3 ЙОАНА
ВСТУП
Третє Послання Йоана є особистим листом, написаним конкретній людині, а саме чоловікові на ім’я Ґай. Якщо 2 Йн. і справді адресовано церкві, то 3 Йн і Флм. — це єдині особисті листи у Новому Завіті. Хоча пасторські листи (1 і 2 Тим., Тит.) адресувалися певним особам, вони, скоріш за все, призначалися для читання перед широким загалом людей. Отож, послання апостола Йоана до Ґая є надзвичайно цінним фрагментом листування між першими християнами. Й цей лист, безумовно, сповнений глибокої духовності.
Автор . Як і в 2 Йн., автор назвав себе просто “старший”. Найбільш імовірно, що це звання вказувало не лише на його старшинство ( пресбитерос означає “старий чоловік”), але й також на його високий авторитет завдяки тому, що він особисто був свідком життя Христа. (Див. Вступ до 2 Йн..) Очевидно, що стиль написання даного листа такий самий, як в 1 та 2 Йн.. Тому спроби заперечити, що усі ці три листи написала одна людина, є безпідставними. Стародавню думку про те, що це апостол Йоан написав даний лист, як і інші два, можна сміливо прийняти. Докази того, що саме він написав 1 Йн., стосуються й цього маленького послання з огляду на очевидні стилістичні взаємозв’язки між ними. Більше того, певність автора 3 Йн. (див. вірш 10) у своєму авторитеті також свідчить на користь того, що саме апостол написав його.
Передумови . В тексті не згадується, де саме мешкав Ґай (вірш 1). Та цілком імовірно, що він належав до церкви десь у римській Азії (західна Туреччина). Згідно переказів апостол Йоан зробив там чимало. Про це свідчить і Книга Одкровення. У даному ж листі автор закликає Ґая виявити гостинність до Димитрія (вірш 12), який був мандрівним християнським проповідником (вірші 5-8). Димитрій, напевно, й доправляв цей лист Ґаю.
Апостол Йоан, вочевидь, мав потребу особисто звернутися до Ґая з проханням допомогти Димитрію, оскільки тамтешню церкву очолював Діотреф, який не приймав мандрівних братів (вірші 9-10). І справді, Діотреф навіть намагався відлучати від церкви тих, хто виявляв до них гостинність. Якщо Ґай був членом тієї ж церкви, то, приймаючи Димитрія, він ризикував накликати на себе гнів Діотрефа. Але, можливо, Ґай був заможним чоловіком, і його не так легко було відлучити від церкви. Припущення, що Ґай належав до якоїсь іншої церкви, а не тієї, якою керував Діотреф, малоймовірне з огляду на вірш 9, де міститься лаконічна фраза “до Церкви”.
Діотреф був, мабуть, одним із перших прикладів (хоча й не позитивних) монарха-єпископа. На підґрунті тодішньої священницької ситуації, за якої група старших, рівноправних за владою, керувала паствами, з’явилася система, що передбачала вищість одного зі старших над іншими, і його називали “єпископом” (хоча це звання насправді є синонімом до слова “старший”). Цей процес часто проходив непомітно, коли один зі старших, який володів сильним характером, починав керувати іншими очільниками. Однак у церкві, до якої належав Ґай, головним очільником став чоловік авторитарний і самовладний. Йоан не уточнював, як саме Діотреф пояснював свою неприязнь до мандрівних братів. Та немає жодного сумніву, що Діотреф мав на це свої підстави. Однак, цілком зрозуміло, що апостол не схвалював таку поведінку Діотрефа (див. вірш 11). Він сподівався виправити ситуацію під час своїх відвідин (вірш 10).
Час написання. Як і в 2 Йн., у даному листі немає жодних вказівок на точну дату написання. Тому найбільш зручно буде припустити, що всі три послання були написані на початку 60-х років християнської доби.
ПЛАН
І. Вітання (вірші 1-4)
ІІ. Зміст послання (вірші 5-12)
А. Похвала Ґая (вірші 5-8)
Б. Осуд Діотрефа (вірші 9-11)
В. Рекомендація Димитрія (вірш 12)
ІІІ. Прощання (вірші 13-14)
КОМЕНТАРІ
І. Вітання (вірші 1-4)
Вірш 1. “Старший” (див. розділ “Автор” у Вступі ) коротко, але й ласкаво, привітав отримувача даного листа. Це привітання не подібне на інші у новозавітних посланнях, адже в ньому відсутнє звичне побажання благодаті і миру. Однак у прощальних віршах міститься фраза “Мир тобі!” (вірш 15).
