1:4б. “ Подруги” коханої (див. НМВ, примітки), котрі в інших місцях тексту зовуться “дочки єрусалимські” (вірш 5; 3:10; 5:8, 16) та “дочки сіонські” (3:11), починають говорити в 1:4б. Є чимало міркувань щодо того, хто такі “дочки єрусалимські”, приміром, що вони можуть бути весільними гостями жіночого роду, паннами з царського почету, наложницями з царського гарему, та, найімовірніше, тут йдеться про жінок, які просто мешкали в Єрусалимі. Це місто часто називають у Святому Письмі “матір’ю” своїх жителів (див. Іс. 51:18; 60:4; Єз. 19:2, 10; Ос. 2:4, 7).

Хор у Пісні Пісень є художнім засобом, завдяки якому кохана й коханий виражають свої емоції та думки у більшій повноті. Вихваляючи Соломона (“твою”, “тобою” є різними відмінками займенника в однині щодо особи чоловічої статі) в Пісн. 1:4, “дочки єрусалимські”, як видається, погодилися між собою, що почуття подружньої пари – досконалі. Слова в останньому рядку вірша 4, можливо, належать коханій або ж, що більш імовірно, її подругам.

2. ТЕМА НЕЗАХИЩЕНОСТІ (1:5-8)

1:5-6. Смаглява зовнішність коханої (“Я чорна”) означає, що вона працювала в полях. Це змушувало її почуватися незахищеною і невпевненою у собі (“не дивітеся на мене”) поміж жителями міста, зокрема між жінками Єрусалиму. Вона порівняла свою смагляву шкіру з кедарськими шатрами, які виготовлялися з шерсті чорних кіз. Люди країв Кедару були кочівниками в північній Аравії й походили з роду Ізмаїла (Бут. 25:13). Вони славилися своїми стрілецькими вміннями (Іс. 21:16-17) та стадами (Іс. 60:7; Єр. 49:28-29; Єз. 27:21; також див. Пс. 120:5; Іс. 42:11; Єр. 2:10). Імовірно, “шалманськії намети”   царя Соломона теж були чорного забарвлення.

Її пояснення щодо смаглявої зовнішності прозвучало як вибачення. Через тяжку роботу під палючим сонцем  на виноградниках, виконувати котру їй звеліли її брати, вона “не стерегла виноградника … власного”, тобто себе саму і свою зовнішність (див. Пісн. 8:12).

1:7. Її почуття незахищеності розпалило в її серці прагнення, аби коханий був поруч. Вона звернулася до нього так, ніби він був пастухом (такий епітет на означення чоловіка часто використовувався у любовній ліриці стародавнього Близького Сходу). Даний вірш є або монологом (якщо коханий відсутній), або ж, якщо він поблизу, просьбою зустрітися пізніше вдень. Вона сказала, що коли не зможе бути з ним, то їй прийдеться  “безцільно” блукати долинами. Цей загадковий вираз означає, що її тоді можуть сплутати з блудницею (див. Бут. 38:14-15) або ж, що більш імовірно, без Соломона вона буде такою ж сумною, як людина в жалобі, очі котрої залиті сльозами і котра блукає, не розбираючи дороги (див. Єз. 24:17, 22).

1:8. Прийнято вважати, що в ідповідь у цьому вірші на попереднє запитання озвучив коханий, оскільки кохана звернулася саме до нього (вірш 7). Якщо це говорить Соломон, тоді вірш 1:8, напевне, є грайливою чи жартівливою відповіддю. Однак цей вірш видається аж надто беземоційним і далеким за стилем написання від Соломона. Отож, це може бути невдоволена відповідь друзів: “Якщо ти, найкраща з усіх, не знаєш, де він може бути, тоді йди до шатрів інших пастухів, де тобі й місце” (“паси твої козлята”).

3. ТЕМА ХВАЛИ (1:9-11)

1:9-11. Відповіддю на відчуття незахищеності коханої (вірші 5-6) стала її похвала від коханого. Він часто називав її  “моя люба” (вірші 9, 15; 2:2, 10, 13; 4:1, 7; 5:2; 6:4). У стародавній арабській поезії жінок іноді порівнювали з кіньми як із прекрасними створіннями, однак порівняння у вірші 1:9 є, напевне, ще особливішим. Фраза “лошиця в колісницях фараона” дослівно звучить як “лошиця між колісницями фараона”. Оскільки жеребців, а не лошиць впрягали в колісниці у давні часи, лошиця між колісницями цілком могла б спричинити хаос на шляху. Суть такого порівняння – у тому, що, на думку Соломона, вона була настільки прекрасною й гідною уваги, мовби одна-єдина жінка у світі, повному чоловіків. Коли далі він сказав, яка вона прегарна у прикрасах (“сережках” та “намисті”, вірш 10), дочки Єрусалиму (“ми”, вірш 11) мусили змінити своє зверхнє до неї ставлення (вірш 6) й погодитися з думкою царя. Вони навіть згодилися зробити їй “сережки”.   У вірші 10 міститься перший із багатьох разів, коли він назвав її прекрасною (див. вірш 15 [двічі]; 2:10, 13; 4:1 [двічі], 7; 6:4; 7:2, 7). Стисло кажучи, оскільки кохана почувалася непевно щодо своєї зовнішності, коханий похвалив її фізичну красу, тож ті, що гордівливо дивилися на неї раніше, були змушені погодитися з ним.

Б. Зростання любові та її сили (1:12-3:5)

Цей розділ складається з декількох частин із описами зростання в силі стосунків закоханих. Їхнє прагнення один до одного та похвала один одному стають ще більшими й сильнішими. Тут зникає непевність коханої. Перша частина (1:12-2:6) відтворює зростаючу силу у прагненнях, похвалі та захисті. Рефрен (2:7) є просьбою зберігати терпіння, бо до любові не можна примушувати. Друга частина (2:8-17) описує винагороду за терпіння та поступове зближення. Третя частина (3:1-4) передає найсильніше прагнення і після дуже слушного рефрену, котрий є просьбою зберігати терпіння (3:5), очікування винагороджується весіллям (3:6-5:1).

1. ВЗАЄМНА ПОХВАЛА (1:12-2:6)

1:12-14. Кохана похвалила тут царя за його ласкаві й привабливі риси, які були мов “нард”, себто пахощі (див. коментарі до вірша 3), призначення яких вабити, а не відштовхувати. Він постійно перебував у її думках, наче запах “мірри” (у торбинці на шиї) в її носі. Мірра – це смола з приємним запахом, котру видобували з низькорослих дерев у Аравії. Вона часто згадується в Пісні Пісень (вірш 13; 3:6; 4:6, 14; 5:1, 5 [двічі], 13). Всі інші чоловіки в порівнянні з ним – ніби пустеля. Поміж ними він вирізнявся, мов те гарне розквітле “гроно” у пустельному оазисі. Кипрові (див. 4:13) грона є білими, а “Ен-Геді” – це древній оазис на західному березі Мертвого моря. Колись сам Давид втікав до Ен-Геді, переслідуваний Саулом (1 Сам. 24:1-2).

1:15. У відповідь на похвалу своєї любої коханий возвеличив не лише її красу (слово “прекрасна” зустрічається у цьому вірші двічі), але й також її спокійну вдачу. У давні часи “голубки” (див. 2:12, 14; 4:1; 5:2, 12; 6:9) шанувалися за свою чистоту й смиренність. “Згідно з вченням рабинів, наречена, котра має гарні “очі”, володіє і чудовою вдачею” (S.M. Lehrman, “The Song of Songs,” in The Five Megilloth, p . 4).

1:16-17. Обидва ці вірші можна розглядати як сказані коханою (що більш вірогідно, аніж те, що вірш 16 озвучений коханою, а вірш 17 – коханим, як у версіях Хоменка та НМВ). Хоча вона й милувалася його привабливою зовнішністю (“прекрасний”), та все ж була більш зачарована його доброю вдачею (“Який ти милий!”). Слово “милий” означає “ласкавий” чи “гарний”. Поєднання в одній особі ласкавості й привабливої зовнішності було таким же рідкісним у давні часи, як і зараз. Тут вперше з майже двох десятків разів вона назвала його “мій любий”. “Трями … із кедру” й “бантини … з кипарису”, швидше всього, мають стосунок не до реальних будівель, а, в переносному значенні, до пасторального місця надворі, де вони вперше зустрілися. Це також підтверджується реченням “Постеля наша – сама зелень”. П оле, де вони закохалися один в одного та сиділи й розмовляли, було зеленим.

