Цілісність тексту.  Певні науковці твердять, що Наум написав більшу частину 2:5-3:19, тоді як деякі фрази були додані туди пізніше іншим автором чи авторами і що 1:1-2:4 взагалі написав хтось інший, а не Наум. Інші тлумачі ставлять під сумнів приналежність перу Наума 1:1, оскільки, як вони кажуть, це – подвійний заголовок: «Пророцтво про Ніневію. Книга видіння Наума з Елкошу». Однак ці фрази доповнюють одна одну. Перша вказує на об’єкт пророцтва, а друга – на автора книги. Тут пригадується будова Іс. 13:1; Ам. 1:1; Міх. 1:1 (слово «уздрів» у Іс. 13:1 і слово «сприйняв» у Ам. 1:1 означають «побачив у видінні»). Ще інші науковці намагаються довести, що Наум. 1:2-10 не є оригінальним текстом, а акростичним псалмом, доданим вже після смерті Наума. Однак доволі сумнівно, що ці вірші є акростичними, та навіть якщо й так, то це не доводить, що їх написав хтось інший, а не сам Наум.

Літературна форма тексту.  Деякі науковці намагалися і намагаються довести, що Книга Наума – це не пророцтво, а літургія для щорічного «свята інтронізації» Господа, яке відзначали в Єрусалимі після падіння Ніневії у 612 році до н.е.. Провівши детальний аналіз тексту книги, вони твердять, що вона складається з окремих уривків різних літературних категорій та рис, запитань і відповідей, антифонічних уривків для соліста та хору – і все це разом утворює літургію на спомин про знищення Ніневії. Однак така теорія суперечить заголовку, де сказано, що все тут занотоване є пророцтвом і видінням. Прихильники думки, що це – літургія, просто заперечують той факт, що дана книга є пророчою.

Хоча ця книга є літературним твором, написаним одним автором, у ній і справді використано декілька літературних форм. Тут є вступ, в якому возвеличуються характерні риси Бога (1:2-8), низка проголошених пророцтв, адресованих Ніневії й Юдеї (1:9-2:1), яскравий пророчий опис падіння Ніневії (2:2-14) та осуд Ніневії за її провину (част. 3). Ці частини майстерно об’єднані в одне ціле низкою риторичних запитань (1:6; 3:7-8, 19). За допомогою метафор і порівнянь Ніневія прирівнюється до сухої соломи (1:10), левів (2:13), блудниці і чарівниці (3:4). Про міські твердині сказано, що вони наче стиглі смокви (3:12), а їхні вартові та урядовці – немов сарана (3:17). Там же, де описується бій, що призведе до захоплення міста, мова Наума дуже напружена (2:9-11; 3:2-3, 14).

Мета книги.  Першою вказівкою на мету книги є слово «пророцтво» (або тягар; див. коментарі до 1:1, а також ті, що передують Зах. 9:1) в заголовку до неї. Наум поклав неабиякий тягар на Ніневію, адже написав загрозливе для неї пророцтво. Та хоча пророк звертався, головним чином, до Ніневії (Наум. 1:8, 11, 14; 2:2, 9; 3:7), він промовляв і до Юдеї (1:12, 2:1-2), втішаючи її. Майбутнє покарання Ніневії (за всі ті звірства, скоєні нею супроти різних народів, у тому числі ізраїльтян, Північного царства, у 722 році до н.е.) стане великою втіхою для засмучених мешканців Юдеї (1:12). Юдея повсякчас відчувала небезпеку з боку Ассирійської імперії. Власне кажучи, Ассирія підкорила більшу частину Юдеї і навіть оточила Єрусалим у 701 році до н.е.. І майже впродовж усього періоду царювання Манассії Юдея змушена була платити данину Ассирії. Отож, мета даної книги – звістити про падіння Ніневії й тим самим втішити мешканців Юдеї запевненням, що Бог керує всім.

ПЛАН

І. Заголовок (1:1)

ІІ. Певність Божого покарання Ніневії (1:2-2:1)

А. Божий гнів на Ніневію і Його милосердя до власного народу (1:2-8)

Б. Кінець задумам ніневійців супроти Господа (1:9-11)

В. Кінець смутку юдеїв завдяки знищенню Ніневії (1:12-2:1)

ІІІ. Опис Божого покарання Ніневії (2:2-14)

А. Напад (2:2-7)

Б. Поразка і плюндрування (2:8-14)

IV. Причини Божого покарання Ніневії (част. 3)

А. За насильство і брехливість – ганьба (3:1-7)

Б. За жорстоке ставлення до мешканців Фів – власна поразка (3:8-11)

В. Всі спроби боронитися – марні (3:12-19)

КОМЕНТАРІ

І. Заголовок (1:1)

1:1.  Дана книга – це «пророцтво про Ніневію». І це пророцтво було тягарем ( масса’ ; див. коментарі до Іс. 13:1, а також ті, що передують Зах. 9:1) для ніневійців, адже слугувало загрозливим посланням про загибель усієї Ніневії. Це також було «видіння» ( хазон ), тобто послання, яке пророк «бачив» на ментальному і духовному рівнях (див. Іс. 1:1; Авд. 1; Міх. 1:1; Зах. 1:8). Щодо фрази «Наума з Елкошу» див. коментарі у підрозділі «Пророк Наум» у Вступі .

