ФИЛИМОНА

ВСТУП

Стосовно автентичності цього найбільш особистого послання Павла немає жодних запитань. Як написав Джон Нокс: “Істинність даного листа настільки добре засвідчена, що обговоренню майже не підлягає” ( Philemon among the Letters of Paul , p. 32).

Автор . Такі церковні отці, як Ігнатій, Тертуліан, Оріген та Євсевій особисто засвідчили канонічність цієї доволі короткої книги. Її також було включено у канон Маркіона та в Мураторіїв канон.

У даному посланні автор тричі називав себе іменем Павло (вірші 1, 9, 19). Окрім того, стиль написання і присутня тут лексика вказують саме на Павла (див. вірш 4 та Флп. 1:3-4). У вступах до своїх послань Павло зазвичай використовував слова “любов” та “віра”. І тут, у Посланні до Филимона 5, вони також є. А також цей лист дуже подібний на лист до колосян, адже в них обох згадується Архип, Епафр, Аристарх, Димас та Лука (див. Кол. 4:10, 12, 14, 17).

Час і місце написання.  Павло був у в’язниці, коли писав Послання до Филимона (вірші 1, 9). Тому це послання включають до так званих “Послань з неволі”, і воно було написане під час першого ув’язнення Павла в Римі у 61-63 роках н.е.. Оскільки Онисим супроводжував Тихика, який доправляв лист Павла у місто Колосси, стає зрозуміло, що два послання було створено приблизно у той самий час, ймовірно, влітку 62 року н.е.

Отримувач . Отримувачем був Филимон. Судячи з того, що у нього були слуги і доволі великий дім (щоб вмістити місцеву церкву, про яку йдеться у вірші 2), Филимон був заможним жителем міста Колосси. Хоча немає свідчень, коли саме Филимон вперше почув Павла, очевидно, що він був його новонаверненим (вірш 19б). Існує ймовірність, що ці двоє стали хорошими друзями під час трирічної проповідницької діяльності Павла в Ефесі (Діян. 19). Прийнято вважати, що Апфія (Флм. 2) була дружиною Филимона, а Архип — його сином, хоча підтвердити це неможливо.

Серед перших читачів даного послання були й члени церкви, які збиралися в домі Филимона (див. Флм. 2). Напевно, Архип виконував функцію розпорядника в цій церкві, а Филимон слугував при ній як співробітник (вірші 1-2). Лайтфут припускає, що Архип був старшим у церкві або ж здійснював там певне місіонерське доручення. Та як би там не було, і те, і інше передбачає неабияку відповідальність у церкві. Дехто гадає, що Архип міг бути пастирем. Також існує ймовірність, що Архип займав якусь чиновницьку посаду у місті Колосси (Кол. 4:17).

Привід для написання і мета.  Привід для написання майже тотожний випадку, що описаний у цьому ж посланні. Онисим, слуга Филимона, втік, пограбувавши при цьому свого господаря (Флм. 18). Його поневіряння привели його якимсь чином аж до Риму, де, згідно Божого провидіння, він познайомився з Павлом. Завдяки цьому Павло привів його до спізнання Спасителя. А потім Онисим став певним чином у пригоді самому Павлові (вірші 12-13).

Однак Павло розумів, що Онисим має зобов’язання перед Филимоном і має відшкодувати йому крадіжку. Тому Павло вирішив, що правильно буде повернути його Филимонові. Тихик отримав доручення доправити лист Павла з Риму в Колосси, і Онисим мандрував, вочевидь, разом з ним (Кол. 4:7-9).

У цьому листі до Филимона Павло пояснив ситуацію і попрохав Филимона поставитися до Онисима не як до утікача чи слуги, який його пограбував, а як до любого брата у Христі (Флм. 15-16; див. Кол. 4:9). У такий спосіб Павло не лише дав можливість побачити, якою була інституція рабства в апостольський вік, але й також те, як ставилися до цього християни. Отож тут, у Посланні до Филимона, стає цілком зрозумілим вірш з Гал. 3:28: “Нема невільника ні вільного ... у Христі Ісусі.” Павло також передав усю надзвичайність Євангелії правди, сказавши: “Це зарахуй мені” (Флм. 18).