2:1. Тут кохана назвала себе нарцисом з Шарону, родючого прибережного регіону Ізраїлю від Кесарії до Яффи. Давньоєврейське слово на означення нарциса чи то троянди, як перекладено в НМВ, – це хабасселет. В  Іс. 35:1, місці, де це слово зустрічається вдруге (і востаннє в Старому Завіті), воно передане як “нарцизом”. Нарцис був доволі поширеною рослиною у долинах. “Лілея” також часто зустрічалася в долинах і часто згадується в Пісні Пісень (2:1-2, 16; 4:5; 5:13; 6:2-3; 7:3). Хоча в своїй смиренності вона порівняла себе з простими польовими квітами, її твердження (2:1) відображає значний контраст із її попередньою непевністю (1:5-6). Поліпшення її самооцінки сталося, напевне, завдяки похвалі її коханого (1:9-10, 15).

2:2. Коханий підтвердив оновлену певність у собі своєї милої, порівнявши її з лілеєю, а всіх інших жінок – з “будяками”. Він погодився, що вона – “лілея” (вірш 1), проте не будь-яка! Вона – унікальна, особлива поміж всіма іншими, мов одна “лілея між” багатьма “будяками”.

2:3-6. Взаємна похвала коханої своєму любому також прозвучала метафорично. Як “яблуня” в лісі може стати подорожньому приємною несподіванкою, так само й Соломон був приємною і рідкіскою знахідкою “між” іншими людськими “синами”. Він був винятковий, солодкий для коханої і мав приємний запах.

Похвала коханої своєму коханому розкриває три аспекти романтичної любові, які важливі для жінок. По-перше, вона почувалася захищеною ним.  Сидіння “у … холодку” було метафорою захисту не лише в Біблії, але й також у літературі стародавнього Близького Сходу. Вона працювала на сонці (1:6), а тепер утішалася відпочинком під його захистом. По-друге, закохані були вже на тому етапі стосунків, який дозволяв їм пізнати один одного ближче. Слово “солодкий” свідчить тут про глибоке пізнання когось, виходячи з власного досвіду (див. Пс. 34:9, “Спробуйте й подивіться, який добрий Господь”). По-третє, кохана цінувала той факт, що Соломон відкрито демонстрував їй свою любов перед інших. Мов “стяг” (розпізнавально-бойовий прапор), який легко могло бачити військо, коли йшло вперед, так “любов” Соломона до своєї коханої могли легко бачити ті, хто спостерігав за їхніми стосунками. Він не соромився її. Навпаки, він утішався її присутністю, й це було очевидно для інших. Одним зі способів привселюдного вияву його любові до неї стало те, що він  “увів” її “в бенкетний покій”   (див. “за … столом” у Пісн. 1:12) у палаці.

Ці троє речей – захист під опікою коханого, близькі стосунки з ним та привселюдні вияви його любові – є тими ключовими аспектами, котрі дають жінці можливість отримати відчуття безпеки та власного достоїнства й, отже, втішатися мирним подружнім життям.

Кохана почала відчувати все це з Соломоном, коли стала зустрічатися з ним, тож не дивно, що тепер вона  знемагала “з любові” (2:5; див. 5:8). Тема любовних недуг була поширена в любовній поезії стародавнього Близького Сходу. Отож, кохана озвучила прагнення його підтримки й обіймів. Фізично ослаблена, вона потребувала оновлення сил їжею, як-от “тістечками виноградними” та “яблуками”. Виноградні тістечка були широко відомими ласощами Близького Сходу (1 Хр. 12:41; Іс. 6:7; Ос. 3:1).

Оскільки Пісн. 2:5 є просьбою, вірш 6, напевне, теж має передаватися як просьба (“Хай ліва рука його буде під головою в мене, і хай його права рука   обіймає  мене”), а не твердження.

2. РЕФРЕН (2:7)

2:7. Цей рефрен, адресований коханим-молодим дочкам (мешканкам; див. коментарі до 1:4б) єрусалимським, зустрічається знову у 3:5, а частина його – у 8:4. В цих трьох віршах рефрен слугує вказівкою на завершення однієї частини та початок іншої. Значення рефрену – у тому, що до любові не можна змушувати, на неї слід терпеливо чекати. Іншими словами, коханий нагадав усім тим, хто прагне щирих, чистих стосунків, таких, які були в нього (Соломона) та його коханої, терпеливо очікувати, поки Бог не привнесе такі стосунки в їхнє життя. Сарни (2:17; див. вірш 17; 3:5; 4:5; 7:4; 8:14) й лані   – це граційні, моторні тварини. В той час для коханих було природно клястися чи заклинати когось гірськими тваринами, розмірковуючи про поля та ліси (2:1, 3).

3. ВІДВІДИНИ КОХАНОГО (2:8-17)

Попередні уривки (1:2-2:7), видається, містять у собі вказівки на царське оточення (1:4; 2:4), хоча там також згадуються сцени з перебуванням надворі (наприклад, 1:14; 2:1-3). Але місце у віршах 2:8-3:5 – це міжгірна долина біля дому коханої. Ймовірно, вона мешкала в Ливані, на північ від Ізраїлю (див. 4:8, 15). Що навіть більш важливо, сила їх прагнення один до одного зросла, і так само зросло відчуття близькості.

2:8-9. Коли Соломон підходив до дому своєї коханої, вона захопливо описала його прибуття, вказавши, що він – “немов олениця або оленятко” (див. вірш 17; 8:14). Тим самим вона зробила наголос на його привабливій зовнішності, силі й проворності (див. коментарі про оленів у 2:7). Він наблизився до стіни дому її батьків, а тоді заглянув “крізь ґрати”. Він жадав побачити її.

2:10-13. Соломон, її “любий”, запросив свою кохану   піти на прогулянку з ним в долину. На початку й у кінці свого запрошення він промовив: “Ходи” (вірші 10, 13; див. 8:14). Різнобарвний опис весни, ймовірно, виконує тут значно більшу функцію, аніж просто передає красу місцини. Напевне, коханий також описав таким чином і їхні стосунки. В певному сенсі, коли хтось закохується, йому все видається новим та чистим, немов навесні. Тоді людина дивиться на світ зовсім по-іншому. Саме так почувався Соломон, коли перебував разом із коханою. Можна навести кілька речень із Пісні Пісень про красу весни: (1) “Зима минула”. Слово “зима” ( с е тав, ужите лише тут у Старому Завіті) стосується хмарного сезону в березні й квітні з пізніми дощами. (2) “Вже квіти … з’явились”, як завжди навесні, збагачуючи краєвиди чудесними кольорами й спонукаючи людей співати від радості. (3) “Горлиці вже” кують, сповіщаючи про прихід весни. (4) Смоковниці рясніють бруньками (див. Наум. 3:12). Слово “бруньки” позначає тут або ті плоди, що залишилися на деревах недостиглими ще з попереднього літа, а тоді достигали на початку весни, або ж маленькі їстівні бруньки, що з’являються в березні. (5) Цвіте

“виноград”, розливаючи свої “пахощі” перед появою плодів. Фраза “у цвіту”  в оригіналі – с е мадар і зустрічається лише тут та в Пісн. 2:15. Тож весна загострює всі чуття, як-от зір, слух, смак і нюх.

2:14. Ще одна риса істинної любові – це прагнення бути наодинці з коханою чи коханим. Це прагнення доволі легко відчути під час періоду побачень, проте, на жаль, воно часто зникає у буденному подружньому житті. Одначе, якщо люди хочуть, щоб їхня любов росла, вони мусять знаходити час, аби побути на самоті один з одним. Голуби (див. вірш 12 та коментарі до 1:15) ховаються “у щілинах скелястих” і не бажають звідти вилітати. Коханий порівняв свою милу з такою голубкою, котра вагалася піти з ним на прогулянку долиною. Тож він знову (див. 2:10, 13) закликав її вийти з дому й приєднатися до нього, аби він міг мати насолоду чути її “голос ... солодкий” та бачити її “личко … принадне”.

2:15. Радше кохана, а не коханий виступає мовцем цих слів. Вона, напевне, метафорично говорила про їх стосунки, а не про реальних “лисиць” та “виноградники”. Лисиць в важали шкідниками врожаїв, тож її згадка про цих створінь, імовірно, вказувала на якісь проблеми у їх стосунках. Кохана просила коханого взяти на себе ініціативу у вирішенні проблем, котрі загрожували їхнім відносинам. “Лисиці символізують ті перешкоди чи спокуси, які століттями завдають шкоди закоханим. Це може бути лисиця неконтрольованої жаги, яка призводить до сильного почуття провини між партнерами. Це може бути лисиця недовіри й ревнощів, яка здатна розірвати любовний зв'язок. Або ж це лисиця самолюбства й гордині, котра не дозволяє людині визнати свою вину щодо іншого. А ще це може бути дух непрощення, який не дає людині прийняти від іншого вибачення. Ці лисиці нівечать виноградники роками, і не відомо, коли це все скінчиться” (S. Craig Glickman,  A Song for Lovers, pp. 49-50). Навіть на ідеальних побаченнях та в бездоганних шлюбах більшість пар стикається з якимись потенційно руйнівними проблемами. Їхнє бажання вирішувати їх разом свідчить про їхню зрілість.