ІІ. Певність Божого покарання Ніневії (1:2-2:1)

Наум написав, що загибель Ніневії є цілковито певною перспективою. Ніневійці завжди щось намислювали проти Господа (вірші 9-11), а тому й зазнають Його гніву (вірші 2-6, 8). І все ж Бог залишається притулком, твердинею для тих, хто на Нього покладається (вірш 7). Загибель Ніневії однозначно стане втіхою для пригнічених юдеїв, які ввесь час відчували загрозу з боку ассирійців (вірш 12; 2:1).

А. Божий гнів на Ніневію і Його милосердя до власного народу (1:2-8)

1:2.  «Господь» – справедливий, і в стосунку до Свого завітного народу, і щодо їхніх грішних гнобителів. Він – праведний і справедливий, а відтак, «ревнивий», тобто заповзято захищає те, що належить Йому (див. коментарі до Втор. 6:15; див. Втор. 4:24; 5:9; 32:16, 21), а саме Юдею. Тож її супротивникам не жити. А також Він – «месник». Даний факт тут неабияк наголошується, адже слово нокем  («той, що мстить») зустрічається у даному вірші аж тричі (та перекладається як «месник», «відплачує» і «воздає»). Бог сказав: «Мені належить помста й відплата» і «Я … помщуся на Моїх ворогах і ненависникам Своїм відплачу» (Втор. 32:35, 41). Бог мститься за Свій народ у тому розумінні, що боронить їх від їхніх ворогів. І робить це Він тому, що ревнивий і є Захисником Свого народу. Коли Він відплачує за Свій народ, Він водночас мститься і Своїм ворогам. Противники Юдеї були і Його противниками. «Він повний гніву» (досл., «Він – ваал [тобто повелитель] люті»). Слово хемах , споріднене з дієсловом, що означає «бути палким», свідчить про шалений гнів або надзвичайну лють на гріх.

1:3а.  Хоча Бог мститься Своїм ворогам, Він – «довготерпеливий», тобто утримується від покарання впродовж доволі довгого періоду часу (див. Вих. 34:6; Чис. 14:18; Неєм., 9:17; Пс. 86:15; 103:8; 145:8; Йоіл. 2:13; Йона 4:2). Саме цією довготерпеливістю можна було пояснити, на думку юдеїв, той факт, що Ассирія так довго чинила все, що хотіла. Але це жодним чином не свідчить про слабкість Бога. Він – довгостраждальний і терпеливий (2 Пт. 3:9) через те, що бажає, аби люди покаялися. На це вказує і те, що якось, приблизно за 100 років до пророцтва Наума, Він послав у Ніневію Йону, щоб той проповідував там.

А також Господь «силою великий». Хоча Бог може впродовж чималого періоду часу бути милосердним, Він все ж залишається Всемогутнім. Слово коах , яке тут перекладено як «силою», вказує і на спроможність довго терпіти, і на змогу справлятися з усім (див., наприклад, Втор. 8:17-18). Про це також свідчать Божі кари. Адже, як зазначив пророк, Він «без кари винного не залишає» (див. Чис. 14:18). Він стане Суддею Ніневії з огляду на її провину. Він не чинитиме з ними так, наче вони – безвинні. Хоча за часів Йони ніневійці покаялися, після нього місто знову стало осередком гріха й беззаконня, а тому не уникне Його гніву.

1:3б-5.  Про велику силу Бога (вірш 3а) свідчить і те, що це Він керує всіма природними явищами. Оскільки Йому підвладна вся нежива природа, немає жодного сумніву, що Він таки зможе покарати Ніневію. Він спричиняє «бурі» та жахливі хуртовини (див. Іов. 9:17а), які часто є найбільш руйнівними силами на землі. І в Своєму ставленні до Ніневії Він буде таким же руйнівним, як ці спустошуючі бурі й хуртовини. Він – такий великий, що «хмари – порох під ногами в Нього» (див. 2 Сам. 22:10; Пс. 18:9). «Він твердо крокує податливими хмарами. Його пересування супроводжується потемнінням неба, спустошливою бурею і жахаючими завиваннями вітру» (Maier, The Book of Nahum: A Commentary , pp. 158-9).

Будучи Всемогутнім, Він з легкістю наказує («погрожує») «морю» та «висушує всі ріки». Тут йдеться про ту визначальну подію, коли Бог звільнив ізраїльтян з єгипетської неволі (див. Вих. 14:21; Пс. 66:6; 106:9; Іс. 50:2; 51:10; також див. Пс. 18:15). Оскільки Він зміг розбити в такий спосіб єгипетське військо, то вже ж напевно має вдосталь сили знищити Ніневію. «Башан», регіон на схід від Кіннерет-моря (Галилейського моря), «Кармель», гірський хребет неподалік сучасної Хайфи, і Ливан, на північ від Ізраїлю, були родючими землями (див. Іс. 33:9; також див. про Кармель в Ам. 1:2, а про Башан – в Міх. 7:14). Спромога Бога висушувати повні буйної рослинності землі засвідчує той факт, що Він може покарати і Ніневію. Навіть «гори», символ надійності та непохитності, перед Ним «тремтять», як-от гора Синай (Вих. 19:18), а «пагорби тануть» (див. Міх. 1:4). Та й уся «земля», як і її люди, в тому числі ніневійці, тремтітимуть перед Його всемогутністю.

