По-п’яте, деякі науковці заперечують достовірність даної книги через те, що тиква росла надто швидко (Йона 4:6). Однак цією рослиною могла бути рицина звичайна, яка широко відома тим, що дуже швидко росте, є високою і має велике листя (також див. коментарі до 4:6).

На користь історичної достовірності даної книги свідчать наступні факти: (1) У книзі згадуються справжні міста, в тому числі Ніневія (1:2; 3:2-4, 6-7; 4:11), Таршіш (1:3; 4:2) і Яффа (1:3). (2) Йона – це історичний персонаж, а не художній. Він був пророком з Гат-Хеферу (2 Цар. 14:25) і жив в часи правління історичної особи Єровоама II. (3) Сам Ісус згадував Йону як видатного чоловіка з минулого (Мт. 12:41; Лк. 11:29-30, 32) і називав його пророком (Мт. 12:39), визнаючи диво повернення Йони з нутра риби (Мт. 12:40). Закликаючи людей до розкаяння, Ісус спирався на істинність послання Йони щодо каяття (Мт. 12:41; Лк. 11:29-32). Якщо ж історія про Йону – це вигадка (оповідання, алегорія чи притча), тоді вона є цілковито нехарактерною за своєю літературною формою для книг Біблії і відрізняється від усіх пророчих книг.

ПЛАН

І. Непослух Йони (част. 1-2)

А. Доручення пророку (1:1-2)

Б. Непослух пророка (1:3)

В. Наслідки непослуху пророка (1:4-2:11)

1. Великий вітер (1:4-16)

2. Велика риба (2:1-11)

ІІ. Послух Йони (част. 3-4)

А. Повторне доручення пророку (3:1-2)

Б. Послух пророка (3:3-4)

В. Навернення ніневійців (3:5-10)

1. Вчинок людей (3:5)

2. Вчинок царя (3:6-9)

3. Вчинок Бога (3:10)

Г. Смуток Йони (част. 4)

1. Досада Йони (4:1-5)

2. Пояснення Господа (4:6-11)

КОМЕНТАРІ

І. Непослух Йони (част. 1-2)

А. Доручення пророку (1:1-2)

1:1-2.  Бог Ізраїлю звелів Йоні (див. коментарі до підрозділу «Автор» у Вступі ), пророку (2 Цар. 14:25; Мт. 12:39), піти «в Ніневію, оте велике місто», і проповідувати «проти нього». (Слова «великий» та «вельми» часто зустрічаються у книзі: «велике місто», Йона 1:2; 3:2; 4:11; «великий вітер», 1:4; «велика … хуртовина», вірш 12; «вельми налякались», вірш 16; «велику рибу», 2:1; «не вподобалось … вельми», 4:1; та «вельми зрадів», 4:6.) Звістка, яку він мав проповідувати, озвучена в 3:4. Йона отримав божественну владу сповістити людям Ніневії цю звістку, бо таке «Слово Господнє надійшло до» нього. Дане послання було дуже важливим, адже надійшло від самого Бога. Місто ж Ніневія знаходилося на східному березі річки Тигр, десь за 550 миль на північний схід від Самарії (див. карту «Ассирійська імперія»). Щоб подолати цей шлях, потрібен був більш як один місяць ходу. Це за умови, що Йона проходив би щодня в середньому 15-20 миль. Це велике місто поступалося своїм розміром лише Вавилону. (Щодо розмірів Ніневії див. коментарі до підрозділу «Історична достовірність» у Вступі  та коментарі до 4:11.) І знаходилося воно на території сучасного Іраку навпроти теперішнього міста Мосул.

Ніневію збудував Німрод (Бут. 10:11). За якийсь час після Йони воно стало столицею Ассирійської імперії на чолі з царем Сінаххерібом (705-681 роки до н.е.), правонаступником Саргона ІІ (722-705 роки до н.е.), який знищив Північне царство. Бог послав Йону проповідувати «проти» Ніневії (тобто озвучити покарання, яке Бог на них нашле), «бо злоба їхня піднялася до» Нього», бо вони були немилосердними і дуже грішними. Ассирійський цар визнав, що дороги його народу були нікчемними та сповнені насильства (див. Йона 3:8). І жили вони «безпечно» (Соф. 2:15), гадаючи, що непереможні. Пророк Наум описав декілька їх злочинів (Наум. 3:1, 4, 16). Ніневійці були добре відомі на Стародавньому Близькому Сході тим, що дуже жорстоко поводилися з військовими полоненими. (Щодо жорстокості ніневійців див. Вступ  до Книги Наума.) Це місто також славилося ідолопоклонством. Тут знаходилися храми таким богам, як-от Набу, Ашшуру та Ададу. Ніневійці також поклонялися богині любові та війни Іштар.