2:16-17. Хоча вони і мали деякі проблеми в своїх стосунках (див. коментарі до вірша 15), кохана знала, що її “любий” належав їй, а вона – йому. Вони були віддані один одному. Незважаючи на труднощі, з якими їм доводилося мати справу, вона могла спокійно відпочити в обіймах його любові, подібної до опіки вівчаря. Вона сказала, що він походжав (досл., “пасе” отару) “між лілеями” (див. 6:3). Оскільки вона говорила сама до себе (вживаючи займенники “мій” і “його”) у 2:16, слушно вважати, що вірш 17 теж є монологом. Її думки про взаємну приналежність один одному природно вели її до прагнення фізичної близькості. Тож у своїх міркуваннях вона запрошувала його повернутися (до неї) з силою та проворністю газелі або оленятка (див. вірш 9; 8:14). Гори “Бетер” (харе батер ) – це “горбки чи гори розділення або розколу” в дослівному перекладі. Деякі дослідники вважають, що сказане стосується конкретних гір Бетер (як це передано у версії Хоменка), хоча такі місця є невідомими. У такому випадку гори розділяли закохану пару, що маловірогідно, позаяк він уже був біля стін та вікон її дому (2:9). Видається правильним у даному контексті тлумачити цей уривок стосовно грудей коханої (див. 4:6). Таким чином виражається потужне бажання скріпити шлюб статевою близькістю. Якщо значення є саме таким, тоді вона прагла, щоб ця близькість тривала впродовж ночі, аж “покіль день” не почнеться (досл., почне “дихати”) на світанку і допоки не зникнуть “тіні” нічні. Згодом, скріплюючи свій шлюб, вони досягли цієї близькості (див. 4:5-6). Як уже було сказано, виражаючи свою любов під час побачень, кохана та її “любий” стримували жагу фізичної близькості. Маючи сильну любов та відданість один одному, вони трепетно очікували дня весілля.

4. СТРАХ КОХАНОЇ ВТРАТИТИ ЛЮБОГО СВОГО (3:1-4)

3:1-4. Цар повернувся в Єрусалим, залишивши свою кохану в її домі у долині міжгірній. Вираз “на моїм ліжку вночі” показує, що ті події, котрі вона описала, відбулися уві сні. Коли одна людина сильно любить іншу людину, для неї природно боятися втратити його чи її. У своєму сні кохана втратила милого й наполегливо “шукала” його. Повторювана фраза “того, кого серце моє любить” (у кожному з цих чотирьох віршів) засвідчила силу її любові до Соломона.

У своєму сні вона пішла в “місто” (в місто біля свого дому або ж у Єрусалим), аби знайти “його”, але їй не вдалося це зробити. Вона навіть запитала сторожу, тих, хто охороняв місто вночі, “чи бачили” вони його. Вочевидь, вони не бачили. Коли ж вона “знайшла” його в своєму сні, то повела “в дім матері” своєї, н айбільш безпечне місце, відоме їй.

5. РЕФРЕН (3:5)

3:5. Цей рефрен позначає собою кінець розділу про зустрічі й побачення (1:2-3:5) та початок розділу про весілля (3:6-5:1). Імовірно, весілля тут розглядається як винагорода за терпеливість коханої. Щодо значення вірша 3:5 див. коментарі до 2:7.

III. Весілля (3:6-5:1)

А. Весільна процесія (3:6-11)

Шлюби на стародавньому Близькому Сході засвідчувалися зазвичай цивільними угодами, а не релігійними обрядами. За винятком Прип. 2:17 та Мал. 2:14, весільні завіти, клятви чи контракти ніде не згадуються у Старому Завіті. Одначе зразки давньоєврейських цивільних шлюбних угод було знайдено у залишках давньоєврейської колонії в Елефантині, в Єгипті, й вони датуються п’ятим століттям до н.е. Весілля Рути і Боаза перед старшими народу, а не перед священнослужителями (див. Рут. 4:10-11), теж ілюструє переважно цивільний, а не релігійний характер укладення шлюбу. Отож, не дивно, що весілля відбувалися тоді не у храмі (а згодом і не в синагозі), а в будинках закоханих.

Центральною рисою весільної церемонії була процесія до дому нареченої, попереду якої йшов наречений, який опісля проводжав молоду до їхнього нового помешкання. Потім було весільне святкування, яке тривало тиждень, а то й довше. Варто сказати, що хоча святкування відбувалося не один день, закохані скріплювали свій шлюб у першу ж ніч. Саме весільне святкування Соломона та його коханої не описується в Пісні Пісень, однак як весільна процесія (3:6-11), так і весільна ніч (4:1-5:1) постають у книзі в деяких деталях. Вірш 11 частини 3 має стосунок до весілля й до Соломона, який, звісно ж, був нареченим.

3:6. У цьому вірші а втор говорив як оповідач, себто так, нібито він був глядачем, що споглядає весільну процесію, яка наближалася. Процесія була вишукана. Те, що спершу з’явилося вдалині й видалося великими  стовпами “диму”, було насправді кадильними пахощами (див. коментарі до 4:6) з трав, які спалювалися перед процесією. Той факт, що ті пахощі було зроблено зі “всіх” щонайліпших трав та спецій “купецьких”, підкреслює дорогу вартість такої процесії. Мірра ( див. коментарі до 1:13) додавала свій аромат до процесії.

Пишнота й краса цієї процесії були цілком відповідними у світлі значення даної події. Святе Письмо навчає, що одруження є однією з найважливіших подій у житті людини. Тож варто відзначати поєднання закоханої пари особливим чином. Практика сьогодення, коли пари молодих людей живуть разом без укладання шлюбу, показує, що справжня відданість іншій людині стала, на жаль, не в моді у сьогоднішньому суспільстві. Але така поведінка порушує святість таїнства подружжя і повністю суперечить Божим вимогам щодо чистоти.

3:7-8. “Шістдесят витязів”, що супроводжували “Соломонові носилки” (див. вірш 9), були друзями нареченого. Для приятелів жениха було звично йти поряд із ним у весільній процесії. Однак вони також були добірними й найбільш вправними “до бою” ізраїльськими воїнами, імовірно, царськими охоронцями Соломона. Давид мав охорону (2 Сам. 23:23), і Соломон, вочевидь, її мав. Оскільки караван, напевне, мав подолати довгу дорогу (див. “здіймається в пустині” у Пісн. 3:6, також візьміть до уваги згадку про Ливан у 4:8, 15), цар зробив усе можливе, щоб забезпечити належну охорону своїй нареченій. Якщо вночі з’явл яться розбійники й спробують напасти на наречену, вартові будуть готові захистити її. Такий урок і в наш час є слушним для майбутнього чоловіка. Він мусить добре обдумати й спланувати, як захистити свою дружину. Однією з форм такого захисту є забезпечення економічної певності в завтрашньому дні.

3:9-11. “Намет” Соломона був виготовлений із найліпшого дерева, себто “із дерева ливанського” (ймовірно, з рідної землі його нареченої; див. 4:8, 15). Намет оздобили найдорожчими матеріалами, срібними, золотими й пурпурними (що символізують царську владу) тканинами. Соломон надав своїй нареченій усе найкраще, що мав. Його любов до неї проявила й найкращі риси його вдачі. Інші поділяли радість закоханої пари, допомагаючи готувати процесію (“дочки” – мешканки Єрусалиму – допомагали обставляти та прикрашати намет і робили це з радістю) й споглядаючи її (“гляньте на царя”). Тим часом цар був “у вінці”. Вінець цей не був його царською короною, але вінцем, котрим “вінчала його мати” (Ветсавія, 1 Цар. 2:13) і який, напевне, символізував більше втіху “серця”, аніж царську велич.

