РУТА

Джон В. Рід

ВСТУП

Заголовок і авторство . Книга названа іменем моавитянки, що одружилася з ізраїльським чоловіком, який жив у Моаві. Після смерті чоловіка Рута переїхала разом з Ноемою, ізраїльтянкою і матір’ю свого чоловіка, яка вже була вдовою, до Вифлиєму в Ізраїль. Там Бог завбачливо потурбувався про неї і сприяв її одруженню з Боазом, успішним ізраїльським фермером. Згодом Руті судилося стати прабабусею Царя Давида. Ім’я ії згадується в родоводі Христа в Матвія 1:5.

В Бібліі лише дві книги, названі на честь жінок. Це книги Рута та Естер. Еврейка Естер була дружиною язичницького царя. У дуже важливий період часу в історії Ізраїлю  Бог задіяв Естеру з метою вберегти євреїв від знищення. Рута ж, навпаки, була язичницею, яка вийшла заміж за ізраїльтянина. Бог задіяв Руту, щоб увіковічнити шлях Месії, Господа Ісуса Христа.

Книгу Рути зачитують щорічно православні євреї на Свято П’ятидесятниці. Це свято вшановує пам’ять Закону, подарованому на Горі Сінай, і відбувається на початку підношень, що називаються Перші Фрукти Врожаю (Вих. 23:16). Саме у ті дні, під час святкового сезону збору врожаю, коли відсівали ячмінь, відбулися заручини Рути (Рут. 3:2; див. 1:22).

Хто був автором цієї книги достеменно невідомо. Ізраїльські ж перекази вказують на приналежність книги Самуїлу. Якби він був автором, книга була б написана в часи, коли Давида помазали царем Ізраїлю. Тоді однією з причин, з якої Самуїл написав Книгу Рути, могла б бути потреба пояснити, чому Давид забажав стати царем (через Руту і Боаза, його прапрабатьків).

Більшість консервативних науковців вважають, що Книга Рути радше писалася в часи Монархії, аніж в часи Давида чи Соломона. Оскільки Соломон не згадується в родоводі в кінці книги (4:18-21), можна припустити, що її писали в часи Давида. З іншого ж боку було роз’яснення старого звичаю – обміну сандаліями – який згодом зник (4:7). Це давало підставу думати, що скоріш за все це був період правління Соломона, оскільки для того, щоб згаданий звичай відійшов у минуле потрібен був ще якийсь час. Галс розглянув питання авторства більш детально ( Теологія Книги Рути , с. 65-75).

Історичні та літературні особливості . Книга Рути виблискує як найгарніша перлина на чорному як смола фоні. Події, відтворені у книзі, відбувалися в часи Книги Суддів (Рут. 1:1). Ті часи були темним періодом в історії Ізраїлю. За перемогами Ісуса Навина йшли часи духовного відступництва з короткими періодами відродження віри. З плином часу в Книзі Суддів відступництво поглиблювалося, і книга завершується моральним загниванням і кривавим громадянським конфліктом.

Період Суддів відзначився слабкою вірою і безвідповідальним правлінням. Навіть Гедеон, який демонстрував велику віру не зважаючи на численні удари під час руйнування від вторгнень мідіанитян, амалекитян та племен зі східної пустелі (Суд. 7:12, 17-21), згодом перестав звертатися до Бога за порадою у щоденних справах своєї суддівської практики (Суд. 8:16-17, 21, 27). Гедеон мав багато дружин і невільниць, які народили йому 70 синів (Суд. 8:29-32).

Після смерті Гедеона Абімелех, син невільниці з Сіхему, убив усіх інших братів окрім одного і заявив про себе, як про безбожного і кривавого царя (Суд. 9).

Оскільки Рута була прабабцею Давида (Рут. 4:17), який почав правити в Хевроні в 1010 до н.е., події в Книзі Рути розгорталися в другій половині 12-го століття. Це свідчить про те, що Рута могла жити в часи Гедеона (див. карту «Судді Ізраїлю» у Вступі  до Суддів).

Матеріалістичні діяння судді Самсона стали архетипом героя, який є дужим у фізичному сенсі, але слабким духовно і морально.

На такому фоні національної безвідповідальності і слабкості образ Рути, моавитянки, і Боаза, ізраїльського землевласника, став яскравим прикладом чистоти, віри і відповідального життя. Книга Рути служить радісним нагадуванням, що навіть в найтемніші часи Господь займав своє місце в серцях тих, хто щиро у Нього вірив.

Рівень вседозволеності в Ізраїлі був проблемою, яку часто обговорювали в Книзі Суддів, про це навіть згадується в останньому вірші книги: «У ті часи Ізраїль не мав царя; кожен робив те, що хотів» (Суд. 21:25) На противагу цьому Книга Рути розкриває бачення людей, які поводилися відповідально, а не вседозволено, і з вірою в Бога та його найвище правління.

Рута також дуже виділялася на темному фоні своїх моавитянських предків. Мойсей детально описав похмуру історію народу моавського регіону (Бут. 19:30-38). Дві доньки Лота втратили надію на майбутнє щойно Содом і Гоморра було зруйновано. У безбожній вседозволеності вони так напоїли свого батька, що той мав статеві зносини з ними у печері, де вони жили. Плодами інцесту стали Моав і Бен-Аммі. Ці сини стали засновниками Моавії й Аммонітії, а отже народів, які часто воювали проти Ізраїлю.

Рута моавитянська зламала традиції людей, що поклонялися ідолам, і своїх безвідповідальних предків, зокрема старшої доньки Лота. Вона почала вірити у Бога Ізраїльського. Рута знайшла своє призначення як мати у праведних вимогах Закону Мойсея. Вона довела, що її ім’я вартує свого місця серед найкращих жінок Ізраїлю.

Закон левірату (умова, за якої чоловік мав брати за дружину вдову свого загиблого брата, Втор. 25:5-6) і діяльність визволителів родичів дали додаткову інформацію оповіді. Рут. 4:9-17 розкриває особливості цього закону, оскільки Боаз взяв на себе відповідальність визволителя родичів і одружився з Рутою, яка вже була вдовою. У цьому контексті розкривається надзвичайне милосердя Боаза, оскільки він не знаходився у прямому колі відповідальності згідно левірату. Іншими словами, він не був братом загиблого Махлона. Його щире бажання взяти на себе відповідальність демонструє справжній характер Боаза, як і його любов до Рути.

Цей прояв доброї волі Боаза показує його відмінність від його предка, Юди, 1 із 12 синів Якова. Юда не вчинив відповідально у випадку з невісткою Тамарою. Він мав трьох синів від своєї ханаанської дружини. Старший син Юди одружився з Тамарою, також ханаанкою. Цей син, Ер, був грішним і Бог забрав його життя (Бут. 38:7). Юда дав Тамарі свого другого сина, Онана, щоб той виконав обов’язок левірату і виховав сина свого померлого брата.

Онан «знав, що нащадок не буде його» (Бут. 38:9), оскільки його діти, народжені у шлюбі з Тамарою, носитимуть ім’я його брата Ера. Тому Онан, хоча й отримував задоволення від статевих зносин з Тамарою, виливав своє сім’я на землю. І оскільки його відмова виконати свій обов’язок згідно левірату засмутили Бога, Онан також помер. (Бут. 38:10).

Після смерті Онана Юда не віддав свого третього сина Шелаха Тамарі. І сталося так, що рід міг обірватися. Але коли Юда став вдівцем, Тамара поводилася як повія і спокусила його. Вона завагітніла і народила двійнят, Переза і Зераха. Юда, не зважаючи на дії Тамари, оголосив її праведнішою за себе, оскільки він сам колись відмовився виконати свій обов’язок і віддати їй свого третього сина (Бут. 38:11-30).

Коли старійшини біля воріт Вифлиєму засвідчили виконання обов’язку левірату між Боазем та Рутою, вони благословили їхній шлюб, згадуючи Переца, якого Тамара народила Юді (Рут. 4:9-12). Рута відрізнялася від Тамари, адже вона виконала обов’язок левірату з честю відповідно до Закону Мойсея, в той час, як Тамара вдалася до обману і зваблення. Якби Перец (син Тамари) і Овед (син Рути і Боаза) не народилися, рід від Юди до Давида було б розірвано.

