КНИГА АГГЕЯ
Ф. Дуейн Ліндсей
ВСТУП
Значення . Книга Аггея є майже найкоротшою книгою Старого Завіту. Лише Книга Авдія коротша. Літературний стиль Аггея простий і зрозумілий. У даній книзі висвітлюються чотири послання маловідомого пророка часів після вигнання, який, вочевидь, займався пророчою діяльністю лише впродовж дуже нетривалого періоду часу.
Тим не менш, значення цього послання та його роль у заохоченні віруючих до відбудови храму не слід недооцінювати. «Правда в тому, що не так багато пророків змогло передати стільки духовного й загальнолюдського змісту у такій зовсім невеликій за обсягом книзі, як зробив це Аггей» (Frank E. Gaebelein, Four Minor Prophets: Obadiah, Jonah, Habakkuk, and Haggai , p. 199). Визначним в діяльності Аггея є, звісно ж, те, що він цілком усвідомлював божественне походження своїх послань. Не менш як 25 разів у своїх двох коротких частинах Аггей засвідчив, що його послання – від Бога. Він не лише розпочинав свої проповіді зі слів: «Так говорить Господь сил», – але й завершував їх подібним чином («слово Господа сил») і неодноразово вживав такі вислови у своїх посланнях. Він просто знав, що він – посланець Бога (1:13).
Пророк Аггей. Про життя та діяльність Аггея відомо порівняно небагато. Він був першим пророком, через якого Бог промовляв до спільноти юдеїв часів після вигнання. Усі його чотири послання датовані другим роком правління Дарія І (520 рік до н.е.). Невдовзі до нього приєднався пророк Захарія, який продовжив і доповнив місію із заохочення людей до відбудови храму (див. Езр. 5:1-2; 6:14). (Див. таблицю у Вступі до Книги Захарії, де зазначені дати ключових подій часів Аггея та Захарії.)
Аггей називав себе просто – пророк Аггей (Аг. 1:1 тощо; див. Езр. 5:1; 6:14). Про його батьків, як і про його родовід, нічого не відомо. Його ім’я, вочевидь, означає «святковий» або «на свято» і походить від давньоєврейського слова хаг («свято»). Тому деякі науковці вважають, що він народився у день якогось свята, однак ніщо у тексті не засвідчує таку думку. Інші тлумачі переконані, що його згадка про храм Соломона в Аг. 2:3 доводить, наче він був одним із вигнанців, які стали свідками його руйнування у 586 році до н.е.. Якщо це й справді так, тоді він був пророком у дуже похилому віці.
Цікаво, що у деяких давніх перекладах Старого Завіту зазначено, що автором певних псалмів був Аггей і/або Захарія: Пс. 137 і 145-148 у деяких рукописах Септуаґінти (перекладі СЗ грецькою мовою); Пс. 125-126; і 145-147 у Вульгаті латинською мовою. Таке помилкове твердження виникло, вочевидь, через те, що вищезгадані пророки мали тісний стосунок до храму, де співали ці псалми.
Історичні передумови. Коли вавилоняни у 586 році до н.е. зруйнували Єрусалимський храм, це стало завершенням доби національного та релігійного життя юдеїв. Будучи вигнанцями у Вавилоні, юдеї не мали ні свого храму, ні можливості приносити Богові жертви. Хоча вони й могли спрямовувати свої молитви у бік Єрусалиму (1 Цар. 8:48; Дан. 6:10), лише завдяки великодушній політиці Кира Великого, царя Персії, який видав відповідний указ, майже 50 000 юдеїв отримало змогу повернутися в Єрусалим із Зоровавелом (Езр. 1:2-4; див. Іс. 44:28), первосвященником Ісусом та пророками Аггеєм та Захарією. Невдовзі завдяки відбудованому жертовнику для всепалень було відновлено систему жертвопринесень левітів (Езр. 3:1-6), а впродовж другого року після повернення було покладено і нові підвалини храму (Езр. 3:8-13; 5:16). Однак через невдоволення самарян та наступний тиск з боку персів роботи над відбудовою храму зупинилися. Потім людей охопила духовна апатія, і майже на 16 наступних років – аж до початку правління перського царя Дарія Гістаспа (521-486 роки до н.е.) – відбудова храму призупинилась. Другого року царювання Дарія (520 рік до н.е.) Бог, задіявши пророка Аггея, спонукав юдеїв продовжити відбудову храму (Езр. 5:1-2; Аг. 1:1). Аггей же отримав завдання розбудити очільників народу та й сам юдейський народ із духовного сну і змусити їх відбудувати храм. Успіху у виконанні даного завдання йому допоміг досягти Захарія, який також доклав до цього чимало зусиль, і в 515 році до н.е. храм було відбудовано. Із тлумаченням Книги Авдія не виникало якихось серйозних труднощів, а ті, що були, детально розглянув Хобарт Фрімен (Hobart E. Freeman, An Introduction to the Old Testament Prophets . Chicago: Moody Press, 1968, pp. 330-2).