ПЛАН

І. Вітання у посланні (вірші 1-7)

А. Автор (вірш 1а)

Б. Читачі (вірші 1б-2)

В. Вітання (вірш 3)

Г. Похвала (вірші 4-7)

1. Подяка (вірші 4-5)

2. Молитва (вірш 6)

3. Свідчення (вірш 7)

ІІ. Зміст послання (вірші 8-21)

А. Прохання (вірші 8-12, 17)

1. Прохання, а не наказ (вірш 8)

2. Прохання в любові (вірш 9)

3. Прохання за духовного сина (вірші 10-11)

4. Прохання від серця (вірш 12)

5. Прохання від друга (вірш 17)

Б. Стосунки (вірші 13-16)

1. Поточне братерство між Павлом та Онисимом (вірш 13)

2. Колишнє братерство між Павлом і Филимоном (вірш 14)

3. Майбутнє братерство між Онисимом та Филимоном (вірші 15-16)

В. Запорука (вірші 18-21)

1. Щоб Филимон зарахував борг Онисима Павлові (вірші 18-19а)

2. Щоб Филимон обдумав свій власний борг перед Павлом (вірш 19б)

3. Щоб Филимон заспокоїв Павла (вірш 20)

4. Щоб Филимон виконав прохання Павла (вірш 21)

ІІІ. Підсумок послання (вірші 22-25)

А. Побутові питання (вірш 22)

Б. Вітання від братів (вірші 23-24)

В. Благословення (вірш 25)

КОМЕНТАРІ

І. Вітання у посланні (вірші 1-7)

А. Автор (вірш 1а)

Вірш 1а.  Послання до Филимона — єдине з усіх послань Павла, в якому він, вітаючись, назвав себе в’язнем (“в’язень”) Христа Ісуса. У семи своїх інших листах він називав себе апостолом, у двох (1 і 2 Сол.) — вказав лиш своє ім’я, а в трьох — назвався слугою Христа.

Вочевидь, Павло утримався від того, щоб називати себе тут апостолом тому, що це послання має форму прохання, й не містить вказівок, для виконання яких слід було запевнити читачів у своєму праві ці вказівки віддавати. Павло був в’язнем Римської імперії, та насправді його було ув’язнено за свідчення про Спасителя. Павло сказав тут про себе, що він — “в’язень Христа Ісуса” (Флм. 9). Епафр же був його “товариш неволі” (вірш 23).

Той факт, що Павло додав тут фразу “та брат Тимотей”, підсилює значення прихильності й любові апостола. Ім’я Тимотей з’являється поруч із іменем Павло у вітаннях ще п’яти інших послань апостола (2 Кор., Флп., Кол., 1 і 2 Сол.).

Б. Читачі (вірші 1б-2)

Вірш 1б. Все, що відомо про Филимона у Новому Завіті, відтворено у словах: “Филимонові любому ( агапето ; див. вірш 16) й нашому співробітникові.” Павло щиро любив його і вважав Филимона рівнею собі, про що свідчить слово “співробітникові” (див. це слово у множині, “співробітники”; вірш 24). Филимон був заможним християнином в часи апостолів. Саме в його домі збиралася церква з міста Колосси. Слово “співробітникові” не обов’язково означає, що Филимон і апостол трудилися разом. Филимон, скоріш, працював над збудуванням церкви у місті Колосси, в той час як Павло трудився у сусідньому місті Ефесі (див. підрозділ “Отримувач” у Вступі  до Флм.) Павло ще називав Филимона словом “брате”, зокрема у віршах 7 і 20.

Вірш 2.  Фраза “і сестрі любій Апфії” стосувалася, вочевидь, дружини Филимона. Вона, мабуть, виконувала функції помічника розпорядника в церкві у їхньому домі. “Вона приймала рішення на рівні зі своїм чоловіком, оскільки, як було прийнято у ті часи, саме вона розподіляла повсякденні обов’язки між слугами” (Arthur A. Rupprecht, “Philemon,” in The Expositor’s Bible Commentary , 11:458).

