Цілісність Книги Захарії.  Цілісність Книги Захарії першими поставили під сумнів ті люди, які переконані, що частини 9-14 написані автором, який жив ще до часів Вавилонського переселення, а саме Єремією (див. Зах. 11:12-13; Мт. 27:9-10). Інші ж вважають, що ці частини написані вже після смерті Захарії (десь у третьому столітті до н.е.) й аргументують своє припущення тим, що у тексті наявні стилістичні розбіжності та історичні невідповідності. Консервативні ж науковці цілковито спростували такі твердження і довели, що уся Книга Захарії і справді написана одним пророком (наприклад, Hobart E. Freeman, An Introduction to the Old Testament Prophets . Chicago: Moody Press, 1968, pp. 337-44; Merill F. Unger, Commentary on Zechariah , pp. 12-4). Інша тема, літературний стиль та, імовірно, пізніший період життя Захарії є достатньою підставою для віднайдених стилістичних розбіжностей у частинах 9-14. А згадка про Грецію у 9:13 не обов’язково вказує на пізнішу дату написання книги, якщо вірити у дійсність пророцтв.

Стиль і літературний жанр Книги Захарії. Характерними для стилю Захарії є короткий виклад подій та велика кількість образної мови. Захарія демонстрував велику залежність від своїх попередників й озвучив тут чимало їхніх пророцтв. Однак він також показав і творчу індивідуальність своєї думки й своїх висловлювань, адже це Дух Божий надихав його на написання божественних одкровень, які йому було дано.

Пророча Книга Захарії містить декілька видів літературних жанрів. Після вступного заклику (до навернення, 1:2-6), Захарія озвучив вісім пророчих снів-видінь, які бачив однієї ночі (1:7-6:8). Ці видіння написанні у формі апокаліптичної літератури («одкровення») – багаті на художні образи описи та есхатологічна підтримка. У частинах 9-14 озвучено два пророцтва (див. коментарі до 9:1), які складаються, головним чином, із обіцянок майбутнього спасіння Ізраїлю.

ПЛАН

І. Вісім символічних видінь (част. 1-6)

А. Вступ до видінь (1:1-6)

1. Передмова до заклику до навернення (1:1)

2. Детальний опис заклику до навернення (1:2-6)

Б. Озвучення видінь (1:7-6:8)

1. Видіння вершника на гнідому коні серед чорниць (1:7-17)

2. Видіння чотирьох рогів і чотирьох ремісників (2:1-4)

3. Видіння чоловіка з мотузкою для вимірювання (2:5-17)

4. Видіння очищення і коронування Ісуса (част. 3)

5. Видіння золотого ліхтаря та двох оливкових дерев (част. 4)

6. Видіння летючого сувою (5:1-4)

7. Видіння жінки у мірці (5:5-11)

8. Видіння чотирьох колісниць (6:1-8)

В. Символічне завершення видінь (6:9-15)

1. Символічне коронування (6:9-11)

2. Пророча звістка (6:12-13)

3. Видимий спомин (6:14)

4. Вселенське значення (6:15)

ІІ. Чотири пояснювальні звістки (част. 7-8)

А. Звістки стосовно запитання про піст (7:1-3)

Б. Звістки, проголошені як відповідь Господа (7:4-8:23)

1. Звістка-докір (7:4-7)

2. Звістка-заклик до каяття (7:8-14)

3. Звістка-заклик до відбудови (8:1-17)

4. Звістка-обіцянка утіх (8:18-23)

ІІІ. Пророцтва-одкровення (част. 9-14)

А. Помазаного Царя зрікаються (част. 9-11)

1. Покарання народів, що живуть довкола Ізраїлю (9:1-8)

2. Благословення Месії (9:9-10:12)

3. Зречення Доброго Пастиря і наслідки цього для Ізраїлю (част. 11)

Б. Цар, якого зреклися, сідає на престол (част. 12-14)

1. Відновлення Ізраїлю (част. 12-13)

2. Повернення Царя (част. 14)

КОМЕНТАРІ

І. Вісім символічних видінь (част. 1-6)

А. Вступ до видінь (1:1-6)

Цей вступ до усієї Книги Захарії є дуже влучною передумовою до восьми апокаліптичних видінь пророка. Озвучений тут заклик до навернення показує, що саме ізраїльтянам слід зробити для того, щоб отримати духовні благословення, обіцяні їм Богом у восьми наступних видіннях. Бог не буде обдаровувати Своїми ласками людей, що не навернулись до Нього. Божий завіт з Авраамом (див. Бут. 12:2-3; 15:5-21) і Давидом (див. 2 Сам. 7:8-16) однозначно показує, яким є Його задум щодо Ізраїлю. Але ці обіцянки не скасовують зобов’язання усіх поколінь ізраїльтян виявляти послух Богові для того, щоб отримати ці обіцяні Ним благословення.

1. ПЕРЕДМОВА ДО ЗАКЛИКУ ДО НАВЕРНЕННЯ (1:1)

1:1.  У цьому вірші вказано: час, коли надійшов цей заклик до навернення, Особу, яка цей заклик надіслала, і особу, яка цей вступний заклик до навернення озвучила. Точний день «восьмого місяця» (який розпочався 27 жовтня 520 року до н.е.) тут не вказано, мабуть тому, що це не має великого значення. Більш важливим є те, що пророк-єврей датував своє пророцтво часом правління монарха-язичника. Це був яскравий спомин усім слухачам Захарії про те, що то був «час поган» (див. Лк. 21:24; Дан. 2; 7) і що жоден з нащадків Давида не сидів на престолі в Єрусалимі (див. Ос. 3:4-5). (Див. Вступ  щодо переліку дат, які згадуються в Езр., Аг. та Зах.)

Захарія лише передавав це пророцтво. Він не був Тим, Хто це пророцтво надсилав. Адже до нього «надійшло таке слово» від Господа, як і у випадку з іншими справжніми пророками до нього (наприклад, Ос. 1:1; Йоіл. 1:1; та інші). Як пророк, Захарія був лише слугою і тим, хто був покликаний озвучити Боже чинне слово людям. Ті самі три покоління з родоводу Захарії озвучено й у Зах. 1:7, хоча в Езр. 5:1; 6:14 Захарія названо нащадком (досл., сином) Іддо. (В давньоєврейській мові слово «син» часто використовується у значенні «нащадок».) У цьому випадку пророк зображується у стосунку до свого більш відомого діда. (Порівняння родоводу Єгу в 2 Цар. 9:12, 14 з родоводом, який згадується в 1 Цар. 19:16 та 2 Цар. 9:20, демонструє ту саму особливість.)

2. ДЕТАЛЬНИЙ ОПИС ЗАКЛИКУ ДО НАВЕРНЕННЯ (1:2-6)

Цей урочистий заклик не повторювати помилок своїх батьків (див. подібний заклик Павла в 1 Кор. 10:1) мав на меті знищити будь-яку хибну упевненість сучасників Захарії, яка могла з’явитися у них з огляду на ті великі діла, що Бог має намір зробити для Ізраїлю у майбутньому. Цей заклик – то застереження для людей теперішнього, який нагадує про божественний гнів (Зах. 1:2) та божественну милість (вірш 3), і ґрунтується на тому, що довелося відчути на собі і зрештою засвоїти людям з минулого. Це застереження стосовно непослуху (вірш 4), зволікання (вірш 5) та сумніву (вірш 6).

1:2.  Захарія засвідчив, що руйнування Єрусалиму та Вавилонське переселення попередніх поколінь – то вияв Божого гніву. Насправді, фраза «прогнівавсь Господь вельми» (досл., «прогнівавсь гнівом») показує неабияке незадоволення Бога. Господь, («Яхве»), який зв’язав Себе завітом із ізраїльським народом, був надзвичайно розгніваний «на батьків» їхніх, особливо на останнє покоління перед Вавилонським Полоном (але див. 2 Цар. 21:14-15), бо вони збунтувались проти Нього.

1:3.  Тоді як гріхи їхніх батьків призвели до спустошення храму, їхні власні гріхи призводили до того, що відбудова храму повсякчас відкладалася. Тим не менш, «Господь Сил» зараз звертався до них зі Своїм милостивим закликом до навернення. Той факт, що тут тричі повторюється божественне ім’я, підкреслює силу Божого веління стосовно їхнього навернення. Умовою, згідно якої вони зможуть отримати божественне благословення, була не тільки відбудова будівлі храму, але й повернення до Нього – не лише до Господнього Закону або Його шляхів, а й до Самого Господа. Їхнє каяття за два місяці до того (див. Аг. 1:12-15), вочевидь, не було цілковитим, адже відбудування храму відкладалося. Тому зараз лише повне навернення до Господа дасть їм доступ до Божих благословень, про що свідчать наступні слова: «І Я повернусь до вас.»

1:4.  Застереження стосовно непослуху тут подано на основі поганого прикладу з минулого їхніх батьків, які не лише збунтувалися проти Господа, але й також не захотіли дослухатися проповідувань пророків часів ще до Вавилонського переселення. Ці «перші пророки» були відділені від Захарії та його сучасників роками Вавилонського Полону. Однією з головних особливостей (але не єдиною) проповідувань часів ще до Полону був заклик покаятися: «Верніться з ледачих доріг ваших і від лихих учинків ваших.» Таким чином пророк передавав Боже звернення до свого покоління (« пред сказання»; див. Єр. 3:12-13; 18:11; 25:5-6; Єз. 33:11; Ос. 14:1; Йоіл. 2:12-13; Ам. 5:4-6). У проповідницькій діяльності самого ж Захарії визначальною є інша особливість пророцтв (« перед бачення»; див. Зах. 9-14). Однак про те, що їхні батьки не відреагують відповідним чином на їхні заклики («Та вони не слухали й на Мене не зважали»), перші пророки вже знали заздалегідь (наприклад, Єр. 17:23; 29:19; 36:31).

1:5.  Застереження стосовно зволікання тут передано за допомогою двох вражаючих риторичних запитань, які звертають увагу на скороминучість людського життя. Захарія спитав: «Батьки ваші – де вони?» Вони вже померли від меча, голоду, чуми та природніх катаклізмів, як і передбачали пророки. Друге запитання Захарії звучало так: «Та й пророки – чи будуть жити вічно?» Очевидною відповіддю було, що ні. Час їхнього проповідування також короткий. А тому можливістю покаятися, яку вони власне й дають, нехтувати не слід.

1:6.  Застереження стосовно сумніву випливало із твердження Захарії про чинність та безумовне здійснення Божих послань стосовно покарання. Ці послання – це «Слова ж Мої (про загрозу покарання; наприклад, Єр. 39:16) й постанови (тобто правові рішення; наприклад, Соф. 2:2; Іс. 10:1)». І хоча ті пророки померли, слова Божі й надалі мають силу та будуть виконані. Певність того, що вони таки здійсняться, засвідчено тим фактом, що Божі слова і постанови все ж «дійшли до батьків» їхніх. Давньоєврейське слово «дійшли» належить до слів зі значенням «полювати», а, отже, свідчить про те, що покарання, про яке застерігав Господь, буде переслідувати грішників і зрештою їх наздожене. Слово «наздожене» зустрічається у Втор. 28 стосовно і покарання (Втор. 28:15, 45), і благословення (Втор. 28:2), а також в описі дій кровомесника (Втор. 19:6). Той факт, що батьки «повернулись», не обов’язково означає, що вони навернулися до Бога, скоріш, лиш те, що вони все зрозуміли і визнали, що заслуговують на покарання і що Бог був справедливий, коли здійснив стосовно них те, що задумав, та вигнав їх у Полон (ПлЄр. 2:17). З іншого ж боку, багато людей могло щиро покаятися під час Вавилонського Полону, за що Бог їх і простив та повернув на їхню землю.

Отож, умовою отримання духовних благословень, об’явлених в наступних видіннях та пророцтвах Захарії, було істинне і щиросердне навернення до Господа. Їм не слід було робити ту ж помилку і виявляти непослух, як зробило це попереднє покоління, що потрапило в Полон внаслідок Божої кари.

Б. Озвучення видінь (1:7-6:8)

Всього за одну ніч Захарія побачив вісім видінь, які розтлумачив ангел і які стосувалися майбутнього ізраїльського народу. Божий задум щодо духовних благословень, викладений у видіннях, показує взаємозв’язок між відбудовою храму в часи Захарії та відновленням ізраїльського царства в часи правління Месії (яке все ще попереду, див. Діян. 1:6; і здійсниться за Другого Пришестя Христа, див. Діян. 15:16). Джойс Болдвін правильно зауважила, що у записі видінь Захарії є певна «стандартна схема»: (а) вступні слова, (б) опис побаченого, (в) запитання Захарії до ангела стосовно значення і (г) пояснення ангела. Вона також зауважує, що чотири видіння містять підсумовуючі пророцтва, які зазвичай ідуть після видіння (Зах. 1:14-17; 2:6-13; 6:9-15), окрім одного пророцтва, яке є у самому видінні (4:6-10) (Joyce Baldwin, Haggai, Zechariah, Malachi , pp. 92-3).

1. ВИДІННЯ ВЕРШНИКА НА ГНІДОМУ КОНІ СЕРЕД ЧОРНИЦЬ (1:7-17)

Дане видіння розкриває всеохоплюючу тему надії для розселених та пригноблених ізраїльтян. Утиски з боку язичників тут врівноважуються втішними обіцянками божественних благословень.

1:7а.  Перше видіння трапилося «двадцять четвертого дня одинадцятого (єврейського) місяця, … другого року (правління) Дарія (15 лютого 519 року до н.е.)». Шеват – це вавилонська назва 11-го місяця, яку перейняли євреї після Полону. Це видіння прийшло до Захарії за п’ять місяців по тому, як було розпочато відбудову храму (Аг. 1:14-15; 2:15), за три місяці після першого пророцтва Захарії (Зах. 1:1) і за два місяці після останнього пророцтва Аггея (Аг. 2:20 – пророцтва стосовно знищення сил світу перед тисячолітнім правлінням Месії; див. Аг. 2:21-23).

1:7б.  У цьому вірші чітко зазначено, Хто є Джерелом видінь Захарії. На це прямо вказують наступні слова: «Надійшло таке слово Господнє» (див. вірш 1). Це такий собі пророчий «постулат», який вказує на божественне одкровення. Видіння, які отримали часткове тлумачення і прийшли до Захарії, коли він перебував під впливом Духа, стали справжнім одкровенням та були доповнені словами Бога. Фраза «бачив я» вказують на те, яким саме чином божественне одкровення було передано Захарії. Цей вислів не стосується сновидіння і ще менше він є звичайною літературною формою висловлювання. Захарія тоді не спав, про що свідчать його запитання (наприклад, вірш 9).

1:8.  Видіння складалося із трьох частин: (а) опис того, що бачив Захарія (вірш 8), (б) тлумачення побаченого (вірші 9-11) і (в) клопотання Ангела Господнього (вірш 12).

Впродовж усього видіння головна увага прикута до чоловіка «верхи на коні гнідому». З цього можна припустити, що він був очільником інших вершників. Він «стоїть» (тобто сидить верхи на коні, який стоїть), наче очікує на звіт своїх розвідників. Це його названо у вірші 11 «Ангелом Господнім». Цей Посланець (див. коментарі до вірша 11) знаходився «між чорницями», імовірно, в Кедронській долині, що на схід чи південний схід від Єрусалиму, де, вочевидь, було багато запашних вічнозелених чагарників. Інші вершники сиділи на своїх конях «за ним» (бо вершники мали звітувати, вірш 11), але більш важливою деталлю тут є масть коней: «гніді (червонувато-коричневі), вороні (чорні) й білі». Значення цих мастей тут не розкрито, а правильне тлумачення цієї деталі ще більше ускладнюється тим фактом, що давньоєврейське слово , яке тут перекладено як «вороні», а в БКЯ як «плямисті», зустрічається в Старому Завіті лише тут. Тож його значення є непевним.

