господа не слідувати їх прикладу і чинили в Його очах речі, які Він їм наказував не робити.

17:16-17. Покинувши всі заповіді Бога, вони зробили собі двох...бичків, вилитих з металу, та поклонялись їм в Дані і Бетелі (див. 1 Царів 12:28-29; Второзаконня 4:15-18), а в Самарії, їх столиці, встановили стовп, що символізував собою ханаанську богиню родючості Ашеру (див. 2 Царів 13:6). Сини ізраїльські поклонялись тоді усім військам небесним (див. 21:5; 23:4-5) разом зі своїми сусідами та практикували поклоніння небесним тілам (оздобі небес; див. Второзаконня 4:19). Вони також поклонялись Ваалові, богу родючості Близького Сходу і, до того ж, слідували жахливій практиці жертвоприношення своїх дітей заради наче б то задобрення та втихомирення богів (див. 2 Царів 16:3; Второзаконня 18:10). Побутували в них також і ворожіння (відьомства) та чарування (розпитування злих духів; див. Второзаконня 18:10-11). Таким чином, творячи всі ці речі, ізраїльтяни продали себе гріху і через це розгнівався на них...Господь (див. 2 Царів 13:3; 17:11), адже усіма своїми непослухами вони чинили наперекір заповідям Завіту Мойсеєвого.

17:18-20. Через те, що сини ізраїльські чинили Йому такий великий спротив, Бог, будучи вельми в гніві через їх поведінку, покарав ізраїльтян, відкинувши їх від свого обличчя (себто, зі землі; див. вірш 23). Так, вигнання було одним з проклять (вироків), які Господь обіцяв задіяти щодо ізраїльського народу, якщо люди чинитимуть непослух Йому (Второзаконня 28:45-48); зосталось же лишень коліно Юди. І хоч територія Веніяминового коліна була частиною Південного Царства, його часто не брали до уваги щодо Юдиного через малі розміри. До того ж, навіть Південне Царство чинило непослух Богові, адже багато юдеїв наслідували ізраїльтян та приймали речі, що їх запровадили їхні браття, і саме через це Господь покарав це Царство також. Він послав на юдейський край горе та дозволив людям страждати від рук інших народів, що грабували їх доти, доки самих юдеїв не було також захоплено та виведено з землі (ці ствердження у віршах 18б-20 є відредагованими коментарями, що були додані автором 2 Книги Царів опісля того, як Юдею було взято в полон).

17:21-23. Господь відлучив Ізраїль від Юдеї (дому династії Давида) за часів царя Єровоама через гріхи царя Соломона (див. 1 Царів 11:9-13), і тоді ізраїльтяни зробили Єровоама...своїм царем, який згодом відвернув ізраїльський народ від Бога та ввів його у поклоніння двом золотим бичкам (див. 2 Царів 17:16). І ізраїльтяни неухильно слідували такому поклонінню, не дивлячись на постійні застереження пророків, Господніх слуг (див. вірш 13), допоки їх не було відкинуто...від Його лиця (тобто, зі землі) через захоплення в полон. Саме з цих причин - через жахливе ідолопоклонство, постійний непослух, поклоніння військам небесним, жертвоприношення дітей та темні практики ізраїльтян і було виселено з їхньої землі, яку Бог надав їм як дім, через вигнання у Ассирію. Ба того, коли автор писав ці рядки, сини ізраїльські досі залишались там.

2. НАСЛІДКИ ЗАХОПЛЕННЯ (17:24-41)

а. Перші наслідки (17:24-33)

17:24. Царем Ассирії, що його згадано тут, скоріше за все, був Шаррукін ІІ (з 722 по 705 роки до Р.Х.), а Салманессар V, очевидно, помер чи під час, чи відразу опісля облоги Самарії. А щодо захоплених земель в Ассирії була своя політика - багатьох з найбільш впливових жителів переможеного краю виселяли, а на їх місце заселяли інших вправних ассирійців. Отож Шаррукін привів людей з Вавилону, Кути (міста на північному сході Вавилона), Авви (що між Аною і річкою Хавор (див. вірш 6) та на річці Євфрат), Хамату (міста в Арамі, що на річці Оронт) і Сефарваїму (то були люди з Сіппару, що біля Євфрату вище Вавилона) та оселив їх по ізраїльських містах, які тепер названі ассирійською провінцією Самарії. Ці ассирійці і взяли на себе керівництво краєм та й зайняли різні його міста.

17:25-28. Та через те, що люди там і далі не шанували Бога,...Господь наслав на них левів, яких вже помножилось в Ізраїлі чимало після скорочення населення краю. Так, Бог інколи використовував цих диких тварин, посилаючи їх на розправу (див. 1 Царів 13:23-26; 20:36); власне, і тепер вони вигубили деяких людей. Ассирійці ж розцінили це як покарання з боку Бога ізраїлевого, якого вони розглядали як божество, що йому потрібно догоджати, а оскільки вони не знали, як саме це зробити, то звернулись до свого царя Шаррукіна.

Цар відповів, відіславши назад до Самарії одного з ізраїльських священиків з Ассирії, що мав навчати тамтешніх людей Ягве та поклонінню Йому. Отож священик осівсь у Бетелі, а якщо він обрав це місто саме через те, що раніш проживав тут, то, скоріше за все, він був одним зі священиків, що поклонявся там золотим бичкам.

17:29-33. Отож кожний народ ассирійських переселенців, незалежно від того, де він оселився, наробив собі...капищ для поклоніння власним язичницьким богам, використовуючи узвишшя, що їх часто відвідували ізраїльтяни. Кожна група (див. вірш 24) та їхні ідоли є перерахованими (див. вірші 30-31) разом з деякими язичницькими культами; так, Нергал був вавилонським богом потойбіччя, а точні особистості інших божків є наразі достовірно невідомими. Як багатобожники ассирійці навіть не вагались, чи додати Ягве до свого пантеону богів. В них не було священицького класу, проте вони поставили з-поміж себе власних людей, щоб ті служили в якості священиків. Ба того, автор Книги двічі наголосив на тому, що ці люди поклонялись Господу і також...власним богам, в той час як синкретизм був заборонений Богом (див. Вихід 20:3).

Друга Книга Царів 17:24-33 показує, як виникнув самаритянський народ. Так, самаритян, расову суміш ізраїльтян та інших різних прадавніх жителів Близького Сходу, зневажали чистокровні юдеї (див. Івана 4:9), хоча й цілком ймовірно, що вони були прямими нащадками ізраїльтян, які залишились на землі.

б. Подальші наслідки (17:34-41)

17:34-41. До дня написання 2 Книги Царів (і опісля, як підмічено) ці самаритяни продовжували слідувати своїми шляхами, не поклоняючись Господу. І хоч у віршах 32-33 сказано, що вони шанували Бога, вірш 34 не залишає жодного сумніву, адже вони ані поклонялись Ягве від щирого серця та неходили тими шляхами, що Він заповів, ані чинили за законами, що Господь дав їх синам Якова. Бог змінив ім’я Якова на Ізраїль, аби показати, що він та його нащадки мали стати особливими людьми цього світу, та все це було знівечене самаритянами. Так, ця особливість вподальшому підкреслюється цитуванням з віршів 35-39 декількох установ Господа з Мойсеєвого Закону (див. Вихід 6:6; 20:4-5; 3; Второзаконня 4:23, 34; 5:6, 15, 32; 6:12; 7:11, 25; тощо). Все це знову лишень видало непослух ізраїльтян їхнього милостивого Бога; і отак люди й далі мали не слухатись Його, продовжуючи слідувати попередніми гріховними шляхами (див. 2 Царів 17:40); синкретичне ж шанування простяглось на цілі покоління, аж до днів автора.

ІІ. Історія Врятованого Царства Юдейського (18-25 глави)

Решта 2 Книги Царів містить в собі записи правлінь подальших царів Юдеї, а також події в юдейському краї, що трапились відразу після Захоплення Вавилону, яке розпочалось у 586 році до Р.Х.

А. Правління доброчестивого царя Єзекії (18-20 глави)

Автор 1 та 2 Царів присвятив більше місця в Книзі та дав більше похвал царю Єзекії за його досягнення, аніж будь-якому іншому царю, окрім Соломона.

1. ДОБРОЧЕСТИВІСТЬ ЦАРЯ ЄЗЕКІЇ (18:1-8)

18:1-2. Очевидно, цар Єзекія царював у якості співправителя свого батька царя Ахаза протягом чотирнадцяти років (з 729 по 715 роки до Р.Х.). Отож третім роком царя Осії видався рік, коли, як зазначено, Єзекія розпочав своє царювання (досі, як співправитель разом з царем Ахазом), цебто, це був 729 рік до Р.Х. Цар Єзекія ж як єдиний цар правив державою протягом вісімнадцяти років (з 715 по 697 роки до Р.Х.), а потім вже як співправитель свого сина Манассії протягом одинадцяти років (з 697 по 686 роки до Р.Х.). Загалом же ці два його царювання простягнулись на двадцять дев’ять років (з 715 по 686 роки до Р.Х.). (Див. таблицю “Царі юдейські й ізраїльські та Пророки часів до вавилонського полону євреїв” біля 1 Царів 2:25-33).

18:3-4. Те, що цар Єзекія вчинив...цілком так, як його предок цар Давид, було зроблено ще всього трьома іншими царями юдейськими: Асою (див. 1 Царів 15:11), Йосафатом (див. 2 Хронік 17:3) та Йосією (див. 2 Царів 22:2). Так, як і цар Йосафат до нього, цар Єзекія зніс узвишшя (див. 2 Хронік 17:6), де Господові поклонялись на противагу Закону Мойсеєвому (див. Второзаконня 12:2-7, 13-14). Щоправда, пізніше він вже не став зносити узвишшя (див. 1 Царів 22:43; 2 Хронік 20:33); очевидно, люди відбудували їх, і цар не став їх руйнувати знову.

Він також зруйнував стовпи (ідолів), яких використовували при поклонінні Ваалові та Ашері (див. 2 Хронік 31:1). Мідний же змій, що його пророк Мойсей...був зробив у пустелі (див. Числа 21:5-9), зберігся та став релігійним фетишем, відтак цар Єзекія розтрощив його, оскільки він був уже лишень духовно заплямованою річчю, яка, до того ж, стала великою проблемою для ізраїльтян. (Нахуштан було йменням змії, словом, що звучало подібно староєврейським “мідь”, “змія” та “нечиста, заплямлена річ”).

18:5-7а. Найкращою якістю царя Єзекії було те, що він уповав на Господа і, таким чином, в цьому став найвеличнішим з усіх царів Південного Царства. На відміну від деяких інших правителів, цар Єзекія не відступив від Бога згодом, а вірно слідував Завіту Мойсеєвому до останнього. Відтак Господь завжди був з ним та благословляв царя успіхом у всьому, за що той брався. І хоч автор 2 Книги Царів надав лишень невеличкий опис духовних змін та діяльності царя Єзекії, автор Хронік записав значно більше, включаючи освячення та повторне освячення собору (див. 2 Хронік 29:3-36), святкування Пасхи та інших святкових днів (див. 2 Хронік 30), а також інші релігійні зміни та реформи (див. 2 Хронік 31:2-21).