1:6.  Два риторичні запитання («Хто встоїться …? Хто може витримати …?) доволі переконливо засвідчують, що ніхто не може встояти перед Господом, розгніваного на гріховність людей. Головний підчаший Санхериба (2 Цар. 18:17) задав Єзекії такі запитання: «Котрий з усіх богів земель визволив свою землю з моєї руки? І Господь мав би визволити Єрусалим з моєї руки?» (2 Цар. 18:35) Ассирія просто мусила невдовзі довідатися, що це за Богом , а не за нею, останнє слово! Тут з’являється вже друге давньоєврейське слово зі значенням гнів – за‘ам  (див. хемах  у вірші 2). Божий гнів є руйнівним і спустошливим, немов вогонь. Коли Він приходить, щоб покарати, навіть «скелі розпадаються перед Ним» (див. 1 Цар. 19:11).

1:7-8.  Хоча Господь розгніваний і сильний супроти тих, хто Йому протистоїть, Він – «благий» (див. Вих. 34:6; Пс. 106:1; 107:1; 136:1; Єр. 33:11) до «тих, що на Нього уповають». Він благий у тому розумінні, що відданий та милосердний, захищає («твердиня в день смутку»), допомагає і дбає про Своїх. Слово «твердиня» є перекладом до давньоєврейського слова ма‘оз . Як і в Пс. 27:1; 37:39; 43:2; 52:7, воно позначає міцне, укріплене місце. Мешканці Ніневії гадали, що перебувають у безпеці в своїх твердинях, але така безпека була короткотривалою у порівнянні зі втіхою та безпекою, яку дає Своїм людям Бог.

Вороги ж Бога зазнають Його покарання. «Повінню, що з берегів виходить», Бог «дощенту знищить» (див. Наум. 1:9) Ніневію. (Про Ніневію також іде мова у віршах 11, 14; 2:2.) Повінь, про яку йдеться тут, може образно позначати вторгнення нестримного війська (див. Іс. 8:7-8; Єр. 47:2; Дан. 9:26; 11:40) або ж стосуватися буквального руйнування великими водами, коли річки Тигр і Хоср, вийшовши з берегів, затоплять та зруйнують частину міських мурів (див. Наум. 2:7, 9; див. таблицю «Здійснення пророцтв Наума» у Вступі ).

Наум додав, що «пітьма буде гнатися за Його ворогами». Темрява символізує духовне становище людей без Бога, їхню поразку і, зрештою, вічне покарання (Іов. 17:13; Пс. 82:5; 88:12; Прип. 4:19; 20:20; Іс. 8:22; 42:7; Єр. 23:12; Мт. 4:16; 8:12; Йн. 3:19; Кол. 1:13; 1 Пт. 2:9; Юд. 6; Одкр. 16:10).

Б. Кінець задумам ніневійців супроти Господа (1:9-11)

Засвідчуючи загибель Ніневії, Наум озвучив доволі промовисте передбачення щодо Ніневії (вірші 9-10), обіцянку Юдеї (вірші 12-13), наказ і передбачення, адресовані ніневійцям (вірш 14) і заклик до юдеїв (2:1).

1:9.  Хоча Санхериб, ассирійський цар, не спромігся знищити Єрусалим, ніневійці продовжували розробляти плани («намислюєте») захоплення цього міста. Однак, замислюючи зло чи лихо супроти Його людей, насправді вони плели інтриги «проти Господа» (див. вірш 11). Але їхнім задумам настане кінець, адже сам Бог їм завадить (див. вірш 8). Власне кажучи, Ассирія так ніколи й не отримала другого шансу напасти на Єрусалим. Як і сказав Бог, «лихо» з боку ассирійців «більш не повториться» для єрусалимлян. Отож, ніхто і ніколи не зможе поставити під сумнів Господнє проголошення загибелі Ніневії (див. вірш 8).

1:10-11.  Фразу «мов терня, що густо переплелося», яка характеризує ніневійців, тлумачать по-різному: (а) терня символізує грішних ворогів, як у Єз. 2:6, але таке тлумачення не відповідає контексту; (б) терня (тобто тернові кущі) має стосунок до місця проживання левів, але ніщо у даному тексті не вказує на це; (в) переплетіння терні стосується сум’яття, яке охопило ніневійців, коли на них напали у 612 році до н.е.. Це третє тлумачення є найбільш відповідним. Таке сум’яття, з огляду на те, що всі вони були напідпитку, власне й призвело до цілковитої поразки: «вони» були «пожерті цілковито, як суха солома» (див. Іс. 10:12, 17). Завдяки подібності в звучанні між давньоєврейськими словами зі значенням «переплелося» ( с е букім ) і «п’яні» ( с е бу’ім ) тут відбувається гра слів. Особою, яка «зло» (тобто лихо) намислювала «проти Господа» (Наум. 1:11; див. вірш 9), був ассирійський цар (Санхериб або хтось із його наступників). Фраза «лихий дорадник» є перекладом до давньоєврейського слова б е ліииа‘ал , «нікчемність» (див. «Беліял» у Наум. 2:1). Його задуми були і нікчемні, й грішні (див. Іов. 34:18; 2 Сам. 16:7; Прип. 16:27).

В. Кінець смутку юдеїв завдяки знищенню Ніневії (1:12-2:1)

1:12-13.  Обіцянка Юдеї, озвучена у цих двох віршах, вводиться таким твердженням: «Так каже Господь». Дане речення, яке зустрічається в Наум. лиш тут, засвідчує: все, що Він передбачив, і справді здійсниться. Впродовж століть ніневійці були «повні сили». Жоден ворог не міг пробитися крізь їхні мури. «І їх» було «багато», й вони, скоріш за все, вміли добре боронити місто. І все ж Бог пообіцяв, що ніневійці «будуть стяті» (розбиті) і «зникнуть» назавжди. Бог неодноразово застосовував ассирійців, щоб покарати юдеїв, наприклад, через напад Санхериба у 701 році до н.е., тим, що Юдея була змушена платити данину Ассирії впродовж майже всього царювання Манассії, і тим, що юдейський цар Манассія потрапив до них у полон (2 Хр. 33:11). Однак це пригноблення з боку ассирійців буде розтрощене, немов «ярмо» на шиї у тварини, коли Ніневія впаде.