Дехто припускає, що фраза “та Архипові, нашому товаришеві боротьби” стосується сина Филимона. Він, вочевидь, був пастирем-місіонером у Колоссах, адже саме йому мали передати вказівку Павла стосовно служби серед колосян (Кол. 4:17). Ймовірно, Архип міг мати додатковий вплив на Филимона.

Домашня церква також могла вплинути на Филимона, щоб він таки взяв до уваги прохання Павла. Якби Павло не згадав цю церкву у своєму вітанні, то її члени могли б почати пліткувати, побачивши, що Онисим повернувся. Звичай, за якого члени церков збиралися у приватних домівках для поклоніння, був дійсним аж до 200 року н.е.. Тож до третього століття віруючі люди не мали окремих будівель для зборів. Павло згадував про домашні церкви у Рим. 16:5 та Кол. 4:15. Слова “твоїй домашній” можуть стосуватися, як дехто вважає, домівки Архипа, однак все ж краще розглядати їх у стосунку до дому Филимона, оскільки саме до нього перш за все звернувся Павло у своєму вітанні. Слово “ти” і його похідні, що зустрічаються у Флм. 4, 6-8, 10-12, 18-21, 23, стосуються виключно Филимона. Слово “вашим” присутнє лиш у віршах 22 і 25.

В. Вітання (вірш 3)

Вірш 3.  Дане вітання — “Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа” — є звичним вітанням Павла. Воно майже дослівно повторює вітання з шести інших його послань (Рим., 1 і 2 Кор., Гал., Еф., Флп.). Вітання ще з інших шести послань Павла мають лиш незначні відмінності (Кол., 1 і 2 Сол., 1 і 2 Тим., Тит). (Див. таблицю “Вступи Павла до його послань” поблизу Рим. 1:1.)

Тут також важливо звернути увагу на порядок слів. Слово “мир” позначає духовний стан, який відображає правильні стосунки між Богом і людиною, що є наслідком лиш одного: Божої благодаті. Мир без благодаті неможливий. Мир з Богом приходить через віру (Рим. 6:1), тоді як мир Божий  є наслідком діянь Святого Духа, що оселився в душі віруючої людини (Еф. 5:18; Гал. 5:22-23). Павло завершив послання подібною молитвою за “благодать Господа Ісуса Христа” (Флм. 25).

Г. Похвала (вірші 4-7)

1. ПОДЯКА (вірші 4-5)

Вірш 4.  Кожен лист Павла, окрім Послання до Галатів, містить на початку вияв подяки. Це відповідає звичаю написання листів, який був і в язичників, і в християн першого століття, і згідно якого у вітаннях мали бути слова вдячності. Речення “Дякую Богові моєму повсякчас, згадуючи тебе у своїх молитвах” майже дослівно повторюється в інших посланнях Павла з неволі (див. Еф. 1:15-16; Флп. 1:3-4; Кол. 1:3-4). Павло казав, коли  дякував (“повсякчас”), кому  дякував (“Богові”) і за   кого  дякував (за “тебе”, тобто Филимона).

Вірш 5.  Павло також зазначив, чому  він дякував (“бо чую про любов твою і віру, що її ти маєш супроти Господа Ісуса й супроти всіх святих”). Поєднання віри у Христа і любові до святих також було в ефесян (Еф. 1:15), колосян (Кол. 1:4) і солунян (1 Сол. 1:3; 2 Сол. 1:3).

Павло міг почути про віру Филимона у Христа та його любов до святих від Онисима і Епафра. Віра Филимона у Христа власне й спонукала його полюбити всіх святих. А оскільки Филимон любив “всіх” святих, він мав так само ставитися й до Онисима, який тепер також був святим!

