ОДКРОВЕННЯ

 

ВСТУП

Значення.  Книга Одкровення є дуже важливою, адже це – остання книга Біблії, на написання якої автора надихав Святий Дух. Тому й відповідно саме нею завершується Біблія. Новий Завіт розпочинається чотирма Євангеліями, які оповідають про Перше Пришестя Христа, а завершується Одкровенням, де головною темою є Друге Пришестя Христа. Книга Одкровення – це також підсумок багатьох різноманітних об’явлень та пророцтв обох Завітів, здійснення яких все ще попереду.

У жодній книзі Біблії так детально не описується Друге Пришестя Христа і роки, які безпосередньо цьому передуватимуть, як в Одкровенні. В Книзі Даниїла доволі ґрунтовно розглядається період часу від Даниїла і до Першого Пришестя Христа, однак про Період Великих Страждань та правління Христа на землі тут ідеться дуже коротко. А ось в Одкровенні докладно розповідається про величні події кінця усіх часів, озвучено багато деталей з цього приводу, й насамкінець описується створення нового неба і нової землі.

Авторство.  Вступні вірші Книги Одкровення чітко дають зрозуміти: автор книги – Йоан. Починаючи з першого століття й аж до наших часів правовірні християни майже одноголосно визнають, що Йоан і дійсно є автором даної книги. Першим, хто заперечив даний факт, був Діонісій. Він казав, що не згоден з теологією книги і знайшов там чимало граматичних помилок. Та більшість визначних отців ранньої церкви, такі як великомученик Юстин, Іреней, Тертуліан, Іполіт, Климент Александрійський та Ориген не надавали цим запереченням значення. (Див. більш детально про це у John F. Walvoord, The Revelation of Jesus Christ , pp. 11-4.) Практично усі сучасні науковці, які приймають той факт, що Одкровення було написано під Божим проводом, сходяться на думці, що автором Одкровення є Йоан. Однак Еразм, Лютер і Цвінглі ставили під питання авторство Йоана, бо тут іде мова про фактичне тисячолітнє правління Христа.  

Час написання.  Більшість науковців, які вивчають Біблію, сходиться на думці, що Одкровення було написано у 95 або 96 році н.е. Дане припущення ґрунтується на оповідях отців ранньої церкви про те, що апостола Йоана було заслано на острів Патмос під час правління Доміціана, який помер у 96 році н.е. Лиш тоді Йоану дозволили повернутися в Ефес.

Авторство Йоана поставили під сумнів виключно через твердження Папія, отця ранньої церкви, що апостол Йоан помер мученицькою смертю ще до 70 року н.е. Однак правильність даної цитати Папія під питанням, зважаючи на твердження Климента Александрійського та Євсевія, які наполягали, що дану книгу Йоан написав на Патмосі у 95 або 96 році н.е..

Натхнення та канонічність.  Послідовники думки, що автором даної книги є апостол Йоан, визнають і те, що її було написано під Божим проводом і вона правомірно займає своє місце в Біблії. Оскільки стиль її написання відрізняється від стилю інших новозавітних книг, ранні християни не поспішали її приймати через зростаючу протидію теорії премілленаризму. У третьому і четвертому століттях очільники певних церков відкидали вчення про фактичне тисячолітнє правління Христа. Однак є свідчення, що правовірні теологи з готовністю приймали той факт, що дана книга і дійсно написана під дією Святого Духа. Серед отців ранньої церкви, які визнавали, що дана книга – це Святе Письмо, можна назвати Іренея, великомученика Юстина, Євсевія, Аполлонія і Теофіла, єпископа Антіохії. Тому ще до початку третього століття книгу цитували як Святе Письмо. Той факт, що Одкровення доповнює іншу книгу Святого Письма, написану під проводом Святого Духа, а саме книгу Даниїла, також свідчить про те, що на написання цієї книги автора надихав сам Святий Дух.

Стиль.  Як і в старозавітних книгах Даниїла та Єзекиїла, в Одкровенні широко використовуються символічні та апокаліптичні форми об’явлень. Той факт, що символи слід роз’яснювати, призвів до появи великої кількості різних тлумачень. Однак у більшості випадків значення символічного одкровення пояснюється через порівняння з колишніми пророчими й апокаліптичними одкровеннями у Старому Завіті. Саме зважаючи на це, багато науковців, які тлумачать Біблію, вважають, що ця книга містить дійсні передбачення майбутнього. Її апокліпитичний та символічний характер дуже відрізняється від подібних книг, які не ввійшли до Біблії і називаються Псевдоепіграфи. Ці книги майже неможливо зрозуміти, а ось Одкровення – це осмислений погляд в майбутнє, що гармонійно поєднується з рештою Святого Письма (див. Walvoord, Revelation , pp. 23-30).

Тлумачення.  Зважаючи на незвичний характер Одкровення, для тлумачення даної книги було використано чимало різноманітних підходів та принципів. Деякі з них піднімали дуже серйозні запитання стосовно її цінності як дійсно божественного одкровення.

Алегоричний та небуквальний підхід.  Такий спосіб тлумачення було запропоновано александрійською теологічною школою у третьому і четвертому століттях. На їхню думку, уся Біблія – це велика алегорія, яку слід тлумачити в небуквальному сенсі. Алегоричне тлумачення Біблії згодом обмежувалося, головним чином, лише тим, як Августин (354-430) тлумачив пророцтво про Період тисячолітнього правління Христа. Він розглядав Одкровення як книгу хронологічних подій стосовно духовного конфлікту між Богом та сатаною, що здійснюються в теперішні часи будування Церкви. Саме тому в наш час існує думка, що Одкровення – це лиш символічне викладення поняття про кінцеву перемогу Бога.

Претеристський підхід.  Більш шанованим є підхід, відомий як претеризм. Згідно нього Одкровення – це символічна картина проблем ранньої церкви, які уже здійснилися. Такий підхід заперечує той факт, що більша частина Одкровення стосується пророцтв про майбутнє. Певною мірою такий погляд поєднує алегоричний та символічний підхід до тлумачення даної книги з поняттям, що в Одкровенні не йде мова про конкретні майбутні події. Існує ще одна претеристична думка, що Одкровення – це викладення принципів божественних діянь у стосунку до людини без вказівки на конкретні події.

Історичний підхід.  Доволі поширеним іще з часів Середньовіччя підходом є історичний, згідно якого Одкровення – це символічна картина усієї історії церкви теперішнього Віку між Першим та Другим Пришестями Христа. Такої думки дотримувалися Лютер, Ісаак Ньютон, Елліотт та багато тлумачів постмілленаристської школи. В останні століття такий підхід також користується прихильністю багатьох. Однак головною проблемою стосовно нього є те, що дуже рідко двоє різних тлумачів тлумачать якийсь певний уривок у стосунку до однієї і тієї ж події. Кожен науковець намагається знайти здійснення цих одкровень в часи свого покоління. Багато тлумачів, проте, щоб взяти з книги її побожне, духовне вчення, поєднують історичний підхід з якимись аспектами інших форм тлумачень, хоча й попередні методи тлумачення заперечують буквальне існування майбутнього тисячолітнього царства Христа, а також інші майбутні події, описані в Одкровенні.

Футуристичний підхід.  Прихильниками даного підходу є консервативні науковці, зазвичай премілленаристи, які заявляють, що частини 4-22 стосуються подій, які на сьогоднішній день все ще є майбутніми, а в частинах 4-18 описуються останні сім років перед Другим Пришестям Христа, й особливо Період Великих Страждань за останні три з половиною роки перед Його приходом.

Заперечення даному підходу висловлюють, зазвичай, ті, хто не згідний з теорією премілленаризму. На їхню думку, якщо Одкровення є настільки сильно орієнтоване на майбутнє, то дана книга не могла б бути втіхою для перших християн, і їм було б важко її зрозуміти. Послідовники ж футуристичного підходу до тлумачення книги навпаки наполягають, що майбутні події, описані в Одкровенні, дають утіху й заспокоєння християнам, які, зважаючи на природу своєї віри, бачать у майбутньому свою перемогу. Однак футуристичне тлумачення вимагає, щоб людина, яка згідно нього тлумачить Одкровення, розуміла символічні моменти, що є характерною особливістю книги, як дійсні пророчі події.

Мета.  Мета Книги Одкровення – об’явити події, які відбудуться відразу перед Другим Пришестям Христа, під час цього і після. Відповідно до такої мети більшість одкровень даної книги, а саме част. 4-18,  стосуються цієї теми. У частині 19 подано опис Другого Пришестя Христа так, як більш ніде в усій Біблії, а в частині 20 – опис тисячолітнього правління Христа. У частинах 21-22 розглядається стан життя у вічності. Тож, очевидною метою книги є необхідність завершити тему передбачень, яка розпочалася з пророцтв Старого Завіту (наприклад, Дан.), а потім була озвучена в пророцтвах Христа, особливо під час Промови на Оливній горі (Мт. 24-25). Окрім того, що Книга Одкровення містить багато пророчої інформації, тут також присутні одкровення в майже усіх важливих сферах теології. Окрім того, багато віршів показують, як можна застосовувати пророчі істини в житті християнина. Конкретні знання та очікування здійснення Божого майбутнього задуму і є тією спонукою, яка заохочує людину жити святим життям й в усьому покладатися на Христа.

Застосування . Окрім того, що певні частини дають підказки, як у своєму власному житті застосовувати пророчі істини, частини 2-3 є особливо важливими, адже складаються з послань до семи місцевих церв, які символізують собою всю церкву. Адресне звертання Христа до кожної з цих церков є своєрідним підсумком новозавітних послань, в яких іде мова про правила щоденного життя тих людей, які присвятили себе вірі у Христа. З одного боку, це заклик віруючих людей до святого життя, а з іншого – попередження для невіруючих про майбутній суд. Книга дає пряме свідчення: праведний Бог зрештою покарає людський гріх і спасе тих, хто вірить у Христа. Окреме застереження стосується тих, хто не готовий до майбутнього. День розплати, коли усі схиляться перед Христом (Флп. 2:10), – неминучий, бо він – складова Божого задуму. Зважаючи на чималу кількість одкровень стосовно майбутніх подій, а також на заклик до праведності, книга озвучує благословення тим, хто «читає», і тим, «котрі слухають слів цього пророцтва й додержують написаного в ньому, бо час – близько» (Одкр. 1:3).

 

ПЛАН

I. Вступ: «Що Вже Було» (част. 1)

А. Пролог (1:1-3)

Б. Вітання (1:4-8)

В. Видіння прославленого Христа на острові Патмос (1:9-18)

Г. Вказівка писати (1:19-20)

II. Послання до церков: «Що Є Зараз» (част. 2-3)

А. Послання до церкви в Ефесі (2:1-7)

Б. Послання до церкви в Смирні (2:8-11)

В. Послання до церкви в Пергамі (2:12-17)

Г. Послання до церкви в Тіятирах (2:18-29)

Ґ. Послання до церкви в Сардах (3:1-6)

Д. Послання до церкви в Філадельфії (3:7-13)

Е. Послання до церкви в Лаодікеї (3:14-22)

III. Одкровення майбутнього: «Що Буде Згодом» (част. 4-22)

А. Видіння небесного престолу (част. 4)

Б. Запечатана сімома печатями книга (част. 5)

В. Відкривання шести печатей: час божественного гніву (част. 6)

Г. Порятовані люди в часи Великих Страждань (част. 7)

Ґ. Відкривання сьомої печаті. Сім сурм (част. 8-9)

Д. Могутній ангел і маленька книжечка (част. 10)

Е. Два свідки (11:1-14)

Є. Сьома сурма (11:15-19)

Ж. Сім визначних осіб кінця усіх часів (част. 12-15)

З. Чаші божественного гніву (част. 16)

И. Падіння Вавилону (част. 17-18)

І. Тріумфальний спів на небі (19:1-10)

Ї. Друге Пришестя Христа (19:11-21)

Й. Тисячолітнє правління Христа (20:1-10)

К. Суд біля великого білого престолу (20:11-15)

Л. Нове небо і нова земля (21:1-22:5)

М. Останнє слово від Бога (22:6-21)

 

КОМЕНТАРІ

 

I. Вступ: «Що Вже Було» (част. 1)

А. Пролог (1:1-3)

1:1.  Вступні слова «Одкровення Ісуса Христа» показують, що саме є темою усієї цієї книги. Слово «одкровення» – це переклад до грецького слова апокалипсіс , яке означає «об’явлення» або «розкриття». Від цього слова походить українське «апокаліпсис». Йоан отримав це одкровення, щоб передати його іншим, Його «слугам», і воно, скоріш, оповідає про те, що має «статися незабаром», а не про історичні події, як ідеться у чотирьох Євангеліях. Слово «незабаром» ( ен тачеі ; див. 2:16; 22:7, 12, 20) означає, що подія, яка трапиться у майбутньому, буде несподіваною, але не означає, що вона обов’язково трапиться найближчим часом. Щойно події кінця усіх часів почнуть збуватися, вони дуже швидко змінюватимуть одна одну (див. Лк. 18:8; Діян. 12:7; 22:18; 25:4; Рим. 16:20). Фраза «і Він показав» є перекладом до грецького дієслова есеманен , яке означає «показувати за допомогою знаків та символів», а також за допомогою слів. Ім’я ангела тут не вказано, але дехто вважає, що це – Гавриїл, який приходив зі звісткою до Даниїла, Марії та Захарії (див. Дан. 8:16; 9:21-22; Лк. 1:26-31). Слово «слузі» ( доулос , зазвичай означає «раб»), яке тут стосується Йоана, часто використовували й інші, наприклад: Павло, Яків, Петро, Юда (див. Рим. 1:1; Флп. 1:1; Тит. 1:1; Як. 1:1; 2 Пт. 1:1; Юд. 1) – коли говорили про себе як про Божих слуг.

1:2.  Йоан віддано описав усе те, «що … бачив», бо це – «слово Боже і свідчення Ісуса Христа». Усе, що він бачив, було від Самого Ісуса Христа і про Самого Нього.

1:3.  Пролог завершується благословенням кожного, «хто читає», і тих, «котрі слухають слів цього пророцтва й додержують написаного в ньому». Тут передбачено, що читач читатиме це послання вголос перед багатьма іншими людьми. Й це благословення адресується не лише читачеві і його слухачам, але й тим, хто дотримується цих слів.

Йоан завершив свій пролог фразою «час – близько». Слово «час» ( каірос ) стосується певного періоду часу, а в даному випадку кінця усіх часів (Дан. 8:17; 11:35, 40; 12:4, 9). Про кінець усіх часів або кінець світу йде мова у Одкр. 11:18 та 12:12. У 12:14 слово «часу» використано у значенні «рік» (див. Дан. 7:25), а фраза «за часу, часів і півчасу» означає: один рік («часу») плюс два роки («часів») і плюс шість місяців («півчасу») – разом три з половиною роки – тривалість «кінця» усіх часів. В Одкр. 1:3 озвучено перше з семи блаженств книги (1:3; 14613; 16:15; 19:9; 20:6; 22:7, 14).

В пролозі стисло відтворено основні факти, які лежать в основі усієї книги: теми, мета, ангели і люди. Дуже важливо стежити за тим, щоб люди, які читають цю книгу і намагаються осягнути її зміст, розглядали її, перш за все, як урок життя.

 

Б. Вітання (1:4-8)

1:4-6.  Це вітання, як і вітання Павла в його посланнях та вітання самого Йоана в 2 Йн., визначає напрямок книги. Дане послання адресувалося сімом церквам, «які в Азії», в римській провінції, що у Малій Азії (Одкр. 1:1; част. 2 і 3). Слова «благодать … і мир» слугують стислим підсумком перебування християнина з Богом і його життя. Слово «благодать» говорить про ставлення Бога до віруючих людей, а слово «мир» – про їхнє перебування з Богом і їх життя в божественному мирі.

Це вітання є незвичним, оскільки тут говориться, що Бог Отець – це Той, «хто єсть і хто був і хто приходить» (див. 1:8). Фраза «від сімох духів», мабуть, стосується Святого Духа (див. Іс. 11:2-3; Одкр. 3:1; 4:5; 5:6), хоча це й незвичний спосіб називання третьої Особи Святої Трійці. З усіх трьох Осіб Святої Трійці Ісус Христос тут згадується останнім, вочевидь, тому, що відіграє у даній книзі надзвичайне значення. Тут Йоан охарактеризував Ісуса наступним чином: Він – «Свідок вірний», тобто джерело майбутнього одкровення; «Первісток із мертвих» (див. Кол. 1:18), стосовно Його історичного воскресіння; а також «Володар царів земних», що вказує на Його пророчу роль після Другого Пришестя (част. 19).

Сім «блаженств» у Одкровенні

«Блажен, хто читає, і ті, котрі слухають слів цього пророцтва й додержують написаного в ньому, бо час – близько» (1:3).

«І почув я голос із неба, що говорив: «Напиши: Блаженні мертві, що в Господі вмирають віднині. Так! – говорить Дух, – нехай відпочинуть від трудів своїх бо діла їхні слідують за ними» (14:13).

«Глядіть, іду, неначе злодій. Блаженний, хто пильнує і одежу свою береже, щоб не ходив голим, і не бачили сорому його» (16:15).

«І сказав мені: «Напиши: Блаженні ті, що на шлюбну вечерю Агнця покликані.» І говорить мені: «Ці є істинні слова Божі» (19:9)

«Блаженний і святий, хто одержує часть у воскресінні першому: над такими друга смерть не має влади, але будуть священиками Бога і Христа і царюватимуть з Ним тисячу років» (20:6).

«От, приходжу скоро. Блажен, хто додержує слів пророцтва книги цієї» (22:7).

«Блаженні ті, котрі одяг свій перуть, щоб було право їм на дерево життя і через брами ввійти в місто» (22:14).

Христос воскрес «із мертвих». Як Його «Первісток», Він перший воскрес у вічному тілі, що стало початком вибіркових воскресінь, в тому числі тих святих, які помирають у Добу Церкви (Флп. 3:11), великомучеників Періоду Великих Страждань (Одкр. 20:5-6) та грішних померлих усіх часів (20:12-13).

Померши на хресті, Христос, «що полюбив нас», «обмив нас від гріхів наших кров'ю Своєю». Віруючі люди стали тепер «царством священиків», вічна мета яких – служити Богові. Це спонукало Йоана воздати хвалу Господу, яка завершилася словом «Амінь» (досл., «Хай так і буде»).

1:7-8.  Йоан закликає читачів бути пильними, бо Христос одного дня повернеться. Це буде Його Друге Пришестя, і цього разу Він прийде «із хмарами» (див. Діян. 1:9-11). «Побачить Його кожне око, і ті, що Його прокололи». Хоча й фактичні виконавці вироку та люди, які безпосередньо зреклися Ісуса, були вже на той час мертві і не воскреснуть аж до завершення Періоду тисячолітнього правління Христа, решта побожних ізраїльтян «глядітимуть на … (Нього), якого прокололи» (Зах. 12:10). Саме ці побожні люди й представлятимуть увесь ізраїльський народ.

Однак Друге Пришестя Христа зможуть побачити люди всього світу, в тому числі і невіруючі. Цим воно відрізняється від Його Першого Пришестя, коли Він народився у Вифлиємі, і від часів, коли віруючих людей Церкви буде взято на небо живими, бо тоді це також не зможе побачити ввесь світ. Теперішній час фрази «От, приходить» (Одкр. 1:7) вказує на майбутнє взяття Церкви на небо (Йн. 14:3). Тут Йоан знову додав слово «Амінь». Вітання завершується словами, що Христос є вічним, Він – «Альфа і Омега», перша і остання літери грецького алфавіту (також зустрічається в Одкр. 21:6; 22:13). Далі Йоан написав, що Він – Той, «хто єсть і хто був і хто приходить (див. 4:8; 11:17), Вседержитель». Слово «Вседержитель» – це переклад до грецького слова пантократор , «Всемогутній». У Новому Завіті воно зустрічається 10 разів, 9 з яких в Одкровенні (2 Кор. 6:18; Одкр. 1:8; 4:8; 11:17; 15:3; 16:7, 14; 19:6, 15; 21:22) Головне одкровення усієї книги озвучене у цих вітальних віршах.

 

В. Видіння прославленого Христа на острові Патмос (1:9-18)

Надзвичайне одкровення Христа, занотоване в даній книзі, трапилося на Патмосі, маленькому острові Егейського моря, що на південний захід від Ефесу, між Малою Азією та Грецією. Згідно з переданнями кількох отців ранньої церкви (Іренея, Климента Александрійського та Євсевія) Йоана було вислано на острів, як в’язня, через його активну проповідницьку діяльність в місті Ефес. Вікторин, перший тлумач Книги Одкровення, зазначав, що на цьому маленькому острові Йоан працював, як в’язень, у копальнях. Коли в 96 році н.е. імператор Доміціан помер, його наступник Нерва дозволив Йоанові повернутися в Ефес. Під час тих похмурих днів на Патмосі Бог і дав йому приголомшливе одкровення, яке знайшло своє втілення у цій останній книзі Біблії.

1:9-11.  Ця частина розпочинається фразою «Я, Йоан». Це вже третя згадка про Йоана, як про людину, що є автором даної книги, і перша з трьох в усій книзі, де він говорить про себе, використовуючи займенник «Я» (див. 21:2; 22:8). У 2 Йн. 1 та 3 Йн. 1 він говорив про себе як про старшого, а в Йн. 21:24 – назвав себе учнем.

У цих вступних частинах, адресованих сімом церквам в Азії, Йоан назвав себе братом, який був дуже терплячим у своїх стражданнях, що були наслідком його щирої віри і  відданого проголошення Божого Слова і «свідчення Ісуса». (В деяких грецьких текстах є слово «Христа» після слова «Ісуса».) Фраза «свідчення Ісуса» означає, що Йоан отримав свідчення задля  і про  Ісуса, а не свідчення, озвучене Ним  самим. Як і багато інших добре відомих авторів Святого Письма (Мойсей, Давид, Ісая, Єзекиїл, Єремія та Петро), Йоан писав з огляду на страждання за свою відданість істинному Богові.

Одкровення Йоана трапилося «в неділю», коли він «був у Дусі». Фразу «в неділю» також перекладають як «у Господній день». Тому тут існують певні заперечення стосовно думки тих, хто вважає, що в цьому випадку іде мова про перший день тижня. Бо слово «Господній» – це прикметник, і такий вираз ніколи не використовувався в Біблії у стосунку до першого дня тижня, хоча дана фраза і їй подібні доволі часто зустрічаються в обох Звітах (див. Іс. 2:12; 13:6, 9; 34:8; Йоіл. 1:15; 2:1, 11, 21; 3:14; Ам. 5:18, 20; Зах. 1:7-8, 14, 18; 2:3; Зах. 14:1; Мал. 4:5; 1 Сол. 5:2; 2 Пт. 3:10). Фразу «в Дусі» також можна перекласти як «у [своєму] дусі» (див. Одкр. 4:2; 17:3; 21:10). Тобто Йоан заглибився в свій внутрішній світ, де йому й явилося видіння, яке він не бачив у фізичному світі, й перенесло його у майбутнє до Господа і тих часів, коли Бог судитиме людей на землі.

Хвилюючі події, опис яких розпочинається у Одкр. 4, показують, яким саме буде день Господа та Його суд над людьми. Думка про те, що усю Книгу Одкровення було передано Йоанові впродовж 24 годин, видається малоймовірною, особливо зважаючи на той факт, що йому слід було її занотовувати. Тому, скоріш за все, Йоан спершу побачив через видіння майбутній день Господа, а потім усе це записав.

Почувши «голос гучний, як від сурми», Йоан отримав вказівку записати на пергаменті усе, що бачить та чує, й надіслати це сімом церквам, що знаходяться в Малій Азії. Це перша з 12 вказівок, відданих Йоанові в даній книзі, стосовно необхідності записувати усе, що він бачив. І ця вказівка, вочевидь, стосується усіх попередніх видінь (див. 1:19; 2:1, 8, 12, 18; 3:1, 7, 14; 14:13; 19:9, 21:5), окрім одного, яке не слід було занотовувати (10:4).

Кожна місцева церква з цих семи була автономною і згадувалася у порядку географічного місця розташування, який мав вигляд півмісяця, починаючи з церкви в Ефесі, що на узбережжі, потім північніше – у Смирні та Пергамі, потім на схід і на південь – у Тіятирах, Сардах, Філадельфії та Лаодікеї. (Щодо більш детальної інформації про ці сім церков див. коментарі до част. 2-3).

1:12-16.  Почувши позад себе «голос», Йоан повернувся, щоб побачити власника того голосу. Та побачив лиш «сім золотих світильників». Вочевидь, це були окремі світильники, а не один світильник з сімома лампами, подібні на який зазвичай використовували у наметі та храмі.

«Посеред світильників» Йоан побачив «подібного до Сина Чоловічого». Цей вислів зустрічається в Дан. 7:13 і стосується Христа. Одягнений Він був так, як священик, «в шату» і був обгорнутий «попід груди поясом золотим». Його волосся нагадувало те, яке мав «Ветхий деньми» (див. Дан. 7:9), тобто Бог Отець. Бог Син має ту саму чистоту та вічність, що і Бог Отець, як свідчать Його «голова … і волосся». «Очі Його – як пломінь огню», споглядають, засуджуючи гріх (див. Одкр. 2:18).

Далі цей образ лиш посилюється, адже «ноги Його подібні до бронзи, ніби в горнилі розпалені» (див. 2:18). Бронзовий жертовник у храмі призначався для пожертв у спокуту за гріхи і символізував божественний засуд цих гріхів. «Голос Його» тут порівнюється з голосом «вод багатьох». Його обличчя, «як сонце», сяяло. Йоан зауважив, що Він «мав у правиці своїй сім зірок». Як сказано у вірші 20, це були ангели або ж посланці тих семи церков. Примітно, що Христос тримав їх у Своїй правій руці, що вказувало на їх підпорядкування Йому верховному. Описуючи Христа як Суддю, Йоан сказав, що «з уст Його меч двосічний гострий виходив». Такий меч (рхомпхаіа, також згадується в 2:12, 16; 6:8; 19:15, 21) використовували римляни, коли намагалися когось убити.  Ісус Христос більш не був Дитятком в Вифлиємі чи Чоловіком смутку, коронований терновим вінком. Тепер Він був Господом слави.

1:17-18.  Йоан зазначив: «Коли я побачив Його, впав до ніг Його, як мертвий.» Павло також упав на землю подібним чином, коли побачив Христа у Його славі (Діян. 9:4). Колись Йоан клав свою голову на груди Ісусові (див. Йн. 13:25, БКЯ). Але зараз він не міг себе так вести із Христом слави.

Та Христос заспокоїв Йоана: «Не бійся». І сказав, що є вічний, що Він – «Перший і Останній» (див. Одкр. 1:8; 2:8; 21:6; 22:13), і Той, Хто воскрес, «Живий», і хоча вже якось «стався Мертвий», зараз «живий на віки вічні»! Тут Христос запевнив Йоана, що лиш Він один має «ключі смерти й аду», тобто має владу над смертю і місцем, де перебувають мертві (див. Йн. 5:21-26; 1 Кор. 15:54-57; Євр. 2:14; Одкр. 20:12-14). Хоча усі без виключення мають шанувати прославленого Христа, віруючі люди, як-от Йоан, можуть бути певні, що Син Божий їх прийме. Бо саме в Його руках і смерть, і воскресіння християн. Такий образ прославленого Христа відрізняється від зображення Христа як Чоловіка у чотирьох Євангеліях (див. Флп. 2:6-8), окрім випадку з Його переображенням (Мт. 17:2; Мк. 9:2).

 

Г. Вказівка писати (1:19-20)

1:19-20.  Після того, як Христос в усій Своїй славі об’явився Йоанові, апостолу знову було наказано все записати. А занотувати він мав те, що стосувалося трьох різних часів, тобто: (а) те, «що бачив» вже в минулому; (б) те, «що є» зараз в його житті; і (в) те, «що має настати після цього», у майбутньому. Це і є божественний план Одкровення. Той досвід, який Йоанові було наказано описати спершу (част. 1), тепер вже був історією. Потім він мав написати про теперішнє послання Христа до семи церков (част. 2-3). І зрештою, згідно головної пророчої мети даної книги, він мав занотувати події майбутні, які передуватимуть Другому Пришестю Христа і слідуватимуть за цим (част. 4-22).

Хронологічний поділ Книги Одкровення є значно кращий за велику кількість інших планів, у яких тлумачі часто застосовують випадкові фрази або ж використовують книгу так, щоб вона відповідала їхнім особистим схемам тлумачення. Цей план чудово поєднується з тим поняттям, що більшість книги (починаючи з част. 4) стосується майбутнього часу, а не відтворює історичні або лише символічні факти, і не є простою констатацією головних законів. Примітно, що лише футуристичне тлумачення Одкр. 4-22 має певну послідовність. Тлумачі, які використовують алегоричний підхід до тлумачення книги, рідко знаходять спільну думку. Це також справджується й у стосунку до тих, хто використовує символічний підхід або історичний.

В Одкровенні спершу зазвичай вводиться символ видіння, а потім подається його тлумачення. Тож і тут сказано, що «сім зірок – то ангели (або посланці) семи Церков, а світильники сім – то сім Церков». Книга Одкровення – це не безнадійна купа символічних видінь, а старанний письмовий опис того, що Йоан бачив і чув, із великою кількістю пояснень теологічного і практичного значення його слів.

Книга Одкровення, з допомогою інших символічних книг, як-от Даниїла та Єзекиїла, була призначена Богом для того, щоб старанні учні змогли у повному обсязі збагнути Слово Боже. Однак, як і Книгу Даниїла, її буде легше зрозуміти, якщо відштовхуватися від історичних фактів. Хоча ця книга й вічна у своїй істині та застосуванні, вона є особливою втіхою для тих, хто потребує проводу в часи, які ведуть до Другого Пришестя Христа.

Перш ніж розкривати приголомшливі пророчі видіння, відтворені у част. 4-22, Христос передав особисте звернення до кожної з семи церков, яке стосується без винятку усієї Його церкви й у наші дні.

 

Карта, РОЗТАШУВАННЯ СЕМИ ЦЕРКОВ

MACEDONIA – МАКЕДОНІЯ

Philippi – Филиппи

Neapolis – Неаполь

Amphipolis – Амфіполіс

Thessalonica – Солунь

Apollonia – Аполлонія

Berea – Верія

ACHAIA – Ахая

Athens – Атени

Corinth – Корінт

Cenchrea – Кенхрея

Aegean Sea – Егейське море

CRETE – КРІТ

Lasea – Ласея

CAUDA – КАУДА

MYSIA – МІСІЯ

ASIA – АЗІЯ

Troas – Троада

Assos – Ассос

Adramyttium – Адраміт

PERGAMUM – ПЕРГАМ

Mitylene – Мітіліні

THYATIRА – ТІЯТИРИ

SARDIS – САРДИ

Chios – Хіос

SMYRNA – СМИРНА

Samos – Самос

PATMOS – ПАТМОС

PHILADELPHIA – ФІЛАДЕЛЬФІЯ

LAODICEA – ЛАОДІКЕЯ

EPHESUS – ЕФЕС

Colosse – Колоси

Miletus – Мілет

Cos – Кос

Cnidus – Кнід

Rhodes – Родос

LYCIA – Лікія

Myra – Мира

Patara – Патара

The Great Sea (Mediterranean) – Велике Море (Середземне)

PISIDIA – ПІСІДІЯ

PAMPHYLIA – ПАМФІЛІЯ

BITHYNIA – ВІТИНІЯ

GALATIA – ГАЛАТІЯ

Antioch – Антіохія

Iconium – Іконія

Lystra – Лістра

Debre – Дерба

Paphos – Пафос

 

II. Послання до церков: «Що Є Зараз» (част. 2-3)

Як зазначено в Одкр. 1:11, Христос передав особисте послання кожній із семи місцевих церков у Малій Азії. У Біблії вони згадуються у порядку відповідно до географічного місця розташування. Посланець зазвичай рухався б від морського порту в Ефесі до іншого морського порту в Смирні, що за 35 миль на північ, потім пішов би далі на північ до міста Пергам, а потім звернув би у південно-східному напрямку, щоб провідати інші чотири міста (1:11).

Довкола значення цих послань для наших часів точиться чимало дискусій. Очевидно, що ці церкви було обрано не випадковим чином, бо згідно провидіння вони дають можливість побачити характерні ситуації, з якими церкві доводиться мати справу впродовж всього свого існування. Як і послання Павла, які хоча і були адресовані окремим церквам, все ж стосуються усієї церкви загалом, так і ці сім послань призначаються усій теперішній церкві, оскільки вона перебуває у подібних обставинах. На той час існували й інші церкви, як-от у Колоси, Магнісії і Траллах. Деякі були навіть більші, ніж ті сім у Малій Азії. Але їм ці послання не було адресовано.

Якщо уважно поглянути на зміст цих послань, стає зрозуміло, що, по-перше, дані послання адресовано дійсно існуючим у першому столітті семи церквам. По-друге, вони також формують послання подібним церквам наших днів. По-третє, адресне звернення до окремих людей чи груп у тих церквах вказує на те, що ці послання стосуються й окремих людей сьогодення. По-четверте, дехто вважає, що порядок, в якому розглядаються звернення до семи церков, відповідає порядку різних епох в історії церкви, починаючи від першого століття й до наших часів.

Якщо порівняти ці послання до семи церков з історією розвитку церкви, починаючи з часів існування апостольської церкви, то можна побачити певні вражаючі подібності. Наприклад, Ефес, здається, символізує апостольську церкву у цілому, а Смирна, вочевидь, зображає церкву за часів її перших переслідувань. Однак Святе Письмо не вказує на це прямо, тому таке розуміння слід застосовувати лише там, де воно природнім чином підходить. Зрештою, усі ці церкви існували одночасно у першому столітті.

Хоча ці послання і різні, між ними є дещо подібне. У кожному з них Христос заявляв, що знає їхні діяння. У кожному є обіцянка тим, хто вже втомився. Кожне послання містить заклик до тих, хто його слухає. І в кожному посланні є особливий опис Христа, пов’язаний з наступним посланням. Кожне з цих послань містить: похвалу (окрім послання до церкви в Лаодікеї), докір (окрім послань до церков в Смирні та Філадельфії), заклик та підбадьорюючу обіцянку кожному, хто дослухається цих послань. Загалом ці послання до семи церков стосуються проблем, що були притаманні усім церквам впродовж історії розвитку церкви, і є проникливим та всебічним об’явленням того, як Христос оцінює роботу місцевих церков.

Незрозуміло чому, але цією частиною Святого Письма повсякчас нехтували. До послань Павла та інших частин Нового Завіту часто звертаються за церковними істинами, а ось послання до семи церков, хоча вони й походять від Самого Христа і мають надзвичайне значення, залишаються поза увагою. І певною мірою це сприяло тому, що багато сьогоденних церков не підкоряються досконалій волі Бога.

 

А. Послання до церкви в Ефесі (2:1-7)

1. ПРИЗНАЧЕННЯ (2:1)

2:1.  У той час, коли створювалося дане послання, Ефес був головним містом Малої Азії, морським портом і місцем знаходження величного храму богині Артеміди (див. Діян. 19:24, 27-28, 34-35), одного з семи чудес стародавнього світу. Павло вже навідувався в Ефес близько 53 року н.е.. Це приблизно 43 роки до того, як це послання у Одкр. було їм надіслано. Павло перебував у Ефесі впродовж декількох років і проповідував добру новину настільки ефективно, «що всі ті, що жили в Азії, юдеї і погани, чули слово Господнє» (Діян. 19:10). Звістка Павла внесла неабиякий неспокій у звичне життя міста (Діян. 19:11-41) так, що сріблярі збунтувалися супроти нього, бо через Павла під загрозою опинилася їхня справа з виготовлення срібних храмиків Артеміди.

Тому Церква «в Ефесі» мала вже чималу історію і була найвідомішою у цьому краї. Тут фраза «до ангела» (ангелос) означає, що дане послання адресувалося пастору або посланцю цієї церкви. Зазвичай у Біблії це слово використовується у стосунку до небесних ангелів (William F. Arndt and F. Wilbur Gingrich, A Greek-English Lexicon of the New Testament . Chicago: University of Chicago Press, 1957, pp. 7-8). Однак часом його також використовують там, де йде мова про посланців із людей (див. Мт. 11:10; Мк. 1:2; Лк. 7:24, 27; 9:52).

Христос тримав «сім зірок у правиці Своїй» і ходив «посеред сімох світильників золотих». Слово «зірок» означало ангелів або посланців цих церков, а слово «світильників» – сім церков (1:20).

 

2. ПОХВАЛА (2:2-3)

2:2-3.  Христос похвалив віруючих ефесян за їхній «труд … і терпливість», за те, що вони засуджували «злих» людей і що знаходили поміж них лжеапостолів. (Лжевчителі були у кожній з перших чотирьох церков; див. вірші 2, 6, 9, 14-15, 20.) А також Христос їх похвалив за те, що вони терпеливо зносили різні випробування «ради імени» Його і не знемагали, прислуговуючи Богу. Загалом ця церква вірно служила Богові впродовж більш як 40 років.