Б. Весільна ніч (4:1-5:1)

1. КРАСА КОХАНОЇ (4:1-7)

4:1. Першим під час весільної ночі говорив Соломон. Своїми словами він прославив красу коханої. Тричі у весільну ніч він назвав її прекрасною (вірші 1 [двічі], 7; див. коментарі до 1:10). Жінки на стародавньому Близькому Сході у повсякденному житті не носили укривал на обличчях, хіба що під час весілля, а потім відкривали лице у весільній опочивальні. (Саме тому Ревека одразу ж затулила обличчя, коли дізналася, що чоловік, який вийшов їй назустріч, – Ісаак, її майбутній чоловік, Бут. 24:65. Це також пояснює, чому Лаван зміг обманути Якова з Лією під час їхньої весільної ночі, Бут. 29:19-25.) Тож Соломон, дивлячись на “очі” коханої “за … покривалом” (див. Пісн. 4:3), сказав їй, що вони – немов “голубки”. Голубки славилися у стародавньому світі своєю смиренністю, а оскільки очі – це “дзеркало душі”, що відображає вдачу людини, Соломон похвалив тут її спокійну й невинну вдачу (див. 1:15).

Фраза “волосся, мов козяче стадо, що сходить з Гілеад-гір” (див. 6:5), на перший погляд, не звучить як комплімент, але колись власне ним і була. Якщо поглянути здалеку, темна шерсть палестинських кіз виглядала дуже гарно при заході сонця, коли стадо сходило з гір. Темні коси коханої також були дивовижні. Гори Гілеаду – це гірський хребет на схід від річки Йордан в Гілеаді, місцевості, що славилася своїми родючими пасовищами й численними стадами (див. Міх. 7:14).

4:2-3. Її “зуби” були білі (“мов стрижених овець отара”) й ідеально рівні (“кожний з них має свою пару”). Її червоні та тонкі “губи” – “немов кармазинова стьожка”. Слово “стьожка” в дослівному перекладі – “нитка”, що стосується ідеальних ліній та миловидної форми губ. Її зуби і губи робили її бесіду милою. А “скроні” коханої, як і, вочевидь, її щоки, були рум’яними й солодкими, мов плід гранату.

4:4. “Давидова башта” могла бути баштою (див. Неєм. 3:25) царського палацу. Цю башту, можливо, збудував сам Давид і використовував для військових цілей або ж Соломон, який назвав її іменем Давида. Звичай вивішувати щити на цю башту був символом відданості воїнів та їхньої готовності захищати певного царя чи країну (див. Єз. 27:10-11). Слово “відважних”, ймовірно, стосувалося Давидових найкращих воїнів (2 Сам. 23:8-39). Порівнюючи шию   коханої з вежею, Соломон зробив наголос не стільки на симетрії й красі її шиї, скільки на її вдачі. Кохана мала царську поставу й таку ж прекрасну та величну зовнішність, як і башта Давида.

4:5. Коли жених сказав, що груди його коханої – “як двоє оленяток”,   то мав  на увазі їхню м’якість, а не колір чи форму. Коли дивитися на м’якеньку шерсть малого оленятка, то хочеться його погладити. Соломон хотів, аби його кохана знала, що її м’яка й лагідна краса розпалила в ньому неабияке прагнення бути з нею, і він бажав продемонструвати їй це прагнення численними ласками.

4:6. На даний момент Соломон був переповнений жаданням своєї молодої й вирішив виконати її тиху просьбу (див. коментарі до 2:17). Словосполучення “на гору мірри” й “на ладану горбочок”   стосуються грудей нареченої. Однак основна суть такого порівняння – не в описі форм, а більше у призначенні пахощів і їх цінності. Мірра й ладан використовувалися для надання кращого запаху тілу, як і спальні, аби зробити людину та її оточення більш привабливими (див. 3:6). Наречені даруватимуть один одному любов аж до ранку. Мірра (див. коментарі до 1:13) й ладан (бальзамічна смола, яку отримують з кущів та дерев роду Босвелія ) не були родом з Палестини. І те, і інше необхідно було імпортувати значним коштом. Гора мірри чи горбочок ладану мали б у давні часи велику цінність. Отож, для Соломона груди його коханої були надзвичайно привабливими та цінними.

4:7. Соломон підсумував свою хвалу, назвавши красу своєї нареченої бездоганною. У неї не було “вади” чи якогось тілесного дефекту. Вона мала ідеальну зовнішність. Соломон похвалив вісім частин тіла своєї нареченої: її очі, волосся, зуби, губи, рот, скроні, шию й груди.

Порівнюючи себе з коханою Соломона, красі якої він воздав таку пишну хвалу, деякі жінки сьогодення можуть соромитися своєї зовнішності. Однак слід пам’ятати, що спершу дочки Єрусалиму не вважали кохану царя прекрасною. На відміну від інших панн царського почету, вона не мала світлої шкіри, поширеної ознаки краси у древньому світі (див. коментарі до 1:5-6). Та все ж в очах свого коханого вона була “гарна”,   навіть якщо й не відповідала звичним стандартам краси в тодішньому суспільстві. Іншими словами, хоча й мало людей у будь-якому віці відповідає особливим стандартам краси свого конкретного суспільства, жінка прекрасна в очах свого коханого просто тому, що він її любить. Кожен чоловік, який дійсно кохає свою дружину, може сказати їй: “Уся ти мені гарна, і вади нема в тобі”.

Дві особливості уривку 4:1-7 потребують коментарів. По-перше, ці вірші містять лише одне посилання на першу особу (“зійду” у вірші 6). Вся увага жениха була повністю зосереджена на нареченій та її красі. Висновок, до якого тут можна дійти, полягає в тому, що статеві стосунки в належних рамках, у стані подружжя, зосереджують увагу особи на партнері, на її чи його потребах і утіхах. По-друге, метафори та яскраві образи, вжиті Соломоном у похвалі своєї коханої, запозичені з пасторальних сцен: голубки, кози, вівці, гранати, оленята, гори, пагорби. Наречена Соломона, яка виросла в сільській місцевості, розуміла й цінувала ці образи. Похвала, що походила з цієї добре відомої їй сфери життя, надавала їй відчуття миру та безпеки у ту трепетну ніч, коли почалося її нове життя в новому оточенні. Згодом (7:2-10), коли вона вже призвичаїлася до царського життя, Соломон вживав царські образи (як і пасторальні сцени), вихваляючи її красу.

2. ПРОСЬБА ЦАРЯ (4:8)

4:8. Кохана, ймовірно, жила в Ливані, біля гір, що згадуються в цьому вірші. “Амана” – це східна частина антиливанського гірського хребта, що навпроти Дамаска, а Сенір і Хермон – це дві вершини у Хермонському кряжі (хоча у Втор. 3:9 йдеться про Сенір як про синонімічну назву Хермону). Однак малоймовірно, що вона проживала неподалік “барлогів лев’ячих” та “гір леопардових”. Леви й леопарди можуть символізувати страхітливі місця. Іншими словами, Соломон просив дружину залишити думки про свій дім та відкинути страхи, аби зосередитися виключно на ньому, що власне й зробив він для неї. Той факт, що Соломон назвав її тут своєю дружиною аж   п’ять разів (вірші 8-12), також підтверджує, що частина 4 зображає їхню весільну ніч.

3. ПОХВАЛА ЦАРЕМ ЛЮБОВІ СВОЄЇ КОХАНОЇ (4:9-11)

Вочевидь, наречена виконала просьбу Соломона (вірш 8) звернути всю свою увагу на нього, бо в цьому уривку він возвеличив її тілесний вияв любові та його вплив на нього.

4:9. Слова  “полонила моє серце” означають викрала або силу волі, або ж здатність ясно мислити. Вплив любові нареченої був настільки сильним, що навіть один погляд її прекрасних очей (див. вірш 1; 1:15) або ж якась її прикраса чи предмет одежі викликали в Соломона справжнє захоплення. Він п’ять разів назвав її сестрою   (4:9-10, 12; 5:1-2), бо на стародавньому Близькому Сході слово “сестра” було ласкавим словом на означення власної дружини.

4:10. Слово, передане як “любощі” ( додім; див. 1:2), вживалося щодо тілесних виявів романтичної любові. Отож, даний вірш можна перекласти з більшими уточненнями: “Які ж бо твої цілунки прекрасні! Ласки ж твої – понад вино ліпші!” Її тілесні вияви кохання п’янили й збуджували його сильніше, ніж “вино”, – так, як раніше його  ласки впливали на неї (див. 1:2). Навіть її пахощі д одавали трепету їхній любові. Чуття зору, дотику, нюху й слуху були активно задіяні під час їхніх любощів.

4:11. Наречена віддавалася коханому безтурботно і з радістю. Вона не була пасивною під час любощів. Її цілунки були настільки ж жадані, як “молоко”, й настільки ж солодкі, як “мед”. Одночасна згадка про молоко і мед, вочевидь, слугують тут спомином про той факт, що Ханаан був землею, яка текла молоком і медом (див. коментарі до Вих. 3:8). Як багата й родюча земля була благословенням для людей, так і цілунки милої були для коханого благословенням і джерелом утіхи. Окрім натирання пахощами свого тіла, наречена покропила ними й свою одежу. Маючи кедрові дерева (1 Цар. 5:20; Пс. 29:5; 92:13; 104:16; Іс. 2:13; 14:8; Ос. 14:6), Ливан славився приємним запахом (Ос. 14:7).