2. МОЛИТВА (вірш 6)

Вірш 6.  Похваливши Филимона за віру та любов (вірш 5), Павло більш детально зупинився на питанні віри Филимона (вірш 6) і його любові (вірш 7). Павло молився за те, щоб Филимон активно ділився своєю вірою з іншими (“щоб спільність твоєї віри стала діяльною”, хе коіноніа ). Зв’язок другої частини вірша з першою важко розтлумачити. Автори НМВ пропонують розглядати другу частину як наслідок  першої: щоб ви були “у спізнаванні всякого добра, що є між вами заради Христа”. З цього випливає, що коли Филимон буде ділитися своєю вірою, це допоможе йому осягнути свої духовні благословення. Однак слово “у” ( ен ) вказує на те, що насправді це перша частина є наслідком другої. Тобто коли Филимон здобуде повніше розуміння своїх благословень у Христі, він почне активніше ділитися своєю вірою у Нього. Він ділитиметься своєю вірою у Христа у  своєму повному спізнанні своїх благословень (тобто саме щодо цього). Чим краще віруюча людина усвідомлює все те, що має у Христі, тим охочіше вона ділиться вірою у Нього з іншими. Фраза “у спізнаванні” є перекладом до грецького слова епігносеі , яке зустрічається у молитвах Павла в усіх його посланнях із неволі (Еф. 1:18; Флп. 1:9; Кол. 1:9).

3. СВІДЧЕННЯ (вірш 7)

Вірш 7. Любов Филимона (див. вірші 5, 9) принесла Павлові “радість і втіху”, бо таким чином Филимон “дав відпочити серцям святих”. Грецьке слово анапепаутаі  (див. вірш 20), яке тут перекладено як “дав відпочити”, використав і Господь у Мт 11:28: “Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу ( анапаусо ) вас.” Оскільки Филимон отримав це духовне оновлення, полегшення і відпочинок від Христа, він те саме міг дати іншим. Слово “серцям” не є перекладом до звичного грецького слова кардіа  із таким значенням, а до слова спланчна  (досл., “внутрішні органи тіла”). Як вважають певні греки, емоції йдуть зсередини. Тому це глибоко емоційний термін. Павло знову його використав у Флм. 12 і 20 (див. Флм. 2:1, БКЯ).

ІІ. Зміст послання (вірші 8-21)

А. Прохання (вірші 8-12, 17)

Потім Павло озвучив свої рекомендації стосовно слуги-утікача Онисима. Звертаючись до Филимона з проханням, апостол був дуже ввічливий, та при цьому говорив щиро і владно. Він об’явив подвійну істину: Онисим тепер був для Павла сином  у вірі (вірш 10), а для Филимона — братом  (вірш 16). Слово “брат” і його похідні яскраво зображують, як християни вже тих часів ставилися до жахливої інституції рабства. Онисим, який знаходився на найнижчому соціальному щаблі у Римському світі — слуга без жодних прав, — був у духовному плані рівний своєму панові Филимону і навіть видатному апостолові!

1. ПРОХАННЯ, А НЕ НАКАЗ (вірш 8)

Вірш 8.  Фраза “через те” пов’язує даний вірш із попередніми словами Павла (вірші 4-7). Любов Филимона, яку він виявляв до всіх святих, тепер мала вилитися і на Онисима. Як сказав апостол Павло, хоча він і мав “повну в Христі сміливість ... наказувати” Филимонові, що слід робити, та все ж не вдавався до цього. Слово “сміливість” є перекладом до грецького парресіан , яке також зустрічається в Євр. 3:6; 10:19, 35.

2. ПРОХАННЯ В ЛЮБОВІ (вірш 9)

Вірш 9.  “Все ж” Павло вирішив “просити” Филимона “в любові” (див. вірші 5, 7). Якщо Филимон прийме Онисима назад і пробачить йому, це, насправді, стане щирим виявом його любові і до Онисима, і до Павла. Наступною спонукою виконати прохання Павла було те, що Павло був “старий вже, а ... ще й в'язень Христа Ісуса” (див. вірш 1). Той факт, що він був “старий” ( пресбитес ), свідчив про неабияку владу Павла (адже у ті часи старих людей вважали мудрими, а, отже, впливовими), а те, що Павло був ув’язненим  старим чоловіком, сильно обмежувало його власну спроможність зробити щось для Онисима. Окрім того, згадка про ув’язнення Павла мала викликати у Филимона співчуття. Й таким чином повернення Онисима залежало від Филимона. Безумовно, Павло називав себе старим у порівнянні з Онисимом, а не з Филимоном.