Карта,  АССИРІЙСЬКА ІМПЕРІЯ

MILES – МИЛІ

CRETE – КРІТ

CYPRUS – КІПР

EGYPT – ЄГИПЕТ

Memphis – Мемфіс

Thebes – Фіви

Samaria – Самарія

ISRAEL – ІЗРАЇЛЬ

Jerusalem – Єрусалим

JUDAH – ЮДЕЯ

EDOM – ЕДОМ

ARAM – АРАМ

Tigris River – річка Тигр

Euphrates River – річка Євфрат

Damascus – Дамаск

ASSYRIA – АССИРІЯ

Nineveh – Ніневія

Asshur – Ашшур

BABYLONIA – ВАВИЛОНІЯ

Babylon – Вавилон

ELAM – ЕЛАМ

Susa – Сузи

Persian Gulf – Перська затока

Caspian Sea – Каспійське море

MEDIA – МІДІЯ

Б. Непослух пророка (1:3)

1:3. Хоча Йона, вочевидь, і розумів, і схвалював гнів Бога на Ассирію, він не був таким милосердним, як Бог. Виконуючи свій патріотичний обов’язок, який переважав над релігійними зобов’язаннями, і знаючи про те, що Бог милостивий (див. 4:2), Йона спробував ухилитися від наданого йому доручення. Дивно, але Божий пророк не захотів виконати наказ Бога і розповісти ніневійцям про покарання, яке на них очікує.

Замість того, щоб податися на північний схід, Йона поплив морем у протилежному напрямку. Він «прийшов … до Яффи», що на узбережжі Ізраїлю, близько 35 миль від Самарії й так само від Єрусалиму, і сів там на «корабель», який «плив у Таршіш», тобто, мабуть, у Тартесс, що на півдні Іспанії близько 2500 миль на захід від Яффи. Оскільки Таршіш був фінікійською колонією, корабельні моряки були, скоріш за все, фінікійцями. А фінікійці славилися своїми мореплавними суднами і неабиякою вправністю на морі.

В. Наслідки непослуху пророка (1:4-2:11)

Будова віршів 1:4-16 – це хіазм, як видно із наступної схеми (запропонованої Yehuda Radday, “Chiasmus in Hebrew Biblical Literature,” in Chiasmus in Antiquity: Structures, Analyses, Exegesis . Hildesheim: Gerstenberg, 1981, p. 60).

а . Моряки бояться (вірші 4-5а)

б . Моряки звертаються до своїх богів (вірш 5б)

в . Моряки викидають вантаж (вірш 5в)

г . Капітан промовляє до Йони (вірш 6)

д . Моряки перемовляються між собою (вірш 7а)

е . Моряки запитують Йону, хто він такий (вірші 7б-8)

є . Зізнання Йони (вірш 9)

е 1 . Моряки запитують Йону, що він зробив (вірш 10а)

д 1 . Моряки запитують Йону, що їм чинити (вірші 10б-11)

г 1 . Йона відповідає морякам (вірш 12)

в 1 . Моряки веслують до берега (вірш 13)

б 1 . Моряки моляться Господу (вірш 14)

а 1 . Моряки бояться Господа (вірші 15-16)

1. ВЕЛИКИЙ ВІТЕР (1:4-16)

Центральною особою даної оповіді є Бог, а не Йона. Щоб здійснити задумане Бог верховним чином управляє різними подіями, які відтворені у даній книзі, долає непослух Йони і відкриває ніневійцям серця. Тут же Він дивовижним чином змінює маршрут подорожі Свого слуги.  

а. Горе моряків (1:4-5а)

1:4-5а.  Бог «кинув … вітер» на Середземне море. Цей вітер був такий «великий», що через нього «знялася страшна хуртовина». Море вирувало, і моряки вже думали, що їхній «корабель ось-ось» розіб’ється. Не дивно, що вони були налякані! Той факт, що усі «моряки … закричали кожен до свого бога», свідчить про те, що фінікійці поклонялися багатьом божествам. Як досвідчені мореплавці вони спробували «облегшити корабель» і «викинули вантаж, що був на ньому, в море» (див. Діян. 27:17-18), сподіваючись, що легший корабель не потоне.