4. ПОХВАЛА ЦАРЕМ ЧИСТОТИ СВОЄЇ КОХАНОЇ (4:12-15)

4:12. Фрази “садок замкнений” і “криниця під печаттю”   вказують на  неприступність. Цар, імовірно, похвалив таким чином дошлюбну чистоту своєї нареченої. Колись сади обносили мурами, щоб не впустити туди чужаків (див. Іс. 5:5; див. “стіною” у Пісн. 2:9). Криниці часом накривали або ж обкладали глиною, щоб показати приналежність тому чи іншому власникові. Подібним чином й наречена зберегла свою незайманість і чистоту для свого чоловіка.

4:13-14. Продовжуючи метафору саду (розпочату у вірші 12), Соломон розповів своїй коханій, як він цінує її чистоту. Вона була для нього, мов чарівний екзотичний “сад” із рідкісними й дорогими зразками рослин. Такий сад високо цінувався, був привабливим і бажаним. Там були фрукти, “овочі”, квіти, рослини, “дерева” й спеції. Гранати (див. вірш 3) були делікатесом у біблійні часи. “Квітучий кипр” (див. коментарі до 1:14) – це квітка, що цвіте білим цвітом. “Нард” – це ароматний екстракт із рослини, що походить з Індії (див. Мк. 14:3; Йн. 12:3), а “шафран” – це порошок із приймочків рослини шафранового роду (див. коментарі до слова “нарцис” у Пісн. 2:1). “Пахуча троща” (також згадується в Іс. 43:23; Єр. 6:20; Єз. 27:19), ймовірно, є цукровою тростиною. Інші пахощі, які тут зазначаються, – це “цинамон” із кори дерева кориці, “мірра” (див. коментарі до Пісн. 1:13) і “алое”, рослина, родом із острова в Червоному морі (Морі очеретів), яка має свій пишний аромат. Ці розмаїті рослини створили б незвичайний, дивовижний сад, цінний своїми приємними смаками, виглядом й запахами. Так само і Соломон цінував свою дружину за її неймовірну привабливість.

4:15. Дана ч астина метафори контрастує з неприступністю нареченої як саду і криниці у вірші 12. Вода є чистою і благотворною, як “потоки” води, “що з Ливану” линуть (див. “Ливану” у віршах 8, 11), і тепер була вже доступна Соломону. Коли молода попрощалася з дівочою чистотою в обіймах свого чоловіка, вона не стала від того менш чистою. Поступова зміна фраз “ти джерело садів”, “криниця” і “потоки, що … ринуть” показує, що наречена більш ніж вгамовувала прагнення Соломона до неї й сповна задовольнила його. Як гірські джерела втамовують спрагу людини, так і вона вгамовувала його жагу.

5. ОСТАТОЧНЕ УТВЕРДЖЕННЯ СТОСУНКІВ ОДРУЖЕНИХ (4:16-5:1)

4:16. Слова коханої, аби вітри прилинули до її саду, тобто до неї самої (див. вірші 12, 15), були делікатною й поетично вишуканою просьбою до коханого заволодіти нею цілком (“нехай … увійде” ). Вона бажала належати йому і щоб ласки її були такими ж доступними йому, як “плоди” на дереві “препишні” (див. вірш 13).

5:1. Соломон із захопленням проголосив, що їхній шлюб скріплено. Він повністю насолодився своїм садом (див. вірші 12, 15-16), тобто своєю дружиною. Мати її йому було приємніше, ніж збирати “мірру” в саду, так солодко, мов їсти мед, і радісно, як пити найкраще “вино” й молоко (див. 4:11).

Україномовний переклад Хоменка й англомовна НМВ достосовують останню частину вірша “Їжте, о друзі! Пийте, впивайтесь, мої любі” д о друзів закоханої пари. Однак маловірогідно, що друзі, весільні гості чи ще якісь інші особи були присутні в спальні під час утвердження шлюбних стосунків новоствореного подружжя. Більш правдоподібною думкою є те, що мовцем тут виступає Сам Бог. Тільки їхній Творець міг бути “гостем” на такій події. Оскільки їх любов була від Нього, Він її і схвалив. Він закликав їх насолоджуватися близькістю у шлюбі, ніби це був бенкет (“їжте … пийте”). Це чітко вказує на схвалення Богом шлюбу, якому Він поклав початок в Едемському саду (див. Бут. 2:24).

IV. Зміцнення подружніх стосунків у подальшому житті (5:2-8:4)

Цей розділ Пісні Пісень розповідає про розвиток відносин подружньої пари. Близькість, радість і фізичний потяг першої шлюбної ночі не пройшли тут з часом, як це часто трапляється в багатьох подружжях. Закохані дружно підживлювали свою любов у подружньому житті, тож радості у них побільшало, а не поменшало. Одначе це не означає, що вони не стикалися з проблемами, потенційно руйнівними для їх відносин. Даний розділ розпочинається з опису проблеми байдужості та пропонує парадигму для успішного вирішення цієї серйозної подружньої проблеми.

А. Байдужість та її усунення (5:2-7:1)

Про б айдужість нареченої розповів її сон (5:2-7). Ця проблема призвела до тимчасової відсутності її коханого чоловіка. Благаючи дочок єрусалимських допомогти їй знайти його (5:8), вона описала його привабливість. Спілкування між коханою й дочками єрусалимськими заклало фундамент примирення між чоловіком і жінкою (6:4-7:1).

1. ПРОБЛЕМА: БАЙДУЖІСТЬ ДРУЖИНИ Й ВІДСУТНІСТЬ ЧОЛОВІКА (5:2-8)

5:2. Уві сні (“Я сплю, та моє серце не засинає”; див. іще один занотований сон у 3:1-4) до дружини прийшов чоловік, котрий попросив: “Відчини мені” (див. 5:6). Той факт, що коханий більше не звертався до неї словами “моя дружино”, вказує на певний проміжок часу, який минув між віршем 1 (весільна ніч) і віршем 2. Закохану пару більше не слід розглядати як молодят на весіллі. Однак він звернувся до неї іншими ласкавими словами: “моя сестро” (див. коментарі до 4:9), “моя люба” (див. 1:9, 15; 2:2, 10, 13; 4:1, 7; 6:4), “моя голубко” й “моя чиста” (див. 4:7). Це – перший занотований випадок вживання Соломоном усіх цих ласкавих слів одночасно. Його “голова” та “кучері” були повні “роси”, позаяк він тоді перебував надворі. Роса в Ізраїлі часто була рясною.

5:3-4. У цьому сні кохана сказала, що вже приготувалася спати й скинула з себе взуття та верхню одежу. Але ця тривіальна відмовка, щоб не відчиняти двері, показала її байдужість чи то апатію до свого чоловіка. Чомусь вона охолола до пестощів милого. Але він не прийняв її відмовки. Він спробував відчинити двері, та йому це не вдалося, тож він пішов. Тоді їй стало жаль його, і вона вирішила відчинити двері. Давньоєврейський вислів, переданий як “нутро здригнулось у мені”,   в інших місцях вживається для вияву жалю чи співчуття (наприклад, у Іс. 16:11; Єр. 31:20). Він не вживався для опису любовного бажання, як твердять деякі дослідники.

5:5-7. Коли кохана у своєму сні підійшла  “відчинити” двері чоловікові (“любому моєму”; ужито щодо нього шість разів у віршах 2, 4-6, 8), то знайшла мірру на ручці дверей і випадково помазала нею руки. Річ у тому, що мірру часом асоціювали з любощами (Прип. 7:17; Пісн. 4:6; 5:13). Імовірно, її “любий” розлив рідку мірру “на ручку” дверей на знак прагнення бути разом з коханою. Він у ту мить хотів більшого, аніж просто зігрітися від холодного нічного повітря.

Одначе кохана відповіла йому запізно (вірші 6-7). Коли вона пішла шукати його, її “знайшла” й побила міська “сторожа”. У її першому сні вартові допомогли їй відшукати коханого (3:3), але цього разу вони переплутали її з якимось зловмисником. Така поведінка вартових в її сні може вказувати на її вину у тому, що вона не разом із коханим. Що більш важливо, даний сон символізує її біль розлуки, котра настала через її себелюбність, а також драматично показав її потребу в своєму “любому” задля добробуту й захисту.