Прихильність Бога була очевидною, оскільки Він включив декілька неізряїльтянинів у рід Давида. Зважаючи на те, що саме з цього роду прийшов Христос, цей факт провістив, що Господь включить язичників в роботу великого Сина Давидового, Господа Ісуса Христа. Чотири жінки, які не були ізраїльтянками, згадуються в родоводі Христа у Матвія 1 – Тамара (Мт. 1:5), Рахава (Мт. 1:5),Рута (Мт. 1:5) і дружина Урія, якою була Бат Шева (Мт. 1:6). Тамара була ханаанкою і стала матір’ю дітей Юди, Переца та Зераха. Рахав була ханаанською повією в Єрихоні і стала праматір’ю Боаза (див. коментарі в Рути 4:21). Рута була моавитянкою і стала матір’ю Оведа. Оскільки Бат Шева, яка народила Соломона від Давида, була дружиною Урія, хеттеянина, можливо, що й вона була також хеттеянкою.

Книга Рути гарно написана з симетричним дизайном, це «романтичний пошук», що розпочався за трагічних обставин і отримав щасливий кінець. Це справді книга-пошук. Рута шукала домівку, їжу, чоловіка і, зрештою, сина. І хоча вона була вдовою і не мала нащадка, Бог дав їй і чоловіка, і сина.

Ноема втратила чоловіка і своїх двох синів в Моаві. Перебуваючи у розпачі, вона й не усвідомлювала значення своєї моавітянської невістки Рут. Та в кінці книги розпач Ноеми минає і стає радістю. Сусіди нагадали Ноемі, що Рута для неї цінніша за сімох синів. Ноема тримала на руках Оведа, свого внука, та сусіди називали його її «сином» (4:17), оскільки обов’язок левірату охоче виконав побожний Боаз.

Жарти про свекруху сьогодні є постійною частиною репертуару комедіантів. Мабуть, щось таке відбувалося і з Ноемою, яка була позбавлена чуйності. Але турбота і любов Рути до своєю старіючої свекрухи служать моделлю поведінки для усіх поколінь. Той факт, що Боаз був уважний і дав можливість Ноемі бути біля Рути, свідчить про те, що його душа була в гармонії з душею Рути у цьому питанні. Це найкраща з усіх історія про свекруху, і її слід розповідати якнайчастіше.

Теологічний наголос . Письменник, який написав Книгу Рути, виділив кілька теологічних істин. Кілька імен Господа було щедро використано в книзі. Слово «Господь» ( Ягве ) було згадано 17 разів, слово «Бог» ( Елогім ) 3 рази (1:16 [двічі]; 2:12), і слово «Всемогутній» ( Саддай ) двічі (1:20-21). Ім’я Ягве говорило про саму сутність Бога як про існуючу діючу силу в житті людей Його завіту.

У двох випадках автор говорив безпосередньо про найвищу благодать Господню від імені головних героїв Книги Рути: (1) Ноема дізналася «в Моаві, що Господь прийшов на допомогу Своїм людям і дав їм їжу» (1:6). (2) Рута була безплідною впродовж кількох років в Моаві до того, як її чоловік Махлон помер. Згодом, коли вона була уже дружиною Боаза, «Господь дав їй змогу завагітніти, і вона народила сина» (4:13).

Вісім разів герої книги розповідали про діяння Бога (1:13, 20-21 [чотири рази]; 2:20; 4:12, 14). Господа часто благали відповісти на молитви від їхнього імені (1:8,9; 2:12; 4:11-12). П’ять разів благали про благословення Господнє від імені віруючих людей (2:4 [двічі],19-20; 3:10). Рута і Боаз дали слово виконати свої зобов’язання у світлі вірності Богу (1:17; 3:13). Боаз порадив Руті шукати притулку під крилами Ізраїльського Бога (2:12).

Очевидно, що Бог завжди діяв відповідально і здійснював Свій задум. Та не завжди люди в Книзі Рути поводилися відповідально. Елімелех діяв безвідповідально, коли залишав Вифлиєм і їхав у Моав (1:2). Однак Ноема показала, що варта довіри, коли повернулася (1:7). Орпа повернулася додому і до своїх моавських богів. На противагу їй Рута обрала йти за Богом Ноеми і піклуватися про саму Ноему (1:14-17). І хоча найближчий родич відмовився виручити, віруючий Боаз діяв відповідально і порятував (3:12; 4:1-10). Різні форми староєврейських слів «виручити», «визволитель», «порятунок» та «визволитель родичів» використано у книзі 20 разів, таким чином роблячи слово «порятунок» одним із ключових слів книги.

Іншим ключовим словом є хезед , яке говорить про відданість, породжену любов’ю і добротою до тих, за кого ми несемо відповідальність. Ноема просила Господа показати Свою хезед  її невістці (1:8). Ноема також говорила про хезед  Господа у ній («присутність») через те, що Боаз зробив для Рути (2:20). Боаз засвідчив хезед  Рути, коли вона попрохала його одружитися з нею замість того, щоб шукати молодшого чоловіка. Ця доброта, казав Боаз, була навіть більшою ніж її доброта до Ноеми (3:10). Боаз здійснив акт хезед , коли вийшов за рамки того, що вимагалося від нього, і одружився з Рут.

Послання . Посланням книги, мабуть, було підтвердження прав Царя Давида на трон Ізраїлю. Вияв Божого провидіння у тому, щоб це відбулося, може спонукати усіх християн повірити, що Бог присутній і в їхньому житті.

Істину книги для усіх віків можна передати словами: Господь є відданим і люблячим, він керує нашим життям і завбачливо турбується про своїх людей. Божим людям слід також діяти, як Він, у своїх звичних справах повсякденного життя. Оскільки Бог є милосердним до Своїх людей, їм слід бути відданими Йому і проявляти милосердя до інших людей.

В часи великої безвідповідальності в історії Ізраїлю Книга Рути була прямим закликом до відповідального життя. Безсумнівно, таке послання потрібне і сьогодні.

Боаз виступає зразком Великої Людини, яка пішла з його роду, Господа Ісуса Христа. Боаз чинив милосердно, визволяючи Руту; Христос діяв милосердно віддаючи Себе як Визволителя, даруючи цим визволення усьому людству.

ПЛАН

І. Вступ (1:1-5)

А. Трагічне існування (1:1-2)

Б. Гнітюча порожнеча (1:3-5)

ІІ. Пошук Домівки з Вірою (1:6-22)

А. Вірний вибір (1:6-18)

Б. Гірке повернення (1:19-22)

ІІІ. Пошук їжі з почуттям відповідальності (част. 2)

А. Подія, сотворена Господом (2:1-3)

Б. Заслужена доброта (2:4-17)

В. Вияв радості (2:18-23)

IV Пошук визволяючої любові (част. 3)

А. План визволення (3:1-5)

Б. Запит на визволення (3:6-9)

В. Обіцянка визволення (3:10-15

Г. Очікування визволення (3:16-18)

V. Отримання любові як винагороди за визволення (4:1-13)

А. Відмова у визволенні (4:1-8)

Б. Здійснення визволення (4:9-12)

В. Винагорода за визволення (4:13)

VI. Завершення (4:14-21)

А. Відчуття радості (4:14-17)

Б. Дивовижний родовід (4:18-21)

КОМЕНТАРІ

І. Вступ (1:1-5)

Розповідь починається необхідними посиланнями на час, імена, місця та події. Настрій був похмурим, із поганими передчуттями. Голод змусив сім’ю податися з Вифлиєму до чужої землі. Ця ситуація стала можливістю для Господа виявити Своє милосердя. Розвиток подій показав, як Господь у Своєму провидінні задовольняв потреби людей.

А. Трагічне існування (1:1-2)

1:1.  Події, зазначені в Книзі Рути, відбувалися в часи Суддів , можливо, під час правління судді Гедеона (див. «Історичні та літературні особливості» під Вступом ). Голод на землі  був, напевно, з волі Господа, як покарання Його грішним людям. Багато років потому, в часи Іллі, Господь знову наслав голод, як покарання Ізраїлю за поклоніння Ваалу. (1 Царів 16:30-17:1; 18:21, 37; 19:10).