18:7б. Повстання царя Єзекії проти Санхериба (705-681 роки до Р.Х.), царя Ассирії, прискорило вторгнення ассирійців, що про нього йтиметься пізніше (див. 18:13-19:36). Насправді цар Єзекія був налаштований супроти Ассирії на противагу своєму батьку царю Ахазу, але покіль Шаррукін ІІ залишався на троні, він мудро не викликав ворожість ассирійців, але зі заступленням на трон Санхериба, сина Шаррукіна, цар Єзекія зробив висновок, що Ассирія вже не така могутня, як раніше. Отож він вирішив ввійти в союз зі сусідніми народами, аби виступити супроти північного суперника, та розпочав приготування до цілком очікуваного удару у відповідь з боку Ассирії.

18:8. Царю Єзекії також вдалось завдати поразки філістимлянам, що забрали в Юдеї декілька міст під час правління царя Ахаза (див. 2 Хронік 28:18); Газа ж було найпівденнішим містом Філістії. Отож “від вартових башт до міст-твердинь” в даному випадку означає куди б цар не повернув.

2. ЗАХОПЛЕННЯ САМАРІЇ (18:9-12)

18:9-12. Це друге по рахунку захоплення Самарії (див. 17:3-6) було додане як історичний орієнтир з огляду на його великий вплив на життя як Юдеї, так і Ізраїлю. Четвертий рік Єзекії (від початку його співправління з батьком) був 725 роком до н.е., а під кінець трьохрічного терміну (у 722 році до н.е.) Шульману-ашаред V, зрештою, захопив столицю Ізраїлю. Місця ж, куди було одведено ізраїльтян на переселення, є тими ж, що були зазначені в 17:6. А коротке ствердження у вірші 18:12 лишень вказує на те, чому ізраїльський край занепав - він чинив непослух Закону Мойсеєвому (див. 17:7-23).

3. ОБЛОГА ЄРУСАЛИМУ АССИРІЄЮ (18:13-19:37)

Описане нижче є також записаним в Книзі пророка Ісаї (36-37 глави) всього з декількома змінами.

а. Похід царя Санхериба на Юдею (18:13-16)

18:13. Попередник царя Санхериба цар Шаррукін ІІ продовжував політику розширення ассирійської території та утримання захоплених людей. До того ж, він придушив повстання, очолюване Хаматом (містом, розташованим на північ від Дамаску) , успішно боровся на території Малої Азії, припинив революцію у Каркемиші, що на північ від Хамату, та одвів звідти людей, розбив ненависного північного сусіда - царство Урарту, потім спустився до Філістії, де придушив повстання, очолюване Ашдодом, на той час головним містом філістимлянського краю.

Та цар Санхериб був менш умілим правителем, аніж його батько. Так, за перших чотирьох років на троні його край було захоплено Вавилоном; під час цього часу було також створено союз, в якому міста Фінікії та Філістії, власне, як і Єгипту (під керівництвом Шабаки) та Юдеї (на чолі з царем Єзекією) об’єднались, аби протистояти Ассирії. Будучи певним, що цар Санхериб спробує звести нанівець таке повстання, як зробив свого часу Шаррукін, цар юдейський Єзекія приготувався до вторгнення ассирійців, укріпивши Єрусалим (див. 2 Хронік 32:1-8).

Отож цар Санхериб , як і очікувалось, привів своє військо до Єрусалиму, що мало місце в 701 році до Р.Х., цебто, на чотирнадцятому році...царювання Єзекії як єдиного правителя Юдеї, яке розпочалось у 715 році до Р.Х. На своєму шляху до Юдеї ассирійці завдали поразки повстанцям з Фінікії, що спричинило вихід з союзу декількох інших учасників, потім цар Санхериб попрямував зі своїм військом нижче по побережжю до Філістії, де підкорив собі філістимлянські міста, а опісля ассирійський цар двигнувся проти усіх укріплених юдейських міст (окрім Єрусалиму) та захопив їх людей. Так, надписи царя Санхериба посилаються на його завоювання сорока шести могутніх міст царя Єзекії і, до того ж, чималої кількості сіл.

18:14-16. Потім ассирійський цар встановився в Лахіші, добре укріпленому місті біля філістимлянського кордону в центральній Юдеї, задля підготовки до облоги Єрусалиму.

Цілком зрозуміло, що цар Єзекія не бажав воювати супроти царя Санхериба, чиє військо щоразу досягало свого при боротьбі з іншими членами вже надзвичайно ослабленого союзу, отож цар відіслав царю Санхерибу в Лахіш послання, в якому визнав, що провинився, об’єднавшись проти нього з іншими народами. Він також запропонував заплатити все, що тільки забажає ассирійський цар, в разі, якщо той відступить і не стане атакувати Єрусалим. Отож цар Санхериб попросив триста талантів (що дорівнює приблизно одинадцятьом тоннам) срібла та тридцять талантів (цебто, близько однієї тонни) золота. Таким чином, цар Єзекія віддав йому все срібло зі скарбниць храму та палацу; а щоби зібрати все золото, цар мусив зняти його з дверей та одвірків Господньої святині.

б. Небезпека з боку царя Санхериба (18:17-37)

Та такий викуп не задовільняв царя Санхериба, отож він відіслав своїх посланців, аби вимагати, аби юдеї повністю здались. Так, спершу вони виразили свою заяву лишень представникам царя Єзекії (див. вірші 17-27), але потім звернулись до всіх людей Єрусалиму (див. вірші 28-37).

18:17-18. Три вояки, що їх цар Санхериб післав до Єрусалиму, мали неабияку вагу в його очах; вони рушили разом з великим військом, аби залякати царя Єзекію, з думкою, що таким чином він здасться без жодного опору. На дорозі до поля шаповала вони дійшли до водогону вищого ставу, що простягався від джерела Гіхон до полів, де люди прали свій одяг. Це місце знаходилось недалеко від муру Єрусалиму (див. вірш 26) та, до того ж, було досить людним. Посланці хотіли говорити саме з царем Єзекією, проте цар відіслав трьох своїх помічників - Еліякима,...Шевну та Йоаха, аби вони вели переговори з трьома представниками з боку царя Санхериба.

18:19-22. Отож головний підчаший царя Санхериба став говорити від імені своєї сторони та повторив послання свого царя до царя Єзекії; те ж, що він сказав, було націлене на те, аби вразити юдейського царя міццю та величчю ассирійського правителя, а також аби залякати його до повної здачі. Посланець також запитав про підвалини такої впевненості царя Єзекії в тому, що він, можливо, вистоїть у боротьбі з великим царем...ассирійським.

Виходячи з того, що перемога Юдеї цілком залежала від стратегії та сили, підчаший вказав на ненадійність їх обох. Так, Єгипет був єдиним членом союзу, що досі в ньому залишався, і міг би насправді надламатись, наче слабка тростинка, в разі, якщо хоча б якась дрібка відповідальності була довірена йому. Отож замість того, аби допомогти юдейському краю, Єгипет призвів би його як до поразки, так і до розчарування царя Єзекії. І посланець царя Санхериба мав рацію - Єгипет не був достатньо могутнім в той час і на нього не варто було й розраховувати, а якщо ж стратегією юдеїв було покластись на Господа, підчаший сказав, то варто пам’ятати те, що цар Єзекія накликав на себе Його гнів (як тому здавалось), знісши узвишшя та вівтарі (див. вірш 4), де раніш поклонялись Богу по всьому краю. Очевидно, ассирійці було добре проінформовані про те, що коїлось в Юдеї, але вони водночас не розуміли, що всі дії юдейського царя були вчинені згідно з Господніми настановами, а не через неповагу до Нього.

18:23-24. Підчаший також закликав царя Єзекію укласти угоду та здатись, що, на його думку, було б мудрим вчинком. У юдеїв було всього декілька коней, отож саме в цьому й полягала допомога з боку Єгипту, на яку надіявся юдейський цар. Навіть якби цар Санхериб дав Юдеї дві тисячі коней, цар Єзекія не міг приставити верхівців до них, адже юдейська армія хоч і не була мізерною, проте в порівнянні з ассирійською все ж виглядала нечисельною. З точки ж зору посланця, навіть дві тисячі юдейських верхівців і в порівняння не йшли навіть з одним ассирійським вояком; іншими словами, юдейське військо було слабким як з огляду на якість, та і на кількість.

18:25. Останні ж слова головного підчашого були справді вразливими, адже він заявив, що це Господь наказав його пану напасти на Єрусалим та зруйнувати його. І хоча це виглядає неправдоподібним, проте не є неможливим (див. Ісаї 45:1-6). Народ юдейський бачив, як Ізраїль скорився Ассирії, отож чи не був таким самим план Господній і щодо Юдеї?

18:26-27. Троє представників з боку царя Єзекії усвідомлювали, що такі доводи суперників можуть цілком зневірити юдеїв; оскільки ж багато з них сиділо на міському мурі та чули все, що було сказано, юдейські посланці попросили ассирійців розмовляти з ними лишень арамійською мовою, яку розуміли лиш освічені керівники Ізраїлю.

На таке прохання підчаший відповів відмовою; він розумів необхідність того, аби підірвати впевненість народу у його спроможності перемогти в будь-якій воєнній сутичці супроти ассирійського війська. Він також додав, що його було відіслано з посланням до всіх людей, а не лишень до головуючих Юдеєю, та й, зрештою, саме звичайні люди мали б найбільше страждати від довготривалої облоги і, в результаті, голоднечі. Вони б мали дійди до того, що змушені були би споживати власні ескременти та пити власну сечу, і, власне, для жителів Єрусалиму не могло бути нічого більш жахливим, аніж це. Так, посланець ассирійський хотів, аби юдеї зробили висновок, що здатись в руки ворогу буде розумніше, аніж протистояти йому.

18:28-31. Тепер ассирійський головний підчаший закликав людей стати навколо, слухати, що він каже та виглянути з-за стіни. Його слова були спрямовані на те, щоб підірвати довіру народу в його царя та заохотити їх до протидії рішенню царя Єзекії протистояти ассирійцям. Він стверджував, що в царя немає сили та можливості визволити місто, власне, як і Господь не звільнить його також.

Отож підчаший пообіцяв, що для самих юдеїв краще було би здатись, адже замість облоги та голоду там пануватиме мир і буде вдосталь їжі та питва. Те, що кожен матиме власне дерево винограду та смокви виступало в промові для образного зображення миру та достатку (див. 1 Царів 4:25; Міхея 4:4; Захарії 3:10).

Під час облоги однією з первинних потреб людей була вода, отож цар Єзекія попіклувався про це, проклавши під муром міста тунель від Гіхон-джерела до Сілоамської купелі (див. 2 Царів 20:20), але про це ассирійці або не зали, або ж воліли мовчати.