5:8. Кохана звернулася до дочок єрусалимських (див. коментарі до 1:5) за допомогою, аби відшукати свого “любого”. Послання, котре вони мали передати йому (“Я з любові знемагаю”),   означало, що тепер вона прагла його обіймів (див. 2:5-6). Хоча спершу вона була байдужою до нього (вірші 2-3), її ставлення змінилося, й тепер вона його жадала.

2. ПРИВАБЛИВІСТЬ КОХАНОГО (5:9-16)

5:9. Дочки єрусалимські (вірш 8) запитали тут кохану, що ж такого особливого було в її коханому, щоб вони його ішли й шукали. Це запитання дало їй змогу похвалити свого чоловіка, що й допомогло їй відродити свої колишні романтичні почуття до нього.

5:10-16.  На вроду він був “білий та рум’яний”, а за вдачею такий, що “його” було легко “з десяти тисяч розпізнати”. Метафори у віршах 11-15 здебільшого не задля візуальних порівнянь. Вони свідчать про цінність та особливість її чоловіка. Наприклад, “голова у нього” не була кольору “золота” (вірш 11), але складала для милої таку ж цінність, як і золото. (“Кучері у нього” були “закручені, чорні, мов ворон”; див. його опис її волосся, 4:1.) Його “очі” не мали форми голубок (5:12), але були мирними та лагідними, “мов голубки”, відображаючи його мирний і лагідний характер (див. його подібний опис її очей, 1:15; 4:1). Сірі чи чорні голубки, викупані “у молоці”, зображали карі зіниці у білизні його очей. “Щоки його” були прекрасні і жадані, “немов пахуча грядка, неначе квітники рослин запахущих”. “Уста” ж “його” – м’які на дотик і красиві, мов “лілеї”, які кропили “міррою” (5:13; див. вірш 5) задля додаткового аромату. “Руки його” були такі ж привабливі й цінні, як золото (так, як і голова, вірш 11, й ноги, вірш 15). “Груди його” (досл., “його живіт”) були такі ж гарні, як слонова кістка і сапфіри (вірш 14). Відполіровані й гладенькі “брили слонокости” можуть стосуватися міцної м'язової будови його торсу. “Ноги його” були сильні, гарні та цінні для милої, як алебастр і щире золото (див. вірші 11, 14). Весь же “вигляд його” аж мову відбирав. Він також був високий, “мов оті” неймовірні “кедри” з Ливану (вірш 15; див. Ам. 2:9). “Розмова його” (мова й цілунки) – надзвичайно бажана. Він був прегарний у всьому (Пісн. 5:16).

3. КОХАНИЙ У СВОЄМУ САДУ (6:1-3)

6:1-3. Причину розлуки подружжя (байдужість коханої) вдалося перемогти, і доказ цьому – хвала коханої своєму любому (5:10-16). Але закохана пара все ще не була разом. І питання дочок єрусалимських (5:8) про те, де він може бути (6:1), підкреслює цю проблему. Почувши про його вродливу зовнішність, дочки Єрусалиму тепер щиро бажали допомогти його знайти. “Куди пішов твій любий?” – хотіли вони знати.

Вона відповіла їм, що він “зійшов у сад свій”, де росли пахучі прянощі та “лілеї” (6:2). Це вказує на те, що їх розлука була більше емоційною, ніж просторовою, бо вона, вочевидь, завжди знала, де він є. Її слова про взаємну приналежність (“Я – мого любого й мій любий – мій”, вірш 3) є інверсією її колишнього пристрасного зауваження (2:16а; див. 7:11). Це свідчить про те, що емоційна віддаленість була вже подолана з її боку. Й вона була певна, що так само ця віддаленість була усунена і з його боку. Для повного оновлення стосунків бракувало лише прощення й прийняття від коханого. Те, як він походжав між квітками, описано тут фразою “він … пасе” (див. 2:16б).

4. ОНОВЛЕННЯ СТОСУНКІВ: ПОХВАЛА КОХАНОГО СВОЇЙ КОХАНІЙ (6:4-7:1)

6:4-10. Під час примирення першими словами милого до коханої були слова похвали. Вона була “гарна ..., наче Тірца”, прегарне місто, яке згодом стало столицею чотирьох царів Північного Царства: Вааси, Ели, Зімрі та Омрі (1 Цар. 15:21, 33; 16:8, 15, 23). Кохана була також “принадна”, немов “Єрусалим”, який у давні часи називали “найбільшою красою … всього світу” (ПлЄр. 2:15). Краса коханої була такою дивовижною, що позбавляла його спокою так, наче військо “з прапорами”, яке він перестрів. Її “очі” – настільки прегарні (див. Пісн. 1:15; 4:1), що увесь час чарували його. Повторюючи частину тієї похвали, котру говорив їй у весільну ніч (4:1-3), він давав їй зрозуміти, що його любов до неї зовсім не зменшилася з часу тієї першої ночі. (Щодо значень метафор про її “волосся”, “зуби” й “скроні” у 6:5-7 див. коментарі до 4:1-3). Ба більше, його любов і поцінування її ним зросли з того часу. Він запевнив її, що вона була для нього “єдина”, себто вийняткова (6:8-9а), “його голубка” (див. 5:2). Цю думку також поділяла її мати (6:9б), а ще “дівчата (досл., “дочки”) ..., цариці й наложниці” (вірш 9в). Побачивши чоловіка й дружину знову разом, жінки захоплювалися її красою. Вони вихваляли її (вірш 9), як сам він зазначив, кажучи, що вона – така ж прегарна, як “рання зоря, … місяць” і “сонце”.

6:11-7:1. Ці вірші оповідають історію оновлення стосунків подружньої пари з погляду коханої. Вона знала, що він “зійшов у сад” (вірш 2). Тож вона й пішла за ним туди, “щоб подивитись”, чи їхня любов була ще в цвіту (вірш 11). Як людина навесні споглядає все навколо й шукає нову “зелень”, бруньки на виноградних лозах та “гранатові” квітки, так і вона шукала нових доказів їхньої любові. Коли ж вона віднайшла його там, його перші слова були словами похвали (вірші 4-10), що власне й довело: їхня любов і справді цвіла прекрасним цвітом.

Одним із найскладніших для тлумачення біблійних віршів є вірш 12 (див. НМВ, примітки). Текст оригіналу можна перекласти багатьма різними способами. Один із перекладів, який вважається доволі вдалим, передає сказане так: “Я в захваті, бо ти посадила мене на колісницю народу князя”.

Коли кохана зайшла в сад, першими словами коханого були слова хвали, через що вона була в захваті і дуже-дуже рада. Тоді він посадив її на власну колісницю попереду всього почету. Коли вони від'їжджали, мешканці благали її зостатися (“вернись” зазначається у 7:1 чотири рази) й коханий запримітив їхнє потужне бажання дивитися “на Суламіту”. Давньоєврейське ймення “Суламіта” є, власне кажучи, жіночою формою імені “Соломон”. Тож воно означає “жінка Соломона”. “Як ви дивитесь…?” (7:1б) доцільніше, аніж “Чому ви дивитесь…?” Вони дивилися на неї й на її красу, за його словами, так, ніби на граційний “танок”. Із подвійним танком декотрі тлумачі асоціюють місто Маханаїм, хоч у тексті така асоціація чітко не простежується. Маханаїм лежав на схід від річки Йордан, куди Давид колись утік від Авесалома (2 Сам. 17:24).

Б. Хвала коханій та її любові (7:2-11)

Цей уривок змальовує зміцнення стосунків подружньої пари. Зростання любові показано тут двома способами. По-перше, образність цих віршів є значно сміливішою і більш чуттєвою, аніж та образність, яку вживав коханий у весільну ніч (4:1-11). Таке зростання статевої свободи є нормальною частиною здорових і зрілих подружніх стосунків. По-друге, емоційно напружений текст рефрену в 7:11 теж говорить про це зміцнення.

1. ЧАРІВНІСТЬ КОХАНОЇ (7:2-7)

7:2. Коханий зауважив, що “ноги” коханої – надзвичайно “гарні”, а форма її ніг нагадувала йому вишукану роботу майстра-митця.

7:3. Порівняння пупка коханої з круглим кубком “вина” звучить доволі гротескно, якщо тлумачити це як візуальний образ. Коханий же підкреслив цим, що її тіло – таке ж жадане й п’янке, як вино (див. 4:10). Подібним чином й порівняння її лона з ворохом “пшениці” видається абсурдним, якщо його тлумачити візуально. Однак пшениця була одним із основних джерел їжі у давній Палестині (Втор. 32:14; 2 Сам. 4:6; 17:28). Тож його дружина була для нього водночас і їжею (пшеницею), і напоєм (вином) в тому розумінні, що її тілесні вияви любові живили й задовольняли його.