ПЛАН
І. Перше послання: обґрунтований заклик відбудувати храм (част. 1)
А. Вступ (1:1)
Б. Обвинувачення у зволіканні (1:2-6)
В. Заклик відбудувати храм (1:7-8)
Г. Пояснення причини зубожіння народу (1:9-11)
Ґ. Реакція очільників і народу на послання пророка (1:12-15)
ІІ. Друге послання: пророча обітниця майбутньої слави храму (2:1-9)
А. Вступ (2:1-2)
Б. Обіцянка натхненної присутності Господа (2:3-5)
В. Проголошення майбутньої слави храму (2:6-9)
ІІІ. Третє послання: обіцянка благословень за послух (2:10-19)
А. Вступ (2:10)
Б. Приклад негативного впливу гріха (2:11-14)
В. Обіцянка благословень замість колишнього покарання (2:15-19)
IV. Четверте послання: пророцтво про Зоровавела (2:20-23)
А. Вступ (2:20-21а)
Б. Проголошення майбутнього падіння язичницьких царств (2:21б-22)
В. Проголошення відродження Давидового царства (2:23)
КОМЕНТАРІ
Аггей, «Господній посол» (1:13), виголошує чотири послання від Господа, які спонукають очільників народу й сам юдейський народ відбудувати храм. (Див. коментарі до віршів 12-15 щодо думки деяких науковців про те, наче дана книга містить п’ять послань.)
І. Перше послання: обґрунтований заклик відбудувати храм (част. 1)
А. Вступ (1:1)
1:1. У даному вступі йдеться про те, коли це пророцтво з’явилося, хто його написав і кому воно призначалося. Той факт, що дане пророцтво датується другим роком правління перського «царя Дарія», а не часом правління якогось юдейського царя, слугує яскравим свідченням того, що Аггей проповідував у «часи поган», коли Ізраїль не мав свого власного царя (див. Зах. 1:1; Дан. 2; Лк. 21:24). Згідно з календарем, який юдеї запозичили у вавилонян в часи після полону, новий рік розпочинався навесні, а не восени (див. Вих. 23:16; 34:22). Отож, першим днем «шостого місяця», про який йдеться тут, було перше число місяця Елул (29 серпня), 520 року до н.е.. Оскільки це був час нового місяця, в Єрусалимі, скоріш за все, відбувалися святкування з цієї нагоди (див. Іс. 1:14; Ос. 2:11). Це дало пророкові Аггею можливість виступити перед уже згуртованою громадою й оповісти їм перше «слово Господнє» часів після вигнання. Визначальна роль Аггея як пророка, Господнього посла (Аг. 1:13), неодноразово підкреслюється у даній книзі. І не один раз тут звучить характерний вислів Божого посланця: «Так говорить Господь сил», – та подібні йому (вірші 2, 7, 13; 2:4, 6-9, 11, 14, 23). Окрім того, кожне послання називається словом Господнім (1:1; 2:1, 10, 20). Тому й немає жодного сумніву, що послання Аггея мають божественне походження.
Хоча в 1:3 пророк звернувся до юдейського народу загалом, перш за все, він адресував свої слова двом народним очільникам: «до Зоровавела, … правителя Юдеї, і до Ісуса, … первосвященика». Зоровавел мав стати спадкоємцем престолу Давида, адже був внуком царя Йоахина (1 Хр. 3:17-19; див. Мт. 1:12, де Йоахин називається Єхонієм). Те, що Зоровавел називався і сином Шалтієла, і сином брата Шалтієла Педаї (1 Хр. 3:17-19), було, мабуть, наслідком левіратного шлюбу (див. Втор. 25:5-10). Коли Педая помер, його брат Шалтієл («Шелтієл», 1 Хр. 3:17) міг оженитися на його вдові, після чого в них народився Зоровавел. Батько Ісуса Йоцадак також був первосвященником, але у 586 році до н.е. його вивезли з Єрусалиму у Вавилон (1 Хр. 6:15).