1:14-2:1.  Тоді як Ніневія не матиме більше «потомства» і місць для поклонінь (вірш 14), юдеї отримали заклик поклонитися Господеві з огляду на майбутнє звільнення (Наум. 2:1). Господнє покарання цього міста стосуватиметься його процвітання і його лжепоклоніння. «Не буде» вже «більш» кому поклонятися ідолам, та й самих «богів …, тесаних і вилитих ідолів», не існуватиме там вже більш. Чимало разів ніневійці осквернювали жертовники та храми своїх переможених ворогів і забирали в них «богів» та «ідолів». Ассирійці вважали, що це було свідченням того, що їхні боги – вищі. Але тепер Ніневія зазнає тієї ж долі, якої колись завдавала іншим. Фраза «з дому» стосується храму або Іштар, або Набу.

Бог простежить за тим, щоб Ніневія була похована («Я приготую гріб твій»; див. Єз. 32:22-23), бо вона стала нікчемною ( калал , «нічого не вартою»; див. Іов. 40:4).

На відміну від загибелі, якої зазнає Ніневія (Наум. 1:4), Юдея отримає свободу (Наум. 2:1). Пророк говорив так, наче падіння Ніневії вже трапилося і наче посланець уже прибув на гори навколо Єрусалиму, щоб оповістити всім добру новину. Що ж, послання про падіння столиці безжальних ассирійців і справді сповіщало «мир». Тому юдеї могли знову поклонятися своєму Богові та відзначати свої «свята» (свято Опрісноків, свято Жнив чи П’ятидесятниці, свято Зборів чи Кучок, Вих. 23:14-17), щоб засвідчити Йому свою вдячність і виконати свої обітниці (див. Лев. 22:21; 27:2, 8). «Беліял» ( б е ліииа‘ал ; див. коментарі до Наум. 1:11) більше вже «не буде» нападати на Юдею (див. вірш 9), бо «згинув цілковито» (див. вірш 10). Ніневію так ніколи й не відбудували. Її руйнування були настільки повними, що коли Ксенофонт проходив тими землями 200 років потому, він подумав, що ті кургани були руїнами якогось іншого міста. Й Александр Великий, воюючи неподалік, не усвідомлював, що знаходиться поблизу руїн Ніневії.

ІІІ. Опис Божого покарання Ніневії (2:2-14)

У першій частині містяться доволі загальні твердження про Господнє покарання Свого ворога, але тепер даний факт розглядається детальніше, з ґрунтовнішим описом нападу на це місто і його плюндрування. Ніневія зазнає нападу (2:2, 4-7), поразки (вірші 8-9) й плюндрування (вірші 10-14), а до Юдеї повернеться її велич (вірш 3). Така зміна призвела і до переміни настрою самого тексту. Спершу йшлося про мир та велич, а тепер засвідчується емоційне зростання серед людей з допомогою яскравих описів. З огляду на присутні тут часові форми, мальовничі описи дій під час бою Раймонд Калкінс написав: «Наум змальовує облогу, відтворює її жахіття й звірства, її жорстокість і немилосердність так реалістично, що кожен може побачити її й відчути її. Спершу описується бій на околицях міста, потім – штурм міських мурів, а далі – захоплення міста і його руйнування» (Calkins, Raymond. The Modern Message of the Minor Prophets . New York: Harper & Brothers, 1947, p. 82).

А. Напад (2:2-7)

2:2.  У даному вірші Ніневія отримує заклик захищатися від нападу. Наум звертався до Ніневії в 1:11, 14 й ось тепер у 2:2, а до Юдеї – в 1:12-13; 2:1. Наступ невідомого пустошника ( мепіс , «той, що розсіює»; див. 2:9б; 3:18) на Ніневію був таким певним, що Наум говорив про нього у теперішньому часі. Дієслово «вирушає» є перекладом до давньоєврейського слова ‘ алах , яке використовується зазвичай щодо ворожих військових операції (наприклад, Суд. 1:1; 1 Сам. 7:7; 1 Цар. 20:22; Іс. 7:1, 6; 21:2). У дійсності цим пустошником був вавилонянин Набопаласар, який разом із мідіянином Хувахштрою захопив Ніневію.

Далі йде низка з чотирьох лаконічних наказів. Вони демонструють, як ніневійці поспішно ставали на захист свого величного міста. Закликаючи ніневійців приготуватися до майбутньої облоги, Наум, за допомогою гіркої іронії та ледь помітного глузування, звелів їм стати «на варті», стерегти «шлях», підперезати «стан свій» та зібрати «докупи всю» свою «потугу» ( коах ; див. коментарі до Наум. 1:3). Пророк, однак, знав, що такі запобіжні заходи не зможуть стримати наступ ворога чи змінити результат бою. Усі спроби ніневійців захиститися будуть марними, бо, як сказав Бог (2:1), місто це загине.