Слово “улюбленому” є перекладом до грецького словосполучення то агапето , яке походить від дієслова агапо (я “люблю”). Ставлення старшого до Ґая характеризувало почуття глибокої християнської любові. Саме така любов мала керувати й ставленням Ґая до мандрівних проповідників, як-от Димитрій. Автор ще тричі звертався до Ґая таким багатозначним словом (вірші 2, 5, 11).
Більше того, любов апостола до Ґая була “у правді”, тобто вона була щирою і згідною Божій правді. У той самий спосіб Ґай мав виявляти свою християнську любов через гостинність, яка підтримувала правду (див. вірш 8). Як і в двох попередніх посланнях, головна думка даного послання полягає у турботі автора про правду та любов у житті християн (“правда”: вірші 1, 3 [двічі], 4, 8, 12; “любов”: вірші 1, 6).
Вірш 2. Старший був потішений духовним становищем Ґая та побажав, щоб йому “велося добре” і в тілесному житті. Як свідчать вірші 2-6, Ґай був, вочевидь, і справді глибоко духовним чоловіком. Фраза “бажаю, щоб тобі в усьому велося добре і щоб ти був здоровим” не є звичним побажанням. Апостол непокоївся й про дочасний добробут інших, а не лише про їх духовний стан. Він, безумовно, навчився цьому від Ісуса, який, як засвідчено в усіх чотирьох Євангеліях, турбувався й про тілесні проблеми людей. Отож, ці слова Йоана є таким собі дозволом сучасним християнам молитися за задоволення дочасних потреб своїх братів та сестер у Христі.
Вірш 3. Старший був радий (див. вірш 4) дізнатися від певних братів про відданість Ґая правді. Як сказав Йоан, вони “засвідчили про твою правду”. Цілком імовірно, що “брати”, які принесли Йоанові це свідчення, особисто отримали від Гая гостинне ставлення, до якого у стосунку до Димитрія й закликав апостол (вірш 10). Саме від них апостол дізнався, що Ґай жив “у правді”. Його стиль життя (його поступ) цілковито узгоджувався з Божою правдою.
Вірш 4. Ніщо не робило Йоана щасливішим (див. вірш 3), аніж змога “довідатися, що ... діти (його) живуть у правді”. Ці слова нагадують вірш 2 Йн. 4. Цілком можливо, називаючи Ґая одним зі своїх дітей (“діти”), Йоан мав на увазі, що Ґай був особисто ним навернений (див. подібні слова Павла в 1 Кор. 4:14; Гал. 4:19; Флп. 2:22). З іншого ж боку, літній вже апостол міг просто таким чином думати про тих, кому проповідував, як батько, зі щирою батьківською турботою.
ІІ. Зміст послання (вірші 5-12)
Похваливши поведінку Ґая в цілому, автор відразу перейшов до питання, яке його на той час турбувало. Люди, які ходять і проповідують правду, потребують допомоги від інших християн в тих місцях, де тимчасово перебувають. На відміну від Діотрефа, Ґай допомагав таким чином своїм братам у вірі. Тож апостол хотів запевнити його, що він і справді був на вірному шляху. Як же сильно це відрізняється від настанови Йоана в 2 Йн. 10-11, де він закликає не виявляти гостинність до лжевчителів!
А. Похвала Ґая (вірші 5-8)
Вірш 5. Знову звертаючись до Ґая словом “любий” (див. вірші 1, 2, 11), автор похвалив його гостинність до мандрівних християн. У НМВ слова “братів” і “чужинців” прирівнюються. Однак в багатьох рукописах міститься фраза “і для братів, і для чужинців”. Звідси випливає, що автор під словом “братів” мав на увазі мандрівних проповідників, і тут же підкреслював, що Ґай ставився гостинно не лише до них, але й також (“зосібна ж”) до “чужинців” (напевно, також християн), які перебували в його краях. (Стосовно зобов’язання християн виявляти гостинність до чужинців див. Євр. 13:2.) Зважаючи на таку поведінку Ґая, апостол заявив: “Ти вірно чиниш у тому, що робиш.” Подібне ставлення до інших християн і справді заслуговує на похвалу, адже це вияв відданості Божій правді. І знову, як і в 2 Йн. 1-2, любов проростає з правди.