Б. Обвинувачення у зволіканні (1:2-6)
1:2. Звертаючись спершу до очільників (вірш 1), Аггей підкреслив їхню відповідальність за поточне становище з відбудовою храму. Джерелом цього послання був Сам «Господь сил» (досл., «Господь [ Иахвех ] військ»). Аггей використав дане звання Бога – «Господь сил» – аж 14 разів! Згадка про Юдею як про «цей народ», а не «Мій народ», засвідчує, вочевидь, що це був божественний їм докір, бо вони не діяли так, як мав би Божий народ. Із наступних віршів стає цілком зрозуміло, що виправдання зволікання з відбудовою храму, яке вони тоді собі віднайшли («Не настав ще час»), стосується невірно поставлених пріоритетів.
1:3-4. Тепер «слово Господнє» адресувалося не лише очільникам, а й народові («вам», вірш 4), про який уже йшлося у вірші 2. Аггей дорікнув юдеям за їхню егоїстичну байдужість та недбалість. Вони збудували собі домівки, але занедбали відбудову дому Бога (див. вірш 9). Фраза «вигідних домах» може означати лише те, що вони мали дах над головою, або ж тут іде мова про розкішні доми очільників і дещо заможніших від інших мешканців міста.
1:5-6. Господь закликав людей замислитися на своєю поведінкою з огляду на їх поточне зубожіння. В дослівному перекладі слова «розважте добре путі ваші» звучать як «зверніть серце своє на путі ваші». Аггей іще чотири рази написав: «Розважте добре» (вірш 7; 2:15, 18 [двічі]). Вони мали переглянути свої спотворені пріоритети і віддати першочергову перевагу Богові та своїм стосункам із Ним. Те, що вони робили, було гідне жалю і не приносило ні втіхи, ні достатку. Дбаючи кожен виключно про себе, вони як народ не мали економічної стабільності. Хоч вони «сіяли багато», та збирали «мало» (див. 1:10-11; 2:15-17, 19). Навіть найпростіші життєві потреби – в їжі, напоях та одежі – не були у них задоволені. Про чималий економічний занепад, як наслідок, дуже красномовно свідчать й такі слова: «… і заробітчанин заробляє в гаманець дірявий». Усі ці економічні труднощі були, однак, не випадковістю, а покаранням Бога за непослух (див. Лев. 26:18-20; Втор. 28:38-40). Всі їхні зусилля і у веденні господарства, і в зароблянні грошей були марними, бо вони не ставили Бога на перше місце. Їхні пращури, які потрапили в полон, також були подібним чином покарані (див. Втор. 28:41), але Бог бажав кращої долі для тих, хто повернувся з неволі.
В. Заклик відбудувати храм (1:7-8)
1:7-8. Тут Господь знову (див. вірш 5) закликав людей обміркувати свою поведінку і вдатися врешті до відповідних дій. Дорікнувши їм за те, чого вони не робили , і показавши їм даремність того, що вони робили , Господь розповів їм про те, що їм слід було робити – відбудовувати храм на славу Божу. Послання віршів 2-4 тепер стає очевидним: «Будуйте дім (тобто Божий храм)». Необхідність приносити «дерево» з гір може засвідчувати той факт, що дерево, закуплене для відбудови храму декілька років тому (див. Езр. 3:7), вони використали для зведення власних будинків. А також виходить, що в них було досить каміння ще зі зруйнованого храму. Тому вони потребували лише дерево, щоб завершити стіни і дах. Завершення храму «буде … до вподоби» Богові, адже тоді Він буде «звеличений» поміж всіма народами, які дізнаються, що Бог Ізраїля вартий поклоніння Своїх слуг у такому місці.
Г. Пояснення причини зубожіння народу (1:9-11)
Божественне покарання, про яке йшлося у віршах 5-7, тепер розглядається більш детально. Вони не робили те, що слід, – не відбудовували храм, – тому довкола панували і економічна розруха, і зубожіння.
1:9а. На стан їхнього добробуту впливали такі дві обставини: (а) їхній врожай був значно менший, ніж вони «сподівалися», і (б) навіть те, що вони все ж отримували, у них не затримувалося («Коли ж ви принесли те додому, Я його розвіяв».)
1:9б. Далі Бог пояснив, що причиною такого покарання було їхнє егоїстичне нехтування відбудовою храму. Ці слова ще раз підкреслюють ту думку, яка звучить у вірші 4 (храм лежав «в руїнах», тим часом як люди займалися будівництвом своїх власних домів). Старанно дбаючи про свої власні справи, люди забували про свої духовні зобов’язання.