18:32-35. З часом, підчаший сказав, ассирійці одведуть юдейський народ до інших міст; люди ж чули вже раніш про таку політику Ассирії. Проте він також запевнив народ, що його буде відіслано до землі, що вона така, як і його, де буде багато улюбленої їжі та питва людей. Він наголосив на своїй переконливій та привабливій пропозиції закликом обрати уступки та життя, аніж опір та безумовну смерть. Згодом посланець акцентував увагу народу на обіцянці царя Єзекії щодо того, що Господь визволить його, якщо люди довірятимуть Йому. Ідеї підчашого відображали політеїзм та язичницьке бачення Бога, а його слова лишень підіймали питання в умах слухачів. Жодні інші боги не були здатні визволити їхніх поклонників від моці Ассирії, а місця, що їх було згадано (див. вірш 34) були, скоріше за все, добре відомі юдеям. Так, Арфад знаходився на відстані тринадцяти миль на північ від Алеппо в Арамі, а Єна та Івва були на півночі річки Євфрат, що на сході від Хамату (що ж до Хамату та Сефарваїму див. 17:24). Посилання ассирійського посланця на нездатність богів Самарії визволити ізраїльтян мало би бути особливо дієвим та переконливим зважаючи на те, що ізраїльський Господь був і юдейським Господом.

18:36-37. Шість риторичних запитань ассирійського головного підчашого (див. вірші 33-35) не потребували жодних відповідей і, власне, народ їх і не давав, залишаючись мовчазним. Так, саме цар цар Єзекія раніш наказав людям не відповідати на підступні запитання підчашого. Проте, безсумнівно, ті потужні аргументи підняли багато палких дискусій серед простого люду опісля того, як ассирійські посланці відбули.

Зустріч представників була завершена, і троє слуг царя Єзекії (див. вірш 18) повернулись до царя, отож він побачив, що вони роздерли на собі одежу з великого розпачу (див. Буття 37:29, 34; Ісуса Навина 7:6; 2 Царів 5:7; 6:30; 11:14; 22:11; Естер 4:1; Іова 1:20; 2:12), адже ситуація була надзвичайно серйозною. Опісля вони розповіли царю Єзекії все, що сказали ассирійці.

в. Обіцянка Бога (19:1-7)

19:1-2. Коли ж цар почув доповідь своїх посланців, він також розірвав на собі одежу, вдягнувши опісля вереття - одяг, виготовлений з грубого козлячого ворсу, що символізував заподіяну самим собі шкоду та великий розпач (див. Буття 37:34; 1 Царів 21:27; Нееємії 9:1; Естери 4:1-4; Даниїла 9:3). Потім цар Єзекія пішов до Господнього храму, аби віднайти Боже обличчя в молитві; ба того, він відіслав Еліякима та Шевну (див. 18:18), а також старших із священиків, що також горювали у веретті, до пророка Ісаї, який жив у Єрусалимі; так, пророк Ісая та цар Єзекія знали та поважали одне одного.

19:3-4. Представники царя Єзекії передали послання царя про те, що той день був справді чорним в історії Юдеї; так, вони були пригніченими, засудженими Богом за свої гріхи та зганьбленими перед ворогами. Занепад досяг своєї критичної точки, проте в той момент не було достатньо сили, аби протистояти ассирійському вторгненню. Все це нагадувало жінку при надії, якій, зрештою, прийшов час народжувати, проте вона не могла вродити своє дитя через нестачу сили; здавалось, наче весь народ загине. Надією ж царя Єзекії було те, що Господь, будучи висміяним ассирійцями, виступить на стороні Божих людей та доведе, що є істинним та живим Ягве, дарувавши дивовижне визволення Своєму народу. Отож цар закликав пророка молитись за невеличкий останок людей, що залишились в Єрусалимі та Юдеї.

19:5-7. Пророк Ісая ж відповів на прохання царя Єзекії вісткою надії від Бога; так, Господь заохочував царя не лякатись богохульних слів підопічних Санхериба, адже Він мав схилити ассирійського царя до рішення повернутись додому, коли той почує вістку (про щось, що влаштує Бог), а там вже Санхериб мав загинути жорстокою смертю.

г. Відхилення Господа (19:8-13)

19:8. Очевидно, головний підчаший Санхериба розклав свої намети біля Єрусалиму та чекав на те, що цар Єзекія здасться, проте поки він знаходився тут, до нього дійшла вістка, що цар ассирійський, його пан, відійшов від Лахішу (див. 18:14). Отож підчаший покинув Єрусалим та знайшов свого царя при Лівні, де той брав участь у битві; Лівна ж знаходилась всього на віддалі декількох миль на північ від Лахішу. Ось чому головний ассирійський підчаший відкликав своє величезне військо (див. 18:17) від муру єрусалимського.

19:9-13. Певне, знаходячись у Лівні (або ж Лахіші), цар Санхериб отримав вістку (див. вірш 7) про те, що Тірхак, цар єгипетський, який походив з царства Куш (сьогоденні території південного Єгипту, Судану та північної Ефіопії) і був союзником царя Єзекії, вирушив, аби воювати з ним. Існує не зовсім достовірний доказ на користь точки зору деяких науковців щодо того, що Тірхак в той час був всього хлопчиськом, нездатним взяти в свої руки керівництво таким нападом, а всі ці дії Санхериба (див. 18:17-19:36), таким чином, мали місце не у 701 році до Р.Х., а насправді у 686 році до Р.Х.

Якимось чином цар ассирійський знав про те, що юдейському цареві було сказано (пророком Ісаєю), що Ягве визволить Єрусалим з рук ассирійців, отож він відіслав послання царю Єзекії, в якому йшлося про те, що такому пророцтву не варто вірити, навіть якщо юдеям здалось, що ассирійці відступили. Він також вихвалявся попередніми перемогами в усіх сусідніх краях та тим, що його військо повністю зруйнувало більшість з них; отож, як він стверджував, воно не пожалкує і Єрусалиму.

Жоден з богів переможених народів не спромігся їх визволити, чи не так? Як бачимо, Санхериб надавав Господу не більшої важливості, аніж ідолам інших країв. А щоб підсилити своє застереження, ассирійський цар згадав десять міст та народів, п’ять з яких не згадувались раніше; так, Гозан знаходився при річці Хавор на схід від Харану, містечка, де Авраам проживав певний час, Рецеф розташовувався на північному сході від Пальміри та на півдні від Харану, Еден було маленьким царством у басейні ріки Євфрат на захід річки Бєлих, а Талассар було одним з міст цієї території. Інші ж п’ять місць були згадані раніш у 18:11, 34.

д. Молитва царя Єзекії ( 19:14-19)

19:14-16. Коли ж цар юдейський отримав...та прочитав послання Санхериба, що його було принесено йому послами (див. вірш 9), він повернувся до Господнього храму, аби знову помолитись (див. вірш 1). Молитва царя Єзекії була сповнена визнання Божої верховної влади над всіма (див. вірш 15), а також містила згадку хуління Його ассирійцями (див. вірші 16-18) і прохання визволити юдейський народ (див. вірш 19). Розгорнувши листа...перед Господом, цар Єзекія звернувся до Нього як до ізраїльського Бога, чиїм троном було віко над ковчегом Свідоцтва між херувимів. Господь сказав, що Він возсідатиме на херувимах, що мало особливе значення (1 Самуїла 4:4; 2 Самуїла 6:2; 1 Хронік 13:6); цар же юдейський усвідомлював, що Бог - це Дух, а не кусок дерева чи каменю (див. 2 Царів 19:18). Він єдиний (див. вірш 19) був істинним Правителем Юдеї, Повелителем над всіма царствами землі, включаючи Ассирію, а також всемогутнім Творцем неба та землі. Цар Єзекія молив Бога уважно прислухатись до того, що він збирався сказати, та пильно поглянути на те, що відбувалось; потім же цар розповів про богохульні обрàзи Санхериба.

19:17-19. Цар Єзекія прекрасно усвідомлював, чому Ассирії вдавалось завдати поразки своїм ворогам; боги, яким ці народи довіряли свою безпеку, були лишень кусками деревини чи каменю, вони насправді були створеними об’єктами, а не Творцем (див. вірш 15). Отож вони були безсилі та легко знищені ассирійцями, проте цар Єзекія звертався до живого Бога, аби Він визволив Своїх людей з рук Санхериба. Цар юдейський вірив, що це під силу тільки Йому; так, це була молитва істинної віри, а цар Єзекія молив не так за власне спасіння, як задля прославлення Господа. Він також попросив Бога підтвердити Його існування та продемонструвати, що Господь - це не безсилий ідол, так що весь світ побачив би Його істинне лице.

Так, молитва царя юдейського царя Єзекії є однією з найбільш прекрасних молитов Святого Письма.

е. Відповідь Господа (19:20-34)

19:20. Відповідь Господа на прохання царя Єзекії (див. вірші 15-19) надійшла царю через пророка Ісаю та була доведена до нього через посланця. У ній Бог запевнив царя Єзекію в тому, що його молитва почута; потім же Він виголосив Свій вирок Санхерибу за його богогульство.

19:21-24. Перша частина відповіді Господа (див. вірші 20-28) надала підґрунтя для Його вироку царю ассирійському Санхерибу, а образна, поетична мова, напевно, була застосована тут, аби наголосити на важливості та неземному походженні відповіді.

“Дівиця, дочка Сіону” означає в даному випадку, що Єрусалим не був завойований жодного разу, відколи перейшов під ізраїльський контроль; це місто мало би зневажати та насміхатись з Санхериба, хитаючи головою тоді, коли ассирійський цар відступив від нього. Санхериб же підняв голос у богохульстві та гордощах, образивши не Єрусалим, а самого Бога, Ізраїлевого Святого (див. коментарі до цієї назви під заголовком “Докази, що існують власне у самій книзі” в секції “Єдність книги” у Вступі до Ісаї). Це був великий гріх та переступ зі сторони ассирійського царя, адже він та його посланці скривдили Господа, стверджуючи, що їх перемоги були всього-на-всього результатом їх же могутності.

Хоча Санхериб і міг буквально зрубати дерева у Ливані, мова в даному випадку (див. вірш 23), скоріше за все, йде про винищення ассирійським царем повелителів інших народів. А щодо Ливану, то цілком ймовірно, що в даному разі мається на увазі Північне Царство ізраїлеве, чиї найдобірніші дерева були насправді лідерами краю. Так, Ассирія захопила Ізраїль та вбила багатьох з найкращих його жителів, а сам Санхериб вихвалявся, що розкопав багато чужих земель та дозволяв собі все, що подобалось, за їх рахунок. Так він зробив і з Південним Царством юдейським, тут образно заміненим на Єгипет (або ж, можливо, під Єгиптом в даному разі мається на увазі завдання поразки єгипетському війську під юдейським містечком Елтеке). До того ж, цар ассирійський також вихвалявся тим, що його облога не давала єгипетському краю доступу до життєво необхідних ресурсів.