Божий контроль за врожаєм виступав головною умовою розвитку подій в Книзі Рути. В часи Суддів поклоніння ханаанському богові Ваалу було звичним серед ізраїльтян. (Суд. 2:11; 3:7; 8:33; 10:6, 10). Люди вірили, що Ваал був володарем землі й керував її родючістю. Жіночою подобою Ваала була Астарта. Люди також вірили, що саме статеві стосунки між Ваалом і Астартою визначали, якою буде родючість землі ї її створінь.

Господь наказав ізраїльтянам під керівництвом Ісуса Навина очистити землю ханаанську від їхніх ідолів (Втор. 7:16; 12:2-3; 20:17). Неспроможність ізраїльтян вчинити так (ІсНав 16:10; Суд. 1:27-33) зробила їх вразливими до спокуси звертатися до ідолів, а не до Бога, з молитвами про врожай.                           

Напевно, культова проституція і сексуальні звичаї, яких там дотримувалися, поклоняючись Ваалу, також привабили й ізраїльтян. Цікаво, що батько Гедеона збудував вівтар Ваалу, а сам Гедеон його зруйнував (Суд. 6:25-34). Книга Рути показує, що вірити у Бога і Його провидіння, а не в ханаанських богів, – це велика мудрість.

Вифлиєм знаходився близько п’яти миль на південь від Єрусалиму. Згодом, Овед, син Рути і Боаза, народився у Вифлиємі, і внук Оведа, Давид, також народився там (Рут. 4:18; 1 Сам. 17:58). Звісно ж, у Вифлиємі згодом народиться і великий Син Давида, Господь Ісус Христос (Лк. 2:4-7).

Чоловік з Вифлиєму  вирішив перевезти свою сім’ю до Моавії, що знаходилася близько 50 миль на схід на іншому боці Чорного Моря. Він планував пожити там лише якийсь час. Невідомо, чому саме Моавію він обрав. Можливо, почув, що там немає голоду. Однак, розвиток подій показує, що це рішення було нерозумним, і саме Вифлиєм, а не Моавія, міг стати місцем, де Бог благословив би його. Жителі Моавії не вірили у Господа (Втор. 23:3-6). (Про Моавію див. «Історичні та літературні особливості» під Вступом; пор. Бут. 19:30-38.) Вони поклонялися богу Чемошу, божеству, культ якого був подібний до культу Ваала.

1:2. Чоловік називався Елімелех , його жінка – Ноема , і двоє його синів  – Махлон і Кілйон . Дехто зі знавців Біблії приділяє велику увагу тому факту, що ім’я Елімелех означає «Мій Бог – мій цар», однак він міг бути і вартим, і не вартим свого імені. (Див. коментарі у віршах 20-21 про гру слів з іменем Ноема.) Термін Ефрасіти використовувався до жителів Ефратії (також Евфрату), який є іншою назвою Вифлиєму (пор. 4:11; Бут. 35:19; 48:7; Міх. 5:2).

Б. Гнітюча порожнеча (1:3-5)

1:3.  Ноема зіткнулася з гнітючим фактом смерті свого чоловіка. Невідомо, скільки часу вони прожили разом у Моавії до смерті Елімелеха. Однак Ноема, вже будучи вдовою і горюючи за чоловіком на чужині, не втрачала надію допоки її два сини  жили. Вона тепер стає центральною фігурою оповіді.

1:4.  Обидва сини Ноеми одружилися з моавитянками Орпою  та Рутою . Ці шлюби не було засуджено. І хоча Закон Мойсея забороняв ізраїльтянам одружуватися з ханаанцями (Втор. 7:3), в Законі не говорилося, що ізраїльтяни не можуть одружуватися з маовитянами. Однак, як згодом показав випадок з Соломоном, найбільшою проблемою в такому шлюбі була спокуса служити богам своєї чужоземної дружини (1 Царів 11:1-6; пор. Мал. 2:11). Без сумніву православні ізраїльтяни вважали б шлюб з моавитянками нерозумним вчинком. У Книзі Рути не згадується, як довго тривали ці шлюби, однак відомо, що дітей у них не було. І лише у вірші 4:10 Книги Рути читач дізнається, котрий з синів (Махлон) одружився з Рутою. Вони  … прожили  в Моавії близько   10 років , хоча, мабуть, і не мали наміру так довго тут залишатися (див. «на якийсь час», 1:1).

1:5.  А потім обидва сини Ноеми померли. Згідно з єврейськими переказами смерть цих трьох чоловіків (Елімелеха, Махлона   і   Кілйона ) була покаранням Господнім за переїзд з Вифлиєму. І хоча таке цілком імовірно, в тексті про це не згадується. Тепер Ноема  увібрала в себе увесь людський сум. Її чоловік , як і її єдині сини  померли раніше свого часу. Вона була чужою на чужій землі. Щоб ім’я роду мало продовження, потрібен був спадкоємець. Та, не маючи синів, Ноема втратила надію . Її моавитянські невістки не залишали їй сподівань на спадкоємця.

ІІ. Пошук Домівки з Вірою (1:6-22)

Тут бере початок основна частина оповіді. Автор використовував головним чином діалоги. 59 з 84 віршів книги – це діалоги, які розпочинаються з вірша 8. Ноема вирішила повернутися додому, і вчиняючи так, вірила, що їй слід залишити своїх невісток в Моавії, оскільки вважала, що так буде краще для них. Та Рута її здивувала, коли вирішила повертатися з нею.

А. Вірний вибір (1:6-18)

1:6-7. Ноема  дізналася, що на її батьківщину прийшли дощі. Голод закінчився, і Господь дарував їжу (врожай з полів та фрукти з дерев). І саме Господь зупинив голод і дарував дощі, а не Ваал, якого ханаанці вважали саме тим богом, який посилає дощ. Повернення  є ключовим словом у Книзі Рути. Ізраїльські форми цього слова кілька разів використовуються у цій першій частині. Тут воно виступає вдалим зразком каяття. Ноема змінила напрям, в якому вона та її чоловік колись пішли. Вона відвернулася від Моавії та помилок минулого, залишила позаду трагічні смерті тих, кого любила, і пішла назад до Юдеї, своєї батьківщини.

1:8. Ноема , відчуваючи, що шанси її невісток на повторне заміжжя в Ізраїлі незначні, спонукала їх залишитися в Моавії. Те, що вона радила кожній повернутися в домівку  своєї матері , було незвичним для суспільства, в якому домінували чоловіки. Оскільки Ноема думала про їхнє повторне заміжжя, вона могла відіслати їх до матерів, так як вважала, що її невістки обговорюватимуть свої весільні плани зі своїми матерями.

Слово доброта  є єврейським словом hesed . Це важливе слово у Книзі Рути (див. 2:20; 3:10), та й в усьому Старому Завіті. Воно говорить про заповітну відданість Бога Своїм людям. Воно містить в собі милість, яка поширювалася навіть тоді, коли була незаслуженою. Тут Божа воля і діяльність людей йшли зовсім поруч. І Бог, і люди були творцями hesed . Підґрунтям благословення Ноеми було милосердне відношення Рути й Орпи до своїх чоловіків і до самої неї. Обидві молоді жінки були достойними в очах своєї свекрухи, тож вона й хотіла, щоб Бог був добрим до них. І хоча вони були чужоземками, вони вийшли заміж за ізраїльтян, а отже були під опікою Бога.

1:9-10.  Тоді Ноема попросила Бога, щоб він дав кожній з них  місце спокою  поруч з іншим   чоловіком . Це стало ключовою проблемою в книзі, адже заміжжя давало захист жінці. І все ж за іронією долі Рута, здавалося б, втрачає цю можливість, покидаючи Моавію. Ноема поцілувала їх на прощання, однак обидві жінки висловили своє бажання повернутися разом з нею.