 

3. ДОКІР (2:4)

2:4.  Не зважаючи на похвальну поведінку в багатьох аспектах, Христос цілком обґрунтовано висловив Свій неабиякий докір ефеській церкві: «Алеж маю проти тебе, що любов свою першу покинув.» Христос використав слово агапен , говорячи про глибоку любов, яку Бог має до людей. Цей докір суперечить тому, що написав до ефесян Павло 35 років тому, а саме що він ніколи не припиняв дякувати Богові за них, за їхню віру у Христа і їх любов ( агапен ) до святих (Еф. 1:15-16). Більшість із теперішніх ефеських християн були віруючими людьми другого покоління, і хоча вони зберігали чистоту вчення та життя, і добре служили, їм бракувало щирої відданості Христу. Яким же важливим є це зауваження для сьогоденних церков, адже самих знань та служби і дійсно замало. Христос бажає відданості їхніх сердець, а не лише діл їхніх рук і голів.

 

4. ЗАКЛИК (2:5-6)

2:5-6.  Спершу ефеській церкві було наказано згадати, «звідки» вона впала. Віруючі ефесяни мали покаятися і повернутися до любові, яку покинули. Подібні заклики стосовно необхідності глибоко любити Бога часто зустрічаються в Новому Завіті (Мт. 22:37; Мк. 12:30; Лк. 10:27; Йн. 14:15, 21, 23; 21:15-16; Як. 2:5; 1 Пт. 1:8). Христос казав, що любов до Бога має бути сильнішою за любов до рідних, в тому числі до батька, матері, сина і доньки (Мт. 10:37). Павло додав, що любов до Бога має бути навіть більшою, аніж до свого чоловіка чи дружини (1 Кор. 7:32-35). Закликаючи віруючих ефесян покаятися, Христос просив їх змінити своє ставлення і вподобання. Вони мали служити не лише тому, що це правильно, а тому, що любили Христа. Він застеріг їх, що світло їхнього свідчення в Ефесі загасне, якщо вони не дослухаються Його слів: «І здвигну світильник твій з місця його.» На той час ефеська церква продовжувала своє існування і згодом стала місцем найбільшої церковної ради, але після 5-го століття і церква, і саме місто занепали. Аж до 14 століття ці землі залишалися незаселеними.

Тут, однак, вставлено ще кілька хороших слів про віруючих ефесян. Христос похвалив їх за те, що вони ненавиділи «діла Николаїтів». Існує чимало думок з приводу того, хто такі ці Николаїти, проте у Святому Письмі про це не говориться ані слова. Вочевидь, вони належали до якоїсь секти, яка і в ділах, і у вченнях була хибною (більше інформації про це див. у Henry Alford, The Greek Testament , 4:563-65; Merrill C. Tenney, Interpreting Revelation , pp. 60-1; Walvoord, Revelation , p. 58).

 

5. ОБІЦЯНКА (2:7)

2:7.  Як і в інших посланнях, Христос дав ефеській церкві обіцянку, адресовану тим людям, які слухають. Він заявив: «Переможному дам споживати від дерева життя, що в Божому раю.» Дерево життя, яке вперше згадується у Бут. 3:22, знаходилося в Едемському саду. Згодом воно знову з’явиться в Новому Єрусалимі, де принесе багато плодів (Одкр. 22:2). Хто їх їстиме, ніколи не помре (Бут. 3:22). Цю обіцянку не слід розглядати як винагороду лише для окремої групи християн, але як дар усім християнам. Фраза «в Божому раю», мабуть, слугує позначенням для небес (див. Лк. 23:43; 2 Кор. 12:4 – у НЗ лише тут також іде мова про рай). Вочевидь, цей рай буде ототожнюватися з вічним Новим Єрусалимом.

Таке заохочення до щирої любові пригадало їм знову про Божий милостивий дар спасіння в часі та у вічності. Любов до Бога виявляється не в суворому дотриманні усіх заповідей, а в почуттях, які викликають знання й усвідомлення Божої любові.

 

Б. Послання до церкви в Смирні (2:8-11)

1. ПРИЗНАЧЕННЯ (2:8)

2:8.  Друге послання адресувалося церкві в місті Смирна, яке було доволі великим та заможним і знаходилося за 25 миль на північ від Ефесу. Як і Ефес, це місто мало свій морський порт. Та на відміну від Ефесу, від якого на теперішній час залишилися лиш руїни, Смирна і далі є великим портовим містом з населенням майже в 200 000 людей. Христос сказав про Себе, що Він – «Перший і Останній, хто був мертвий, і є живий». Христос тут зображується як Вічний (див. 1:8, 17; 21:6; 22:13), Той, Хто зазнав смерті від Своїх переслідувачів, а потім воскрес із мертвих (див. 1:5). Ці сторони життя Христа були особливо актуальними для християн у Смирні, які зазнавали суворих переслідувань, як і Христос, що зрештою й призвело до Його смерті.

Назва міста Смирна походить від слова «мирра», ароматичної смоли. Її використовували для миропомазання у наметі, а також для бальзамування померлих (див. Вих. 30:23; Пс. 45:8; Пісн. 3:6; Мт. 2:11; Мк. 15:23; Йн. 19:39). В той час як християни у Смирні зазнавали гірких страждань, їхня засвідчена віра була наче мирра або солодкі пахощі для Бога.

 

2. ПОХВАЛА (2:9)

2:9.  Якою ж утіхою для християн у Смирні було дізнатися, що Христос усе знав про їхні страждання: «Знаю твоє горе і вбогість, а втім ти багатий.» Окрім жорстоких переслідувань, вони ще й терпіли крайні злидні ( пточеіан , порівняйте зі словом пеніа , яке зазвичай використовувалося для позначення «бідності»). Та хоча вони й були дуже бідними, вони були й багаті завдяки тим чудовим обіцянкам, які Христос їм дав (див. 2 Кор. 6:10; Як. 2:5). Їх переслідували не лише язичники, але й вороже налаштовані юдеї і сам сатана. Вочевидь, саме місцеву юдейську синагогу було названо «зборище сатани» (див. Одкр. 3:9). (Сатана згадується в чотирьох з семи послань: 2:9, 13, 24; 3:9). В історії церкви найсуворіші переслідування християни зазнавали від релігійних фанатиків.

 

3. ДОКІР

Примітно, що насправді тут немає жодного докору, який би адресувався цим відданим, страждаючим християнам. Даний факт дуже яскраво вирізняється на фоні оцінки Христа наступних п’яти церков, яким Він докоряв. Страждання християн у Смирні, хоча й були дуже важкими, все ж допомогли їм зберегти чистоту віри і життя.

 

4. ЗАКЛИК (2:10А)

2:10а.  Промовляючи до цих страждаючих християн, Христос закликав їх бадьоритися: «Не бійся (досл., перестань боятися) нічого, що маєш витерпіти.» Так, суворі випробування мали продовжитися. Їх і далі будуть «випробувати», кидаючи у «темницю» і змушуючи зазнавати й інших страждань ще «десять днів». Дехто вважає, що фраза «десять днів» – це символічне позначення усіх переслідувань церкви. Інші ж кажуть, що тут іде мова про 10 переслідувань від римських правителів. Однак, скоріш за все, ця фраза означає, що страждання все ж будуть обмежені в часі (див. Walvoord, Revelation , pp. 61-2). Скотт знайшов у Біблії й інші свідчення, що фраза «10 днів» слугує позначенням обмеженого періоду часу (Walter Scott, Exposition of the Revelation of Jesus Christ , p. 69). Він цитує Бут. 24:55; Неєм. 5:18; Єр. 42:7; Дан. 1:12; Діян. 25:6. Алфорд дотримується тієї ж думки, цитуючи Чис. 11:19; 14:22; 1 Сам. 1:8; Іов. 19:3 ( The Greek Testament , 4:567).

Проблема людського страждання, навіть впродовж якогось обмеженого періоду часу, завжди бентежила віруючих християн. Усе зрозуміло, коли страждають безбожники. Але чому мають страждати побожні люди? Святе Письмо називає чимало причин. Страждання допомагає (1) виховувати (1 Кор. 11:30-32; Євр. 12:3-13), (2) запобігати чомусь (як колючка в тілі Павла, 2 Кор. 12:7), (3) навчати послуху (як страждання Христа, Євр. 5:8; див. Рим. 5:3-5) або ж (4) давати краще свідчення в ім’я Христа (як у Діян. 9:16).

 

5. ОБІЦЯНКА (2:10Б-11)

2:10б-11.  Звертаючись до віруючих і страждаючих християн у Смирні, Христос закликав їх, щоб вони були вірні «до смерти», й тоді Він їм дасть «вінець життя». Їхні переслідувачі можуть забрати в них лише тілесне життя, однак, тоді віруючі люди отримають «вінець життя». Вочевидь, до моменту написання даного послання ніхто ще не помер, але це могло трапитися будь-якої миті. Згодом Полікарп, який став єпископом церкви у Смирні, і дійсно помер мученицькою смертю, й немає сумніву, що й інших християн тоді вбили (див. Robert Jamieson, A. R. Fausset, and David Brown, A Commentary Critical, Experimental and Practical on the Old and New Testaments . Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans Publishing Co., 1945. 6:662). «Вінець життя» – це один із декількох вінців, обіцяних християнам (див. 1 Кор. 9:25; 1 Сол. 2:19; 2 Тим. 4:6-8; 1 Пт. 5:4; Одкр. 4:4). Про вінець життя також йде мова у Як. 1:12. Заохочуючи віруючих людей бути відданими, Христос спонукав їх думати про те, що чекає на них після смерті, тобто про вічне життя.

Як і в усіх інших посланнях, цей заклик адресований тим, хто «слухає». Тут Христос звертався до найстійкіших («переможний») віруючих людей в Смирні, хоча ці його слова насправді стосуються усіх християн. Він запевнив їх, що ніхто з них «не ушкодиться від смерти другої» (див. Одкр. 20:15).

Такі слова утіхи від Христа до віруючих в Смирні – це послання усім християнам, які зазнавали, зазнають і будуть зазнавати страждань та переслідувань. Як зазначено в Євр. 12:11, «усяка кара на хвилину здається не чимсь веселим, а сумним, та згодом тим, що на собі її зазнали, вона приносить мирний плід праведности».

 

В. Послання до церкви в Пергамі (2:12-17)

1. ПРИЗНАЧЕННЯ (2:12)

2:12.  Третя церква знаходилася в Пергамі або Пергамоні, близько 20 миль на північ від Смирни. Як і Ефес та Смирна, це місто було заможним, але й грішним. Тут люди поклонялися різним язичницьким богам, як-от Афіні, Асклепію, Діонісу і Зевсу. Пергам також був відомий своїм університетом, бібліотека якого налічувала близько 200 000 томів, і виготовленням пергаменту. Однак це місто вороже ставилося до християн. Вони не могли тут ні по-християнськи жити, ні свідчити.

Передбачаючи, що Христос докорятиме їм за терпимість до зла та розпусти, Йоан назвав Його – «Той, хто має меч двосічний гострий» (також згадується в 1:16; 2:16; 19:15, 21). Меч є символічним виявом спроможності Божого слова, з одного боку, відділяти віруючих людей від цього світу, а з іншого, засуджувати світ за його гріх. Це був і меч порятунку, і меч смерті.

 

2. ПОХВАЛА (2:13)

2:13.  Відповідно до тієї ж послідовності, яка була в попередніх посланнях, спершу тут озвучено похвалу. Христос визнав складність їхніх обставин. Вони мешкали «там, де трон сатани». Тут може йти мова про великий храм Асклепію, язичницькому богові лікування, неодмінним атрибутом якого була змія. Наступна згадка про сатану є наприкінці даного вірша. Пергам був там, «де мешкає сатана». Христос похвалив святих у цьому місті за їхню щиру віру, якої вони не зреклися навіть тоді, коли мученицькою смертю помер Антипа (це ім’я означає «проти всіх»). Про цей випадок, однак, нічого не відомо. Християни у Пергамі були віддані Богові, навіть під тиском суворих випробувань, проте компрометували своє свідчення іншими вчинками, як видно із наступних двох віршів.

 

3. ДОКІР (2:14-15)

2:14-15.  Христос дорікнув їм у тому, що вони «держаться учення Валаама» і «учення Николаїтів». Валаам був винен у тому, що порадив царю Балаку спонукати Ізраїль до гріха через шлюби з невіруючими жінками та поклоніння ідолам (див. Чис. 22-25; 31:15-16). Шлюби з невіруючими жінками і дійсно створювали проблему у Пергамі, де будь-які соціальні контакти з зовнішнім світом передбачали поклоніння ідолам. На ринках зазвичай продавали лиш м’ясо, яке перед тим приносилося в жертву ідолам (див. 1 Кор. 8).

Христос їх також засуджував за те, що вони слідували ученню Николаїтів, хоча перед тим Він і похвалив їх, що вони відкидали усе негідне (див. Одкр. 2:6). У деяких грецьких рукописах тут присутні слова, що сам Бог ненавидить вчення Николаїтів, про що також говориться у вірші 6. Випадки, коли християни ішли на поступки і виявляли терпимість до язичницьких учень цього світу, траплялися доволі часто, особливо у третьому столітті, коли християнство стало популярним. Та незабаром така поступливість до язичницьких учень та відхід від біблійної віри зіпсували церкву.

 

4. ЗАКЛИК (2:16)

2:16.  Христос досить різко засудив церкву у Пергамі й наказав їй: «Покайся ж!» А тоді застеріг: «А як ні, – приходжу до тебе скоро і повоюю з ними мечем уст моїх.» Він пообіцяв, що суд прийде «скоро» ( тачис ), що також означає «раптово» (див. 1:1; 22:7, 12, 20). Христос боротиметься з ними, використовуючи меч уст Своїх (див. 1:16; 2:12; 19:15, 21). Тут знову йде мова про Слово Боже, яке гостро засуджує усяку поступливість і гріх.

 

5. ОБІЦЯНКА (2:17)

2:17.  Заключний заклик до кожної людини зокрема, як і в посланнях до інших церков, адресований тим, хто охоче «слухає». Стійким у вірі Він пообіцяв «манни сокровенної» та «камінчик білий і на камінчику – ім'я нове написане». Фраза «манни сокровенної» може мати стосунок до Христа, який є Хлібом із небес, невидиме джерело поживи та сили віруючої людини. Тоді як Ізраїль отримав фізичну їжу, манну, церква отримує їжу духовну (Йн. 6:48-51).

Науковці розходяться в думках щодо значення слів «камінчик білий». Алфорд, вочевидь, правильно зауважує, що важливим тут є напис на камінці, який дає віруючій людині «ім’я нове». А це вже є свідченням того, що Бог приймає цю людину й прославляє її ( The Greek Testament , 4:572). Це може бути й посиланням на звичаї часів Старого Завіту, коли первосвященик носив 12 камінців на своєму нагруднику з вписаними іменами 12 ізраїльських племен. Хоча віруючі люди у Пергамі могли й не мати коштовного каміння чи прикрас цього світу, вони мали те, що є значно важливішим: їх приймав Сам Христос і запевняв про безкінечні благословення, які на них чекають. Якщо розглядати у цілому, то послання до церкви у Пергамі є застереженням супроти поступливості у вченнях і супроти порушень чистоти християнського вчення, якої усі християни мають прагнути.

 

Г. Послання до церкви в Тіятирах (2:18-29)

1. ПРИЗНАЧЕННЯ (2:18)

2:18.  Місто Тіятири, яке знаходилося за 40 миль на південний схід від Пергаму, було від нього набагато меншим. Тіятири знаходилися у місцевості, яка славилася своїми багатими врожаями та виготовленням пурпурного барвника. Тамтешня церква була маленькою, але Христос її виділив, надсилаючи своє послання і різкий докір.

Відповідно до наступних слів Христа, тут Він виступає як «Син Божий, що має очі, як полумінь огню, і ноги Його подібні до бронзи». Цей опис Христа нагадує слова з 1:13-15, але тут Йоан назвав Його Сином Божим, а не Сином Чоловічим. Дані обставини вимагали повторного засвідчення Його божественної сутності і Його праведного обурення їхньою гріховністю. Слова «подібні до бронзи», які описують Його ноги, – це переклад до рідковживаного грецького слова чалколібано , яке також зустрічається в 1:15. Дане слово слугувало позначенням для сплаву різних металів, вироби з якого сильно виблискували після полірування. Згадка про Його очі, «як полумінь огню», та про блиск Його ніг показує силу обурення Христа та Його праведний засуд.

 

2. ПОХВАЛА (2:19)

2:19. Хоча церква в Тіятирах робила чимало помилок, Христос похвалив її віруючих людей за «любов, і віру, і службу, і терпеливість» (див. 2:2). І християни в Тіятирах робили на той час «більші» діла, аніж колись (на відміну від церкви в Ефесі, яка робила діла менші). Однак, не зважаючи на ці докази істинно християнського життя та свідчення, церква в Тіятирах мала серйозні проблеми.

 

3. ДОКІР (2:20-23)

2:20-23.  Докір Ісуса, головним чином, стосувався жінки «Єзавелі», яка називала себе «пророчицею» і спонукала віруючих людей віддаватися «розпусті», що була невід’ємною частиною язичницьких обрядів, та споживати «ідоложертовне». Христос же ненавидів те, що було прийнятним для тієї місцевої спільноти. Однак Він дав їм час покаятися у розпусті (вірш 21). Церква в Тіятирах, мабуть, вперше почула добру новину від Лідії, яку Павло навернув під час Своєї проповідницької діяльності (Діян. 16:14-15). Цікаво, що й тепер жінка, самопроголошена пророчиця, здійснювала неабиякий вплив на церкву. Її ім’я «Єзавель» дає зрозуміти, що вона шкодила церкві в Тіятирах так, як дружина Ахава Єзавель шкодила Ізраїлю (1 Цар. 16:31-33). Христос пообіцяв, що покарання настане раптово і водночас, назвав її гріх перелюбством і дав слово, що всі ті чоловіки, які чинили «перелюбство з нею», потраплять «в біду велику». Він також сказав: «Дітей її умертвлю смертю.» Цим Він дав зрозуміти, що страждань зазнають і її нащадки. Покарання буде таким сильним, що «усі Церкви» дізнаються, що Христос – це «Той, хто випробовує почуття і думки».

 

4. ЗАКЛИК (2:24-25)

2:24-25.  Після того, як Христос висловив Свій докір, Він озвучив заклик, адресований «іншим» побожним людям, які все ще були в церкві в Тіятирах. Цим Він показав, що решта – це відступники. Христос назвав відданих християн іншими, «хто в Тіятирах, які не мають учення того, котрі, як кажуть, не знали глибини сатани». Цим побожним людям Він дав одну просту вказівку: «Не накладаю на вас іншого тягара, тільки той, що маєте, держіть, поки прийду.» Мабуть, саме тому, що церква була маленькою, Христос не наказав їм покинути її, але спонукав залишатися в ній благочестивим свідченням. Кара зійде на Єзавель та її послідовників зовсім скоро і очистить церкву. В сучасному світі християни, які належать до відступницьких місцевих церков, можуть, зазвичай, просто вийти з них і приєднатися до однодумців, але за обставин, в яких перебувала церква в Тіятирах, це зробити було неможливо.

Подібність між церквою в Тіятирах та іншими відступницькими церквами впродовж усієї історії існування церкви є очевидною. Дехто порівнює церкву в Тіятирах з віруючими людьми Середньовіччя, коли протестанти відокремилися від римо-католиків і зробили спробу повернутися до чистоти у вченнях та житті. Єзавель, як жінка-пророчиця, була такою відомою, що часом її порівнюють з небіблійним возвеличенням Марії. Участь у святкуваннях на честь ідолів може слугувати яскравим прикладом лжевчення, згідно якого Тайна Вечеря – це ще одна жертва Христа. Та незважаючи на відступництво багатьох церков в часи Середньовіччя, все ж існували церкви, в яких так, як і у церкві в Тіятирах, були віруючі люди, що слугували прикладом вірності праведному вченню і життю.

 

5. ОБІЦЯНКА (2:26-29)

2:26-27.  Тут Христос обіцяє віруючим і відданим християнам, що вони приєднаються до Нього під час Його тисячолітнього правління і стануть Його пастирями (Пс. 2:8-9; 2 Тим. 2:12; Одкр. 20:4-6). Слово «пастиме» у вірші 27 – це переклад до слова поіманеі , що означає «пасти, вести або доглядати». Тож тут Ісус мав на увазі, що вони не лише будуть чинити правосуддя, але й також, як пастух із різкою, будуть вести своїх овець і захищати їх. Хоча Пс. 2:9 має стосунок до правління Христа, Йоан процитував цей вірш так, щоб було зрозуміло: правити (пасти) зможе й та віруюча людина, яка твердо тримається істинної віри. Віруючі люди матимуть ту ж владу, що й Христос (1 Кор. 6:2-3; 2 Тим. 2:12; Одкр. 3:21; 20:4, 6). Христос же «одержав» цю владу від Отця Свого (див. Йн. 5:22).

2:28.  Окрім того, віддані християни отримають й «зірку досвітню», яка з’являється перед самим світанком. Святе Письмо не дає пояснень даного виразу, але він може мати стосунок до моменту взяття на небо церкви живою перед самим початком тисячолітнього правління Христа.

2:29.  Послання до церкви в Тіятирах завершується вже звичним закликом: «Хто має ухо, нехай слухає, що Дух говорить Церквам.» Та на відміну від попередніх послань, цей заклик іде після обіцянки відданим християнам, а не перед нею. Такий порядок зберігається й в останніх трьох посланнях до церков.

 

Ґ. Послання до церкви в Сардах (3:1-6)

1. ПРИЗНАЧЕННЯ (3:1А)

3:1а.  Місто Сарди було важливим торговим центром цих країв. Воно знаходилося близько 30 миль на південний схід від міста Тіятири. Через нього проходили важливі торговельні шляхи і на схід, і на захід через усе Лідійське царство. Там виготовляли багато ювелірних прикрас, фарб і текстильних виробів, що й зробило це місто заможним. З релігійної точки зору це місто було центром язичницького поклоніння, де знаходився храм Артеміди, руїни якого існують і зараз (див. коментарі до 2:1 стосовно іншого храму Артеміди). В наш час на місці цього колись дуже важливого міста знаходиться лиш маленьке село Сарт. Цікаво, що неподалік храму Артеміди археологи віднайшли руїни християнської церкви. Адресуючи Своє послання цій церкві, Христос сказав, що Він – це «Той, хто має сім духів Божих і сім зірок». Подібний опис є в 1:4. Але тут Христос, говорячи про духів, каже, що Він їх має (Іс. 11:2-5; Одкр. 5:6). Як і в 1:20, сім зірок, які символізують пасторів семи церков, також були в Його руках (див. 2:1).

 

2. ПОХВАЛА (3:1Б)

3:1б.  Єдина похвала є, насправді, і докором. Адже Христос сказав до ангела Церкви в Сардах: «Ім'я носиш, ніби живий.» Тож, вочевидь, сучасники тієї церкви вважали її діяльність доволі ефективною.

 

3. ДОКІР (3:1В, 2Б)

3:1в, 2б.  Христос швидко викрив дійсний стан справ і сказав, що насправді та церква була мертвою. Як і в фарисеїв, за їхнім праведним зовнішнім виглядом ховалася відсутність істинного християнського життя (див. Мт. 23:27-28). Христос додав: «Знаю твої діла.» Вони не виконували свої обов’язки як віруючі християни.

 

4. ЗАКЛИК (3:2А, 3)

3:2а, 3.  Христос закликав їх бути чуйними й прокинутися із духовного сну, а також укріпити тих кілька свідчень праведного життя, які ще були їм доступні. Він наказав їм згадати все, дослухатися та покаятися. І застеріг, що коли вони не приймуть до уваги Його слів, то Він зійде на них , «як злодій», тобто раптово і несподівано.

 

5. ОБІЦЯНКА (3:4-6)

3:4-6.  Хоча в цілому церква і була мертвою або ж помирала, Христос визнав, що у Сардах все ж мешкали побожні люди, які «не споганили одеж своїх» гріхом. Він пообіцяв, що істинно віруючі будуть зодягнені в білі одежі (див. вірш 18), символ Божої праведності, а також що їхні імена залишаться в книзі «життя» і що Він визнає їх «перед Отцем … і перед ангелами».

Речення про те, що їхні імена не буде викреслено з книги життя, створює певні труднощі для розуміння. Однак, як Йоан уже колись казав, людина, яка духовно переродилася, оживає (Йн. 5:24; 6:35-37, 39; 10:28-29). Хоча цей уривок і дає зрозуміти, що ім’я людини можна викреслити з книги життя, насправді ж, тут іде мова лиш про те, що їхні імена не буде викреслено (див. Walvoord, Revalation , pp. 82, 338). Про книгу життя Йоан згадував шість разів (Одкр. 3:5; 13:8 [див. там коментарі]; 17:8; 20:12, 15; 21:27).

Дане послання також завершується закликом слухати, «що Дух говорить Церквам». Послання до церкви в Сардах адресується й сучасним церквам, які хоча й ведуть активну діяльність і перебувають у гарних будівлях, все ж не живуть життям, яке вартує вічності. Серед найактуальніших сьогодні слів Христа, як і колись для церкви в Сардах, є наступні: «згадай», «збережи» й «покайся».

 

Д. Послання до церкви в Філадельфії (3:7-13)

1. ПРИЗНАЧЕННЯ (3:7)

3:7.  Місто Філадельфія знаходилося за 28 миль на південний схід від міста Сарди, в землях, відомих своїм розвинутим сільським господарством. Однак воно чимало потерпало від землетрусів, останній з яких трапився близько 37 року н.е. Місто отримало свою назву в честь Пергамського царя, Аттала Філадельфія, грецькою мовою пхіладелпхіа , що означає «братня любов». У Біблії це слово зустрічається сім разів (Рим. 12:10; 1 Сол. 4:9; Євр. 13:1; 1 Пт. 1:22; 2 Пт. 1:7 [двічі]; Одкр. 3:7). І лиш тут воно використовується у стосунку до міста. Примітно, що навіть сьогодні християнство процвітає у цьому місті.

Тут Христос назвав себе «Святий, Істинний, хто має ключ Давидів», й хто має змогу відчиняти й зачиняти двері, які більш ніхто не може ні відкрити, ні закрити. У Святому Письмі неодноразово йде мова про святість Христа (1 Пт. 1:15). А оскільки Він – святий, то має право судити духовне життя церкви у Філадельфії. Фраза «ключ Давидів», здається, має стосунок до Іс. 22:22, де йде мова про те, що ключ від Давидового дому було передано Еліякиму, який тепер мав доступ до усього багатства царя. Раніше вже говорилося, що Христос – це Той, хто має «ключі смерти й аду» (Одкр. 1:18). Однак тут мова йде, вочевидь, про духовні скарби.

 

2. ПОХВАЛА (3:8-9)

3:8.  Як і в посланнях до інших церков, Христос тут заявив: «Знаю діла твої.» Відповідно до опису Його влади над тим, щоб відчиняти й зачиняти двері (вірш 7), Він сказав: «Я відчинив перед тобою двері, і ніхто не спроможний зачинити їх.» Це не докір, хоча Христос і додав: «Малу маєш силу». Саме ці слова послугували підґрунтям для Його похвали за те, що не зважаючи ні на що, віруючі люди цієї церкви зберегли «слово» Христа й не зреклися «імени» Його.

3:9.  Христос говорив про їхніх ворогів як про зборище «сатани» (див. 2:9). Тут ішла мова про юдеїв, які протидіяли християнським свідченням віруючих людей. Хибна релігія завжди була ворогом істинної християнської віри. Однак настане час, коли усі противники віри змушені будуть визнати правду (див. Іс. 45:23; Рим. 14:11; Флп. 2:10-11). Потім Христос заявив: «От, спричиню їм, що прийдуть і поклоняться в ноги тобі, і взнають, що Я полюбив тебе.»

 

3. ОБІЦЯНКА (3:10-12)

3:10.  Христос ні в чому не докоряв церкві у Філадельфії. Навпаки, він їх хвалив, адже вони терпеливо зносили усі негаразди, і пообіцяв: «То і Я тебе збережу від години спокуси, що має прийти на вселенну – випробувати тих, що мешкають на землі.» Це – пряма обіцянка того, що філадельфійську церкву не будуть випробовувати на вірність в часи Великих Страждань, опис яких розпочинається в Одкр. 6. Христос чітко дав зрозуміти, що церква у Філадельфії не зазнає у майбутньому турбот часів випробувань. Ще чіткіше сказати про це було неможливо. Якби Христос мав на увазі, що їх буде збережено в  часи випробувань або ж що їх буде забрано  під час цих великих страждань, тоді тут було б використано інше дієслово або прийменник.

Хоча науковці й робили спроби уникнути такого висновку, щоб засвідчити теорію, згідно якої церкву буде взято на небо наприкінці Періоду великих страждань, поєднання дієслова «збережу» ( тереін ) з прийменником «від» ( ек ) дуже відрізняється від значення фрази «збережу в ( діа )», адже цього прийменника тут немає. Фраза «години спокуси» (період часу) чітко вказує на те, що їх цей період омине . Важко собі уявити, як би Христос міг дати таку обіцянку цій місцевій церкві, якби згідно Божого наміру уся церква мала жити в часи Великих Страждань, що зійдуть на ввесь світ. І хоча тут іде мова про те, що саме філадельфійська церква прославиться через смерть задовго до часів випробувань, та якщо розглядати цю церкву як типовий приклад інших відданих вірі церков, що формують тіло Христа, то дана обіцянка стосується не лише церкви у Філадельфії, а й усіх людей, які вірують у Христа (див. Walvoord, Revelation , pp. 86-8).

3:11.  Христос дав і інші обіцянки. Він сказав: «Гляди, приходжу скоро.» Про це неодноразово йшла мова у Книзі Одкровення. Проте головна думка тут полягає не в тому, що Він скоро прийде, а в тому, що прийде Він раптово й несподівано (див. 1:1; 2:16).  Тому, з огляду на Свій майбутній прихід, Христос і закликав філадельфійську церкву: «Держи, що маєш.»

3:12.  Кожен, хто «переможний», стане «стовпом у храмі Бога». Це, звісно ж, символічне зображення того місця на небесах, де вічно перебуватимуть віруючі люди і яке тут названо храмом Божим. Увесь Новий Єрусалим буде тим храмом (21:22). На відміну від земних храмів і земних стовпів, які руйнуються, віруючі люди вічно перебуватимуть у тому храмі. Христос уточнив, що Він мав на увазі саме місто «Бога Мого», тобто Новий Єрусалим (див. 21:2). І повторив Свою обіцянку: «І напишу на ньому … ім’я Моє нове» (див. 2:17; 14:1; 19:12). Оскільки віруючі люди ототожнилися з Христом через віру, Він ототожнить Себе з ними.

 

4. ЗАКЛИК  (3:13)

3:13.  Послання завершується вже звичним зауваженням: «Хто має вухо, нехай слухає, що Дух говорить Церквам.» Обіцянка, яку Христос дав філадельфійській церкві, та заклик бути і надалі стійким у своїй вірі – це, насправді, Боже Слово, адресоване усій Його церкві й наших днів.

 

Е. Послання до церкви в Лаодікеї (3:14-22)

1. ПРИЗНАЧЕННЯ (3:14)

3:14.  Заможне місто Лаодікея знаходилося на шляху до міста Колоси, десь за 40 миль на південний схід від Філадельфії. За 35 років до моменту написання даного послання Лаодікею зруйнував сильний землетрус, але вона мала і вдосталь коштів, і вдосталь змоги, щоб відбудуватися. Це місто славилося виготовленням бавовняного одягу. Ніде не має згадки про те, що Павло коли-небудь навідувався до цього міста, але він завжди турбувався про нього (Кол. 2:1-2; 4:16).

Звертаючись до цієї церкви, Христос сказав, що Він – «Амінь, Свідок вірний і правдивий, Початок створіння Божого». Слово «Амінь» (в перекладі «хай так і буде») стосується верховенства Бога, який і визначає усі події в житті людей (див. 2 Кор. 1:20; Одкр. 1:6). Говорячи про Себе як про Свідка вірного й правдивого, Христос повторив тут те, що раніше уже казав (1:5; 3:7). Як «Початок створіння Божого» Христос існував ще до Божого Створіння і є верховним над ним (див. Кол. 1:15, 18; Одкр. 21:6). Такий опис був необхідний, зважаючи на суворий докір, який Христос надалі озвучить у стосунку до церкви в Лаодікеї.

 

2. ДОКІР (3:15-17)

3:15-16.  Христос жодним чином не похвалив церкву в Лаодікеї. Цих віруючих людей тут зображено як цілковито байдужих до Христа («літеплий ти»). Тут іде мова про саму церкву, а також про її посланця або пастора, ким, як дехто вважає, тоді був Архип (Кол. 4:17). Однак це малоймовірно, адже навряд чи Архип, навіть якщо він і був пастором тієї церкви, на той час ще жив. Називаючи церкву «літеплою», Христос мав на увазі, що у такому стані вона перебувала ввесь час. Під час різноманітних святкувань, а також під час жертвоприношень люди стародавнього світу зазвичай споживали лише гарячі або холодні напої – і ніколи не ледь теплі. Цей докір мав особливе значення для церкви в Лаодікеї, бо у місто вода потрапляла по трубах з Ієраполісу, що за кілька миль на північ. До того часу, як вода діставалася до Лаодікеї, вона вже була ледь тепла!

3:17.  Про те, що вони були духовно літеплі, свідчить їхня стурбованість матеріальним багатством і нерозуміння власної духовної бідності. Христос використав сильні слова, описуючи їх: «злощасний і мізерний, і бідний, і сліпий, і голий».

 

3. ЗАКЛИК (3:18-19)

3:18-19.  Христос радив їм купити не звичайне золото, а «прочищене вогнем», яке прославить Бога і зробить їх справді багатими. Завдяки своїй банківській системі місто мало великі матеріальні статки. Тоді як духовного багатства церкві бракувало. Хоча вони й мали гарний одяг, Христос радив їм носити «одежу білу» (див вірш 4), яка символізувала праведність, що покриє їхню духовну наготу. Оскільки головним товаром цих країв була вовна, Лаодікея особливо славилася чорною верхньою одежею, яка була виготовлена з чорної вовни. Та насправді їм був потрібен чистий білий одяг.

Потім Христос закликав їх помастити собі очі «мастю очною». У Лаодікеї була своя медична школа, яка знаходилася у храмі Асклепія. Саме там видавали спеціальну мазь, з допомогою якої виліковували звичайні захворювання очей на Середньому Сході. Та їм потрібна була не ця мазь, а духовне бачення. Церква в Лаодікеї нагадує сучасну церкву, яка не відає про свої духовні потреби і задовольняється гарними будівлями та тими матеріальними речами, які можна придбати за гроші. Це послання є дуже глибоким і проникливим. Тому й заклик «тож будь ревний і покайся» стосується усіх. Христос дорікав їм, бо любив їх. Їхня ж любов була нещирою, тому також стане підставою для покарання цієї церкви.

 

4. ОБІЦЯНКА (3:20-22)

3:20-21.  Христос дуже драматично описав, як стоїть «при дверях» і стукає. У знайомій картині засув не видно, але всім зрозуміло, що він там є із внутрішнього боку. Тут Христос закликає тих, хто чує, відчинити двері. І їм Христос пообіцяв: «Увійду до нього і вечерятиму з ним і він зо Мною.» Якщо ж Христос знаходиться по той бік дверей, то людина не має ні дружби з Ним, ні справжнього багатства. Коли ж Христос всередині, то Він радіє із цією людиною і ділиться з нею надзвичайною ласкою Божою. Це звернення Христос адресував, скоріш за все, саме християнам, а не язичникам. А тому ці Його слова підіймають дуже важливе запитання стосовно всеосяжності особистого товаришування з Христом. Тим, хто Його прийме, Христос пообіцяв надати право «сісти» з Ним «при» Його «престолі» і розділити Його перемогу.

3:22.  І знову Христос закликає слухати й приймати: «Хто має вухо, нехай слухає, що Дух говорить Церквам.»

Послання до семи церков – дивовижний й повний розгляд проблем, з якими стикаються сучасні церкви. Ті небезпеки, які були актуальні для церков першого століття, залишаються такими ж поширеними і в наш час. Серед них: небезпека втратити свою першу любов (2:4), злякатися страждань (2:10), спотворити вчення (2:14-15), стати аморальним і розпусним (2:20), померти духовно (3:1-2), не втримати (вірш 11) і бути ледь теплим (вірші 15-16). Оскільки автором цих послань є сам Христос, вони є Божим останнім закликом, що адресований усім церквам через усі століття.