1:10-11. Їх економічне зубожіння було наслідком Богом насланої посухи. Через їхній непослух «небо затримало росу …, й земля затримала врожай свій». У посушливий сезон (квітень-жовтень) ранішня роса, якої зазвичай у Палестині чимало, була вкрай необхідною для зростання літнього врожаю. Тому відсутність роси – це, отже, відсутність врожаю. Посуха, яку «поклав» Бог, вразила три основні види врожаю у Палестині: зерно, «молоде вино» та «олію» (з оливкових дерев), – а також «все» те, «що земля» родила (див. 2:16-17, 19). Відсутність дощу та роси власне й засвідчує, що Бог наслав прокляття на землю і на її людей, адже вони виявили непослух до завіту (див. Лев. 26:19-20; Втор. 28:22-24). Це в свою чергу позбавило народ та «скотину» запасів їжі. Праця «рук» людей у полях була марною.
Ґ. Реакція очільників і народу на послання пророка (1:12-15)
Через те, що у вірші 13 містяться втішні слова Бога, а у вірші 15 згадується інша дата, деякі науковці вважають цю частину (вірші 12-15) окремим пророчим посланням, яких, отже, загалом виходить п’ять. Однак дата, зазначена у вірші 15, стосується поновлення робіт із відбудови храму, поштовхом до чого стали в тому числі слова заохочення. Тому вся ця частина дуже вдало вливається в будову даної книги як відповідна реакція людей на перше з чотирьох послань.
1:12. Тут Аггей розповів, що очільники та ввесь юдейський народ виявили і послух, і благоговійне ставлення до його слів. Насправді, дуже рідко траплялося, що Божий пророк ставав свідком негайної і відповідної реакції людей на послання, яке він передав їм від Бога. Однак саме це трапилося у відповідь на просте та цілком зрозуміле послання Аггея. Очільники й народ відреагували на звістку пророка двома способами: (а) вони «послухалися голосу Господа, Бога свого, і слів пророка Аггея» (той факт, що вони визнали слова Аггея як послання від Бога, власне й став причиною дивовижної зміни у їхньому ставленні та діях), і (б) «народ злякався Господа» (вони виявили глибоку пошану до Бога та благоговійний страх, коли зрозуміли значення свого колишнього непослуху і турботи лише про власні інтереси й усвідомили необхідність ставити істинно важливі пріоритети у своєму житті, як-от послух Богові та спільність із Ним). Аггей назвав юдейський народ останком (тут, а також у вірші 14 і в 2:2) не лише тому, що це були люди, які залишилися живими після вавилонської неволі, але й також через те, що вони ставали тим останком Божого народу, яким власне і мали бути – тими, хто виявляє послух Господеві в межах своїх завітних стосунків із Ним (див. Іс. 10:21).
1:13. У даному вірші, більш ніж у будь-якому іншому з цієї книги, описується роль Аггея як Господнього посла, а його слів як Господнього доручення. Божественне походження всіх занотованих Аггеєм слів неодноразово засвідчується у цій пророчій книзі (див. вірш 1). У цьому ж вірші Аггей передав людям слова заохочення від Господа, коли вони врешті-решт замислилися над відбудовою храму: «Я з вами» (які повторюються у 2:4; див. 2:5 та Іс. 43:5). Таке запевнення у Божій присутності, що власне й вестиме їх і надаватиме сил, вочевидь, розсіяло всі їхні страхи та сумніви, які все ще бентежили їх, щодо можливості здійснити поставлене перед ними завдання відбудувати храм.
1:14. «І збудив Господь дух Зоровавела, … дух Ісуса, … і дух усього останку народу, щоб вони пішли» та почали відбудовувати храм, як колись, 18 років тому, коли Він надихнув їх покинути Вавилон (див. Езр. 1:5). Отак, заохочені Богом та натхненні до здійснення свого завдання, «вони … узялися до роботи в домі Господа сил, Бога свого».
1:15. Активні роботи з відбудови храму відновилися 24 числа місяця Елул (21 вересня), 520 року до н.е.. Між першим пророцтвом (вірш 1) та відновленням робіт (вірш 15) минуло 23 дні. Таке зволікання можна пояснити двома чинниками: (а) «шостого місяця» юдеї збирали врожай смоківниць, винограду та гранатів, і (б) початку відновних робіт передував, скоріш за все, період планування та збирання необхідних матеріалів.
ІІ. Друге послання: пророча обітниця майбутньої слави храму (2:1-9)
А. Вступ (2:1-2)
2:1-2. Як і у вступі до першого послання (1:1), у даному вступі також зазначено, коли це пророцтво з’явилося, хто його написав і кому воно призначалося. Друге пророцтво «надійшло» 21 числа місяця Тішрей (17 жовтня), 520 року до н.е.. Минув майже місяць відтоді, як юдеї відновили роботи з відбудови храму (1:15). Однак будівництво йшло дуже повільно, бо людям доводилося прибирати 60-річний бруд і кам’яні уламки, а також відволікатися на численні свята «сьомого місяця»: щотижневі суботи, свято Сурм 1 числа, день Покути 10 числа і свято Кучок (або Наметів) з 15 по 21 число місяця Тішрей, тоді як 22 число також було вихідним днем (Лев. 23). Це друге послання «надійшло через пророка Аггея» останнього дня свята Кучок. Воно адресувалося тим, хто розпочав відбудову: «Зоровавелові, … Ісусові … й останкові народу» (див. Аг. 1:12).