2:3.  Опис нападу переривається звісткою про «Якова» та Ізраїль. Можливо, імена Яків та Ізраїль виступають тут синонімами і позначають увесь ізраїльський народ, хоча, цілком імовірно, Яків позначає Південне царство, а Ізраїль – Північне. Знищення Ніневії дасть змогу Божому народові позбутися приниження й пригноблення та відновити свою «велич» ( га’он ). Однак дане пророцтво здійсниться у повному обсязі лише тоді, коли ізраїльтяни повернуться на свою землю у тисячолітнє царство Христа, яке Він тут започаткує. У царстві Христа все буде зовсім інакше, а не як тоді, коли «їх спустошили» ассирійці (підкоривши Північне царство у 722 році до н.е.) і «знівечили» при цьому «їхнє віття виноградне».

2:4-5.  Тут Наум описав устаткування та швидкість пустошника (вірш 2), його воїнів та колісниць. Слово «його» у вірші 4 стосується, скоріш за все, не ассирійського царя, що боронився, а невідомого пустошника. «Щити» мідіян та вавилонян були «червоні»: або від крові, або через пофарбовану в червоне шкіру, натягнуту поверх дерев’яних щитів, або через мідне покриття. Яскраво-червоне («в кармазині») вбрання воїнів (див. «червоною» у Єз. 23:14) надавало їм загрозливого вигляду. (Ксенофонт якось зазначив, що перси у війську Кира мали яскраво-червоне вбрання, Xenophon, Cyropaedia  6. 4. 1.) Металеві елементи на колісницях виблискували на сонці, а дерев’яні «списи» воїнів здійнялися високо вгору, готуючись «до бою».

«Колісниці» війська нападника «шалено» помчали вперед (див. Єр. 46:9). Вони пересувалися дуже швидко, «неначе смолоскипи, неначе блискавки». Фраза «по вулицях» може «стосуватися приміських шляхів, які вели в Ніневію, адже, згідно з контекстом, тут описується напад війська, яке поступово просувається до мурів міста» (Maier, The Book of Nahum: A Commentary , p. 243). «Майдани» – це широкі відкриті площі всередині міста (див. Прип. 5:16; 7:12; Єр. 5:1; 9:21).

2:6-7.  Слово «він» у вірші 6 стосується, скоріш за все, вже ассирійського царя, бо він зібрав «своїх витязів», щоб ті боронили місто і створили так званий захисний щит («захист»). Важко сказати, як саме даний «захист» виглядав, але він якимсь чином боронив ніневійців від каміння, списів та стріл нападників.

Фразу «брами рік» тлумачать по-різному. Це – (а) укріплені мости, (б) міська брама поблизу берегів річки Тигр, (в) шлюзові ворота у дамбах до міських ровів (однак цьому немає жодних археологічних підтверджень), (г) розломи у мурі через стрімкий потік води, (ґ) шлюзові затвори для контролю за рівнем води у річці Хоср, яка протікала містом.

П’яте тлумачення найбільш відповідає контексту й засвідчене віднайденими археологічними рештками. «Санхериб … поставив дамбу на … річці Хоср, за містом, і таким чином створив резервуар. Томпсон і Хатчінсон доповідають, що води утримувалися за допомогою дивовижної подвійної дамби з двома величезними річковими мурами на певній відстані від самої Ніневії. Серед руїн вони віднайшли залишки оригінальних дамбових або шлюзних воріт, за допомогою яких можна було збільшувати або зменшувати потік води у місто» (Maier, The Book of Nahum: A Commentary , p. 253). Отож, цілком імовірно, розпочинаючи облогу, ворог закрив ці шлюзові затвори. Коли резервуари наповнилися, вода прорвала «брами» і «палац» обвалився. Рівень води також міг збільшитися за рахунок сильних злив, як писав Діодор Сицилійський (див. пункт 5 у таблиці «Здійснення пророцтв Наума» у Вступі ). Палацом, що обвалився, міг бути палац Ашшурбаніпала в північній частині міста. Народ, що зруйнував чимало ворожих палаців, тепер став свідком спустошення свого власного палацу.

Б. Поразка і плюндрування (2:8-14)

2:8.  Бог уже визначив подальшу долю Ніневії: її мешканці потраплять у полон. Згідно з НМВ, тут іде мова не про царицю (Хуззаб, БКЯ; про яку немає жодних позабіблійних свідчень), а про народ загалом. І хоча слово хуссаб  (досл., «визначив») не надто відповідає контексту, воно засвідчує, що вигнання ніневійців було волею Бога. Й такі слова, що стосуються Божого задуму, зустрічаються неодноразово (1:13-14; 2:3, 14; 3:5-6). «Слугині» стогнали, «немов голубки» (див. Іс. 38:14; 59:11), і від розпачу «били себе в груди», бо знали, що їх «ведуть у неволю».

2:9-11.  Коли вода рине у місто, ніневійці втікатимуть, покидаючи всі свої статки. Слово «став», яке, вочевидь, означає «резервуар», дуже красномовно характеризує затоплену Ніневію (див. коментарі до вірша 7). Люди, немов «води», хутко вибігатимуть з міста. Їм услід хтось кричатиме: «Стійте бо, стійте!» Та «ніхто й не озирнеться». Хто саме кричатиме – тут не зазначено. Можливо, це міські очільники або військові урядовці, або ж навіть сам нападаючий ворог.