7:4-5. Щодо порівняння її “грудей” із оленятками див. коментарі до 4:5. Її “шия” була гарна й цінна для нього, “мов вежа із слонокости” (див. 4:4). Її очі – такі ж красиві й освіжаючі з вигляду, як “ставки у Хешбоні”, місті Моаву (Чис. 21:25), що славилося своєю родючістю і водними запасами.

“М’який погляд її очей відображає мир і красу ставків Хешбону” (Lehrman, “The Song of Songs,” p. 26). Ці ставки були колись біля міських воріт “Бет-Раббім”, місцезнаходження якого невідоме. Можливо, “Бет-Раббім” – це назва воріт. Її гарної форми ніс був “немов вежа ливанська, що дивиться на бік Дамаску”. Ця міцна вежа слугувала для захисту Дамаску, тож прекрасні риси коханої відображали її сильний характер.

7:6. Порівнюючи її голову з горою “Кармель”, коханий мав на увазі, що його мила мала царську поставу. (Щодо величі гори Кармель див. Іс. 35:2; Єр. 46:18.) “Волосся” коханої (див. Пісн. 4:1; 6:5) було настільки прекрасне, що могутній “цар” Соломон “в її заплітках упіймався”.

7:7. Коханий завершив похвалу чарівності своєї коханої твердженням про її бездоганну красу, звернувшись до неї: “О моя люба!”

2. ЖАДАННЯ КОХАНОГО (7:8-10)

7:8-10а. Далі, продовжуючи хвалити красу своєї дружини, коханий порівняв її стан із деревом пальми, а її груди з виноградними гронами. Він також озвучив своє бажання торкнутись її грудей, назвавши їх бажаними й смачними виноградними гронами. Він хотів насолодитися солодким і п’янким плодом її любові. Навіть її подих пахнув солодко, “мов … яблука”, а цілунки її уст були солодкі, “мов вино” (див. 4:10).

7:10б. Згідно з НМВ, тут промовляє   кохана. Вона вжила той же образ вина (див. вірш 10а), щоб озвучити своє бажання вдовольнити його жадання. Швидка зміна мовців (у вірші 10б не сказано, що мовцем є кохана) відображає їхнє захоплення взаємними цілунками й ласками. Поєднання їхніх вуст у поцілунках стилістично зображено переплетенням їх голосів у вірші.

3. РЕФРЕН ВЗАЄМНОСТІ (7:11)

7:11. Рефрен взаємності вже був озвучений у 2:16 та 6:3. Тут, однак, речення “мій любий – мій” заміщене на твердження “до мене звернене все його бажання”. Це більш емоційне вираження власності. Як же більше може належати чоловік своїй дружині, як не бажати виключно її? Вона так зміцніла його любов’ю, що тепер могла з упевненістю сказати, що він жадає лише її. Вона була настільки охоплена його любов’ю до неї, що навіть не згадала про те, що й вона володіє ним.

В. Запрошення коханої (7:12-14)

7:12-14. У попередньому уривку (вірші 2-11) чоловік взяв на себе ініціативу щодо любощів; у цьому ж уривку (вірші 12-14) ініціативу бере на себе кохана. Це – перший раз у Пісні Пісень, коли дружина озвучила неприховану й конкретну просьбу зайнятися “любов’ю”. До цього моменту її бажання близькості було виражене у третій особі (наприклад, 1:2а; 2:6). Тепер же, зростивши у власнім серці більшу певність завдяки любові свого чоловіка, вона почувалася достатньо вільною, аби взяти на себе ініціативу в любощах. Тож вона запросила його піти з нею “у поле” і в села, де вони могли б разом заночувати.

Весна – це універсальний символ любові. Кохана використала образ весни, аби запитати, чи є в їхніх взаєминах ще та свіжість і трепет, що характеризували їхні стосунки на початку (див. 2:10-13). Відповідь, яку вона сама ж і дала, була ствердною. Ознаки весни тут – це виноградні бруньки, квітучі гранати (“яблуні гранатові”) й запашні “мандрагори”.   Мандрагори – рослини, подібні за розміром до яблук та червоні за забарвленням, –  імовірно, були колись афродизіаками (див. Бут. 30:14-15).

Г. Прагнення коханої до більшої близькості (8:1-4)

У цих віршах кохана засвідчила своє зростаюче прагнення до більшої близькості зі своїм коханим чоловіком і свою втіху багатогранністю їхніх стосунків.

8:1. На стародавньому Близькому Сході привселюдні вияви любові не схвалювалися, за винятком таких між дуже близькими членами родини. Тому кохана й бажала, щоб її чоловік “був” їй “братом”, аби можна було виявляти любов до нього у будь-який час.

8:2-4. Кохана грайливо приміряла на себе роль старшої сестри (“Я повела б тебе” – дієслово нахаг завжди вживається щодо ситуації, коли старший веде підлеглого) і навіть роль матері. Як хазяйка дому в давні часи, вона “напоїла” б його особливим “вином”. Тож кохана поєднувала в собі риси сестри, старшої сестри й матері у стосунках із чоловіком. Пісня Пісень також зображає закоханих як друзів (див. 5:1, 16). Отож, їхні відносини були багатогранними.

Як дружина свого чоловіка, вона бажала його ласк. Текст 8:3 можна передати так: “Хай ліва рука його буде під головою в мене, і хай його права рука обіймає мене” (див. 2:6). Одначе тут знову “молодий” закликав єрусалимських дочок (див. коментарі до 1:5) не примушувати його кохану до виявів любові своєму чоловікові (див. 2:7; 3:5).

V. Завершення: Сутність і сила любові (8:5-7)

Даний розділ підсумовує усе послання Пісні Пісень загадковою картиною любові (вірш 5) та поясненням до неї (вірші 6-7).

А. Зображення любові (8:5)

8:5. В першій частині цього вірша звучить запитання: “Хто це, що сходить від пустині, на свого любого опершись?” Однак відповіді тут не надано, бо в цьому випадку її й не потрібно. (У 3:6 подібне питання озвучено щодо молодого :   “ Хто то здіймається в пустині?”) Тут представлена завершальна картина любові закоханої пари з Пісні Пісень. Пустеля має дві символічні асоціації у Старому Завіті. По-перше, вона асоціюється з сорокарічним періодом випробувань і поневірянь ізраїльтян. У своїй любові закохана пара також подолала випробування, які загрожували їхнім стосункам (наприклад, почуття незахищеності й непевності у коханої, 1:5-6; лисиці, 2:15; та прояв байдужості, 5:2-7). По-друге, пустеля чи пустка часто була образом і ознакою Божої кари (див. Єр. 22:6; Йоіл. 2:3). Те, що пара дружно виходила з пустелі, показує, що ці двоє людей у певному розумінні перемогли прокляття дисгармонії, котре впало на Адама та Єву (Бут. 3:16б; див. коментарі там).

Образ пустелі в Пісн. 8:5а згодом змінюється на образ ряснолистої яблуні у вірші 5б. Яблуня іноді була символом любові й романтики у древньому світі. Тут цей образ вказує на початок їх любові. Коханий “збудив” свою милу до любові. Слово “збудив” виступає тут метафорою нового життя або ж, що більш імовірно, нового шляху сприйняття життя, яке подарували вони один одному, маючи любов. Будучи плодом любові своїх батьків і з’явившись на світ народженням з плоті й крові, закохані тепер отримали друге “народження” чи “пробудження” завдяки взаємній любові.

Б. Роз’яснення любові (8:6-7)

Ці вірші можна поділити на три частини: просьба коханої (вірш 6а), роз’яснення про силу любові (вірші 6б-7а) та підсумовуюче твердження про істинну цінність любові (вірш 7б).

8:6а. У старозавітні часи “печаттю” люди засвідчували приналежність якихось цінностей конкретній особі. Тож кохана забажала стати найціннішою власністю свого милого, такою, яка буде впливати на його думки (“на твоїм серці”) та на дії (“на твою руку”). Така вимоглива просьба потребувала пояснення, яке наречена й надала у віршах 6б-7а.

8:6б-7а. Ці вірші підсумовують природу і силу “любови”, зображеної в Пісні Пісень. Вона така ж всюдисуща й нестримна, “як смерть”, така ж вимоглива і власна (у розумінні щирої турботи про кохану людину), “немов пекло”, така ж пристрасна, як “вогненні стріли”, й така ж непереможна та витривала, як великі води і річки. Усе це є правдою, бо любов підтримується Творцем, котрий володіє всією силою. Фраза “правдиве полум’я Господнє” в дослівному перекладі звучить як “саме полум’я Господа” (див. НМВ, примітки). Таким чином Господь тут змальовується як Джерело їхньої сильної любові.