Б. Обіцянка натхненної присутності Господа (2:3-5)
2:3. Господь зауважив, що юдеї порівнюють храм, над відбудовою якого працювали, з храмом часів до вигнання, і ці порівняння не були на користь нового храму. Навіть на початкових етапах відновних робіт вони, не усвідомлюючи, порівнювали храм, що будували, зі славою Соломонового храму, який був освячений століття тому в ту ж пору року (1 Цар. 8:2).
Перш ніж Аггей розвіяв їхні сумніви та усунув цю перешкоду на шляху до повної відбудови Господнього дому, Бог звелів Аггею поставити юдеям три запитання, які мали об’явити їхні потаємні думки та не надто сприятливі порівняння: «Хто зоставсь між вами, що бачив дім цей у першій його славі? Яким ви його бачите тепер? Чи не здається він наче ніщо в очах ваших?» Загалом ці запитання – риторичні і замислювалися для того, аби змусити юдеїв відкрито прийняти той факт, що їхній храм не буде таким пишним, як Соломоновий. Адже дехто з присутніх, можливо, навіть і сам Аггей, бачив славу Соломонової будівлі до її зруйнування 66 років тому (у 586 році до н.е.). (Подібне трапилося й за декілька років до цього – тоді, коли було закладено підвалини храму; Езр. 3:10-13; див. Зах. 4:10.)
2:4а. Потім Господь підбадьорив народ, спонукаючи двох його очільників і самих людей не відступати. Тричі повторивши слово «кріпися» (чи «кріпись»), Він всього один раз сказав: «До праці!» Примітно, що коли Давид передавав проєкт будівництва першого храму Соломонові (1 Хр. 28:10, 20), він також озвучив ці слова-спонуки, як і обіцянку божественної допомоги. Бог мотивував людей до праці (Аг. 1:14), а тепер зміцнював їх дух. Вислів «увесь народе краю» не стосується супротивників Юдеї, як у Езр. 4:4, а слугує синонімом до слів «останкові народу» (Аг. 2:2; див. 1:12, 14).
2:4б-5. Далі Господь запевнив людей у Своїй присутності поміж ними: «Я бо з вами» (див. 1:13). Як колись «Дух» Божий був з ізраїльтянами під час їхнього виходу «з Єгипту» (див. Іс. 63:11-14), так і тепер Він буде «з» ними під час відбудови храму, адже це завдання ототожнювалося з «Виходом» із Вавилону. Завітні стосунки між Богом і Його народом тут також пригадуються, щоб іще більше заохотити юдеїв до відновних робіт.
Потім Господь сказав їм не боятися. Оскільки Він був з ними (Аг. 1:13; 2:4) й оскільки Його Святий «Дух» був поміж них, вони могли залишатися спокійними та впевненими. Вислів «не бійтесь» часто зустрічається в пророцтвах про спасіння (наприклад, Іс. 41:10; 43:1).
В. Проголошення майбутньої слави храму (2:6-9)
З огляду на не надто втішні порівняння, які проводили люди між відновленим храмом та Соломоновим храмом (вірш 3), Бог запевнив їх у кінцевому успіху, адже пообіцяв у майбутньому сповнити славою тисячолітній храм. Дане проголошення про прийдешню славу мало заохотити людей і до їхнього поточного успіху.
2:6-7а. Слова «ще трохи» не свідчать про хронологічну близькість, а лише про певність та невідворотність того, що могло будь-якої миті трапитися з волі Бога. Це майбутнє божественне покарання («І Я потрясу небом й землею, морем й сушею») змальовується, як землетрус, що символізує Боже надприродне втручання (див. Іс. 2:12-21; 13:13; Єз. 38:20; Ам. 8:8; Аг. 2:21-22). Коли Ісус Христос повернеться на землю, «затремтить земля й небо» (Йоіл. 3:16; Мт. 24:29-30). Дана подія матиме вплив не лише природу (Аг. 2:6), але й також на людей («Я потрясу всіма народами», вірш 7). Тут може йтися про той факт, що Бог збере народи докупи для бою на місці під назвою Армагеддон (Зах. 14:1-4).