1:11.   Ноема  тричі наказувала їм повернутися  в Моавію (вірші 11-12,15). Їм обов’язково слід було вийти заміж знову. На Стародавньому Близькому Сході жінка без чоловіка була в серйозній біді, оскільки була позбавлена захисту, й особливо бідними були вдови. Ноема звернулася до закону левірату в Ізраїлі, згідно якого брат був зобов’язаний одружитися з жінкою свого померлого брата, для того щоб зачати сина й увічнити ім’я свого брата та спадщину (Втор. 25:5-10). Вона зазначила, що це було неможливим у їхньому випадку, оскільки у неї не було більше синів .

1:12-13.  Ноема сказала, що вже не може мати дітей. Навіть якби вона знайшла чоловіка  і мала синів , було б безглуздям думати, що Орпа і Рута чекатимуть  допоки ті виростуть .

Здавалося, що Ноема була дещо нечуйною до горя своїх невісток. Вона вважала, що перебувала в значно гіршому стані ніж вони, оскільки ті ще могли мати дітей. Ноема вбачала у своєму горі страждання, наслані Господом (див. вірші 20-21). Безсумнівно, саме стан глибокого горя призвів до того, що Ноема так люто розмовляла з Богом. І все-таки вона була жінкою глибокої віри. Вона не сумнівалася, що Господь бере активну участь у їхньому житті (див. вірші 8-9; 2:20). Вона вважала Господа найвищим і що саме з його волі відбувалися усі події в житті.

1:14.   Орпу  не варто критикувати за те, що вона повернулася в Моавію. Вона виконувала бажання своєї свекрухи . В Книзі Рути про Орпу більш не згадується. Ймовірно, вона знову вийшла заміж в Моавії.

Рута, однак, вчинила несподівано. І хоча Орпа обрала таки шукати чоловіка, Рута залишилася вірною  Ноемі, й без сумнівів обрала йти за своєю овдовілою свекрухою й служити їй, а не шукати чоловіка. На думку Рути, це рішення, мабуть, означало, що вона вже не матиме ані чоловіка, ані дітей. Яків вважав би, що її турбота про овдовілу свекруху була вчинком глибокої віри (Як. 1:27).

1:15.  Ноема знову спонукала Руту повернутися додому. Вона посилалася на приклад Орпи, яка виконала її прохання. Ноема розуміла, що рішення повернутися означало піддатися постійному впливу моавських богів , включаючи Чемоша, головного бога (Чис. 21:29; 1 Царів 11:7), та важливість того факту, що Руті необхідно мати чоловіка, здавалося, переважала на цими хвилюваннями. Ноема не робила шлях Рути до віри у Бога Ізраїльського легким.

1:16. Рута  витримала три прохання своєї свекрухи щодо повернення додому в Моавію (вірші 11-12, 15). Та вона обрала життя з Ноемою, а не зі своєю сім’єю, своєю національною приналежністю, і своїм релігійним ідолопоклонінням. В одному з найгарніших виявів почуття обов’язку, які лиш існують в усій літературі світу, вона пов’язала своє життя з Ноемою. Вона засвідчила відданість людям  Ізраїлю (твоїм людям)  і Богові  Ізраїльському ( твоєму Богові ). Це хвилюючий приклад цілковитого розриву з минулим. Як і Авраам, Рута вирішила покинути землю своїх предків з її ідолопоклонінням, і піти до землі надії. І вона зробила це без сподівань на надію. Насправді Рута прийняла таке рішення всупереч активним заохоченням Ноеми вчинити навпаки.

1:17.  Рішення Рути було таким сильним, що воно стосувалося і смерті, і поховання. Вона б залишилася з Ноемою до смерті й надалі. Щоб закріпити силу свого рішення, вона закликала Бога Ізраїльського покарати її, якщо вона порушить своє зобов’язання у вірності свекрусі. Навернення Рути було повним. Наступні події показують, що жила вона згідно свої віри.

1:18.  Тоді Ноема   перестала спонукати  Руту повернутися в Моавію. Оскільки Рута звернулася до Бога у своєму зобов’язанні (вірш 17), Ноема змирилася. Більш нічого не скажеш. Та Книга Рути нічого не розповідає про те, як Ноема привітала свою невістку серед вірних підданих Бога Ізраїльського. Своєю вірою Рута  усунула перепони, які було постали на її шляху.

Б. Гірке повернення (1:19-22)

1:19.   Дві жінки  вирушили у важку подорож до Вифлиєму . Виключно жіночий характер цієї частини розділу 1 і далі мав місце, оскільки усе місто Вифлиєм говорило устами своїх жінок. Їхнє запитання «Чи це Ноема?» вказує на те, що вони пам’ятали її, а також на те, що вона таки помітно змінилася, і звісно ж не на краще.

1:20.  Горе і смуток Ноеми, які знаходили свій вияв у зверненнях до Бога (вірш 13), продовжувалися. Вона заявила, що її ім’я Ноема, що означало «солодкість чи приємність», не відповідало їй у її стані. Вона казала, що їй слід було називатися Мара , що означало «гіркий». Пояснювала ж це тим, що Всемогутній  ( саддей ) зробив  її життя дуже гірким . Звертаючись до Бога, як «Всемогутній», вона підкреслювала Його велику силу (чи «провидіння»; див. коментарі до Бут. 17:1). Цьому великому Богові не можливо було протидіяти. Нещасть, які він насилав, не можливо було уникнути. Ноема цілковито вірила у Бога і Його особисту присутність у своєму житті, і знала, що усе те горе, яке вона пережила, було наслане Ним. ЇЇ горе було справжнім, і звісно ж вона сприймала Бога серйозно.

1:21.  Скарги Ноеми були небезґрунтовні. Колись вона перебралася  до Моавії, маючи усе : і чоловіка, і синів, - а тепер поверталася сама . ЇЇ горе і смуток не давали її розгледіти хоч якусь помітну цінність своєї моавитянської невістки. Згодом, однак, вона отримала велику вигоду завдяки Руті (4:15). Ноема  була певна, що її проблеми – це все провина Господа. ЇЇ повернення додому лише збільшило глибину її горя. Вона нічого не бачила попереду, окрім самотності, покинутості і безпомічності вдівства. ЇЇ скарги починалися і закінчувалися звертанням до Всемогутнього , імені всесильного Бога. Та всупереч її глибокому горю, Бог незабаром покаже себе ласкавим і милосердним.

1:22.  Цей вірш розкриває повернення надії як у Ноеми , так і в Рути. Бог не був насправді її супротивником, а проявив би за допомогою Свого найвищого провидіння милість до обох вдів.

Ноема покинула Вифлиєм через голод, брак іжі, і повернулася  з голодом в душі. І хоча збирання ячменю у Вифлиємі  було безсумнівно хорошим знаком, однак Ноема у своєму смутку, мабуть, не була вражена. (Збирання ячменю проходило в місяці під назвою Нісан [березень-квітень]. Див. Таблицю «Календар Ізраїлю», біля Вих. 12).

Ноема гадала, що повертається з пустими руками, та вона мала при собі Руту моавитянську . І врожай дозрів, і надія прийшла.

ІІІ. Пошук їжі з почуттям відповідальності. (част. 2)

Рута тепер була віруючою (див. вірш 12), і була на землі ізраїльській. Як вона діятиме? Оскільки моавитяни не входили до релігійної пастви Ізраїлю (Втор. 23:3), вона була там з доброї волі. Події в Книзі Рути 2 показують, як її зустріли. У цьому розділі з’являється інша людина, Боаз, заможний фермер. Чи буде він відповідальним членом Божої пастви Ізраїлю? Ноема була вдома. Чи її горе мине, а її смуток зникне? Своїми словами і своїми діями ці три особи розкрили свої справжні характери.

А. Подія, сотворена Господом (2:1-3)

2:1.  І хоча в оповіді мова йде головним чином про жінок, тут вже йде звертання до важливого чоловіка. Боаз  був близьким родичем   Елімелеха , померлого чоловіка Ноеми (1:2-3; див. 2:3). Він був надзвичайною людиною. Єврейські слова іс гіббор хайіл , в перекладі людина, що стоїть , дослівно звучать як «могутній і доблесний чоловік». Тими ж словами характеризували Гедеона і Єфсаха, і кожного з них називали «могутній воїн» (Суд. 6:12; 11:1). Вони були доблесними чоловіками – вмілими, досвідченими і достойними в бою. Боаз був могутньою і доблесною людиною, вмілим у своїй общині, і вів зразкове життя (див. хайіл , використане в Книзі Рути, в Рут. 3:11).