1:9-11.  Коли Захарія спитав про значення даного видіння («Хто вони …?» див. вірш 19; 4:4, 11; 6:4; а також див. 5:6) ангел, який усе розтлумачував, відповів. У п’ятому та шостому видіннях ангел сам запитав Захарія, чи розумів він їхнє значення (4:2, 5,13; 5:2). Вочевидь, він так робив, щоб розбурхати його допитливість. Ангел, про якого у даних видіннях говориться, що він – «ангел, що розмовляв зо мною» (1:11, 13-14, 19; 2:3; 4:1, 4-5; 5:10; 6:4), не був Ангелом Господнім (1:11-12; 3:1-6). Ангел, який усе тлумачив, розкрив Захарії значення видіння, дозволивши його дійовим особам промовляти. Перший промовець був центральною фігурою верхи на коні, який сказав про інших вершників, що вони – «це ті, що Господь послав пройти туди й сюди землю». Фраза «пройти туди й сюди», здається, використана тут у її військовому значенні, а саме стосовно проведення розвідувальних дій. Саме так, як і перські царі посилали своїх посланців по всій імперії, так і Ангел Господній вислав своїх ангельських вершників, щоб розвідати ситуацію на землі. Розвідники звітували своєму Очільнику, який тепер називався «Ангел Господній». Про те, що цей «Ангел» (досл., «Посланець») і є Христом, свідчить частина 3, де Його прямо названо «Господом», який все ж говорить про «Господа» як про іншу Особу (3:2). А також тут Він Себе показує як Той, Хто має владу відпускати гріхи (3:4). (Див. коментарі до фрази «Ангел Господній» у Бут. 16:7.) Розвідники завершили свою операцію з дослідження землі і дійшли висновку, що земля жила собі мирно, «спокійно», без війни, лишень Ізраїль не жив «спокійно й тихо». Чи були це добрі, а чи погані новини? Якщо тут іде мова про спокій, який існував другого року правління Дарія, тоді це був наслідок утиску з боку персів та несправедливості, а, отже, це були погані новини для ізраїльтян, які перебували під головуванням язичників. Можливо, це видіння має більш есхатологічне значення і стосується світового царства Месії, оскільки розвідники дослідили не лише величезну Перську імперію, а й усю землю – хоча, можливо, фраза «уся земля» є мовним зворотом (синекдохою) і слугує позначенням Перської імперії.

1:12.  Клопотання Ангела Господнього є незвичним, адже цей божественний Посланець зазвичай виступає представником Бога серед людей, а не виконуючим роль заступника людей перед Богом. Те, що божественний Посланець звернувся до Господа «сил» у Своїй молитві, засвідчує відмінність між Божественними Особами і підтверджує вчення про Святу Трійцю зі Старого Завіту. Тужливе слово «докіль» показує, якою великою є потреба Ізраїлю в тому, щоб Бог діяв в його інтересах. «Сімдесят років» обіцяного Полону залишилися позаду (див. Єр. 25:12; 29:10), однак місто все ще не було відбудовано.

1:13.  Попереднє видіння показало, що усім на землі управляє Бог, але зараз від Нього надійшло слово, яке мало потішити Ізраїль. Це слово від Господа (це може бути або й не бути Ангел Господній з вірша 12) промовлялося до і через ангела, який усе тлумачив Захарії, так, щоб Захарія міг проповідувати його серед людей. Дане слово містить звістку про (а) любов Бога до Ізраїлю (вірші 13-14), (б) гнів Божий на народи (вірш 15) і (в) благословення Божі для Ізраїлю (вірші 16-17).

Те, про що Господь говорив «словами добрими», які давали віру в усе хороше, та «відрадними словами», які приносили утіху, відтворено у віршах 14-17.

1:14.  Любов Бога до Його народу («до Єрусалиму й до Сіону») тут передано словами «повен ревнощів», що засвідчує Його надзвичайне бажання (див. 8:2) захищати Свій улюблений ізраїльський народ. Ця безмежна ревність була спрямована проти Юдеї впродовж 70 років (1:12), але тепер Його гнів обернувся на народи, які є предметом другого видіння (вірші 18-21).

1:15.  Божий гнів «проти народів» був вдвічі сильнішим («гніваюсь великим гнівом»; див. вірш 2) через те, що вони жили «собі вигідно» й безпечно. Його неабиякий гнів на народи викликали їхні надмірні, задовгі та завеликі знущання над ізраїльтянами тоді, коли Бог «гнівався був трохи», тобто коли Він бажав помірної кари для Свого народу. Народи ж «множили лихо» і виходили за межі того, що Бог визначив був для ізраїльтян як покарання (див. Іс. 47:6).

1:16-17.  Оскільки Бог («тому ось») любить Ізраїль і гнівається на язичників, Він тепер пообіцяв дати шість благословень ізраїльському народові: (а) присутність Бога в Єрусалимі («Я вертаюся знов … з милосердям»; див. Єз. 43:5; 48:35) на відміну від відвернення божественної слави від храму в часи перед Полоном (Єз. 10:18-19; 11:22-23); (б) відбудову храму («Мій дім буде збудований»; див. Єз. 40-48); (в) відбудову міста («і шворка буде протягнена над Єрусалимом»; див. Єр. 31:38-40); (г) різноманітні багатства («міста знову переповняться» Божими благословеннями, які лиш стіни міста зможуть умістити; див. Іс. 60:4-9); (ґ) утіху жителям Єрусалиму (Сіону), бо Бог здійснить свої милостиві обіцянки (див. Втор. 13:17; 30:3; Іс. 14:1; 49:15); і (д) вибраність (див. Зах. 2:12; 3:2), адже Бог знову оберне до них Свою всевишню любов, що, можливо, також вказує на Новий Завіт, який Бог укладе з Ізраїлем (Єр. 31:31-4; див. Рим. 11:26-27).

Повне сходження цих благословень з огляду на Новий Завіт здійсниться разом із Другим Пришестям Христа і має стосунок до храму Його тисячолітнього царства та Божих тодішніх благословень, як свідчать подібні уривки зі Святого Письма, що згадувалися вище. Хоча відновлення храму було завершено за чотири роки після даного пророцтва (Езр. 6:15), а часткова відбудова міста близько 80 років по тому (Неєм. 6:15), уривки, взяті з Книги Єзекиїла, показують, що храм не матиме божественної слави аж до часів тисячолітнього правління Христа. Тим не менш, євреї часів Захарії спромоглися зрозуміти, що ті обіцяні благословення обов’язково здійсняться, і саме це, напевно, й надихнуло їх завершити відбудову храму.

Декілька характерних особливостей цього першого видіння ще детальніше розкриваються у наступних двох видіннях, коли у другому видінні описується Божий гнів на народи, а в третьому змальовується, як Бог сприяє процвітанню Ізраїлю, обдаровуючи його Своєю присутністю.

2. ВИДІННЯ ЧОТИРЬОХ РОГІВ І ЧОТИРЬОХ РЕМІСНИКІВ (2:1-4)

Утіха і підтримка, про які йде мова у віршах 13 і 17, доволі панорамно зображуються на фоні яскравих відмінностей між другим і третім видіннями. З одного боку, друге видіння показує, яким буде Боже покарання народів, що завдають ізраїльтянам страждань (2:1-4). А з іншого, третє видіння демонструє, якими будуть Божі благословення для процвітаючого Ізраїлю (2:5-17). Видіння чотирьох рогів і чотирьох ремісників розкриває, яким саме чином  Бог виявлятиме Свій гнів, про який іде мова у 1:15, стосовно язичників. Народи, які порозганяли ізраїльтян, самі будуть знищені.

а. Видіння чотирьох рогів (2:1)

2:1.  Захарія «підвів … очі», щоб побачити нові події, які розгорталися перед ним (див. 2:5; 5:1, 9; 6:1; Дан. 8:3; 10:5). Він помітив «чотири роги» – такі, як в барана або козла (див. Дан. 8:3-8). Однак, оскільки тут не згадуються ніякі тварини, гадати про їх присутність тут не слід.

б. Значення чотирьох рогів (2:2)

2:2.  І знову Захарія спитав: «Що це?» (див. вірш 9; 4:4, 11; 6:4; а також див. 5:6). У своєму символічному значенні слово ріг позначає непереможну силу (див. Міх. 4613) або ж, як дуже часто траплялося, язичницького царя, що представляв своє царство (Дан. 7:24; Одкр. 17:12). Тут чотири роги символізують пихаті язичницькі сили (див. фразу «позбавити рогів народи,» Зах. 1:21), «що порозкидали Юду, Ізраїля і Єрусалим» (всеохоплююче поняття, яке позначає Божий народ, що був у Полоні). Деякі автори вважають, що ці чотири роги – то чотири язичницькі імперії, передбачення яких є в Дан. 2 і 7 (Вавилонська, Мідо-Перська, Грецька та Римська). З огляду на це чотири ремісники – то імперії, які прийшли їм на зміну, а четвертий ремісник – то царство Месії з небес (Дан. 2:44). Однак у видінні Захарії ангел сказав, що роги «порозкидали» ізраїльтян (минулий час, Зах. 2:2), і трапилося це до того, як з’явилися чотири ремісники. Тому, вочевидь, краще розглядати число чотири як позначення якоїсь завершеності, повноти протидії Ізраїлю, або ж прийняти той факт, що чотири роги символізують чотири народи, які «порозкидали» ізраїльтян ще до того, як Захарія побачив це видіння (скоріш за все, це ассирійці, єгиптяни, вавилоняни та мідо-перси).

в. Знайомство з чотирма ремісниками (2:3)

2:3.  Давньоєврейське слово харасім, яке тут перекладено як «ремісників», слугує позначенням для робітників, які вміють працювати з деревом, каменем та металом. Оскільки тут не згадується, з чого саме були ті чотири роги, загальний переклад «ремісники» є цілком доречним. (У ВСП це слово перекладено як «ковалі», вочевидь, припускаючи, що роги були металеві.)

г. Тлумачення значення чотирьох ремісників (2:4)

2:4.  Значення «чотирьох ремісників» залежить від значення рогів. Якщо «роги» – то наступні царства з видінь Даниїла (Дан. 2; 7), тоді ремісники – це Мідо-Перське царство, Грецьке царство, Римське царство і царство Месії. Або ж це були «народи», в тому числі Персія, яких Бог використав для того, щоб знищити колишніх гнобителів ізраїльтян (див. коментарі до Зах. 1:19). У будь-якому разі це видіння показує, що Бог застосовує Свої інструменти впливу, щоб покарати ворогів Ізраїлю та звільнити його з-під гніту.

3. ВИДІННЯ ЧОЛОВІКА З МОТУЗКОЮ ДЛЯ ВИМІРЮВАННЯ (2:5-17)

а. Суть видіння (2:5-7)

2:5.  Вислів «Знову підвів я мої очі» (див. 1:18; 6:1, 9; 6:1) відображає не лише перехід до наступного видіння, але і також його зв’язок із попереднім. Після того, як Бог покарає язичницькі народи, Він збільшить і захистить Єрусалим. Головне послання даного видіння є цілком очевидне, а ось деталі є не зовсім зрозумілі через двозначність відповідей на три ключові уточнювальні запитання: Про кого саме йде мова у цьому видінні? Де знаходиться і куди рухається кожна зі згаданих осіб? Хто промовляє у 2:8-17?

То факт, що тут іде мова про землеміра, засвідчено фразою «а в руці у нього міряльна шворка». Тут не має підстав вважати цього чоловіка кимось іншим, окрім того, що він є просто певною людиною. Однак деякі тлумачі ототожнюють з ним хлопця з вірша 8. Згідно з цим «ангел, що говорив» із Захарією, відійшов від пророка і «вийшов … назустріч» ангелу, який закликав його відкликати землеміра, що мав хибне уявлення про необхідність відбудови єрусалимських стін. Однак, мабуть, все ж краще приймати цього хлопця за самого Захарію, який отримав звістку про збільшення Єрусалиму (вірші 8-17) як тлумачення діяльності землеміра.

У цій частині не сказано, ким саме є цей землемір, однак все свідчить на користь тієї думки, що ним є Ангел Господній (1:11; 3:1; див. Єз. 40:3). Порівнюючи дане видіння з першим видінням Захарії (Зах. 1:7-17), можна і справді дійти висновку, що цей землемір – то Ангел Господній, який передає божественне одкровення Захарії. Та у будь-якому разі слова з 2:8-17 – це послання (або низка послань) від Самого Господа, які спершу адресуються хлопцеві (вірші 8-9), потім Ізраїлю (вірші 10-16) і зрештою усьому людству («усяке тіло», вірш 17).

2:6.  Як видно із відповіді на запитання Даниїла, землемір мав на меті визначити межі Єрусалиму, напевно для того, щоб знати, якими є теперішні межі міста і згодом мати з чим порівняти майбутні його межі, коли місто розростеться.

б. Озвучення послання (2:7-17)

2:7-8а.  «Другий ангел», який, напевно, повертався від землеміра, передав послання ангелу, який усе витлумачував Захарії, щоб той у свою чергу передав його пророку.

2:8б.  Той факт, що «Єрусалим буде заселений поза мурами», свідчить про те, що місто вийде за свої межі завдяки Божим благословенням. Воно не потребуватиме жодних укріплень чи охорони, бо у ньому буде Бог (див. вірш 9; Єз. 38:11).

2:9.  Господь буде для Єрусалиму «вогненним муром» і «його славою» (див. Іс. 50:19). Дана обіцянка стосується майбутньої особистої присутності Господа через Месію у Його тисячолітньому царстві на землі. Єзекиїл передбачив майбутнє повернення божественної слави у храм (Єз. 43:2-5), а Захарія отримав видіння слави, яка пошириться на все місто (Зах.2:9) і на всю землю (вірш 16; див. 14:20-21).

2:10-13.  Це божественне пророцтво, здається, є практичним виявом того, що було об’явлено у попередніх видіннях, адресованих сучасникам Захарії (слово «Сіоне» стосується євреїв), які все ще перебували у Вавилоні, і слугувало закликом до їхнього повернення в Єрусалим. Останню частину вірша 10 тут правильно перекладено: «Бо Я порозкидав вас як  чотири вітри небесні (а не по  чотирьох вітрах).» Це може мати стосунок як до насильницького розселення, так і бути образним описом будь-якого значного переселення євреїв з їхньої землі. Переселенці проживали, головним чином, у Вавилоні, який також називався Північним краєм, адже вавилоняни вторглися в Ізраїль саме з півночі. Сам Господь (тобто як Ангел Господній чи як Месія) промовляє у віршах 12-13, хоча деякі тлумачі відносять деякі частини даного твердження до тлумачень Захарії власного пророчого покликання. Оригінальна фраза, яку тут перекладено як «що послав мене із-за Своєї слави», є доволі важкою для розуміння. Однак тут, здається, іде мова про те, що Бог пошле Месію, який судитиме народи, що «обдерли» Ізраїль, і покаже їм Свою славу. Це трапиться тоді, коли за Свого Другого Пришестя Месія судитиме язичників (Мт. 25:31-46). Фраза «до зіниці Його ока» є образною і також зустрічається у Втор. 32:10. Вона символізує те, що є дуже вразливе і найбільше потребує захисту. Тут вона символізує Ізраїль, про якого турбується і кого захищає сам Бог.