б. Самовдоволення Йони (1:5б-6)

1:5б-6.  У порівнянні із занепокоєнням моряків реакція Йони є просто вражаючою. Він «зійшов у саму середину судна, ліг і заснув», зовсім не турбуючись про те, що шторм жбурляє корабель у різні боки. Імовірно, там він почувався у безпеці і не думав про ризик для власного життя. Примітно, що капітан-язичник звелів Йоні помолитися до свого Бога. Капітан був у відчаї, тож готовий був звертатися по допомогу до усіх відомих богів, лиш би отримати порятунок від такого лиха (див. «ми не загинемо», вірш 6.) Біда ж була великою, і чоловіки справді боялися за власне життя. А Божий слуга тим часом спав. Який же це чудовий урок для Божих людей тих часів і наших днів! Він закликає прокинутися від байдужості, коли нажахані люди гинуть у морі життя.

в. Причина проблеми (1:7-9)

1:7.  В той час, як капітан намагався розбудити Йону (вірш 6), моряки дійшли висновку, що жахлива буря – то вияв божественного гніву на поганий вчинок котрогось із чоловіків на кораблі. Кидання жеребу для того, щоб прийняти рішення – у даному випадку, щоб вирахувати винуватця – було звичним в Ізраїлі та в інших країнах Стародавнього Близького Сходу (див. Лев. 16:8; ІсНав. 18:6; 1 Сам. 14:42; Неєм. 10:34; Ест. 3:7; Прип. 16:33; Діян. 1:26). Для цього чоловіки, мабуть, брали камінці з відповідними позначками і клали їх у якусь ємність, а потім виймали один із них. Бог показав Своє верховенство у справах Йони й зробив так, що «жереб упав на» Його непокірного пророка.

1:8-9.  Хоча Йона і виявив непослух Богові (див. вірші 2-3), все ж він, відповідаючи на п’ять запитань моряків, прямо заявив про свою національну приналежність («Я – єврей») та про могутність і владу Свого Бога. Тож, будучи непокірним Богові, Йона принаймні знав, яким Він є. Йона сказав, що Бог – це Господь ( Яхве ), Той, Хто уклав завіт з Ізраїлем і виконує його. Пророк також сказав, що його Бог – Господь «небес» (див. Бут. 24:3, 7 і коментарі до Езр. 1:2), Єдиний, Істинний, Верховний на відміну від багатьох лжебогів тих моряків (див. Йона 1:5). Йона також засвідчив, що Яхве є Творцем, Тим, Хто «сотворив море й землю» (див. Вих. 20:11; Пс. 95:5). І як Творець світу Він може керувати природою, в тому числі і штормами на морі (див. Пс. 89:9). Моряки відразу повірили його словам, про що свідчить їх наступне запитання (Йн. 1:11). Та може видатися дивним, що Йона закликав поклонятися цьому Богові, тоді як сам не дослухався Його веління. Однак таке часто трапляється з віруючими людьми.

г. Втихомирення моря (1:10-16)

1:10.  Почувши про те, що Бог Йони управляє морем, і знаючи, що він не послухав Його, моряки дійшли висновку, що буря в морі є свідченням гніву Божого на нього. Це налякало моряків, бо вони почувалися безпомічними і не знали як умилостивити не свого Бога. Імовірно, вони також відчували, якимсь надприродним чином, що Бог Йони вважає їх його співучасниками, а, отже, відповідальними за його «злочин». Озвучивши своє запитання: «Що це ти зробив?» – моряки висловили пророку докір за його безглуздий вчинок. Це запитання прямо вказує на те, що вони вважали його винним у своїй біді. Окрім того, дане запитання було, скоріш, висловленим жахом через непослух Йони, а не звичайною цікавістю. Моряки-язичники, здавалось, осягнули усю серйозність непокори Йони більш за нього самого!