19:25-26. Звертаючись до Санхериба через пророцтво, Господь сказав, що насправді успіх Ассирії не був здобутком царя, натомість це Бог приготував...намислив та привів...до дії усе, що відбулося (див. Ісаї 10:5); Міста-твердині ж були тими, що їх ассирійці знищили. Завойовані народи не мали сили, аби опиратись та, фактично, і не могли навіть здобути її достатньо, вони були неначе трава на покрівлі, що поспішно висохла; це все було справою рук Божих.

19:27-28. Бог насправді усе знав про Санхериба та його гордощі, що здійнялись в цареві у спротиві Йому, а через те, що ассирійський правитель ненавидив Господа та говорив нахабно щодо Нього, Бог мав взяти царя в полон так само, як Санхериб взяв свого часу в полон багатьох інших людей.

Кільце та зубела, за допомогою яких ловили рибу або ж стримували коня, є в даному випадку надзвичайно доречними. Так, на деяких прадавніх монументах ассирійські завойовники зображували себе такими, що ведуть заручників мотузкою, яка проходить через кільця у носах жертв. Отож Бог пообіцяв вчинити з ассирійями так, як вони зробили з іншими; Він збирався завернути їх назад, звідки вони прийшли, та навернути їх до попередньої смиренності.

19:29-31. Потім через пророка Ісаю Господь пообіцяв царю Єзекії знак, що ці передбачення (див. вірші 26, 28) справді почнуть збуватись; ним мало бути диво в найближчому майбутньому, що мало б підтвердити виконання також і подальших частин пророцтва.

Протягом двох років жителі Єрусалиму мали би споживати те, що вродить їхня земля, і це все не мало бути викраденим ассирійцями, які, в разі їх повернення задля облоги столиці, мали би харчуватись плодами юдейської землі. І хоч юдеї не мали змоги саджати рослини поза межами міського муру через присутність там ассирійців, Бог пообіцяв їм, що годуватиме їх протягом двох років, допомігши насінню, що було природно посіяне, вирости до розмірів повноцінних рослин, а вже на третій рік люди мали би повернутись до звичних їм чередування посіву та збору врожаю.

Таке забезпечення чималою кількістю їжі мало в подальшому на меті проявити Господній план збільшити дивним чином і кількість самих юдеїв, число яких значно скоротилось за останній час. Так, Санхериб стверджував, що захопив з юдейського народу двісті тисяч сто п’ятдесят заручників. І хоч здавалось, що через такі значні втрати юдейська нація припинила своє існування як такої, Бог все ж пообіцяв відродити її. Власне, як рослини, так і останок дому Юди мав пустити коріння...та вродити плід, цебто, встановитись та процвітати; Господня горливість заради Його людей мала стати запорукою цьому (див. Ісаї 9:7).

19:32-34. Опісля ж було виявлено вирок самому Санхерибу; так, йому не вдалось би насильно захопити Єрусалим, ані обложити його, ані навіть випустити стрілу туди. Натомість цар ассирійський мав повернутись до рідної землі, навіть не увійшовши в Єрусалим; так, Бог обіцяв захистити це місто та вберегти його від гніву Санхериба, а зробити Він це мав заради власної слави (див. вірш 19) та через обіцянку Своєму слузі цареві Давиду (див. 1 Царів 11:13).

є. Відхід царя Санхериба (19:35-36)

19:35-36. Тієї ж самої ночі, коли ассирійське військо розмістилось в сільській місцевості юдейського краю, ангел Господній (див. коментарі до Буття 16:9) побив насмерть сто вісімдесят п’ять тисяч вояків. Коли ж жителі Єрусалиму прокинулись...рано-вранці, вони побачили всі масштаби того, що трапилось; проте цар Санхериб, скоріше за все, сприйняв це як щось надприроднє; так чи інакше, його висновком стало те, що він має повернутись до Ніневії, де цар ассирійський і перебував певний час.

ж. Смерть царя Санхериба (19:37)

19:37. Декількома роками опісля (у 681 році до Р.Х.) Санхериб поклонявся у храмі свого бога Нісроха; це ассирійське божество наче б то представляло собою частково орла і частково людину. Храм же, ймовірно, знаходився у Ніневії, столиці Ассирії; в ньому цар ассирійській і став жертвою змови своїх вбивць, власних двох синів. Іронічним видається те, що бог Санхериба не був здатним врятувати царя навіть у своїй святині. А сини-вбивці втекли тим часом до країни Арарат (Вірменії), що знаходиться на віддалі близько трьохсот миль на північ від Ніневії (наразі ж Вірменія поділена між Росією, Туреччиною та Іраном). Інший син Санхериба, Асархаддон (681-669 роки до Р.Х.) унаслідував трон свого батька; ось таким чином було виконане Господнє слово (див. вірш 7).

4. НЕДУГА ЦАРЯ ЄЗЕКІЇ (20:1-11)

а. Мольба царя Єзекії (20:1-7)

20:1. “Того часу” відноситься в даному випадку до днів спроби вторгнення царя Санхериба в Єрусалим, записаної у віршах 18:13-19:36. Господь же додав п’ятнадцять років віку царю Єзекії у відповідь на його мольбу про співчуття до нього (див. 20:6). А помер Єзекія у 686 році до Р.Х., цебто, це означає, що описані події мали місце у 701 році до Р.Х., році Санхерибового вторгнення (див. Ісаї 38).

Серйозна недуга царя Єзекії (що проявилась у вигляді певного боляка (див. вірш 7)) могла або ж, навпаки, не могла бути пов’язаною зі вторгненням царя Санхериба. Так чи інакше, Бог послав пророка Ісаю до царя, аби попередити його про те, що він має померти; пророк же сказав царю Єзекії підготуватись до цього, упорядкувавши дім.

20:2-3. Цар Єзекія відповів на такі погані вісті ревною молитвою до Господа, нагадавши у ній Йому про свою цілковиту відданість та діла, “що Тобі до вподоби”, що він їх чинив був у якості Божого намісника. Можливо, він так гірко плакав через відчуття, що його смерть зараз дасть привід для вихвалянь цареві Санхерибу, можливо, тому, що його спадкоємець Манассія був ще надзвичайно юним, а, можливо, що й тому, що просто хотів далі жити та правити.

20:4-6. Звернення царя в молитві спрацювало, і Господь змилувався над ним, отож ще до того, як пророк Ісая покинув палац, напрявляючись додому, Бог виявив йому друге послання - повернутись до царя Єзекії зі словом відкладення його смерті на пізніше. Так, цар поводився як справжній син царя Давида, що проявилось у тому, як він зреагував на перше послання від Бога. Молитва царя Єзекії (те, що він сказав) та його сльози (як він почувався щодо сказаного) переконали Господа зцілити його, таким чином, пророк Ісая повідомив царя, що через три дні цар Єзекія буде в такому стані, що вже й сам зможе прославляти Бога в Господньому храмі. Всевишній пообіцяв йому додати віку п’ятнадцять років до життя (з 701 до 686 року до Р.Х.); Він також дав обіцянку визволити царя Єзекію та Єрусалим з облоги царя Санхериба та захистити це місто заради Себе самого та заради слуги Його царя Давида (див. 19:34).

20:7. Потім пророк Ісая провів лікування недуги царя Єзекії; фіґова мазь (припарка) була добре відомим ще за давніх часів засобом при зціленні боляків (наривів) та язв, проте лікарі царя не виписували її йому. Дехто вважає, що виздоровлення царя Єзекії було націлене на те, аби продемонструвати надприродну силу Господа в дії шляхом дарування цареві уздоровлення.

б. Знак для царя Єзекії (20:8-11)

20:8. Прохання виявлення знаку, що Бог справді виконає те, що пообіцяв, було звичним для ізраїльтян (див. Суддів 6:17, 36-40; 1до Корінтян 1:22). Господь не відмовляв насправді таким проханням, якщо знак, якого просили, зміцнював віру людини, що шукала його; так, знаки були дивами, які вказували на те, що Ягве дійсно виконає обіцяне. Ймовірно, саме небезпека, яка нависла над царем Єзекією з боку царя Санхериба, призвела до того, що цар попросив знака від Господа.

20:9-11. І тоді Бог дозволив цареві Єзекії обрати, чи він хоче, аби тінь посунулась наперед, як зазвичай, чи назад. Ахазові східці, цілком очевидно, були побудовані царем Ахазом і, можливо, їх було збудовано як сонячний годинник, аби вимірювати час вдень, або ж це були звичайні східці, що їх використав Господь в цьому випадку задля виявлення знаку, що його просив цар Єзекія.

Запропонувавши посунути тінь, Бог, безсумнівно, мав намір просунути її скоріше звичного, оскільки звичайна швидкість не була би знаком як таким. Цар Єзекія ж обрав найбільш очевидний та вражаючий варіант - аби сонячна тінь посунулась назад на десять ступенів (див. Вихід 10:21-23; Ісуса Навина 10:12-13).

5. ВІДВІДУВАЧІ ЦАРЯ ЄЗЕКІЇ (20:12-19)

Очевидно, ця подія трапилась незадовго опісля того, як цар Єзекія видужав від своєї недуги (див. Ісаї 39:1-2)

а. Прийом гостей царем Єзекією (20:12-15)

20:12-13. Меродах-Баладан правив як цар вавилонський протягом двох відрізків часу - з 721 по 710 рік до Р.Х. та з 703 по 702 рік до Р.Х.; у 702 році до Р.Х. він втік до царства Елам, де продовжував свої намагання протистояти ассирійському контролю в якості біженця; і, скоріше всього, Меродах саме в цей час шукав підтримки в Юдеї в якості союзника, відіславши до царя Єзекії послів (див. коментарі до Ісаї 39:1 за такого порядку подій: недуга царя Єзекії, візит Меродах-Баладана, атака царя Санхериба). Так, виславши цареві Єзекії гостинця опісля звістки про те, що той занедужав, він насправді добивався прихильності царя юдейського. До того ж, Меродах-Баладан також хотів спитати про чудо, яке сталось в краю (2 Хронік 32:31).

Цар Єзекія...показав своїм вавилонським відвідувачам абсолютно всі свої надбання та зброю частково через власний висновок про те, що його союзник повинен знати, як багато край юдейський, насправді, буде готовий пожертвувати заради їхнього спільного анти-ассирійського спротиву.

20:14-15. Цар Єзекія навіть не намагався приховати те, що зробив, від пророка Ісаї, якого відіслав Господь, аби дізнатись про відвідувачів царя. Цілком ймовірно, що цар Єзекія навіть не подумав, що його бажання скріпити союз із Вавилоном було чи вираженням невіри в Бога, а чи й недалекоглядним політичним кроком.

б. Судження царя Єзекії (20:16-19)

20:16-18. Через те, що серце царя Єзекії загордилося (див. 2 Хронік 32:25), Господь повідомив йому через пророка Ісаю, що все, що цар показав послам вавилонським, і буде, власне, перевезене у Вавилон. Також деякі члени царської родини, які навіть ще не були народжені на момент послання, мали бути забрані та зроблені скопцями в палаці вавилонського царя; насправді, скопці в той час часто були досить високопоставленими чинами (sārîs; див. коментарі до Даниїла 1:3).