Вірш 6. Свідчення про гостинність Ґая (“твою любов”) дісталися аж Церкви, де на той час перебував Йоан. Цілком імовірно, що ця церква знаходилася в Єрусалимі, якщо дане послання було написано незадовго до 66 року н.е. (див. Вступ до 1 Йн. стосовно розгляду можливості створення першого послання саме в цей час). Якщо це так, то Ґай, безумовно, був і справді радий дізнатися, що така високошанована єрусалимська паства чула про його служіння Божим слугам. Та відразу після цих слів підбадьорення Йоан озвучив свій заклик: “Ти добре зробиш, коли вирядиш їх, як це Богові вгодно.” Фраза “ти добре зробиш” є в оригіналі ідіомою й фактично означає “будь ласка”. А слово “вирядиш” ( пропемпсас ) зазвичай позначало забезпечення своїх гостей усім необхідним: і поки вони гостювали, й коли відправлялися у дорогу. Цими слова апостол хотів спонукати Ґая й надалі відкрито, щедро та гостинно ставитися до мандрівних братів. Бо лише така щедрість вгодна Богові, який, виявляючи Свою всевишню щедрість, дав людству Свого Сина.
Вірш 7. Підставою для такої поведінки (в оригіналі грецького мовою даний вірш розпочинається слово гар, “бо”) є те, що люди, яким Ґай має таким чином допомагати, “вийшли імени Його ради”. Звісно ж, слово “Імени” стосується самого Ісуса, чиє ім’я тепер прославлене й вознесене над усіма іншими іменами (Флп. 2:9-11). Ходити ради цього Імени було особливо почесно (див. Діян. 5:41 щодо честі страждати за нього). Зрозуміло, що люди, які так чинили, не могли шукати допомоги у невіруючих людей чи в тих, хто не шанував це Ім’я. Отож, Господні слуги “виходили ..., нічого не бравши від поган”. Навіть у наші часи є щось негоже у тому, щоб проповідник Євангелії просив гроші у людей, яким пропонує “безкоштовне” Боже спасіння.
Вірш 8. Однак той факт, що віддані християнські проповідники не шукали допомоги у непорятованих, означав, що християни мали зобов’язання (“мусимо”) “приймати” таких братів. Надаючи їх необхідну допомогу (виявляючи гостинність до “таких”), християни, як-от Ґай, могли стати “співробітниками правді”. Ця фраза передає значення співучасті в тому, що чинить правда у серцях людей та в їхньому житті. Саме такій благородній меті мав слідувати Ґай.
Б. Осуд Діотрефа (вірші 9-11)
Вірш 9. Однак не всі розділяли прагнення до такої гідної мети. Йоан повідомив Ґая: “Я писав до Церкви, але Діотреф, що прагне у них бути першим, нас не приймає.” Те, що апостол тут не уточнював, яка це церква, переконливо свідчить на користь того, що Ґай до неї і належав. Видається, що Ґай не знав про лист Йоана до цієї церкви. А все тому, що Діотреф міг приховати його і не донести до відома церкви. Як зауважив Йоан, Діотреф прагнув до першості в церкві. На жаль, він не єдиний церковний очільник, яким керує така спонука. Спокуса використовувати таку визначну посаду у християнській спільноті як спосіб самовдоволення залишається реальною небезпекою, якій усі Божі слуги мають протистояти. Через ці особисті амбіції Діотреф власне й відмовив апостолові. Під фразою “нас не приймає” апостол мав на увазі, що Діотреф відмовляв у гостинності мандрівним братам (див. вірш 5), які приходили до церкви (ймовірно, з листом, про який щойно йшлося), і приймав цю відмову Діотрефа братам як особисту відмову йому. Цілком можливо, що Діотреф не виявляв особистої неприязні до Йоана, та відмовляючи його представникам, він відмовляв самому апостолові (див. Йн. 13:20).
Вірш 10. Однак автор знав, що може вирішити цю проблему під час особистої зустрічі. “Тому, як прийду, згадаю про його вчинки, що він робить.” Це запевнення, вочевидь, слід розглядати як применшене. Дієслово хипомнесо (“згадаю”) в дослівному перекладі означає “нагадувати” або “пригадувати”. Тут Йоан міг мати на увазі, що, нагадуючи Діотрефові “про його вчинки”, він відповідним чином їх засудить.
Діотреф, як зазначив автор, мав три провини. По-перше, він виговорював на посланців Йоана “лихі слова”. Фраза “виговорюючи на нас лихі слова” в дослівному перекладі звучить як “висуваючи супроти нас хибні обвинувачення ( пхлиарон , зустрічається в НЗ лиш тут) і виговорюючи лихі ( понероіс ) слова”. Немає жодного сумніву, що самовладний очільник робив усе можливе, аби зруйнувати репутацію тих, кого не мав наміру приймати (у вірші 9 слово “нас” може стосуватися, головним чином, представників Йоана).