Автор Послання до Євреїв процитував Аг. 2:6 в Євр. 12:26, а потім додав, що Боже царство – «непохитне» (Євр. 12:28) та вистоїть під час сходження Його кар. У часи Аггея дане божественне покарання сприймалося, як неминуче й таке, що незабаром трапиться, адже старозавітні пророки не бачили тієї прірви часу, яка лежала і ще лежить між Першим та Другим Пришестями Ісуса Христа (див. Іс. 61:1-2; Лк. 4:18-21).
2:7б. Майбутній храм буде оздоблено скарбами «всіх народів», які радо й охоче даватимуть їх на потреби Єрусалимського храму (див. Іс. 60:5; Зах. 14:14). Однак фразу «скарби всіх народів» часто перекладали як «бажання всіх народів» (наприклад, БКЯ). Тому її прийнято було тлумачити у стосунку до майбутнього приходу Того, кого бажають всі народи. Проте у сучасних перекладах дана фраза звучить як «бажані речі», й, отже, має стосунок не до Особи, а до якихось бажаних речей. Однак не все так просто, адже цю фразу можна тлумачити і як таку, що характеризує прихід Месії. Напевно, Аггей зумисне використав тут термін, що мав двозначність, яку власне й хотів передати пророк, тобто такий, який можна тлумачити й у стосунку до Особи, і до якихось бажаних речей (див. Herbert Wolf, Haggai and Malachi , pp. 34-7).
2:7в. Майбутній тисячолітній храм («дім цей») сповниться «славою». Тут також може йтися про матеріальні велич та блиск (див. Іс. 60:7, 13), однак деінде, де говориться про «славу», що сповнює храм, автор має на увазі славу Божої присутності (див. Вих. 40:34-35; 1 Цар. 8:10-11). Хоча в кінцевому підсумку тут і справді йде мова про Божу славу у тисячолітньому храмі (див. Єз. 43:1-12), ймовірність того, що слово «слава» могло також позначати фізичну присутність Христа у храмі за Його першого пришестя, все ж не виключається (див. Лк. 2:32, де Симеон назвав Ісуса славою «твого люду – Ізраїля»; НАСБ).
2:8. Під час будівництва храму будуть доступні для використання й деякі Господні невичерпні природні ресурси («срібло» та «золото»), адже це Він, врешті-решт, керує багатствами всіх народів.
2:9а. Як сказав Аггей, храм, який відбудовували його сучасники («цього останнього дому»), матиме славу, більшу за славу Соломонового храму («першого»), бо в часи Ірода сама присутність Христа прикрашатиме його (див. Мт. 12:6; Йн. 2:13-22). (Храм Ірода був, власне кажучи, оновленням «другого» храму часів після вигнання, а не «третім» храмом.) Окрім того, цю більшу славу безумовно матиме тисячолітній храм. Будуючи цей храм у часи після вигнання, люди допомагали здійсненню Божого задуму щодо Його Самооб’явлення у головному місці поклоніння: Соломоновому храмі і все ще майбутньому тисячолітньому храмі. Отож, вони робили щось більше, аніж просто будували споруду. Це була духовна робота, яка зрештою приведе до здійснення задуму Бога щодо тисячолітнього правління Христа.
2:9б. Благословення Доби Месії підсумовані тут одним словом – «мир». Фраза «цьому місцю» стосується, вочевидь, всього Єрусалиму, а не лише храму. Однак відвічний мир у Єрусалимі можливий буде лише за присутності в ньому Князя Миру (див. Іс. 9:6; Зах. 9:9-10).
ІІІ. Третє послання: обіцянка благословень за послух (2:10-19)
А. Вступ (2:10)
2:10. У вступі до третього послання зазначено, що пророк Аггей знову отримав «слово Господнє» і це трапилося 24 числа місяця Кіслев (18 грудня), 520 року до н.е.. Між другою та третьою його промовами минуло два місяці (вірш 1, «сьомого місяця»; вірш 10, «дев’ятого місяця»). І саме в цей проміжок часу розпочав свою діяльність пророк Захарія (Зах. 1:1).
Б. Приклад негативного впливу гріха (2:11-14)
2:11-13. Господь звелів Аггею запитати «у священиків про Закон», а саме про обрядові освячення та осквернення. На запитання Аггея про обрядове освячення священники відповіли заперечно. «Посвячене м’ясо» – це м’ясо, яке призначалося для жертвопринесень (див. Лев. 6:25; Чис. 6:20). І хоча пола «одежі», в якій тримають таке м’ясо, також буде святою (див. Лев. 6:27), ця святість одежі не може перейти на хліб, вино, олію чи будь-яку іншу їжу. Однак дане правило не стосується осквернення, про що свідчить ствердна відповідь священників на запитання Аггея про перехід обрядової нечистоти (Аг. 2:13). Обрядове забруднення людини (наприклад, «через дотик до трупа») так само легко переходить на інші речі, як і заразна хвороба (див. Лев. 11:28; 22:4-7).