Тепер Наум закликав нападників-переможців зібрати здобич. Впродовж багатьох років ніневійці стягували в місто загарбані у ворогів трофеї, тому запасів срібла й золота було там без ліку. Вони також накопичували багатство завдяки данині і торгівлі. У своїх літописах  Ашшурбаніпал згадав золото й срібло разом аж 27 разів, роблячи детальний опис трофеїв, загарбаних в інших народів. Лукенбіл вказує на наявність документальних свідчень про чимале багатство, накопичене декількома ассирійськими царями, в тому числі Ашшур-назір-апалом, Салманассаром ІІІ, Ададнірарі, Тіглатпілесаром ІІІ, Саргоном ІІ, Санхерибом та Асархаддоном (Luckenbill, Ancient Records of Assyria and Babylonia , 1:181, 211, 263, 276; 2:20, 133, 205). Слова «спустошена», «порожня» та «в руїнах» є перекладом до трьох подібних за звучанням давньоєврейських слів: буках , м е буках  і м е буллаках . Оскільки нападники грабували їхнє добро, а їх життя було у небезпеці, ніневійці від жаху тремтіли.

2:12-13.  Наум доволі глузливо відреагував на передбачення майбутнього знищення міста: «Де леговище левів … ?» Його риторичне запитання лише підкреслило той факт, що столиці вже не буде. Символізм лігвища «левів» (і левиць та левенят; див. вірш 14) є цілком очевидним. Наче лев, який полює на здобич для своєї левиці та «левенят», Ассирія плюндрувала інші народи. Ассирійські царі хизувалися своєю спромогою вбивати левів під час полювання на них. А також вони любили порівнювати себе, а саме свою власну жорстокість і безстрашність, з цими могутніми тваринами. Наприклад, Санхериб вихвалявся своїм військовим шаленством, кажучи: «Наче лев, я скаженів». Ассирійці часто малювали левів. Тож не дивно, що Наум порівняв Ніневію з лігвищем левів! Тепер же «барлоги» будуть пусті. Там більше не буде ні левів, ні левенят, ні розірваних туш.

2:14.  Про вороже ставлення Бога до Ніневії свідчать тут Його дуже потужні слова: «Оце Я проти тебе» (див. 3:5; Єр. 21:13; 50:31; 51:25; Єз. 5:8; 13:8; 26:3; 28:22; 39:1). Вогонь знищить її «колісниці»; «меч» вкоротить життя її воїнам («пожере левенят твоїх»); і Ніневія «більше» ніколи не буде нападати на беззахисні народи («здобич») та на безпомічних підданих. Вже більше не зможе це пихате місто посилати своїх «послів» (як Санхериб своїх представників, 2 Цар. 18:17-25) вимагати підпорядкування або виплати данини (чи богохульствувати; див. 2 Цар. 19:22; Іс. 37:4, 6).

IV. Причини Божого покарання Ніневії (част. 3)

У цій останній частині книги далі вирують сильні емоції й зберігається напружена атмосфера другої частини. Але в центрі уваги вже не сам факт покарання, а причини цього. Пророк показав тут колись пихате і процвітаюче місто, яке було цілковито позбавлене будь-якої духовності.

А. За насильство і брехливість – ганьба (3:1-7)

3:1.  Слово «горе» – це вигук, який має стосунок до глибокого смутку або, як у даному випадку, до наближення смерті (див. коментарі до Іс. 3:9). Ніневія і справді була містом «крови», яка проливалася через її непомірну жадобу та вбивства. Вона заслужила таке звання своїми «звірствами, як-от відрубуванням рук, ніг, вух і носів, виколюванням очей, стинанням голів, а потім прив’язуванням до виноградних лоз або скиртуванням у купи перед воротами міста [і] крайньою жорстокістю, коли ще живих полонених садили на палі чи повільно здирали з них усю шкіру» (Maier, The Book of Nahum: A Commentary , p. 292). Це також було місто обману («брехень»). Тактика, до якої вдалися ассирійці, оточивши Єрусалим, дуже красномовно засвідчує цю їхню рису (2 Цар. 18:31). Щодо плюндрувань ніневійцями інших народів див. коментарі до Наум. 2:10.

3:2-4.  Засудивши Ніневію за її провину (вірш 1), Наум дав декілька коротких описів фінального штурму міста. Тут помітна динамічна прогресія, адже спершу мова йде про бичі, потім про «колеса», коней і «колісниці», а далі про кінноту з мечами та списами і насамкінець – про масову різанину та «купи мертвих». Усе це слугує описом нападу на Ніневію (див. 2:4-5), який, як це не дивно, нагадував військову тактику самих ніневійців. Вони робили чимало куп із мертвих тіл, але тепер трупи ніневійців  лежали купами.

Причиною такого жахіття була їхня жадоба влади, яка дуже нагадувала хтивість блудниці. Ніневія продавала свою військову допомогу та силу з метою заманити інші «народи» під свою владу. Тут Наум міг також мати на увазі Іштар, ассирійсько-вавилонську богиню розпусти та війни, яку називали блудницею й серед числа подвигів якої були просто дикі вчинки. Ніневія здобувала контроль над іншими «чарами». Ассирійці використовували сотні заклинань, аби передбачати майбутнє та чинити вплив на інших. Вони також читали знаки по рухах птахів, тварин, хмар та зі снів.

3:5-7.  За її ганебні вчинки щодо інших її саму буде виставлено напоказ. Бог був «проти» неї (див. коментарі до 2:14) і є проти кожного народу, незалежно від його заможності, могутності чи самодостатності, якщо він нехтує владою Бога і чавить людське життя. Бог сказав, що покаже іншим те, що ховали «подолки» її «плаття» (див. подібну долю Вавилону, Іс. 47:1-3; і Єрусалиму, Єз. 16:37). Вона ганьбила і знеславлювала інших своїм блудуванням, а тепер сама  буде осоромлена. Окрім того, на неї жбурлятимуть «брудом», і з неї насміхатимуться. Давньоєврейське слово сіккус  («брудом») використовується у стосунку до всього, що нечисте. Ним часто характеризують ідолів (наприклад, Втор. 29:17; Єр. 4:1; Єз. 20:7-8). Що ж, велич Ніневії обернеться на бруд.