2:2.  Автор знову нагадав читачам, що Рута  була моавитянкою  (див. 1:22), мабуть для того, щоб підкреслити доброзичливе відношення до неї Боаза. Рута знала про право бідних в Ізраїлі збирати зерно в полі після того, як врожай було зібрано. Краї поля залишали для бідних, щоб і вони пожали врожай (Лев. 19:9-10; 23:22). Відомо було, що деякі великодушні землевласники залишали аж чверть свого врожаю потребуючим і чужоземцям. Рута не чекала, що Ноема  буде прислужувати їй; вона взяла ініціативу на себе. Ноема  ж заохотила її піти .

2:3.  Оскільки Боаз  уже згадувався в книзі (вірш 1), очевидно, що Рута опинилася на полі  Боаза невипадково. Вона йшла вперед, користуючись своїми правами згідно з Законом Божим, і опинилася там, куди милість Господня її привела. Те саме провидіння, яке згодом привело царів у Вифлиєм, привело Руту до відповідного Вифлиємського поля. І знову автор говорить, що Боаз був із роду Елімелеха  (див. Рути 2:1). Цей факт є важливим для розвитку подій.

Б. Заслужена доброта (2:4-17)

2:4.  Духовне спілкування Боаза  зі своїми працівниками було теплим і сильним. Коли він вітав  їх благословенням «Господь з тобою» , вони відповідали подібними словами «Господь благословляє тебе» . Віра в Господа була завжди присутньою в їхньому житті. Та чи будуть його вчинки співпадати з його словами?

2:5-6.  Коли Боаз  помітив нову молоду жінку  на своєму полі серед збирачів колосків, в ньому загорілася цікавість. Коли він спитав, хто вона, старший робітник  сказав, що новий збирач – це моавитянка , яка  повернулася з Моавії разом з Ноемою . Дехто відчув, що старший робітник згадав про Моавію з наміром принизити, та текст на це не вказує.

2:7.  Старший робітник додав, що Рута питала дозволу, щоб збирати колоски  … серед снопів  (тобто в’язок зі скошеного ячменю). Він сказав, що вона наполегливо працює від  самого ранку  … і лише один раз трохи відпочила у сховку , який звісно ж був для робітників, і зазначив, що вона була старанним робітником.

2:8-9. Боаз  звертався до Рути  « моя донько » (див. 3:10-11), зважаючи  на різницю у віці між ними. За віком він був ближчим до Ноеми (див. «молодший чоловік», 3:10). Боаз не лише говорив про свою віру у Бога (2:4), а й саме його життя було підтвердженням його слів. Коли він сказав Руті продовжувати збирати колоски в полі, він насправді мав на увазі, що вона може робити це впродовж декількох тижнів періоду збирання врожаю (див. вірш 23) ячменю (березень-квітень) і пшениці (червень-липень). Зазвичай збирачі колосків могли йти на поля, коли врожай уже було зібрано. Та Руті дозволили іти слідом  за служницями , які саме збирали врожай. Боаз запевнив Руту, що вона буде захищеною від будь-яких зауважень чи інших образливих дій, які могли б вчинити працівники чоловічої статі (див. вірш 15). Якщо вона відчує спрагу , їй не слід турбуватися й набирати воду, вона може пити  воду, заготовлену для працівників. Ось декілька прикладів того, як Боаз турбувався про Руту, хоча це й виходило за рамки вимог Закону (див. вірш 16).

2:10.  Рута відповідала з надзвичайною скромністю. Вона кланялася йому аж до землі  (жест, що був звичним на древньому Близькому Сході, і часто згадувався в Біблії (див. Бут. 19:1; 42:6; 43:26; 48:12; ІсНав 5:14; 2 Сам. 1:2). Вона дивувалася тій милості (див. Рут. 2:2, 13), яку отримувала від такого важливого чоловіка. Слово «милість» ( хен , «милосердя, милість, прихильність») часто використовується в Старому Завіті (наприклад, Бут. 6:8; 18:3; 30:27; Пс. 84:11; Прип. 3:4, 34 [«милосердя»]). Рута очікувала зовсім іншого ставлення, аніж отримала. Вона приймала милість і була люб’язною. Однак вона палко бажала дізнатися, чому  ж її виділили з-поміж інших і так дивно з нею поводилися, хоча вона й була чужоземкою  та сторонньою людиною.

2:11.   Боаз  багато чого знав про  Руту. Новини про неї швидко ширилися маленьким містечком. Будучи глибоко зворушеним тим, що Рута зробила   для  Ноеми, він розмовляв з нею з великою повагою. Його слова, якими Боаз описував, як вона покинула своїх батьків і свою батьківщину  … щоб жити з народом , якого вона й не знала, є відгуком слів Господа, коли він закликав Авраама (Бут. 12:1).

2:12.  Боаз молився, щоб Бог обдарував Руту в знак тієї доброти, яку вона проявила до своєї свекрухи. У своєму проханні він наголошував, що її має щедро обдарувати  … Бог , в якого вона почала  вірити. Він використав мовний зворот, відомий як зооморфізм, порівнюючи частину Бога з певним аспектом тварини, коли казав, що вона знайшла свій прихисток  під крилами  Бога, як курча під крилами своєї матері-квочки (див. Прип. 17:8; 36:7; 57:1; 61:4; 63:7; 91:4; Мт. 23:37). Вона вірила у захист Господа. Невдовзі Бог задіє Боаза, відповідаючи на його ж власну молитву.

2:13.  Хоча слова Боаза могли викликати в ній гординю, Рута й надалі відповідала зі скромністю. Від Ноеми вона не чула слів підтримки, а цей чоловік говорив втішні слова, які зігрівали їй душу. Вона була вдячна йому за милість  (див. вірші 2, 10), підтримку  і добрі слова, і надіялася, що так буде й надалі. Вона почувалася менш важливою за служниць  Боаза.

2:14.   Боаз  й надалі був добрим до Рути. Він запросив її розділити їжу, заготовлену для нього і його женців . Їй вже не потрібно було думати про харчі самій, як зазвичай робили інші збирачі колосків. Він дав їй більше, ніж вона могла з’їсти, чи то з метою показати щиру турботу та зацікавленість нею самою, чи то даючи їй можливість взяти трохи їжі додому своїй свекрусі (див. вірш 18). Винний оцет  був справжнім делікатесом, що робив ту трапезу багатою. Того дня засмажене  зерно було головною стравою, яка готувалася з ячменю, підсмаженого на залізній тарілці на відкритому вогні.

2:15-16.  Рута не засиділася довго за їжею. І коли вона повернулася до збирання колосків, Боаз  наказав своїм працівникам зробити більше, аніж просто дозволити їй збирати колоски серед них. Вони також мали зумисно кидати пригоршні колосків  ячменю на її шляху так, щоб вона могла назбирати їх багато. Ці вчинки Боаза виходили за межі того, що вимагалося від нього Законом (див. вірш 9). Та й його люди не повинні були ні докоряти , ані перешкоджати їй  якимсь чином.

2:17.  Після важкої роботи впродовж усього дня Рута  … потовкла ячмінь , вибила зерно з колосків і отримала одну ефу . Вийшло півбушеля, що було надзвичайно великою кількістю як для одного дня збирання колосків. Усе це заважило близько 30 фунтів і могло вистачити на багато днів.

В. Вияв радості (2:18-23)

Повернення Рути додому до Ноеми поклало край її порожнечі і наповнило стару жінку хорошими передчуттями, вдячністю і надією.

2:18.  Коли Рута принесла додому ефу ячменю, результат своєї важкої праці, Ноема побачила  велику кількість. Рута  також дала Ноемі їжу, яку взяла  зі свого обіду (див. вірш 14). Тут вдова вже не могла не звернути увагу на те, що їжі тут було на увесь день (див. Діян. 6:1). Рута подбала б про Ноему.

2:19.  Ноема запитала Руту, як звали її благодійника, і благословила його ще до того, як отримала відповідь. Рута  розповіла, що працювала  на полі Боаза .