2:14. Потім Аггей застосував відповідь, яку дали священники у вірші 13, до народу – непослух робить неприйнятним і їхнє поклоніння, і їхні жертви. Дане осквернення ізраїльського народу стосується, скоріш за все, періоду часу ще до початку відбудови храму (див. 1:2-4), адже воно протиставляється тому, що є у них «віднині і надалі» (2:15).
В. Обіцянка благословень замість колишнього покарання (2:15-19)
2:15-17. Аггей закликав людей пригадати свої колишні економічні труднощі, які були наслідком їхнього непослуху та небажання відбудовувати храм. Тут він уже втретє з п’яти разів (1:5, 7; 2:15, 18 [двічі]) закликав людей «добре» поміркувати («розважте», досл., «зверніть серце своє») над своїм непослухом («як іще не було» почато відбудування) й про наслідки своїх гріхів. Як і в 1:6, тут, у 2:16, також йдеться про те, що їхній врожай був дуже убогий. Зерна було на 50 відсотків менше (не «двадцять мірок …, а … десять»), а врожаю винограду – на 60 відсотків (не «п'ять десяток, а … двадцять» соку з «куфи»; див. 1:10-11; 2:19). І знову Бог сказав, що це Він наслав на них таке прокляття: «Я … побив усю працю рук ваших» (див. 1:9, «Я його розвіяв»). У декількох інших уривках Святого Письма також йдеться про іржу (хворобу рослин) та жовтяк, і щоразу у стосунку до божественного покарання за непослух (див. Втор. 28:22; 1 Цар. 8:37; 2 Хр. 6:28; Ам. 4:9). Град теж згадується у багатьох уривках про покарання (Вих. 9:25; Іс. 28:2; 30:30). Для людей, які займалися, головним чином, сільським господарством, такі кари мали катастрофічні наслідки і для економіки краю, і для їхнього життя.
Господь нагадав людям про те, що вони не відреагували відповідним чином на Його покарання («ви до Мене не повернулися»), як і попереднє покоління ізраїльтян (Ам. 4:9).
2:18-19. Розповівши про Боже покарання ізраїльтян за їхній колишній непослух, Аггей закликав людей звернути увагу на те, що відбудований храм є для них початком благословень. Вони мали «добре» поміркувати («розважте», досл., «зверніть серце своє»; див. 1:5, 7; 2:15) над тим днем, «коли» було «закладено храм Господній», а саме повернутися на три місяці назад від дня проголошення третього послання «дев’ятого місяця» і до «шостого місяця» (1:14-15). Посуха як Боже покарання вже вразила річний врожай настільки, що їхні комори, в яких зберігалося те, що їм все ж вдалося зібрати, були вже порожні. Вони не мали навіть необхідного (зерна, винограду, маслин), не кажучи вже про щось більше (смокви та гранати). Над цим вони також мали замислитись. Але тепер все зміниться, адже Господь пообіцяв: «Від цього ж дня Я поблагословлю вас». Їхня відданість та послух у продовженні відновних робіт власне й дадуть їм змогу отримати Божі благословення.
IV. Четверте послання: пророцтво про Зоровавела (2:20-23)
А. Вступ (2:20-21а)
2:20-21а. Останнє послання розпочинається зі згадки про пророка, час отримання послання і про того, кому воно призначалося. Як і в попередніх посланнях, Аггей дав зрозуміти, що він просто Господній посол, який передає людям «слово Господнє». Дане послання «надійшло … до Аггея» того самого дня, що і третє послання, тобто 24 числа місяця Кіслев (18 грудня), 520 року до н.е.. Однак воно адресувалося лише Зоровавелові, правителеві «Юдеї». Як люди потребували заохочення до відбудови храму, так, вочевидь, Зоровавел потребував заохочення очолювати цю начебто маловажливу групу юдеїв, які мешкали в одному з куточків величезної Перської імперії.
Б. Проголошення майбутнього падіння язичницьких царств (2:21б-22)
2:21б. Бог звелів Аггею передати Зоровавелові, що Він потрясе «небом й землею». Як і в другому посланні (вірші 6-7), землетрус, про який говориться тут, засвідчує божественне втручання, а також показує, як саме Бог каратиме язичників.