Ніневія зазнає своєї найбільшої ганьби, коли опиниться в руїнах і нікому буде її втішити. Через її непомірні звірства ніхто з її колишніх жертв не прийде їй на поміч. Колись приваблива блудниця зганьбиться і вже нікого не вабитиме.

Б. За жорстоке ставлення до мешканців Фів – власна поразка (3:8-11)

3:8.  Як сказав Бог, потуга Ніневії не буде більшою за потугу єгипетського міста Фіви («Но-Аммону»), яке у 663 році до н.е. захопили ассирійці. Єремія (Єр. 46:25) та Єзекиїл (Єз. 30:14, 16) передбачали падіння Фів. Єврейська назва цього міста «Но-Аммон» означає «місто бога Амона». Фіви знаходилися на місці сучасних міст Карнак та Луксор, за 400 миль на південь від Каїру. Це місто було збудоване на східному березі річки Ніл, однак його околиці лежали на обох берегах. Однією з переваг Фів було його вигідне місце розташування. Воно мало «воду … навколо себе», тобто рови, канали і канави, які проходили майже через усе місто. Це допомагало боронитися від ворогів, адже воїнам було непросто долати всі канали, щоб дістатися до центру міста. Отож, «море» слугувало «йому муром». У цьому плані Ніневія і Фіви були подібні (див. Наум. 2:9).

3:9.  Іншою перевагою Фів була допомога з боку видатних союзників та їхні майже невичерпні ресурси. Ніневія ж, на противагу Фівам, взагалі не мала союзників. Фіви були найвизначнішим містом Етіопії (Кушу), регіону Верхнього Нілу, де в наш час знаходяться Єгипет, Судан та північна Ефіопія. Регіон Нижнього Нілу був відомий як «Єгипет» і в ті часи підпорядковувався Кушу. Хоча іноді «Пут» ототожнюють з Лівією, одночасна згадка цих двох місцевостей тут свідчить на користь того факту, що Пут розташовувався на узбережжі Червоного моря, далеко на півдні, де в наш час знаходиться республіка Сомалі. Лівійці населяли землі на захід від Єгипту. Отож, помічники Фів були на півдні, півночі, сході і заході від цього міста. Та все ж їхня сукупна допомога не змогла захистити Фіви від ніневійців.

3:10.  Незважаючи на всі свої переваги, Фіви зазнали ганебної поразки. В ассирійських нотатках міститься чимало детальних описів підкорення Фів. Більша частина людей цього міста пішла «у неволю». (Подібним чином і багато ніневійців потрапить у полон, 2:8.) Замість того, щоб забирати немовлят мешканців Фів у полон, ассирійці безжально їх вбивали (див. Ос. 13:16; інші народи робили це також: Пс. 137:9; Іс. 13:16, 18; Ос. 10:14). Ассирійці різали їх на очах у багатьох жителів Фів, «на перехрестях усіх вулиць», що змушувало їх тремтіти від жаху і душевних мук, а також допомогло цілковито знищити майбутнє покоління жителів Фів. Такі жахливі звірства лише збільшили провину ніневійців. Окрім того, в той час, як багатьох мешканців величного міста Фіви вели у неволю, на «знатних» кидали «жереб», ймовірно, щоб розподілити їх між собою як рабів, що було для тих неабияким приниженням.

3:11.  Ніневійці зазнають такого ж жорстокого ставлення до себе, яке колись вони продемонстрували до мешканців Фів. Немов які п’янички, ніневійці буду позбавлені розуміння, що і як їм робити, коли ворог нападатиме на них, та несамовито шукатимуть від нього «притулку». Власне кажучи, під час штурму ніневійці в буквальному розумінні були напідпитку (див. 1:10), що робило непевною їхню ходу і позбавляло їх змоги ефективно боронитися.

В. Всі спроби боронитися – марні (3:12-19)

3:12.  Під натиском мідіян, скіфів та вавилонян «твердині» Ніневії ослабнуть. Перший врожай смоківниць (див. Чис. 13:20) навесні (після збирання якого з’являється пізніший врожай; див. коментарі до Пісн. 2:13) легко падає на землю, якщо дерево «потрясти». Тобто спілі плоди смоківниць «падають у рот тому, що їх із'їсти хоче», від найменшого зусилля. Подібним чином нападники з легкістю проб’ють захист ніневійців. Саме так усе й трапилося у 612 році до н.е..

3:13.  Побачивши нападників, чоловіки, які намагатимуться боронити місто, втратять свою відвагу і стануть, наче «жіноцтво», боязкими та беззахисними (див. Іс. 19:16; Єр. 50:37; 51:30). Ніневійці, які всім вселяли жах і були жорстокі, немов леви, ослабнуть.

Завдяки руйнуванням, завданим повінню місту (див. коментарі до 2:7), ворожі війська легко змогли сюди ввійти. Вони підпалили міські «ворота» і їхні «засуви» (див. Іс. 10:16-17) та притьмом рушили всередину міста.

3:14.  Спроби ніневійців захиститися не зможуть завадити покаранню, яке на них нашле Господь. Сцена руйнувань переміщається з твердинь і воріт (вірші 12-13) до центру міста (вірші 14-17).