ПОСЛАННЯ ДО СЕМИ ЦЕРКОВ

 

Христос

Похвала

Докір

Заклик

Обіцянка

В Ефесі

(2:1-7)

Тримає сім зірок у правиці Своїй та ходить посеред сімох світильників золотих.

Діла, труд, терпеливість.

Нетерпимість до злих людей.

Терпляче усе зносить.

Ненавидить діла Николаїтів.

Любов свою першу покинула.

Згадай, покайся, перші діла роби.

Їстиме з дерева життя.

В Смирні

(2:8-11)

Перший і Останній, хто був мертвий, і є живий.

Зазнає переслідувань та живе у бідності.

Не бійся нічого. Будь вірна, аж до смерті.

Отримає вінець життя. Не ушкодиться від смерті другої.

В Пергамі

(2:12-17)

Має меч двосічний гострий.

Залишається вірною Христу. Не

зрікається віри.

Люди там держаться учення Валаама і Николаїтів.

Покайся.

Отримає манну сокровенну і камінчик білий, а на ньому нове ім’я своє.

В Тіятирах

(2:18-29)

Син Божий, що має очі, як полумінь огню, і ноги подібні до бронзи.

Діла, любов, віра, терпеливість. Діла останні – більші, аніж перші.

Потурає Єзавелі, її розпусті та ідолопоклонству.

Покайся. Тримай, що маєш.

Матиме владу над народами, зірку досвітню.

В Сардах

(3:1-6)

Тримає сім духів Божих і сім зірок.

Діла. Має ім’я, ніби жива.

Мертва.

Будь чуйна! Укріплюй решту. Згадай, що прийняла, збережи й покайся.

Одягнеться в одежі білі. Буде

визнана перед Отцем Моїм і перед ангелами Його.

У Філадельфії

(3:7-13)

Святий, Істинний, має ключ Давидів.

Діла, зберегла слово Христа і не зреклася імені Його. Терпляче все зносить.

Тримай те, що маєш

Хто стійкий у вірі, той буде стовпом у храмі. На них буде написане ім'я Бога, ім'я Нового Єрусалиму й нове ім'я Христа.

В Лаодікеї

(3:14-22)

Амінь, Свідок вірний і правдивий, Початок створіння Божого.

Літепла, ні гаряча, ні холодна. Злощасна, мізерна, бідна, сліпа і гола.

Купи в Христа золото, прочищене огнем, одежу білу й мазь для очей. Будь ревна і покайся.

Стійкі у вірі їстимуть з Христом, правитимуть з Христом.

III. Одкровення майбутнього: «Що Буде Згодом» (част. 4-22)

Згідно з божественним планом, озвученим в 1:19, Бог розкрив Йоанові події майбутнього, а саме те, «що має настати після цього». Сюди входять: хвилюючі події, які безпосередньо передуватимуть приходу Христа (част. 4-18), Друге Пришестя Христа (част. 19), Христове царство на землі (част. 20) і, зрештою, Новий Єрусалим, нове небо і нова земля (част. 21-22). Очевидно, що центральною подією тут є Друге Пришестя Христа, описане в частині 19, саме так, як і Перше Пришестя Христа в чотирьох Євангеліях.

Хоча й існує чимало тлумачень Книги Одкровення, лише ті з них дають переконливе пояснення, які розглядають дану книгу, особливо усі її частини, починаючи з частини 4, як такі, що мають стосунок до майбутнього. Будь-які інші системи тлумачень губляться в плутанині взаємозаперечних думок.  

Хоча й не обов’язково, що події, які відтворено у цій футуристичній частині, подано із суворим дотриманням хронології, вони усі все ще майбутні. Усі ці події створюють дуже яскраву, з багатьма деталями, картину майбутнього, якої немає більш ніде в усій Біблії. Таке одкровення є чудовим завершенням усіх біблійних пророцтв, що стосуються історії людства, центральною фігурою яких є особа і діяння Ісуса Христа.

Об’явлення майбутнього дає бачення небес (част. 4-5). Розпочинаючи з частини 6, сім печатей і їх ламання формують головну хронологічну низку подій Періоду Великих Страждань, які ведуть до Другого Пришестя Христа. Сім сурм в деталях розкривають події, які відбуватимуться після ламання сьомої печаті. Тим самим чином у частині 16 сім чаш Божого гніву розкривають зміст сьомої сурми.

Порядок подій дуже напружений, і чим ближче підходить час Другого Пришестя Христа, тим швидше події починають змінювати одна одну і тим більшим є спустошення. Коли ж Друге Пришестя Христа врешті об’являється, заключні частини коротко підсумовують широкий спектр майбутніх подій. Частина 20 описує тисячолітнє царство Христа, а частини 21-22 – нове небо і нову землю.

Безумовно, головна мета Книги Одкровення полягає в тому, щоб показати Друге Пришестя Христа та супутні події, а також попередити Божих людей та й увесь світ про необхідність бути завжди готовим до Божого прийдешнього суду.

 

А. Видіння небесного престолу (част. 4)

1. ЗАПРОШЕННЯ (4:1)

4:1.  Йоан побачив видіння небесного престолу вже після того, як почув об’явлення послань церквам. На такий порядок подій вказує фраза «після цього» ( мета таута , у НАСБ «після всього цього»).

Йоан побачив «двері відчинені на небі» і почув «голос», який запрошував увійти: «Зійди сюди, і я покажу тобі, що мусить настати після цього.» Слова «що мусить настати після цього» подібні до тих, які використовуються у вірші 1:19, «що має настати після цього». Однак у вірші 1:19 йде мова про події, які мають  настати, а у вірші 4:1б використано грецьке слово деі , яке означає, що вони мусять  настати. Усе це вказує на те, що ці події не лише трапляться у майбутньому, а й відповідають всевишньому задуму Бога. Подібність двох виразів засвідчує хронологічний план з трьох пунктів, який подано в 1:19. І об’явлення, і його здійснення є наступними по порядку подіями після частин 1-3.

 

2. НЕБЕСНИЙ ПРЕСТОЛ (4:2-3)

4:2-3.  Йоан зазначив, що він «відразу … став у Дусі» (або «у [своєму] дусі»; див. 1:10; 17:3). Це означало, що емпірично його було взято на небо, хоча тіло його насправді ще залишалося на острові Патмос. «На небі» він побачив великий престол, а на ньому – Того, хто там сидів і який «був подібний з вигляду до каменя яспіса і кардія». Яспис (див. 21:18) – це чистий камінь, він відрізняється від тьмяного каміння яспису наших днів і, вочевидь, був подібний на діамант. Кардій, також відомий як рубін (в НМВ це слово перекладено як «рубін» у СЗ), і сардій мали яскраво-червоний колір. Камені сардію і яспису були відповідно першим і останнім з 12 коштовних каменів, які первосвященик носив на своєму нагруднику (див. Вих. 28:17-21). Ними будуть оздоблені і підвалини Нового Єрусалиму (Одкр. 21:19-20). В цілому ввесь престол був надзвичайно гарний, «навкруг» нього сіяла «райдуга … подібна виглядом до смарагду». Зелений колір смарагду надавав престолу ще більшої краси.

 

3. 24 СТАРШІ (4:4)

4:4.  «Навкруг» головного престолу було 24 менших «престоли», на яких сиділи 24 «старші». Вони були «одягнені в одежі білі», а на головах мали «вінці золоті». Такі подібні вінці отримували переможці грецьких ігор ( степханос ). Вони відрізнялися від корони верховного правителя ( діадема ). Ці вінці, вочевидь, вказують на те, що старших уже судили, й вони отримали свою винагороду.

Існує чимало припущень, ким саме були ці старші. До двох основних належать наступні: (1) що вони представляють церкву, яку до цих часів було взято живою на небо, де вони й отримали свою винагороду, або (2) що вони є ангелами, яким було надано широкий спектр обов’язків. Число 24 символізує щось ціле, на що вказує той факт, що в Законі Мойсея було 24 вказівки для духівництва. (Щодо подальшого розгляду того, ким саме були ці 24 старші, див. коментарі до 5:8-10.)

 

4. СІМ ДУХІВ БОЖИХ (4:5)

4:5.  Вражаючий вигляд небес робили ще більш неймовірним «блискавиці й голоси і громи». Грім згадується в Одкровенні вісім разів (4:5; 6:1; 8:5; 11:19; 14:2; 16:18; 19:6). Йоан також побачив «сім світочів», які палали. Тут сказано, що ці сім світочів – це «сім духів Божих». Дану фразу слід розуміти, як таку, що вказує на Духа Святого, а не на сімох окремих духів чи ангелів, які насправді лиш символізують сім граней Духа (Іс. 11:2-3; див. Одкр. 1:4; 5:5). Отож, Бог Отець вже сидів на Своєму престолі, Святий Дух був присутній у вигляді семи світочів, залишилося лиш об’явитися (част. 5) Ісусові Христові як заколеному Агнцю.

Чотирнадцять славослів’їв у Книзі Одкровення

Посилання

Хто хвалить

Хто приймає похвалу

4:8

4 істоти

Бог Отець

4:11

24 старші

Бог Отець

5:9-10

24 старші і 4 істоти

Агнець (Христос)

5:12

Багато ангелів

Агнець

5:13

Всяке створіння

Бог Отець і Агнець

7:10

Великомученики Періоду Великих Страждань

Бог Отець і Агнець

7:12

Ангели, 24 старші і 4 істоти

Бог Отець

11:16-18

24 старші

Бог Отець

15:3-4

Святі Періоду Великих Страждань

Бог Отець і Агнець

16:5-6

Ангел

Бог Отець

16:7

«Жертовник»

Бог Отець

19:1-3

Натовп численний

Бог Отець

19:4

24 старші і 4 істоти

Бог Отець

19:6-8

Натовп численний

Бог Отець

5. ЧОТИРИ ІСТОТИ (4:6-8)

4:6-8.  «Перед престолом» було «наче море скляне, подібне до кришталю». Воно відображало усі неймовірні кольори цього небесного місця (див. 15:2) «В середині» ж були «чотири істоти», подібні до «лева, … тельця, … людини, … орла, летючого». Кожна істота мала «по шість крил; навколо і всередині повно очей». Вони, як тут зазначено, безперервно вихваляли Бога, називаючи Його – святий «Вседержитель» ( пантократор ; див. 1:8; 11:17; 15:3; 16:7, 14; 19:6, 15; 21:22) і Вічний («хто був і хто є і хто приходить»; див. 1:8; 11:17). Це перше з 14 славослів’їв у Книзі Одкровення (див. таблицю).

Існує чимало припущень, ким саме були ці чотири істоти. Оскільки сім світочів символізували Святого Духа, то, можливо, й ці чотири істоти символічно показували властивості Бога, в тому числі Його всезнання і всюдисущість (на що вказувала велика кількість очей тих істот), а чотири створіння, з якими їх порівнювали, розкривали інші сторони Бога: лев зазвичай символізував велич і всемогутність, тілець – віддану працю й терпіння, людина – розум, а орел, як найбільший птах, – верховенство. Згідно ж іншого припущення, вони символізували Христа, як показано у чотирьох Євангеліях: у Матея, лев від юдейського народу; в Марка, тілець як слуга Яхве; у Луки, людська подоба Христа; а в Йоана, орел як божественний Син Божий. Проте існує також думка, що ці чотири істоти – це ангели (див. Іс. 6:2-3), які й вихваляють різні властивості Бога.

 

6. ПОКЛОНІННЯ НА НЕБЕСАХ (4:9-11)

4:9-11.  Спершу «ті істоти», а потім і «двадцять чотири старші», вклоняються Тому, «хто сидить на престолі», та віддають Богу «славу і честь і силу» (див. 5:12-13), а також визнають Його Творцем, «волею» якого все у всесвіті «існує» (див. Йн. 1:3; Еф. 3:9; Кол. 1:16-17; Євр. 1:2-3; Одкр. 10:6; 14:7). Вони «ложать вінці свої перед престолом», віддаючи Йому всю славу як Всевишньому.

 

Б. Запечатана сімома печатями книга (част. 5)

1. ЗНАЙОМСТВО З КНИГОЮ З СІМОМА ПЕЧАТЯМИ (5:1)

5:1.  Уся частина 4 слугує вступом до головної теми частин 4-5, тобто до знайомства з книгою із «сімома печатями». Символічний опис книги або згорненого пергаменту (сувою) показує, що сім печатей, які зовні запечатували книгу, розташовані таким чином, що під час розкривання даної книги ці печаті одна за одною будуть ламатися.

 

2. ЗАПИТАННЯ «ХТО ДОСТОЙНИЙ?» (5:2-5)

5:2-5.  Йоан побачив «ангела могутнього» (див. 10:1; 18:21) і почув, як він голосно запитував: «Хто достойний розкрити книгу і розняти печаті її?» У Книзі Одкровення фраза «голосом гучним» тут зустрічається вперше з 20 разів. Востаннє – у 21:3. Слово «книгу» – це переклад до грецького слова бібліон , від якого власне й походить назва Біблія. Коли ж не знайшлося жодного достойного, Йоан «плакав дуже» (досл., «проливав чимало сліз»). Однак один з 24 старших сказав йому не плакати і вказав на лева «від племени Юди, паросток Давида» (див. Іс. 11:1; Одкр. 22:16). Старший пояснив Йоану, що Він «переміг», тобто вже здобув перемогу, і лиш Він один «може розкрити книгу й сім печатей її».

 

3. АГНЕЦЬ (5:6-7)

5:6-7.  Хоча старший назвав Його словом «Лев» (вірш 5), насправді Йоан побачив Агнця, який стояв, «мов заколений» або ж принесений у жертву. І все ж Агнець стояв «посеред престола». Довкола Нього були 24 старші та чотири істоти. Агнець мав «рогів сім і очей сім».

Безумовно, Лев і Агнець – це Христос, де ймення Агнець стосується Його Першого Пришестя і Його смерті, а Лев – Другого Пришестя і Його верховного суду над усім світом. Це єдине місце в Одкровенні, де Христа названо Левом, тоді як слово «Агнець» ( арніон , «мале й молоде ягня») зустрічається в Одкровенні 27 разів, а в Новому Завіті – лише в Йн. 21:15. Однак у Новому Завіті використано два інші подібні слова зі значенням жертовного ягняти: арен , зустрічається лише в Лк. 10:3, та амнос  – чотири рази (Йн. 1:29, 36; Діян. 8:32; 1 Пт. 1:19).

Роги зазвичай символізують силу (1 Цар. 22:11), тому «рогів сім» – це влада і сила правителя (Дан. 7:24; Одкр. 13:1). «Очей сім, що є сім духів Божих» (див. Зах. 3:9; 4:10) – це Дух Святий (див. Одкр. 1:4; 4:5). Оскільки лиш Агнець єдиний достойний, Він «взяв книгу з правиці Того, хто сидить на престолі» (див. Дан. 7:9, 13-14).

 

4. ПОКЛОНІННЯ АГНЦЮ (5:8-14)

5:8.  Коли Агнець узяв книгу, «двадцять чотири старші впали перед Агнцем», вклоняючись. Кожен старший мав «гуслі і келехи золоті, повні тиміяму, що є молитви святих» (див. Пс. 141:2). Не зважаючи на те, що й ангели виголошували ці молитви, вони не були ні священиками, ні посередниками. У Книзі Одкровення лише гуслі згадуються як музичні інструменти, що використовувалися у небесному поклонінні.

5:9-10.  Співаючи «пісню нову», 4 істоти і 24 старші визнали, що лиш Агнець достойний «взяти книгу і розкрити печаті її», бо Він «був заколений, і викупив Богові … з кожного племени і язика і люду і народности». Ті, кого Він викупив «кров'ю Своєю», стали «царством священиків Богу нашому (див. 1:6) і царствуватимуть на землі». Слово «викупив» походить від дієслова агоразо , «викуповувати». (Див. таблицю «Слова Нового Завіту зі значенням викупу», у Мк. 10:45.)

Переклад даних віршів створює певну проблему. Наприклад, грецький текст, використаний у БКЯ, вказує на те, що нову пісню співають ті, кого було викуплено: «Ти … викупив нас  Богові … і зробив нас  для нашого Бога царями й священиками, і ми  будемо царювати на землі.»

Однак у НМВ подано інший переклад: «Ти викупив людей  Богові. … Ти зробив їх  царством священиків Богу нашому, і вони  царствуватимуть на землі.» Якщо переклад БКЯ вірний, тоді 24 старші – це представники усієї церкви або ж усіх святих загалом. Однак якщо вони співають не про себе, як у НМВ, а про те, що Христос – це Визволитель всього людства, тоді, можливо, 24 старші – це ангели, хоча й прямо тут про це не говориться.

Хоча науковці й мають на цей рахунок різні думки, все ж видається, що оскільки старші перебувають на престолах і мають на голові вінці як переможці, то вони, скоріш за все, є представниками церкви, а не ангелами. Ангелів не судили і не винагороджували в цей час згідно Божого задуму. Але ангели згодом приєднаються до істот та старших, вихваляючи Агнця (5:11-12). Отож, ці дві різні думки не повинні применшувати красу даного моменту і чудо цієї хвалебної пісні.

5:11-12.  До старших приєдналося безліч ангелів, що на небесах. Вони також віддавали хвалу «голосом гучним». Слово «казали» – це переклад до грецького слова легонтес . Воно відрізняється від слова адоусін  («співають»), яке використано у вірші 9. У Своїй промові ангели засвідчили Божу «силу і багатство і мудрість і кріпкість і честь і славу і благословення».

5:13-14.  «І всяке створіння, – на небі і на землі і під землею, і на морі, і все, що в них» приєдналося до небесної когорти тих, хто воздавав хвалу Богові. А в кінці чотири істоти сказали «Амінь», і 24 «старші впали і поклонились».

Небесне видіння, описане в частинах 4-5, готує читача до глибоко драматичних наступних подій, до ламання семи печатей. Із даного об’явлення стає зрозуміло, що небеса – справжні, не вигадані. У цих двох частинах розкривається надзвичайна слава та безкінечна велич Бога на небесах. Наступні ж частини показують цю верховну владу Бога через Його суд над грішним світом, який потонув у неймовірних глибинах гріха та блюзнірства. Хоча віруючі люди наших часів і не мають можливості побачити те ж видіння, що й Йоан, чи подібне, дароване Павлу (2 Кор. 12:1-3), кожна людина може прочитати ці слова Святого Письма й осягнути славу та чудо небес, які одного дня сама й побачить.

 

В. Відкривання шести печатей: час божественного гніву (част. 6)

1. ПЕРША ПЕЧАТЬ (6:1-2)

Щоб зрозуміти події частини 6, слід спершу дати відповідь на п’ять важливих запитань. Перше: « Чи події, що розпочинаються ламанням першої печаті, відносяться до минулого, чи до майбутнього? » Хоча багато хто намагався довести, що тут іде мова про минулі події (див. Вступ ), існують вагомі підстави стверджувати, що дане одкровення стосується все ще майбутніх подій.

Видіння, описане у частинах 4-5, розпочинається з фрази «після цього» (4:1). А це вказує на те, що воно йшло після одкровення послань до семи церков, яке в 1:19 описано як те, «що є». Порівняйте з фразою «що має настати після цього». Оскільки книга у 5:1 запечатана, то зрозуміло, що печаті ламаються вже після подій частини 5. Усі спроби віднайти ламання цих печатей у минулому зазнають поразки, оскільки не існує жодного тлумачення, з яким погодилися хоча б два тлумачі. Насправді, історія людства не дає тієї низки подій, яка б могла відповідати подіям, описаним тут. Тому висновок єдиний: вони відбудуться в майбутньому.

Друге запитання: « Яким чином печаті пов’язані з взяттям церкви на небо живою? » У посланні до церкви в Тіятирах взяття церкви на небо описується у стосунку до майбутнього (2:25, 28). Про це взяття також іде мова у посланні до церкви в Філадельфії (3:10-11). Однак, починаючи з частини 6, в тексті немає жодної згадки про церкви чи про їхнє взяття на небо, як у інших знайомих уривках (наприклад, 1 Кор. 15:51-58; 1 Сол. 4:13-18). Оскільки ні взяття церкви на небо живою, ні самі церкви не є темою Одкр. 6-18, багато хто робить висновок, що церква буде взята на небо до початку подій, опис яких розпочинається у част. 4, а, отже, до Періоду Великих Страждань (щодо більш детального розгляду даного питання див. Чарльз К. Райрі, Одкровення ; Чарльз К. Райрі, Останній відлік ; і Джон Ф. Велвурд Запитання про взяття церкви на небо живою ).

Третє запитання: « Яким чином печаті пов’язані з Дан. 9:27? » Історію Ізраїлю, яка завершиться через 70 тижнів Даниїла, найкраще розглядати у стосунку до подій, описаних в Одкр. тут. Хоча дехто й намагався знайти історичні докази здійснення Дан. 9:7, насправді, ніякі історичні події не мають до цього стосунку. Тому краще розглядати останні сім років як завершальний період часу, який безпосередньо передуватиме Другому Пришестю Христа, а, отже, є майбутнім.

Четверте запитання: « Чи в Одкровенні розглядаються усі сім років, про які йде мова в Дан. 9:27, чи лише останні три з половиною роки, про які сказано «страшний той день» (Єр. 30:7), «той час буде часом скрути» (Дан. 12:1),   «скорбота ж тоді велика буде» (Мт. 24:21)? » Оскільки про Період Великих Страждань конкретно йде мова у Одкр. 7:14 і той самий час названо як «день великий гніву їхнього» (6:17), то Дан. 9:27, здається, має прямий стосунок до подій Одкровення. Багато тлумачів припускає, що події, опис яких розпочинається у Одкр. 6, охоплюють увесь семирічний період. Однак у Книзі Одкровення ніде не говориться про період часу в сім років, але часто йде мова про три з половиною роки чи 42 місяці (11:2; 13:5). Оскільки події частини 6 і наступні, здається, відповідають Періоду Великих Страждань, а не часу миру першої половини семирічного періоду (1 Сол. 5:3), то існують достатні підстави вважати, що ці визначні події відбуватимуться впродовж останніх трьох з половиною років перед поверненням Христа на землю. Звісно ж, принаймні там, де йде мова про ламання четвертої печаті (Одкр. 6:7-8), ті події безумовно стосуються часу неймовірних страждань.

П’яте запитання: « Яким чином події, описані в Одкровенні, пов’язані з проповіддю Христа про кінець світу? » (Мт. 24-25). Як зазначає Дж. Дуайт Пентекост (J. Dwight Pentecost, Things to Come , pp. 280-82), хронології подій у Одкр. і в Мт. дуже подібні: (а) війна (Мт. 24:7-7; Одкр. 6:3-4), (б) голод (Мт. 24:7; Одкр. 6:5-6), (в) смерть (Мт. 24:7-9; Одкр. 6:7-8), (г) мучеництво (Мт. 24:9-10, 16-22; Одкр. 6:9-11), (ґ) потемніння сонця і місяця та падіння зірок (Мт. 24:29; Одкр. 6:12-14), (д) божественний суд (Мт. 24:32-25:26; Одкр. 6:15-17). Слід розуміти, що події, описані в Одкр., певним чином пов’язані з колишніми пророцтвами, які й допомагають зрозуміти символічне одкровення Йоана. Усе це наштовхує на думку, що тут описуються саме останні роки (вочевидь, останні три з половиною роки) перед Другим Пришестям Христа і заснуванням Його царства (щодо подальшого розгляду даного питання див. Walvoord, Revelation , pp. 123-28; а також коментарі до Мт. 24-25).

6:1-2.  Йоан спостерігав за подіями, які трапилися тоді, «коли відкрив Агнець одну з семи печатей», і «бачив» коня білого та вершника на ньому, «що мав лук» та переможний «вінець» ( степханос ), та йшов, «щоб перемагати». Оскільки під час Другого Пришестя Христа зображено верхи на білому коні (19:11), дехто вважає, що вершник у 6:2 – це також Христос, оскільки білий кінь є символом перемоги. Римські полководці після перемоги у бою завжди тріумфально їхали верхи на білому коні, а їхні полонені йшли позаду. Однак тут не йде мова про Христа, бо він повернеться на землю як переможець не на початку Періоду Великих Страждань, а в кінці. Окрім того, вершники на інших конях символізують руйнування і суд, які передуватимуть Другому Пришестю Христа.

Кращим поясненням є те, що переможець, про якого тут іде мова, – це майбутній правитель світу, якого часом називають Антихрист, хоча в Одкровенні це ймення не використовується. Це, вочевидь, та сама особа, що і вождь народу у Дан. 9:26. Цей правитель має лук без стріл. Й це вказує на те, що він буде правити світом без зброї (див. коментарі до Одкр. 13:4). Майбутнє правління світом розпочнеться мирно, але дуже скоро запанує руйнування (1 Сол. 5:3). Загалом печаті, сурми і чаші божественного гніву є ознаками жахливого Божого суду над світом наприкінці Віків, який завершиться Другим Пришестям Христа.

 

2. ДРУГА ПЕЧАТЬ (6:3-4)

6:3-4.  Коли було зламано другу печать, «вийшов … кінь огнистий», а на ньому вершник, який мав владу «взяти мир від землі» (див. «дракон червоний», 12:3; «на звірі багряному», 17:3). На відміну від першого вершника, у якого був лук, але не було стріл, цей другий вершник мав «меч великий». Тож тут також іде мова про політичну владу, де вершник – це правитель світу.

3. ТРЕТЯ ПЕЧАТЬ (6:5-6)

6:5-6.  Коли третю печать було зламано, «кінь вороний» з’явився, а ньому вершник, який «мав вагівницю в руці своїй». В той же час пролунав «голос» посеред чотирьох істот: «Мірка пшениці за динарій, і три мірки ячменю за динарій; а оливи і вина не ушкоджуй.» «Динарій» – це срібна римська монета, вартістю майже 5 гривень. Таку суму грошей робітники зазвичай отримували за день роботи. Отож, в даному уривку говориться про те, що за мірку пшениці або за три мірки ячменю слід було віддати усю денну зарплатню. Якщо людина придбає таким чином пшеницю, то матиме їжу на один раз, якщо ж придбає ячмінь, то на три рази. А на олію чи вино грошей взагалі не залишиться. Голод є неминучим наслідком будь-якої війни. Тож і в часи Великих Страждань багато людей помре від голоду. Вороний, а, отже, чорний колір, коня символізує тут голод і смерть.

 

4. ЧЕТВЕРТА ПЕЧАТЬ (6:7-8)

6:7-8.  Коли було відкрито «печать четверту», то з’явився «кінь жовтоблідий (досл. «блідо-зелений»; див. те саме слово в описі трави у Мк. 6:39; Одкр. 8:7; 9:4)». Йоан зазначив, що вершник мав ім’я «смерть» і що «ад ішов слідом за ним». Такими, зазвичай, є наслідки війни, голоду та погибелі. Через війну і голод людей убиватимуть дикі звірі земні та мор. Вражаючим тут є той факт, що через це помре четверта частина «землі», тобто майже мільярд людей згідно кількості населення усієї планети наших часів. Слід, однак,  розуміти, що коли це трапиться, то це буде не просто звичайне покарання, а пряма вказівка на те, що Період Великих Страждань розпочався. Перші чотири печаті можна розглядати як єдине ціле, як загальний опис Періоду Великих Страждань, що стане часом надзвичайного лиха (див. Єр. 30:7; Дан. 12:1; Мт. 24:21-22).  

 

5. П’ЯТА ПЕЧАТЬ (6:9-11)

6:9.  Коли було відкрито «п'яту печать», Йоан знову побачив небо, але його увагу привернули до себе «душі повбиваних за слово Боже і за свідчення, що мали», які були «піж жертовником». (Щодо значення фрази «під жертовником» див. Вих. 29:12; Лев. 4:7). Це, безумовно, і є ті святі, які померли мученицькою смертю і про яких більше детально говориться в Одкр. 7. Така картина дає зрозуміти, що праведні душі будуть порятовані під час Періоду Великих Страждань, але багато з них помре мученицькою смертю.

6:10-11.  Вони кричатимуть «голосом великим» до Господа й запитуватимуть, коли вже Він відомстить за «кров» їхню. У відповідь кожен з них отримає «одежу білу» й дізнається про те, що Період Великих Страждань ще не закінчився і що мають померти ще й інші великомученики, й лиш тоді Бог судитиме грішних й звільнить праведних, коли Христос прийде вдруге. Цей уривок показує, що ці часи належатимуть до Періоду Великих Страждань, але не до його завершення.

Безтілесні духи не можуть носити одежу. А тому, зважаючи на той факт, що їм видадуть одежу білу, можна припустити, що коли віруючі люди помирають, їм на небесах дають тимчасові тіла, які в часи воскресіння (див. 20:4) будуть замінені вже їхніми воскреслими тілами.

 

6. ШОСТА ПЕЧАТЬ (6:12-17)

6:12-16.  Коли було відкрито «печать шосту», Йоан зазначив, що «землетрус великий відбувся». Ще більш вражаючими були небесні зміни: «сонце» потемніло, «місяць став, як кров», а «зірки» попадали, як «смокви» зі смоківниці. Небо зробилося «мов книга-сувій». В той же час через землетрус усі гори й острови «із місця свого рушили». І знову це не був кінець усіх подій, адже залишалася ще одна печать. Але ці події були найдраматичнішими з усіх попередніх покарань Періоду Великих Страждань перед Другим Пришестям Христа.

Багато тлумачів робило спроби пояснити це пророцтво образно. Однак, мабуть, все ж краще розуміти його дослівно. Коли згодом в Одкровенні будуть об’явлені сурми і чаші гніву, то там також відбуватимуться великі зміни на небі і на землі перед Другим Пришестям Христа.

6:15-17.  Наслідком такого покарання буде страх, який запанує у душах невіруючих людей і змусить їх утікати від життя. Вони взиватимуть «до гір і до скель», щоб ті впали на них й заховали від Божого гніву. Їхній страх буде таким великим, що вони готові будуть померти від падіння на них гір, аніж насміляться постати перед гнівом «Агнця» і гнівом Їхнім. Фраза «гніву Їхнього» вказує на лють Триєдиного Бога. І знову тут подано зображення не звичайного лиха, а опис періоду найбільших страждань в історії світу.

Загалом частина 6 одна з найважливіших і найголовніших у даній книзі. Тут описуються перші шість печатей, а також відбувається знайомство з сьомою, яка складається з семи сурм та семи чаш гніву Божого, про які йде мова у част. 8-9; 16.

Зміст частини 6 засвідчує невірність лжевчення, що Бог, будучи Богом любові, не може покарати грішний світ. Він також підіймає важливе запитання, яке міститься у заключних словах вірша 17: «І хто може устояти?» Лише ті люди, які скористалися ласкою Божою до часів страждань, зможуть вижити, коли Бог каратиме землю наприкінці Періоду Великих Страждань. І саме про людей, яких буде порятовано в часи Великих Страждань, йде мова у наступній частині.

 

Г. Порятовані люди в часи Великих Страждань (част. 7)

1. ВІДЗНАЧЕННЯ ПЕЧАТТЮ 144000 ІЗРАЇЛЬТЯН (7:1-8)

7:1-3.  У Одкр. 6:17 було озвучено запитання, чи взагалі хтось буде порятований в часи Великих Страждань. Дана частина дає відповідь на це запитання. Зокрема тут іде мова про дві групи порятованих людей: (1) про порятованих ізраїльтян і (2) про людей різних народів, які, хоча й порятовані духовно, все ж загинуть мученицькою смертю. Чотири ангели отримали вказівку утримувати покарання на землі, допоки слуги Божі не будуть запечатані (вірш 3). Печать «на чолах їх» символізує захист і власність Божу, а також Його намір захистити 12 племен, про які тут іде мова, саме так, як Він захистив Ноя від Потопу, ізраїльтян від мору у Єгипті, і Рахав та її чоловіка у Єрихоні.

7:4-8.  Йоан почув імена 12 «колін» і «число попечатаних» синів, яких буде по «дванадцять тисяч» з кожного племені. Саме вони будуть порятовані. Ці 12 «колін» – це не «померлі», як дехто припускає.

Чимало було спроб ототожнити ці 12 племен з церквою, головним чином для того, щоб уникнути необхідності визнати, що тут іде мова саме про «синів Ізраїля». Той факт, що тут озвучено конкретні племена і конкретні числа, якраз і свідчить на користь не символічної тлумачення, а буквального. Адже саме до таких засобів вдався б Бог, якби мав бажання в цих віршах говорити про ізраїльтян буквально. Ніде у Біблії нема такого, що 12 племен символізують церкву. Не має жодного сумніву, що ізраїльтяни житимуть в часи Великих Страждань, і хоча людство не знає, до яких саме людей матимуть стосунок ці озвучені племена, Бог це знає добре.

Точиться чимало розмов щодо того, чому тут не згадується народ Дана. Йосиф та один із його синів, Манассія, тут є, а Ефраїма, іншого сина Йосифа, немає. Однак, якби тут згадувався ще й народ Дана, то було б 13 племен. Згідно з Дж.Б. Смітом у Святому Письмі подано 29 переліків ізраїльських племен у Новому і Старому Завітах, і жодного разу не йде мова про більш як 12 племен (J.B. Smith, A Revelation of Jesus Christ , p. 130). Зазвичай не згадувався народ Леві, з яких і пішло духівництво. Тож, оскільки у Біблії було прийнято називати лише 12 племен, а не 13, то відсутність племені Дана у даному переліку не має великого значення. Можливо, народ Дана тут не згадується, бо він чи не найперший почав поклонятися ідолам (Суд. 18:30; див. 1 Цар. 12:28-29). Однак про Дана йде мова у Єз. 48:2, де говориться про поділ святої землі.

Та найважливішим тут є той факт, що Бог продовжує наглядати за Ізраїлем навіть у часи великих нещасть. І жодним чином ні кількість, ні імена цих племен не можуть символізувати церкву.

 

2. ВЕЛИКА КІЛЬКІСТЬ МУЧЕНИКІВ (7:9-17)

7:9-12.  Потім Йоан побачив «натовп численний … від усякого народу і племен, і людностей, і язиків». Вони «стояли перед престолом (тобто перед Богом Отцем) і перед Агнцем (тобто перед Сином Божим)». Це ті ж люди, про яких йшла мова у 6:9, але тут вони були «одягнені в одежі білі» і мали «пальмові віті в руках», які, вочевидь, символізували, перемогу праведних. Усі вони викрикували: «Спасіння Богу нашому, що сидить на престолі, і Агнцеві!» Потім до них у поклонінні, як і в 5:9-10, приєдналися «всі ангели», 24 старші і чотири істоти.

7:13-17.  «Один із старших» запитав Йоана, звідки походили усі ті люди в «одежі білій». Чи не вказує таке запитання на те, що оскільки 24 старші представляють церкву, то тут іде мова про якусь іншу групу порятованих? Та коли Йоан відповів, що він не знає (вірш 14а), старший сам дав відповідь на своє запитання про те, ким саме були ті люди і звідки вони походили: «Це ті, що прийшли від горя великого, і обмили одежі свої, і вибілили їх у крові Агнця».

Видається цілком очевидним, що «ті, що прийшли від горя великого», померли мученицькою смертю, а потім потрапили на небо. Там вони отримали особливий привілей знаходитися «перед престолом Бога» і служити йому «день і ніч у храмі Його». Їх захищав Сам Бог, і вони вже більш ніколи не знатимуть «ні голоду, ні спраги, і не палитиме їх ні сонце, ні жадна спека», в чому, вочевидь, і полягали їхні страждання на землі. Їх «пастиме» Сам Агнець й «водитиме їх на живі джерела вод». Оповідь завершується втішними словами, що «витре Бог усяку сльозу з очей їхніх».

Отже, Йоан побачив дві групи людей: 144000 ізраїльтян і велику кількість представників різних народів, серед яких були й ізраїльтяни, що загинули мученицькою смертю в часи Великих Страждань. Жодна з цих груп не символізувала церкву, тіло Христа цієї Доби, бо 24 старші не належали до жодної з цих груп.

Події цієї частини, як і наступних, не розвивають оповідь далі. Це така собі перерва в описі подій з метою привернути увагу до конкретного одкровення, в даному випадку до відповіді на запитання, озвучене в 6:17, «І хто може устояти?»

Хоча не усі частини Одкровення подано в хронологічній послідовності, в частині 7 зображено сцену на небесах, яка передує Другому Пришестя Христа на землю. Люди, які були на небі, – це «ті, що прийшли від горя великого» (вірш 14). Й у цій частині розповідається, які дивовижні благословення на них очікують на небесах після усіх їхніх поневірянь на землі. Про 144000 ізраїльтян знову буде йти мова (14:1-5), як і про велику кількість великомучеників, які загинули, бо відмовилися поклонятися звірові, у 20:4, де сказано, що всі вони оживуть. Однак вони не є святими тисячолітнього правління Ісуса Христа, про що свідчить той факт, що вони будуть на небі перед престолом Божим і будуть воскреслі.