2:20.   Ноема  повторила своє благословення, знаючи тепер до кого звертатися (див. вірш 19а). Її ніч горя разом з туманом смутку зникли на світанку нового дня радості. Як Бог був причиною її смутку (1:20-21), так Він тепер став причиною її радості. Доброта  Господня ( хезед ; див. 3:10 і коментарі до 1:8) знову прийшла в їхнє життя , Рути і її.

Розум Ноеми відразу осягнув усю важливість ситуації. Благословенним міг стати навіть мрець  невдовзі, оскільки рід Елімелеха, її померлого чоловіка, міг продовжитись завдяки її вірній невістці Руті. Боаз був близьким родичем , і навіть більше того, він був визволителем родичів . Він міг стати визволителем майна і людей. Він міг стати левіром , що в перекладі з латини означає шурин. Боаз міг визволяти, дотримуючись закону левірату, який вимагав від брата померлого чоловіка одружитися з його вдовою і виростити сина під його ім’ям (Втор. 25:5-10). І хоча Боаз не був братом Махлона, померлого чоловіка Рути (Рут. 4:10), він був близьким родичем їхній сім’ї і міг вчинити як левір, якби цього захотів. Ноема відчула готовність Боаза. Та чому вона не згадала ближчого визволителя родичів, в тексті не пояснюється (див. 3:12).

2:21-22.   Рута  мала ще хороші новини. Боаз запропонував їй залишитися на його полі впродовж усього періоду збирання врожаю (див. вірші 8,23). Природно, що Ноема заохотила Руту прийняти великодушність Боаза. І, мабуть, саме для того, щоб підкреслити необхідність для Рути залишатися там, Ноема  нагадала їй  про небезпеку, яка могла чатувати на неї на іншому полі . Це було нагадуванням про надзвичайно низькі моральні принципи в часи Суддів і Рути.

2:23. Вірність Рути показана і в тому, що вона дослухалася до слів Ноеми. Вона збирала колоски разом зі служницями  Боаза (див. вірш 8) впродовж кількох тижнів збирання врожаю ячменю і пшениці , й жила  увесь той час з  Ноемою. Проте напруження сюжету зростає, оскільки жнива скоро закінчаться. Що буде з вдовами після закінчення жнив?

IV. Пошук визволяючої любові (част. 3)

Ноема вже більше не горювала. Вона стала свахою і готувала Руту до пошуку любові Боаза, охочого стати її визволителем родичів. Поворотний момент оповіді уже близько.

А. План визволення (3:1-5)

Впродовж тих тижнів, коли збирався врожай ячменю і пшениці (див. 2:23), Ноема мала час, щоб усе добре спланувати. І у відповідний момент вона почала діяти.

3:1 . Ноема  була наполегливою (див. 1:8-15). Тепер вона поставила собі за мету віднайти спокій і захищеність для своєї невістки через шлюб. Рута ж полишила була усі сподівання на повторне заміжжя, оскільки вирішила піклуватися про старіючу Ноему, а зараз шлюб знову став можливим. За ізраїльським звичаєм шлюби укладали своїм дітям батьки (Суд. 14:1-10). « Віднайти домівку » те ж саме, що «знайти спокій», але дослівно (див. Рут. 1:9), оселитися і бути в безпеці в будинку чоловіка.

3:2.  Ноема зазначила, що оскільки Боаз  був їхнім родичем, він міг би стати визволителем родичів  для Рути. У нього було відкрите і вольове серце. Тож Ноема порадила Руті піти на тік  того вечора. Люди Вифлиєму по черзі ходили на тік. Це була пласка тверда ділянка на злегка припіднятій платформі чи пагорбі. На току зерно ціпами вибивали з колосків (див. 2:17) або ж топтали бики. Потім у відсівнику  зерно кидали в повітря і вітер відсівав дрібну солому. А далі зерно забирали з току і складали у купи на продаж або ж на збереження в комори.

Молотьба і відсівання були часом великих святкувань і веселощів. Ноема знала, що Боаз молотитиме зерно того дня, який вона обрала для здійснення свого плану. Вона також знала, що тієї ночі Боаз спатиме біля свого зерна, охороняючи його.

3:3.  Рута мала підготувати себе, гарно вмитися і гарно пахнути. Слова « найкращий одяг » слід розглядати як «найбільший верхній предмет одягу». Це потрібно було, щоб зберегти її особу в таємниці. Вона мала дивитися, як Боаз їсть і п’є , але не повинна була видавати йому  своєї присутності.

3:4.  Коли Боаз поїсть і поп’є, Руті слід буде оглянути місце , де  він усамітниться на ніч. Під покривалом ночі Рута мала піти до Боаза , розкрити його ступні і лягти  там. (Що означає «розкрити ступні» див. коментарі до віршу 7). Тоді Боаз, як сказала Ноема, розповість  їй що робити  далі. Малося на увазі, що Руті слід буде робити усе, що він її попросить.

3:5.   Рута  заявила, що цілковито і безсумнівно дотримуватиметься вказівок своєї свекрухи (див. 2:22-23).

Б. Запит на визволення (3:6-9)

Усі приготування до події визволення було завершено . Тепер план треба було здійснити.

3:6.  Рута пішла на тік  і здійснила усе саме так, як сваха Ноема спланувала.

3:7.  Деякі коментатори говорять, що вчинок, до якого вдалася Рута , був виявом аморальності. Однак в даному епізоді ніщо на це не вказує. ЇЇ свекруха була цілковито впевненою, що визволитель родичів вчинить правильно. На порядність Боаза  можна було покластися. А Руту усі визнавали як «жінку благородну» (вірш 11). Розкривання ступнів  - це обряд, який був цілком доречним. Очевидно й те, що події розгорталися в темряві, тож Боаз міг відхилити пропозицію так, щоб усе місто про це не дізналося.

3:8-9.   Посеред ночі  Боаза дещо злякало , він повернувся  і побачив жінку , яка лежала в його ногах . Боаз спитав ім’я своєї незвичайної гості (див. 2:5). Рута відповіла, соромлячись (див. 2:10): « Я – Ваша служниця, Рута ». Вона була під крилами Ягве (2:12), а тепер просила, щоб під свої крила взяв її Боаз. У фразі « край твоєї верхньої одежі » слово «край» ( канап ) перекладається як «крило» у 2:12. Вона використала поетичний образ, джерелом якого було благословення, що Боаз дав їй. Моавитянська вдова просила доблесного Боаза звернути увагу на свій обов’язок. Тепер він міг здійснити свої молитви (2:12), ставши для Рути визволителем родичів  і даючи їй захист у шлюбі.

В. Обіцянка визволення (3:10-15)

Боаз з радістю прийняв пропозицію Рути. Однак напруження сюжету зростало, оскільки інший родич мав більші права на неї.

3:10.  Боаз не показав, що Рута схвилювала його своїми вчинками чи зробила те, що виходило за межі її прав чи було всупереч тогочасним звичаям. І замість того, щоб піддатися непристойним думкам, як міг би вчинити інший в такій ситуації, він відразу ж благословив її: « Господь благословляє тебе ». Він знову сказав « моя донько », нагадуючи про різницю у віці (див. 2:8; 3:11). Він похвалив Руту за акт доброти  («вірності», хезед ; див. коментарі до 1:8), який був сильнішим   за  її рішення служити своїй свекрусі. Боаз також похвалив її за те, що вона не шукала молодшого  чоловіка. Він, здавалося, повірив, що Рута також хотіла цього шлюбу. Ще він похвалив її готовність вийти заміж за старшого чоловіка для того, щоб виконати свій обов’язок перед першим чоловіком Махлоном (див. 4:10) й перед родовим іменем Елімелеха.

3:11.  А тоді Боаз розвіяв усі її наступні страхи, запевнивши, що зробить так, як Рута попросить. Він, мабуть, відчув, що вона тривожилась з приводу того, як саме він сприйме її сміливу пропозицію. Боаз сказав їй, що усі  його друзі-містяни  (досл., «люди воріт», мабуть, говорячи про старійшин Вифлиєму) вважали її жінкою з бездоганною репутацією. Благородність , переклад від хайіл  («доблесть, достойність, сила»), - це те ж слово, яке характеризує достойність Боаза (2:1; див. Прип. 12:4; 31:10, 29 [«благородний»]). Вони справді дуже підходили один одному!