20:19. Однак цар Єзекія впокорився в своїх гордощах (див. 2 Хронік 32:26) та смиренно прийняв той факт, що Господнє судження збудеться щодо його народу (“добре...слово Господнє”). До того ж, цар був вдячний за мир і безпеку, що мали пробувати в юдейському краю з милості Бога впродовж його життя (“покіль мого віку!”).

6. СМЕРТЬ ЦАРЯ ЄЗЕКІЇ (20:20-21)

20:20-21. Будівництво царем Єзекією тунелю від Гіхон-джерела до Сілоамської купелі було виокремлене автором як один з найбільш важливих здобутків царя (див. 2 Хронік 32:30). Так, цар Єзекія прорив цей приблизно півторакілометровий (1,777 футів ≈ 541 метру) тунель від найдавнішого джерела води, що знаходився якраз поза муром Єрусалиму і проходив під ним, до водосховища у самому місті; потім же цар ретельно прикрив джерело так, аби ассирійські загарбники не могли його знайти та припинити постачання води до міста. Цей тунель, проритий з обох боків до середини, був на той час неабияким здобутком інженерної справи; до того ж, на нього можна поглянути і сьогодні.

Декількома роками до смерті царя Єзекії, цар настановив свого сина Маннасію намісником, що відбулося у 697 році до Р.Х.; батько та син разом правили юдейським краєм, допоки цар Єзекія не помер у 686 році до Р.Х. Тоді ж Манассія успадкував трон свого батька та став єдиним правителем юдейським.

Б. Правління лихого царя Манассії (21:1-18)

Хоч цар Манассія і правив довше, аніж будь-який інший цар Юдеї чи Ізраїлю, запис про його царювання є досить коротким.

1. ЗЛОДІЯННЯ ЦАРЯ МАНАССІЇ (21:1-9)

21:1-6. Коли царю Манассії було дванадцять років,...він розпочав своє царювання у якості співправителя батька царя Єзекії (у 697 році до Р.Х.); загалом же він правив юдейським краєм….протягом п’ятдесяти п’яти років.

Замість того, аби продовжувати політику шанування Господа, започатковану його батьком, цар Манассія повернувся до лінії поведінки свого діда царя Ахаза, відновивши огидні культи поклоніння ханаанитян. Він також відбудував узвишшя, що були такими звичними для народу (див. коментарі до 1 Царів 22:43; а також примітку до 1 Царів 3:2-3), допоки цар Єзекія не звільнив від них край (див. 2 Царів 18:4). Ба того, цар Манассія знову звів жертовники Ваалові та зробив стовп-Ашеру (див. 21:7) так, як свого часу зробив це у Самарії цар Ахав (див. 1 Царів 16:33). Він також демонстративно збудував жертовники ідолам прямо на дворах святині і, власне, у самому храмі Господньому, про який Бог сказав, що він має бути збереженим лише для поклоніння справжнього, живого Господа (див. 1 Царів 8:29); до того ж, цей цар відкрив шлях народу для поклоніння військам небесним, як робили ассирійці (див. 2 Царів 17:16; 23:4-5).

Цар Манассія також слідував практиці людського жертвоприношення та запропонував одного зі своїх власних синів богу аммоніїв Молеху в Долині Гінном (див. 1 Царів 11:7, 33; 2 Царів 23:10, 13). Ворожіння,...віщування,...викликання мертвих та знахарів - все це було частиною релігійної системи царя Манассії, навіть не зважаючи на те, що такі речі заборонялись у Законі Мойсеєвому (див. коментарі до 17:17). Так, цар вірив, що для самого народу кращі всі ці форми поклоніння, аніж єдине шанування Ягве, прописане в Законі. Та такі дії повелителя лишень викликали Господній...гнів (див. 21:15; 22:13, 17; 23:19, 26; 24:20) та були лихими (див. 21:2) в Божих очах.

21:7-9. В подальшому цар Манассія ще й осквернив храм Господній, поставивши в ньому витесаний стовп Ашери, що його він зробив (див. вірш 3), а вчинивши так, цар надав ідолу місце, на яке заслуговував лишень Бог (див. вірш 4 та коментарі щодо Господнього імені в 1 Царів 8:16-20; 2 Хронік 6:6). Таке його діяння виразило абсолютну неповагу чи то до Господніх обіцянок праотцям царя Манассії, чи ж то до Божої відданості Його ж обіцянкам. Цар ставився до Закону Мойсеєвого з презирством та вів людей Божих усупереч Його настановам. Що видається дивовижним, народ під керівництвом царя Манассії чинив більше зло (див. 2 Царів 21:15-16), аніж ханаанитяни до них.

2. ДОЛЯ ЄРУСАЛИМУ (21:10-15)

21:10-13. Господній вирок царю Манассії та Юдеї надійшов через...пророків (ймовірно, пророка Ісаю та, можливо, ще декількох інших). Аморії ж були одним з найбільш лихих народів палестинських за часів Ісуса Навина. Окрім того, що цар Манассія сам був віровідступником, він, на додачу до своїх злодіянь, ввів у гріх і юдейський народ; відтак Господь пообіцяв, що новини про горе Єрусалиму та Юдеї стануть великим потрясінням для кожного, хто їх почує. Бог також сказав, що протягне рівний шнур (що символізувало розруху) над Єрусалимом та Манассієм так, як Він робив це з Самарією та домом (цебто, сім’єю та династією) царя Ахава. Так, Господь збирався очистити Юдею від всієї нечисті так, як витирають полумисок (“і, витерши, перевертають”).

21:14-15. Бог також сказав, що відкине останок Свого спадкоємства (тобто, Юдею) та зробить так, аби вороги провчили юдеїв; юдейський народ мав бути на грабіж та на здобич для всіх його ворогів. Такий вирок мав бути приведений в дію щодо юдеїв за всі їх злодіяння (див. вірші 9, 16) з самого їх зародження як народу, коли Господь вивів його з Єгипту. І хоч в Юдеї раніш були виконані й інші вироки Божі, цей мав стати найбільш суворим.

3. СМЕРТЬ ЦАРЯ МАНАССІЇ (21:16-18)

21:16-17. Невинна кров, що її пролив цар Манассія, була теж кров’ю і його сина (див. вірш 6), а також синів та дочок тих, хто слідували прикладам поклоніння царя. Згідно ж єврейської традиції, пророк Ісая був страчений царем Манассією, будучи розрізаним надвоє (так, до Євреїв 11:37 може стосуватись саме пророка Ісаї).

Автор-хроніст у Книзі Хронік записав, що за його гріхи царя Манассію було забрано в полон до Вавилону (див. 2 Хронік 33:11) царем ассирійським, скоріше всього, Ашшурбаніпалом (669-626 роки до Р.Х.). Там цар юдейський покаявся у своїх гріхах, і в Своїй милості Господь дозволив цареві Манассії повернутись до Єрусалиму після певного часу перебування в захопленні (див. 2 Хронік 33:12-13; 33:18-19). Після звернення на правильний шлях, цар прибрав з Юдеї більшість віровідступницьких символів (ідолів та жертовників їм; див. 2 Хронік 33:15-17). Проте гріхи царя Манассії глибоко заплямували весь край юдейський, і навіть подальші реформи царя Йосії не могли відвернути Божого вироку (див. 2 Царів 23:26).

21:18. Коли ж цар Манассія помер, його не було поховано у царській гробниці разом з іншими доброчестивими юдейськими правителями, натомість він спочив з рештою у саду при царському палаці; і тоді на трон заступив...його син Амон.

В. Правління лихого царя Амона (21:19-26)

21:19-22. Цар Амон розпочав своє правління, коли йому було двадцять два роки, але опісля цього він жив та царював всього два роки (з 642 по 640 рік до Р.Х.). Він не слідував політиці правління батька, що той її провадив наприкінці свого життя (навернувшись до Господа), але повернувся до синкретичного, віровідступницького поклоніння, яке було притаманне ранішньому царюванню царя Манассії (див. вірші 2-7).

21:23-26. Побоюючись продовження розрухи, до якої, беззаперечно, привела б політика царя Амона, деякі з його слуг...вбили царя. Проте опісля цього послідувало масове повстання, за якого самих вбивць царя Амона було притягнуто до відповідальності та страчено.

Після смерті цього царя його місце на троні зайняв син Йосія; царя Амона ж було поховано біля батька царя Манассії у саду при царському палаці (див. вірш 18).

Г. Правління доброчестивого царя Йосії (22:1-23:30)

1. ДОБРОЧЕСТИВІСТЬ ЦАРЯ ЙОСІЇ (22:1-2)

22:1. Цар Йосія був одним з найкращий царів юдейських, а його правління можна було охарактеризувати словами “мир, достаток та зміни”. Цьому хлопчику було всього вісім років,...коли його коронували царем, а загалом цар Йосія правив Юдеєю протягом тридцяти одного року (з 640 по 609 рік до Р.Х.). За часів його царювання влада цього світу перейшла від Ассирії до Вавилону; Ніневія, столиця ассирійської держави, була зруйнована у 612 році до Р.Х., а сама ассирійська імперія занепала у 609 році до Р.Х.

22:2. Так, як і царі Аса та Єзекія до нього, цар Йосія чинив те, що було до вподоби Господові та слідував праведними дорогами свого предка царя Давида, не сходячи з них жодного разу за все своє царювання.

Автор Хронік додав також, що цар Йосія почав шукати Бога у віці вісім років, а провадити релігійні реформи - у віці дванадцяти (див. 2 Хронік 34:3-7).

2. ЗМІНИ ЗА ЧАСІВ ПРАВЛІННЯ ЦАРЯ ЙОСІЇ (22:3-23:25)

Йосія став четвертим і водночас останнім царем-реформатором серед правителів Юдеї; до нього такими були лишень Аса, Йосафат та Єзекія. Проте реформи цього царя були більш масштабними, аніж будь-якого іншого правителя-попередника.

а. Направа зіпсованого за царя Йосії (22:3-7)

22:3-7. До часу правління царя Йосії Господній храм занепав та був спаплюженим царем Манассією, що збудував свого часу в ньому язичницькі вівтарі та образи (див. 21:4-5, 7, 21). Отож на вісімнадцятому році як правителя юдейського та у віці двадцяти шести літ, цар Йосія розпочав відновлення святині і, власне, повернув її до попереднього стану. Він відіслав свого писаря Шафана разом з іншими високопосадовцями (див. 2 Хронік 34:8), аби розпочати відновлювальні роботи в храмі (щоби прослідкувати безпосередніх нащадків Шафана див. таблицю “Лінія роду Шафана” біля Єремії 26:24). За деякий час гроші для такої цілі були, зрештою, зібрані, і тепер на руках було достатньо коштів, аби розпочати роботу. Порядок дій був схожий до тих, що їх було виконано за часу царювання Йоаса (див. 2 Царів 12:10). Як і тоді, наглядачі проявили себе благонадійними людьми (див. 2 Хронік 34:8-13 задля більш детального огляду цієї сторони релігійної реформи царя Йосії).