2:14-16.  Дане пророцтво адресоване, напевно, тим євреям, які вже повернулися в Єрусалим. І знову підставою до заклику радіти є прихід Месії. Тож мова тут іде про часи, коли земля буде готова до правління Христа. Фраза «співай і радуйся» є звичним закликом до возвеличення в піснях і пов’язана з правлінням Яхве (НМВ, Господа) як Царя в Єрусалимі (див. Пс. 93; 96; 98; Іс. 52:7-10; Зах. 3:14-15). Фраза «бо ось Я йду й житиму посеред тебе» стосується часів, коли Месія посяде на престол Давида і правитиме на землі. Однак, можливо, тут іде мова про обидва Пришестя Христа, як у Іс. 9:6-7; 61:1-2. Але наголос тут зроблено на Другому Пришесті, коли Божі благословення для Ізраїлю виллються й на інші народи. Фраза «того дня» є скороченням до фрази, яка стосується майбутнього, а саме «Господнього дня», коли Він прийде судити народи і виконає Свої домовленості з Ізраїлем у Своєму тисячолітньому царстві. Тоді, за тисячолітнього правління Христа, люди багатьох «народів» поклонятимуться Господу (див. Зах. 8:20-23; 14:16; Іс. 2:3). І житиме Господь «на Святій Землі» (див. Зах. 8:3) – ця фраза зустрічається у Біблії лиш тут, – а Єрусалим стане згідно Божого вибору (див. 1:17; 3:2) столицею світу (Іс. 2:1-2).

2:17.  Усе людство має вклонитися мовчазно і благоговіти перед Господом сил.

4. ВИДІННЯ ОЧИЩЕННЯ І КОРОНУВАННЯ ІСУСА (част. 3)

З топографічної точки зору видіння Захарії перемістилися з долини, яка розташована поза межами Єрусалиму (перші два видіння, 1:7-17; 2:1-4) до певного місця спостереження вже у місті (третє видіння, 2:5-17), а потім у двір самого храму (четверте і п’яте видіння, част. 3-4). Перші три видіння символічно змальовували фактичне, зовнішнє звільнення Ізраїлю з Полону, його розростання та матеріальне процвітання. Четверте ж видіння (част. 3) стосується внутрішнього очищення Ізраїлю від гріха та відновлення числа священників і їхніх функцій.

а. Символічні дії (3:1-5)

Господь об’явив це видіння Захарії («Він мені показав»), який добре знав, ким саме є дійові особи даного видіння і чітко розумів значення цих дій. А тому четверте видіння відрізняється від попередніх, адже тут відсутні запитання Захарії та пояснення ангела, який усе розтлумачував пророку. Дійовими особами або учасниками даних подій були: (а) Ісус, син Йоцадака, первосвященик часів відновлення храму, який повернувся у Вавилон разом із Зоровавелом; (б) Ангел Господній, тобто Христос, про якого йде мова у 1:11-12; (в) сатана, обвинувач (див. Одкр. 12:10); (г) присутні ангели (ті, «що … стояли» перед Ісусом, Зах. 3:4) і (ґ) Пророк Захарія, який став промовистим учасником видіння (вірш 5).

3:1-2.  Першою визначальною особливістю даного видіння є те, що первосвященик Ісус «стояв перед ангелом Господнім». Тут слово «стояв» є насправді терміном, який характеризує діяльність священиків (див. Втор. 10:8; 2 Хр. 29:11). Здогадку стосовно божественної сутності Ангела Господнього і Його тотожності з Христом підтверджують слова з Зах. 3:2, де Він говорить як Господь і все ж позиціонує себе як окрему від  Господа Особу, коли звертається до сатани (див. коментарі до 1:11). Цю здогадку засвідчують і слова з вірша 3:4, де Своїми діями Він, фактично, відпускає гріхи.

Протидія сатани міняє атмосферу даної сцени, робить її вже не священною, а судовою, де Ісус стає предметом обвинувачень сатани. Тоді Ангел Господній почав дорікати сатані й виправдовувати Ісуса, і не тому, що обвинувачення сатани були хибні, а тому, що Бог був милостивий у Своїй любові і виборі до Свого ізраїльського народу. Як первосвященик, Ісус тут відігравав роль представника усього ізраїльського народу. Тож основою дорікань був той факт, що Бог обрав Єрусалим, не Ісуса. Згодом гріх цього краю, не лише первосвященика Ісуса, все ж буде усунуто (вірш 9). Як сказано у вірші 8, Ісус та його товариші-священики – то «мужі доброї ознаки», а тому саме так, як первосвященик слугує представником усього народу в День Великого Відпусту (див. Лев. 16:1-10), так і первосвященик Ісус приймав обвинувачення і виправдання від імені всього ізраїльського народу.

3:3-5.  Виправдовуючи первосвященика Ісуса, Ангел звелів зняти з нього «брудну одежу», яка символізувала гріх та провину його та його народу. Потім Ісуса одягли «у святкову одежу», яка свідчила про чистоту, що була тотожна відпущенню йому усіх гріхів, і «чисту тіяру», яка, напевно, характеризувала радість від відновлення його священства. Й усе це символізувало прощення та відродження ізраїльського народу як священного (див. Вих. 19:6).

б. Важлива промова (3:6-10)

У цій промові озвучено зобов’язання Ісуса (вірші 6-7) і пояснення символізму даного видіння (вірші 8-10).

3:6-7.  Ісус зобов’язаний був виконати дві умови, а тоді він отримає три божественні благословення. Ходити «дорогами» Божими – це той обов’язок, який характеризує особисте ставлення священиків (і зрештою всього народу) до Бога, а пильнувати Його «службу» (див. 1 Цар. 2:3) – це віддано виконувати свої зобов’язання як священника. Якщо Ісус виконуватиме ці умови, то отримає наступне: (а) «дім Мій … будеш наглядати» – зможе завжди служити у храмі; (б) «над Моїми дворами будеш наглядати» – зможе стежити, щоб у храмі не було ніякого ідолопоклонства та іншого релігійного осквернення; і (в) «вільний доступ дам тобі між цими, що стоять тут» – напевно, тут мається на увазі, що Ісус отримає вільний доступ до Бога (див. Зах. 3:1) такий, як і Його ангели (ті, які «стоять», а не «сидять», бо сидять товариші Ісуса, вірш 8).

3:8-10.  Потім Господь засвідчив головну думку даного видіння, а саме те, що Ісус і його товариші-священики символізували майбутнє свого народу. Очищуючись від гріха, вони слугували прототипом майбутнього очищення усього ізраїльського народу. Це майбутнє очищення було пов’язане з приходом Того, Хто ці гріхи усуне, тобто Божого Слуги, Пагона і Каменя. Як Божий слуга, Христос – це Той, Хто прийде виконати волю Отця (Іс. 42:1; 49:3-4; 50:10; 52:13; 53:11). Як Пагін Давида, Христос є Давидовим Нащадком, який підніметься до влади і слави із приниження, якого зазнав родовід Давида (Іс. 4:2; 11:1; Єр. 23:5; 33:15; Зах. 6:12-13). Як Камінь (див. Пс. 118:22; Мт. 21:42; 1 Пт. 2:6), Він принесе покарання для язичників (Дан. 2:44-45) і буде каменем спотикання для невіруючих ізраїльтян (Рим. 9:31-33). Але зрештою Він принесе очищення Ізраїлю й усуне «в один день провини цього краю». Дехто вважає, що тут іде мова про день, коли Христа було розп’ято, але тут скоріш ідеться про день Його Другого Пришестя, коли наприкінці майбутнього Періоду Великих Страждань віруючі ізраїльтяни отримають доступ до тих переваг, які їм дала Його смерть (Зах. 13:1).

«Сім очей» на камені, вочевидь, символізують всезнання Месії, на основі якого Він і судитиме. Ця фраза може також мати стосунок до Святого Духа (Іс. 11:2; Одкр. 5:6). А слова «того часу» (Зах. 3:10), здається, стосуються усього періоду тисячолітніх благословень після повернення Христа. Сісти ж «під виноград і під смоківницю» – це, отже, отримувати насолоду від спокою та процвітання (1 Цар. 4:25; Іс. 36:16; Міх. 4:4).

5. ВИДІННЯ ЗОЛОТОГО ЛІХТАРЯ ТА ДВОХ ОЛИВКОВИХ ДЕРЕВ (част. 4)

а. Опис видіння (4:1-4)

4:1-4.  Ангел, який усе розтлумачував пророку, «розбудив» його і звернув його увагу (з допомогою запитання; див. вірші 5, 13; 5:2) на «ліхтар, увесь із золота», точний вигляд якого і зараз залишається предметом дискусій. Оскільки цей ліхтар з’явився в контексті діяльності священиків у храмі (див. попереднє видіння), він, мабуть, був подібний на ліхтар, який ставили ізраїльтяни у наметі (див. Вих. 25:31-40), та на 10 ліхтарів із храму Соломона (1 Цар. 7:49). Однак ліхтар з намету мали заповнювати олією священики, а цей ліхтар автоматично наповнювався необхідною кількістю олії без допомоги людини. На це вказують три важливі та своєрідні особливості: (а) «келех» для олії знаходився над ліхтарем (Зах. 4:2); (б) з цього келеху олія потрапляла у ліхтар завдяки силі тяжіння через «сім цівок» або трубок, що вели до кожного з семи «світичів» ліхтаря, разом 49 цівок (вірш 2); і (в) «коло» цього ліхтаря було два оливкових дерева, з яких по цих золотих цівках ця золота олія безперервно подавалася у «келех» (вірші 3, 11-12). (Болдвін дає дещо інший опис конструкції даного ліхтаря; Baldwin, Zechariah , pp. 119-20.) Запитання Захарії: «Що воно таке?» (див. 1:9, 19; 4:11; 6:4; а також див. 5:6) – вочевидь, стосувалося семи світичів (тобто ламп). (Див. коментарі до 4:10б.) Але, більш імовірно, слово «воно» має стосунок до двох оливкових дерев. Здається, наче ангел залишив це запитання пророка без відповіді, однак Захарія повторив його згодом (вірш 12), але й тут не відразу отримав відповідь. Ці два зволікання ангела змушують дуже уважно подивитися на ту відповідь, яку він врешті дав Захарії у вірші 14.

б. Значення Зоровавела (4:5-10а)

4:5-10а.  Перш ніж пояснити, що два оливкові дерева (вірш 3) – то «два Помазаники», ангел підготував пророка до цього висновку, пов’язавши дане видіння із Зоровавелом, правителем Юдеї (див. Аг. 1:1,12, 14; 2:21). Ангел сказав, що Зоровавел завершить відбудову храму («дому цього», Зах. 4:9) із неабиякою допомогою Духа Божого. Тому олія для цих світичів тотожна Святому Духові. Лише з Його допомогою відбудову храму буде завершено (вірш 6), й усі перешкоди («горо велика», вірш 7) для відбудови буде усунуто. Ані військова сила («ні військом»), ані людська («ані силою») не може завершити виконання даного завдання, але люди, яких надихає Святий Дух і які працюють під керівництвом та головуванням Зоровавела, зможуть це зробити.

Господь пояснив Захарії (вірші 8-10), що коли Зоровавел завершить відбудову храму, то його лихослови замовкнуть, бо зрозуміють, що це Бог «послав» пророка і будівничих («Ласка, ласка йому!» [вірш 7] «Ті радуватись будуть» [вірш 10]). (Оскільки первосвященик Ісус був предметом попереднього видіння, у даному видінні він не згадується, хоча ці два видіння між собою пов’язані).

Так як саме Зоровавел заклав «основи дому цього» (храму, вірш 9, тобто саме він розпочав відбудову колишніх підвалин), то «його ж руки закінчать його», що й засвідчить «верхній камінь», який він особисто «винесе» (вірш 7). Слово, яке тут перекладено як «оливо» (вірш 10), є спірним і, можливо, стосується завершального каменю (див. Baldwin, Zechariah , pp. 122-3). Інші ж кажуть, що воно символізує нагляд Зоровавела за процесом відбудови храму. Фраза «хто бо маловажив день малих початків», можливо, стосується старшого покоління євреїв, які гадали, що цей храм не такий важливий, як той, що існував ще до Полону (див. Езр. 3:12-13; Аг. 2:3).

в. Тлумачення значення двох оливкових дерев (4:10б-14)

4:10б-14. Фраза «ці сім – це Господні очі» – то, напевно, відповідь ангела на запитання Захарії, яке було озвучено у вірші 4. Як і «очі», сім світичів (ламп, вірш 2) символізують пильний огляд Богом усієї землі, адже від Нього ніщо не приховаєш. Інші ж розглядають цю фразу у стосунку до семи очей з попереднього видіння (3:9).

«Дві маслинні гілки, що коло двох золотих цівочок», вперше згадуються у цьому видінні у вірші 4:12. Дві гілки з оливкових дерев вливали свою олію у дві золоті цівочки, яка по них текла у «келех», а потім через 49 цівок до семи ламп. Ангел, який усе розтлумачував Захарії, задовольнив цікавість пророка стосовно цих двох оливкових дерев (вірші 3, 11), пояснивши, що їхні дві гілки, які постачали олію – це «два Помазаники, що стоять перед Господом усієї землі» (вірш 14). Ці гілки мають стосунок до помазання священиків і царів, й особливо до Ісуса та Зоровавела, які слугують прообразом Месії, який є і Священиком, і Царем. Тоді «ліхтар», отже, символізує Ізраїль, який буде світлом для інших народів (див. Іс. 42:6; 49:6), можливо, ще за часів Захарії, але однозначно впродовж тисячолітнього правління Христа. Ще одне здійснення, принаймні часткове, слів із Книги Захарії, зокрема з 4:11-13, трапиться через двох свідків у часи Великих Страждань (Одкр. 11:3-6, особливо вірш 4).

6. ВИДІННЯ ЛЕТЮЧОГО СУВОЮ (5:1-4)

Останні три видіння стосуються Божої кари. Дане видіння летючого сувою є й простим, і суворим.

5:1.  Це видіння вводиться словами: «Знову підвів я очі» (див. вірш 9). Подібним чином розпочинаються друге і третє видіння («Потім підвів я мої очі,» 2:1; «Знову підвів я мої очі,» 2:5; див. 6:1).

5:2.  І знову (див. 4:2, 5, 13) ангел, який усе пояснював Захарії, запитав у нього: «Що ти бачиш?» Він мав на меті привернути увагу пророка до окремих особливостей даного видіння і розтлумачити їх йому. Захарія відповів, що бачить великий «летючий сувій, 20 ліктів завдовжки і 10 ліктів завширшки». Сувій не був згорнутий. Навпаки, він був цілком розгорнутий, як великий аркуш паперу, так, що була змога прочитати написане на ньому з обох боків (див. 5:3). Його розмір чи то випадково, чи то зумисне точно відповідав розміру намету, і це, мабуть, було свідченням того, що покарання, які містилися у даному сувої цілковито узгоджувалися зі святим перебуванням Бога посеред ізраїльтян. Те, що цей сувій був «летючий» чи плаваючий у повітрі, сприяло виконанню його функції, а саме раптовій появі і сходженню кар на домівки злодіїв та клятвопорушників.

5:3.  Цей сувій з написами на обох його сторонах нагадує дві таблиці Закону (Вих. 32:15). Насправді, «прокляття» сувою адресоване порушникам середньої заповіді кожної із двох таблиць – восьмої заповіді стосовно заборони красти (Вих. 20:15) і третьої заповіді стосовно заборони клястися «криво» (намарно) «іменем» Господа (Вих. 20:7). Отож, вказані особи, на яких це прокляття поширюється, мабуть, символізують усіх людей, які тим чи іншим чином порушують Божий Закон.