Зв’язок між печатями, сурмами і чашами

Печаті

1  2  3  4  5  6  7

                        ↓          Сурми

                        1  2  3  4  5  6  7    

               ↓         Чаші

               1  2  3  4  5  6  7

Ґ. Відкривання сьомої печаті. Сім сурм (част. 8-9)

1. ВІДКРИВАННЯ СЬОМОЇ ПЕЧАТІ (8:1)

8:1.  Відкривання сьомої печаті – це найважливіша подія, про що свідчить й «безгоміння на небі», яке разом з тим «настало … на якої півгодини». Зміст семи сурм вказує на те, що вони відрізняються від семи печатей. Грехем Скроджі заявляє: «Сурми, однак, не повторюють усі чи якісь окремі печаті, але лежать в основі низки подій шостої печаті і продовжують цю низку далі» (W. Graham Scroggie, The Great Unveiling , p. 111). Він також стверджує, що чаші гніву (част. 16) «не відтворюють ті самі покарання, що приходять з ламанням печатей і сурмами» (W. Graham Scroggie, The Great Unveiling , p. 112).

Бланчард дотримується тієї ж думки: «Три низки по сім подій – це, насправді, одна низка з семи подій, бо сім сурм – це сьома печать, а сім чаш – це сьома сурма. Однак, фактично, ми маємо одну низку з трьох подій» (C.A. Blanchard, Light on the Last Days , p.58). А тому сьома печать є дуже важливою, адже саме вона включає усі події, починаючи з 8:1 й аж до 19:10.

 

2. СІМ АНГЕЛІВ І СІМ СУРМ (8:2)

8:2.  Оскільки Йоан спостерігав за усім, що відбувалося на небі, то й написав, що «бачив сім ангелів», яким було «дано сім сурем». Той факт, що ці сурми належали ангелам, відрізняє їх від Божої сурми (1 Кор. 15:52; 1 Сол. 4:16) і від інших новозавітних сурм (Євр. 12:19; Одкр. 1:10; 4:1).

 

3. ЗОЛОТА КАДИЛЬНИЦЯ (8:3-5)

8:3-5.  Однак, перш ніж просурмили сурми, перед ними з’явився «ангел інший», все восьмий, який «став при жертовнику, маючи золоту кадильницю». У Старому Завіті саме в таких кадильниках, але з міді, які, вочевидь, були доволі важкі, переносили вугілля з бронзового жертовника, який знаходився ззовні священного намету на той жертовник з фіміамом, який був усередині. Згодом, вже у храмі, Соломон використовував кадильники із золота (1 Цар. 7:50; 2 Хр. 4:22).

Це єдиний раз у Одкровенні, коли йдеться про кадильники, хоча про золоті чаші, «повні тиміяму», які, вочевидь, не були кадильниками, йде мова у Одкр. 5:8. Однак як і золоті чаші з 5:8, так і цей золотий кадильник з фіміамом символізують молитви «всіх святих».

Підношення на небесах пов’язане зі звичаєм класти фіміам на жертовник і в наметі, і в храмі. В кадильнику переносили вугілля, а в окремій посудині – фіміам, який уже на жертовнику виливали на вугілля. Дим, який в результаті цього утворювався, символізував молитву, що підносилася «перед Богом».

У вірші 5 ангел вилив фіміам на вугілля перед Богом, а потім «узяв … кадильницю, … наповнив її огнем із жертовника, і поверг на землю». І тут відразу «постали громи і голоси і блискавиці і землетрус». Усе це передвіщало прихід чогось дуже загрозливого.

 

4. ПЕРША СУРМА (8:6-7)

8:6-7.  Коли перший ангел просурмив, «настав град і вогонь, змішані з кров'ю, і кинуто їх на землю: і третина землі згоріла, і згоріла третина дерев, і вся трава зелена згоріла». Такого спустошення, як і тих, що траплялися, коли сурмили інші сурми, зазнала, головним чином, лише третина землі.

 

5. ДРУГА СУРМА (8:8-9)

8:8-9.  Коли просурмила друга сурма, щось, немов «гора велика, огнем розпалена, була кинута в море». Через це «третина моря» стала кров’ю, і «вимерла третина створінь, що живуть у морі», і третина кораблів була «зруйнована». Найкраще розуміти ці слова буквально, хоча опис моря, яке стало кров’ю, може бути ознакою кольору, як і у випадку спустошень після першої сурми. Про кров як про Боже покарання також згадується, коли йде мова про мор у Єгипті (див. Вих. 7:14-22).

Немає жодного сумніву, що наслідки такого покарання – буквальні. Море, яке стало кров’ю, призведе до того, що третина морських створінь вимре, а розпалена гора, вкинута у море, зруйнує третину кораблів. Слово «гора», напевно, краще розуміти як якесь певне велике небесне тіло, що падає з неба. Оскільки наслідки буквальні, то, вочевидь, слід таки прийняти той факт, що покарання є також буквальним.

 

6. ТРЕТЯ СУРМА (8:10-11)

8:10-11.  Кара, що зійшла після третьої сурми, нагадувала те, що трапилося після другої. Але тут з неба падала на землю «зоря велика, що палала, як смолоскип». Вона впала «на третину річок і на джерела вод», тобто не в море.

Зірка мала ймення «Полин». Полин – це гірка пустельна рослина, яка у Новому Завіті згадується лиш тут. У Старому Завіті згадка про неї зустрічається сім разів – там, де йде мова про смуток і гірке покарання (Втор. 29:18; Прип. 5:4; Єр. 9:15; 23:15; ПлЄр. 3:15, 19; Ам. 5:7).

Хоча багато тлумачів намагалося пояснити значення третьої сурми з символічної точки зору, та, здається, краще буде розуміти падіння великої зорі як падіння на землю великого метеориту чи зірки, від чого усі води, як тут зазначено, згіркнуть, а люди, які її питимуть, помруть. На відміну від цього Хрест Ісуса зробив воду з Мери солодкою (Вих. 15:23-25), обернув гірку кару на солодку милість і дав людям життя та надію. Третя сурма – це ще одна неймовірна кара, в результаті якої помре чимало людей.

 

7. ЧЕТВЕРТА СУРМА (8:12)

8:12.  Коли просурмила четверта сурма, небесне світло на третину зменшилось. Без третини «сонця» третині дня бракувало нормального світла, а третина ночі залишалася без світла «місяця» й «зірок». І знову ці слова найкраще розуміти буквально. Як перші три сурми вплинули на третину землі, так і четверта сурма вплинула на третину неба.

 

8. ОГОЛОШЕННЯ ОСТАННІХ ТРЬОХ СУРМ (8:13)

8:13.  Тут прозвучало попередження, що наступні три сурми принесуть ще більше спустошення, аніж усі попередні. Три рази орел промовив слово «горе», чим і попередив усіх про наближення кари. Про орлів також іде мова у 4:7 та 12:14.

 

9. П’ЯТА СУРМА (9:1-11)

9:1-6.  Події, що розгорнулися після того, як прозвучала п’ята сурма, тут дуже ретельно розглядаються. Це говорить про те, що дані події є дуже важливими у низці Божих покарань грішної землі. Зважаючи на слово «вона» у вірші 2 та слово «царя» у вірші 11, зірка, що «впала на землю», – це особа, а не уламок зірки (див. Іс. 14:12-17; Лк. 10:18). Навіть у наші дні відомого спортсмена чи актора називають зіркою. Тут зіркою, напевно, був сатана, якого прогнали з небес на початку Періоду Великих Страждань (Одкр. 12:8). Саме йому було «дано … ключ від колодязя безодні ( абиссос )». Безодня – це домівка демонів (див. Лк. 8:31; Одкр. 9:11; 11:7; 17:8; 20:1, 3; Рим. 10:7). Сатану буде ув’язнено в безодні на тисячу років під час правління Христа на землі (Одкр. 20:1-3).

Тут же сатана (зірка) використав ключ, щоб випустити демонів з безодні на землю. Наочно це виглядало як «дим», такий великий, що затьмарилося «сонце і повітря». І з того диму «вийшла сарана на землю» зі смертельними жалами скорпіонів. І хоча вони не шкодили рослинам і деревам, вони жалили людей, «що не мають печаті Бога на чолах своїх».

У частині 7 144000 ізраїльтян було відзначено цією печаттю, і захист від мору отримали усі, хто визнав Бога того дня (див. Еф. 1:13-14; 2 Тим. 2:19). У Старому Завіті сарана була зловісним покаранням, бо вона спустошувала землі, з’їдаючи усю рослинність (Вих.10:12-20; Йоіл. 1:4-7). Однак ця сарана не їла рослин. Вона мала «владу» катувати людей впродовж «п’яти місяців» (див. Одкр. 9:10). І це, вочевидь, були демони, які набували вигляду сарани. На користь даного припущення свідчить той факт, що вони вийшли з безодні, домівки демонів (Лк. 8:31). Однак їхній демонічний контроль над людьми буде такий, що хоча їхні жертви й бажатимуть померти, та «втече смерть від них».

9:7-11.  Опис «сарани», яка подібна «до коней, приготованих на війну», просто вражає: «лиця людей … вінці, подібні до золота … волосся, мов волосся жінок … зуби її, мов у левів … броні, мов броні з заліза, а звук від крил її, мов звук від колісниць із кіньми численними, що біжать на битву».

Немає жодного сумніву, що Йоан описував те, що бачив, але він не давав тут жодних тлумачень. Однак уся ця картина, скоріш за все, є свідченням надзвичайної надприродної могутності сатани і демонічного світу, особливо у стосунку до невіруючих людей.

На відміну від попередніх видів покарання, які, вочевидь, були короткотривалими, це покарання простяглося на усі п’ять місяців (вірш 10; див. вірш 5). Даний факт є дуже важливим, оскільки цілковито спростовує припущення про те, що усі ці покарання відбудуться впродовж короткого періоду часу відразу перед Другим Пришестям Христа.

Демони мали «над собою царя», ім’я якого «Аввадон», а по-грецьки «Аполліон». Обидва слова означають «винищувач». Хоча сатану іноді змальовують як ангела світла (2 Кор. 11:14), тут сатану і його демонів зображено такими, якими вони є, – винищувачами людей. Дане покарання засвідчує те, на що вказували й попередні кари, а саме те, що Період Великих Страждань, як сам Христос його описав, буде дуже непростим часом: «Скорбота ж тоді велика буде, якої не було від початку світу аж понині, та й не буде» (Мт. 24:21).

 

10. ШОСТА СУРМА (9:12-21)

9:12.  Після п’ятої сурми, яку Йоан назвав «горе одно», тепер «ідуть іще два горя» (див. 8:13).

9:13-15.  Шоста сурма, здається, має стосунок до останнього воєнного конфлікту, описаного в 16:12-16 (див. Дан. 11:40-45). Коли просурмила шоста сурма, Йоан «почув голос один від чотирьох рогів жертовника золотого, що перед Богом». І шостий ангел отримав вказівку звільнити «чотирьох ангелів, що зв'язані при річці великій Ефраті». Немає жодного сумніву, що ці чотири ангели – демони, адже святі ангели не зв’язані. Звільнення цих чотирьох створінь відбувалося точно у визначений час – у певну «годину і день і місяць і рік», – і вони мали «умертвити третину людей» усього світу.

Коли було зламано четверту печать (Одкр. 6:7-8), загинула четверта частина населення землі. А тут умертвили третину з тих, що залишилися. Лише ці дві кари, не рахуючи усі інші, матимуть за наслідок погибель половини людства землі. Даний факт слід розуміти буквально, адже він засвідчує слова Даниїла (Дан. 12:1) та Христа (Мт. 24:21) про те, що Період Великих Страждань не матиме собі рівних і завершиться смертю усього людства, якщо усе це не спинить Христос Своїм Другим Пришестям (Мт. 24:22).

9:16.  Звільнення чотирьох ангелів (не тих, про які йде мова у 7:1) призвело до вивільнення величезного війська, число яких було «дві міріяди міріад». Більшість науковців, які вивчають Біблію, не тлумачать це число буквально, хоча є чимало свідчень, що усі числа в Одкровенні дійсні. Та навіть якщо розглядати це число як символічне, воно вказує на незліченну кількість вояк. Колись Китай заявляв, що має армію в 200 мільйонів вояк (див. Time , May 21, 165, p. 35).

Деякі тлумачі кажуть, що ці «міріади» – це демони, але демони зазвичай не шикуються як військо. Той факт, що Йоан «чув число», а не бачив, бо порахувати 200 мільйонів чоловік він не міг, здається, якраз і свідчить про те, що це число дійсне, ще й вказує, що це військо прийде зі сходу й перейде висохлу річку Ефрат (16:12).

Великі дамби уже було вибудовано вздовж річки Ефрат так, щоб вода зрошувала необхідні землі. Через це русло ріки іноді частково або й зовсім пересихало. У Дан. 11:44 також говориться, що наприкінці часів великі війська вторгнуться на ці землі зі сходу та з півночі.

9:17-19. Коні та їхні вершники «мали броні вогнені і гіяцинтові і сірчані». Голови коней були «мов голови левів», що вказувало на надприродність цих створінь. Йоан також зазначив, що «з рота» у них «виходив огонь і дим і сірка». Дехто вбачає в цьому зображення сучасної війни і бойових машин, зокрема танків. Та не залежно від того, чи ця картина має символічне, а чи буквальне значення, тут чітко говориться про те, що руйнування будуть жахливі, а число завойовників – надзвичайним. І внаслідок усього цього загине «третина люду» (вірші 15, 18).

9:20-21.  Хоча кара і спустошила землю та не було жодного сумніву, що ішла вона від Бога, це не спонукало людей до розкаяння, і вони продовжували поклонятися «демонам та ідолам», вбивати та брати участь в окультних ритуалах («в чарівництвах», пхармакеіон , звідки походить слово «фармація»; див. Гал. 5:20; Одкр. 18:23; 21:8; 22:15), «в розпустах» і «в крадіжах».

Покарання, які слідували за сурмами, ставали ще більш жахливішими, ще більш спустошливими. Примітно, що не зважаючи на пряме свідчення Божої влади судити світ, Йоан не дав жодного свідчення, що люди мінялися в своїх серцях. Хоча шість кар Божих і змусили людей боятися, все ж це не спонукало їх покаятися.

 

Д. Могутній ангел і маленька книжечка (част. 10)

1. ЗНАЙОМСТВО З АНГЕЛОМ, ЯКИЙ МАВ КНИЖЕЧКУ (10:1-4)

У частині 7 йшла мова про 144000 ізраїльтян і багатьох великомучеників. Там не було опису наступних подій Періоду Великих Страждань. Подібним чином й у 10:1-11:14 подано додаткову інформацію, яка розповідає про те, звідки походять кари печатей, сурм і чаш.

Тут з’являється ще один ангел, який не належав до семи ангелів із сурмами. Дехто вважає, що це був Христос, як і той ангел, що у 8:3 нагадував священика. Однак, хоча Христос і часто з’являвся як Ангел Божий у Старому Завіті (наприклад, Бут. 16:13; 24:7; 31:11, 13; Суд. 6:22), немає жодного свідчення, що тут це був хтось інший, аніж могутній ангел (див. Одкр. 5:2), ймовірно, сам архангел Михаїл.

10:1-4.  Однак зображення цього ангела було дуже яскравим. Він був «одягнений у хмару», мав «над головою» райдугу, його обличчя сяяло, «як сонце», а ноги були, «як стовпи огню». Йоан також зазначив, що він мав «у руці своїй книжечку розкриту» і «поставив ногу свою праву на море, а ліву на землю». В той же час він скрикнув, «мов лев рикає». Така сцена будь-кого змусить відчути благоговійний страх. А коли ангел «скрикнув, промовили сім громів своїми голосами». Йоан же отримав наказ не писати, «що промовили сім громів». Хоча Книга Одкровення написана головним чином для того, щоб об’явити, а не приховати Божий задум і майбутні події, деякі об’явлення залишалися втаємниченими, як свідчить той факт, що Бог заборонив Йоанові писати про те, що промовили сім громів.

На відміну від книги, запечатаної сімома печатями, ( бібліон ), яку тримав у руці Агнець (5:1), цей ангел мав маленьку книжечку ( бібларідіон , також зустрічається у 10:9-10). Вочевидь, у цій книжечці була записана вказівка, яку ангел мав виконати.

 

2. ОГОЛОШЕННЯ НЕМИНУЧОГО КІНЦЯ (10:5-7)

10:5-7.  Яскраве знайомство з цим ангелом (у віршах 1-4) підготувало читача до проголошення, озвученого у віршах 5-7. Урочисто поклявшись Богом вічним Творцем , ангел промовив: «Часу вже не буде.» Дехто вважає, що тут говориться про кінець сучасної системи відліку часу і звичного порядку дій. Однак мова тут не про це. Пряма вказівка на Бога Творця (див. 4:11; 14:7) дає відповідь прихильникам теорії еволюції на питання походження землі, а також засвідчує всемогутність Бога у покаранні світу у відповідний час.

Тут ангел оголосив, що коли просурмить сьома сурма, «тоді здійсниться тайна Божа». Бог уже «благовістив» її колись «своїм слугам пророкам». Тут, однак, іде мова не про якусь приховану істину, а про здійснення багатьох старозавітних пророцтв, які стосуються славетного повернення Сина Божого і заснування Його царства праведності й миру на землі. І хоча не обов’язково, що Божий задум розкривається у поточних подіях, коли сатані було дозволено виявляти свою владу, все ж прийде час, коли сатана не матиме більш влади, а пророцтва старозавітних пророків здійсняться. Тоді усі пізнають Господа й правду про Нього (Єр. 31:34). Тут знову є безперечні свідчення того, що сьома сурма – це сім судних чаш Божого гніву, мова про яких йде в Одкр. 16.

 

3. ЙОАН ЇСТЬ КНИЖЕЧКУ (10:8-11)

10:8-11.  Йоан виконав вказівку ангела і з’їв книжечку. І хоча вона була «солодка» (мов мед) в його «устах», все ж згірчила його «живіт». Тоді ангел сказав, що Йоан буде «знову пророкувати».

Яке ж значення має даний випадок? Хоча Йоан не дає цьому жодного пояснення, все ж очевидно, що коли він спожив цю книжечку, то осягнув усе, про що в ній йшлося (див. Єр. 15:16). Здається, ця книжечка символізує Боже слово і божественне одкровення у цілому, оскільки Йоан отримав вказівку віддано поширювати це Слово.

Для Йоана це Слово Боже було й справді солодким, адже містило одкровення ласки Божої та багато важливих обіцянок віруючим людям. Й дуже яскраво виділялося на фоні обставин, за яких Йоан перебував на острові Патмос. Давид сказав: «Господні заповіді – праві: вони радують серце. Веління Господнє – ясне: воно просвічує очі. Страх Господній - чистий: він вічно перебуває. Суди Господні - правда: всі вони - справедливі;   дорожчі від золота найщирішого і солодші від меду й патоки найсолодшої» (Пс. 19:9-11). Однак, хоча Слово Боже й солодке для віруючих людей, воно гірчитиме невіруючим, коли на них зійде божественна кара.

 

Е. Два свідки (11:1-14)

Хоча цілком очевидно, що вірші 11:1-14 – це продовження вставної частини, яка розпочалася у 10:1, існує велика кількість різноманітних тлумачень даного уривку Святого Письма. Алфорд називає цю частину «однією з найскладніших в усьому Одкровенні» (Alford, The Greek Testament , 4:655).

Та найкраще тлумачити кожен факт даної частини буквально. Отож, тут іде мова про справжній «храм Божий», який існуватиме в часи Великих Страждань, і про справжнє місто Єрусалим відповідно до 11:8. Фрази «сорок два місяці» (вірш 2) і «три з половиною днів» (вірші 9, 11) також слід розуміти буквально. Землетрус і дійсно забере життя 7000 людей, а два свідки – це дві реальні людини.

 

1. ВИМІРЮВАННЯ ХРАМУ (11:1-2)

11:1-2.  Йоанові дали «тростину, подібну до жезла», яку він мав використати як вимірювальний прилад. Йому було сказано: «Встань і зміряй храм Божий і жертовник, … а двір … не міряй.» Тобто Йоан мав поміряти святилище і святая святих. Лише священики мали право входити у ці святі місця, інші ж люди могли увійти тільки на територію зовнішнього двору. Йоанові пояснили, що двір «дано … поганам», які «місто святе топтатимуть сорок два місяці».

Навіщо Йоанові було міряти храм? Зазвичай мірки знімають з чиєїсь власності, а храм був власністю Бога. Подібним чином був виміряний і храм в Єз. 40, і Новий Єрусалим (Одкр. 21:15-17). Тут храм буде таким, що правовірні євреї зможуть приносити пожертви відповідно до Закону Мойсея впродовж першої половини семирічного періоду, відомого як 70 тижнів Даниїла. Однак на початку 42-місячного Періоду Великих Страждань принесення пожертв зупиниться, і храм буде осквернено. Він стане місцем поклоніння світовому правителю часів Великих Страждань, який поставить там свого ідола й проголосить себе Богом (див. Дан. 9:27; 12:11; 2 Сол. 2:4; Одкр. 13:14-15).

Однак Йоанові також звеліли полічити «тих, що поклоняються» Богові і приходять у храм. Тут, вочевидь, йде мова про те, що Бог оцінить і храм, і тих, хто в ньому.

Дехто вважає, що 42 місяці Великих Страждань – це символічне число. Але тут його слід розуміти буквально, зважаючи на фразу «тисячу двісті шістдесят днів» у 11:3, які в перерахунку по 30 днів дадуть рівно 42 місяці. Виходячи з цього, стає також зрозуміло, що «час поган» (Лк 21:24) не завершиться аж до Другого Пришестя на землю Христа, який заснує тут Своє царство. Хоча Єрусалим ще якийсь час належатиме євреям, як у поточному столітті, все ж у часи Великих Страждань він не буде їхнім.

Дехто вважає, що 42 місяці стосуються першої половини 70-ти тижнів Даниїла (Дан. 9:27). Хоча тут і прямо не зазначено, та все ж різноманітні свідчення з інших частин Одкровення вказують на те, що ці 42 місяці – це останні три з половиною роки. На користь даного припущення також свідчить той факт, що у першій половині семирічного періоду Єрусалим все ще буде належати євреям, і там вони молитимуться, тоді як тут з контексту стає зрозуміло, що це час, коли язичники топтатимуть святе місто, знущатимуться з євреїв і паплюжитимуть храм.

 

2. ПРОПОВІДНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ДВОХ СВІДКІВ (11:3-6)

11:3-6.  Йоанові було об’явлено, що Бог уповноважить двох свідків пророкувати про Нього впродовж «тисячу двісті шістдесят днів» або 42 місяців. Вони будуть «одягнені в веретище» і називатимуться «два дерева-оливи і два світичі».

Існує чимало різноманітних тлумачень з приводу того, ким саме є ці два свідки. Дехто припускає, що це нереальні особи. Однак з огляду на той факт, що вони будуть вбиті, а потім воскреснуть, тут іде мова про реальних людей.

Більшою проблемою є те, ким же насправді є ці два свідки. Прийнято вважати, що тут мова йде про Мойсея та Іллю, бо покарання, які накладали Мойсей та Ілля у Старому Завіті, подібні до тих, які принесуть ці два свідки (11:5-6). На користь припущення, що тут йдеться про Іллю, свідчить і пророцтво (Мал. 3:23), згідно якого він з’явиться «перед приходом дня Господнього, великого і страшного». Христос казав, що дане пророцтво частково справдилося за Його життя (Мт. 17:10-13; Мк. 9:11-13; див. Лк. 1:17). Окрім того, обидва пророки – і Мойсей, і Ілля – були на Переображенні (Мт. 17:3), яке дало об’явлення Другого Пришестя. Єдина проблема у даному припущенні – це те, що Мойсей вже одного разу помер. Тому дехто вважає, що цими двома свідками є Енох та Ілля, адже вони не помирали, а були взяті на небо живими (див. Євр. 9:27).

Хоча дана тема й створює чималий простір для обговорення різних припущень, факт полягає в  тому, що цей уривок не дає прямої вказівки на те, ким насправді будуть ці два свідки. Можливо, історії людства вони невідомі.

Зображення двох свідків у вигляді двох оливкових дерев і світичів має стосунок до Старого Завіту (Зах. 4:2-14). Двома свідками в даному уривку були: первосвященик Ісус Навин та правитель Зоровавел. Їхній зв’язок зі світичами полягав у тому, що їх уповноважив Дух Святий, про що свідчила оливкова олія у їхніх руках. Подібним чином і два свідки з Одкр. 11 будуть уповноважені Святим Духом.

Як і пророки Старого Завіту, ці два свідки матимуть змогу робити надприродні чуда, й вогонь поглине тих, хто захоче їм «ушкодити» (Одкр. 11:5). Як і Ілля, вони матимуть владу спиняти дощ, а як Мойсей, зможуть перетворювати воду на кров та «уражати землю всякою карою» (вірш 6). Посеред тотальної невіри, відступництва і сатанинської влади Періоду Великих Страждань ці два свідки будуть нести загрозу усьому грішному світові впродовж реальних 1260 днів.

 

3. СМЕРТЬ ДВОХ СВІДКІВ (11:7-10)

11:7-10.  Коли закінчиться проповідницька діяльність двох свідків, Бог дозволить звіру, «що виходить із безодні» (див. 9:1-2, 11; 17:8; 20:1, 3), побороти їх. Звір, тобто Антихрист, згадується ще дев’ять разів у Одкровенні (13:1; 14:9, 11; 15:2; 16:2; 17:3, 13; 19:20; 20:10). Коли він уб’є свідків, їх не буде поховано. Їхні «трупи» залишаться «на вулиці міста» Єрусалим, яке тут образно названо «Содом і Єгипет» через відступництво його людей і зречення від Бога.

«Три з половиною» дні увесь світ зловтішатиметься над їхніми мертвими тілами. Тут, вочевидь, іде мова про всезагальну демонстрацію, яка зараз є можливою завдяки телебаченню. Світовий правитель і сатана вважатимуть їхню смерть своєю великою перемогою, й усі люди святкуватимуть цю подію, надсилаючи «дари … одні одним».

 

4. ВОСКРЕСІННЯ ДВОХ СВІДКІВ (11:11-12)

11:11-12.  Однак після трьох з половиною днів лежання на вулиці два свідки раптово воскресли і встали «на ноги». Вони відгукнулися на заклик: «Зійдіть сюди,» – і «зійшли на небо в хмарі, і дивилися на них вороги їхні» з величезним страхом.

 

5. БОГ КАРАЄ ЄРУСАЛИМ (11:13-14)

11:13-14.  В ту ж мить трапився «землетрус великий» у Єрусалимі. «Десята частина міста впала, і згинуло в землетрусі … сім тисяч» людей. Та на відміну від попередніх разів, коли після кар Божих люди продовжували бунтувати проти Бога, тут «решта страхом пройнялася і віддала славу Богові небесному». Так закінчилося «горе друге». Залишилася лише сьома сурма, останнє і третє «горе».

 

Є. Сьома сурма (11:15-19)

11:15.  Хоча наслідки звучання сьомої сурми розглядаються лиш тут і то неповно (їх завершення див. у част. 16), опис подій, які супроводжували сьому сурму, є дуже яскравим. Щойно прозвучала сьома сурма, як пролунали голоси на небі: «Царство світу сталося царством Господа нашого і Христа Його, і Він царюватиме на віки вічні.» (Див. передбачення про земне царство Христа в Єз. 21:26-27; Дан. 2:35, 44; 4:3; 6:26; 7:14, 26-27; Зах. 14:9.) Той факт, що це станеться разом з Другим Пришестям Христа, прямо вказує на те, що сьома сурма просурмить безпосередньо перед поверненням Христа. Тим не менш, сьома сурма включає в себе сім судних чаш Божого гніву, об’явлених у част. 16. Примітно, що після попередніх сурм звучав лише один голос, а тут велика кількість небесних створінь проголошувала ці слова разом.

11:16-18.  Після цього проголошення, 24 старші, про яких неодноразово йде мова в Одкр. (4:4, 10; 5:5-6, 8, 11, 14; 7:11, 13; 11:16; 14:3; 19:4) і які сиділи «на престолах своїх», «упали ниць лицями своїми і поклонилися Богу». Усе це бачив сам Йоан. Їхня хвалебна пісня вказує на те, що прийшов уже час судити народи, судити «мертвих» і винагороджувати Божих слуг.

До Бога вони зверталися словами «Боже Вседержителю ( пантократор ; також зустрічається у 1:8; 4:8; 15:3; 16:7, 14; 19:6, 15; 21:22), хто сущий і хто був (тобто вічний; див. 1:8; 4:8)» і хто має «владу ( динамін )» (11:17). Загалом їхня хвалебна пісня – це вказівка на наближення Другого Пришестя Христа і заснування Його правління на землі.

11:19.  Дана частина завершується ще однією яскравою подією. Йоан написав: «І відкрився храм Божий на небі». В той момент Йоанові вдалося заглянути в храм, і він побачив там «ковчег завіту». Тож тут іде мова, скоріш за все, про небесний, а не про земний храм. На землі ж у той час «настали блискавиці і голоси і громи і землетрус і град великий» (див. 8:5).

Яскравий опис подій, пов’язаних із сьомою сурмою, завершується тут, а в част. 16 автор знову до них повернеться. Відповідно до розвитку подій Друге Пришестя Христа мало трапитися вже дуже скоро.

 

Ж. Сім визначних осіб кінця усіх часів (част. 12-15)

Хоча про те, що сьома сурма прозвучала, йде мова у 11:15, події, які її супроводжують, описані аж у частині 16. А в частинах 12-15 розглядаються пророцтва кінця світу з дещо іншого ракурсу й розповідається про визначних осіб другої половини семирічного періоду.

До цих семи визначних осіб, які з’являються в част. 12-13, належать: (1) жінка, яка була «одягнена в сонце» і символізувала Ізраїль (12:1-2); (2) червоний дракон, що «мав сім голів і десять рогів» і символізував сатану (12:3-4); (3) Син-Муж, який символізував Христа (12:5-6); (4) архангел Михаїл, який вигнав сатану з небес (12:7-12); (5) нащадок жінки, яку переслідував дракон (12:13-17); (6) звір з моря, майбутній світовий диктатор (13:2-10); (7) звір із землі, лжепророк (13:11-18). Події у цих частинах розвиваються не в хронологічному порядку, однак вони збігаються по часу із звучанням сурм. Хронологічне ж відтворення подій знову продовжиться, починаючи з част. 16.

 

1. ПЕРША ОСОБА: ЖІНКА, ОДЯГНЕНА В СОНЦЕ (12:1-2)

12:1-2.  Першою визначною особою стала «жінка, одягнена в сонце, і місяць під стопами її, а на голові її вінець із дванадцяти зірок». Йоан сказав, що вона з’явилася, як «знамення велике» ( семеіон   мега , досл., «великий знак»; див. 13:13). Тут уперше з цілої низки наступних подій іде мова про «знаки» або «чуда» (12:3; 13:13-14; 15:1; 16:14; 19:20). Будучи знаками, ці події символізували щось із того, що Бог збирався об’явити, і зазвичай містили елемент пророчого застереження. Хоча цей знак було видно на небесах, події, які слідували за ним, відбувалися, поза всяким сумнівом, на землі.

Жінка символізувала Ізраїль, як зазначено в Бут. 37:9-11, а сонце і місяць – це Яків та Рахіль, батьки Йосифа. Зірки на її вінці однозначно мали стосунок до 12 синів Якова й ототожнювали жінку з Ізраїлем, який дотримувався Завіту Авраама. Дж.Б. Сміт цитує Іс. 60:1-3, 20 як свідчення того, що сонце символізує майбутню славу Ізраїлю (J.B. Smith, A Revelation of Jesus Christ , p. 182).

Багато науковців, які тлумачать Біблію, так завзято намагаються ототожнити Ізраїль з церквою, що не помічають ці прямі вказівки на те, що саме ця жінка символізує Ізраїль. Роберт Маунс, наприклад, робить цю жінку «спільнотою Месії, досконалим Ізраїлем … церквою (Одкр. 12:17). Божий народ – єдиний впродовж усієї історії відкуплення» (Robert H. Mounce, The Book of Revelation , p. 236). Проте, хоча й люди Божі формують єдину спільноту, між ними все ж не стираються ні расові, ні будь-які інші відмінності.

З символічної точки зору дана особа не має прямого стосунку до Марії, матері Христа, однак вона все ж вказує на Ізраїль, як на народ, з якого вийшов сам Ісус Христос. Тож до церкви ця особа немає жодного стосунку. Іноді грішні жінки символізують хибні релігії, як у випадку з Єзавель (2:20), відступницьку церкву кінця усі часів, як блудниця (17:1-7, 15, 18), та Ізраїль, як невіруюча дружина Яхве (Ос. 2:2-13). Церква ж, на противагу всьому цьому, зображується як незаймана наречена (2 Кор. 11:2), дружина Агнця (Одкр. 19:7).

Жінка ця, як зазначив Йоан, була вагітна і скоро мала народити дитя (12:2). Хоча і в певному сенсі це може мати стосунок до народження Христа із лона Непорочної Марії, контекст все-таки вказує на страждаючий ізраїльський народ перед Другим Пришестям Христа, про що свідчать і наступні вірші.  

 

2. ДРУГА ОСОБА: ЧЕРВОНИЙ ДРАКОН ІЗ СІМОМА ГОЛОВАМИ І ДЕСЯТЬМА РОГАМИ (12:3-4)

12:3-4.  «Інше знамення ( семеіон , «знак»; див. вірш 1)» з’явилося в небі, хоча й насправді було пов’язане зі справами земними. Це був «великий дракон червоний, який мав сім голів і десять рогів, і на головах його – сім діядем». На відміну від подібних описів у Дан. 7:7-8, 24 та Одкр. 13:1 цей звір символізував владу сатани над усіма імперіями світу в часи Великих Страждань. В Одкр. 12:9 прямо говориться, що цей дракон – сатана. Червоний колір, мабуть, символізує кровопролиття, характерне для того часу. 10 рогів – це 10 царів (див. Дан. 7:24), які правили одночасно, коли прийшов світовий правитель. Вони обидва згадуються у Дан. 7:7 та Одкр. 13:1.

Фраза «зволік третину зірок із неба», вочевидь, вказує на владу сатани, яку він мав і на небі, і на землі. Тут сатана виявляє свою владу проти тих, хто духовно або політично чинив йому опір. Його бажання «пожерти» новонароджене «Дитя» (12:4), здається, вказує на спроби сатани знищити маленького Ісуса. Ненависть сатани до Ізраїлю й особливо до роду Месії є очевидною в обох Завітах.

 

3. ТРЕТЯ ОСОБА: СИН-МУЖ, ХРИСТОС (12:5-6)

12:5-6.  Коли Дитя – Син-Муж, «що має пасти всі народи жезлом залізним» – народилося, Його було «вознесено до Бога та престола Його». Це Дитя, поза всяким сумнівом, сам Ісус Христос (Пс. 2:9; Одкр. 19:15). Алфорд заявляє, що «Син-Муж – це Господь Ісус Христос, і ніхто інший » (Alford, The Greek Testament, 4:668). Взяття Дитини на небо пов’язане з Вознесінням, а не з взяттям на небо церкви живою, хоча те саме грецьке слово, перекладене тут як «вознесено», використано й у стосунку до майбутньої долі церкви (1 Сол. 4:17; див. Діян. 8:39; 2 Кор. 12:2-4). Взяття церкви на небо живою не порятує Сина-Мужа від сатани.

Та порятунок прийшов, коли жінка «втекла в пустелю, де має там місце, приготоване від Бога», і там її оберігали «тисячу двісті шістдесят днів», тобто три з половиною роки чи 42 місяці по 30 днів. Матей (24:16) говорив про втечу ізраїльтян на початку Періоду Великих Страждань (див. Мк. 13:14). Згадка про пустелю не суперечить згадці про гори, адже і те, і інше – це дикі й віддалені місця. У пустелі про ізраїльтян турбувалися, вочевидь, так само дивовижно, як і під час їхніх блукань, коли вони вийшли з Єгипту і попрямували до Обіцяної Землі.

Усе це відбувалося впродовж 1260 днів, які згодом було описано фразою «за часу, часів і півчасу» (див. коментарі до Одкр. 12:14), і трапилося (вірші 5-6) після того, як «настала війна на небі» (вірш 7).

 

4. ЧЕТВЕРТА ОСОБА: АРХАНГЕЛ МИХАЇЛ ВИГАНЯЄ САТАНУ З НЕБЕС (12:7-12)

12:7.  Архангел Михаїл (див. Юд. 9) та «ангели його воювали проти» сатани і його ангелів, тобто демонів. Точний час цієї війни «на небі» не зазначено, але з контексту стає зрозуміло, що мова йде про кінець світу. Спроби деяких тлумачів ототожнити ці події з Першим Пришестям Христа, пов’язавши даний вірш з Лк. 10:18, не знаходять свого підтвердження в тексті Одкр. 12. А також цілком очевидно, що сатана активно діяв впродовж усієї Доби Церкви (див. Діян. 5:3; 1 Кор. 5:5; 7:5; 2 Кор. 2:11; 11:14; 12:7; 1 Тим. 1:20; 1 Пт. 5:8).