б. Знахідка первосвященика Хілкії (22:8-13)

22:8-10. Під час відновлення святині було знайдено копію Книги Закону (чи то Второзаконня, а чи, більш ймовірно, ціле П’ятикнижжя - перші п’ять книг Біблії). Очевидно, цар Манассія або ж цар Амон знищили інші її копії, отож знахідка цієї книги була справді важливою; таким чином, первосвященик Хілкія поділився нею з Шафаном, що теж її прочитав. Після доповіді царю про успіхи у відновленні храму, Шафан...розповів цареві Йосії про цю важливу знахідку та прочитав йому з книги.

22:11-13. У розпачі цар Йосія роздер на собі одежу (див. Буття 37:29, 34; Ісуса Навина 7:6; 2 Царів 5:7; 6:30; 11:14; 19:1; Естери 4:1; Іова 1:20; 2:12) та заплакав (див. 2 Царів 22:19), почувши, чóго Господь хотів від Його людей та порівнявши з тим, як далеко вони насправді відійшли від Його волі. Потім цар відіслав п’ять своїх найкращих слуг, аби вони дізнались в Бога, що потрібно зробити в подальшому. Так, цар Йосія боявся Господнього гніву та хотів попередити його від усього народу юдейського, а не лишень від себе. Потрясіння щодо суті Закону, що його виразив цар, лишень ще раз підтверджує те, що Юдея не зверталася до нього протягом справді довгого періоду часу.

в. Пророцтво Хулди (22:14-20)

22:14. Той факт, що п’ять царевих слуг (див. Вірш 12) шукали пророчицю Хулду, наводить на думку, що вона була справді шанованою за свій дар в Юдеї. В той час в самому Єрусалимі та в його околицях жили також й інші пророки, включаючи пророків Єремію (див. Єремії 1:2), Софонію (див. Софонії 1:1), а також, можливо, пророків Наума та Авакума, проте з невідомих причин п’ять слуг царя звернулись саме до цієї пророчиці. Вона була дружиною Шаллума, що був відповідальним за царську та священицьку одежу, а проживала у...другій дільниці Єрусалиму, яка була частиною міста, що оцінювалась не так високо, як інші дільниці.

22:15-18. Після звернення до Бога Хулда висловила Його послання для царя; так, Господь, беззаперечно, мав послати розруху на Єрусалим та народ юдейський, як і попереджав у Законі Мойсеєвому. Цей вирок мав бути приведеним в дію через те, що юдеї покинули Бога та зробили собі ідолів і кадили для них. Гнів же Господній запалав на Його людей (див. вірш 13) в основному через те, що вони покинули вказані Ним шляхи, тим самим позбавивши себе можливості відчути благословіння Боже, насолодитись життям та показати всім іншим народам, наскільки прекрасно жити під супроводом Господа.

22:19-20. Проте сам цар Йосія мав відчути на собі Божу милість до нього через те, що серце царя зворушилось перед словом Всевишнього та він впокорився перед Богом, почувши Закон Мойсеїв. Господь сказав, що цар Йосія помре та буде похований до того, як вирок зійде на Юдею. І, власне, смерть царя у 609 році до Р.Х. таки була чотирма роками раніше першої атаки на Єрусалим під проводом Навуходоносора, що відбулась у 605 році до Р.Х.

г. Прочитання Закону (23:1-3)

23:1-2. Цар не чекав завершення відновлення храму, аби скликати зібрання, що описане нижче, натомість воно було проведене незадовго опісля знахідки Закону. Отож на цю важливу священну дію, що відбулась у святині, цар скликав усіх старших...священиків, пророків (серед яких, безсумнівно, були й пророки Єремія та Софонія), а також увесь народ від малого до великого. Цар Йосія ж прочитав...всі слова з Книги; можливо, це було ціле П’ятикнижжя, але більш ймовірно, що цар прочитав людям саме певні витяги з Книги, в яких обіцялись благословення за покірність Господу та кара за непослух (див. Второзаконня 27:15-28:68).

23:3. Стоячи на підвищенні (див. 11:14) у дворі святині, цар Йосія, так би мовити, провів людей через їх нове освячення до Бога та Його слóва. Спершу він заприсягнувся сам вірно слідувати Господові та пильнувати Його заповіді, записані у Законі Мойсеєвому (див. 1 Царів 2:3), а потім вже й усі люди пообіцяли виконувати те ж саме (див. Вихід 18:8; Ісуса Навина 24:21-24).

д. Реформи царя Йосії (23:4-14)

23:4-7. Потім цар Йосія знищив усе, що було пов’язане з поклонінням лжебогів, яких його предки встановили у Юдеї та Єрусалимі. Сторожами при порозі храму були левіти, відповідальні за контроль тих людей, що входили до святині. Отож цей храм був очищений від усіх атрибутів, що їх занесли всередину задля вшанування Ваала,...Ашери та війська небесного (див. 21:3-5); їх цар Йосія спалив (див. Второзаконня 7:25) у Кедрон-долині (див. 2 Царів 23:6, 12), що знаходилась відразу на схід від Єрусалиму, а щоби знечестити саме язичницьке поклоніння, цар вивіз попіл цих реліквій до Бетелу. Він також розігнав язичницьких жерців, що вводили людей у різноманітні форми відступництва від живого Бога. Давньоєврейським словом зі значенням “язичницький священик, жрець” є k ͤ mārîm, використаним також лишень у пророків Осії 10:5 та Софонії 1:4; воно стосується священиків ідолів, себто, священиків, що падали ниць перед ними. Опісля ж цар Йосія виніс стовп-Ашеру зі святині (див. 2 Царів 21:7), спалив його у Кедрон-долині (див. 23:4) та розкидав той порох (див. вірш 4) над могилами простого люду, що колись вшановували лжебогів. Ба того, блудники, що відігравали певну роль при поклонінні язичників, розклали намети при дворі храму Господнього; їх цар юдейський зруйнував, власне, як і укриття, які теж там були зведені. В них жінки-ідолопоклонниці ткали завіси, що їх певним чином застосовували при вшануванні Ашери.

23:8-9. Потім цар Йосія знову скликав всіх священиків-левітів та продовжив оскверняти узвишшя (див. коментарі до 1 Царів 22:43), де народ прославляв Бога всупереч Закону Мойсеєвому (див. Второзаконня 12:2-7, 13-14). Так, свого часу їх також зруйнував цар Єзекія (див. 2 Царів 18:4), проте згодом цар Манассія знову відбудував їх (див. 21:3). Отож цар Йосія знищив ті язичницькі місця для поклоніння від Геви, що розташовувалась на північному кордоні Юдеї, аж до Версавії на її південному рубежі. Цар, до того ж, зруйнував узвишшя при вході у ворота Єгошуї, міського голови Єрусалиму, а також при інших воротах міста; ці вівтарі були поставлені ліворуч від воріт при вході до Єрусалиму. Священикам-левітам, що виконували жертвоприношення на узвишшях, не було дозволено служити біля заново освяченого вівтаря у святині, проте цар Йосія, насправді, дозволив їм їсти неквашений (прісний) хліб, принесений до храму (див. Левіт 6:9-10, 16).

23:10-11. Тофет було місцем, де поклонники Молеха, бога Аммону (див. вірш 13), проводили через вогонь своїх дітей на честь цього ідола; а розташовувався він у долині Бен-Гінном, на південній стороні гори Сіон (див. Ісуса Навина 15:8). Цар Йосія так знечестив це місце, що вже жоден ідолопоклонник не мав змоги знову шанувати там своїх богів; цар також усунув священних коней, що їх використовували раніш при офіційних процесіях вшанування сонця. Ці тварини були поставлені у дворі Господнього храму, а віддали їх сюди царі юдейські (скоріше за все, Ахаз, Манассія та Амон). До того ж, цар Йосія також спалив колісниці, що їх язичники використовували у своїх ідолопоклонських обрядах.

23:12-14. Очевидно, цар Ахаз збудував свого часу горішню світлицю в одній із будівель при вході до храму, а на даху цієї побудови цар збудував ще й жертовники, скоріш усього, зіркам та планетам (воїнству небесному; див. Софонії 1:5; Єремії 19:13, 32:29). Беззаперечним є те, що цар Єзекія зруйнував усі ці вівтарі, проте, напевно, царі Манассія чи Амон відбудували їх знову.

Також цар Манассія збудував жертовники в обидвох дворах Господньої святині (див. 2 Царів 21:5); всіх їх цар Йосія зруйнував та вкинув до Кедрон-долини (див. 23:6). Цей цар теж знечестив узвишшя, що їх було поставлено на південь від Оливної гори, яка була відомою також як і гора Згуби; всі ці вівтарі сягали своїм віком аж часів царювання царя Соломона (див. 1 Царів 11:5, 7). Більше того, цар Йосія на тому місці ще й порозбивав всі язичницькі священні кам’яні стовпи і ашери (див. 2 Царів 23:6, 15); людські кістки ж оскверняли ці місця, роблячи їх тим самим нечистими та непридатними для поклоніння в подальшому.

е. Жертовник царя Єровоама (23:15-20)

23:15-16. Прадавній жертовник, що його цар Єровоам І побудував (див. 1 Царів 12:28-29) у Бетелі (приблизно в 931 році до Р.Х.) також впав при очищенні юдейського краю за царя Йосії . Аби знечестити (див. 2 Царів 23:10, 13) це місце назавжди, цар позабирав кості людей, що були поховані у гробах на пагорбі поруч, та спалив їх на жертовнику (очевидно, до того, як його було знесено). Скоріше за все, це були кості священиків (див. 1 Царів 12:31-32), що їх, у знак вшанування вівтаря, було поховано біля нього. Ці діяння царя підтвердили пророцтво Божого чоловіка з Юдеї, що передбачив все це ще за часів царя Єровоама і зазделегідь назвав ім’я царя Йосії (див. 1 Царів 13:2-3).

23:17-18. Дізнавшись, що певний пам’ятник позначає гріб Божого чоловіка з Юдеї, який якраз і прорік діяння царя Йосії (див. коментарі до вірша 16), цар через повагу до Господнього пророка наказав, аби ніхто не торкав костей із того гробу. Кістки старого пророка з Бетелу (що в Самарії, Північному Царстві, а не в місті Самарії, що навіть ще не було збудоване), якого поховали поряд з молодшим Божим чоловіком (див. 1 Царів 13:31-32), були також ніким неторкані.

23:19-20. Цар Йосія навіть розширив своє очищення від ідолопоклонства до території старого Північного Царства, а його здатність зробити це лиш вказує на слабкість Ассирійської Імперії, що на той час контролювала Ізраїль. Деякі з ізраїльтян, що залишились в своєму краї після падіння Самарії, досі поклонялись на узвишшях, що були вже тепер знесені царем Йосією. А жерці, яких цар Йосія повбивав у Ізраїлі, були, ймовірно, не левітянами, а жерцями-ідолопоклонниками на подобі тих, що їх настановив свого часу цар Єровоам (див. 1 Царів 12:31).