5:4.  Суворість («прогнаний», вірш 3, із завітної спільноти людей) і повнота («і перебуватиме посеред його дому, й пожере його») цих покарань свідчать про те, що усе це здійсниться в часи тисячолітнього правління Христа, бо лиш тоді Боже покарання гріха буде таким раптовим і таким повним.

7. ВИДІННЯ ЖІНКИ У МІРЦІ (5:5-11)

а. Поява мірки (5:5-6)

5:5-6.  Ангел, який усе Захарії розтлумачував, тут звернув його увагу на інший літаючий предмет. Цього разу це була «мірка» (з давньоєврейської епах , що означає велика бочка або кошик, яку використовували для звичайних вимірювань у господарстві). Якщо говорити про об’єм такої мірки, то найбільша суха мірка, яку використовували євреї, могла вмістити приблизно 5-10 галонів. Оскільки така мірка була замала для того, щоб вмістити жінку, то, скоріш за все, ця мірка була дуже великою у даному видінні, як і сувій у попередньому.

Ангел пояснив, що ця мірка символізує «несправедливість (людей) по всій країні». В примітках до НМВ слово «несправедливість» перекладено як «вигляд», яке навіть ближче по значенню до давньоєврейського слова оригіналу, що дослівно перекладається як «око». Тож це речення можна перекласти наступним чином: «Ось який вигляд (тобто вигляд мірки) має вся земля.» І це речення таки має сенс. Однак слово «несправедливість» засвідчено і грецьким, і давньосирійським перекладами і також має сенс у цьому реченні (див. Baldwin, Zechariah , p. 128).

Використання мірки для означення всезагального зла ізраїльської землі було цілком доречним з огляду на доволі поширений гріх обману під час вимірювань (див. Ам. 8:5). Гріхи, пов’язані з торгівлею, охопили в той час увесь Ізраїль (Неєм. 5:1-13; див. Мал. 3:89). Однак, мабуть, не слід вважати, що мірка тут є лиш символом безбожної торгівлі. Решта видіння, здається, стосується ще й поняття лжепоклоніння.

б. Жінка в мірці (5:7-8)

5:7-8.  Тут не вказано, з чого саме була виготовлена та мірка, але в неї була «кругла олив'яна покришка», яка забезпечувала цілісність її вмісту. Коли кришку підняли, то Захарія побачив там жінку, яку ангел назвав словом «безбожність». Ця жінка (мабуть тому що давньоєврейське слово «безбожність» жіночого роду) була уособленням усієї безбожності. А це слово («безбожність») слугує позначенням усього громадського, морального та релігійного зла. Ангел, який усе розтлумачував пророку, мав бути певен, що та жінка (безбожність) не зможе звідти вибратись. Бо безбожність Ізраїлю не лише має бути покарана (видіння летючого сувою, вірші 1-4), а й цілковито усунута з цієї землі.

в. Усунення мірки (5:9-11)

5:9-11. Дві жінки з великими крилами, «неначе … в чорногуза», понесли мірку з безбожністю «у Шінгар-край», тобто у Вавилонію, місце нещодавнього Полону ізраїльтян, а також місце колишнього й майбутнього ідолопоклонства і повстання проти Бога (Бут. 11:2; Одкр. 17:3-5). Це свідчить на користь того, що місто Вавилон, що на річці Євфрат, буде відбудовано (див. коментарі до Одкр. 17-18). Ангер ототожнює цих жінок з демонічними силами, які хочуть захистити цю жінку-безбожність і приберегти її для поклоніння у Вавилоні (Unger, Zechariah , p. 98). Інші ж вважають їх посланцями Божої волі чи провидіння.

Всезагальний гріх ізраїльтян, який асоціюється з ідолопоклонством, буде усунуто із їхньої землі. Фрази із Зах. 5:11 – «щоб збудувати їй дім» і «буде поставлена там на своїм підложжі» (тобто на п’єдесталі для ідола) – свідчать про те, що мірка безбожності буде поставлена у храмі як бовван, ідол. Своїх безсилих вавилонських ідолів вавилоняни часто персоніфікували, як свідчать іронічні висловлювання про бовванів пророка Ісаї (Іс. 44:9-20; 46:1-2; тощо). Повернувши безбожність ідолопоклонства на її місце у Вавилон, ці жінки, напевно, підготують ґрунт для останньої кари Господньої, яка зійде на Вавилон (Одкр. 17-18). А її усунення з Ізраїлю створить відповідні умови для Другого Пришестя Христа і Його тисячолітнього царства (Одкр. 19-20).

8. ВИДІННЯ ЧОТИРЬОХ КОЛІСНИЦЬ (6:1-8)

Цим восьмим видінням завершуються одкровення, які бачив Захарія впродовж однієї ночі і які дають короткий опис майбутніх подій стосовно ізраїльського народу. Воно нагадує перше видіння, де коні з волі Господа мчать по всій землі. Однак ці коні запряжені у колісниці і з’являються «з-поміж двох (мідяних) гір». Покарання, призначене Богом для язичників у першому видінні, здійснять ці Богом послані колісниці у цьому завершальному видінні. Тут жодним чином не згадуються вершники цих колісниць. Окрім слів Бога у віршах 7б-8, уся бесіда зводиться до діалогу між Захарією та ангелом, який усе йому тлумачить.

а. Опис видіння (6:1-3)

6:1-3.  Тут говориться, що колісниці з’явилися «з-поміж двох гір», які були «мідяні» (сплав міді з оловом), що нагадує латунь (сплав міді з цинком). Мідь тут, вочевидь,символізує праведне божественне покарання гріха (див. Одкр. 1:15; 2:18). Оскільки у давньоєврейському оригінальному тексті тут використано означений артикль, дехто вважає, що тут іде мова про дві добре відомі гори: гору Сіон (див. Йоіл. 3:16) та Оливну гору (див. Зах. 14:4). Хоча те, що Оливна гора має стосунок до Другого Пришестя Христа, може свідчити на користь даного припущення, все ж малоймовірно, що тут іде мова про справжні гори, адже вони «були мідяні». Чотири «колісниці» з конями різних мастей свідчать про універсальність Божої кари, яка розійдеться в усіх напрямках по усій землі. Якщо масть коней має значення, тоді «гніді», вочевидь, символізують війну і кровопролиття, «вороні» – смерть і голод, «білі» – тріумф і перемогу, а «строкаті-каштануваті» – чуму і мор (див. коментарі до Одкр. 6:1-8). Щодо обговорення питань стосовно давньоєврейських слів зі значенням різних мастей коней у цьому та першому видіннях див. Baldwin, Zechariah , pp. 138-40.

б. Тлумачення видіння (6:4-8)

6:4-7а.  Відповідаючи на запитання Захарії («Що воно таке? Див. 1:9; 2:2; 4:4, 11; а також див. 5:6), ангел розтлумачив пророкові значення тих коней із колісницями. Фраза «чотири вітри небесні» може мати стосунок до ангелів, які здійснюють Божу кару, або ж до сил Бога, який бажає здійснити Свої наміри (див. Пс. 148:8; Єр. 49:36; Дан. 7:2; Одкр. 7:1). Слова «перед Господом (‘ адон ) усієї землі» свідчать про всесвітнє правління Месії на землі в часи Його тисячолітнього царства (див. Міх. 4:13, «Владиці [‘ адон ] усього світу»). Фраза «у край на північ» стосується вавилонян, які вторглися в Ізраїль з півночі. Фраза «на південь» – звісно ж, єгиптян. А фразу «білі вийшли у край на захід», яка є в НМВ, можна було б перекласти з давньоєврейської як «білі вийшли за ними» (див. примітки до НМВ і НАСБ), тобто за вороними, які прямували на північ. Якщо дотримуватися цього варіанту перекладу, тоді тут іде мова лише про два напрямки: північ і південь. Це було б доречно з огляду на місцезнаходження Ізраїлю.

6:7б-8.  У цих віршах промовляє сам Господь, який тут згадується звичайним займенником «Він». Слова «дух мій» тут, вочевидь, стосуються Божого гніву (звідси слово «дух» у примітках до НМВ; див. Божий гнів вщухає, як занотовано у Єз. 5:13; 16:42; 24:13). Після того, як Божий гнів виллється на безбожність, яку понесли у Вавилон (Зах. 5:5-11; див. Одкр. 18:2, 10, 21; 19:1-3), він зійде на усіх. У першому видінні Бог гнівався на безпечні народи (зах. 1:15). У цьому ж видінні Він задоволений справедливою карою для них (див. Одкр. 19:2, 15-19).

В. Символічне завершення видінь (6:9-15)

Вісім нічних видінь завершилися пророцтвом, яке Захарія отримав від Бога. Бог наказав йому здійснити символічний акт коронування первосвященика Ісуса. Таким чином Ісус символізував Пагін, Месію, який відбудує майбутній храм і буде як Священиком, так і Царем.

1. СИМВОЛІЧНЕ КОРОНУВАННЯ (6:9-11)

6:9-11.  Отримавши «слово Господнє» (ця фраза, яка вказує на безпосереднє пророче одкровення, свідчить про те, що нічні видіння завершилися), Захарія мав коронувати первосвященика Ісуса вінцем зі «срібла та золота». Це коштовне каміння він мав узяти у кількох євреїв, що «прибули з неволі», тобто з Вавилону – «у Хелдая (у давньоєврейському тексті його ім’я звучить як Хелем у вірші 14), у Товії та у Єдаї» – які, скоріш за все, принесли те срібло й золото, щоб допомогти відбудувати храм. На той час вони перебували у домі ще одного єврея – «Йосії, сина Цефанії» (прізвисько якого було Хен, що означає «милостивий»; воно згадується у вірші 14). Слово «вінець» тут використано в однині, хоча в оригіналі тут множина, яка, вочевидь, вказувала на багато знатних титулів або свідчила про те, що цей вінець складався із кількох частин або рядів (виготовлених із двох  коштовних металів). Коронування первосвященика Ісуса, а не правителя Зоровавела (Аг. 1:1, 12, 14; 2:21; див. Зах. 4:6-10) підкреслює символічність значення цього коронування. Багато хто міг неправильно зрозуміти коронування Зоровавела і розтлумачити його як коронування Месії, Давидового Сина, оскільки Зоровавел, як і обіцяний Месія, був  нащадком Давида та політичним лідером.

2. ПРОРОЧА ЗВІСТКА (6:12-13)

6:12-13.  Бог звелів Захарії розповісти Ісусові, що він символізуватиме або слугуватиме прообразом Пагона, який відбудує тисячолітній храм. Дане коронування мало символічне значення і вказувало на майбутнє коронування Месії як Царя-Священика. Колись цим прообразом послугував Мелхіседек (Бут. 14:18-20; Пс. 110:4; див. Євр. 7:11-21). Звання «Пагін» стосується Месії, як уже було зазначено (Зах.3:8). А оскільки було обіцяно, що храм часів Захарії відбудує саме Зоровавел (4:9), то роль в усьому цьому первосвященика Ісуса у будь-якому разі була меншою. А тому обіцянка, що Пагін «відбудує храм Господній», стосувалась, вочевидь, самого Месії, який у майбутньому відбудує тисячолітній храм (див. Іс. 2:2-4; 56:6-7; Єз. 40-46; Міх. 4:1-2).

Месія-Пагін «виженеться на Своїм місці». Тут іде мова про Христа як про Носія Божої величі та слави (див. Іс. 4:2; Йн. 1:14). Христос також сидітиме і «правитиме на Своїм престолі» (Іс. 9:7; Єр. 23:5; Міх. 4:3, 7; Зах. 3:15; Зах. 14:9) як «Священик» (Євр. 4:15; 5:6; 7:11-21) на «Своїм престолі». Священик-левіт ніколи не міг стати царем і сісти на престол. Але Христос виконуватиме обов’язки і священика, і царя, про що також свідчить речення «і між обома ними буде рада миру» (тобто між повноваженнями священиками і повноваженнями царя).

3. ВИДИМИЙ СПОМИН (6:14)

6:14.  Бог звелів Захарії передати «вінці … для» делегації з Вавилону «на спомин» про значення та символічність коронування Ісуса. Напевно, після коронування Ісуса ці троє мали покласти вінець у «Господнім храмі», коли його буде відбудовано.

4. ВСЕЛЕНСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ (6:15)

6:15.  Ті вказівки, які Захарія отримав від Бога стосовно символічного коронування, непомітно поєдналися з пророцтвом, яке озвучив Пагін або Ангел Господній (які є однією Особою), котрого послав сам Господь («Господь сил послав Мене до вас»). Хоча делегація з Вавилону і складалася з євреїв, та все ж вона символізувала всіх, «що далеко перебувають, прийдуть і будуватимуть Господній храм» Його тисячолітнього царства. Люди багатьох народів з усіх куточків світу приноситимуть свої скарби для храму (Іс.60:5, 9, 11; 61:6б; Аг. 2:7-8).

ІІ. Чотири пояснювальні звістки (част. 7-8)

А. Звістки стосовно запитання про піст (7:1-3)

7:1-2.  Приблизно за два роки по тому, як Захарія бачив нічні видіння (7 грудня 518 року до н.е.; див. вірш 1 і 1:7), і десь на півшляху до повної відбудови храму (520-516) Захарія озвучив чотири звістки. Три звістки вводилися словами «І надійшло таке слово Господа сил до мене» (7:4; 8:1, 18). Друга звістка вводилася подібними словами: «І надійшло таке слово Господнє до Захарії» (7:8). Ці звістки було озвучено у відповідь на запитання делегації, що прибула до Єрусалиму, про те, чи народ зобов’язаний і далі постити на спомин про руйнування Єрусалиму. Цими делегатами були, вочевидь, євреї (незважаючи на їхні чужоземні імена, які вони отримали, скоріш за все, у Вавилоні), що прибули з Бетелу (див. Езр. 2:28), ізраїльського міста, яке знаходилося за 12 миль на північ від Єрусалиму і було осередком відступницького поклоніння для 10 північних народів Ізраїлю (див. 1 Цар. 12:28-29; 13:1; Ам. 7:13). (У БКЯ це речення звучить наступним чином: «Коли вони послали у дім Бога Сарецера і Регем-Мелеха. Даний переклад не дає розуміння того, хто послав їх чи звідки вони були. Щодо обговорення цієї та інших точок зору з приводу граматичної проблеми даного речення див. Baldwin, Zechariah , pp. 141-3.)

7:3.  Запитання, озвучене бетелійцями, засвідчувало їхнє бажання припинити релігійний піст «п'ятого місяця» (липень-серпень, місяць Ав), яким вони самі себе обклали і який слугував їм нагадуванням про те, як Навуходоносор спалив це місто і храм до тла (2 Цар. 25:8-10).

Б. Звістки, проголошені як відповідь Господа (7:4-8:23)

1. ЗВІСТКА-ДОКІР (7:4-7)

7:4-7.  Відповідь на запитання делегатів не було озвучено аж до четвертої звістки (8:18-19). Тим часом перша божественна звістка нагадала людям, що Бог застерігав їхніх батьків ще «через перших пророків», що Йому потрібен не обряд, а щирість (наприклад, Іс. 1:11-17; Ос. 6:6; Ам. 5:21-24). Дане запитання створило відповідну нагоду для того, щоб Бог міг висловити докір стосовно постів, якими люди самі себе обкладали, що не лише було відгомоном давніх часів, які вже давно залишилися позаду зважаючи на теперішні Божі благословення для євреїв, що повернулися на свою землю, але й виконувалося без відповідної мотивації чи духовної щирості, бо чи то вони постили, чи ж святкували, робили вони це не для Господа (Зах. 7:5), а для себе (вірш 6).