3. ПРОХАННЯ ЗА ДУХОВНОГО СИНА (вірші 10-11)

Вірш 10.  Дієслово паракало  (“благаю”) повторюється тут із вірша 9 (“просити”), що додає йому ще більшого значення. Як зазначив Павло, він просив за свого “сина” ( тоу емоу текноу , досл., “мою власну дитину”). Це слово апостол використовував ще лиш стосовно Тимотея і Тита (1 Тим. 162; 2 Тим. 1:2; Тит. 1:4). Утікаючи від свого господаря, Онисим якимсь чином зустрів у Римі Павла. Апостол привів його до Спасителя, і так Онисим став сином Павла, який був “у кайданах”. Оскільки цей слуга був навернений, коли Павло перебував у в’язниці, їхні стосунки, вочевидь, були дуже міцні. Цікаво, як узагалі цей слуга зустрівся із таким в’язнем. Та попри все, очевидно, що стосунки між слугою і в’язнем переросли у духовні стосунки між сином і батьком. Павло завжди вважав себе батьком для тих, кого навернув до Господа (1 Кор. 4:15; див. 1 Тим. 1:2; 2 Тим. 1:2). Адже існує особливий християнський зв’язок і любов між віруючою людиною та особою, з допомогою якої Бог привів її до Христа.

Слово “Онисима” знаходиться в самому кінці речення, що, вочевидь, Павло зробив зумисно, щоб якнайбільше прихилити серце Филимона.

Вірш 11.  Ім’я Онисим, яке доволі часто зустрічалося серед слуг, означає “корисний, потрібний”. Однак цей слуга, вдавшись до втечі, не виправдав свого імені і став непотрібний своєму панові. Фраза “тепер же” вказує на зміну обставин внаслідок його переродження. Той, хто був “непотрібний” ( ачрестон ), тепер став “і тобі й мені вельми потрібний ( еучрестон )”. “Святий Павло тут наче казав: Хоча він і не виправдав свого імені в минулому, тепер він більш, ніж заслуговує на нього.” (Alfred Barry, “The Epistle to Philemon,” in Ellicott’s Commentary on the Whole Bible , 4:273). Така мудра гра слів стосовно імені цього слуги, поза всяким сумнівом, додала ще більшої ваги проханню апостола.

4. ПРОХАННЯ ВІД СЕРЦЯ (вірш 12)

Вірш 12.  Павло переклав відповідальність за вирішення даного питання на Филимона: “Я його тобі повертаю.” Филимон не мав змоги обдумати прохання Павла перед появою Онисима. Навпаки, щойно побачивши Онисима, його панові слід було відразу прийняти рішення стосовно нього. Та оскільки цей навернений слуга був, як написав Павло, його серцем (“моє серце”, спланчна , “емоції”; див. вірші 7, 20), навряд чи Филимон зміг відмовити своєму другові Павлові. Апостол вже ж напевне володів мистецтвом дружнього переконування! З цього вірша випливає, що Онисим сам доправляв цей лист.

5. ПРОХАННЯ ВІД ДРУГА (вірш 17)

Вірш 17.  Раніше Павло вже писав, що його прохання стосувалося Онисима (вірш 10), а саме щоб Филимон “прийняв його” назад (вірш 15). Та лиш у вірші 17 Павло прямо озвучив своє прохання: “Прийми його.”

Оскільки Филимон вважав Павла своїм другом, він, безумовно, мав би прийняти Онисима так, як прийняв би Павла. Завдяки Євангелії зв’язок між апостолом і господарем слуги був дуже міцним. Слово “друга” є перекладом до грецького слова коінонон , що походить від коіноніа  (“дружба або партнерство”), яке Павло використав у вірші 6. Якщо Филимон відмовить Онисиму, то цим відмовить і самому апостолові, своєму співробітникові (вірш 1), братові (вірші 7, 20) і навіть другові (вірш 17). А це було б чимсь немислимим.