Думка про те, що сатана неактивний у теперішню Добу Церкви, є хибною. Вона ґрунтується на спробі заявити, що сатану було пов’язано за Першого Пришестя Христа (Одкр. 20:1-3). Однак його буде пов’язано в майбутньому, коли настане тисячолітнє царство Христа.

12:8-9.  Закінчилася ця війна тим, що сатану було «повержено на землю». Його сутність яскраво охарактеризували наступні слова: «І повержено дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною.» Разом з ним були «повержені» й грішні ангели сатанинського світу.

Хоча насправді важко осягнути, як сатана міг бути на небі, цілком зрозуміло, що тепер він – обвинувач святих (див. Іов. 16:11; Одкр. 12:10). Із Першим Пришестям Христа сатану вже було поборено (Йн. 16:11), однак його страту відклали, і вона відбувається поетапно. Тут (Одкр. 12:8-9) архангел Михаїл вижене його з небес посеред часів Великих Страждань. Згодом його буде зв’язано на увесь час тисячолітнього правління Христа (20:1-3). Та зрештою демона вкинуть в озеро вогню і сірки (20:10), куди за тисячу років до того буде вкинуто світового правителя (Антихриста) й лжепророка.

У своїх діяннях на небі й на землі сатана протистояв Ісусові – Священику на небесах, Цареві у світі правління сатани в часи Великих Страждань і дійсному Пророку – як звір, що виходив із землі і насправді був лжепророком (20:10). Сатану тут ототожнено зі змієм стародавнім, що був званий дияволом чи сатаною, і сказано, що саме він «зводить вселенну». Коли його буде повержено на землю, усіх його грішних ангелів чи демонів буде повержено разом з ним.

12:10-12.  Потім Йоан почув хвалебний гімн, який промовляв «голос могутній». Він сказав, що «настало спасіння і сила і царство Бога нашого, і влада Христа Його». Сатану ж тут охарактеризовано як «обвинувача» віруючих людей, «який обмовляв їх перед Богом нашим день і ніч». А перемогли ж вони його «кров'ю Агнця і словом свідчення свого». До цієї перемоги долучився на лише Христос, а й усі ті, хто помер мученицькою смертю за Нього. Тих, хто на небесах, голос закликав веселитися, бо сатану звідти вигнали. А ось землю він попередив, що диявол спустився до них «із лютістю великою», бо знав, що час його минає. Він мав всього лиш 1260 днів до завершення Періоду Великих Страждань. Та жодним чином тут не можна казати, що ці пророцтва стосуються усього періоду часу між двома пришестями Христа, що дехто власне й намагається довести.

 

5. П’ЯТА ОСОБА: НАЩАДОК ЖІНКИ, ЯКУ ПЕРЕСЛІДУВАВ ДРАКОН (12:13-17)

12:13-14.  Жінка, про яку йде мова у вірші 1, стала головним об’єктом переслідувань сатани. Та вона отримала надприродну допомогу у вигляді двох «крил орла великого», які й дали їй змогу полетіти «в пустиню на місце своє».

Достеменно невідомо, що це за місце. Однак дехто припускає, що це – Петра, головна фортеця набатеїв у Едомі, що на південь від Мертвого Моря. Вхід до цього міста дуже вузький, тому його легко було загородити. А саме ж місто знаходилося в каньйоні і могло розмістити багато тисяч людей. Хоча у Святому Письмі прямо не говориться, та дехто вважає, що 144000 ізраїльтян з част. 7 переховувалися саме тут. Святе Письмо ж розповідає про Божу печать захисту на них.

«Двоє крил», скоріш за все, не мають стосунку до сучасних літаків. Тут іде мова про Божу силу порятунку, і дана фраза є образним виразом, запозиченим з таких старозавітних уривків, як-от Вих. 19:4 та Втор. 32:11-12. Про втечу ізраїльтян до безпечного місця також розповідається у Мт. 24:16; Мк. 13:14; і Лк. 21:21.

Хоча в Одкр. 12:6, 14 йде мова про сховок у пустелі, а в синоптичних Євангеліях – про сховок у горах, тут немає жодних суперечностей, бо й пустеля, і гори – віддалені і дикі місця. Тут також сказано, що жінка мала перебувати у цьому сховку «за часу, часів і півчасу», тобто три з половиною роки Періоду великих Страждань, де «за часу» – це рік, «часів» – це два роки, а «півчасу» – 6 місяців (див. Дан. 7:25; 12:7 і 42 місяці у Одкр. 11:2; 13:5). Вказівка на такий конкретний період часу показує, що час Великих Страждань – це не ввесь теперішній вік, а саме три з половиною роки, які безпосередньо передуватимуть Другому Пришестю Христа.

12:15-17. Переслідуючи жінку, диявол, як «змій», викликав повінь, «щоб її течією волокти», але земля «поглинула» воду. Дехто розуміє ці слова буквально, однак оскільки ізраїльтяни могли тікати у будь-якому напрямку, уся Свята Земля не могла б заповнитись водою. Вочевидь, тут повінь символізує спроби сатани винищити усіх ізраїльтян, чому перешкоджає горбиста місцевість, де є чимало місць для сховку. Певною мірою Бог допомагає ізраїльтянам, щоб сатана не винищив їх усіх, хоча в Зах. 13:8 і сказано, що «дві третини будуть вигублені й вимруть».

Не зважаючи на те, що на цій землі залишилася лиш третина ізраїльтян (частину з яких складають 144000, про яких іде мова в Одкр. 7), сатана-дракон продовжує із ними «воювати».

В Одкр. 12 розповідається про чотирьох важливих осіб і одну групу людей, які житимуть наприкінці часів, а саме про Ізраїль, сатану, Христа, архангела і рештки ізраїльтян. В Одкр. 13 ще дві важливі особи довершать цю картину.

 

6. ШОСТА ОСОБА: ЗВІР З МОРЯ (13:1-10)

а. Знайомство зі звіром із моря (13:1-2)

13:1-2. У частині 13 з’являється найважливіша особа кінця світу – звір із моря. Його «десять рогів і сім голів, і на рогах його десять діядем» змальовують відроджену Римську імперію, яку також символізував четвертий звір Даниїла, що теж мав 10 рогів (Дан. 7:7-8; див. Одкр. 13:3; 17:3, 7). В Одкр. 13 і 17 звір – це світовий правитель, тоді як у Дан. 7 світового правителя символізує маленький ріг звіра.

Той факт, що звір «виходив з моря», вказує на те, що він – язичник, бо його живить море людей (див. Одкр. 17:15).

Багато хто казав, що цей звір характеризує собою якусь особу з минулого людства, але даний контекст чітко вказує на останні три з половиною роки перед Другим Пришестям Христа. В часи Великих Страждань цей головний правитель буде правити десятьма народами Середнього Сходу (див. Дан. 7:24, «десять рогів – то десять царів»). (Щодо розгляду інших думок див. Walvoord, Revelation , pp. 198-99.)

В Одкр. 13:2 звір символізує три попередні імперії – Грецьку («подібний до барса», див. Дан. 7:6), Мідо-Персидську («ноги ж – як у ведмедя», див. Дан. 7:5) і Вавилонську («паща його – як паща лева», див. Дан 7:4). Силу свою він черпав від самого сатани: «І дав йому дракон силу свою і престол свій і владу велику.» Ця фраза узгоджується зі словами Павла (2 Сол. 2:9), де він каже, що «поява … того (тобто Антихриста, першого звіра з Одкр. 13) буде під діянням сатани з усякого роду силою ( динамеі ), із знаками ( семеіоіс ) і з неправдивими чудами ( терасін )».

б. Згубна рана звіра (13:3)

13:3.  Сім голів звіра – це, здається, сім визначних правителів, один з яких, напевно, сьомий, мав рану «смерти», отриману від меча (вірш 14), що була «загоєна» і викликала здивування усієї землі.

Багато хто робив спроби ототожнити цього звіра з кимось із минулого чи теперішнього, хто міг би стати останнім світовим правителем. Серед запропонованих були: Нерон, Юда Іскаріотський, Муссоліні, Гітлер, Сталін, Кіссінджер та багато інших. Але ці люди не відповідають абсолютно всім характеристикам цього майбутнього правителя.

Що ж означає згубна, але загоєна рана? Існує два імовірних пояснення такого опису. Алфорд, наприклад, вбачає в цій смертельній рані руйнування «Римської язичницької імперії» під впливом «Християнської Римської імперії», й таким чином співвідносить її з минулим людства, а не з пророцтвом (Alford, The Greek Testament , 4:675). Тоді відродження Римської імперії і є тим чудодійним зціленням рани. Іншим імовірним поясненням є те, що останній світовий правитель і дійсно отримав рану, яка зазвичай є смертельною, та її дивовижним чином зцілив сам сатана. І хоча воскресіння мертвої людини сатані, вочевидь, не під силу, зцілення такої рани було йому до снаги і може слугувати поясненням. Важливим моментом в усьому цьому є те, що останній світовий правитель отримав свою владу з допомогою надприродного і дивовижного втручання самого сатани.

в. Поклоніння сатані і звіру (13:4-6)

13:4-6.  Надприродна сутність звіра робить його об’єктом поклонінь разом із сатаною, який і є джерелом його влади. Сатана завжди хотів, щоб йому поклонялися, як Богу. І в Іс. 14:14 зазначено: «Зійду на вершок хмар, зроблюсь, як Всевишній.» Це – крайня форма хибної релігії сатани, де він займає місце Бога Отця, а звір чи світовий правитель приміряє роль Царя усіх царів замість Христа. Ці обставини, вочевидь, матимуть місце на початку останніх трьох з половиною років, коли розпочнеться Період Великих Страждань.

Якщо брати до уваги надприродну сутність сатани і правителя, то постає запитання: «Хто подібний до звіра, і хто спроможний воювати з ним?» (Одкр. 13:4) Саме це, вочевидь, і пояснює, як звір зможе стати світовим правителем без війни. Він буде удавати з себе Бога впродовж сорока двох місяців, і впродовж усього цього часу буде «блюзнити на ім'я Його і скинію Його і тих, що на небесах живуть».

г. Світова влада звіра (13:7-8)

13:7-8.  Звір стане світовим правителем, бо «дано йому владу над кожним племенем і людністю і язиком і народом». Як передбачено в Дан. 7:23, він «пожере всю землю і розтрощить її та розтопче.»

Окрім того, що він здобуде політичну владу над усім світом, він також буде нищити усі інші релігії і вимагатиме, щоб усі поклонялися йому (див. 2 Сол. 2:4). «Поклоняться йому всі, що мешкають на землі», окрім тих, чиї імена записано «в книзі життя». У фразі «в Агнця заколеного, від заснування світу», слова «від заснування світу», як зазначено в примітках НМВ, стосуються минулого вічності, часу, коли імена було записано в книзі життя, а не розп’яття Христа, оскільки Його не було розіп’ято на початку заснування світу. Як написав Павло, спаслися ті, кого Він вибрав перед заснуванням світу (див. Еф. 1:4).

Дехто стверджує, що книга життя на початку містила імена усіх живих створінь, які мали чи мають народитися на землі, а імена непорятованих витираються, коли вони вмирають. Ця думка ґрунтується на Одкр. 3:5, де Христос пообіцяв віруючим людям в Сардах, що їхні імена не буде викреслено з книги життя, і на 22:19, де той, хто відкидає послання Книги Одкровення, отримує застереження, що «відніме Бог участь його від дерева життя» (див. «дерево життя» у 2:7 і 22:2, 14 та «книга життя» у 3:5; 17:8; 20:12, 15; 21:27). Однак у вірші 13:8, скоріш за все, просто йде мова про те, що імена порятованих записано в книзі життя у минулому вічності, коли передбачалася смерть Ісуса на хресті за них, а також що ці імена ніколи не буде звідти витерто.

Якщо розглядати вірші 7 і 8 разом, то стає очевидно, що вони вказують на всесвітнє політичне правління звіра і на крайню форму сатанинської релігії в часи Великих Страждань. Лише ті люди, які приходять до Христа, будуть звільнені від великого суду, що безумовно після цього настане.

ґ. Заклик слухати (13:9-10)

13:9-10.  Словами, подібними до заклику, адресованого семи церквам Малої Азії (част. 2-3), ці вірші заохочують тих, хто слухає. Сьогоднішня мрія багатьох людей про всесвітню церкву та всесвітню релігію сповниться наприкінці часів, але вона буде сатанинською і блюзнірською, а не щирим поклонінням істинному Богові. За таких обставин можливе лиш єдине прохання, адресоване тим, хто готовий навернутися до Бога. В усі віки Бог промовляє до тих, хто слухає. Й про це неодноразово говориться в Євангеліях (Мт. 11:15; 13:9, 43; Мк. 4:9, 23; Лк. 8:8; 14:35).

Примітно, що на відміну від закликів, адресованих семи церквам, де кожного разу використовується фраза «до … церкви», тут церква жодного разу не згадується. Це ще одне свідчення на користь того, що церкву буде взято на небо живою ще до початку усіх цих подій. Одкровення не слід розуміти лише як звернення до християн першого покоління, які зазнавали жорстоких переслідувань. Це – заклик до усіх віруючих людей усіх поколінь, та особливо до тих, хто буде жити наприкінці часів. Тим, хто готовий слухати, тут сказано, що їхній послух Слову Божому може призвести до взяття у полон або й до мученицької смерті (Одкр. 13:10). А тому заклик завершується наступними словами: «Тут терпіння ( хипомоне , «непохитність, стійкість»; див. 14:12) і віра святих».

7. СЬОМА ОСОБА: ЗВІР ІЗ ЗЕМЛІ (13:11-18)

а. Знайомство зі звіром із землі (13:11-12)

13:11-12.  На відміну від першого звіра, який вийшов «з моря» (вірш 1), другий звір вийшов «із землі». Він був подібний до першого звіра ( тхеріон , «звір»; це слово використовувалося у стосунку до обох осіб). Однак, тоді як перший звір був язичником, оскільки вийшов з людської раси, яку символізує море (вірш 1), другий звір був створінням землі. Дехто тлумачить ці слова як конкретну вказівку на Обіцяну Землю, а тому стверджує, що даний звір – це єврей. Проте даний контекст не містить свідчень, які б підтверджували таку думку, адже фраза «із землі» слугує позначенням усього світу ( ге ). Фактично, тут не зазначена ні його національність, ні звідки він походить, та, поза всяким сумнівом, цей звір і є тим, кого називають «лжепророк» у 19:20 та 20:10. (Щодо подальшого розгляду цих двох звірів див. Alford, The Greek Testament , 4:678-79.)

Другий звір «мав два роги, немов агнець, а говорив, як дракон», тобто як сатана. На підставі цього можна припустити, що він був релігійним персонажем, завдання якого полягало в тому, щоб підтримувати політичного правителя, «першого звіра». У нього була велика влада, вочевидь, від сатани та політичного правителя, і він «зневолює землю і тих, що мешкають на ній, щоб поклонилися звірові першому, в якого загоєна рана смерти».

Хибна релігійна система, яка в такий спосіб отримувала чималу підтримку, імітувала божественну Святу Трійцю. Сатана намагається зайняти місце Бога Отця; перший звір приміряє на себе роль Ісуса Христа, Сина, Царя усіх царів; а другий звір, лжепророк, виконує роль, подібну до Святого Духа, який спонукує християн поклонятися Богу. Та це – остання спроба сатани підмінити істинну віру у Христа лжерелігією.

б. Знамення звіра (13:13-15)

13:13-15.  Щоб спонукати людей поклонятися першому звірові, другий «чинить знамення великі» ( семеіа мегала ; див. «знамення велике» у 12:1), серед яких і «вогонь … з неба». Люди іноді не думають про те, що коли Бог може чинити надприродні явища, то сатана до певної міри також може здійснювати чуда. І тут він з усією повнотою використовує цю владу, щоб змусити людей поклонятися сатані, а не Христові. Саме в такий спосіб він і «знаджує тих, що живуть на землі».

Окрім того, що другий звір «огонь зводить з неба», він ще й зробив «образ звіра». Цей образ, вочевидь, було поміщено у першому єрусалимському храмі, якого в євреїв забрали. Згідно з тим, що написав Павло (2 Сол. 2:4), перший звір і дійсно у свій час сидів у Божому храмі і приймав поклоніння, що належали Богу. Напевно, образ звіра було поміщено у тому самому храмі, щоб люди могли поклонятися образу його, коли його самого там не було.

В Одкровенні цей образ згадувався неодноразово (Одкр. 13:14-15; 14:9, 11; 15:2; 16:2; 19:20; 20:4). Хоча тут і чітко не сказано, чи цей образ мав вигляд світового правителя, чи першого звіра, а чи просто був якимсь об’єктом поклоніння, та, очевидно, що він символізував владу першого звіра.

Той факт, що другий звір міг «надати дух в образ звіра», навіть зробити так, «щоб і говорив образ звіра», створює певні проблеми для тлумачів, адже у Біблії, здається, ніде не говориться, що сатана має владу давати життя неживим об’єктам. Лише Бог є Творцем. Тож, скоріш за все, образ звіра просто має вигляд  створіння, яке може дихати і розмовляти, як, наприклад, комп’ютеризовані сучасні роботи, що розмовляють. Тут звір із землі, напевно, поєднав природні й надприродні свої сили, щоб досягти поставленої мети. І результат, вочевидь, був дуже переконливим, адже люди поклонялися цьому образу.

А ті, хто не хотів поклонятися «образові» і самому звірові, мали бути «повбивані». Та все ж була відмінність між вказівкою убити їх та її практичною реалізацією. На те, щоб відшукати усіх мешканців землі, які не поклонялися звірові, потрібно було чимало часу. Гітлер, наприклад, намагаючись винищити євреїв, витратив на це багато місяців і все ж не зміг досягти своєї мети. Про кількість великомучеників йде мова у 7:9-17.

в. Клеймо звіра (13:16-18)

13:16-18.  Нав’язуючи свою владу усьому людству і заохочуючи їх поклонятися звіру з моря, другий звір вимагав, щоб усім «дано було … клейно на руку їхню праву або на чола їхні». Без цього клейма, яке засвідчувало поклоніння звірові, «жоден не міг купити чи продати» будь-що. Потреба купувати або продавати такі предмети першої необхідності, як їжу та одяг, змусять усіх мешканців землі замислитися над тим, чи поклонятися звіру, чи ж понести покарання. То ж не дивно, що велика кількість людей поклонялася звірові.

Існує чимало припущень з приводу знаку чи клейма звіра, та ним може бути будь-що. Так само є чимало спроб розтлумачити число 666. Для цього, зазвичай, використовують числові еквіваленти літер давньоєврейської мови, грецької та інших. Та оскільки існують сотні різних тлумачень, стає очевидно, що навіть якщо це число і вказує на якусь особу, визначити, хто це, неможливо.

Мабуть, найкращим поясненням є те, що число 6 на одну одиницю менше за досконале число 7, а той факт, що воно тричі повторюється, вказує на усі їхні спроби стати, як Бог. Але сатана та його два звірі – це лиш створіння, а не Творець. Про те, що шість – «число людське», неодноразово йдеться у Біблії. Про це свідчить навіть той факт, що людина має працювати шість днів, а сьомого дня – відпочивати. (Щодо розгляду інших думок див. Mounce, The Book of Revelation , pp. 263-65; Smith, A Revelation of Jesus Christ , pp. 206-7$ and Walvoord, Revelation , pp. 209-12.)

Гематрія, як метод пошуку прихованого значення чисел у Святому Письмі, була дуже відомою у стародавньому світі. Можливо, Йоан мав на увазі якусь конкретну особу, яку його близькі товариші могли упізнати. Однак книги, які дійшли до нас від отців ранньої церкви, також показують нерозуміння і велику кількість припущень, які існують і в наш час. Тож, мабуть, найкращим рішенням буде залишити усе, як є. Найбезпечніше ж тлумачення запропонував Томас Ф. Торранс: «Ця зловісна трійця 666 імітує Святу Трійцю 777, але завжди зазнає невдач, бо не спроможна дотягтись до неї» (Thomas F. Torrance, The Apocalypse Today , p. 86).

Частина 13 – дуже важлива, бо тут відбувається знайомство з двома головними особами Одкровення: звіром з моря, світовим диктатором; і звіром із землі, лжепророком та головним помічником політичного правителя. Тут немає жодного свідчення, що котрийсь із них – єврей, хоча дехто й ототожнює одного чи іншого звіра з євреєм-відступником, опираючись на фразу «про Бога своїх батьків» (Дан. 11:7 в БКЯ). Однак давньоєврейське слово « елохім » стосується будь-якого бога і цілковито відрізняться від слова Яхве . А тому немає жодних доказів того, що в Дан. воно має стосунок саме до ізраїльського Бога. В нещодавніх перекладах тут замість слова «Бога» використано слово «богів» (див. АСП, НАСБ, НАБ, НМВ та ВСП). Тож, хоча і багато хто вважає, що або перший, або другий правитель з Одкр. 13 – це єврей-відступник, все ж переконливих доказів цьому немає. Обидва звірі є, скоріш за все, язичниками, оскільки це будуть останні години правління язичників, які топтатимуть місто Єрусалим (Лк. 21:24), і обидва правителі переслідуватимуть євреїв так само, як і віруючих християн.

Однак Одкр. 13 дає чимале розуміння часів Великих Страждань. Це буде час єдиної світової держави і єдиної світової релігії, а також єдиної економічної системи. Хто протистоятиме правителю і не поклонятиметься йому, буде засуджений до страти, через що число великомучеників може перевершити кількість віруючих людей, які спасуться. Це буде остання і найбільша спроба сатани змусити ввесь світ поклонятися йому й відвернути людей від поклоніння істинному Богові та Ісусові Христові як своєму Спасителю.

Ця частина також чітко дає зрозуміти, що мрія прихильників теорії постмілленаризму про світ, який ставитиме все кращим і кращим завдяки зусиллям християн і проповідуванню доброї новини, не знаходить свого підтвердження у Біблії. Навпаки, релігія останніх днів буде відступницькою, сатанинською і блюзнірською. В наш час є чимало свідчень про те, що світ рухається саме в цьому напрямку, на підставі чого власне й можна зробити висновок, що час приходу Господа вже близько.

 

8. НАСТУПНІ ДНІ НА НЕБІ Й НА ЗЕМЛІ (част. 14-15)

а. 144000 на горі Сіон (14:1-5)

У частинах 14 та 15 розкрито інші деталі кінця усіх часів на землі й на небі перед останньою низкою з семи судних чаш, мова про які йде у част. 16, та покараннями, описаними у част. 17-18.

14:1-2. Спершу подано інших погляд на 144000 людей, які стояли «на горі Сіоні» разом із Агнцем. Цілком очевидно, що це – та сама група людей, про яких іде мова у 7:4-8, окрім тієї деталі, що тепер уже був пізніший час Великих Страждань. З хронологічної точки зору дане видіння передбачає тріумф 144000 людей, які все ще залишалися вірними на момент повернення Ісуса Христа з небес на землю. На відміну від багатьох інших людей, які померли мученицькою смертю, ці вижили в часи Великих Страждань. Однак не лише вони залишаться живими, оскільки багато язичників і євреїв навернуться до Христа наприкінці часів і якимсь чином уникнуть мученицької смерті та матимуть честь вітати Христа за Його повернення.

І знову події на небі стали хвилюючими, коли Йоан почув «голос із неба», що нагадував «голос вод … голос грому… , голос … мов від гуслярів» (див. «громи» у 4:5; 6:1; 8:5; 11:19; 16:18; 19:6).

14:3-5.  Йоан написав: «І співають пісню нову перед престолом і перед чотирма істотами і старшими.» Ці співаки, імовірно, були з небес. Ними міг бути натовп численний у білій одежі з 7:9-17. Але тут немає жодних свідчень, що гора Сіон символізує небеса. Тому краще все ж розуміти, що співаками були 144000 людей (див. 14:1), які ще не померли і були на землі на справжній горі Сіон.

Згадка про чистоту 144000 людей може бути вказівкою на те, що впродовж важких часів випробувань вони не мали змогу вести нормальне подружнє життя. Або ж це може свідчити про їхню духовну чистоту, яку часто символізувала незайманість (див. 2 Цар. 19:21; Іс. 37:22; Єр. 18:13; 31:4, 21; ПлЄр. 2:13; Ам. 5:2). У 2 Кор. 11:2 поняття непорочності використано у стосунку до всієї церкви, до віруючих людей обох статей.

Дехто вважає, що 144000 людей – це євангелісти Періоду Великих Страждань. Але в Біблії немає жодної вказівки на те, що вони були проповідниками чи пророками. Тут йде лиш мова про їх чистоту й той факт, що вони не померли мученицькою смертю, як інші. Вони слідували «за Агнцем, куди б не пішов». Потім Йоан додав: «Вони викуплені з-поміж людей первістки Богу і Агнцю». Слово «первістки» дає зрозуміти, що ці навернені ізраїльтяни є першими із багатьох, які за Другого Пришестя Господа навернуться до Нього (Зах. 12:10; Рим. 11:15, 26-27). Йоан також написав, що «в устах їхніх не знайдено омани: непорочні ( амомоі , це слово використовувалося у стосунку до жертовних тварин без жодних вад) вони». Загалом ця частина є пророчим передбаченням тріумфу 144000 людей в момент повернення Христа.

б. Звістка трьох ангелів (14:6-12)

14:6-8.  Потім Йоанові явилося видіння ангела, якій ніс звістку, що називалася «євангеліє вічне». Ангел отримав доручення передати цю звістку усім людям «на землі». Через те, що тут використано слово «євангеліє», дехто припускає, що це – звістка про спасіння чи добра новина про прийдешнє царство. Однак з контексту стає зрозуміло, що звістка ця про покарання і суд. Ангел проголосив: «Пострашіться Бога і віддайте Йому славу, бо приходить година суду Його.» Отож, «вічне» євангеліє – це, вочевидь, звістка про Божу справедливість і Божий суд, а не про спасіння.

Після першого ангела з’явився другий і сповістив, що «Вавилон великий, що вином шаленства розпусти своєї напоїв усі народи», упав. Ці слова, вочевидь, стосуються майбутнього опису того міста (див. коментарі до част. 18).

14:9-12.  «І інший ангел – третій, слідував за ним, говорячи голосом гучним» про ще одне покарання для тих, хто поклоняється «звірові … і образові його» й хто «приймає клейно» його. На них виллється весь Божий гнів, й зазнають вони вічних мук разом із сатаною, демонічним світом та усіма непорятованими людьми. Про нескінченність цих мук чітко говориться у вірші 11: «Дим мучення їхнього на віки вічні здіймається, і не мають (вони) спочинку вдень і вночі.» «Тут є терпіння» тих, хто дотримується Божих заповідей й зберігає відданість Йому (вірш 12; див. 13:10). Вчення про вічну кару, хоча й не користується великою популярністю серед багатьох учених і є важким для сприйняття, все ж чітко розкривається у Біблії. Ісус та апостол Йоан розповідають про це більше, аніж усі інші книги Біблії разом узяті.

в. Благословення відданих святих (14:13)

14:13.  Після урочистих слів третього ангела Йоан почув «голос із неба», який звелів йому: «Напиши: Блаженні мертві, що в Господі вмирають віднині.» До цього Святий Дух додав, що вони «відпочинуть від трудів своїх бо діла їхні слідують за ними».

Ці слова часто цитують у стосунку до Божих благословень, адресованих усім людям загалом, але контекст вказує на те, що це благословення призначається саме тим людям, які загинуть в часи Великих Страждань. Для них це буде благословенне звільнення від переслідувань, катувань, судів, яке дасть їм можливість стати свідками славетної присутності Господа.

г. Послання другої групи ангелів (14:14-20)

14:14-16.  Потім Йоан побачив, як «на хмарі сидить подібний до Сина Чоловічого, маючи на голові своїй вінець золотий, і в руці своїй гострий серп». Хоче дехто вважає, що фраза «Сина Чоловічого» вказує на ангела, все ж більш імовірно, що тут іде мова про самого Христа, якого неодноразово називали Сином Чоловічим (див. 1:13). Лише в Євангелії від Матея ці слова використано у стосунку до Христа більш як 25 разів (Мт. 8:20; 9:6; 11:19; 12:8, 32; 13:41 тощо). «Серп» в його руці – це покарання, що власне й засвідчили три ангели (Одкр. 14:15-20).

Ангел «скрикнув голосом гучним» до Христа, щоб Він ішов жати, «бо достигло жниво землі». Слово «достигло» – це переклад до слова ексерантхе , яке означає перезрілість і зів’ялість. Тоді «кинув Той, хто сидів на хмарі, серп свій на землю, і пожата була земля». Алфорд стверджує, що у вірші 14 йде мова про врожай святих, а у віршах 15-16 описується покарання грішних (Alford, The Greek New Testament , 4:691). Однак важко собі уявити, що врожай святих міг перезріти чи зів’янути.

14:17-20.  Тут «вийшов» іще один ангел, «маючи серп гострий». І «ангел інший» звелів йому зібрати «китиці винограду землі, бо дозрілі грона його». Тут зі значенням «дозрілі» використано інше слово – екмасан , яке означає «бути цілком дозрілим або в найкращому стані». Грона винограду були сповнені соку й готові до збору. Тож «кинув ангел серп свій на землю і зібрав виноград землі, і кинув у велику винотоку гніву Божого». І «топтано» їх було «за містом», мабуть, Єрусалимом (див. «міста великого» у 11:8).

Вичавлюючи виноград під пресом, ви завжди отримаєте виноградний сік. Тут результат, однак, був іншим. «І вийшла кров із винотоки аж до вуздечок коней, на тисячу шістсот стадій», близько 180 миль. Хоча відстань можна розглядати буквально і можна сказати, що місцем покарання стали околиці міста Єрусалим, все ж кров не могла досягти висоти «аж до вуздечок коней». Тож тут говориться про страшне кровопролиття, де кров бризкає аж на вуздечки коней. Це – жахлива картина жахливого кровопролиття (Іс. 63:1-3). У Святому Письмі (наприклад, Одкр. 16:14; Дан. 11:40-45) не один раз іде мова про те, що відбудеться страшенна війна перед Другим Пришестя Христа, і це може бути частковим здійсненням цих пророцтв.

Якщо брати у цілому, в Одкр. 14, з одного боку, йдеться про те, що 144000 людей переживуть Період Великих Страждань. А з іншого – це яскравий опис кількох жахливих покарань, яких зазнає світ, що зрікся Христа і слідує за сатаною замість того, щоб іти за Господом своїм.

Вільям Келлі розглядає цю частину як план основних подій кінця світу: (1) поява побожної групи ізраїльтян; (2) свідчення язичникам; (3) падіння Вавилону; (4) загибель людей, які поклоняються звіру; (5) благословення святих, які померли мученицькою смертю; (7) Божий гнів на ввесь світ (William Kelly, Lectures on the Book of Revelation , p. 330).

ґ. Знайомство з сімома ангелами (15:1-8)

15:1-2.  З огляду на події в небесах, що описані в частині 14, Йоан тут розкрив ще більше деталей Божої кари. Він написав, що побачив «інше знамення на небі, велике і чудесне». «Сім ангелів», кожен з яких відповідав за окрему кару з «семи кар останніх», тут символізували останній етап виливання Божого гніву на землю. Останнє «знамення» пов’язане з попередніми великими знаменнями, а саме з жінкою (12:1) та червоним драконом (12:3). Цих сім ангелів не слід плутати з попередніми двома групами, в яких було по три ангели і про яких іде мова у попередній частині (14:6-20), чи з будь-якою іншою групою ангелів.

Йоан також побачив «ніби море скляне, змішане з огнем». Це, вочевидь, те саме море, про яке йде мова у 4:6. Поруч із цим морем Йоан побачив святих, які померли мученицькою смертю, тих самих, про яких говориться у 7:9-17.

15:3-4.  Переможці-святі «співають пісню Мойсея … і пісню Агнця». Це можуть бути дві окремі пісні, перша з яких стосується Божої відданості Ізраїлю, а друга – їхнього теперішнього становища в часи Великих Страждань. Одні, як і Вальтер Скотт, співвідносять пісню Мойсея з Вих. 15, де ізраїльтяни отримали перемогу над єгиптянами (Walter Scott, Exposition of Revelation , p. 315). Інші, як-от Дж.Б. Сміт, припускають, що це – пісня з Втор. 32, яка розкриває відданість Бога Ізраїлю (J.B. Smith, A Revelation of Jesus Christ , pp. 224-25). У цій пісні в Одкр. 15:3-4 Бога вихваляють за Його діла, праведність, істинність (див. 16:7), славу та святість (див. 4:8 і таблицю про 14 славослів’їв у Одкр.) Потім озвучено передбачення, що «усі народи … поклоняться перед» Богом.

Опис хвали Богові і передбачення всесвітнього поклоніння узгоджуються з багатьма іншими книгами Святого Письма, і, звісно ж, стосуються Другого Пришестя Христа та поклоніння Богові усього світу тисячолітнього царства Христа (Пс. 2:8-9; 24:1-10; 66:1-4; 72:8-11; 86:9; Іс. 2:2-4; 9:6-7; 66:18-23; Єр. 10:7; Дан. 7:14; Соф. 2:11; Зах. 14:9). На зміну жахливим часам гріховності та богохульства, які передуватимуть Другому Пришестю Христа, прийде час повного засвідчення Божого «усправедливлення» і святості.

15:5-8.  Оскільки Йоан продовжував дивитися на небесне видіння, то побачив «храм», який назвав скинією (наметом) «свідчення». Вочевидь, цей храм «на небі» був дуже подібним до храму на землі. Коли він відчинився, то «сім ангелів, що мали сім кар, вийшли» звідти. «Чистий, яскравий» одяг з льону, який був у ангелів, вказував на їхню чистоту, а золоті пояси «коло грудей» символізували Божу славу.

Йоан побачив, як «одна з чотирьох істот подала сімом ангелам сім чаш золотих, наповнених пересердям Бога». Відразу після цього «сповнився храм димом» так, що «ніхто не міг увійти в храм, поки не» вилилися усі сім кар Божих на землю (див. Вих. 40:34-35). Якщо розглядати у цілому, то в Одкр. 15:5-8 описується страшна картина божественного суду грішного світу. Кари, які мають вилитися (част 16), цілковито виправдовують цю зловісну картину.

 

З. Чаші божественного гніву (част. 16)

З хронологічної точки зору ця частина наближена до часів Другого Пришестя Христа, і покарання, які тут описано, швидко йдуть одне за одним. Алфорд каже: «Тож тут не повинно залишатися жодного сумніву не лише щодо того, що ці події мають стосунок до кінця світу, а що й усе це відбувається безпосередньо перед ним» (Alford, The Greek Testament , 4:696). Даниїл зазначив, що в ці останні дні Періоду великих Страждань буде тривати світова війна (Дан. 11:36-45). Тож тепер усі події, які змальовує тут Йоан, швидко наближають світ до його кінця.

 

1. ПЕРША ЧАША (16:1-2)

16:1-2.  Йоан тут зауважив, що почув із храму голос великий, який говорив до семи ангелів: «Ідіть і вилийте на землю сім чаш обурення Божого.» Це, безумовно, був голос Бога, який промовляв зі Свого небесного храму. Прикметник «великий ( мегалес )» неодноразово зустрічається у даній частині (у вірші 17 також йде мова про могутній голос). Те саме грецьке слово використовується й у стосунку до сильної спеки (вірш 9), великої річки Ефрат (вірш 12), великого дня Бога Вседержителя (вірш 14), сильного землетрусу (вірш 18), великого міста (вірш 19), великого Вавилону (вірш 19), величезного граду (вірш 21) і великої кари (вірш 21). Тут на людей виливаються кари ще більші, ще сильніші, ще жахливіші, аніж усе те, що трапилося з ними перед цим. Коли перший ангел «вилив свою чашу» гніву, «наробився гнояк, злий і поганий, на людях, що мали клейно звіра і що поклонялися образові його».

Тут постає запитання, чи чаші Божого гніву виливаються після звучання семи сурм ангелів, а чи є тотожними їм. Між карами сурм та карами чаш є дуже багато подібностей. І ті, і інші стосуються (а) землі (8:7; 16:2), (б) моря (8:8; 16:3), (в) річок і джерел води (8:10; 16:4), (г) сонця, місяця та зірок – сьома сурма (8:12) і лише сонця – кара четвертої чаші (16:8-9). П’ята сурма стосується володінь диявола та потемніння сонця й неба (9:1-3). Вона подібна на п’яту чашу, яка викличе затемнення усього світу і рани, що завдаватимуть людям нестерпний біль (16:10-11). Шоста сурма стосується річки Ефрат (9:13-14), а шоста чаша висушить води Ефрату (16:12). Сьома сурма передбачає наближення кінця Періоду Великих Страждань (11:15-19), а сьома чаша Божого гніву викличе голос могутній з небес, який скаже: «Сталося!» (16:17), після чого відбудеться останнє руйнування землі через землетруси та град, що також включає в себе сьома сурма (11:18-19).