Переселенці дотримувалися двох постів під час Вавилонського Полону, один з них «п’ятого місяця» (див. коментарі до вірша 3), а інший – «сьомого». Піст сьомого місяця не був тим постом, який заповів дотримуватися Бог в День Великого Відпусту (Лев. 16:29, 31; 23:26-32) і який також припадав на сьомий місяць. Це був піст на спомин про вбивство Годолія, намісника Юдеї, в часи громадянської війни після падіння Єрусалиму (Єр. 41:2). Що ж до свят, то тут, вочевидь, іде мова про національні свята з Лев. 23 і родинні свята, які ототожнювалися з пожертвами левітів (див. Втор. 12:5-7).

2. ЗВІСТКА-ЗАКЛИК ДО КАЯТТЯ (7:8-14)

7:8-10.  Друга звістка від Господа стосувалася поведінки попереднього покоління євреїв, яка призвела до Полону. У часи до Полону, як і в часи Захарії, Бог хотів від людей щирої внутрішньої духовності, а не зовнішнього формалізму. Правдиво судити (див. Іс. 1:17; Ам. 5:24), як і виявляти «любов та милосердя» (див. Зах.8:16-17; Міх. 6:8) слід до всіх, й особливо до вдови, сироти, «приходня й бідного» (див. Втор. 15:7-11; 24:14-15, 19-21; 26:12-13), які не можуть за себе постояти і тому часто згадуються в Біблії як такі, про кого Бог турбується у першу чергу. Окрім того, Божі люди не повинні навіть думати про зле «на брата свого».

7:11-14.  Попереднє покоління виявило непослух. «Вони … відвернулися … й затулили собі вуха» (див. Іс. 6:10). «Вони зробили своє серце твердим, як алмаз», не слухали і не слухалися «слів, що Господь сил послав був Духом Своїм через перших пророків». Дане речення не лише ставить слова перших пророків на один щабель із Законом Мойсея, але й також вказує на те, що Джерелом натхнення пророків був Дух Божий, який промовляв через них (див. 2 Тим. 3:16; 2 Пт. 1:21). Непослух людей до об’явлених істин розгнівав Бога, наслідки чого зазначені у Зах. 7:13-14, серед яких: (а) небажання слухати їхні молитви (вірш 13), (б) розселення «проміж усі народи» (вірш 14а), (в) запустіння краю (вірш 14б).

3. ЗВІСТКА-ЗАКЛИК ДО ВІДБУДОВИ (8:1-17)

Як частина 7 відображає заклик до каяття і навернення, про які йдеться у 1:2-6, так і частина 8 нагадує ті обіцяні благословення, що були об’явлені через нічні видіння (1:7-6:8). Отож, третя і четверте звістки розглядають відновлення краю після Полону часів Захарії як предтечу майбутніх благословень і процвітання в часи тисячолітнього правління Христа. Вони також акцентують увагу на майбутньому, коли праведність, справедливість і мир будуть по всій землі.

8:1.  Захарія знову назвав цю звістку одкровенням від Бога (див. 7:4, 8; 8:18). Дана звістка поділена на сім частин повторенням фрази «Так каже Господь сил» (вірші 2-4, 6-7, 9, 14). Однак важко однозначно сказати, чи кожна з цих частин є коротким викладом довших послань, які Захарія переповів усно, але не занотував.

8:2.  Ревність Бога «за Сіон» (тобто людей Єрусалиму) засвідчено тут повторенням слова «великий» у різних його формах (див. 1:14; Йоіл. 2:18).

8:3.  Перебування Бога серед людей Свого народу за часів Його повернення «до Сіону» і мешкання «серед Єрусалиму» (див. 2:12) стосується майбутнього тисячолітнього царства, коли на престол посяде Христос і буде царювати. Тоді Його правду і святість (див. Йоіл. 3:17; Авд. 17) отримає місто й уся земля. Сіон – це насправді назва пагорбу, де мешкали євусити. Саме їхню фортецю захопив Давид (2 Сам. 5:7). Згодом Сіоном (і горою Сіон) почали називати місце храму в Єрусалимі (Пс. 2:6; Іс. 8:18; Йоіл. 2:1). А також назва Сіон стала синонімом до всього міста Єрусалим (Іс. 2:3; 4:3; 33:20; Ам. 1:2; Міх. 3:10, 12). Захарія декілька разів згадував одночасно і Сіон, і Єрусалим (Зах. 1:14, 17; 8:3; 9:9).

8:4-5.  Єрусалим стане безпечним місцем для літніх людей і дітей (див. Іс. 65:20-22).

8:6.  Такі майбутні благословення могли видатися дивними «у ту пору в очах останку цього люду» у порівнянні з руйнуванням, яке передуватиме їм (див. Мт. 24:15-25), але ці дивовижі не складають для Бога жодних труднощів (див. Бут. 18:14; Мт. 19:26).

8:7-8.  І знову Господь обіцяє зібрати докупи у майбутньому ізраїльтян та юдеїв. Фраза «країни сходу й заходу сонця», скоріш за все, стосується усіх країн усієї землі (див. Іс. 11:11-12; 43:5-6). Той факт, що відновлення відбудеться в усьому світі, свідчить про те, що тут Єрусалим символізує усю ізраїльську землю. А це об’єднання засвідчить відновлення тісних стосунків між Богом та Ізраїлем («Вони будуть моїм народом»; див. Зах. 13:9; Ос. 2:21-23), коли Божі відданість і справедливість цілковито проявляться (див. Ос. 2:19-20).

8:9-13.  Люди, які чули «ці слова з уст пророків» (Захарії та Аггея), мали кріпитися («нехай кріпляться ваші руки»; див. Аг. 2:4), щоб завершити відбудову храму. Обіцянки Бога стосовно майбутніх благословень мають завжди бути тією спонукою, яка заохочує Його людей до виконання теперішніх завдань.

«Перед тими днями», коли люди розпочали відбудову храму, результати їхніх зусиль були незначні (Аг. 1:6, 9-11; 2:16-19), а вороги тримали їх увесь час у напрузі. Майбутні благословення Ізраїлю стосуються не лише родючості землі (Зах. 8:12), а й зміни ролей поміж народами (вірш 13). Ті, хто був «прокляттям між народами» (див. Втор. 28:38), Юдея та Ізраїль, стануть «благословенням» (див. Міх. 5:7; Зах. 8:22-23). А тому люди мають забути про страх (див. вірш 15).

8:14-17.  Потім Господь засвідчив певність здійснення Свого божественного задуму стосовно майбутніх благословень. Він порівняв ті майбутні благословення зі Своїми уже виконаними обіцянками, пригадавши «лихо», яке Він наслав на їхніх грішних батьків (вірші 14-15; див. 7:11-14). Тому, щоб отримати благословення, а не лихо, Бог звелів Своїм людям жити щирим духовним життям, а не лицемірити, виконуючи певні формальності, що характеризувало їхніх батьків і за що власне вони й були покарані. Правда, справедливість, милосердя мають стати характерними у їхньому громадському та особистому житті (див. 7:9-10). Якщо коротко, то послання звучить наступним чином: «Чиніть те, що Бог любить (див. 8:19), й уникайте того, що Бог ненавидить.»

4. ЗВІСТКА-ОБІЦЯНКА УТІХ (8:18-23)

8:18.  Як і попереднє слово Господа, що надійшло до Захарії, це також розділене на декілька частин повторенням фрази «Так каже Господь сил» (вірші 19-20, 23).

8:19.  Господь чекав аж дотепер, щоб відповісти на запитання, яке поставили делегати з Бетелу (7:2-3) щодо поминальних постів. Він сказав, що пости стануть «радощами й веселощами та любими святами». Тут згадуються ще два пости, про яких раніше не йшлося (див. 7:3, 5) – один десятого дня «десятого місяця» на спомин про початок облоги Єрусалиму (2 Цар. 25:1-2; Єр. 39:1), а другий – дев’ятого дня «четвертого місяця» на згадку про захоплення Єрусалиму Навуходоносором (дев’ятого дня четвертого місяця було зроблено пролом у стіні міста, 2 Цар. 25:3-4; Єр. 39:2). Усі ці пости люди самі на себе наклали і дотримувалися їх вже впродовж 70 років (Зах. 7:5), сумуючи та не розуміючи (див. 7:5-7). Деякі євреї дотримуються цих постів і в наш час. Та за Другого Пришестя Господа ці пости стануть святами і символізуватимуть радість тисячолітнього правління Христа. А тому, з огляду на майбутні благословення, люди часів Захарії знову отримали спонуку любити те, що Бог любить (див. 8:16-17), в даному випадку, «правду й мир».

8:20-23.  В часи майбутніх благословень люди з усієї землі приєднаються до євреїв, зважаючи на їхній зв’язок із Господом. Люди знатимуть, «що Бог з» ізраїльтянами і що вони – Його народ (вірш 8). А тому «прийде велике число людей» у Єрусалим, щоб поклонятися Господові в часи тисячолітнього правління Христа (див. 14:16-19; Іс. 2:3).

ІІІ. Пророцтва-одкровення (част. 9-14)

Остання частина книги складається із двох пророцтв (див. коментарі до 9:1-8), що стосуються Месії-Царя та Його царства. Частини 9-11 описують (головним чином) Перше Пришестя Христа, акцентуючи тему Його зречення, але також окреслюючи майбутні події аж до кінця світу, що стосуються ізраїльтян. Частини 12-14 описують Друге Пришестя Христа й акцентують увагу на тому, що час, коли Він сяде на престол, стане початком великого фіналу історії Ізраїлю.

Ці два пророцтва містять велику кількість частин, які доповнюють основні теми восьми видінь і таким чином засвідчують цілісність усієї Книги Захарії. Майбутнє процвітання Ізраїлю та Єрусалиму (перше видіння, 1:7-17) висвітлюється й у віршах 10:6-9 (перше пророцтво) та в 12:6-8 і 14:11 (друге пророцтво). Знищення народів (друге видіння, 2:1-4) описується й у віршах 9:1-8 (перше пророцтво) та в 12:1-6 і 14:1-3 (друге пророцтво). Божественний захист та піднесення Єрусалиму (третє видіння, 2:5-17) знову розглядаються у 9:9-17 (перше пророцтво) та в 12:7-9 і 14:4-11 (друге пророцтво). Духовне очищення Ізраїлю (четверте видіння, част. 3) описується також у 10:2-3 (перше пророцтво) і в 12:10-14 та 14:8 (друге пророцтво). Божественна допомога Ізраїлю (п’яте видіння, част. 4) пояснюється у 10:1-6 (перше пророцтво) і в 13:1-6 (друге пророцтво). Боже покарання грішників (шосте видіння, 5:1-4) розкривається у част. 11 (перше пророцтво) і в 13:7-9 та 14:12-15 (друге видіння). Усунення безбожності з ізраїльської землі (сьоме видіння, 5:5-11) звільняє місце для святого в Єрусалимі та Юдеї (14:20-21, друге пророцтво). Боже покарання всього світу та Його вселенське правління (восьме видіння, 6:1-8) відображені у 14:16-19 (друге видіння).

А. Помазаного Царя зрікаються (част. 9-11)

1. ПОКАРАННЯ НАРОДІВ, ЩО ЖИВУТЬ ДОВКОЛА ІЗРАЇЛЮ (9:1-8)

У НМВ слово «пророцтво» («тягар», БКЯ) взято окремо, як заголовок, що відділений від вірша 1, який починається словами «Слово Господнє» (див. 12:1). Це, мабуть, все ж краще, аніж переклад, що в БКЯ: «Тягар слова Господнього …». Давньоєврейське слово масса’  («пророцтво») походить від дієслова наса’ , яке має два значення – «приносити» і «підвищувати». Хоча деякі перекладачі (БКЯ, АСП) та науковці (наприклад, Baldwin, Zechariah , pp. 162-3) вважають, що слово масса’  означає «тягар», зловісне передбачення кари, яке приніс пророк-посланець, проте, скоріш за все, це слово тут відображає інше значення дієслова, а саме «підвищувати» (голос) (див. Суд. 9:7, «кликнув»; Іс. 3:7; 42:2, «вигукувати»). Цей іменник використано саме в такому значенні («пророцтво», а не «тягар») у Чис. 23:7; 24:3, 15-16. Тож цей іменник у Зах. 9:1 та 12:1 слід перекладати як «пророцтво» – те, що проказують урочистим голосом незалежно від того, чи це погроза, а чи обіцянка. У даному контексті у Книзі Захарії ці два пророцтва – це, головним чином, обіцянки спасіння.

Консервативніші тлумачі вважають, що 9:1-8 – це пророцтво завоювань Александра Великого Палестинського краю після битви при Іссі у 333 році до н.е.. Захарія, який жив в часи Мідо-Перської імперії, передбачив виникнення Грецької імперії (9:1-8, 13), Римської імперії (11:4-14) та майбутнє Ізраїлю останніх днів (част. 12-14).

9:1-2.  Вочевидь, саме через Александра Великого прийшли руйнування, описані в цих та наступних віршах (порядок переліку міст в цілому співпадає з напрямком завоювань Александра). Але його участь в цих подіях не береться до уваги, щоб підкреслити божественне джерело кари, що зійде на певні міста і країни, розпочинаючи з тих, що на північ від Ізраїлю. Найпівнічніший «Хадрах-край» – це, напевно, Хатарікка, місто і країна, що знаходилася на північ від Хамату і згадується в ассирійських клиноподібних надписах. Дамаск був столицею Араму (Сирії). «Хамат» був арамейським (сирійським) містом, що знаходився на північ від Дамаску на річці Оронт. Із західного боку знаходилися фінікійські міста «Тир і Сидон».

9:3-4.  Тир був укріплений фортецею, мав «твердиню», яка витримала 5-річну облогу ассирійців під проводом Салманасара V, а роками по тому, 13-річну облогу вавилонського війська Навуходоносора. Про торгівельну та економічну самодостатність цього міста свідчать наступні слова: «Тир … зібрав срібла, немов пилу, а золота, немов на вулицях грязюки» (див. Єз. 28:4-5; 27:33). Його зубожіння та знищення після відносно недовгої 5-місячної облоги Александра приписують втручанню Бога, який знищив «на морі його силу» (НАСБ, «вкинув його багатство у море»; див. Єз. 26:17-21; 27:27, 34).

9:5-7.  Чотири з п’яти головних філістимських міст (окрім Гази) є наступними у черзі покарань (див. Ам. 1:6-8; Зах. 2:4; Єр. 25:20). Фраза «Я усуну кров у нього з уст, і його мерзоту (ідоложертовну їжу) з-поміж зубів у нього» означає, що зрештою Бог відверне їх від ідолопоклонства й вони також стануть «останком для … Бога» Ізраїлю, «немов тисячник» в Юдеї. «Наче євусій», вони будуть поміж Божих людей. Оскільки немає жодного свідчення на користь того, що усе це трапилося під час вторгнення Александра, це, вочевидь, все ще є майбутньою перспективою і частиною благословень, які зійдуть, коли настане тисячолітнє правління Месії (Зах. 9:10).

9:8.  Македонські війська Александра не один раз проходили повз місто Єрусалим, не беручи його в облогу. А все тому, що Бог оберігав це місто («Отаборюся коло Мого дому, проти війська»). Цей захист слугує прикладом того, як Бог оберігатиме місто в часи тисячолітнього правління Христа, коли уже ніякі вороги не будуть вдиратися в Єрусалим (див. Йоіл. 3:17).