Вдавшись до глузливої іронії (див. 2:2; також див. 3:15), Наум знову закликав ніневійців боронитися. Коли місто потрапляє в облогу, одним із найперших завдань є необхідність створення достатніх запасів чистої питної води. А коли ворог виймає цеглини з міського муру (що неодноразово робили ассирійці), з’являється необхідність зміцнювати ці прогалини у мурах новою цеглою та глиною (див. Неєм. 3:19). Серед руїн Ніневії і справді віднайдено сліди захисного муру, зведеного мешканцями міста поблизу місць, де ворог пробив їхні «твердині».

3:15-17.  Коли ці спроби боронитися виявляться марними, тоді прийде «вогонь» і «меч». Щодо руйнувань вогнем див. пункт 6 в таблиці «Здійснення пророцтв Наума» у Вступі . Нападники ввійдуть у місто і багатьох уб’ють мечем. Ворожі воїни тут порівнюються з гусінню сарани, яка пожирає і знищує врожай на величезних територіях (щодо спустошень, яких завдає сарана та її гусінь, див. коментарі до Йоіл. 1:2-13). Наказ Наума множитися, «як сарана», міг адресуватися ніневійцям, а саме щоб вони збільшили свою кількість (наче вони могли!) для більш ефективного захисту. Або ж ці слова пророка могли призначатися їхнім ворогам, щоб ті помножили свою чисельність (і тим самим шанси на перемогу) під час завоювання Ніневії.

Далі Наум знову згадав «гусінь» сарани (Наум. 3:16). Це місто намножило собі багатств завдяки вигідній торгівлі з великою кількістю «купців», однак вони стануть, як «гусінь», що знищує всю рослинність на землі. Ніневія накопичила собі чимало багатств торгівлею (яка, цілком імовірно, не завжди відбувалася чесно; див. коментарі до вірша 4), але тепер ті купці, грабуючи її, повернуть собі ввесь товар. Що ж, ні військова потуга (вірш 15), ні багатство (вірш 16) не зможуть порятувати ніневійців.

У наступному вірші (вірш 17) для порівняння знову використовується образ сарани. Коли Ніневія зазнає нападу, її військові «князі» та «урядовці» будуть такі налякані (див. вірш 13а), що втечуть всього за одну ніч. Під час нічної прохолоди сарана («стрибунців рій») «розташовується … на мурах», та щойно «зійде сонце, вона вмить зникає». Подібним чином і вартові на мурах раптово зникнуть.

3:18.  Останні, мов похоронні, слова у віршах 18-19 могли адресуватися Сін-шар-ішкуну, цареві, який правив Ніневією у 612 році до н.е., тобто тоді, коли її було зруйновано, або, що, мабуть, більш імовірно, цареві Ашшур-убалліту (612-609 роки до н.е.), який намагався зберегти Ассирійську імперію, керуючи з міста Харан, допоки вона врешті цілковито не розпалася у 609 році до н.е., через три роки після падіння Ніневії. Оглядаючи свою спустошену імперію, він мав зрозуміти, що його очільники («пастирі» і «витязі») мертві (про них тут іде мова, наче про овець; див. Пс. 13:3; 76:6; Дан. 12:2), а «народ», що не потрапив у полон, «розбігся» і його вже ніколи не зібрати. Ця імперія, яка впродовж багатьох років була непереможною, повністю розвалиться.

3:19.  Спустошена, спалена й обкрадена Ніневія нагадуватиме «рану» (див. Іс. 1:6-7). Її падіння буде таким тяжким і остаточним, що вона більше ніколи не відбудується. Археологи підтвердили цей факт. Люди, які були свідками жорстоких звірств ніневійців, щиро радітимуть загибелі Ніневії. Особливо ж тішитимуться її падінню юдеї, адже це означатиме кінець (див. Наум. 1:8-9) безнастанної злоби, яка тримала їх в страху впродовж століть. У такий спосіб Господь виллє Свій гнів (див. 1:2-3, 6) на Ніневію і засвідчить Свою турботу про тих, хто на Нього покладається (1:7). Що ж, читаючи Книгу Наума, багато людей наших часів вкотре переконується, що врешті-решт всі злісні грішники зазнають Божого гніву, а люди, які до Нього навертаються, будуть у безпеці.

БІБЛІОГРАФІЯ

Bennett, T. Miles. The Books of Nahum and Zephaniah . Grand Rapids: Baker Book House, 1968.

Feinberg, Charles L. The Minor Prophets . Chicago: Moody Press, 1976.

Freeman, Hobart E. Nahum, Zephaniah, Habakkuk: Minor Prophets of the Seventh Century B.C.  Chicago: Moody Press, 1973.

Keil, C.F. “Nahum.” In Commentary on the Old Testament in Ten Volumes . Vol. 10. Reprint (25 vols. in 10). Grand Rapids; Wm. B. Eerdmans Publishing Co., 1982.

Kohlenberger, John R., Ill. Jonah-Nahum . Everyman’s Bible Commentary. Chicago: Moody Press, 1984.

Laetsch, Theo. The Minor Prophets . St. Louis: Concordia Publishing House, 1956.

Maier, Walter A. The Book of Nahum: A Commentary . St. Louis: Concordia Publishing House, 1959. Reprint. Grand Rapids: Baker Book House, 1980.

Tatford, Frederick A. The Minor Prophets . Vol. 2. Reprint (3 vols.). Minneapolis: Klock & Klock Christian Publishers, 1982.

Watts, John D.W. The Books of Joel, Obadiah, Jonah, Nahum, Habakkuk, and Zephaniah . New York: Cambridge University Press, 1975.