2:22. Зоровавел дізнався від Аггея, що Бог переверне «царські престоли» і знищить «силу царств народів». Тут пригадується сон Навуходоносора про знищення язичницьких сил в образі великого боввана, який детально розглядається у Дан. 2. Тоді всі язичницькі царства зникнуть, і з’явиться єдине всесвітнє царство Месії (Дан. 2:34-35, 44-45). Той факт, що «колісниці» перекинуться, а «коні з верхівцями попадають», свідчить про те, що зміна всесвітнього правління відбуватиметься не лише політичним, а й збройним чином. У безладі цієї великої битви на місці під назвою Армагеддон (Одкр. 16:16-18) за Другого Пришестя Господа (Одкр. 19:11-21) багато хто оберне свій меч проти «свого» ж «товариша» (див. Зах. 12:2-9; 14:1-5).
В. Проголошення відродження Давидового царства (2:23)
2:23. У даному вірші проголошуються такі три факти: (а) Господь здійснить дане пророцтво в день покарання язичників (див. вірші 21-22); (б) Господь зробить Зоровавела Своїм печатним перснем; і (в) Господь «вибрав» Зоровавела продовжувачем Давидового роду, а отже, й прототипом Месії. Звання «слуго Мій» часто зустрічається у стосунку до царів Давидового роду (див. пісні Слуги Господнього в Іс. [42:1-9; 49:1-13; 50:4-11; 52:13-53:12], а також див. 2 Сам. 3:18; 1 Цар. 11:34; Єз. 34:23-24; 37:24-25). Сучасник Аггея Захарія називав Зоровавела месіанським званням «Пагін» (Зах. 3:8; 6:12; див. Іс. 11:1; Єр. 23:5-6; 33:14-16).
Значення того, що Зоровавел порівнюється з печатним перснем (печаттю, яка засвідчувала владу царя або право власності), стає зрозумілим, коли поглянути на образ, використаний у Єр. 22:24-25. Бог сказав, що якби Йоахин (дідо Зоровавела) був перснем на Його руці, Він зняв би його і віддав Навуходоносорові. Напевно, Аггей мав тут на увазі, що через Зоровавела Бог скасовував Своє прокляття, виголошене над Йоахином. Та як би там не було, місце Зоровавела у родоводі Месії (Мт. 1:12) засвідчувало його роль як прототипу Месії. Оскільки фраза «того дня» вказує на все ще майбутню подію, яка відбудеться в Добу Месії, помилково гадати, що Зоровавел і дійсно буде правити як помазаник, що сидить на престолі Давида, у часи Аггея. Про це тут не йдеться, як і про те, що коронований первосвященник Ісус (Зах. 3:1-10) і справді стане політичним правителем Ізраїлю. Коронування Ісуса лише символічно позначає все те, що здійснить Месія (Зах. 6:9-15). У видінні Захарії Ісус змальовується як один із первосвященників, а не як конкретна особа. Подібним чином і Зововавел стане немов печатним перснем у Господа як один із синів Давида. Тому дане пророцтво має стосунок до того, що здійсниться не за часів самого Зоровавела, а в тисячолітньому царстві останнього Сина Давида (див. Лк. 1:32-33). Згідно з іншим тлумаченням, тут йдеться про Зоровавела, який, як і Давид, виконуватиме певні делеговані йому владні управлінські функції у тисячолітньому царстві Христа.
Книга Аггея цілком слушно завершується фразою «слово Господа сил» (див. коментарі до Аг. 1:2). Всевишній завітний Бог спроможний здійснити все, що пообіцяв через Аггея. Храм буде відбудовано і сповнено Господньої слави. Останній Син Давида правитиме землею праведно та мирно. Тому зараз Божий народ має віддано виконувати завдання, до якого Господь покликав його.
БІБЛІОГРАФІЯ
Baldwin, Joyce G. Haggai, Zechariah, Malachi: An Introduction and Commentary . Downers Grove, Ill.: InterVarsity Press, 1972.
Feinberg, Charles L. “Haggai.” In The Wycliffe Bible Commentary . Chicago: Moody Press, 1962.
_______ The Minor Prophets . Chicago: Moody Press, 1976.
Gaebelein, Frank E. Four Minor Prophets: Obadiah, Jonah, Habakkuk, and Haggai . Chicago: Moody Press, 1970.
Keil, C.F. “ Minor Prophets .” In Commentary on the Old Testament in Ten Volumes . Vol. 10. Reprint (24 vols. in 10). Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans Publishing Co., 1982.
Laetsch, Theo. The Minor Prophets . St. Louis: Concordia Publishing House, 1956.
Tatford, Frederick A. The Minor Prophets . Vol. 3. Reprint (3 vols.). Minneapolis: Klock & Klock Christian Publishers, 1982.
Wolf, Herbert. Haggai and Malachi . Chicago: Moody Press, 1976.
Wolff, Richard. The Book of Haggai . Grand Rapids: Baker Book House, 1967.