2. БЛАГОСЛОВЕННЯ МЕСІЇ (9:9-10:12)

а. Прихід Князя Миру (9:9)

9:9.  Жителів Єрусалиму тут уособлює донька «Сіону» (див. 2:10; Іс. 1:8) і донька «Єрусалиму», які, символізуючи увесь ізраїльський народ, мали з радістю, а не зі страхом, вітати прихід Царя. Проголошення «Ось цар твій іде до тебе» стосується довгоочікуваного Царя-Месії (див. Іс. 9:5-7; Міх. 5:2-4; Лк. 1:32-33). Слово «справедливий» характеризує і Його природу, і Його правління (див. Пс. 45:6-7; Іс. 11:1-5; 32:17; Єр. 23:5-6; 33:15-16). Слово «переможний» означає, що Він прийде як Спаситель, як Той, Хто дасть спасіння іншим (див. Іс. 62:11). Його «смиренний» в’їзд – «верхи на ослі» – і справді трапився за Його Урочистого В’їзду в Єрусалим (Мт. 21:1-5). На стародавньому Близькому Сході існувало повір’я: якщо цар приходить з миром, то в’їжджає верхи на ослі, а не на бойовому коні. Христос їхав верхи «на осляті, на молоденькій ослиці». (Щодо запитання, чи Христос їхав на одному чи двох ослах див. коментарі до Мт. 21:2). Як і деякі інші старозавітні пророцтва це пророцтво (Зах. 9:9-10) також об’єднує дві події в одне передбачення – події, які у Новому Завіті означені як два окремі пришестя Христа, розділені Добою Церкви (див. Іс. 9:6-7; 61:1-2; Лк. 4:18-21). За Свого Першого Пришестя Христос в’їхав на осляті і засвідчив ізраїльтянам, що є їхнім Царем, та вони зреклися Його. Тому Його всесвітнє правління настане тоді, коли Він прийде знову.

б. Царство Князя Миру (9:10-10:12)

(1) Месія започаткує мир. 9:10.  Той факт, що Бог знищить зброю – «знищу колісницю … й коня …, воєнний лук буде зламаний» – свідчить про кінець війнам, який настане за тисячолітнього правління Христа (див. Іс. 2:4; Міх. 4:3). Мирна «влада» прийдешнього Царя-Месії «буде від моря аж до моря, і від Ріки (Євфрат; див. Міх. 7:12; Іс. 7:20) до кінців землі». Ці слова прямо засвідчують, що царство Месії буде по всій землі.

(2) Месія звільнить Ізраїль (9:11-17). 9:11-12.  Відданість Бога Своїм обіцянкам стосовно Ізраїлю є тим підґрунтям, на основі якого Він звільнить його і порятує від розкиданості по всьому світові. Найперше ці вірші могли адресуватися євреям-переселенцям із Вавилону, але тема здійснення усіх обіцянок свідчить про об’єднання ізраїльтян наприкінці часів. Принаймні сподівання народу, що у майбутньому це таки трапиться завдяки тому, що Месія їх звільнить, зміцнювало їх і кріпило їхній дух у часи Захарії. Фраза «з-за крови союзу твого» може стосуватися Союзу Мойсея (див. Вих. 24:8), але й також може мати стосунок до основоположного Союзу Авраама, який було скріплено кровною жертвою (Бут. 15:8-21). Фраза «із ями, що в ній води немає» (пустого резервуару, що використовували для темниць) – це, напевно, образне зображення місця їхнього вигнання. Слова «до твердині» означають «до Єрусалиму». Переселенців у Вавилоні тут названо словами «надії в’язні», бо Бог пообіцяв їм, що колись вони знову зійдуться докупи. Бог поверне «вдвоє», тобто Його благословення в часи тисячолітнього правління Христа будуть й справді численними, такими, яких Ізраїль ще не бачив.

9:13.  Принаймні цей вірш і, можливо, решта цієї частини, мають стосунок до повстання Макавеїв (169-135 роки до н.е.) супроти Антіоха IV Епіфана (див. Дан. 11:32; див. коментарі до Дан. 8:9-14), Антіоха V Евпатора, Антіоха VI та Антіоха VII Сідета, грецьких правителів Сирії. Дана перемога євреїв слугує прообразом останнього збройного конфлікту і перемоги ізраїльтян, коли Бог обдарує їх благословеннями тисячолітнього царства. Як «лук» та стріла (яка «наповнює лук») є невід’ємними, так і Юдея та Ефраїм (Ефраїм символізує 10 північних ізраїльських племен) воз’єднаються. Згадка про цю зброю (в тому числі меч «витязя») свідчить про те, що Бог дасть Своїм людям сили розгромити ворогів, «синів» Греції.

9:14-15.  Опис того, як Бог управляє грозою (вірш 14), поетично змальовує силу Бога, яку Він передасть Ізраїлю для перемоги над ворогами (вірш 15). У часи Макавеїв Бог діяв через провидіння, але коли за Свого Другого Пришестя переможно з’явиться Христос, Його участь буде безпосередньою і видимою. Остання частина вірша 15 змальовує майбутню безмежну радість ізраїльтян і повноту їх веселощів з приводу звільнення, яке їм подарує «Господь сил».

9:16-17.  Божественне звільнення, яке тут провіщається, настане «у той день», тобто наприкінці часів. Бог турбуватиметься про них, як пастух про своїх «овець» (див. 10:3). Ізраїль стане як ті «вінці каміння, що на його землі блищатимуть». Що ж, це справді чудове довершення здійснення усіх обіцянок, що стосуються людей цього краю (див. Ам. 9:11-15). Вони яскраво символізуватимуть усе те, що Бог зробив для них. Божественні благословення, які зійдуть на природу, дадуть повноту й достаток в усьому (див. Йоіл. 2:21-27). А тому й цілковите тілесне здоров’я також стане нормою (Зах. 9:17).

(3) Месія знищить лжепастирів за Свого приходу. 10:1-5.  Заклик у вірші 1 є проміжним і вказує, що джерелом природніх благословень («дощу» і рослин «на полі») є Господь, а не ідолопоклонники й лжепастори, які вводять людей в оману (вірші 2-3). Саме тому, що Божі люди їм вірять, вони й «блукають, немов вівці». Отож, Бог оголосив, що нашле Свій гнів та покарання на усіх лжепасторів і дасть перемогу Своєму стадові (див. Міх. 5:4). А порятує людей з цієї омани сам Месія, про якого тут сказано, що Він – «Наріжний Камінь (див. Іс. 28:16) … Прикілок … Всі Старшини разом (див. Бут. 49:10; Міх. 5:2)». Усі ці ймення підкреслюють сильну, міцну, перемагаючу й надійну природу царства Месії. Господь не братиме участь в усіх битвах. Він дасть силу Своїм людям перемогти («І вони будуть, наче витязі …»). Його присутність («Господь з ними») дасть їм змогу вийти з усіх війн переможцями.

(4) Месія воз’єднає ввесь Ізраїль (10:6-12). Той факт, що дане пророцтво стосується ізраїльтян і юдеїв з усього світу та Божих діянь на користь Свого обраного народу, свідчить про те, що тут іде мова саме про останнє воз’єднання Ізраїлю безпосередньо перед Другим Пришестям Месії.

10:6-7.  Бог заявив, що зробить «сильним дім Юди» (вірш 12) і порятує ввесь Ізраїль (Йосиф був батьком двох головних північних народів, Ефраїма та Манасії). Завдячуючи Його милосердю вони знову процвітатимуть і воз’єднаються (див. Ос. 1:11), а їхні гріхи Бог простить і відпустить – «наче б Я не відкидав їх», – і вони знову радітимуть єдності з Богом («і Я їх вислухаю»). Ймення північного народу Ефраїм часом використовували як назву Північного царства (див.Ос.10:6; 11:8, 12). Ізраїльтяни будуть потішені й щасливі та радітимуть «в Господі», адже Божі благословення зрештою зійдуть на них.

10:8-10.  Ізраїльтяни знову зберуться докупи з усіх куточків землі. Бог попередив: «Я до них свисну» (як скликають рій комах; див. Іс. 7:18, або як пастух збирає своє стадо, використовуючи спеціальну сопілку; див. Суд. 5:16). Останнє пояснення видається більш відповідним з огляду на образи пастуха й овець у загальному контексті (Зах. 9:16; 10:2-3; 11:4-16; 13:7). Разом із воз’єднанням вони будуть викуплені і «розмножаться» (10:8б; див. Ос. 1:10). Люди «згадуватимуть» Бога завдяки цьому, а Бог «поверне їх» назад. Єгипет і Ассирія символізують усі країни, куди розселилися ізраїльтяни (див. Ос. 11:11; Зах. 10:11). А «Гілеад-край» і Ліван тут, вочевидь, згадуються як північні і східні землі краю, обіцяного Аврааму (Бут. 15:18; див. Втор. 30:3-5).

10:11-12. Збираючи ізраїльтян на їхній землі, Бог усуне будь-які перешкоди на їхньому шляху, що засвідчує згадка про те, як Бог колись провів ізраїльтян через море до суші. І знову Єгипет та Ассирія згадуються тут у значенні усіх ворогів Ізраїлю (див. вірш 10). Пророцтво завершується своєю вступною фразою «Зроблю їх сильними». І будуть ізраїльтяни «славитися Його ім'ям» (тобто прославлятимуть Його, слухаючи Його).

3. ЗРЕЧЕННЯ ДОБРОГО ПАСТИРЯ І НАСЛІДКИ ЦЬОГО ДЛЯ ІЗРАЇЛЮ (част. 11)

Ця сумна частина висвітлює причину того, чому благословення, описані в частині 10, не скоро зійдуть на ізраїльтян.

а. Вияв гніву Божого (11:1-3)

11:1-3.  Ці вірші описують неминуче спустошення як наслідок того, що євреї зреклися Месії, Свого Істинного і Доброго Пастиря (вірші 4-14). Безумовно, тут неодноразово використовується персоніфікація, однак згадка про «кедри» Лівану, «дуби башанські», «ліс непрохідний» свідчать про спустошення усієї ізраїльської землі з півночі й до півдня, в тому числі винищення усіх її мешканців. Усі три області – Ліван, Башан і Йордан – мали багато лісів. Пастухи ридатимуть, бо їхні «пасовиська» буде спустошено. Навіть леви, які живуть у хащах довкола річки Йордан, ревітимуть від винищення їхніх помешкань.

Загальний опис спустошення слід розуміти буквально. Однак деякі письменники вважають, що дерева тут символізують славу Єрусалиму, й особливо його храму, який частково був виготовлений із дерева. Хоча й сумнівно, але цей період руйнувань, чи то буквальних, чи образних, включає, вочевидь, і руйнування Єрусалиму римлянами у 70 році н.е..

б. Причина цих спустошень (11:4-14)

У цій непростій, але важливій частині Бог скерував Захарію дати опис істинного Пастиря-Месії ізраїльтян, а потім (вірші 15-17) зобразити грішного пастиря, тобто Антихриста кінця усіх часів. Дана частина (вірші 4-14), мабуть, не була задумана як драматична картина подій, адже тоді тут слід було б описати неправдоподібну взаємодію й інших дійових осіб у цій оповіді. Ця частина просто звертає увагу на духовне становище ізраїльтян в часи проповідницької діяльності Христа і на наслідки їхнього зречення від Христа, Істинного Пастиря.

11:4.  Бог сказав Захарії: «Паси овець, призначених на заріз.» Слово «паси» стосується не лише необхідності годувати овець, але й також потреби спрямовувати і захищати. Слово «овець» стосується ізраїльтян, яких згідно Божої волі мали винищити римляни.

11:5.  Існує певна дискусія з приводу того, чи фраза «ті, що їх купують» овець і фраза «ті ж, що продають їх» стосуються єврейських лідерів чи чужоземних гнобителів. Однак фраза «їхні власні пастухи» однозначно має стосунок до єврейських очільників, які не справляться зі своїм обов’язком турбуватися про свій народ (див. 10:3).

11:6.  Поворотним моментом, який стане причиною безперечно нещасного становища ізраїльтян, буде час, коли Бог їх більше не жалітиме: «Я бо не буду жалувати більше мешканців країни.» Таке рішення Бога стане наслідком того, що люди зречуться свого істинного Пастиря-Месію, як зазначено у віршах 8-13. Царем, якому Бог пообіцяв видати ізраїльтян, був, вочевидь, римський імператор (див. Йн. 19:15, «Нема в нас царя, тільки кесар!»). Бог не порятує їх від римських військ.

11:7.  Виконуючи веління Бога, Захарія «почав пасти овець, призначених на заріз» (див. вірш 4), особливо найнужденніших «з отари». Ці слова, напевно, стосуються тієї невеликої кількості віруючих людей, яка була за Першого Пришестя Месії. Як і будь-який добрий пастир Захарія «взяв собі дві палиці» для того, щоб спрямовувати і захищати отару. Цим палицям він дав символічні імена: «Ласка» (краси, милості, приємності) і «Пов’язь». Вони зображали Божі благословення для Його народу (див. 9:14-17) та об’єднання Ізраїлю з Юдеєю в один народ (див. Ос. 2:2).

11:8-9.  Хто ці троє «пастухів», яких Істинний Пастир «відкинув», – тут не зазначено (через що існує більш як 40 різних тлумачень вірша 8!). Найбільш імовірно ці пастухи – це три групи очільників євреїв: пророки (хранителі Закону), священики й царі (або громадські судді). Й усі вони виявились недостойними. Їхнє стадо відкинуло свого Істинного Пастиря, якого душа їхня «бридилась» (у СЗ це слово зустрічається лиш тут і означає не хотіти аж до відчуття нудоти). Через що Месія (якого зобразив Захарія) зрікся Своїх обов’язків як Пастир («Не буду більш пасти вас!») і покинув отару напризволяще, в тому числі на загибель від рук чужоземних гнобителів («Те, що вмирає, нехай умирає; що має загинути, нехай гине») і внутрішніх міжусобиць («а ті, що зостаються, нехай м'ясо одне одного пожирають») Згідно іншого тлумачення це останнє речення свідчить про канібалізм, випадки якого траплялися під час облоги Єрусалиму римлянами у 70 році н.е..

11:10-11.  «Союз» було скасовано («Потім узяв Я мою палицю, Ласку, й поламав її») «з усіма народами», вочевидь, для того, щоб забезпечити в майбутньому Божий захист для Ізраїлю. Через те, що ізраїльтяни зреклися Істинного Пастиря, Бог наклав на них духовну сліпоту (Рим. 11:25), а також призвів до знищення їхнього народу і розселення по всій землі. Лише та невелика кількість віруючих людей («найнужденніші з отари»), які визнали Ісуса як дійсного Месію, зрозуміли Його істинну божественну природу.

11:12-13.  Ізраїльтяни оцінили Істинного Пастиря в «тридцять срібних». Стільки коштував невільник, заколотий биком (Вих. 21:32). Болдвін вважає, що тридцять срібних за невільника – це «вартість людського життя» згідно Закону Мойсея (Baldwin, Zechariah , p. 184). Правильно це чи ні, однак саме така сума грошей за Нього мала образити Пастиря ще більше, аніж просто відмова взагалі платити Йому. Але Пастир, виконуючи наказ Господа, вкинув «ту дорогу ціну» (очевидна іронія) у «дім Господній, у скарбницю».  Дане пророцтво здійснилося, коли Юда зрадив Христа (Мт. 26:14-16; 27:3-10; щодо обговорення припущення стосовно того, що Матей просто процитував цю частину див. Hobart E. Freeman, An Introduction to the Old Testament Prophets . Chicago: Moody Press, 1968, pp. 340-2).

11:14.  Потім Захарія «поламав … другу палицю, Пов'язь», щоб покласти кінець братерству «між Юдою та Ізраїлем». Цей розбрат був одним із факторів, що призвели до руйнування Єрусалиму у 70 році н.е. і нової хвилі розселення ізраїльтян по всьому світові.