3:12.  Оповідь, однак, не наближалась до кінця, оскільки іншу перепону треба було ще усунути. Боаз уже розглядав правові аспекти запропонованого шлюбу, оскільки, мабуть, очікував її пропозиції. Він знав, що Рута, вийшовши заміж за Елімелеха, мала родича, який був їй ближчим за нього. Та Боаз зробив би усе, що в його силах, аби врешті задовольнити прохання Рути.

3:13.  Боаз вчинив відповідально в обох випадках: (1) Він не відіслав її додому посеред ночі . Він би захистив її і торкнувся її, якби лиш вона могла належати йому законно. (2) Також він захищав права її ближчого родича. Якби інший родич захотів визволити  її, це його право. Але якби ближчий родич не виявив бажання  це зробити, Боаз тоді б напевне  визволив її. Він закріпив свою обіцянку клятвою . Не було сумніву, якого розв’язку хотів Боаз.

3:14.  Рута лежала в його ногах   до  самого ранку . Вона встала перед світанком. Боаз не хотів, щоб сільські плітки ускладнили їй життя, а тому наполіг, щоб вона не виказувала , що була на току . Нічого непристойного не трапилося, та пліткарів не цікавлять факти.

3:15.  У платок  Рути Боаз поклав шість мірок ячменю  для неї і для Ноеми. Ноема все більше й більше вступала в повноту свого мудрого рішення повернутися до Вифлиєму. «Міркою», напевно, був сеах (третина ефи або ж близько 10 фунтів). Тож шістьом сеахам відповідало близько 60 фунтів. Рута була сильною жінкою, якщо несла таку важку ношу, яку Боаз поклав їй, мабуть, на  голову.

У деяких ізраїльських рукописах читаємо « А тоді він повернувся до міста », інші ж мають слово «вона» замість «він». Оскільки Рута тоді повернулася до Вифлиєму, а Боаз дещо пізніше того ж ранку (4:1), обидва варіанти («вона» і «він») відповідають фактам.

Г. Очікування визволення (3:16-18)

Ноема дуже прагнула дізнатися, яким же буде кінець пригоди Рути, і передбачала, що Боаз швидко вирішить питання того ж дня. Яким би не був результат щодо того, хто стане визволителем родичів, це мав бути Рутин день визволення.

3:16-17. Ноема  хотіла також знати, як усе відбувалося з Рутою . Як і перед тим, вона звернулася до Рути « моя донько » (вірш 1; 2:2; див. 1:11-13; 3:18). Рута все їй розповіла і додала, що Боаз дав  їй ячмінь , щоб Ноема змогла розділити їхню майбутню радість. Ноема була доброю свахою і заробила винагороду. Тепер літня вдова могла заспокоїтись і бути певною, що в майбутньому про неї не забудуть.

3:18.  Ноема і Рута зробили усе, що могли. Тепер ініціатива була в руках Боаза. Він би не заспокоївся , поки б не вирішив цієї справи  того ж дня.

V. Отримання любові як винагороди за визволення (4:1-13)

Оскільки події тепер повернулися в його бік, Боаз взяв ініціативу у свої руки. Чи ближчий родич візьме те, що було запропоновано Боазу?

А. Відмова у визволенні (4:1-8)

4:1.   Боаз пішов до міських воріт  Вифлиєму. Саме тут біля міських воріт вирішувалися ділові та громадські справи людей. Тік знаходився нижче рівня самого міста, і тому Боаз пішов «вверх» до воріт. Місцевість була доволі горбистою. Визволитель родичів , ближчий до Елімелеха (3:12), підійшов  до воріт, і Боаз  запропонував йому присісти . Той факт, що ім’я чоловіка не згадується може бути літературно виправдано, оскільки він відмовився стати визволителем. Слова « мій друг » стали крилатою фразою в Ізраїлі. У творах рабинів невідомих осіб називали «Джон Доу».

4:2.   Боаз  закликав 10   старійшин  Вифлиєму, і вони також сіли. Вони мали засвідчити законність угоди (вірші 4, 9-11). Чому він обрав 10 не пояснюється. (Століття потому 10 стало числом, необхідним для єврейського благословення шлюбу чи кворуму для зібрань у синагогах). Тоді це був світ чоловіків, коли будь-яка важлива справа, що мала великий вплив на жінок, які власне підняли це питання, вирішувалася публічно.

4:3.  У Боаза була чітко розпланована стратегія. Він розкривав деталі крок за кроком. Спершу він роз’яснив, що у Ноеми  (і Рути; див. вірш 5) було поле, виставлене на продаж, яке належало  останньому чоловікові Ноеми. Про те, як вона заволоділа ним, інформації немає. І, мабуть, саме бідність спонукала Ноему продати його. Однак, якщо існує можливість, земля має залишатися в сім’ї (див. Єр. 32:6-12).

4:4.  Ближчий родич мав першочергове право на власність, а Боаз був наступним після нього. Якщо ближчий родич Рути відмовиться визволити  (купити) його, Боаз був готовим зробити це. Однак той чоловік погодився визволити  частину землі.

4:5. Але тоді Боаз  пояснив, що визволяючи землю , родич мусів також взяти Руту моавитянську . Безсумнівно, коли Елімелех помер, його майно перейшло у власність до Махлона, тож вдова Махлона Рута підпадає під зобов’язання визволення. Сина, якому належатиме майно, слід ростити, увічнюючи ім’я  роду.

4:6.  Коли ближчий родич  почув про цю умову щодо одруження, він відмовився від своїх прав на викуп землі. Він злякався, що його власне  майно буде під загрозою. Тож він передав право на визволення Боазу. Чому він передумав? (Див. «Я визволю його», вірш 6). Можливо, він був надто бідним, щоб отримувати і землю, і дружину. Або ж, як дехто вважає, він побоявся одружуватися з моавитянкою, щоб доля Махлона, першого чоловіка Рути (вірш 10), не випала йому. Мабуть, найправильнішою думкою є така, що коли він дізнався від Боаза, що Рута володіла майном разом з Ноемою (вірш 5), він зрозумів, що коли Рута народить йому сина, той зрештою успадкує не лише визволене майно, а й, можливо, частину його власного майна також. У цьому сенсі ближчий визволитель ризикує власним майном. Однак, якби лише Ноема була вдовою (а не Ноема і Рута), тоді б ніякий син, народжений у шлюбі згідно закону левірату, не міг би успадкувати частину майна визволителя, оскільки Ноема уже не могла мати дітей.

4:7-8.  Законність угоди було підкріплено не підписанням договору, а хвилюючою символічною дією, так щоб інші це засвідчили і запам’ятали. Передавання сандалу  символізувало перехід прав на володіння  землею до Боаза (див. Втор. 1:36; 11:24; ІсНав. 1:3; 14:9). І після того, як невідомий родич  передав сандал Боазу , він зійшов зі сцени і зник. А ім’я Боаза закарбувалося в пам’яті усіх наступних поколінь (див. Рут. 4:14).

Б. Здійснення визволення (4:9-12)

Боаз діяв швидко, щоб ввести угоду в дію. Він заявив і отримав право на визволення і землі Еламілеха, і Рути, яка була єдиною вдовою здатною народити сина, який увічнить ім’я роду.

4:9-10. Боаз  закликав старійшин  засвідчити угоду про перехід у його власність і майна  Ноеми, і самої Рути моавитянської  (див. 1:22; 2:2; 21; 4:5). Він не був проти того, щоб називати Руту моавитянкою. Боаз поважав її, в його очах вона була достойною людиною. Він виростить сина, щоб продовжити рід Елімелеха та сина Елімелеха Махлона. У віршах 9-10 згадуються усі члени сім’ї, окрім Орпи. Вона також канула у невідомість разом з безіменним ближчим родичем. І хоча про це не згадується, та можна припустити, що разом з Рутою Боаз також взяв на себе відповідальність і за Ноему . Це логічно випливає із зобов’язання, яке Рута взяла на себе щодо своєї свекрухи. Пізніше це підтвердили жінки Вифиєму (вірш 15). Боаз є гарним прикладом Господа Ісуса Христа, який став визволителем роду людського і чинив так в ім’я Бога Отця з тими, хто вірив у Нього.