Б. Стосунки (вірші 13-16)

1. ПОТОЧНЕ БРАТЕРСТВО МІЖ ПАВЛОМ ТА ОНИСИМОМ (вірш 13)

Вірш 13. Павло цінував цього християнського раба так, як і Филимона. Якби Онисим залишився біля Павла — чого апостол і “хотів,” — то служив би “замість” ( хипер ) Филимона. Вони обидва могли допомагати Павлові, бо Павло вважав їх рівними між собою. А перебуваючи “в кайданах Євангелії”, ув’язнений за свої свідчення про Христа (див. “в’язень” у віршах 1, 9), Павло міг і справді потребувати певної допомоги. Однак почуття обов’язку переважило над його бажанням. Знаючи, що слуга був власністю свого пана, Павло не мав іншого вибору, окрім як відправити його назад.

2. КОЛИШНЄ БРАТЕРСТВО МІЖ ПАВЛОМ І ФИЛИМОНОМ (вірш 14)

Вірш 14.  Залишити при собі чужого слугу можна було лише зі “згоди” його пана. Хоча апостол, скоріш за все, зміг би вмовити Филимона дозволити Онисимові залишитися в Римі, він не мав наміру зловживати їхніми дружніми стосунками. Павло хотів, щоб таке “добродійство” Филимона було “добровільне” ( хекоусіон ; зустрічається в НЗ лиш тут). Ніхто не знає, чи Филимон таки звільнив Онисима і відіслав його назад до Павла в Рим, однак це цікава думка.

3. МАЙБУТНЄ БРАТЕРСТВО МІЖ ОНИСИМОМ ТА ФИЛИМОНОМ (вірші 15-16)

Вірш 15.  Втративши свого слугу на певний час (“на час”), Филимон отримав його назад “навіки”. Деяким рабам вдавалося залишатися непоміченими у великих містах чи віддалених краях, й вони ніколи не поверталися до своїх господарів. Слово “навіки”, яке є перекладом до грецького слова аіоніон , може стосуватися або лиш всього земного життя, або ж і вічного небесного.

Вірш 16.  Павло також сказав, що тепер Онисим вже був “більше, ніж” слуга, і Филимон мав прийняти його “як брата любого”. Таким чином апостол показав, що на той момент вони всі троє були рівними між собою. Павло назвав Онисима “любим братом” і в Кол. 4:9. Цей слуга був любим для Павла, й ще більш милішим він мав стати для Филимона (див. Флм. 11, “тепер же і тобі й мені вельми потрібний”). Щоб прийняти Онисима назад “вже не як слугу, але більше, ніж слугу”, Филимонові, мабуть, слід було розкріпачити його (див. вірш 21). З іншого ж боку, як дехто вважає, той факт, що Филимон мав прийняти його як тіло (“і то тілом”), може вказувати на збереження між ними стосунків, які були між слугою та паном, і разом з тим встановлення нових духовних стосунків “в Господі”. Або ж навпаки, ці фрази можуть стосуватися звичайних міжособистісних стосунків, а не як між слугою та паном.

(Див. коментарі до вірша 17 після коментарів до вірша 12.)

В. Запорука (вірші 18-21)

1. ЩОБ ФИЛИМОН ЗАРАХУВАВ БОРГ ОНИСИМА ПАВЛОВІ (вірші 18-19а)

Вірш 18. Хоча Павло тут не озвучив злочин, що вчинив Онисим, тут, вочевидь, йшлося про крадіжку грошей. Онисим міг викрасти певну суму грошей чи якесь майно, коли втікав від свого господаря, або ж відсутність самого Онисима і невиконання ним його обов’язків могли призвести до певних фінансових втрат Филимона. Павло не картав Онисима за конкретний злочин. Він просто написав: “Коли ж він тебе чимсь покривдив чи тобі щось винен.”