8:7б. Заключне твердження про “любов”, оспівану в Пісні Пісень, – про те, що вона безцінна. Віддавши навіть всі свої “скарби”, таку любов не придбати. Ба більше, така людина зазнала “би лиш погорди великої”,   оскільки любов неможливо купити. Будь-яка спроба отримати в такий спосіб кохання позбавляє щирості це почуття.

Якщо любов не можна купити, то як же тоді її отримати? Річ у тому, що її треба просто давати. А в загальній картині світу любов – це Божий дар. Епілог пояснює, як закохані одержали цей безцінний дар любові.

VI. Епілог: з чого розпочалася любов (8:8-14)

Вірші 8-12 є ретроспекцією, яка розповідає про (а) те, як старші брати захищали її, коли вона була молодша, і про (б) її першу зустріч із Соломоном. Пісня Пісень завершується віршами 13-14 із твердженнями, які показують, що любов закоханої пари не втратила своєї сили.

8:8-9. Наречена виросла в домі, де її старші брати мали певні плани щодо її одруження (“як прийдуть старости до неї”). Якщо вона буде доброю за характером, мудрою й опиратиметься спокусам (“як вона – мур”), то вони дозволять їй жити з великою долею свободи й різних винагород. Словосполучення “башту срібну” можна перекласти як “башточку срібну”, що може стосуватися гарного й надзвичайно цінного головного убору або ж у переносному значенні просто позначати вбирання її в прикраси, як люди колись прикрашали захисні вежі сріблом. Але якщо б вона чинила необдумано й піддавалася б впливу аморальності (“як вона – двері”, себто відкрита для всіх спокус), то вони змушені були б обмежити її свободу (образно кажучи, закривати її кедровими стулками, як-от забивати двері дерев’яними дошками).

8:10. Кохана тут надала свідчення власної чистоти (“Я – мур”). Отож, їй не потрібно було обмежень, про які розмірковували її брати. Вирісши й набравшись фізичної готовності до нового етапу життя, вона зберегла себе чистою для свого чоловіка, тому й спромоглася надати йому (Соломону) втіху (“спокій”). У давньоєврейському тексті слово “спокій” ( салом ) вибудовує цікаву гру слів, бо є співзвучним із іменем Соломона ( с е л омох ).

8:11-12. Вочевидь, вони вперше зустрілися у винограднику, котрий Соломон “дав” у користування її братам. (Місце поселення Ваал-Гамона є невідомим.) “Кожний” з виноградарів “мав” виростити достатньо винограду, аби заробити тисячу “срібних” (приблизно 25 фунтів) для власника. І кожний працівник мав отримати “двісті” срібних монет (приблизно 5 фунтів) у заробіток. Як сказано на початку книги (1:6), кохана тоді працювала у винограднику, що й веліли їй брати. Трудячись там, вона зустріла Соломона, і він закохався в неї. Фраза “мій виноградник, що мені належить” є метафорою щодо самої коханої (див. 1:6). Тільки вона могла віддати себе іншому (вона сказала, що свій виноградник лише сама може дати) і добровільно вирішила віддати себе всю Соломонові. Навіть її статки (включаючи й її заробіток, “тисяча” монет) належали йому.

8:13-14. Ці слова обох закоханих відтворюють їх ранні пристрасні просьби з днів їхніх побачень і цим показують, що їхня любов не втратила своєї сили. Він сказав їй: “... твій голос. Дай же мені його почути!” (див. 2:14) А вона попросила, аби він (тут вона знову назвала його “мій любий”) був, “як олениця або оленятко” (див. 2:17; також див. 2:9). У дні побачень вона прагнула, щоб він взяв її за дружину (див. коментарі до 2:17). Тепер же, перебуваючи в шлюбі з ним, вона з тією ж силою прагнула бачити його могутність і прудкість. Як і в 2:17, гори у 8:14 так само можуть стосуватися її грудей. Тут зазначено, що вони були бальзамові, тобто скроплені різними запашними речовинами (див. коментарі щодо деяких пахощів і спецій у 4:13-14).

Пісня Пісень – це прекрасна картина схвалення Богом тілесних виявів любові між чоловіком та дружиною. Подружжя має бути моногамним, постійним, самовідданим цілим, у якому двоє закоханих людей є надзвичайно близькими, відданими й вірними один одному та втішаються один одним. “Так то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом” (Бут. 2:24).

Пісня Пісень показує, що статеві стосунки у шлюбі не є “брудними”. Тілесні жадання чоловіком і дружиною один одного й сповнення цих жадань у шлюбі є природними та почесними. Але книга говорить значно більше, аніж просто про фізичний потяг між людьми протилежної статі. Вона також прославляє позитивні якості характерів закоханих. Окрім того, у ній славиться дошлюбна чистота (наприклад, у Пісн. 4:12). Статевим стосункам до шлюбу немає місця у Божих задумах (2:7; 3:5). Вірність перед і після весілля є очікуваною та високо цінується (6:3; 7:11; 8:12). Така відданість у подружній любові яскраво змальовує Божу любов і відданість до Своїх людей.

БІБЛІОГРАФІЯ

Carr, G. Lloyd. The Song of Solomon: An Introduction and Commentary. The Tyndale Old Testament Commentaries. Downers Grove, Ill.: InterVarsity Press, 1984.

Dillow, Joseph C. Solomon on Sex. Nashville: Thomas Nelson, 1977.

Ginsburg, Christian D. The Song of Songs and Coheleth. New York: KTAV Publishing House, 1970.

Glickman, S. Craig. A Song for Lovers. Downers Grove, Ill.: InterVarsity Press, 1976.

Gordis, Robert. The Song of Songs and Lamentations. Rev. ed. New York: KTAV Publishing House, 1974.

Harper, Andrew. The Song of Solomon. Cambridge: Cambridge University Press, 1907.

Lehrman, S.M. “The Song of Songs.” In The Five Megilloth. London: Soncino Press, 1946.

Pope, Marvin H. Song of Songs. The Anchor Bible. Garden City, N.Y.: Doubleday & Co., 1977.

Rowley, H.H. “The Interpretation of the Song of Solomon.” In The Servant of the Lord and Other Essays on the Old Testament. London: Lutterworth Press, 1952.

Карта , Ізраїль і навколишні народи в часи пророків

MILES – МИЛІ

The Great Sea (Mediterranean) – Велике (Середземне) море

ASSYRIA – АССИРІЯ

Damascus – Дамаск

ARAM – АРАМ

PHOENICIA – ФІНІКІЯ

Sidon – Сидон

Zarephath – Сарепта  

Tyre – Тир

BASHAN – БАШАН

Karnaim – Карнаїм

Sea of Kinnereth – Кіннерет-море (Галилейське море)

GILEAD – ГІЛЕАД

Ramoth Gilead – Рамот гілеадський

Jordan River – річка Йордан

Mt. Carmel – гора Кармель

Mt. Tabor – гора Тавор

ISRAEL – ІЗРАЇЛЬ

Megiddo – Мегідо

Jezreel – Єзреел

Samaria – Самарія

Shechem – Сихем

EPHRAIM – ЕФРАЇМ

Shiloh – Шіло

Joppa – Яффа

Jazer – Язер

AMMON – АММОН

Shittim – Шіттім

Elealeh – Елале

Heshbon – Хешбон

Sibmah – Сівма

Medeba – Медва

Mt. Nebo – гора Нево

Salt Sea — Солоне море

Kerioth – Керійот

Dibon – Дівон

MOAB – МОАВ

Kir Hareseth – Кір-Харесет

EDOM – ЕДОМ

Zoar – Цоар

Teman (?) – Теман (?)

Bozrah – Боцра

Arabah – Арава

PHILISTIA – ФІЛІСТІЯ

Bethel (Beth Aven) – Бетел (Бет-Авен)

Mizpah – Міцпа

Ramah – Рама

Gilgal – Гілгал

Gibeah – Гівеа

VALLEY OF ACHOR – ДОЛИНА АХОР

Jerusalem – Єрусалим

Ekron – Екрон

Ashdod – Ашдод

Gath – Гат

Mareshah Gath – Мареша Гат

Bethlehem – Вифлеєм

Ashkelon – Аскалон

Adullam – Адуллам

Tekoa – Текоа

Mareshah – Мареша

Zaanan – Цаанан

Lachish – Лахіш

Shaphir – Шафір

Gaza – Газа

Beersheba – Беер-Шева

NEGEV – НЕГЕВ

EGYPT – ЄГИПЕТ