в. Наслідки зречення від Істинного Пастиря (11:15-17)

Після того, як ізраїльська отара зречеться Істинного Пастиря, вона прийме немудрого і нерозсудливого пастуха. Це пророцтво стосується кінця світу й Антихриста, який чинитиме все те, чого не робив Христос-Істинний Пастир (див. Йн. 5:43).

11:15-16.  Господь закликав Захарію зобразити іншого пророка, цього разу «дурного пастуха». Давньоєврейське слово, яке тут перекладено як «дурного» (‘ евіл ), стосується грубої, черствої й дурної людини. Цей пастух не турбуватиметься про отару та її потреби. Його буде цікавити лише його власна ненажерливість. Замість того, щоб захищати отару, він знищить її (див. Одкр. 13:7).

11:17.  Такий дурний пастух ще й ледачий. Тому він цілковито заслуговує на озвучений тут осуд («Горе»). «Рамено» символізує його силу, а «око» – розум. Та нерозумний план нерозсудливого пастуха буде зруйновано, коли Істинний Пастир повернеться (див. 12:10; Одкр. 19:19-20).

Б. Цар, якого зреклися, сідає на престол (част. 12-14)

Частини 12-14 є одним пророцтвом (БКЯ, «тягарем»; див. 9:1), яке стосується Божого ізраїльського народу. Усі події, про які тут іде мова, відбудуться в один майбутній період часу (окрім 13:7) у місті Єрусалим. Тому пророцтва цих частин вважаються одними з найважливіших у Старому Завіті.

1. ВІДНОВЛЕННЯ ІЗРАЇЛЮ (част. 12-13)

Для того, щоб настало ізраїльське царство Месії, мають бути виконані дві умови: (а) перемога над язичницькими світовими силами, які протидіють встановленню цього царства і (б) оновлення окремих євреїв, які формуватимуть народ, коли Бог здійснюватиме Свої завітні обіцянки, які Він колись дав Аврааму і Давиду. Як видно з частин 12-13, ці умови задовольнить сам Господь. Він порятує ізраїльтян від ворогів (12:1-9) й оновить їх духовно (12:10-13:9).

а. Порятунок ізраїльтян від ворогів (12:1-9)

12:1-3.  Про те, що Єрусалим у майбутньому потрапить в облогу народів (див. 14:1-5), сповістило «Слово Господнє», яке ототожнюється з великим Хранителем Його Створіння (про що свідчать слова «розпростер … заснував … сотворив» у вірші 12:1; в оригіналі давньоєврейською мовою тут використано теперішній час). Ця всемогутня влада Господа тут згадується для того, щоб засвідчити Його спроможність порятувати ізраїльтян, передбачення чого є в наступних віршах.

Вступний короткий опис тут подано образно (вірш 2), а завершальний – буквально (вірш 9). Бог знищить «в той день … всі народи (тобто «усі землі народи», вірш 3), що вирушать проти Єрусалиму». Фраза «в той день» (яка зустрічається п’ять разів у віршах 3-4, 6, 7-8, три рази у част. 13 [вірші 1-2, 4] і сім разів у част. 14 [вірші 4, 6, 8-9, 13, 20-21]) стосується майбутнього Армагеддону, коли війська народів воюватимуть проти Єрусалиму (див. 14:1-3; Одкр. 16:16; 19:19). Дехто вважає, що Юдея буде на боці ворожих для Єрусалиму народів, допоки не визнає, що це сам Бог дає силу мешканцям Єрусалиму (Зах. 12:5). Дві метафори описують те, як Бог зробить Ізраїль знаряддям знищення народів: (1) Єрусалим буде «чашею заточування» (вірш 2). Ця звична пророча фраза символізує Божу кару (див. Іс. 51:17, 21-22; Єр. 25:15-28). (2) Єрусалим буде «тяжким каменем» (Зах. 12:3). Для ворожих військ це місто стане наче завелика кількість рідини, яку людина намагається спожити, або завеликий вантаж, який людина намагається перенести. Саме це й зруйнує їх самих.

12:4-5.  У віршах 4-9 описується те, як у майбутньому Господь порятує Юдею. Тут іде мова не лише про поразку народів, а й про перемогу спершу Юдеї, а потім і Єрусалиму.

Безлад, який призведе до поразки кінноти, приписується втручанню Бога, який вдарить «кожного коня сторопінням (і «сліпотою») і його їздця божевіллям» (див. 14:15; див. коментарі до Єз. 39:9-11 з приводу того, чи дійсно справжні коні братимуть участь у боях останніх днів). На противагу всьому цьому турботу Бога про Юдею і Його захист засвідчено тут фразою: «А на дім Юди я відкрию Мої очі.» «Старшини Юди» повірять і визнають, що це Бог дає силу перемагати, й тим самим отримають спонуку довіритися Богові й покластися на Нього, бо Він єдиний спроможний допомогти отримати перемогу над ворогами.

12:6-7.  Майбутня перемога Юдеї описується тут за допомогою двох порівнянь: «як казан розжеврений на дровах, або як смолоскип палаючий поміж снопами». Війська народів буде швидко й вщент розгромлено, а Єрусалим вистоїть («буде заселений на своїм місці»). Вороги Юдеї, де б не були, падатимуть як снопи від палаючого вогню (наприклад, Іс. 47:14; Авд. 18; Мал. 4:1). І це Бог допоможе Юдеї перемогти («Господь … урятує першими намети Юди»). Той факт, що саме Юдея, а не Єрусалим, спасеться першою, засвідчить єдність усього народу з мешканцями їхньої столиці.

12:8-9. Бог захищатиме Єрусалим, як щит, і дасть Свою божественну силу усім мешканцям цього міста, від найслабшого до наймогутнішого. Ця допомога буде такою значною, що навіть найслабший стане великим воїном, «як Давид», а старшини міста («дім Давида») отримають надприродну силу. Деякі науковці вважають, що згадка про «дім Давида» має стосунок до Христа за Його Другого Пришестя, проте це малоймовірно, оскільки фраза «дім Давида» у вірші 10 і 3:1 стосується лиш політичних очільників Ізраїлю. Тож 12:9 є завершальним коротким описом поразки народів, що зібралися «проти Єрусалиму» (див. вступний короткий опис у вірші 2).

б. Духовне оновлення ізраїльтян (12:10-13:9)

Духовне оновлення ізраїльтян за Другого Пришестя Христа стане можливим, коли люди отримають доступ до божественного джерела очищення (13:1) і коли Святий Дух зійде на кожну окрему людину та спонукає всіх покаятися й увірувати в Ісуса як у свого Месію (12:10-14).

(1) Сходження Святого Духа. 12:10а.  «Дух ласки та благання» зійде і на очільників («на дім Давида»), і на звичайних людей («на мешканців Єрусалиму»). Тож жодна людина не залишиться без нього. Тут, скоріш за все, йде мова саме про Святого Духа (див. НМВ, примітки), а називається він Духом ласки та благання тому, що буде ласкавий до ізраїльтян, незважаючи на їхню гріховність, і поведе їх до благання і каяття.

(2) Голосіння ізраїльського народу (12:10б-14). 12:10б.  У той час Бог відкриє очі ізраїльтянам, і «вони глядітимуть на Мене, якого прокололи». Господь тут говорить, що ізраїльський народ проколов Його. Цей термін зазвичай означає «проколоти на смерть». Тут це слово, вочевидь, стосується того, що вони зреклися Христа (Втіленого Бога) і розіп’яли Його, хоча це слово й не обов’язково стосується Розп’яття. Слово «глядітимуть» може свідчити як про тілесне бачення (зір), та і про духовне (віру). Тут воно, скоріш за все, стосується і того, й іншого, адже усе це трапиться за Другого Пришестя Христа, коли Ізраїль визнає Месію і навернеться до Нього. Перехід до третьої особи («плакати по Ньому», а не «плакати по Мені») є звичним для пророчої літератури. Голосіння за вчинений гріх, усвідомлення якого прийде зі сходженням Духа, буде як виявом особистої скорботи (вірш 10), так і громадської (вірш 11). Втрата єдиного сина чи первістка стає ще болючішою, коли пара вже бездітна і не має нащадка, який продовжив би їхній рід і володів би їхнім майном.

12:11.  Голосіння ізраїльтян за Месією в майбутньому буде нагадувати «лемент Гадад-Ріммону (прийнято вважати, що це було селище поблизу долини Їзреел) на Мегіддо-долині», який зчинився того дня, коли побожного царя Йосію, останню надію юдейського народу, вбив фараон Нехо ІІ (див. 2 Хр. 35:20-27). Отож силу голосіння у ті останні часи, коли на всіх людей зійде Дух Святий, можна порівняти хіба що з оплакуванням найближчої людини (Зах. 12:10) або з тужінням над спільним нещастям народу (вірш 11).

12:12-14.  Ці вірші змальовують всеохопленість та силу голосіння людей у майбутньому. Давид мав сина на ім’я Натан (2 Сам. 5:14), а Леві мав внука на ім’я Шімеї (Чис. 3:17-18). За часів Давида був також пророк Натан (див. 2 Сам. 7:1-17). Отож, згадка про дім Давида, дім Натана, дім Леві та дім Шімеї може мати стосунок до каяття (і провини) царів, пророків та священиків. Або ж, якщо Натан, про якого тут іде мова, – це син Давида, тоді тут ідеться лише про сім’ї царів і священиків. Фраза «кожна сім'я окремо й жінки їхні окремо», вочевидь, свідчить про дуже особисту причину голосіння, а, отже, плач цей і дійсно буде щирим, а не лиш зовнішнім виявом поваги.

(3) Очищення ізраїльського народу (13:1-6). У цій частині обговорюється «джерело» очищення ізраїльтян (вірш 1) та усунення ідолопоклонства й оманливого пророкування (вірші 2-6).

13:1.  Фраза «того дня» має стосунок до майбутнього, а саме до Господнього дня (див. 14:1). У тексті давньоєврейською мовою дана фраза і їй подібні зустрічаються у трьох завершальних частинах 16 разів (12:3-4, 6, 8-9, 11; 13:1-2, 4; 14:4, 6, 8-9,13, 20-21). Того дня, коли Христа розіп’яли, відкрилося джерело, доступ до якого потенційно  зможуть отримати всі ізраїльтяни й увесь світ. За Другого Пришестя Христа джерело «буде відкрито» фактично  для усього єврейського народу. В інших частинах Святого Письма духовне очищення народу ототожнюється з духовним оновленням ізраїльтян та вводу в дію Нового Завіту (наприклад, Єр. 31:31-37; Єз. 36:25-32; Рим. 11:26-27). Дім «Давида й … мешканців Єрусалиму» символізує усіх людей цього краю (див. Зах. 12:10), які потребують очищення. Фраза «гріха й нечистоти» може стосуватися виключно ідолопоклонства (див. «нечистоти» в 13:2; в Єз. 7:19-20 йде мова про золото «як сміття» і про бовванів «мерзенних»), та все ж тут вона має, напевно, ширше значення і стосується загального гріховного становища людей.

13:2а.  Господь озвучив Свій намір викорінити «імена бовванів із краю» (див. Міх. 5:13-14). Він усуне абсолютно все, що хоч якось перешкоджає людям поклонятися Йому, тож будь-яке ідолопоклонство зникне раз і назавжди. Безпосередньо перед Другим Пришестям Христа багато людей поклонятиметься образу звіра, який буде виставлено у Єрусалимському храмі (Дан. 9:27; 11:31; Мт. 24:15; 2 Сол. 2:4; Одкр. 13:4), хоча інші види ідолопоклонства на той час також будуть присутні (Одкр. 9:20).

13:2б-3.  Разом із ідолопоклонством буде знищено й оманливе пророкування, тобто «пророків, і (надлюдський) дух нечистоти» (див. вірш 1). Таке пророкування слід, напевно, розуміти як діяльність злих сил на землі. На відміну від цих сил Дух милосердя, увійшовши в лжепророків, відкриє їм очі на справжній стан речей. Проте смертна кара, яку тягне за собою лжепророцтво, про що власне й говориться у Втор. 18:20 (див. Втор. 13:6-11), все ж наздожене пророків, що й надалі обманюватимуть людей. І «проколять» їх їхні ж батьки, щоб більш не було «на світі» лжепророків.

13:4-6.  Правосуддя, яке тоді пануватиме на землі, змусить лжепророків зректися усіх своїх оманливих «видінь». Вони «не будуть більше надягати» одежу пророків. Деякі справжні пророки і справді носили одежу з «волосяної гуні» (наприклад, Ілля, 2 Цар. 1:8, а згодом і Йоан Христитель, Мт. 3:4). Окрім того, щоб уникнути викриття, ці самозванці твердитимуть, що насправді все життя займаються хліборобством. І брехатимуть вони також щодо причини виникнення ран або рубців «на руках» (досл., «між твоїми руками», що може також означати між руками на спині або на грудях, НМВ, примітки). Ці рубці, вочевидь, будуть наслідками пошкоджень, які лжепророки завдаватимуть собі під час обрядів поклоніння ідолам. Відповідаючи на обвинувачення в ідолопоклонстві, лжепророки заявлятимуть, що то їх «поранено у домі … друзів» їхніх. Деякі науковці вважають, що Зах. 13:6 пов’язане з віршами 7-9, і кажуть, що у вірші 6 йде мова про Месію. Однак тоді між віршами 5 і 6 відбувається дуже різка зміна думки. Тож вірш 6, скоріш, все-таки стосується попередніх віршів про лжепророків.

(4) Поява Істинного Пастуха (13:7-9). Тут Господь говорить уже не про тих пророків, які обманюють людей (вірші 2-6), а про Свого Істинного Пастуха, Месію («Мого Пастуха»). Цей поетичний уривок (вірші 7-9) висвітлює певні аспекти попереднього  пророцтва, в тому числі і проколювання Месії (12:10; див. 11:7-8), і втечу овець (див. 11:9), і відновлення завітного взаємозв’язку (13:1-2). У цій частині (вірші 7-9) йде мова про Пастуха, «проти» якого встане меч (вірш 7а), про овець, що «розбіжаться» (вірші 7б-8), і про ту невелику кількість віруючих людей, що отримають спасіння (вірш 9).

13:7а.  Це високо поетичне «слово Господа сил» складається з декількох мовних зворотів. Раптове звернення до відсутнього на той момент посередника («Ой мечу, встань») поєднує в собі два мовних звороти – апострофу (пряме звертання до неживого предмету так, наче це людина) і персоніфікацію. Ці слова надають неживому об’єкту спроможність чути, реагувати та прокидатися зі сну. Слово «меч», як синекдоха (згадка про якийсь конкретний предмет для позначення чогось більшого й загальнішого), тут символізує будь-який предмет, за допомогою якого можна вбити (див. 2 Сам. 12:4; 12:9, де сказано, що причиною смерті Урії, який помер від стріл, є меч). Тому головна думка цього вірша полягає в тому, що сам Господь керуватиме смертю Свого Пастуха, Того, Хто є Істинним і є Месією (див. Зах. 11:4-14; Йн. 10:11, 14, «Добрий Пастир»; Євр. 13:20, «Великим Пастирем»; 1 Пт. 5:4, «Архипастир»).

Господь додав, що цей Пастух – Муж, Спільник Його. Давньоєврейське слово, яке тут перекладено фразою «мужа, спільника Мого», зустрічається також у Лев. 6:2, 18:20 тощо. Там воно має переклад «ближній». У Зах. 13:7 Господь говорить про тотожність походження та сутності Свого Пастуха із Ним Самим, а, отже, безперечно засвідчує божественну природу Месії.