є. Пасха за царя Йосії (23:21-23)

23:21-23. Цар Йосія, насправді, зробив значно більше, аніж просто усунення ідолопоклонства; він також відновив святкування божественно приписаної Пасхи. Це важливе свято було відзначенням повернення Богом Його людей з рабства єгипетського; до того ж, воно було найстаршим святом в Ізраїлі (в цій Книзі Завіту, див. вірш 2). Таке святкування було влаштованим царем Йосією зі значно більш уважним виконанням всіх приписів Закону, аніж будь-яке інше відзначення Пасхи з часів Суддів до цього. До того ж, воно було незвичним, оскільки у святкуванні брали участь як люди з царства юдейського, так і зі старого царства ізраїльського (див. 2 Хронік 35:18). Детально це відзначення Пасхи є описаним у 2 Книзі Хронік 35:1-19, а відбулося воно на вісімнадцятому році царювання Йосії. Очевидно, всі реформи та діяння, описані вище (див. 2 Царів 22:3-23:20) відбулися того ж року (див. 22:3).

ж. Доброчестивість царя Йосії (23:24-25)

23:24-25. Викорінення царем Йосією боговідступницького торкнулось навіть викликачів та знахарів (див. 21:6), що практикували обряди, які Господь засудив (див. Левіт 20:27; Второзаконня 18:9-12); домовикам же язичники поклонялись, оскільки вважали, що вони приносять в дім прибуток та володіють даром пророцтва. Отож їх було знищено, власне, як і усіх інших ідолів по всій Юдеї та Єрусалимі; цар Йосія ж вчинив це в безпосередньому дотриманні Закона Мойсеєвого. Таким чином, такого царя, що так само свідомо слідував би Божому Слову (див. Второзаконня 6:5; Єремії 22:15-16), як цар Йосія, не було ані до нього, ані опісля.

3. ВИРОК ЮДЕЇ (23:26-27)

23:26-27. Навіть зміни за царя Йосії, незважаючи на те, якими масштабними вони були, не могли відвернути весь той Господній гнів на Юдею, що був накопичений за роки спротиву цього краю Всевишньому, особливо за часів правління царя Манассії (див. 22:16-17). Слова Бога у 23:27 можуть бути прямим цитуванням пророцтва, висловленого невідомим пророком того часу, або ж вільним висловленням, сформульованим з попередніх застережень Господа. Так, Бог мав відкинути Свій народ, його місто та Господній храм, віддавши їх задля покарання у руки ворогів; а те, що юдеїв мало бути усунуто з-перед Божого обличчя (див. 24:3, 20) означає в даному випадку, що їх мало бути викорінено з цієї землі (див. 17:18, 20, 23).

4. СМЕРТЬ ЦАРЯ ЙОСІЇ (23:28-30)

23:28-30. Інші діяння царя Йосії за його правління були записані в джерелі, вказаному автором Книг Царів.

Більш обширно смерть царя Йосії роз’яснена у 2 Книзі Хронік 35:20-27. Видається, що цар юдейський бажав поборотись супроти єгипетського фараона Нехо (610-595 роки до н.е.), прагнучи звести нанівець будь-яку надію Ассирії чи Єгипту щодо того, аби відновити попередню міць та напасти на Юдею. Так, і насправді Єгипет та Ассирія були союзниками, що намагались не дати можливості Вавилону стати новою передовою державою. Очевидно, для царя Йосії вавилонське царство здавалося менш небезпечним, аніж ассирійське чи єгипетське. Отож як тільки фараон Нехо рушив зі своїм військом до середземного побережжя у 609 році до Р.Х., цар Йосія, будучи рішуче налаштованим зупинити фараона під Мегіддо, добре укріпленій фортеці в старому Ізраїлі, направився зі своєю армією на північний захід. На превеликий жаль для Юдеї, там у битві, що розгорнулась внаслідок, і помер цар Йосія; його тіло було повернуто до Єрусалиму, де й була проведений обряд поховання царя. На трон же юдейські чиновники посадили сина його Йоахаза.

Таким чином, цар Йосія проявив себе найбільш умілим правителем, що, до того ж, неабияк вплинув на праведність та направлення краю юдейського. Успіх його реформ, спрямованих на очищення від боговідступництва, показав, що в царя справді була здатність не зважати на потужну всезагальну думку, яка, беззаперечно, суперечила його власним переконанням. Ба того, вплив царя Йосії поширився і на територію Північного Царства, що занепало; та на нещастя, правління цього царя передчасно обірвалось.

Д. Правління лихого царя Йоахаза (23:31-35)

23:31-32. У царя Йосії було чотири сини, три з яких правили Юдеєю опісля смерті батька (див. 1 Хронік 3:15; див. таблицю “Останні П’ять Царів Юдеї”), цар Йоахаз же був середнім сином за віком, і саме його люди обрали наступником царя Йосії. Йому було двадцять три роки, коли він став царем, проте цар Йоахаз правив усього протягом трьох місяців (у 609 році до Р.Х.). Його дідусь Єремія, насправді, не був пророком, що мав таке ж ім’я, оскільки тóму Божому чоловікові Господь не дозволив одружуватись (див. Єремії 16:2). За той короткий час, що цар Йоахаз царював над юдейським краєм, він вирішив радше навернутись до віровідступницьких шляхів своїх предків, аніж слідувати прикладові свого праведного батька.

23:33. Коли ж фараон Нехо завдав поразки царю Йосії під Мегіддо (див. вірш 29), юдейський край відійшов під єгипетський контроль, отож Нехо викликав новопоставленого царя юдейського до Рівли, що знаходилась на відстані близько шістдесяти п’яти миль на північ від Дамаску на ріці Оронт. Згодом єгипетський фараон продовжив своє просунення у північному напрямку задля сутички із вавилонським Набопаласаром під Хараном, що знаходився навіть ще північніше. Очевидно, фараону видавалось, що з царем Йоахазом буде нелегко співпрацювати, отож він захопив царя юдейського у полон та відіслав його до Єгипту (див. вірш 34), де, очевидно, цар Йоахаз і помер (див. Єремії 22:10-12). До всього, Нехо також наклав на Юдею велику данину у розмірі...ста талантів (що дорівнює приблизно трьом тисячам семиста п’ятдесяти кілограмам) срібла та одного таланту (близько тридцяти чотирьох кілограмів) золота.

23:34-35. Потім Нехо призначив старшого брата царя Йоахаза Еліякима царем юдейським та змінив його ім’я на Йоаким (отож відбулась зміна у значенні з “Господь встановив/звів” до “Ягве встановив/звів”). Найменування людини вважалось на прадавньому Близькому Сході винятковим верховним правом; зробивши так, фараон продемонстрував, що контролює Юдею. Цар Йоаким же визнав владу Нехо та віддав данину у вигляді срібла і золота, що її вимагав єгипетський цар, обклавши податком народ юдейський.

Е. Правління лихого царя Йоакима (23:36-24:7)

1. ЗЛОДІЯННЯ ЦАРЯ ЙОАКИМА (23:36-37)

23:36-37. Цар Йоаким був на два роки старшим за свого брата царя Йоахаза (див. вік царя Йоакима в двадцять п’ять років та вік царя Йоахаза у двадцять три; 609 рік до Р.Х.); він правив юдейським краєм протягом...одинадцяти років (з 609 по 598 роки до Р.Х.), будучи своєрідною маріонеткою в руках фараона. Рідним містечком його матері було Рума, що знаходилось недалеко від Сихему (див. Суддів 9:41). Цар Йоаким так само не слідував прикладові свого праведного батька, обравши шлях ідолопоклонства та уповання лишень на себе, та, насправді, він був слабким правителем. Такий висновок можна зробити хоча б з того, що навіть не зважаючи на те, що він був найстаршим сином царя Йосії, народ Юдеї не обрав його у якості спадкоємця трону. До того ж, і фараон Нехо відчув, що царя Йоакима буде легше тримати під контролем, аніж його брата царя Йоахаза.

2. ВОРОГИ ЮДЕЇ (24:1-7)

24:1-4. Навуходоносор посів трон свого батька царя Набопаласара у якості царя вавилонського в 605 році до Р.Х.; раніше ж цього року цар Навуходоносор вивів військо батька супроти єгиптян під проводом фараона Нехо та завдав їм поразки під Каркемишем, що на річці Євфрат у північній частині Араму. Ця битва закріпила за Вавилоном статус наймогутнішого народу Близького Сходу, а Єгипет та залежні від нього краї, включаючи також і юдейський, разом із перемогою перейшли під вавилонський контроль.

Цар Навуходоносор вторгся в землю юдейську дещо пізніше того ж року (цебто, у 605 році до Р.Х.), аби остаточно підкорити її собі; тоді ж він взяв з собою до Вавилону декількох полонених, серед яких був і пророк Даниїл та інші (див. Даниїла 1:1-3). Цар Йоаким же підкорявся царю Навуходоносору протягом трьох років, а потім збунтувався та безуспішно звернувся по допомогу до Єгипту. Очевидно, його було захоплено у полон до Вавилону (див. 2 Хронік 36:6), проте, вірогідно, цього царя випустили або ж йому вдалось втекти, оскільки відомо, що цар Йоаким помер у Єрусалимі (див. Єремії 22:19; коментарі до 2 Царів 24:10-11). Юдея ж страждала від набігів ватаг вавилонян, араміїв, моавитян та аммоніїв, які в подальшому, за часів правління царя Йоакима, скористалися слабким станом юдейського краю. Насправді, Господь відіслав цих ворогів проти Юдеї, аби покарати її за всі гріхи згідно зі словами пророків Ісаї, Міхеї, Єремії, Авакума та інших; Бог відкинув юдеїв від Свого обличчя (див. 17:18, 20, 23; 23:27) через гріхи царя Манассії (див. 21:1-16).

24:5-7. Пророк Єремія зневажав царя Йоакима за його злодіяння (див. Єремії 22:18-19; 26:20-23; 36), а коли цей цар помер у 598 році до Р.Х. в Єрусалимі, його син Йоахин...заступив на трон юдейський; царю Йоакиму ж не провели царського поховання (див. Єремії 22:19).

Фараон Нехо більше не заявляв свого права на повернення території, що він її програв царю Навуходоносору (від єгипетського потоку на півдні до ріки Євфрат на півночі, цебто, територію, що охоплювала усю Палестину). Це також було частиною верховного Господнього плану щодо того, аби покарати Його людей та продемонструвати міць Вавилону в той час.

Є. Правління лихого царя Йоахина (24:8-17)

1. ЗЛОДІЯННЯ ЦАРЯ ЙОАХИНА (24:8-9)

24:8-9. Цар Йоахин розпочав своє правління краєм, коли помер його батько; він царював над Юдеєю всього три місяці у вісімнадцятирічному віці і, як і цар Йоаким, чинив лихе у очах Господніх.