1:11.  Тут знову стає очевидно, що моряки добре розуміли усю цю непросту ситуацію. Вірячи у те, що Бог Йони контролює «море», про що він сам їм і сказав (вірш 9), вони звернулися до нього з проханням вирішити цю все зростаючу проблему. Вони розуміли, що оскільки буря здійнялася через нього, вони мають щось із ним зробити. Лише тоді буря вщухне.

1:12. Відповідь Йони була сповнена покаяння. Усвідомивши серйозність свого вчинку, який призвів до такої великої бурі, він готовий був понести покарання, навіть ціною власного життя. Тож він сказав морякам вкинути його «в море». Лише тоді, коли він буде за бортом, море перестане «бушувати». Можливо, Йона також думав, що в такий спосіб зможе уникнути свого доручення (див. 4:3, 8). Але в Бога були інші плани!

1:13-14.  Однак мореплавці не хотіли забирати в людини життя, адже боялися, що таким чином понесуть відповідальність за вбивство. Цей факт різко контрастує з відсутністю у Йони співчуття до ніневійців (див. 4:1-2). Тому «люди» на кораблі (окрім Йони) знову спробували «веслувати до берега». Та супроти верховної волі Бога усі зусилля моряків були безрезультатні. Насправді, буря навіть зросла. Усвідомивши даремність своїх зусиль і віруючи, що Бог Йони керує морем, вони зрозуміли, що пораду Йони слід виконати. Та все ж ті язичники, хоча й не мали Божого Закону, інстинктивно розуміли цінність людського життя і прохали у Бога прощення за те, що збиралися пролити невинну «кров». Промовивши: «Бо ти, о Господи, вчинив, як тобі було завгодно,» – моряки визнали Його божественне верховенство і владу над морем (1:4) та киданням жеребу (вірш 7).

1:15-16.  Виконуючи пораду пророка (вірш 12), моряки «кинули» Йону в «море, і море перестало бушувати». Так вони змогли побачили усю справжність сили ізраїльського Бога. І їх охопив страх («Люди вельми налякались Господа»). Адже Він зробив те, чого їхні боги не могли. Раптовий штиль був відповіддю на молитви моряків (вірш 5). Цей штиль також довів, що буря була наслідком непослуху Йоана і що, викинувши його за борт, вони не забрали в людини невинну кров. Безмежно здивовані таким раптовим штилем, вони «принесли Господеві ( Яхве , Богові Ізраїлю) жертву та обреклись обітом» й надалі прославляти Його. І знову, вже вкотре, видно неабияку відмінність між моряками та їхнім колишнім пасажиром. Тоді як Йона виявляв непослух Богові, вони прославляли Його!

2. ВЕЛИКА РИБА (2:1-11)

а. Риба ковтає Йону (2:1)

2:1.  Смерть, якої сподівався пророк, так і не настала. Верховенство Бога і той факт, що Він є центральною особою цієї історичної оповіді, засвідчено тут тим, що Він «наготував велику рибу, щоб вона проглинула Йону». Це вперше у цій книзі Бог щось «наготував» (див. 4:6-8). Цією великою рибою був, вочевидь, ссавець, кашалот або китова акула (див. підрозділ «Історична достовірність» у Вступі ). Бог керує не лише морем, але й усім, що в ньому. За допомогою великого морського створіння Бог зберіг Йоні життя і дещо згодом зробив так, що риба виблювала його неушкодженим на сушу. Фразу «три дні й три ночі» слід розуміти не як період часу в 72 години, але як один цілий день, тобто 24 години, і частини двох інших днів (див. Ест. 4:16 і 5:1 та коментарі до Мт. 12:40, де Ісус каже, що Він перебуватиме в могилі стільки ж часу, скільки і Йона у шлунку риби).

б. Йона воздає Богові хвалу (2:2-10)

Ця молитва не була благанням про порятунок, адже у ній не озвучено жодних прохань. Дана молитва – це подячний псалом (вірш 10) Богові за те, що Він з допомогою риби не дав пророку потонути. Молитву цю Йона озвучив ще тоді, коли перебував «в нутрі риби» (вірш 1), але вона була занотована, звісно ж, вже після того, як риба його виблювала. Зрозумівши, що це Бог послав велику рибу для його порятунку, пророк подякував Богові за Його безмежну ласку і воздав Йому хвалу за те, що Він порятував його від смерті (див. Пс. 30:3) у морській безодні (див. Bernhard W. Anderson, Out of the Delphs . Philadelphia: Westminster Press, 1974, pp. 84-6). Зміст частини 2 Книги Йони певним чином подібний на зміст частини 1:

1. Короткий огляд труднощів Йони. 2:2-3.  Зазначивши місце («з нутра риби»), де він промовляв свою молитву, Йона поетично переповів історію свого звільнення.