Однак Діотреф був повинен не лише у цьому: “Та цього йому не досить: він і сам братів не приймає.” Це була його друга провина. Його злостиві теревені власне й спонукали його відмовляти в гостинності іншим (на відміну від Ґая). І, по-третє, як і багато інших церковних диктаторів від його часів й аж до сьогодення, Діотреф робив усе можливе, аби нав’язати свою волю іншим: “Він ... і боронить тим, які хочуть приймати, і з Церкви виганяє.” Користуючись своєю самопроголошеною владою й займаючи таку високу посаду (вірш 9), він змушував інших віруючих людей виявляти негостинність, а коли вони порушували цю його настанову, навіть відлучав їх від церковних зібрань.
Напевно, Ґай вже знав про більшу частину цих фактів. І цілком можливо, що таким чином Йоан опосередковано нагадував Ґаю про ймовірні труднощі, з якими йому доведеться стикнутися, коли він гостинно прийматиме людей, які служать правді. Однак той факт, що Ґай був відомий братам своєю гостинністю (вірші 5-6), свідчить про його певну заможність, а також змогу опиратися волі Діотрефа. Його мала підтримувати ще й обіцянка Йоана, що він сам розбереться з Діотрефом, щойно прибуде.
Вірш 11. Та як би там не було, Ґай мав наслідувати “добро”, а “не зло”. Поведінку Діотрефа не варто було копіювати. Навпаки, такого ставлення до своїх братів у вірі слід було цілковито уникати. Адже поведінка людини віддзеркалює її стосунки з Богом. “Хто добро чинить, той від Бога.” Фраза “від Бога” є перекладом до грецького словосполучення ек тоу тхеоу , яке не один раз з’являється в 1 Йн. (наприклад, 3:10; 4:1-4, 6-7). Воно свідчить про те, що джерело вчинків людини і її ставлення до інших знаходиться в Богові. І навпаки, “Хто чинить зло, той не бачив Бога.” Із цим віршем варто порівняти 1 Йн. 3:6 (див. тлумачення до нього). Дане твердження не слід ігнорувати. Адже зло ніколи не з’являється там, де є щире прийняття Бога. Воно завжди є плодом темряви серця і сліпоти до Нього. Йоан не ставив під сумнів спасіння Діотрефа, але він таки засвідчував, що поведінка Діотрефа демонструвала його безмежну сліпоту до Бога. Ґай же мав будь-що уникати такої поведінки.
В. Рекомендація Димитрія (вірш 12)
Вірш 12. Якщо Ґай і справді наслідуватиме “добро” (див. вірш 11), то виявить гостинність і до Димитрія. Тут прямо про це не говориться, але цілком імовірно, що саме це мав на увазі Йоан, коли рекомендував Димитрія. Відповідно до єврейського закону свідчень (Втор. 19:15), апостол тут озвучив потрійне свідчення про Димитрія. (1) “Про Димитрія всі свідчать” добре. (2) За нього поручалася “навіть і сама правда”. Тут правда персоніфікована і виступає “свідком”. Йоан, безумовно, мав на увазі той факт, що характер і вчення Димитрія настільки повно узгоджувалися з правдою, що сама ця правда буквально свідчила на його користь. (3) Наводячи третє свідчення, Йоан написав: “І ми теж свідчимо й те знаємо, що наше свідоцтво вірне.” Йоан сам особисто міг засвідчити гідність цього чоловіка. Отож, Ґаю не було підстав вагатися, чи виявляти до Димитрія таку гостинність, як і до інших, чи ж ні. (Чоловіка на ім’я Димитрій, про якого йдеться у даному листі, не слід плутати з Димитрієм із Діян. 19:24, який був ворогом Євангелії.)
ІІІ. Прощання (вірші 13-14)
Вірші 13-14а. Йоан завершив те, що хотів сказати у цьому короткому листі, та все ж “чимало мав” ще “написати” до Ґая. Апостол міг сказати значно більше у письмовій формі, але (як він також зазначив у 2 Йн.) сподівався “незабаром побачитися” з Ґаєм й особисто про все з ним поговорити.
Вірш 14б. Апостол побажав Ґаю “мир” і передав вітання від друзів. А також попрохав “пойменно” привітати друзів там. Подвійне використання слова “друзі” у цих заключних реченнях є, вочевидь, єдине завершальне нагадування Ґаю, що усі християни, незалежно від місця їх перебування, мають бути друзями і допомагати один одному, коли з’являється потреба. В цьому полягає частина геніальності усього християнства, а саме, що віруюча людина може зустріти зовсім незнайомих їй людей у зовсім незнайомому їй місці і виявити, що завдяки вірі в Ісуса Христа її пов’язує з ними тісна дружба.
БІБЛІОГРАФІЯ
Див. Бібліографію до 1 Послання Йоана.