13:7б-8.  Прикликавши володаря меча вдарити Пастуха, Господь відразу вказав, якими будуть наслідки: «І розбіжаться вівці». Під час розп’яття Христа прокололи (Іс. 53:4, 7, 10). Його власні учні покинули Його й розбіглися як вівці (Мт. 26:31, 56). Речення «Я на малих поверну мою руку» може стосуватися того, що Він особисто дозволить, щоб християн-євреїв переслідували, опис чого подано в Книзі Діянь Апостолів. Той факт, що вівці розбіжаться, може також мати стосунок до того, як євреї розбіжаться по світу, коли в 70 році н.е. римляни знищать Єрусалим. Як і Промова на Оливній горі (Мт. 24-25; Мк. 13; Лк. 21), у якій іде мова про те, як євреї розбіжаться в 70 році н.е., і про те, як це буде впродовж другої половини Періоду Великих Страждань, так і Захарія поєднав тут в одному реченні два періоди часу й факт розселення єврейського народу. Тож Зах. 13:8-9, напевно, зрештою й усією повнотою здійсниться в часи Великих Страждань, коли знову трапиться велике розселення ізраїльтян (див. Одкр. 12:6, 13-17). В той час «дві третини (євреїв) будуть вигублені й вимруть», а ті, хто виживуть, принаймні більша їх частина, стануть свідками відновлення завітного взаємозв’язку із Господом.

13:9.  Люди, які виживуть, очистяться переслідуваннями за часів Великих Страждань і Божої карою, яка зійде на живих ізраїльтян за Другого Пришестя Христа (див. Єз. 20:33-38; Мт. 25:1-30). Вони з вірою призиватимуть «ім’я» Господа (Зах. 12:10-13:1) і стануть тим оновленим народом (Рим. 11:26-27). Їхній відновлений завітний взаємозв’язок із Господом (Ос. 1-2; Єр. 32:38-41; Єз. 37:23-28) буде засвідчено словами Бога: «Це народ Мій» (див. Зах. 8:8). А кожен з них відкаже: «Господь і Бог Мій» (Ос. 2:21-23).

2. ПОВЕРНЕННЯ ЦАРЯ (част. 14)

Ця частина змальовує урочисте повернення Месії Ізраїлю як божественного Царя, а, отже, й здійснення есхатологічних псалмів, таких як Пс. 93, 96-97, 99, які передбачають всесвітнє правління Господа на землі. Про це правління йде мова і в інших книгах Святого Письма як про особисте правління Месії, що сидітиме на престолі Давида. У Зах. 14 спершу описується, як наприкінці майбутнього Періоду Великих Страждань буде пограбовано Єрусалим, потім йде мова про покарання, яке зійде на язичницькі війська за Другого Пришестя Месії, та встановлення Його тисячолітнього правління, і зрештою дається опис того, яким буде поклоніння Богові під час тисячолітнього правління Христа. Той факт, що ці події ще не відбулися, свідчить про те, що Христос повернеться перед  заснуванням тисячолітнього царства.

а. Звільнення Єрусалиму від язичницьких народів (14:1-3)

14:1.  У цьому короткому реченні йде мова про те, що в «день Господній» Єрусалим пограбують. Про день Господній неодноразово йде мова у Старому Завіті. Його часто пов’язують з суворими покараннями часів Великих Страждань (наприклад, Зах. 1:14-18), а також із Другим Пришестям Христа (як тут). Вивчаючи Новий Завіт (2 Пт. 3:10), стає зрозуміло, що Добу тисячолітнього правління Христа також включено в поняття «день Господній». «Здобич», яку буде розділено, – це різноманітні цінності Єрусалиму, які язичницькі війська захоплять й ділитимуть «посеред тебе», тобто у самому місті, що свідчить про неабияку самовпевненість завойовників та їхню безпечність.

14:2.  Дана облога Єрусалиму усіма народами (тобто їхніми військами) – це перший етап облоги об’єднаними язичницькими військами, опис якої подано в 12:2-9 (див. Іс. 34:2; Авд. 15; Одкр. 16:14, 16) і яка відома як битва Армагеддон. Перші ніж люди Юдеї та Єрусалиму отримають від Бога силу перемогти (Зах. 12:6-8; 14:14) і перш ніж Господь знищить язичницькі війська (12:9; 14:12-15), язичники здобудуть скороминучу перемогу над Єрусалимом й робитимуть все те, про що йдеться у вірші 2. Тоді загине «половина міста». Інша ж половина «не буде викорінена з міста» й або залишиться у місті під правлінням завойовників, або ж Господь повернеться, щоб знищити ворогів перш ніж вони уб’ють більш як половину населення Єрусалиму.

14:3.  Говорячи про втручання у цей бій Месії, Захарія зазначив, що «виступить Господь і буде воювати проти тих народів». В контексті війни слово «виступить» означає, що цар вступатиме в бій. Тож Господь «буде воювати» як воїн (див. Вих. 15:3; Іс. 42:13; Одкр. 19:11-21).

б. повернення Спасителя (14:4-5)

14:4-5.  Розповівши про пряме втручання в бій Месії, Захарія пояснив, як саме це відбудеться. Усе розпочнеться з особистої появи Месії, коли «Його ноги … стануть на горі Оливній», тобто там, де Він вознісся (Діян. 1:11-12). Примітно, що Божа слава у видінні Єзекиїла (Єз. 11:23) «знялася … з-посеред міста (Єрусалим) та й зупинилась над горою, що на схід від міста». Справжній землетрус, який розколе гору Оливну «надвоє, на схід і на захід» свідчить тут, скоріш за все, про пряме втручання божественного Царя. Через це утвориться «долина … превелика», на схід від Єрусалиму «аж до Ацалу», невідомого місця, яким тікатимуть євреї, що залишилися. Це може бути і Йосафатова долина, де Бог судитиме язичників (див. коментарі до Йоіл. 4:2, 12). Господь назве цю долину «долиною Моїх гір».

Землетрус «за Осії» згадується в Ам. 1:1, але не в історичних книгах. Йосип Флавій вважав, що це було Боже покарання, яке зійшло на Осію за те, що він втрутився у справи храму і перебрав на себе функції священика (2 Хр. 26:16). Коли Господь повернеться, то прийдуть «й усі святі з Ним», вочевидь, ангели, а також порятовані душі (див. 1 Сол. 3:13).

в. Встановлення тисячолітнього царства Месії (14:6-11)

У центрі цієї частини стоїть твердження про те, що «Господь стане Царем над усією землею» і що Він буде Господь «єдиний» (вірш 9). Це гучне проголошення зроблено у контексті змін стосовно небесних світил, клімату і топографії, які зачеплять Єрусалим, Палестину й, поза всяким сумнівом, увесь світ під час тисячолітнього правління Христа з волі Бога.

(1) Зміни в царстві (14:6-8). 14:6-7.  Фраза «То буде один день …: ні день, ні ніч» може мати стосунок до фактичного дня повернення Господа, коли на зміну небесній темряві і Божим карам прийде світло й «під вечір буде видно». У будь-якому разі Друге Пришестя Христа будуть супроводжувати небувалі природні явища (Іс. 13:10; 34:4; Йоіл. 2:10, 30-31; 3:15; Мт. 24:29).

14:8.  Потечуть тоді води («живі води» на відміну від дощових) «з Єрусалиму», «половина їх до східнього моря (Мертвого моря), а половина до західнього (Середземного моря)». І буде так «літом і зимою», що дасть неперевершену родючість усій землі (див. Іс. 27:6; 35:1-3, 6-7; Ам. 9:13-14).

(2) Абсолютна влада Месії-Царя. 14:9.  Месія буде не лише Царем Ізраїлю, Він «стане Царем над усією землею». Той факт, що Його правління буде всесвітнім, Захарія засвідчує і в інших місцях, називаючи Його «Господом усієї землі» (4:14; 6:5; див. Міх. 4:13). Це підтверджує й апостол Йоан, кажучи, що Він – «Владика над владиками і Цар над царями» (Одкр. 17:14; 19:16). Він завжди був Господом єдиним (Втор. 6:4; див. Іс. 37:16; 45:5-6, 14, 18, 22; 46:9). Коли Він заснує Своє тисячолітнє царство, Його визнають єдиним в усьому світі і будуть поклонятися Йому як єдиному істинному Богові (Одкр. 21:3). Ідолопоклонства й оманливого пророкування більш не буде на землі (Зах. 13:1-2). І «Його ім’я» буде «єдине» (див. Діян. 4:12), яке люди всього звіту визнаватимуть, поклоняючись.

(3) Оновлення Юдеї і безпека Єрусалиму. 14:10-11.  «Увесь край» Юдейський – «від Геви», що на його північному кордоні (ІсНав. 21:17), «до Ріммону», який, напевно, на південному кордоні за 35 миль на південний захід від Єрусалиму (ІсНав. 15:32) – дивовижним чином «буде вивишений» і стане широкою долиною, «мов Арава», низина, що простягається від гори Ермон вздовж долини річки Йордан і Мертвого моря аж до Акабської затоки. Це допоможе Єрусалиму піднятися (див. Іс. 2:2) і стати столицею великого Царя. Згадка про брами міста охоплює все місто. Брама «Веніямина» (див. Єр. 37:13; 38:7) могла знаходитися поблизу східної частини північної стіни; місце «Першої брами» невідоме; Наріжна брама була на західній стіні; а башта «Хананела» (див. Неєм. 3:1) – на північній стіні (див. карту «Єрусалим в часи Неємії,» поблизу Неєм. 3:1-5); царські винотоки були, напевно, у південній частині міста. Єрусалим не лише буде цілком заселено (див. Йоіл. 3:20), він буде вільний від «прокляття», від загрози бути зруйнованим під час священної війни. «Єрусалим стоятиме безпечно» повік (див. Іс. 32:18; 33:20; Ам. 9:15; Міх. 4:4; Зах. 3:10).

г. Знищення ворогів Ізраїлю (14:12-15)

14:12-15.  У цих ретроспективних віршах (фраза «народи, які воюватимуть проти Єрусалиму» нагадує вірш 2) Захарія описав другий етап вторгнення в Єрусалим об’єднаних язичницьких військ. На цьому етапі війська язичників буде розбито довкола Єрусалиму (як уже зазначалося в 12:2-9). У цих віршах част. 14 подано опис: (а) загнивання ворогів – і людей, і тварин – як ознаки Божої кари (вірші 12, 15; див. 12:4); (б) «замішання від Господа» (14:13); і (в) того, як в язичників заберуть «скарби» (вірш 14), велика кількість яких, поза всяким сумнівом, це та здобич, яку язичники щойно вивезли з Єрусалиму (вірші 1-2).

ґ. Поклоніння народів Месії-Царю (14:16-19)

14:16.  Після того, як Єрусалим стане безпечним місцем, а правління Месії буде засновано по всій землі (вірші 9-11), тоді «усі, що зостануться з усіх тих народів, … будуть сходити щороку (в Єрусалим), щоб поклонитися Цареві». «Уцілівші» – це не ті віруючі євреї, які до того були розселені поміж усіма народами. Вони ж уже були зібрані докупи на цій землі на момент Другого Пришестя Христа. Тож цими «уцілівшими» будуть невійськові люди інших народів, війська яких Месія вже до того розгромить під час їхнього нападу на Єрусалим (вірші 1-5; див. Одкр. 19:19). В битві Армагеддон буде знищено війська, але не людей тих народів, яких вони представляли. До того ж, вони будуть «уцілівшими» й від Божої кари, яка зійде на язичницькі народи, тими, хто увійде у царство Христа як «вівці», тоді як «козлам» доступ у тисячолітнє царство Христа буде закрито (Мт. 25:31-46).

Те, що язичники будуть сходитися в Єрусалим (див. Іс. 2:2; 14:1; 66:23; Зах. 8:23), щоб поклонятися, не означає, що вони стануть єврейськими прозелітами, як у Старому Завіті. Релігійне поклоніння тисячолітнього царства не буде відновленим юдаїзмом, а новим світовим релігійним порядком, якого дотримуватимуться і євреї, і язичники. Осередком  поклоніння стане Єрусалим. Деякі його аспекти будуть тотожні або подібні на старозавітні поклоніння. Одним з таких аспектів є щорічне святкування свята Кучок (див. Лев. 23:33-43; Зах. 14:18-19). Потребу їхати в Єрусалим частково обумовлено тим, що саме там буде Той, кому поклоняються, – Цар, Господь «сил», тобто Ісус Христос, який сидітиме на престолі Давида (2 Сам. 7:13, 16; Лк. 1:32) у Єрусалимі (Іс. 24:23).

14:17-19.  Щорічне поклоніння в Єрусалимі буде необхідною умовою родючості землі. Ті народи, які знехтують або не захочуть прийти в Єрусалим і поклонитися, не матимуть достатньої кількості води. Для більшості народів це просто означатиме, що «дощу на них не буде». Але для Єгипту, чия іригація не залежить від дощу (принаймні не прямо), а, скоріш, від наповненості водою Нілу, це означатиме посуху, що буде карою від Господа. Цієї кари зазнають «всі народи, що не прийдуть святкувати свято Кучок».

д. Святість Юдеї і Єрусалиму в часи правління Месії (14:20-21)

14:20-21.  «Того дня» святість стане характерною рисою життя в тисячолітньому царстві (див. 8:3), чи то стосовно публічного життя («на дзвониках у коней»), чи то релігійного («казани в Господньому домі», храм тисячолітнього царства, Єз. 40-43), чи то приватного життя («кожен казан у Єрусалимі та в Юдеї»). Напевно, головна думка тут полягає в тому, що буде усунуто дихотомію між мирським і святим. У Старому Завіті крамар (досл., «ханаан») символізував усе, що було обрядово нечистим і безбожним (нечесний «ханаан» в Ос. 12:8). У храмі тисячолітнього царства такого осквернення не буде. Тож Книга Захарії, яка розпочалася закликом до каяття (Зах. 1:2-6), завершується твердженням про те, що усе буде «посвячене Господеві» (14:20-21). Оскільки Він – Господь Сил і Святий Єдиний, Він зробить усі землі Свого славного тисячолітнього царства святими!

БІБЛІОГРАФІЯ

Baldwin, Joyce G. Haggai, Zechariah, Malachi: An Introduction and Commentary . The Tyndale Old Testament Commentaries. Downers Grove, Ill.: InterVarsity Press, 1972.

Baron, David. The Visions and Prophecies of Zechariah . Reprint. Grand Rapids: Kregel Publications, 1972.

Feinberg, Charles L. The Minor Prophets . Chicago: Moody Press, 1976.

Keil, C.F. “Zechairiah.” In Commentary on the Old Testament in Ten Volumes . Vol. 10. Reprint (25 vols. in 10). Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans Publishing Co., 1982.

Laney, J. Carl. Zechariah , Everyman’s Bible Commentary. Chicago: Moody Press, 1984.

Leopold, H.C. Exposition of Zechariah . Grand Rapids: Baker Book House, 1965.

Luck, G. Coleman. Zechariah . Chicago: Moody Press, 1969.

Moore, T.V. A Commentary on Haggai, Zechariah, Malachi . London: Banner of Truth Trust, 1960.

Robinson, George L. The Prophecies of Zechariah . Chicago: University of Chicago Press, 1896. Reprint. Grand Rapids: Baker Book House, 1926.

Tatford, Frederick A . The Minor Prophets . Vol. 3. Reprint (3 vols). Minneeapolis: Klock & Klock Christian Publishers, 1982.

Unger, Merrill F. Commentary on Zechariah . Grand Rapids: Zondervan Publishing House, 1962.