Однак ці подібності не доводять їх тотожності, і між сурмами та чашами Божого гніву є чимало разючих відмінностей, хоч і послідовність цих кар та сама. Загалом, кари сурм уразять третину землі чи небес, тоді як судні чаші виллють кари на всю землю і є набагато важчими та ще більш згубними по своїй суті. А тому, вочевидь, все ж краще приймати тлумачення, якого впродовж багатьох років дотримується церква, а саме що сім чаш входять до сьомої сурми, як і сім сурм – до сьомої печаті. Послідовність кар є вражаючою, й самі кари стають ще більшими і всеохоплюючими з наближенням Другого Пришестя Христа. Все вказує на те, що судні чаші виливатимуться швидко одна за одною на землю, яка й так стрясатиметься від попередніх кар і жахливої всесвітньої війни. Деякі чаші гніву є вибірковими і виливаються лише на грішників (16:2, 8-11), кілька ж чаш вражають різні частини природи (море, річки, сонце тощо).

Після того, як було вилито на землю першу чашу, у людей, які слідували за Антихристом, з’явилися болючі рани. П’ята чаша також викличе жахливі рани (вірші 10-11).

 

2. ДРУГА ЧАША (16:3)

16:3.  Коли прозвучала друга сурма (8:8-9), «стала третина моря – кров'ю, і вимерла третина створінь, що живуть у морі, і третина кораблів – зруйнована» (8:8-9). Коли ж було вилито другу чашу, «всяка душа жива вмерла, що в морі» (16:3). Тут, вочевидь, не йде мова про те, що в морі була справжня людська кров, але що його води мали вигляд крові й несли з собою смерть. Як і в другій сурмі, кров тут ототожнюється з першим мором у Єгипті (Вих. 7:20-25). А оскільки моря вкривають більшу частину поверхні землі, то ця кара буде величезною й уразить усю землю.

 

3. ТРЕТЯ ЧАША (16:4-7)

16:4-7.  Саме так, як третя сурма зробила «третину річок» гіркою (8:11), так і третя чаша довершує кару другої чаші, через що річки та джерела вод стали кров’ю (16:4). Тут Йоан почув, як ангел «вод» промовив: «Праведний єси, Хто сущий і Хто був, і свят, що так судив.» Адже Бог перетворив води на кров за те, що вони «кров святих і пророків пролили» (вірш 6). Це саме Йоан почув «від жертовника», який заявив, що суд цей справедливий (вірш 7; див. 15:3).

 

4. ЧЕТВЕРТА ЧАША (16:8-9)

16:8-9.  Це покарання полягало у сильній спекоті від палючого сонця, через що люди «блюзнили на ім’я Бога» і «не розкаялися» (див. вірш 11). На відміну від цього, четверта сурма (8:12) викликала потемніння третини небес, але не сильну спеку. Однак з цього та інших пророцтв стає зрозуміло, що в часи Великих Страждань відбудуться разючі зміни клімату.

 

5. П’ЯТА ЧАША (16:10-11)

16:10-11.  Цю кару було вилито «на престол звіра», через що настала темрява по всій землі, а люди мучилися від болючих ран (див. вірш 2). І знову вони «блюзнили на Бога … та не каялися». Тут у Книзі Одкровення востаннє говориться про те, що люди не каялися (див. 2:21; 9:21; 16:9; див., однак, 16:21). Шоста чаша подібна на шосту сурму (9:1-11), адже і те, і інше спричинить темряву, але п’ята сурма стосується, скоріш, володінь диявола, а не фізичного болю.

 

6. ШОСТА ЧАША (16:12-16)

16:12.  Відповідно до одкровення, яке отримав Йоан, шостий ангел «вилив чашу свою на річку велику Ефрат», через що «висохла вода її, щоб приготовився шлях царям від схід сонця». Довкола фрази «царям від схід сонця» точиться чимало дискусій. Багато тлумачів намагалося й намагається ототожнити їх з певними визначними особами свого покоління. Дослідження 100 коментарів до Книги Одкровення показує, що існує принаймні 50 тлумачень того, ким є ці царі зі сходу. Однак найпростішим і найкращим поясненням є те, що це – царі або правителі зі Сходу, які братимуть участь в останній світовій війні. З огляду на контекст даної частини, який вказує на безпосереднє наближення Другого Пришестя Христа, і на ситуацію, в якій знаходиться сучасний світ, коли на сході є багато країн, що мають величезний військовий потенціал, будь-яке тлумачення, відмінне від дослівного, видається дуже малоймовірним. Алфорд говорить коротко: «Це – єдино правильне тлумачення цих слів, яке відповідає контексту або ж цілій низці пророцтв» (Alford, The Greek Testament , 4:700).

Усе тут пов’язане з великою річкою Ефрат, оскільки це природна межа між Святою Землею і східною Азією (див. коментарі до 9:12-16). Хоча тут говориться, що Бог за тих часів висушить води Ефрату, насправді, через дамби, які було збудовано на річці Ефрат в 20-тому столітті з метою зрошування прилеглих земель, навіть в наші часи таке трапляється, що в цій річці є дуже мало вод або і взагалі немає. У Святому Письмі річка Ефрат часто згадується (наприклад, Бут. 15:18; Втор. 1:7; 11:24; ІсНав. 1:4). Висихання цієї ріки також передбачено в Іс. 11:15.

16:13-16.  Потім Йоан описав символічну й всеосяжну картину приготування до останньої чаші Божого гніву. Він побачив, як «з рота дракона (сатани) і з рота звіра (Антихриста [13:1-10]), і з рота лжепророка (13:11-18) виходили три духи нечисті, немов жаби». Тут немає потреби роздумувати над тим, ким є ці три жаби, адже у вірші 14 говориться, що це «духи демонські, що творять знамення». Ці демони шугають по всій землі й підбурюють царів до битви «в день великий Бога Вседержителя ( пантократор , також зустрічається в 1:8; 4:8; 11:17; 15:3; 16:7; 19:6, 15; 21:22)».

Тоді як значення цієї символічної картини є зрозумілим, існує певна проблема у розумінні того, що саме ці демони будуть робити. Майбутнє всесвітнє правління за часів Великих Страждань буде встановлене з допомогою сатани (13:2). Тут, однак, сатана, світовий правитель та лжепророк об’єднаються, заохочуючи народи світу зібратися на останню світову війну. Фактично, війна – це форма протесту проти світового правителя. То чому ж тоді сатанинські сили намагатимуться знищити світову імперію, яка щойно сформувалася?

Відповідь, вочевидь, слід шукати в наступних подіях. Сатана, знаючи, що Друге Пришестя Христа близько, збере усі військові сили світу на Святій Землі, щоб протидіяти поверненню Сина Чоловічого, який з’явиться на горі Оливній (Зах. 14:4). Хоча народи й будуть обманом втягнуті у війну в надії отримати світову політичну владу, метою сатани є протидія арміям з небес (про які йде мова у част. 19) за Другого Пришестя Христа.

Ця війна триватиме аж до дня Другого Пришестя, а в день повернення Господа бої будуть точитися у кожному домі Єрусалиму (Зах. 14:1-3). Слова « тон полемон » (Одкр. 16:14), вочевидь, краще перекладати не як «на битву», а як «на війну» (НАСБ). Війна буде тривати впродовж якогось часу, але завершиться з Другим Пришестям Христа. Слово «Армагедон» походить від грецького Хармагедон , яке є транслітерацією давньоєврейських слів, що позначають гору ( хар ) Мегіддо. Ця гора знаходиться неподалік міста Мегіддо та рівнини Їзреел, на якій відбулося чимало старозавітних боїв.

Тому Йоан і почув тут застереження, озвучене самим Христом: «Глядіть, іду, неначе злодій. Блаженний, хто пильнує і одежу свою береже, щоб не ходив голим, і не бачили сорому його.»

Повернення Христа часто порівнюється з приходом злодія, що вказує на раптовість Його приходу і непідготовленість невіруючих людей, яких хвилюватиме на той час зовсім інше. Саме так, як християн не має дивувати взяття церкви на небо живою (1 Сол. 5:4), так і віруючі люди мають очікувати повернення Христа в часи Його Другого Пришестя. Благословення обіцяне тому, хто готовий до повернення Господа, зберігаючи праведність чи одяг, який йому дав сам Христос.

Якщо розглядати у цілому, то шоста чаша Божого гніву – це приготування до останньої кари перед Другим Пришестям Христа і є останнім етапом, пов’язаним зі річкою Ефрат, із тих чотирьох, що розпочалися раніше (Одкр. 9:14). Проміжок часу між шостою сурмою і шостою чашею є порівняно невеликий.

 

7. СЬОМА СУРМА (16:17-21)

16:17-20.  Сьомий ангел «вилив чашу свою на повітря». І Йоан почув голос могутній від престолу, що промовив: «Сталося!». Це ж слово присутнє у фразі, яку було проголошено після сьомої сурми (11:15-19). Тут Йоан також побачив «блискавиці і голоси і громи і землетрус … великий» (16:18). Тоді він і дізнався, що цей землетрус буде найсильнішим, таким, «якого не було, відколи люди на землі» (про інші землетруси йде мова у 8:5 та 11:19). Наступний опис показує, що він стрясе усю землю, окрім, можливо, ізраїльської землі. Велике місто, «що розпалося … на три частини», – це зруйнований Вавилон. Та найважливішою подією тут є те, що «міста язичників упали». Сильний землетрус зрівняє усі ці язичницькі міста з землею. Й таким чином все буде готове до Другого Пришестя Христа. Звісно ж, із падінням міст загине чимало людей та будуть зруйновані рештки світової імперії.

Хоча Єрусалим згадується в 11:8 як велике місто, «яке зветься духовно Содом і Єгипет, де також їхній Господь був розп'ятий», «місто велике» тут – це, безумовно, Вавилон, як зазначено в 16:19. Бог дасть Вавилону «чашу вина від палкого гніву Його», тобто це місто зазнає жахливого Його покарання. Дехто припускає, що цим містом є Рим, яке тут отримало назву Вавилон через духовний занепад. Хоча науковці все ще обговорюють дане припущення (див. J.A. Seiss, The Apocalypse , pp. 381-82, 397-420), все ж краще розуміти, що «Вавилон» – це відбудоване місто Вавилон на річці Ефрат, яке буде столицею останньої всесвітньої держави (див. Walvoord, Revelation , pp. 240-41).

На додаток до жахливого землетрусу, що, вочевидь, стало й наслідком його, Йоан зазначив: «І зник усякий острів, і гір не знайшлося.» Якщо розуміти ці вірші (18-20) буквально, то вони вказують на топографічні зміни землі, через що зрештою відбудуться й великі зміни на Святій Землі, готуючи її до тисячолітнього царства Христа.

16:21.  Після землетрусу ще й «град, завбільшки як талант, падав з неба на людей». Така велика кількість криги, що утворилася надприродним чином, знищить усе, що залишилося незруйнованим після землетрусу й, поза всяким сумнівом, уб’є або сильно поранить тих, на кого впаде. Та не зважаючи на суворість покарання та його катастрофічний характер, людські серця залишатимуться затверділими, про що свідчить останнє речення: «І блюзнили люди на Бога, за кару граду, бо кара його велика вельми.»

Часом постає запитання, чому вічне покарання є вічним. Відповідь на це запитання полягає в тому, що люди із затверділими серцями ніколи не зміняться. Вони заслуговують на вічне покарання, бо вічно не бажатимуть покаятися. Разом із останнім руйнуванням, до якого спричинить сьома чаша Божого гніву, все буде готове до вражаючого і хвилюючого Другого Пришестя Христа, про яке розповідається у част. 19. Однак перед цим у част. 17-18 буде подано детальний опис майбутнього Вавилону.

 

И. Падіння Вавилону (част. 17-18)

Вавилон – джерело багатьох хибних язичницьких релігій, що протистояли вірі ізраїльтян і вірі церкви – тут розглядається в часи свого останнього суду. Ці частини не відповідають хронологічній послідовності подій, що відбувалися стосовно печатей, сурм та чаш Божого гніву, тому науковцям, які вивчають Біблію, важко точно пояснити значення одкровення в цих частинах.

Однак, у цілому, в част. 17 Вавилон розглядається з релігійної точки зору як місто, де процвітала світова релігія, і тут, вочевидь, йде мова про першу половину останнього семирічного періоду часу перед Другим Пришестям Христа. В част. 17 також говориться про руйнування Вавилону 10 царями (вірш 16).

В част. 18, навпаки, розповідається про Вавилон як про політичну силу, величне місто і місце засідання уряду всесвітньої імперії, який правитиме впродовж другої половини останнього семирічного періоду часу перед поверненням Христа. Вавилон, який згадується у Біблії близько 300 разів, часом розглядається як сатанинське релігійне місто, що простоїть поклонінню істинному Богові, але зазвичай згадується як величне місто, що є столицею політичної сили із назвою Вавилон. Кінець світу об’єднав ці дві істини про Вавилон і показав останню кару Божу, спрямовану на нього.

 

1. РУЙНУВАННЯ РЕЛІГІЙНОГО ВАВИЛОНУ (част. 17)

17:1-2.  «Один із семи ангелів (част. 16)», котрий мав одну з семи чаш, попрохав Йоана засвідчити «засуд над блудницею великою, що сидить на водах багатьох». Ця грішна жінка символізує релігійну систему Вавилону, а води символізують «людності і натовпи, народи і язики» (вірш 15). Ангел повідомив Йоана, що царі землі з нею «блуднили», тобто стали частиною релігійної системи, яку вона символізувала (див. 14:8).

17:3-5.  Потім ангел повів Йоана, який перебував «в дусі (чи краще, «у своєму дусі», тобто у видінні, не в своєму тілі; див. 1:10; 4:2)», у пустелю, де він і побачив ту жінку. Вона «сиділа на звірі багряному, повному імен блюзнірських, що мав сім голів і рогів десять». Звір – це пряма вказівка на світове правління (13:1). 10 рогів – це, як зазначено далі (17:12), 12 царів, які «ще не одержали … владу». А 7 голів – це, вочевидь, видатні правителі все ще майбутньої Римської імперії.

«Жінка одягнена була в порфіру і багряницю, і прикрашена золотом, і камінням коштовним і перлами.» Її прикраси подібні до тих, які носять в обрядових церквах у наш час. Тоді як порфіра, багряниця, золото, коштовне каміння і перли можуть символізувати красу і славу істинної віри, тут це є характерною ознакою лжерелігії, яка перекручує істину.

У своїй руці жінка тримала «золотий келих …, повний мерзот і нечисти блуду її» (див. «вином розпусти її» у вірші 2). Й це підтверджує усі попередні вказівки на те, що її сутність і життя символізують лжерелігію. Даний факт також засвідчено наступними словами: «На чолі її – ім'я написано, тайна: «Вавилон великий, мати блудниць і мерзот землі.»» В НАСБ і НМВ слово «тайна» відокремлено від напису, який далі слідує, бо це слово не є його частиною, як можна припустити з перекладів, де воно є першим зі слів самого напису. Воно лиш описує цей напис.

У Бібліє є чимало інформації про те, що саме з Вавилону походить лжерелігія, про яку вперше згадується ще за часів будівництва Вавилонської вежі (Бут. 10-11). Назва «Бабел (Вавилон)» означає «плутанина» (Бут. 11:9). Саме місто Вавилон має довгу історію, початок якої датується ще 3000 роком до народження Христа. Одним із його найвидатніших правителів був Хаммурапі (1728-1686 роки до н.е.). Після занепаду Вавилон знову піднявся до значних висот за часів правління Навуходоносора близько 600 року до народження Христа. Саме правління Навуходоноссора (605-562 роки до н.е.) та подальша історія Вавилону лежать в основі Книги Даниїла.

Вавилон посідав важливе місце не лише з політичної точки зору, а й з релігійної. Німрод, який заснував Вавилон (Бут. 10:8-12), мав дружину, відому як Семіраміда. Саме вона започаткувала таємні релігійні обряди вавилонських містерій, як зазначено у деяких стародавніх книгах (не в Біблії). Семіраміда народила сина, зачатого за дуже дивних обставин, і дала йому ім’я Таммуз, що насправді стало удаваним здійсненням обіцяного потомства Єві (Бут. 3:15).

Тоді ж утворилися різноманітні релігійні звичаї хибної вавилонської релігії, серед яких було і прославляння матері й дитяти як Бога, і створення ордену незайманих дівчат, які стали релігійними блудницями. Згідно з переказами, Таммуза якось убив дикий звір, та потім він повернувся до життя, що стало таким собі сатанинським передбаченням й імітуванням воскресіння Христа. У Святому Письмі ця лжерілігія неодноразово засуджується (Єр. 7:18; 44:17-19, 25; Єз. 8:14). А поклоніння Ваалу пов’язане з поклонінням Таммузу.

Коли у 539 році до н.е. перси захопили Вавилон, вони заборонили існування будь-яких загадкових релігій у цьому місті. А тому вавилонські окультисти перебралися до Пергаму, де власне й знаходилася одна з семи церков (див. Одкр. 2:12-17). Первосвященики вавилонського культу носили на своїй голові вінці у формі голови риби, вшановуючи бога риб. На тих вінцях був напис – «Доглядач моста». Він символізував собою «міст» між людьми та сатаною. Таке звання було започатковане римськими імператорами, які називалися Pontifex Maximus , що означає «Головний доглядач моста». Те саме звання вже згодом носив римський єпископ. Римського папу в наш час часто називають словом понтифік, яке власне й походить від стародавнього pontifex . Коли згодом учителі вавилонських містичних релігій перебралися з Пергаму в Рим, то здійснили неабиякий вплив на християнство, надаючи йому язичницького характеру, через що виникло чимало так званих релігійних обрядів, які міцно закріпилися в обрядових церквах. Отож, Вавилон – це символ відступництва та блюзнірської підміни поклоніння Богові й Христу поклонінням ідолу.

17:6.  «Жінка», яка символізувала відступницьку релігійну систему, «впилася від крови святих». З цього стає зрозуміло, що відступницька релігійна система першої половини семирічного періоду, який веде до Другого Пришестя Христа, буде цілком позбавлена присутності істинних християн. Насправді, відступницька церква буде намагатися вбити усіх тих людей, які дотримуються істинної віри. Тому Йоан висловив тут своє велике здивування цим видінням.

17:7-8.  Ангел пояснив значення «жінки і звіра, який носить її» на собі верхи. «Звір … вийти має з безодні», яка є помешканням сатани (11:7) і місцем, звідки приходять різні демони (9:1-2, 11). Це показує, що сила, яка підтримує правителя, сатанинська (див. 13:4) і що сатана та людина, якою він управляє, тісно між собою пов’язані. Їхня сила – єдина. Той факт, що звір «був і немає; і вийти має» у майбутньому – це ще одна вказівка на те, про що йшла мова в 13:3. Надприродне виживання та відродження і світового правителя, і його імперії вразять людей своєю надприродністю, через що багато хто почне поклонятися звірові та сатані. (Щодо фрази «в книзі життя» див. коментарі до 3:5; 13:8. Також див. 20:12, 15; 21:27.)

17:9-11.  Ангел сказав Йоанові: «Тут розум, що має мудрість» (див. 13:18). Щоб осягнути істину, про яку тут символічно говориться, необхідно мати духовне бачення, а важкість правильно розтлумачити цю фразу засвідчена чималою кількістю різних спроб пояснення впродовж усього існування церкви.

Ангел розповів Йоану, що «Сім голів – це сім гір, що жінка сидить на них». Багато стародавніх письменників, як-от Вікторин, які писали перші тлумачення до Книги Одкровення, ототожнювали ці сім гір з Римом, оскільки це місто часто називали «містом семи гір». Таке пояснення спонукало до висновку, що в даному уривку розповідається саме про Рим як про столицю майбутньої всесвітньої імперії. Спершу до Риму входила територія семи пагорбів вздовж річки Тибр, які мали назву: Палатин, Авентін, Целій, Есквілін, Вімінал, Квіринал, Капітолій. Однак згодом місто розширилося і включало вже пагорб Янікул та пагорб, що на півночі, Пінціо. І хоча про Рим часто говорять, що він має сім пагорбів чи гір, письменники далеко не завжди згадують одні і ті ж сім гір.

Більш ретельне вивчення даного уривку доводить, що думка, наче саме про Рим тут іде мова, не є слушною. Сійсс, наприклад, наводить чимало доказів на користь того, що тут йдеться про сім правителів, а не про справжні гори (Seiss, The Apocalypse , pp. 391-94). Про це свідчить навіть сам текст, в якому пояснюється, що «це – сім царів» (досл., «сім голів – це сім царів»). Якщо гори символізують царів, то цілком очевидно, що вони не мають стосунку до справжніх гір і до Риму, а вказують на певних людей.

На користь цієї думки також свідчить продовження вірша 10: «П'ять упали, і один є, інший ще не прийшов, і коли прийде, недовго мусить зоставатись.» Йоан писав зі своєї точки зору, згідно якої п’ять видатних царів Римської імперії вже були, а один саме посідав на троні (вочевидь, Доміціан, через указ якого Йоана переслідували й вислали на острів Патмос). Особа сьомого царя, того, що прийде після часів Йоана, невідома.

Насамкінець у вірші 11 говориться, що імперією буде правити «восьмий» – «звір, що був, і немає … від числа сімох … (що) в погибель іде». Восьмий цар – це однозначно останній світовий правитель, людина, яка очолить останню світову імперію, ту, яку зруйнує Христос за Свого Другого Пришестя.

Одним із можливих пояснень відмінності між сьомим і восьмим звірами є те, що сьомий звір – це сама Римська імперія, яка дивовижним чином відродилася наприкінці часів, а восьмий звір – це останній правитель. Ці вірші показують, що наприкінці світу, особливо під час першої половини останніх семи років, між правителем Середнього Сходу (Антихристом) та відступницькою світовою церквою тих часів буде певний союз.

17:12-14.  У вірші 12 пояснюється, що «десять рогів … – це десять царів». Хоча багато тлумачів намагалося ототожнити цих десять царів із правителями з минулого, даний уривок вказує на те, що вони одночасно правитимуть кожен своєю країною і утворять союз на Середньому Сході, який підтримає майбутнього світового правителя. Вони отримають «владу як царі на одну годину … із звіром». Тоді як 7 голів – це, можливо, видатні правителі Римської імперії, які змінювали один одного з плином часу, 10 рогів – це правителі, які правитимуть в один і той самий час, і, як стає зрозуміло із контексту, отримають політичну владу лиш на короткий час.

10 царів об’єднають свою владу, щоб підтримати звіра (вірш 13), правителя Середнього Сходу, який з’явиться наприкінці часів й укладе завіт з Ізраїлем за сім років до Другого Пришестя Христа. Вони протидіятимуть Христові впродовж усіх семи років. А коли Христос повернеться, ці 10 царів «воюватимуть» з Ним, але зазнають поразки (вірш 14). Цікаво, що Христос «Агнець» – це також «Владика над владиками і Цар над царями» (див. 1 Тим. 6:15; Одкр. 19:16).

17:15.  У вірші 1 говориться, що жінка «сидить на водах багатьох». Тут дається пояснення, що ці «води … то людності і натовпи, народи і язики». Це вказує на те, що на той час існуватиме одна екуменічна світова релігійна система, яка охоплюватиме усі «народи і язики».

17:16-18.  Дана частина завершується яскравою картиною знищення жінки. «Десять рогів (10 царів) … і звір (світовий правитель, Антихрист) … зненавидять блудницю і спустошення вчинять їй і роздягнуть, і плоть її з'їдять і її спалять огнем.» І хоча в даному уривку точний час цієї події не зазначено, усе це, вочевидь, відбудеться посередині семирічного періоду, коли звір проголосить себе світовим диктатором (Дан. 9:27; Мт. 24:15).

Коли правитель Середнього Сходу візьме у свої руки всю політичну владу світу, він також займе місце Бога й вимагатиме, щоб усі поклонялися йому або будуть вбиті (див. Дан. 11:36-38; 2 Сол. 2:4; Одкр. 13:8, 15). Світова церква, яка пануватиме у першій половині семирічного періоду перед Другим Пришестям Христа, раптово зникне. ЇЇ місце займе крайня форма світової релігії, яка буде поклонінням світовому правителю, сатані, а не Христові.

Усе це є частиною Божого верховного задуму, щоб грішних лідерів можна було засудити:  « … тому що Бог поклав на їхні серця – виконати думку Його, і виконати єдину думку і віддати царство їхнє звіру, поки не здійсняться слова Божі.»

Завершальний опис жінки подано у 17:18: «А жінка, яку ти бачив, то – город великий, що має царювання над царями землі.» Згадка про жінку як про місто – це ще одна вказівка на стародавній Вавилон, який цього разу розглядається як релігійний центр лжерелігії. Відступницька церква, яку тут символізує жінка, поєднала в собі і релігійну, і політичну силу. Як зазначено у вірші 5, місто і жінка – це тайна, а, отже, мають символічне значення. Однак у вірші 18 подано вступ до наступної частини, у якій Вавилон буде розглядатися скоріш як саме місто, а не як релігійний центр.

 

2. РУЙНУВАННЯ ПОЛІТИЧНОГО ВАВИЛОНУ (ЧАСТ. 18)

18:1-3.  Наступне одкровення щодо руйнування Вавилону подав інший ангел, «що сходив з неба». Це не той «один із семи ангелів», про котрого йшлося у 17:1, і його не слід плутати з ангельським образом Христа. Ангели й дійсно мають велику владу і часто промовляють у Книзі Одкровення. Влада і слава цього ангела були такими, що аж «земля освітлилася від слави його» (18:1).

Ангел підсумував усю ситуацію, скрикнувши: «Упав, упав Вавилон …». Тут, однак, постає запитання, чи це – інший погляд на те саме руйнування, про яке йдеться у 17:16-17, чи ні. Порівнювання частин 17 та 18 показало, що тут іде мова про дві різні події. Жінка у частині 17 мала стосунок до політичної влади, але не була тотожною їй, і її знищення земля не оплакувала. На противагу ж цьому, руйнування Вавилону у част. 18 викликало справжнє голосіння земних політичних і економічних сил. Його не зруйнували і не поглинули 10 царів. Ні, тут Вавилон був зруйнований землетрусом, що, мабуть, і є розгорнутим поясненням того, про що йдеться в 16:19-21.

Тут змальовується велике, процвітаюче місто, яке було центром політичного й економічного життя. Кара Божа робить його «житлом демонів і пристановищем усякого духа нечистого і пристановищем усякого птаха нечистого і ненависного; бо від вина ярости розпусти її впивалися всі народи». Ця лжерелігія, немов наркотик, зводить людей з глузду. І хоча «купці землі від сили розкошів її збагатіли», тепер вона приречена на смерть.

18:4-8.  Після проголошення ангела Йоан почув «інший голос з неба», який велів Божим людям покинути місто, щоб вони змогли уникнути кари Божої, яка незабаром на нього зійде (вірші 4-5). Вавилон отримає «стільки … мучення і скорботи», скільки прославляв себе і розкошував, гордовито називаючи себе «царицею» (вірш 7). «Смерть і скорбота і голод», а також вогонь зійдуть на нього «в один день» (вірш 8).

18:9-20.  Коли царі, які мали стосунок до міста, побачать його руйнування, то «возплачуть і поридають за» ним, кажучи: «Горе, горе, місто велике Вавилон, місто сильне!» (вірш 10) І «купці» ридатимуть через падіння міста, оскільки більш не зможуть вести тут торгівлю. Опис у віршах 12-13 вказує на неабияку розкіш та заможність даного міста. Тут, безумовно, мова йде про економічну та політичну ситуацію, а не про релігійну. Голосіння купців нагадує плач царів: «Горе, горе, місто велике …» (вірш 16).

Подібним чином голоситимуть і керманичі «на кораблях …, і моряки», і інші, «які на морях господарюють»: «Горе, горе, місто велике …» (вірш 19). Усі три групи людей – царі, купці і моряки – говорять про руйнування Вавилону як про раптове нещастя: «в одну годину» (вірші 10, 17, 19). Поки світ оплакуватиме руйнування цього міста, святі мають радіти, бо «присудив Бог суд ваш на нього» (вірш 20).

18:21-24. Останнє і жахливе руйнування міста порівнюється з жорном великим, вкинутим «у море» (вірш 21). І тих, кого завжди було чути у місті – «гуслярів і півчих і дударів і сурмачів … і жодного митця від майстерства всякого» (вірш 22) – вже більше тут не буде. Не буде тут ні «світло світильника», ні радість від весіль (вірш 23). Підставою для такого покарання слугуватиме те, що « чарівництвом» ( пхармакеіа ; див. 9:21) його «зведені були всі народи» від Бога (18:23; див. 17:2), а також що тут проливалася «кров пророків і святих» (18:24; див. 17:6).

Однак тут все ще не зрозуміло, про яке саме місто говориться у даних віршах. Загалом, прийнято вважати, що тут іде мова про місто Рим через те, що Рим є осередком Римо-католицької церкви і був столицею стародавньої Римської імперії. Дехто знаходить цьому підтвердження, опираючись на той факт, що тоді царі і морські купці зможуть побачити дим палаючого міста (18:9, 18).

Інші свідчення, здається, все ж вказують на те, що тут йдеться саме про Вавилон, розташований на річці Ефрат, по якій наприкінці часів плаватимуть кораблі. Якщо уважно дослідити усі свідчення, то можна дійти висновку, що тут розповідається саме про відбудований Вавилон, який став столицею світової імперії наприкінці часів, а не про Рим, що в Італії. Однак тлумачі Біблії і далі мають відмінні думки з цього приводу.

Події, які висвітлюються в част. 17, розгортатимуться посеред останніх семи років, тоді які події з част. 18 відбудуться наприкінці цього семирічного періоду безпосередньо перед Другим Пришестям Христа. Руйнування міста Вавилон – це останній удар часам язичників, які розпочалися тоді, коли вавилонська армія атакувала Єрусалим у 605 році до н.е. (див. Лк. 21:24).

Тепер, коли частини 17 і 18 надали читачеві додаткове розуміння та знання головних світових релігійних й політичних змін впродовж останніх семи років, усе наблизилося до кульмінаційної події Книги Одкровення – до Другого Пришестя Христа (част. 19).

 

І. Тріумфальний спів на небі (19:1-10)

1. АЛІЛУЯ НАТОВПУ ЧИСЛЕННОГО НА НЕБІ (19:1-3)

Одкровення част. 4-18 стосувалося, головним чином, подій Періоду Великих Страждань. У част. 19 відбувається помітна зміна. Період Великих Страждань тепер добігає кінця і головна увага прикута до небес та Другого Пришестя Христа. Це час для радості та час перемоги святих і ангелів.

19:1.  Відразу на початку част. 19 про послідовність розвитку подій можна судити із фрази «після цього» ( мета таута ). Дослівно ця фраза перекладається як «після всього цього» і стосується подій част. 18. Тут Йоан «почув … ніби гучний голос» багатьох людей «на небі», які прославляли Бога, вочевидь, за покарання Вавилону. Перекладачі та тлумачі плутаються в розумінні порядку подій, висвітлених у част. 19-20. Тому важливо пам’ятати, що «Алилуя» з 19:1 стосується руйнування Вавилону у част. 18.

Слово «голос» ( пхонен ) тут має означення «гучний» ( мегален ). Він лунав від «натовпу численного». Та сама фраза зустрічається у 7:9, де «натовп численний» – це загиблі великомученики Періоду Великих Страждань. Для них особливо покарання Вивилону є великим тріумфом. Слово «Алилуя» – це переклад до грецького халлелоуіа . Воно походить від подібного давньоєврейського старозавітного слова і зустрічається у Новому Завіті лише чотири рази, й усі в Одкр. 19 (вірші 1, 3-4, 6). Це біблійний хор Алілуя.

19:2-3.  Тут у прославленні Божа слава і сила через Його спасіння згадуються разом з тим, що суди Його «істинні і справедливі». Знищення великої блудниці (див. 17:1, 4) – це помста за те, що вона мучила Божих слуг (17:6). Однак покарання, якого вона зазнала, є лиш початком довічного покарання її грішної, на що вказує речення, що «дим її здіймається на віки вічні».

 

2. АЛІЛУЯ 24 СТАРШИХ (19:4-5)

19:4-5.  24 старші та 4 істоти також промовили «Алилуя». Це – ще одне нагадування, що 24 старші, які представляють церкву теперішньої Доби, не належать до святих Періоду Великих Страждань, яких у вірші 1 описано як численний натовп. А 4 істоти, які вперше згадуються у 4:6-8, здається, належать до ангелів, що прославляють Бога. Потім ще один «голос» пролунав, який, вочевидь, належав ангелу, і також воздав хвалу Богові та закликав усіх Його слуг (19:5) приєднатися до нього у його хвалі.

 

3. ПРОРОЧЕ ПРОГОЛОШЕННЯ ШЛЮБУ АГНЦЯ (19:6-9)

19:6-8.  Як зазначив Йоан, четверте і останнє «Алилуя» у цій частині прозвучало «мов голос натовпу численного і мов голос вод багатьох і мов голос громів могутніх». Тут радість є пророчою і стосується того, що незабаром має відбутися, а не нещодавнього покарання.

Про наближення Другого Пришестя Христа свідчать наступні слова: «бо воцарився Господь, Бог наш, Вседержитель.» Йоан використав слово «Вседержитель» ( пантократор ; також в 1:8; 4:8; 11:17; 15:3; 16:7, 14; 19:15; 21:22). Разом із закликом радіти було проголошено, що «настав шлюб Агнця і дружина його приготувалася».

У Святому Письмі слово «шлюб» часто використовувалося для опису стосунків між святими та Богом. У Старому Завіті в Осії Ізраїль зображується як невірна дружина Яхве, доля якого відродитися у майбутньому царстві. У Новому Завіті слово «шлюб» також використовується для опису стосунків між Христом та церквою, але контекст тут інший, аніж у Старому Завіті, адже церква тут описується як непорочна наречена, яка очікує приходу свого небесного нареченого (2 Кор. 11:2).

«Вісон чистий», який наречена одягне на себе, – це, як тут і пояснено, «праведність святих» (Одкр. 19:8). (У СЗ первосвященики також носили «вісон» [льон]: Вих. 28:42; Лев. 6:10; 16:4, 23, 32). Хоча дехто вважає, що тут іде мова про те, що святих виправдано за віру, множина слова «праведність» в оригінальному тексті вказує, вочевидь, на праведні вчинки святих з Божої ласки. Хоча й усе це було можливе завдяки Божій милості, наголос тут, скоріш за все, зроблено на діяннях нареченої, а не на її праведності через виправдання за віру.

Це – останній з 14 виявів хвали Богові у Книзі Одкровення святими, ангелами, 24 старшими, і/або 4 істотами. Славослів’я або хвала є в 4:8, 11; 5:9-10, 12-13; 7:10, 12; 11:16-18; 15:3-4; 16:5-7; 19:1-4; 6-8 (див. таблицю біля 4:8).

19:9.  Ангел, який звелів Йоанові писати (14:13), тут йому велів занотувати звістку: «Блаженні ті, що на шлюбну вечерю Агнця покликані.»

Одним із хибних тлумачень, що непокоїть церву, є те, що Бог ставиться до усіх святих однаково. Та буквальне тлумачення Біблії вказує на існування різних груп святих. Тут же наречену виділено з-поміж тих, кого запрошено на шлюбний бенкет. Бог не ставиться до всіх однаково. Він має окремий задум щодо Ізраїлю як народу, а також щодо тих ізраїльтян, які порятовані. Він також має окремий задум щодо старозавітних язичників, які навернулися до Бога. У Новому Завіті Він має задум щодо церкви як окремої групи святих. І знову ж у Книзі Одкровення святі Періоду Великих Страждань формують окрему від попередніх групу. Тут проблема не в тому, що Бог обдаровує різних святих різними благословеннями, в тому, що у Нього є особливий задум щодо кожної з цих груп святих, які відповідним чином пов’язані з Його єдиним всеосяжним задумом. Церкву, зображену тут як наречену, будуть відвідувати ангели і святі, які утворюють окремі від церкви групи.

Тлумачі чимало дискутують щодо того, чи шлюб цей відбудеться на небі, а чи на землі. Хоча це й не має дуже великого значення, та все ж цю проблему тлумачення можна вирішити, порівнявши шлюб, описаний тут, із шлюбами першого століття. Шлюб зазвичай укладався в декілька етапів: (1) батьки нареченої і нареченого законним чином укладають шлюб та передають придане; (2) наречений приходить і заявляє свої права на наречену (як видно на прикладі в Мт. 25:1-13 у знайомій притчі про 10 дів); (3) шлюбний бенкет (який описано у Йн. 2:1-11) триває впродовж декількох днів після попереднього етапу укладання шлюбу.