Хоча моряки і «принесли Господеві жертву» (1:16), Він був, у певному сенсі, Богом Йони. Коли ж моряки викинули пророка за борт, він, перебуваючи «у … скруті, до Господа візвав», і Господь «відповів» йому дивовижним чином, пославши рибу. Фраза «з нутра шеолу» має прямий стосунок до страху смерті, який охопив пророка. Вона не означає, що він і справді помер. Бог «почув» його «голос» та прохання про порятунок і прийшов йому на допомогу.

2. Детальний огляд труднощів Йони (2:4-8). Тут пророк описав, як сильно він боявся водної безодні та як милостивий Бог його порятував.

2:4.  Хоча моряки і вкинули його в море (1:15), насправді, це зробив сам Бог, тобто саме Він керував цим їхнім вчинком. А коли «води» Середземного моря «оточили» Йону, він знав, що це Бог керує усіма бурунами та хвилями (Йона назвав їх словом «Твої»; див. Пс. 88:7).

2:5.  «Відкинутий» Богом за свій гріх непокори, пророк все ж засвідчив своє каяття та оновлену віру, коли впевнено звернувся до Бога («А все ж таки я знову глядітиму на святий храм Твій.»). «Святий храм» – це, мабуть, Єрусалимський храм, або ж, що більш вірогідно, Боже небесне помешкання (див. Пс. 11:4), адже пророк сказав (Йоан 2:8), що молитва його «долинула» до Бога, до Його храму. Також, можливо, вірш 4 має стосунок до Єрусалимського храму, а вірш 7 – до небесного храму.

2:6-7а.  Перебуваючи у скруті, Йона відчув, як «води … обняли (його) аж по горло», а «безодня … оточила» його звідусіль. Морські водорості повили йому голову, немов ув’язнюючи його. І, перебуваючи в морі, він «спустивсь» аж «до стіп гір», де «земля» вже мало не «замкнула» його своїми «засувами повік». Ось так пророк описав свій стан, коли потопав у водній безодні.

2:7б-8.  У той момент, коли Йона втратив уже будь-яку надію і перебував у крайньому відчаї, Бог послав до пророка рибу, щоб вона забрала його «з ями» (слово «яма» – це синонім до слова «могила» чи «безодня»). І оскільки Бог порятував його життя, пророк покаявся і визнав Господа своїм Богом (див. вірш 2). Зрозумівши, що ось-ось потоне і що життя його покидає, він звернувся до Бога (див. вірш 3), благаючи про допомогу («до храму до святого Твого»; див. коментарі до вірша 5). Тож у своїй безнадійній скруті пророк молився, і його «молитва долинула до» небес та принесла найдивовижнішу відповідь.

3. Вираження подяки Йони. 2:9-10.  Речення стосовно безглуздої віри у нічого не вартих ідолів («пустих марнощів») створює чудовий фон, на якому проявляється безмежна Божа ласка. Жоден бездушний ідол не може дати такого неймовірного порятунку, як може Бог небес, який і створив це море й цю землю (див. 1:10). На противагу тим, хто вірить у нікчемних ідолів і просить допомоги у них (див. 1:6), Йона приніс «жертву» (див. 1:16), тобто воздав хвалу, істинному Богові, який і зміг сотворити таке чудо. Окрім того, він «обрікся» слухати Господа, бо «від Господа спасіння (тобто порятунок)». Порятунок з небезпечних ситуацій – це завжди Божа милість і ласка.

в. Повернення Йони (2:11)

2:11.  Після того, як Йона дивовижним чином уникнув смерті у морській безодні, «Господь повелів рибі» виблювати «Йону на сушу», імовірно, на морське узбережжя Палестини, зважаючи на його триденну подорож (див. 2:1). У цій короткій оповіді вже відбулося сім чуд: Бог наслав жахливу бурю (1:5), зробив так, що жереб вказав на Йону (1:8), втихомирив море, коли Йону викинули за борт (1:16), наказав рибі проковтнути Йону (1:18), зробив так, що пророк залишився в нутрі риби неушкодженим, що риба потім виблювала Йону на сушу, і, вочевидь, найбільше з усіх чуд – це те, що Бог спромігся розтопити непокірне серце пророка (що засвідчила його подячна молитва, відтворена у част. 2).