2. ДРУГЕ ВИСЛАННЯ (24:10-17)

24:10-12. Цар Навуходоносор відіслав війська до Єрусалиму ще під час царювання Йоакима через те, що він продовжував чинити опір вавилонському контролю та шукав допомоги в Єгипту. Можливо, цар Йоаким помер під час облоги Єрусалиму, або ж він був убитий нападниками з іншим країв, що плюндрували Юдею (див. вірш 2). Отож цар Навуходоносор вирішив виступити супроти Єрусалиму особисто, проте до того, як він прибув (у 597 році до Р.Х.), цар Йоаким помер, а на його місце заступив цар Йоахин. Таким чином, цар Йоахин разом із матір’ю і всіма слугами…, князями та скопцями...здалися вавилонському правителю, що забрав цього царя в полон до Вавилону.

24:13-16. Цар Навуходоносор також забрав всі скарби храму Господнього та палацу, включаючи і золотий посуд, що залишився з Соломонових днів; а це вторгнення відбулося за Словом Божим (див. 1 Царів 9:6-9). Вавилонський правитель, до того ж, захопив у полон фактично усіх слуг царя та сім тисяч вояків (видатних) (див. 2 Царів 24:16), а також тисячу майстрів та слюсарів; загалом, в полон було забрано десять тисяч людей, враховуючи пророка Єзекиїла (Єзекиїла 1:1-3). Зостались в Юдеї лишень найбільш вбогі селяни; це ж був другий раз по рахунку, коли юдеїв було відведено до Вавилону, а вперше це відбулось опісля перемоги царя Навуходоносора у 605 році до Р.Х.

24:17. Жоден з синів царя Йоахина так і не сів на царський престол, як і передбачав пророк Єремія (див. Єремії 22:30), натомість Вавилонський цар назначив правителем юдейським дядька Йоахина Матфанію, що був, насправді, третім сином царя Йосії, який правив Юдеєю (див. таблицю “Останні П’ять Царів Юдеї” біля 2 Царів 23:24-25) і молодшим братом царів Йоахаза та Йоакима. Цар Навуходоносор же скористався своїм винятковим верховним правом та змінив ім’я Матфанії на Седекію (див. коментарі до 23:34).

Ж. Правління лихого царя Седекії (24:18-25:7)

Хоч Седекія і був царем Південного Царства, проте народ юдейський, очевидно, не визнавав його таким в той час; можливо, так сталось частково через те, що на трон його посадив цар іншого краю (див. 2 Хронік 36:10-13). Таким чином, це пояснює, чому надписи тих часів описують Йоахина як останнього юдейського царя.

1. ЗЛОДІЯННЯ ЦАРЯ СЕДЕКІЇ (24:18-20)

24:18-20. Цар Седекії був двадцять один рік, коли він розпочав своє царювання, а загалом він правив протягом...одинадцяти років (з 597 по 586 роки до Р.Х.); як і його брат цар Йоаким, він чинив лихе в очах Господніх. Скоріше за все, в даному випадку згадано саме царя Йоакима через те, що його царювання тривало одинадцять років, в той час як правління безпосереднього попередника Седекії царя Йоахина - всього три місяці. Знову ж таки, причиною всіх негараздів Юдеї був гнів Божий на Його людей за їхнє відступництво від Нього (див. 21:6Ю 15; 22:13, 17; 23:19, 26), отож Господь відкинув їх від Свого обличчя (цебто, зі землі; див. 17:18, 20, 23; 23:27; 24:3).

Протягом декількох років цар Седекія беззаперечно підкорявся своєму пану з Вавилону, проте, зрештою, під невпинним тиском борців за волю з рідного краю він безглуздо збунтувався супроти вавилонського царя, об’єднавшись з фараоном Хофрою (589-570 роки до Р.Х.), що був налаштований проти Вавилону та виявляв неабияку агресію.

2. ОСТАННЯ ОБЛОГА ЄРУСАЛИМУ (25:1-7)

25:1-3. У січні 588 року до Р.Х. (десятого місяця дев’ятого року царювання царя Седекії) цар Навуходоносор знову рушив до Єрусалиму та обложив його. Ця облога була на короткий час призупинена тоді, коли Єгипет напав на вавилонського царя (див. Єремії 37:5), проте вавилоняни, без жодних проблем здолавши союзника Юдеї, продовжили почате. Отож жителі Єрусалиму жахливо страждали від наслідків тривалої облоги, серед яких були голод та страх.

25:4-7. Зрештою, вавилоняни увірвались до міста через мур, що відбулось шістнадцятого липня 586 року до Р.Х., четвертого місяця одинадцятого року царя Седекії (див. вірші 2-3). Декілька вояків, що залишились (див. 24:16), втекли вночі через ворота між двома мурами та направились на схід до Арава (Йорданської долини), проте вавилонські вояки наздонали їх та захопили біля Єрихонської долини; цар Седекія ж тікав з міста разом з вояками (див. Єремії 39:4), і його також було захоплено. Згодом царя було приведено до царя Навуходоносора у Рівлу (див. 2 Царів 23:33), що на річці Оронт і на північ від Дамаску. Ба того, цар Навуходоносор, згідно з Лахіськими Листами також провадив кампанії супроти Тиру та інших юдейських міст. Там (цебто, у Рівлі) цар вавилонський убив синів царя Седекії (вирізав спадкоємців трону), виколов йому очі (аби справді унеможливити подальше повстання сього царя; див. Єзекиїла 12:3), закував його у кайдани та відіслав до Вавилону (див. Єремії 32:4; 34:1-3; 39).

З. Юдея під правлінням Вавилону (25:8-30)

1. СПАЛЕННЯ ЄРУСАЛИМУ (25:8-12)

25:8-12. Приблизно через чотири тижні після вторгнення у місто (див. вірші 4, 8) цар Навуходоносор відіслав Невузардана, начальника царської охорони, спалити місто Єрусалим, що відбулось сьомого дня п’ятого місяця дев’ятнадцятого року правління вавилонського царя (себто, чотирнадцятого серпня 586 року до Р.Х.), хоча й у пророка Єремії (див. вірш 52:12) написано, що це був десятий день місяця (див. коментарі до цього місця Писання). Отож Невузардан повів свої війська, аби спалити дотла кожну важливу будівлю Єрусалиму, включаючи й Господній храм та царський палац, який височів на тому місці протягом майже чотирьох століть. Потім ціле...військо продовжило руйнувати величезні частини міського муру, аби жителі, що залишились, не могли захистити себе від вавилонських завойовників. Невузардан також забрав усіх людей, залишивши у Єрусалимі тільки найвбогіших, та відвів більшість з них до Вавилону, причому деякі з полонених здались вавилонянам, а інші ні. Селяни ж, що залишились, мали, на думку царя Навуходоносора, не давати землі повністю зарости.

2. ЗРУЙНУВАННЯ ХРАМУ (25:13-17)

25:13-17. Вавилоняни розламали...великі мідні стовпи та інші предмети, що були у святині, аби полегшити транспортування міді; менші ж речі на вжиток з бронзи,...золота і срібла були всього лиш спаковані та вивезені до Вавилону.

А щодо двох стовпів зі святині, то вони були такими величезними, що міді на них не було і ваги (див. 1 Царів 7:15; Єремії 52:20-23).

3. СТРАТА ЧИНІВ ЮДЕЇ (25:18-21)

25:18-21. Начальник охорони Невузардан захопив Серая, предка Ездри (див. Езри 7:1), а також інших священиків у полон, аби попередити інший бунт з їхнього боку; власне, з цієї ж причини було заарештовано також і скопця та радників царя. Таким чином, цар Навуходоносор стратив усіх з цих сімдесяти двох чинів юдейських у Рівлі, де знаходилась база розміщення вавилонян (див. 2 Царів 25:6).

4. ВБИВСТВО ГОДОЛІЇ (25:22-26)

25:22-24. Годолія - нащадок Шафана, що свого часу був писарем царя Йосії та виконував цареві реформи (22:3); Годолія ж був другом пророка Єремії (див. Єремії 39:14), він слідував пораді цього пророка щодо того, аби співпрацювати з вавилонянами. Так, оскільки Годолія займав про-вавилонську позицію, цебто, був прихильним до Вавилону, то цар Навуходоносор поставив начальником юдейським саме його. Тоді Годолія встановився у Міцпі (що знаходилась на відстані близько восьми миль на північ від Єрусалиму), оскільки сам Єрусалим був дощенту зруйнований; там деякі військові начальники, що вбачали надію у Єгипті, а також їхні послідовники, яким вдалось уникнути страти від рук вавилонян, навідались до нього. Тоді Годолія спробував переконати їх залишитись на землі та служити царю Навуходоносору заради їхнього ж добра.

25:25-26. Проте дещо пізніше Ізмаїл…, що був царського роду та, очевидно, хотів сам бути начальником Юдеї, змовився супроти Годолії та вбив його (див. Єремії 41:2); і хоч Годолію попереджали про таку ймовірність, він відмовився сприймати це серйозно (див. Єремії 40:13-16). Ба того, союзників цього начальника також було вбито, отож, побоюючись відплати з боку царя Навуходоносора, всі юдеї, включаючи також військових отаманів, яким не вдалось попередити скоєне, рушили з міркувань безпеки до Єгипту, змусивши пророка Єремію піти разом з ними (див. Єремії 41:1-43:7).

5. ПОМИЛУВАННЯ ЦАРЯ ЙОАХИНА (25:27-30)

25:27-30. Дванадцятий місяць тридцять сьомого року вигнання царя Йоахина у Вавилон припав на березень 560 року до Р.Х. (у полон цього царя було захоплено в 597 році до Р.Х., див. 24:15). А двома роками раніше, у 562 році до Р.Х., новим царем вавилонським став Евіл-Меродах (правління якого продовжувалось з 562 до 560 років до Р.Х.; див. таблицю “Царі Нововавилонського Царства” у Вступі до Даниїла). Він змінив попереднє ставлення до юдейського царя як до злочинця та надав йому певні привілеї через те, що цар Йоахин все ж був царем; і справді, до юдейського правителя ставились значно краще, аніж до інших захоплених царів, що теж були полоненими у Вавилоні. Таке ставлення, можливо, стало результатом покаяння царя Йоахина перед Господом, хоча й про таку внутрішню переміну царя ніде не сказано. До кінця свого віку цар Йоахин проживав у в’язниці з мінімальним наглядом та постійно споживав їжу, якою забезпечував його Евід-Меродах (див. Єремії 52:31-34).

Те, як обнадійливо завершується 2 Книга Царів, знову виявляє Господню милість, що постійно проявляється в обидвох Книгах Царів; тут також вказується на продовження династії царя Давида, адже Бог пообіцяв, що вестиме Своїх людей повіки (див. 2 Самуїла 7:16). А ставлення Евіл-Меродаха до царя Йоахина супроводжувалось в подальшому також наданням ізраїльтянам більшої волі, отож коли цар Кир повалив Вавилона, Евіл-Меродах дозволив юдеям повернутись до своєї рідної землі (див. Езри 1:1-4).

Ілюстрації