В Одкр. 19:9 шлюбна «вечеря» вже є третім етапом. Саме ж проголошення шлюбу співпадає з моментом Другого Пришестя Христа. А, отже, шлюбної вечері на той момент ще не було. Якщо тлумачити символічно, то Христос виконує перший етап у Добу Церкви, коли спасає віруючих людей. Другий етап буде виконано, коли Церву візьмуть на небо живою, тобто коли Христос візьме Свою наречену на небеса, до помешкання Свого Отця (Йн. 14:1-3). Відповідним чином, вже сам початок тисячолітнього правління Христа символізуватиме шлюбну вечерю ( гамос ). Також примітно, що використання слова «дружина» у 19:7 (гине) передбачає, що другий етап уже було пройдено, і залишається ще лиш шлюбний бенкет. (Словом «наречена» зазвичай перекладається грецьке слово нимпхе ; див. Йн. 3:29; Одкр. 18:2; 21:2, 9; 22:17).

Усе це вказує на те, що шлюбний бенкет відбуватиметься на землі, про що свідчать і описи шлюбів у Біблії (Мт. 22:1-14; 25:1-13), а саме на початку тисячолітнього правління Христа. Важливе значення проголошення та запрошення на шлюбну вечерю, які повторюються у Одкр. 22:17, розкривається у наступних словах ангела: «Ці є істинні слова Божі.»

 

4. ВКАЗІВКА ПОКЛОНИТИСЯ БОГОВІ (19:10)

19:10.  Події на небесах, серед яких були і чотири величні прославлення Бога, і звістка про майбутній шлюбний бенкет, так вразили Йоана, що він знову упав до «стіп» ангела, «щоб поклонитися йому», як робив уже колись перед тим (1:17). Однак тоді він поклонявся Христу, що було правильно. Тому цього разу ангел висловив йому свій докір і звелів поклонятися Богові, а не йому, оскільки він був співслугою Йоана. Ангел також додав: «Бо свідчення Ісуса є дух пророцтва.» Тобто головним призначенням і метою пророцтва є свідчення про Ісуса Христа і Його прославлення. В теперішній вік одним із особливих завдань Святого Духа є прославлення Христа та інформування віруючих людей про «те, що настане» (Йн. 16:13). Надзвичайне одкровення, яке подано у перших 10 віршах Одкр. 19, є своєрідним вступом до усього того, що скоро буде об’явлено, а саме до Другого Пришестя Христа, яке є головною темою усієї книги (1:1).

 

Ї. Друге Пришестя Христа (19:11-21)

Коли Йоан дивився у «небо відкрите», то побачив Друге Пришестя Христа і події, які за цим слідували. Друге Пришестя Христа є дуже важливим ученням Святого Письма (Пс. 2:1-9; 24:7-10; 96:10-13; 110; Іс. 9:6-7; Єр. 23:1-8; Єз. 37:15-28; Дан. 2:44-45; 7:13-14; Ос. 3:4-5; Ам. 9:11-15; Міх. 4:7; Зах. 2:10-12; 12; 14:1-9; Мт. 19:28; 24:27-31; 25:6, 31-46; Мк. 13:24-27; Лк. 12:35-40; 17:24-37; 18:8; 21:25-28; Діян. 1:10-11; 15:16-18; Рим. 11:25-27; 2 Сол. 2:8; 2 Пт. 3:3-4; Юд. 14-15; Одкр. 1:7-8; 2:25-28; 16:15; 22:20). І це, безперечно, – ключова подія у задумі Бога.

Консервативні тлумачі Біблії майже усього світу визнають, що дана подія все ще відбудеться в майбутньому, як зазначено у віровченнях правовірних впродовж усієї історії розвитку церкви. Саме так, як Перше Пришестя Христа насправді було і здійснилося у минулому, так і Друге Пришестя Христа, яке все ще є майбутньою перспективою, відбудеться насправді.

Однак серед консервативних тлумачів не один раз підіймається запитання, чи буде Церква, як об’явлено у 1 Сол. 4:13-18 та 1 Кор. 15:51-58, взята на небо в часи Другого Пришестя Христа на землю, чи, як стверджують прихильники теорії претрібулаціонізму, це відбудеться як окрема подія за сім років до Його фактичного другого повернення на землю.

Слід мати на увазі, що жодна з деталей опису, поданих в Одкр. 19:11-21, не стосується взяття Церкви на небо живою. В Одкр. Христос повертається, але у жодному вірші, де йде мова про взяття Церкви на небо, не говориться про те, що Він торкається землі. Святі зустрічають Його в небі (1 Сол. 4:17).

Дуже примітним є той факт, що в Одкр. 19-20 жодним чином не згадується переміщення живих святих на небо. Насправді, усе це вказує на те, що святі, які будуть на землі, коли повернеться Христос, і залишаться на землі, щоб увійти у тисячолітнє царство Христа у своїх власних тілах. Якби взяття Церкви на небо живою мало місце за Другого Пришестя Христа на землю, то можна було б сподіватися, що в Одкр. 19 буде хоч якась згадка про таку важливу подію. Однак її немає. З цієї та з багатьох інших причин частина 19 є свідченням учення, що взяття Церкви на небо живою – це окрема подія, яка відбудеться ще до Другого Пришестя Христа, і що не буде ніякого переміщення на небо живих у час Його безпосереднього повернення на землю. (Щодо подальшого розгляду даної теми див. Джон Ф. Велвурд Запитання про взяття церкви на небо живою .)

 

1. ОБ’ЯВЛЕННЯ ВЕРШНИКА НА БІЛОМУ КОНІ (19:11-13)

19:11-13.  Коли Йоан дивився у «небо», то побачив Христа на білому коні. Хоча дехто й ототожнює цього вершника з вершником із вірша 6:2, контекст тут зовсім інший. У 6:2 вершником є світовий правитель Періоду Великих Страждань, тоді як тут вершник – це правитель, який, поза всяким сумнівом, сходить із небес. Білий кінь – це знак Його майбутнього тріумфу. У Стародавньому Римі існував звичай, згідно якого римський полководець, що здобув перемогу в бою, урочисто їхав верхи на білому коні Священною дорогою (Via Sacra), тобто головною вулицею Риму, а за ним слідували свідчення його перемоги у вигляді награбованого добра та полонених (див. 2 Кор. 2:14). Тож білий кінь – це символ перемоги Христа над силами зла в цьому світі, про що власне і йдеться далі.

Вершник «Вірний зветься і Правдивий», бо, як заявив Йоан, Він «в справедливості судить і воює». Про те, що він дуже гостро засуджує гріх, говорять наступні слова: «Очі Його – пломінь огню» (див. Одкр. 1:14). Його право на престол засвідчують «діядеми численні» на Його голові. Фраза «мав ім'я написане, якого ніхто не знав, тільки Він Сам» вказує на те, що Христос – це Той, кого неможливо ні описати, ні змалювати. Та все ж Йому дають звання. В Одкр. 19:13 говориться, що «зветься ім'я Його – Слово Боже» (див. Йн. 1:1, 14; 1 Йн. 1:1), а в Одкр. 19:16 зазначено, що Він «має на одежі і на бедрі Своєму ім'я написане: Цар царів і Володар володарів» (див. 1 Тим. 6:15; Одкр. 17:14). Поза всяким сумнівом, цей вершник – то Ісус Христос, який повертається на землю у Своїй славі. Той факт, що Він приходить як Суддя, засвідчено наступними словами:«Одягнений Він в одежу, побагрену кров'ю» (19:13; див. Іс. 63:2-3; Одкр. 14:20).

 

2. ПРИХІД ЦАРЯ І ЙОГО НЕБЕСНОГО ВОЇНСТВА (19:14-16)

19:14-16.  Прихід Христа ще більш хвилюючим робив той факт, що за Ним слідували «воїнства в небі … на конях білих, одягнені в вісон білий, чистий» (див. вірш 8). З уст Христа виходив «меч гострий» (див. 1:16; 2:12, 16; 19:21), яким Він скористається, «щоб … поражати народи». Слово «меч» – це переклад до слова рхомпхаіа , що слугувало позначенням надзвичайно довгого меча, який іноді використовували як спис. Саме це вказувало на його гостроту. Окрім меча Він також застосує жезл залізний (див. Пс. 2:8; Одкр. 2:27). Тут про Христа написано ще й те, що «Він топче винотоку з вином палкого гніву Бога Вседержителя» (див. 14:19-20; і див. «Вседержитель» в 1:8; 4:8; 11:17; 15:3; 16:7, 14; 19:6; 21:22). Усе це слугує яскравою вказівкою на жахливість майбутнього покарання. У Мт. 24:30 зазначено, що люди на землі стануть свідками цієї вражаючої події.

На землі ж відбуватиметься останній етап великої світової війни, яка триватиме вже впродовж багатьох тижнів. Тоді як війська боротимуться то тут, то там на Святій Землі з метою здобути перемогу, в день повернення Христа бої точитимуться в кожному домі Єрусалиму (Зах. 14:2). До бою людей заохотять демони, яких послав сам сатана, щоб сформувати світові армії для бою з воїнствами небес (див. Одкр. 16:12-16).

 

3. ЗНИЩЕННЯ ГРІШНИКІВ (19:17-21)

19:17-18.  Армії землі не можуть зрівнятися з воїнствами небес. Гострий меч в устах Христа (вірш 15) символізує силу Його слова, яке знищує земні війська божественною владою. Мільйони людей та їхніх коней буде знищено одномоментно. Відповідно до цього Йоан занотував, що «побачив … одного ангела, який стояв на сонці і скрикнув голосом гучним, кажучи до всіх птиць, що літали посеред неба» прийти й зібратися «на велику вечерю Божу», щоб з’їсти трупи «царів і … тисячників», й усіх людей, яких убив Христос.

19:19-21.  Звір та його «воїнства» зберуться на бій проти Христа і Його військ. Наслідки цієї битви «в день великий Бога Вседержителя» (16:14) підсумовано у 19:19-21. Обох світових правителів – «звіра і … лжепророка» – буде схоплено. Їхня колишня дивовижна демонічна сила вже більш не зможе їх порятувати. Їх обох буде «живими вкинуто … в озеро вогню, що палає сіркою».

Грішники, які померли за увесь час існування світу й аж до цього моменту, знаходяться в аді (Лк. 16:23). Для диявола та його ангелів, однак, приготовано інше місце – озеро вогню (Мт. 25:41), і до певного часу людських створінь там не буде (Одкр. 20:14-15).

Усі війська буде вбито «мечем» Христа (19:21; див. 1:16; 2:12, 16; 19:15). Кількість убитих буде такою великою, що стерв’ятники матимуть більше їжі, аніж спроможні будуть спожити. Поразка грішників землі буде тоді повною і тоді завершиться, коли наступні покарання віднайдуть непорятованих в інших частинах землі й призведуть до їхньої смерті (див. Мт. 25:31-45).

Те саме блаженне Слово Боже, яке так чудово описує ласку Божу і спасіння, що доступне усім віруючим людям, є прямою вказівкою на покарання усіх тих, хто відхилив Його ласку. Схильність ліберальних тлумачів Біблії акцентувати увагу на частинах Святого Письма, де йде мова про Божу любов, й уникати частин, в яких розповідається про Його справедливий суд, є цілковито невиправданою. Вірші про суд є такими ж натхненними і такими ж достовірними, як і ті, у яких розкривається вчення про ласку Божу і спасіння. У Біблії чітко сказано: грішників буде покарано, а Друге Пришестя Христа – це нагода для покарання усього грішного світу, аналогів якому в цілому Святому Письмі від часів потопу Ноя немає.

 

Й. Тисячолітнє правління Христа (20:1-10)

Ця частина засвідчує той факт, що Христос правитиме на землі впродовж тисячі років. Якщо розглядати цю частину буквально, то зрозуміти все, про що тут ідеться, неважко. Однак, оскільки багато тлумачів Біблії відкидають думку про те, що Христос правитиме на землі впродовж тисячі років після Свого Другого Пришестя, існує чимало різноманітних тлумачень даної частини, кожне з яких має на меті довести хибність думки про дійсне  існування тисячолітнього правління Христа. Загалом є три теорії, кожна з яких має чимало варіацій.

Найсучасніша теорія відома загалу як постмілленаризм . Відповідно до неї тисяча років символізують тріумф доброї новини у часи, що ведуть до  Другого Пришестя Христа. Христос повернеться після цього тисячолітнього періоду. Ця теорія належить Даніелю Вітбі, письменнику 17-го століття, який дуже любив полемізувати. Її дотримувалися й інші видатні науковці минулого, як-от Шарль Годж, А.Г. Стронг, Девід Браун та Лорайн Беттнер. Загалом, ця теорія є доволі оптимістичною, адже відповідно до неї Христос правитиме на землі духовно впродовж усього часу існування церкви та проповідування доброї новини. Однак у 20-му столітті цю теорію розкритикували, адже з’явилося багато анти-християнських рухів, а світ духовно не розвивався.

Другою визначною теорією є теорія амілленаризму , яка заперечує будь-яке дійсне існування тисячолітнього правління Христа на землі. Прихильники цієї теорії стверджують, що тисячолітнє правління Христа – це Його духовне правління у серцях віруючих людей. Це правління здійснюється або над тими людьми на землі, які щиро у Нього вірять, або над тими, які на небесах. І прихильники теорії постмілленаризму, і послідовники амілленаризму розглядають Одкр. 20 у небуквальному сенсі. Та навіть прихильники теорії амілленаризму часто по-різному тлумачать окремі уривки з Книги Одкровення. Першим видатним захисником даної теорії був Августин, який жив у 4 і 5 століттях. Важко знайти іншого правовірного амілленариста, який би жив до нього. До сучасних захисників цієї теорії належать такі шановані теологи 20-го століття, як Освальд Алліс, Луіс Беркхоф, Вільям Хендріксен, Абрахам Кайпер, Річард Ленскі і Герхард Вос.

Третя теорія тлумачення – це теорія премілленаризму . Прихильники цієї теорії тлумачать Одкр. 20 у стосунку до дійсного тисячолітнього правління Христа на землі після Його Другого Пришестя. Оскільки Друге Пришестя відбудеться перед  тисячолітнім правлінням Христа, ця теорія й отримала назву «премілленаризм». До захисників даної теорії належать такі відомі люди 20-го століття як Льюїс Шперрі Чейфер, Шарль Л. Фейнберг, Арно К. Габелейн, Генрі А. Айронсайд, Альва Макклейн, Вільям Петтінгілл, Шарль К. Райрі, К.І. Скофілд, Вілбур Сміт та Меррілл Ф. Ангер. До прихильників премілленаризму також належали отці першого століття, серед яких Папій, великомученик Юстин та багато інших. Головні свідчення на користь даної теорії ґрунтуються на природньому порядку подій, згідно яких частина 20 іде після частини 19, а, отже, події частини 20 відбуваються вже після Другого Пришестя Христа. У Святому Письмо чимало разів говориться, що після Другого Пришестя Христа настане правління праведності на землі (Пс. 2; 24; 72; 96; Іс. 2: 9:6-7; 11-12; 63:1-6; 65-66; Єр. 23:5-6; 30:8-11; Дан. 2:44; 7:13-14; Ос. 3:4-5; Ам. 9:11-15; Міх. 4:1-8; Соф. 3:14-20; зах. 8:1-8; 14:1-9; Мт. 19:28; 25:31-46; Діян. 15:16-18; Рим. 11:25-27; Юд. 14-15; Одкр. 2:25-28; 19:11-20:6).

Слід розуміти, що будь-яке тлумачення Одкр. 20 має велике значення, адже є основою для різноманітних підходів до розуміння пророчого Святого Письма. Підхід, який використано у даних коментарях, ґрунтується на тому твердженні, що події частини 20 слідують за подіями частини 19. Багато хто також вірить, що частини 21-22 продовжують цей хронологічний порядок (щодо більш детального розгляду різних думок див. Walvoord’s Revelation , pp. 282-90; та The Millennial Kingdom . Grand Rapids: Zondervan Publishing House, 1959, pp. 263-75).

1. ЗВ’ЯЗУВАННЯ САТАНИ (20:1-3)

20:1-3.  Частина 20 розпочинається вже знайомою фразою: «Я побачив ангела» (див. 7:2; 8:2; 10:1; 14:6; 18:1; 19:17). Такий початок даної частини вказує на те, що вона продовжує висвітлювати події, що розпочалися у 19:1 фразою «після цього». У частині 19 в оригіналі грецькою мовою на початку 15 віршів є слово «і» (але в перекладах воно часом випускається або ж замінюється іншими словами, як-от «потім» чи «а»). Використання слова «і» ( каі ) часто є вказівкою на те, що дана дія належить до ряду логічних та/або хронологічних подій. Тому немає жодної підстави вважати, що в частині 20 описуються події, які не є продовженням подій частини 19. Слово «і» ( каі ) повторюється в усіх віршах частини 20, окрім випадків, де його перекладено словами «тепер» чи «а». Отож, не існує жодного лінгвістичного чи граматичного свідчення, що дані події не відбуваються після Другого Пришестя Христа і не є послідовними.

Окрім того, що ці події пов’язані між собою граматично, існує ще й контекстуальний зв’язок між подіями, які слідують за Другим Пришестям Христа на землю. До подій, розглянутих в част. 19, належать наступні: звіра і лжепророка «вкинуто … в озеро вогню, що палає сіркою», їхні армії знищено. Після того, як Христос позбувся світового правителя і лжепророка, а також їхніх армій, цілком природно, що тепер Він мав би спрямувати Свою лють на самого сатану, що власне Він і робить у част. 20.

Тож Йоан тут побачив «ангела, який сходив з неба» та «мав ключ від безодні і ланцюг великий у руці своїй». Ангел «схопив» сатану, «дракона (див. 12:3-4, 7, 9, 13, 16-17; 13:2, 4, 11; 16:13), який є диявол і сатана, і зв'язав йоги на тисячу років; і вкинув його в безодню і замкнув і запечатав над ним, щоб не міг він знаджувати більше народи, поки скінчиться тисяча років».

Одне із важливих у плані тлумачення запитань є те, чи був сатана зв’язаний ще за першого пришестя Христа, як вважають амілленаристи, чи ж буде зв’язаний за Його Другого Пришестя, як стверджують премілленаристи. В Одкр. 20:1-3 дається чітка відповідь на це запитання, яка суперечить переконанню амілленаристів, що сатана був зв’язаний ще за Першого Пришестя Христа. В усьому Святому Письмі не раз говориться про те, що сатана застосовує свою могутню силу не лише супроти світу, але й проти християн (Діян. 5:3; 1 Кор. 5:5; 7:5; 2 Кор. 2:11; 11614; 12:7; 1 Тим. 1:20). Якщо у когось все ще залишаються сумніви на рахунок даного запитання, йому слід звернути увагу на заклик в 1 Пт. 5:8: «Будьте тверезі і чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти.»

Амілленаристи заперечують, доводячи, що в наш час сила сатани обмежена силою Бога. Але так завжди було, про що свідчить Книга Іова та інші. Думка про те, що сатана зараз замкнений у безодні і не може знаджувати народи впродовж тисячі років, є просто безпідставною і вимагає надзвичайного одухотворення слів із даного уривку, а також з інших новозавітних віршів, де йдеться про діяльність сатани і його теперішню силу. Ця сама сила сатани об’являється і далі, вже в часи Великих Страждань, коли він допомагає світовому правителю (Одкр. 13:4). Сатану виженуть з небес на початку Періоду Великих Страждань, і тоді його діяльність на землі стане такою бурхливою, якою ніколи до того ще не була (Одкр. 12:9, 13, 15, 17).

Якщо сатана і дійсно знаджує народи у наш час, як свідчить саме Святе Письмо й на що вказують історичні факти, тоді зараз він не замкнений у безодні, і тисячолітнє царство Христа ще попереду. Цю думку також засвідчує останнє твердження, згідно якого після тисячолітнього періоду часу він «повинен бути випущений на короткий час» (20:3). Тут тлумачі знову мають різні думки з приводу даної фрази, яка робить можливим останній бунт сатани наприкінці тисячолітнього правління Христа.

 

2. ВОСКРЕСІННЯ ТА ВИНАГОРОДЖЕННЯ ВЕЛИКОМУЧЕНИКІВ (20:4-6)

20:4.  Потім Йоан «побачив … престоли і тих, що сидять на них», і яким «судити дано». А також він побачив «душі обезголовлених за свідчення Ісуса і за Слово Боже» в часи Великих Страждань. Той факт, що Йоан міг їх бачити, свідчить про наявність у них тимчасових тіл в очікуванні воскресіння їхніх власних.

Слід, однак, розрізняти те, що Йоан бачив, і те, що він отримав як одкровення. Хоча він і міг бачити душі, йому було об’явлено, що їх обезголовили, бо вони відмовилися поклонятися «звірові» і «образові його», і «не прийняли клейна» його. Тут Йоан бачив не усіх душ, що на небі, а саме покоління загиблих великомучеників, які були сучасниками світового правителя, звіра із моря (13:1). Якщо церкву було взято на небо живою ще до усього цього, як навчають премілленаристи, тоді й дійсно є слушність у тому, щоб виділити цих великомучеників в окрему групу. Але якщо церкву ще не було взято на небо, тоді дуже дивно, що тут не йде мова про великомучеників і попередніх поколінь, про церкву загалом, а лише про цю порівняно невелику групу людей.

Йоану, вочевидь, не було об’явлено, ким саме були ті, «що сидять» на престолах. Однак до їх числа, скоріш за все, не входили самі померлі великомученики. Христос передрік (Лк. 22:29-30), що Його 12 апостолів будуть їсти і пити «за столом у … Царстві» Його й сидітимуть «на престолах, судячи дванадцять племен Ізраїля». Оскільки апостоли є також частиною церкви, тіла Христа, буде цілком природно, якщо на цих престолах сидітимуть саме вони.

Відповідно до тексту Святого Письма з поверненням Христа пов’язана ціла низка покарань. Звіра і лжепророка вкинуть в озеро вогню (Одкр. 19:20), сатану вкинуть у безодню (20:1-3), а потім померлих великомучеників часів Великих Страждань судитимуть і винагороджуватимуть (вірш 4). Окрім того, перед судом постануть і ізраїльтяни (Єз. 20:33-38), і язичники. Ці покарання передують тисячолітньому царству Христа і ведуть до нього.

Йоан зазначив, що ці померлі великомученики «ожили і царювали з Христом тисячу років». Їхнє воскресіння свідчить про те, що вони отримають свої воскреслі тіла. Окрім того, що Йоан мав видиме одкровення, йому ще й було об’явлено значення і зміст суду, який тут відбувався.

20:5.  Йоанові також було об’явлено, що «решта мертвих не ожила, поки скінчиться тисяча років». Тут ідеться про померлих грішників, про яких більш детально буде йти мова згодом (вірші 11-15).

Про все те, що тут Йоан бачив, він сказав: «Це – воскресіння перше.» Прихильники теорії посттрібулаціонізму використовують дане твердження Йоана як доказ того, що церкву не буде взято на небо живою перед Періодом Великих Страждань і що до цих часів взагалі не буде ніякого воскресіння згідно з передбаченим задумом Бога. Однак тут слід розуміти, що у жодному розумінні це воскресіння не є першим, адже це Христос першим постав із мертвих у своєму переображенному воскреслому тілі. Окрім того тоді, коли Він помер, воскресло ще й інших «багато тіл» (Мт. 27:52-53). У якому ж тоді розумінні це воскресіння в Одкр. 20:5 може бути «перше»?

Як показує наступний текст, «воскресіння перше» (вірші 5-6) відрізняється від воскресіння останнього (вірші 12-13), яке відбудеться після другої смерті (вірші 6, 14). Воно є першим у значенні перед, спершу . Усі праведники, не залежно від того, коли воскреснуть, беруть участь у воскресінні, яке йде перше, тобто перед останнім воскресінням (померлих грішників) наприкінці тисячолітнього правління Христа. Це доводить правильність думки, що воскресіння праведників відбувається поетапно. Христос був «Первісток» (1 Кор. 15:23), який передував символічному воскресінню багатьох «тіл святих померлих» (Мт. 27:52-53). Потім на небо візьмуть Церкву, тобто воскреснуть померлі святі церкви і перемістяться на небо живі святі церкви (1 Сол. 4:13-18). У часи Великих Страждань воскреснуть два свідки (Одкр. 11:3, 11). Потім, невдовзі після повернення на землю Христа, воскреснуть померлі великомученики часів Великих Страждань (20:4-5). Сюди можна віднести й воскресіння старозавітних святих, яке, вочевидь, також відбудеться в цей час, хоча в даному тексті мова про це не йде (див. Іс. 26:19-21; Єз. 37:12-14; Дан. 12:2-3).

20:6.  Кожен, хто «одержує часть» у воскресінні першому, є «блаженний і святий». Над такими «друга смерть не має влади». Вони «будуть священиками Бога і Христа і царюватимуть з Ним тисячу років». Хоча усі праведники й воскреснуть перед тисячолітнім правлінням Христа, вони збережуть свою автентичність і приналежність до певних груп. Серед них будуть і віруючі язичники, і віруючі ізраїльтяни часів Старого Завіту, і церква Нового Завіту, і святі Періоду Великих Страждань.

Варто звернути увагу на той факт, що фраза «тисячу років» зустрічається в частині 20 шість разів. Йоан не міг це побачити на власні очі. Тож йому було це об’явлено, як і пояснено, що дане видіння стосується періоду часу в тисячу років. Хоча амілленаристи та інші намагаються тлумачити цю фразу небуквально, не існує жодного свідчення на користь такої думки. Це – єдина частина в Одкровенні, де прямо згадується період часу в тисячу років, а той факт, що дана фраза повторюється тут аж шість разів і чітко описується як період часу, перед яким і після якого відбуваються усі ці події, наштовхує на єдиний можливий висновок, що тут іде мова про дійсні тисячу років.

Оскільки інші часові означення в Одкровенні є буквальними (наприклад, «сорок два місяці», 11:2; 13:5; «тисячу двісті шістдесят днів», 11:3; 12:6), є слушність у тому, щоб і фразу «тисячу років» тлумачити буквально. Якщо ж фраза «тисячу років» слугує означенням не конкретного, а просто довгого періоду часу, тобто теперішнього віку між двома пришестями Христа, як стверджують амілленаристи, тоді Йоан сказав би, що Христос правитиме «довгий час» на відміну від сатани, якого буде випущено «на короткий час» (20:3).

До подій, які передують цій тисячі років, належать: (а) Друге Пришестя Христа, (б) вкидання звіра і лжепророка в озеру вогню, (в) знищення військ, (г) пов’язання сатани та замкнення його в безодні, (ґ) ознайомлення з престолами суду і (д) воскресіння померлих великомучеників Періоду Великих Страждань. Оскільки ці події було об’явлено у чіткій послідовності, то стає зрозуміло, що тисячолітнє правління Христа настане після усіх цих подій, в тому числі після Його Другого Пришестя. Висновок про те, що Друге Пришестя Христа трапиться перед Його тисячолітнім правлінням, цілковито засвідчується звичайним, буквальним тлумаченням даного тексту.

 

3. ОСТАТОЧНА ЗАГИБЕЛЬ САТАНИ (20:7-10)

Окрім неодноразової згадки про тисячу років, у тексті немає жодних деталей стосовно правління Христа на землі, лиш те, що це буде час великих благословень. Додаткову інформацію про це тисячолітнє правління Христа можна почерпнути із старозавітних книг. Головна думка даного одкровення полягає в тому, що тисячолітнє правління Христа відбудеться після Його Другого Пришестя.

20:7-8.  Йоанові було об’явлено те, що трапиться наприкінці тисячі років правління Христа. Сатана «буде випущений» з безодні, «темниці своєї», і востаннє спробує зібрати народи, які називатимуться «Гога і Магога», «на війну» супроти Христа. Ці війська налічуватимуть так багато людей, що буде їх «мов пісок моря».

Які ж це люди підуть за сатаною? Це – нащадки тих людей, які переживуть Період Великих Страждань й увійдуть в тисячолітнє царство Христа у своїх власних тілах. Саме вони знову заселять землю (Іс. 65:18-25). В часи правління Христа усі знатимуть Ісуса (див. Єр. 31:33-34), та багато хто буде удавано вірити в Христа без щирої віри у спасіння через Нього. Така удаваність стане явною, коли буде випущено сатану. А люди, які підуть за сатаною, – це, безперечно, ті, які ніколи не перероджувалися духовно у тисячолітньому царстві Христа.

Тут, однак, постає запитання, чи це та сама війна, про яку йдеться в Єз. 38-39, де народи Гога і Магога також згадуються (Єз. 38:2). І все ж це дві окремі війни, адже у війні, що в Єз. 38-39, війська наступають, головним чином, з півночі й охоплюють лише кілька народів землі. А битва в Одкр. 20:7-9 охопить усі народи, тож армії будуть наступати звідусіль.

До того ж, ніщо у тексті Єз. 38-39 не нагадує битву з Одкровення, оскільки там не згадується сатана чи тисячолітнє правління Христа. В Одкр. 20:7 чітко говориться, що битва відбудеться наприкінці тисячолітнього правління Христа, тоді як битва у Єзекиїла пов’язана з подіями кінця світу.

Чому тоді Йоан використав фразу «Гога і Магога»? Насправді, її можна забрати з речення без втрати його початкового значення. В Єз. 38 Гога був правителем, а Магог – народністю. І цей правитель, і даний народ збунтувалися проти Бога та стали ворогами ізраїльтян. Можливо, тут ця фраза має символічне значення, як-от слово «Ватерлоо», яке хоча й стосується подій з минулого, а саме поразки Наполеона під Ватерлоо, що в Бельгії, та використовується у своєму символічному значенні як ознака будь-якого великого нещастя. Адже очевидно, що війська тут також повстануть проти Бога, як і в Єз. 38.

20:9.  Війська оточать «табір святих і місто улюблене». Тут може йтися лише про Єрусалим, який буде столицею світового правління Христа впродовж тисячі років Його царства (див. Іс. 2:1-5). Та покарання зійде на них миттєво: «І впав огонь від Бога з неба, і пожер їх.»

На відміну від Єз. 38 тут немає жодної згадки про землетрус, град чи інше лихо. Єдиною подібністю є лиш вогонь із неба, який часто характеризує божественне покарання землі (див. Бут. 19:24; Вих. 9:23-24; Лев. 9:24; 10:2; Чис. 11:1; 16:35; 26:10; 1 Цар. 18:38; 2 Цар. 1:10, 12, 14; 1 Хр. 21:26; 2 Хр. 7:1, 3; Пс. 11:6; тощо).

20:10.  Після того, як буде знищено послідовників сатани, його самого буде «повержено в озеро вогню і сірки». Саме це озеро, яке було приготоване для нього і його ангелів, стане останнім покаранням для сатани (див. Мт. 25:41). Завершальне речення є найважливішим свідченням на користь вчення про довічну кару: «І мучитимуться день і ніч на віки вічні.» Тут іде мова про диявола, звіра та лжепророка. Озеро вогню і сірки – це не повне знищення, адже і звір, і лжепророк є все ще там вже за тисячу років по тому, як їх було туди вкинуто (Одкр. 19:20).

 

К. Суд біля великого білого престолу (20:11-15)

1. ВОСКРЕСІННЯ І СУД ПОМЕРЛИХ ГРІШНИКІВ (20:11-13)

20:11.  Останні 5 віршів частини 20 описують суд наприкінці часів існування смертних тіл і на початку переходу у стан вічності. Йоан написав: «Потім бачив я престол великий білий.» Події, які тут розглядаються, відбуваються уже після тисячі років, про які йдеться у віршах 1-6. Великий білий престол, вочевидь, відрізняється від престолу, який у Одкровенні, починаючи з вірша 4:2, згадується аж 30 разів. Цей престол знаходиться , скоріш за все, ні на небі, ні на землі, а в повітрі, про що свідчить наступне речення: «Від обличчя його втекли земля і небо, і не знайшлося місця їм.» Тут прямо не говориться, хто саме сидить на тому престолі, однак, це, вочевидь, Сам Христос, як і в 3:21 (див. Мт. 19:28; 25:31; Йн. 5:22; 2 Кор. 5:10, хоча престол, про який ідеться у цих посиланнях, не обов’язково є тим самим престолом, що в Одкр. 20:10). Хоча зараз Христос сидить на престолі у небі і буде сидіти на престолі Давида на землі за часів Свого тисячолітнього правління (Мт. 25:31), цей судний білий престол є зовсім іншим.

Тут, однак, постає запитання, чи та земля і те зоряне небо, які існують зараз, будуть знищенні у той момент майбутнього, чи просто набудуть оновленої чистоти. У Біблії є чимало згадок про те, що теперішні земля і небо будуть знищені (див. Мт. 24:35; Мк. 13:31; Лк. 16:17; 21:33; 2 Пт. 3:10-13). Про це свідчить і одне з вступних речень до Одкр. 21: «Перше небо і перша земля минули.»

Теперішній всесвіт було створено як гігантський годинник, який зупиняється. І якщо за ним не наглядати, то він зрештою таки цілковито зупиниться. Оскільки Бог створив всесвіт і привів його в рух з метою розкрити сутність гріха та спасіння, то є певна слушність у тому, щоб розпочати усе по-новому з новим небом і новою землею, які відповідатимуть Його вічному задуму і будуть вибудувані на зовсім іншому підґрунті. Нове небо і нова земля, опис яких подано в частині 21, жодним чином не подібні на теперішні землю та небо.

20:12.  Великий білий престол призначається для суду над померлими. Йоан написав, що «бачив … і мертвих, великих і малих, що стояли перед престолом». З інших книг Святого Письма стає зрозуміло, що до цього моменту усі померлі праведники вже воскресли. Серед них: старозавітні святі, померлі великомученики часів Великих Страждань та святі церкви, які є тілом Христа (див. коментарі до вірша 5). Тому можна припустити, що у віршах 11-15 йде мова про суд над померлими грішниками, які, відповідно до вірша 5, не воскреснуть, аж допоки не мине тисяча років правління Христа, і які не матимуть «часть у воскресінні першому».

Тоді ж Йоан побачив розкриті книги, серед яких і книга, «що є книга життя». В тексті не говориться, що це за книги, але перші розкриті книги можуть мати стосунок до людських діянь, а «книга життя» – це книга, де записано імена усіх порятованих (див. 3:5; 13:8; 17:8; 20:15; 21:27). Той факт, що ці померлі до цього часу ще не воскресли, вже сам по собі свідчить, що вони не мають вічного життя і що суд над ними – це суд їхніх діянь.  

Всі останні суди розглядають діла людей: чи то діла християн, яких було винагороджено біля судного престолу Христа, чи то діла непорятованих, про яких іде мова тут. Відповідь на запитання про те, хто порятований, залежить не від неба, а від життя людей на землі. Тут же об’явлено, що долю людини засвідчено  у Божих книгах.

Дехто стверджує, що в книзі життя записано усіх живих людей, а коли непорятована людина помирає, то її ім’я просто видаляється звідти. Однак кращим поясненням є те, що дана книга містить перелік порятованих, тих, чиї імена були «записані в книзі життя від заснування світу» (17:8). Та не залежно від того, якої думки дотримуватися, в цей момент лише імена порятованих є у книзі життя.

20:13.  Для того, щоб став можливим суд над мертвими, і «море … , і смерть і ад віддали мертвих, що в них». Хто непорятований на момент своєї смерті, відразу переходить у місце покарання, яке в Старому Завіті називається шеол, а в Новому – ад. Ні шеол, ні ад не є місцем довічного  покарання, і їх не слід ототожнювати зі словом «пекло», яке власне і є місцем вічних мук. Озеро вогню (вірші 14-15), про яке у 19:20 сказано, що воно «палає сіркою», це те саме пекло (див. Мт. 5:22, 29-30; 10:28; 18:9; 23:15, 33; Мк. 9:43, 45, 47; Лк. 12:5; Як. 3:6), яке в деяких місцях має назву «вогонь пекельний». Фактично слово «пекло» є перекладом до грецького слова геєнна, яке спершу слугувало позначенням місця, де спалювали сміття. Воно знаходилося у долині Хінном на південь від Єрусалиму. Однак цей термін вийшов далеко за межі свого географічного значення і слугує позначенням довічного покарання.

Фраза «і смерть і ад віддали мертвих» означає, що фізичні тіла непорятованих поєднаються з їхніми душами, які перебували в аді. Згадка про «море», яке також віддає мертвих, вказує на те, що незважаючи на ступінь розкладання мертвих тіл, їх воскресять для цього суду.

 

2. ОЗЕРО ВОГНЮ (20:14-15)

20:14-15.  Після суду біля великого білого престолу «і смерть і ад повержено в озеро вогню». «Це є смерть друга, озеро вогню.» Воно є останнім місцем призначення грішників. Вчення про довічне покарання завжди складало певні труднощі для християн, які отримують насолоду від Божої ласки і спасіння у Христі. Однак у Біблії чітко сказано, що покарання грішників є вічним, що власне й засвідчує текст вірша 10, де звір і лжепророк все ще перебувають в озері вогню після того, як минуло тисячу років правління Христа на землі. І хоча померлі грішники отримають свої воскреслі тіла, вони будуть дуже відрізнятися від воскреслих тіл святих. Колишні люди і далі будуть грішниками, але їхні тіла вже більш не будуть гнити далі й існуватимуть довічно в озері вогню.