Павло попрохав Филимона зарахувати (“зарахуй”, еллога , бухгалтерський термін) фінансове зобов’язання Онисима йому (тобто Павлові). Цей щедрий вчинок дещо нагадує жертовну смерть Христа на хресті. Як Онисим мав заборгованість перед Филимоном, так і грішники перебувають у боргу. Вони мають заплатити за свої гріхи супроти Бога. Як Павло не мав жодного стосунку до провини Онисима, та і Христос був безгрішний, відокремлений від грішників (Євр. 4:15; 7:25). І як Павло взяв на себе борг Онисима, так і Христос взяв на Себе гріхи світу (Іс. 53:6; Йн. 1:29; Євр. 7:27; 9:26, 28).

Вірш 19а. Павло зазначив, що він “написав” усе це своєю (“моєю”) “рукою” (див. Гал. 6:11), а, отже, цілком законно взяв на себе зобов’язання виконати те, про що тут сказав. Вочевидь, він і справді мав змогу сплатити борг Онисима, а саме з тих коштів, які йому, як фінансову допомогу, надіслали филип’яни (див. Флп. 4:14-19).

2. ЩОБ ФИЛИМОН ОБДУМАВ СВІЙ ВЛАСНИЙ БОРГ ПЕРЕД ПАВЛОМ (вірш 19б)

Вірш 19б.  Фраза “ти й самого себе мені винен” вказує, скоріш за все, на те, що Филимона привів до Господа саме Павло, а, отже, той мав духовне зобов’язання перед апостолом. Якщо це дійсно так, тоді це ще одне свідчення того, що Онисим і Филимон знаходилися на одному духовному щаблі. Їх обох привів до Спасителя апостол. Такий борг міг у певному сенсі покрити зобов’язання Онисима. І все ж Павло обрав не розвивати цю тему далі.

3. ЩОБ ФИЛИМОН ЗАСПОКОЇВ ПАВЛА (вірш 20)

Вірш 20.  Тут Павло зазначив, що коли Филимон прийме Онисима назад і пробачить йому все, це певним чином послужить Павлові “в Господі” (див. вірш 16) і заспокоїть “у Христі” його “серце”. Фраза “цю послугу” є перекладом до грецького слова онаімен , яке безпосередньо пов’язане зі значенням імені “Онисим”. По суті, Павло казав: “Дозволь мені віднайти в тобі, як я вже віднайшов у ньому, істинного Онисима.” Слова “заспокой” ( анапаусон ) та “серце” ( спланчна ) нагадують вірш 7. Филимон, який заспокоював серця інших святих, навряд чи відмовився б зробити це для Павла.

4. ЩОБ ФИЛИМОН ВИКОНАВ ПРОХАННЯ ПАВЛА (вірш 21)

Вірш 21.  Павло був певен, що Филимон задовольнить його прохання. Адже згадка про “слухняність” здійснювала неабиякий вплив на Филимона — сильніший, аніж будь-яке інше більш тактовне чи менш прямолінійне прохання Павла. Апостол був також певен, що Филимон зробить навіть “понад те, що” він просив. А просив Павло прийняти Онисима і пробачити його. То що ж такого “понад те” міг зробити Филимон? На думку спадає звільнення Онисима (див. вірш 16, “вже не як слугу”). Або це могло стосуватися повернення Онисима Павлові, адже він уже просив про це, хоча й непрямо (вірш 13). Якщо Онисима було звільнено, тобто розкріпачено, це показує, який великий вплив здійснювало християнство на інституцію рабства через усвідомлення того, що у Христі всі люди — брати.

ІІІ. Підсумок послання (вірші 22-25)

А. Побутові питання (вірш 22)

Вірш 22.  Потім Павло попросив дещо для себе: “Приготуй мені помешкання.” Вочевидь, мова йде про дім Филимона. Перспектива приходу апостола втішила Филимона, але й також спонукала його швидко відреагувати на прохання Павла щодо Онисима. Той факт, що Филимон мав змогу надати апостолові “помешкання”, знову засвідчує його матеріальний достаток. Такі люди часто підтримували і допомагали проповідницькій діяльності як Павла, та і інших слуг Христа.