4:11.   Старійшини  охоче засвідчили угоду про визволення. Вони благословили Боаза і побажали, щоб Бог дав Руті дітей. Важливо, що вони згадали Рахіль і Лію . Рахіль була безплідною впродовж багатьох років, а потім таки народила дітей. Так само Рута була безплідною у Моавії.

Старійшини молилися, щоб Боаз був гідним  ( хайіл ) у Ефраті . Це слово хайіл  («доблесть, достойність, сила») стосується і Боаза (2:1), і Рути (3:11). Ефрата (також Евфрата) є іншою назвою Вифлиєму  (пор. 4:11; Бут. 35:19; 48:7; Міх. 5:2). Старійшини молилися, щоб Боаз став відомою  людиною у Вифлиємі. Бог щедро відповів на їхні молитви.

4:12.  Старійшини також просили у Господа численного і видатного потомства для Боаза. Їх молитва засвідчувала, що діти є даром Божим ( нащадків дає тобі Господь ; див. Пс. 127:3). Вони не могли й подумати, що цей союз дасть найбільших царів Ізраїлю, включаючи Давида і Вічного Царя, Господа Ісуса Христа. Тум можна було б згадати і Переца : (а) бо він був пов’язаний з Тамарою  законом левірату (див. Вступ ), (б) бо його нащадки оселилися у Вифлиємі (1 Хр. 2:5, 18, 50-54; примітка «Ефрата» і «Вифлиєм» у 1 Хр. 2:50-51), і (в) бо Перец був прабатьком Боаза (Рут. 4:18-21).

В. Винагорода за визволення (4:13)

4:13.  Кульмінаційний момент оповіді є коротким, але з глибоким змістом. Одруження, зачаття, дароване Богом, довгоочікуваний нащадок – усе це згадано кількома словами.

Рута  була безплідною в Моавії впродовж усього періоду заміжжя за Махлоном (1:4-5). Тепер за її відданість і покірність Бог винагородив Руту і дав їй нащадка. В певному сенсі це провіщало чудотворне народження Сина Божого, яке станеться там у Вифлиємі, коли прийде час (Лк. 1:26-38; 2:1-7; Гал. 4:4). Тимчасове перебування в Моавії обернулося щонайменше 10 роками (Рут. 1:4). На противагу цьому, всього за кілька коротких тижнів їхнього повернення до Вифлиєму, Ноема і Рута відчули благословення, багате і повне.

VI. Завершення (4:14-21)

Таке завершення оповіді чудово контрастує з її вступом (1:1-5). Глибокий смуток перейшов у яскраву радість; на місце порожнечі прийшло відчуття наповненості.

А. Відчуття радості (4:14-17)

4:14. Ноема  знову опиняється в центрі оповіді. Жінки  Вифлиєму, які були свідками порожнечі в житті Ноеми, коли вона повернулася (1:19), тепер звеличували Господа, за та що він дав їй визволителя родичів . Якби Ноема ще могла мати дітей (1:12; 4:15), то сама б лежала в ногах Боаза тієї ночі на току (3:7). Жінки знали про це і впевнено називали Боаза родичем-визволителем Ноеми так, ніби це вона пішла туди. Вони благословили Боаза тими ж словами, що і старійшини (див. 4:11). Вони просили, щоб Боаз став відомим  в Ізраїлі , і Бог задовольнив це прохання. Книга Рути сповнена благословеннями і молитвами людей Ізраїлю (1:8-9; 2:4; 12,20; 3:10; 4:11-12,14-15).

4:15.  Жінки передбачили, що Боаз турбуватиметься про Ноему, подовжуючи їй цим життя , і даючи захист аж до глибокої старості . Рута, яку на думку Ноеми не варто було й згадувати коли вони повернулися до Вифлиєму, тепер була визнана ціннішою і за сімох синів . Семеро синів символізували найвище благословення, яке могла отримати ізраїльська сім’я (див. Сам. 2:5; Іов 1:2). Цінність Рути полягала в тому, що вона народила  сина.

4:16-17.   Ноема  стала годувальницею Оведа . Можливо, тут був офіційний акт усиновлення. Жінки Вифлиєму назвали хлопчика Овед, що означає «віруючий». Ноема прийняла це ім’я і вже не була самотньою. Мучениця отримала благословення. Ноема мала сина  (насправді, внука, та слово «син» з єврейської часто перекладається як «нащадок»). І з плином часу стане зрозумілим у цьому Провидіння Господнє. Дитина стане прадідом царя Давида .

Б. Дивовижний родовід (4:18-21)

Родовід Переца дав документальне підтвердження Провидінню Господньому. На перший погляд звичайні події у Книзі Рути (наприклад, подорожі, шлюби, смерті, збирання врожаю, споживання їжі, спання, купівля землі) показали, що Всевишній веде нас.

4:18-20. Перец  був сином Юди і Тамари (Бут. 38:12-30; Рут. 4:12). Гецрон  був з роду Якова, який перебрався до Єгипту (Бут. 46:12). Рам  згадується в 1 Хроніках 2:9. Аммінадав  був свекром Аарона (Вих. 6:23). Нахшон  започаткував рід Юди (Чис. 1:7; 7:12; 10:14).

4:21. Салмон  був батьком Боаза . У Матвія 1:5 матір’ю Боаза була Рахав, ханаанська повія з Єрихону. Однак, Рахав жила в часи Ісуса Навина, близько 250-300 років тому. Тож, мабуть, Рахав називали «матір’ю» Боаза у значенні, що вона була його праматір’ю (див. «наш батько Авраам», Рим. 4:12, що означає «наш прабатько Авраам»).

Овед , син Боаза і Рути, став батьком Єссея , який став батьком Давида  (1 Сам. 17:12). (Див. таблицю «Предки Давида від Авраама», біля 1 Сам. 16:1-13). Родовід Ісуса Христа з боку Марії відслідковується аж до Давида (Мт. 1:1-16; див. Рим. 1:3; 2 Тим. 2:8; Одкр. 22:16). Тому Христа називають «Сином Давида» (Мт. 15:22; 20:30-31; 21:9, 15; 22:42). Одного дня Христос повернеться на землю і посяде на трон Давида як тисячолітній Цар (2 Сам. 7:12-16; Одкр. 20:4-6).

Не зважаючи на видимість протилежного, милосердний Бог діяв в інтересах Рути. Віруючі мають чинити так само. Винагородою за відповідальне життя завжди є солодкі плоди Божої милості.

БІБЛІОГРАФІЯ

Atkinson, David. The Message of Ruth: The Wings of Refuge . Downers Grove, III.: InterVarsity Press, 1983.

Barber, Cyril J., Ruth: An Expositional Commentary . Chicago: Moody Press , 1983.

Campbell, Edward F., Jr. Ruth . The Anchor Bible. Garden City, N.Y.: Doubleday & Co., 1975.

Cundall, Arthur E., and Morris, Leon. Judges and Ruth . The Tyndale Old Testament Commentaries. Downers Grove, III.: InterVarsity Press, 1968.

Enns, Paul P. Ruth . Bible Study Commentary. Grand Rapids: Zondervan Publishing House, 1982.

Gray, John. Joshua, Judges and Ruth . Greensboro, S.C.: Attic Press, 1967.

Hals, Ronald M. The Theology of the Book of Ruth . Philadelphia: Fortress Press, 1969.

Leggett, Donald A. The Levirate and Goel Institutions in the Old Testament with Special Attention to the Book of Ruth . Cherry Hill, N.J.: Mack Publishing Co., 1974.

Lewis, Arthur. Judges/Ruth . Everyman’s Bible Commentary. Chicago: Moody Press, 1979.

McGee, J. Vernon. Ruth: The Romance of Redemption . Pasadena, Calif.: Thru the Bible Books, n.d.

Trible, Phyllis. “A Human Comedy: The Book of Ruth.” In Literary Interpretations of Biblical Narratives . Vol. 2. Nashville: Abingdon Press, 1982.

Wood, Leon. Distressing Days of the Judges . Grand Rapids: Zondervan Publishing House, 1975.