Хоча багато хто намагався віднайти якісь біблійні заперечення вченню про довічне покарання, та, як свідчить дане біблійне одкровення, на душі людей очікують лиш дві долі: одна – це перебування з Господом, а інша – довічне відокремлення від Бога і муки в озері вогню. Вже лиш цей факт є достатньою рушійною силою для того, щоб будь-якою ціною поширювати добру новину по всіх куточках землі і робити все можливе для навчання людей і заохочення прийняти Христа, перш ніж буде вже надто пізно.

 

Л. Нове небо і нова земля (21:1-22:5)

1. СТВОРЕННЯ НОВОГО НЕБА І НОВОЇ ЗЕМЛІ (21:1)

21:1.  Вступні вірші частини 21 описують створення нового неба і нової землі, що відбудеться вже після тисячолітнього правління Христа, про яке розповідається в частині 20. Частина 21 розпочинається вже знайомими словами «побачив я», які повторюються у вірші 2 (див. вірш 22, «не бачив я»). Це нове творіння описується як нове небо і нова земля. Про те, що це цілковито нове небо і нова земля, а не оновлені теперішні небо та земля, свідчить наступне речення: «Бо перше небо і перша земля минули» (також див. коментарі до 20:11). Про нове небо і нову землю тут подано дуже мало інформації, однак у цьому вірші розкрито ще один важливий факт з майбутнього: «І моря вже немає».

На відміну від теперішньої землі, більшу частину якої покриває вода, на новій землі не буде жодної великої водойми. Однак у Біблії нічого не розповідається про те, яким саме буде це нове небо, окрім того, що з вірша 21:23 стає відомо, що тоді не буде ні сонця, ні місяця, ні, вочевидь, зірок. Нове небо – не помешкання Бога, це атмосфера землі і планетарний простір.  

Не має і жодних вказівок, якою буде нова земля, якими будуть її основні властивості, рослинність, колір чи форма. Однак, можна зрозуміти, що вона – кругла і є помешканням для усіх порятованих людей. У Святому Письмі ще декілька разів ідеться про нову землю, як-от в Іс. 65:17; 66:22; і 2 Пт. 3:10-13.

Оскільки у деяких з цих уривків розглядається й тисячолітнє правління Христа, тлумачі часто плутають вічність з тисячолітнім царством. Однак у Святому Письмі неодноразово застосовується принцип накладання віддалених подій одна на одну. Прикладами цьому слугують Іс. 61:1-2 (див. Лк. 4:17-19), де одночасно говориться про Перше і Друге Пришестя Христа, і Дан. 12:2, де згадується разом воскресіння і праведників, і грішників, хоча, відповідно до Одкр. 20:5, між ними буде проміжок часу в тисячу років. Іноді навіть хронологічний ряд подій висвітлено у зворотному порядку, як-от в Іс. 65:17-25 (вірші 17-19 стосуються нового неба і нової землі, тоді як у віршах 20-25 розповідається, поза всяким сумнівом, про тисячолітнє правління Христа). А в 2 Пт. 3:10-13 події кінця світу описуються як дуже близькі. Тут і початок, і кінець Господнього дня згадуються в одному уривку.

Хоча тлумачі мають відмінні думки з цього приводу, принцип застосування зрозумілих частин для тлумачення незрозумілих засвідчує правильність висновку про те, що після Другого Пришестя Христа настане Його тисячолітнє правління на землі, після чого вже у свою чергу з’явиться нове небо і нова земля як помешкання святих у вічності. Без будь-якого географічного означення та за відсутності моря, нова земля, безумовно, буде зовсім іншою. А ось у стосунку до тисячолітнього правління Христа море згадується неодноразово (наприклад, Пс. 72:8; Іс. 11:9, 11; Єз. 47:8-20; 48:28; Зах. 9:10; 14:8). Ці свідчення є переконливими і доводять, що нове небо і нову землю не слід плутати з тисячолітнім правлінням Христа.

 

2. ОПИС НОВОГО ЄРУСАЛИМУ (21:2-8)

21:2.  Потім увагу Йоана привернула до себе певна особливість нового неба і нової землі, а саме «місто святе, Єрусалим Новий», що сходив «з неба від Бога, приготований, мов наречена, прикрашена для мужа свого». Новий Єрусалим тут отримав назву «місто святе», яка свідчить про його цілковиту відмінність від колишнього Єрусалиму на землі (яке в 11:8 порівнюється із Содомом). Ще в 3:12 Новий Єрусалим описувався як «ім'я міста Бога мого, Нового Єрусалиму, що сходить з неба». Через той факт, що Новий Єрусалим сходить із неба і що тут ніде не говориться про його створення у даний час, постає запитання, а чи він існував впродовж тисячолітнього правління Христа (див. подальший розгляд даного запитання під 21:9).

Багато тлумачів у стосунку до цього міста розглядають обіцянку Христа в Йн. 14:2: «Іду бо напоготовити вам місце.» А тому існує припущення, що якби Новий Єрусалим існував впродовж тисячолітнього правління Христа, він міг би бути підвішеним у небі як помешкання для воскреслих і вхоплених святих, які, однак, можуть будь-якої миті сходити на землю для виконання своїх конкретних завдань з управління разом з Христом. Дж. Дуайт Пентекост, наприклад, цитує Ф.К. Дженнінгса, Вільяма Келлі та Вальтера Скота, на користь своєї думки, що Новий Єрусалим впродовж тисячолітнього правління Христа буде містом-супутником (J. Dwight Pentecost, Things to Come . Grand Rapids: Zondervan Publishing House, 1957, pp. 577-79). Та очевидно, що під час тисячолітнього царства Христа Нового Єрусалиму на землі не буде, бо тут є свій Єрусалим і свій храм (Єз. 40-48).

Коли ж землю буде знищено наприкінці тисячолітнього правління Христа, Новий Єрусалим віддалиться від неї, і знову наблизиться, коли буде створено нову землю. Хоча можливість існування міста-супутника багато тлумачів заперечують, а саме його існування слід розглядати як припущення, а не як пряме одкровення Біблії, все ж це не вирішує певних питань взаємозв’язку між воскреслими та вхопленими на небо святими із тими, які все ще перебуватимуть у своїх природніх тілах під час тисячолітнього правління Христа, тобто питань, які в іншому випадку залишаться без відповіді.

Тут, однак, Новий Єрусалим описується таким, яким він буде у вічності, і говориться, що він, «мов наречена, прикрашена для мужа свого». Оскільки у Святому Письмі саме церкву зображають як наречену (2 Кор. 11:2), дехто намагається ототожнити мешканців Нового Єрусалиму зі святими церкви, виключаючи присутність тут інших святих. Однак, використання образу шлюбу у Святому Письму є доволі звичним, і не лише у стосунку Христа до церкви, а й у взаємозв’язках Яхве з Ізраїлем. Хоча це місто порівнюється з гарно прикрашеною нареченою, це все ж місто, а не окрема людина чи група людей.

21:3-4.  Після того, як Йоан вперше побачив Новий Єрусалим, він написав: «Почув я від престола голос великий.» Тут фраза «голос великий» зустрічається останній раз із 20 у Одкровенні (перший раз її було використано у 5:2).

Останнє одкровення з неба показує, що Бог тоді «житиме» з людьми, а святі будуть «народом Його …, і сам Бог буде з ними». У вічності святі матимуть особливу близькість з Богом, яка є неможливою у світі, де гріх і смерть все ще наявні. У вічності уже не буде смутку. Бог «витре кожну сльозу з очей їхніх». Й не буде смерті з гірким її оплакуванням та болю з палючими слізьми, «бо все попереднє» мине.

Дехто ставить собі запитання, чи існуватиме горе й сум якийсь час на небі, допоки вони не зникнуть за встановлення нового тут порядку. Найкраще тлумачити це речення як таке, що говорить про відсутність у неба тих особливостей, які були притаманні землі.

21:5-6.  Хвилююча переміна й поява нового порядку описуються наступними словами: «От, нове творю все.» Ці слова є «вірні і правдиві», а одкровення дійсне. Тому Йоанові й було наказано занотувати даний факт. Зміни буде вносити сам Ісус Христос, який говорить, що Він – «Альфа і Омега» (див. 1:8; 22:13), перша і остання буки алфавіту, або ж, іншими словами, «Початок і Кінець».

Спраглим Він пообіцяв, що вони зможуть пити «даром від джерела води життя». Очевидно, що тут іде мова не про тілесну спрагу, а про бажання духовних благословень.

21:7-8.  Христос пояснив: «Переможний унаслідує це, і буду йому Богом, і він буде Мені сином». Саме це й пояснює, якими зрештою будуть стосунки між святими і Богом у вічності.

На відміну від цього, тих, хто живе з гріхами невіруючого світу, буде вигнано з Нового Єрусалиму і вкинуто в озеро, «що горить огнем і сіркою». Таке покарання є справедливою карою за їхні гріхи, вісім з яких перераховано тут. І Христос додав: «То смерть друга.»

Тут, однак, слід розуміти, що дана частина не свідчить про можливість отримання спасіння через діла, а скоріш показує, що це діла людини свідчать про те, чи вона порятована, чи ні. Звісно ж, на небі буде багато людей, які перед своїм наверненням самі були грішниками, але відкинули усякий гріх в день Божої ласки, повіривши в Христа як у свого Спасителя. Хоча діла і свідчать про те, чи людина порятована, а чи ні, самі по собі вони не є підставою для отримання спасіння. Подібні переліки гріхів зустрічаються і в інших місцях у Одкровенні (див. вірш 27; 22:15).

 

3. НОВИЙ ЄРУСАЛИМ ЯК НАРЕЧЕНА (21:9-11)

21:9-11.  Один із семи ангелів із частини 16, «що мали сім чаш» Божого гніву й виливали їх, закликав Йоана подивитися на Новий Єрусалим як на наречену: «Підійди, я покажу тобі жінку – наречену Агнця.» Коли ангел переніс Йоана «в дусі» на гору «велику, на високу», то побачив там Йоан Новий Єрусалим «що сходив з неба від Бога, опромінений славою Божою».

У тлумачів виникає чимало запитань щодо додаткового одкровення Нового Єрусалиму, яке розпочинається з вірша 9. Дехто вважає, що дана частина є коротким повторенням й зображає Новий Єрусалим, який висітиме у небі під час тисячолітнього правління Христа. Кращим поясненням, однак, є те, що ця частина продовжує опис Нового Єрусалиму, який існуватиме у вічності. Очевидно, що і в першому, і в другому випадках у вигляді міста не буде великих відмінностей, та, здається, різні свідчення все ж відносять цей опис міста до часів вічності, а не до періоду тисячолітнього правління Христа.

Загальне враження від міста як від гігантського найкоштовнішого каменю, що, як тут сказано, подібний на «камінь яспис криштальноясний», свідчить про його надзвичайну красу. Йоан намагався описати те, що бачив, і порівняти з тим, що було відоме його читачам. Однак очевидно, що його одкровення виходить за межі того, що може із досвіду знати людина.

Камінь яспис, відомий в наш час, є непрозорим і нечистим (див. 4:3). Його знаходять у різних кольорах, і Йоан, вочевидь, мав на увазі красу цього каменю, а не його окремі характеристики. Сьогодні можна було б описати це місто, як діамант вишуканої огранки. Та у першому столітті про такий коштовний камінь як діамант люди не знали.

Як і в попередніх випадках, коли йшла мова про те, що Новий Єрусалим є нареченою, тут також ідеться про місто, а не про окрему людину чи групу людей. Про це свідчить і наступний опис міста.

 

4. НОВИЙ ЄРУСАЛИМ ЯК МІСТО (21:12-27)

21:12-13.  Йоан побачив гігантське «чотирикутне» (вірш 16) місто, оточене великою й високою стіною, яка мала «дванадцять брам». Ті дванадцять брам називалися як дванадцять «колін синів Ізраїля». Число 12 є визначальним у місті з 12 брамами і 12 ангелами (вірш 12), 12 ізраїльськими племенами (вірш 12), 12 підвалинами (вірш 14), 12 апостолами (вірш 14), 12 перлинами (вірш 21), 12 плодами (22:2) і стіною в 144 лікті – 12 разів по 12 (21:17), і висотою, шириною і довжиною в 12000 стадій, тобто десь 1400 миль (вірш 16). Це місто має стіни з північного, південного, східного і західного боків, на кожній з яких є по «три брами» (вірш 13), а при кожній брамі стоїть ангел на варті (вірш 12).

Тут описується зовсім інше місто, відмінне від Єрусалиму, яке буде на землі в часи тисячолітнього правління Христа. Якби назви брам відповідали Єрусалиму тисячолітнього царства Христа, опис якого подано в Єз. 48:31-34, тоді північна сторона зі сходу на захід мала б брами під назвою Леві, Юди і Рувима. Із західного боку з півночі на південь – Нафталі, Ашера та Гада. З південного боку зі сходу на захід – Симеона, Іссахара і Завулона. А зі східного боку із півночі на південь – Йосифа, Веніямина і Дана. На відміну від Одкр. 7:5-8, де Дана пропущено, а Йосифа та Манасія включено, Езекиїл згадав Дана, а не Манасія.

21:14-16.  «Дванадцять підвалин» стіни міста називалися іменами «дванадцяти апостолів Агнця». Апостоли були частиною церкви, тілом Христа. А тому і церква, і Ізраїль будуть у цьому місті. Церква тут буде представлена апостолами, чиї імена носитимуть підвалини міста (вірш 14), а Ізраїль – 12 ізраїльськими племенами, чиї імена матимуть брами (вірш 12). Тож відмінність між церквою та Ізраїлем й надалі існуватиме. Ангел зміряв місто золотою тростиною, довжина якої сягала 10 футів. Тож це місто має «дванадцять тисяч стадій» у довжину та ширину, приблизно по 1400 миль з кожного боку, і просто вражаючу висоту, яка також складає 1400 миль.

Науковці, які вивчають Біблію, мають різні думки з приводу того, чи це місто буде у формі куба, чи у формі піраміди. Даний опис свідчить, скоріш за все, про форму піраміди.

21:17-18.  Довкола цього величезного міста пролягає стіна у «сто сорок чотири лікті» або 216 футів в товщину. Фраза «мірою чоловіка» просто означає, що хоча ангел і використовував для вимірювання свою тростину, все ж виміри були людські.

Коли Йоан подивився на «стіну», то побачив, що «побудова стіни …  – яспис, і місто – золото чисте, схоже на скло чисте». Йоан використовував образну мову, бо, очевидно, що і той яспис, і те золото відрізняються від цих же каменів у їх теперішньому вигляді. У вірші 11 яспис є криштальноясним, а у віршах 18 і 21 золото подібне на скло.

21:19-21.  «Підвалини стіни міста» (з написаними на них іменами апостолів) оздоблені 12 каменями різних кольорів. Яким є колір яспису – тут не зазначено. А ось сапфір був, вочевидь, синім. Халцедон походить з Халкедону, що в Турції, і має зазвичай синій колір зі смужками інших кольорів. Смарагд – яскраво зелений. Сардонікс – червоний з білим. А сардіон має, як правило, яскраво-червоний колір, хоча іноді він бурштинового або медового кольору. В 4:3 сардіон разом із ясписом відображають Божу славу. Хризоліт має золотий колір, і, вочевидь, відрізняється від хризоліту наших днів, у якого блідо-зелений колір. Берил має колір морської хвилі. Топаз – прозорий, жовто-зелений. Хризопрас також зелений. А якинт – фіолетовий. Аметис – пурпурний. Усі ці камені разом узяті створюють неймовірну палітру прегарних кольорів. Брами нагадують величезні, окремі перли, «а вулиці міста – золото чисте, мов скло прозорчасте» (див. 21:18).

Хоча краса міста може мати символічне значення, тут, проте, немає жодної підказки для однозначного тлумачення. Оскільки є слушність у тому, що це місто буде помешканням святих, то, мабуть, все ж варто тлумачити цей опис буквально, як прекрасне місце, де будуть проживати святі та ангели.

21:22-27. Йоан тут зазначив, що він «храму не бачив … у ньому», бо Бог Отець і Агнець (Бог Син) і є храмом. Вже не буде «потреби ні в сонці, ні в місяці», бо «слава Божа» світитиме їм. Як пояснив Йоан, «і світильник його (міста) – Агнець».

Зважаючи на той факт, що «народи» (язичники) будуть у цьому місті (вірші 24, 26), як і Ізраїль та церква, стає зрозуміло, що це місто є помешканням святих усіх віків, ангелів та Самого Бога. В описі небесного Єрусалиму у Євр. 12:22-24 перелічено усіх тих, про кого йде мова тут, а також «духів праведників, що вже дійшли до досконалости» й до яких будуть належати усі інші святі.

Йоан дізнався, що брами міста ніколи не «замикатимуться», а оскільки Божа слава буде повсякчас присутня, «ночі … там не буде». Слава і «честь народів» будуть у цьому місті, а все «нечисте», мерзотне й брехливе туди ніколи «не ввійде» (див. Одкр. 21:8; 22:15). Жителями будуть лише «ті, що записані в книзі життя в Агнця». Цікаво, що з усіх шести разів, коли в Одкровенні йде мова про книгу життя, лише тут присутні слова «в Агнця» (див. 3:5; 13:8; 17:8; 20:12, 15).

Хоча й опис міста не дає відповіді на усі запитання стосовно вічності, одкровення, яке отримав Йоан, свідчить про прекрасне і славетне майбутнє, яке очікує на тих, хто повірив у живого Бога.

 

5. РІЧКА ВОДИ ЖИТТЯ (22:1-2А)

22:1-2а.  У вступному вірші частини 22 з’являються додаткові факти про Новий Єрусалим. Ангел показав Йоанові «річку води життя, світлу, мов кришталь, що виходила від престола Бога й Агнця». Хоча це може бути і справжня річка, її символізм очевидний. З Божого престолу витікатиме чиста вода як символ святості і чистоти Бога та міста. Цю згадку про річку та її води не слід плутати з описом річок за тисячолітнього правління Христа, як-от у Єз. 47:1, 12 та Зах. 14:8. Адже тут іде мова про справжні річки, які будуть витікати з храму та з Єрусалиму і будуть частиною тисячолітнього царства. Річка з Одкр. 22:1 буде частиною Нового Єрусалиму на новій землі. Ці води тектимуть «посеред вулиці його». Тут, вочевидь, іде мова про головну вулицю Нового Єрусалиму, яка братиме свій початок від престолу Бога, тоді як річка тектиме вузьким струмком посеред тієї вулиці.

Також дуже важливим тут є той факт, що Агнець зображується на престолі (про що також іде мова у вірші 3). Це допомагає зрозуміти, що слова з 1 Кор. 15:24 про те, що Він «передасть царство Богові й Отцеві, коли знищить усяке начальство й усяку владу й силу»    не означають, що правління Христа, який сидить на престолі, завершиться, а лиш те, що воно зміниться по своїй суті. Христос – довічний «Владика над владиками і Цар над царями» (див. Одкр. 17:14; 19:16).

 

6. ДЕРЕВО ЖИТТЯ (22:2Б)

22:2б. Коли Йоан споглядав небесне місто, то побачив «дерево життя, що приносить дванадцять плодів, на кожний місяць подає плід свій». Фраза «по цей бік і по той бік» змушує замислитися багатьох тлумачів. Дехто вважає, що тут іде мова про цілий ряд дерев. Інші кажуть, що річка життя вузька і тече по обидва боки дерева. Дерево життя було в Едемському саду (Бут. 3:22, 24), де символізувало вічність тілесного життя. Адамові та Єві було заборонено споживати плоди з цього дерева. Однак у Одкровенні (2:7) святим було обіцяно, що вони матимуть право «споживати від дерева життя, що в Божому раю».

Хоча у цьому вірші, вочевидь, образ дерева використано і в буквальному, і в символічному розумінні, все ж тут немає жодних підстав заперечувати, що таке дерево існуватиме насправді. На практиці воно даватиме вічне існування фізичним тілам. Хоча у даному вірші не говориться, що ці плоди можна їсти, все ж це цілком імовірне припущення.

«Листки дерева – для оздоровлення народів.» Відштовхуючись від даного речення, дехто стверджує, що ця ситуація має стосунок до часів тисячолітнього правління Христа, де все ще існуватимуть хвороби і їх зцілення. Однак тут, скоріш за все, йде мова про інше. Слово «оздоровлення» ( тхерапеіан ) можна зрозуміти як «забезпечення здоров’ям». Наше слово «терапевтичний» і походить від цього грецького слова. І хоча у вічності не буде жодних хвороб, плоди дерева та його листки все ж додаватимуть фізичного здоров’я усім, хто вічно житиме.

 

7. ПРЕСТОЛ БОГА (22:3-4)

22:3-4.  Наче для того, щоб нагадати читачеві, що саме по собі зцілення уже буде непотрібне, Йоан додав: «І ніякого прокляття не буде більше.» Саме так, як прокляття, якого людство зазнало через гріх Адама, призвело до хвороб, що вимагають лікування, та до смерті, так і у вічності більш не буде ніякого прокляття. А тому зникне й потреба у лікуванні цих хвороб.

Як уже згадувалося раніше, Бог та Агнець є у новому місті (21:22-23; 22:1). Новий Єрусалим буде храмом Бога (21:22), і престол Бога також буде там. Потім Йоан написав: «… і слуги Його служитимуть Йому.» Для святих у вічності найбільшою радістю і привілеєм буде служити своєму благословенному Господові, хоча вони і дійсно правитимуть тут разом із Ним (2 Тим. 2:12; Одкр. 5:10; 20:4-6). Вони займатимуть привілейоване місце перед престолом і бачитимуть «обличчя Його», тобто користуватимуться Його особливою прихильністю й перебуватимуть у колі Його наближених. На таку близькість також вказує той факт, що «ім'я Його – на чолах їхніх» (див. 2:1; 3:12; 7:3; 14:1). А їхня змога знаходитися у присутності Бога вказує на те, що вони тоді перебуватимуть у своїх прославлених тілах (див. 1 Йн. 3:2).

 

8. ПРАВЛІННЯ СВЯТИХ РАЗОМ ІЗ БОГОМ (22:5)

22:5.  І знову Йоан написав, що славою і світлом Нового Єрусалиму буде сама присутність Бога. Потреба у штучному освітленні зникне (див. 21:23-24). А також згадав, що слуги Божі «царюватимуть» разом з Христом «на віки вічні» (див. 20:6б).

 

М. Останнє слово від Бога (22:6-21)

1. ПЕВНІСТЬ ПОВЕРНЕННЯ ХРИСТА (22:6-7)

22:6-7.  Засвідчуючи істину і спроможність зрозуміти пророцтва, які було дано колись, ангел сказав Йоанові, що «слова» цієї книги «вірні і правдиві». Ці розмови велися не для того, щоб заплутати і спантеличити, а щоб об’явити багато з того, «що мусить скоро настати».

Це цілковито суперечить думці багатьох науковців, що Книга Одкровення є неймовірною загадкою і що ключа до її розгадки в наш час не існує. Ця книга є Словом Божим, а не якоюсь незрозумілою вигадкою Йоана. Окрім того, вона розкриває майбутні події. Якщо її розглядати у буквальному і звичайному розумінні, усе стає на свої місця, хоча й багато чого в Одкровенні написано у символічній формі. Слово Боже дано не для того, щоб бути незрозумілим, а для того, щоб його розуміли люди, яких навчає Дух.

Тему Одкровення знову озвучено у вірші 7: «От, приходжу скоро ( тачи )» (див. 1:7; 22:12, 20). Грецьке слово тачи  можна перекласти як «незабаром» (НМВ) або «швидко» (НАСБ, АСП), і з божественної точки зору вони обидва відповідають істині. Прихід Христа завжди є близьким на думку святих, які з нетерпінням очікують майбутнього, а коли це станеться, то відбудеться все «скоро». Тому окреме благословення сходить на тих, хто вірує і бере до уваги пророцтва даної книги. Як уже було зазначено раніше, ця остання книга Біблії, якою церква певною мірою нехтувала і чиє значення лишень заплутували численні тлумачі, містить більше обіцянок благословень, аніж будь-яка інша книга Святого Письма. Ця згадка про благословення є шостим блаженством у книзі (сьоме є у вірші 14). А перше (у 1:3) подібне на це, що у 22:7.

 

2. ПОКЛОНІННЯ ЙОАНА (22:8-9)

22:8-9.  Коли Йоан отримав це неймовірне одкровення, він знову «упав поклонитися перед стопами ангела». І знову ангел висловив йому свій докір і нагадав, що ангелам не треба поклонятися, бо, як і святі, вони є Божими слугами. Ангел звелів Йоанові поклонитися Господу, а не ангелам (див. 19:10).

 

3. ВКАЗІВКА ПРОПОВІДУВАТИ ПРОРОЦТВА ЦІЄЇ КНИГИ (22:10-11)

22:10-11.  Даниїлу було сказано, що його пророцтва «зостануться захованими й запечатаними аж до часу кінця» (Дан. 12:9). Але Йоанові тут було наказано не запечатувати «слів пророцтва книги цієї». Тут знову слід наголосити, що думка певних науковців, наче Книга Одкровення є незрозумілою загадкою, цілковито спростовується цими та іншими віршами. Книга Одкровення створена для того, щоб за допомогою і цілком зрозумілих речень, і відповідних символів об’явити факти та події, які мають стосунок до Другого Пришестя Христа.

Наступний заклик змусив багатьох замислитися. Той, хто «неправду чинить, і скверний нехай ще скверниться», а той, хто «творить правду, і святий ще освячується» (Одкр. 22:11). Головна думка тут полягає не в тому, щоб забути все зло, а в тому, що люди, які не беруть до уваги ці пророцтва, й надалі житимуть грішно.

З іншого ж боку, люди, які зважають на ці пророцтва, будуть і надалі жити праведним життям. Якщо говорити відносно, то «час» повернення Господа «близько», тоді як в поведінці людей ніяких значних змін сподіватися не варто.

 

4. МАЙБУТНІЙ СУД І ВИНАГОРОДА (22:12)

22:12.  Слова, якими даний вірш розпочинається – «От, приходжу скоро,» – ті самі, що й на початку вірша 7. Разом із Його поверненням, яке трапиться вже «скоро» (див. вірші 7, 20), усі святі отримають «відплату» за тим, «яка робота» кожного з них у Христі. Тут пригадується суд Христовий (2 Кор. 5:10-11). Під час останнього суду і над грішниками, і над праведниками будуть розглядатися усі їхні діла. Це буде радісне очікування для вірних і страх для невірних.

 

5. ВІЧНИЙ ХРИСТОС (22:13)

22:13.  І знову Христос описується як «Альфа і Омега (перша і остання літери грецького алфавіту), Початок і Кінець, Перший і Останній». Христос існував ще до усього Створіння й існуватиме після того, як теперішнє створіння буде знищено. Він – Вічний (див. 1:4, 8, 17; 2:8; 21:6).

 

6. МАЙБУТНЄ БЛАГОСЛОВЕННЯ І ПОКАРАННЯ (22:14-15)

22:14-15.  Останнє блаженство з семи, що в Одкровенні, зійде на святих, тих, «котрі одяг свій перуть». Вони мають право входити в Новий Єрусалим і споживати плоди з його дерева «життя» (див. вірш 19). Інші шість блаженств озвучено в 1:3; 14:13; 16:15; 19:9; 20:6; 22:7. У рукописах, на які спирається БКЯ, фразу «котрі одяг свій перуть» перекладено як «котрі виконують Його заповіді». В обох випадках ці фрази дають влучний опис праведників.

Покарання ж зійде на непорятованих (слово «пси» стосується людей; див. Флп. 3:2), адже саме цього варті «і чарівники (див. Одкр. 9:21; 18:23; 21:8), і розпусники і вбивці, і ідолопоклонники, і всі, що люблять і чинять лжу». Як і в подібному описі непорятованих, що в 21:8, 27, тут також описуються грішні діла, які власне й характеризують непорятованих. Хоча колись деякі святі також були грішними, вони все ж умилися в крові Агнця, увірувавши в Нього, й Господь прийняв їх. Але ті, хто не хоче навернуть до Господа, отримують справедливе покарання за свої гріхи. Хоча світ і є надзвичайно грішним, кожен гріх отримає від Бога свою кару. І коли це здійсниться, час повернення Христа вже буде близько.  

 

7. ЗАПРОШЕННЯ ДУХА І НАРЕЧЕНОЇ (22:16-17)

22:16-17.  Це Ісус Христос передав людям Книгу Одкровення через Свого «ангела», щоб засвідчити «про це в церквах». Христос сказав про Себе: «Я – Корінь і Паросток Давида, ясна Зоря Досвітня.» З історичної точку зору Христос походить із роду Давида (Мт. 1:1; див. Іс. 11:11; Одкр. 5:5). З пророчої, Його прихід – неначе вранішня зоря, початок яскравого нового дня. Святий Дух об’єднався з нареченою, тобто цервою, щоб поширити Його запрошення серед усіх, хто слухає, тих, хто має прийняти це запрошення й у свою чергу передати його іншим. «Хто спраглий, нехай приходить; хто бажає, нехай бере воду життя даром.»

Це – чудове запрошення, яке стосується усіх поколінь аж до приходу Христа. Хто визнає свою потребу й усвідомить, що Христос дає спасіння, той має прийти, допоки ще є час перед судом і не стало вже занадто пізно. Як свідчить Святе Письмо, дар вічного життя (тут «воду життя»; див. 22:1; Йн. 7:37-39) дається «даром». Його було оплачено смертю Ісуса на хресті, і він пропонується усім, хто бажає отримати його, просто увірувавши.

 

8. ОСТАННЄ ЗАСТЕРЕЖЕННЯ (22:18-19)

22:18-19.  Тоді як, з одного боку, це запрошення адресується усім, хто слухає, з іншого ж боку, тут є і застереження тим, хто відкине одкровення цієї останньої книги Біблії. Дане застереження є подвійним, адже не можна ні додавати нічого до цієї Книги, ні віднімати (див. Втор. 4:2; 12:32; Прип. 30:6). Яким же великим буде покарання для тих, хто нехтує цією книгою і відносить її до вигадок старого чоловіка, тим самим заперечуючи той факт, що це – Слово Боже, на написання якого Йоана надихав сам Святий Дух. Хто зрікається цього Божого Слова, той зрікається Самого Бога. А хто заперечує Його обіцянки щодо благословень і «відніме від слів» Його книги, того Він покарає і «відніме … участь його від дерева життя та з міста святого» (див. Одкр. 22:14).

 

9. ОСТАННЯ МОЛИТВА ТА ОБІЦЯНКА (22:20-21)

22:20-21.  Тоді Христос засвідчив знову: «Так, приходжу скоро» (див. вірші 7, 12). На це Йоан відповів короткою молитвою: «Амінь, прийди, Господи Ісусе!»

Коли це надзвичайне одкровення завершилося, прозвучало останнє благословення: «Благодать Господа Ісуса з усіма святими! Амінь.» Цією фразою, яка є такою звичною для інших книг Нового Завіту, завершується останнє слово від Бога. Для тих, хто вірить, що Христос під час Свого Першого Пришестя дарував людям спасіння, ця книга є чудовою обіцянкою Його Другого Пришестя, яке подарує людству повне й остаточне звільнення. Ця книга розпочалася з одкровення Ісуса Христа і завершується тим самим посланням, а саме що Він таки прийде знову.

Напевно, жодна інша книга Святого Письма не містить більш разючих порівнянь між тим благословенним майбутнім, яке очікує на святих, і тією жахливою долею, яка гарантована невіруючим. Жодна інша книга Біблії не містить стільки деталей, з одного боку, в описі покарань, а з іншого, в описі вічних блаженств святих. Яка велика трагедія у тому, що багато людей оминає своєю увагою цю книгу і не може осягнути її чудових істин, тим самим обмежуючи свої знання й надію на Ісуса Христа. А ось Божі люди, які розуміють і цінують ці чудові обіцянки, можуть приєднатися до молитви Йоана і промовити: «Прийди, Господи Ісусе!»

БІБЛІОГРАФІЯ

Alford, Henry. The Greek Testament . Revised by Everett F. Harrison. 4 vols. in 2. Chicago: Moody Press, 1958.

Blanchard, Charles A. Light on the Last Days . Chicago: Bible Institute Colportage Association, 1913.

Ironside, H.A. Lectures on the Book of Revelation . New York: Loizeaux Brothers, 1930.

Kelly, William. Lectures on the Book of Revelation . London: W.H. Broom, 1874.

Mounce, Robert H. The Book of Revelation . The New International Commentary on the New Testament. Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans Publishing Co., 1977.

Ryrie, Charles Caldwell. Revelation . Everyman’s Bible Commentary. Chicago: Moody Press, 1968.

________ . The Final Countdown . Wheaton, Ill.: Scripture Press Publications, Victor Books, 1982.

Scott, Walter. Exposition of the Revelation of Jesus Christ . London: Pickering and Inglis, n.d.

Scroggie, W.G. The Great Unveiling . Reprint. Grand Rapids: Zondervan Publishing House, 1979.

Seiss, Joseph A. The Apocalypse . Grand Rapids: Zondervan Publishing House, 1957.

Smith, J.B. A Revelation of Jesus Christ . Scottdale, Pa.: Herald Press, 1961.

Swete, Henry Barclay. Commentary on Revelation . 3d ed. London: Macmillan & Co., 1911. Reprint. Grand Rapids: Kregel Publications, 1978.

Tenney, Merrill C. Interpreting Revelation . Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans Publishing Co., 1957.

Torrance, Thomas F. The Apocalypse Today . Greenwood, S.C.: Attic Press, 1960.

Walvoord, John F. The Revelation of Jesus Christ . Chicago: Moody Press, 1966.

________ . The Rapture Question . Rev. ed. Grand Rapids: Zondervan Publishing House, 1979.

 

БІБЛІОГРАФІЯ ДО СЕМИ ЦЕРКОВ У ОДКРОВЕННІ 2-3

Blaiklock, E.M. The Seven Churches . London: Marshall, Morgan & Scott, n.d.

Havner, Vance. Repent or Else!  New York: Fleming H. Revell Co., 1958.

Loane, Marcus L. They Overcame: An Exposition of the First Three Chapters of Revelation . Grand Rapids: Baker Book House, 1981.

Morgan, G. Campbell. A First Century Message to Twentieth Century Christians . Westwood, N.J.: Fleming H. Revell Co., 1902.

Ramsay, W.M. The Letters to the Seven Churches of Asia . 4th ed. New York: Hodder and Stoughton, 1904. Reprint. Grand Rapids: Baker Book House, 1979.

Seiss, Joseph A. Letters to the Seven Churches . 1889. Reprint. Grand Rapids: Baker Book House, 1956.

Tatford, Frederick A. The Patmos Letters . Grand Rapids: Kregel Publications, 1969.

Trench, Richard Chenevix. Commentary on the Epistles to the Seven Churches in Asia . London: Macmillan & Co., 1867. Reprint. Minneapolis: Klock & Klock, 1978.

Yamauchi, Edwin M. The Archaeology of New Testament Cities in Western Asia Minor . Grand Rapids: Baker Book House, 1980. (Містить глави про Ефес, Пергам, Сарди та Лаодікею.)

Джон Ф. Велвурд  був викладачем Далласької теологічної семінарії впродовж 50 років, з 1936 і до 1986 року. Він виконував обов’язки президента Далласької семінарії з 1952 і до 1986 року і був канцлером до 2001 року. Дж. Велвурд відомий на ввесь світ своїми євангельськими дослідженнями. Він написав 18 книг і чимало статей для часописів та наукових журналів. Він отримав два ступені магістра (магістр мистецтв і магістр теології) і ступінь далласького доктора теології. У 1960 році Вітон-коледж нагородив його почесним званням доктора богослов’я, а в 1984 році університет Ліберті нагородив його почесним званням доктора літератури.

Рой Б. Зук  впродовж 14 років займав редакторські та адміністративні посади у видавництві Скріпче Пресс, а потім у 1973 році став викладачем Далласької семінарії. Він написав або відредагував багато книг з питань християнської освіти та вивчення Біблії і є автором багатьох часописів та журнальних статей. Рой Б. Зук отримав наукові ступені в університеті Біола (бакалавр мистецтв) та Даллаській семінарії (магістр теології і доктор теології), після чого продовжив проводити свої дослідження в обох університетах.

Далласька теологічна семінарія – одна з найбільших у світі. Вона здобула визнання завдяки своїй вірі у безпомилковість Святого Письма, теорії премілленаризму та проповідуванню й навчанню Біблії. Ця семінарія була заснована у 1924 році доктором Льюісом Сперрі Чейфером, випускники якої служать Господу як віддані очільники та працівники християнських спільнот в усіх 50 штатах Америки та в інших країнах світу.