Павло знав, що багато людей молилося за його звільнення (див. Флп. 1:25-26). (То як же Филимон міг молитися за звільнення Павла і при цьому відмовити йому у проханні звільнити Онисима?) Під словом “вашим” Павло мав на увазі тих людей, про яких йшлося у Флм. 1-2: Филимона, Апфію, Архипа й усіх віруючі людей, які були з ними.

Б. Вітання від братів (вірші 23-24)

Вірші 23-24. Серед братів, які надсилали вітання Филимонові, п’ятеро чи шестеро також згадувалися у Кол. 4:10-14, хоча й у іншому порядку: “Епафр ... Марко, Аристарх, Димас і Лука”. У Посланні до Колосян Павло також додав: “та Ісус, названий Юст.” В Кол. 4:12-13 Павло дуже хвалив Епафра, якого у Флм. 23 назвав своїм товаришем “неволі у Христі Ісусі”.

В. Благословення (вірш 25)

Вірш 25.  Павло завершив усі свої 13 послань одним реченням-благословенням, яке подібне на те, що тут: “Благодать Господа Ісуса Христа з вашим духом!” Під словом “вашим” Павло мав на увазі людей, про яких йшлося у віршах 1-2. Ці віруючі люди уже мали благодать, що принесла їм спасіння, але тут й у вірші 3 Павло непокоївся, щоб вони виявляли цю Божу благодать у своєму щоденному поступі серед інших людей. Слово “духом” (див. Гал. 6:18 і 2 Тим. 4:22) стосується внутрішнього духовного світу людини. Що ж, Павло й справді дуже великодушно завершив це зворушливе особисте послання.

БІБЛІОГРАФІЯ

Barnes, Albert. Barnes’ Notes on the New Testament.  Grand Rapids: Kregel Publications, 1966.

Barry, Alfred. “The Epistle to Philemon.” In Ellicott’s Commentary on the Whole Bible . Reprint (8 vols. in 4). Grand Rapids: Zondervan Publishing House, 1959.

Carson, Herbert M. The Epistles of Paul to the Colossians and Philemon . Tyndale New Testament Commentaries. Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans Publishing Co., 1960.

Gromacki, Robert G. Stand Perfect in Wisdom: An Exposition of Colossians and Philemon . Grand Rapids: Baker Book House, 1981.

Hendriksen, William. Exposition of Colossians and Philemon . New Testament Commentary. Grand Rapids: Baker Book House, 1964.

Hiebert, D. Edmond. Titus and Philemon . Chicago: Moody Press, 1957.

Jamieson, Robert; Fausset, A.R.; and Brown, David. A Commentary Critical, Experimental and Practical on the Old and New Testaments . Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans Publishing Co., 1974.

Knox, John. Philemon among the Letters of Paul . Chicago: University of Chicago Press. 1935. Reprint. New York: Abington Press, 1959.

Lightfoot, J.B. St. Paul’s Epistles to the Colossians and Philemon . London: Macmillan & Co., 1879. Reprint. Grand Rapids: Zondervan Publishing House, 1979.

Lohse, Eduard. Colossians and Philemon . Translated by William R. Poehlmann and Robert J. Harris. Philadelphia: Fortress Press, 1971.

Moule, H.C.G. The Epistles of Paul the Apostle to the Colossians and to Philemon . Cambridge Bible for Schools and Colleges. Cambridge: At the University Press, 1906.

Muller, Jacobus J. The Epistles of Paul to the Philippians and to Philemon . The New International Commentary on the New Testament. Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans Publishing Co., 1955.

Oesterly, W. E. “The Epistle to Philemon.” In The Expositor’s Greek Testament . Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans Publishing Co., 1951.

Rupprecht, Arthur A. “Philemon.” In The Expositor’s Bible Commentary , vol. 11. Grand Rapids: Zondervan Publishing House, 1978.