ІІ. Послух Йони (част. 3-4)

А. Повторне доручення пророку (3:1-2)

3:1-2.  Після того, як Йона покаявся у своїй непокорі, Господь удруге звелів пророку виконати своє призначення (див. 1:2). У цій книзі Ніневія тричі описується як «велике місто» (1:2; 3:2; 4:11; див. «надзвичайно велике місто», 3:3). Як уже зазначалося у Вступі , це місто було оточене внутрішніми та зовнішніми стінами. Величезна внутрішня стіна (50 футів в ширину і 100 футів у висоту) мала в окружності близько восьми миль, тоді як зовнішня стіна оточувала поля і менші міста, що належали Ніневії (тобто Реховот-Ір, Калаг та Ресен; див. Бут. 10:11-12). Під фразою «велике місто», вочевидь, малося на увазі як саме місто Ніневія, так і його адміністративні околиці.

Веління Бога було просте. Йона мав пройти 550 миль у напрямку до Ніневії і там проповідувати звістку, яку Господь повідомить йому у відповідний час (див. Йона 3:4). Цікаво, що повторно озвучуючи Своє доручення пророкові, Бог не повторив, чому ця звістка є необхідною (див. 1:2б).

Б. Послух пророка (3:3-4)

3:3.  Тутешня реакція пророка відрізняється від тієї, яка була у нього в частині 1. Тут він «пішов за Господнім словом» на північний схід «у Ніневію». Минулого разу (1:3) він не послухав Господа й подався на захід.

Йона знову звернув увагу на те, що Ніневія була великим містом, і додав: «на три дні ходи». Тобто саме стільки часу йому було потрібно, щоб обійти саме місто і його околиці (див. коментарі до підрозділу «Історична достовірність» у Вступі  та коментарі до 3:2).

3:4.  Фраза «один день ходи» не означає, що Йона йшов цілий день у Ніневію, щоб там проповідувати. Ні, вона свідчить про те, що пророк почав проповідувати уже в перший день свого прибуття у місто. Послання, Яке Бог велів Йоні передати ніневійцям, було попередженням про цілковите руйнування Ніневії за «сорок день». Вочевидь, це був час Божої милості, коли Він давав людям можливість покаятися, перш ніж Його покарання зійде на них. Йона проповідував цю звістку впродовж трьох днів, а тоді пішов до «східнього боку міста» (4:5).

В. Навернення ніневійців (3:5-10)

1. ВЧИНОК ЛЮДЕЙ (3:5)

3:5.  Звістка Йони швидко поширилася містом і дісталася його найвіддаленіших куточків. «Ніневітяни» прийняли послання Йони і «повірили … Богові». Яка ж глибока іронія в тому, що в той час, коли пророк розповідав ніневійцям про їх скору загибель, вони змінилися. Дещо раніше розкаявся Йона, а тепер покаялися і ці ніневійці. На знак свого каяття та визнання своєї мізерності, вони «оголосили піст» (див. 1 Сам. 7:6; 2 Сам. 1:12; Неєм. 9:1; Ест. 4:1-4; ПлЄр. 2:10; Дан. 9:3; Йоіл. 1:8). Люди усіх соціальних прошарків, «від найбільшого до найменшого», сподівалися, що Бог відверне від них Свій гнів і пощадить їх.

Як уже зазначалося, деякі науковці вважають, що таке масове навернення до Бога є неправдоподібним. І справді, історичні нотатки ассирійців не містять жодної згадки про каяття мешканців усього цього міста, але офіційні історичні джерела часто оминають увагою певні події, особливо такі, які можуть бентежити людей (наприклад, єгипетські нотатки не містять інформації про перетин ізраїльтянами Червоного моря, а в ассирійських нотатках відсутня згадка про втрату 185000 вояк у Єрусалимі, 2 Цар. 19:35).

Іншим питання є те, чи навернення ніневійців до Бога і справді було щирим. Чи, можливо, ця релігійна відповідь ніневійців була удаваною, як у випадку з Ахавом? (1 Цар. 21:27-29) Якщо навернення ніневіців було щирим, тоді важко пояснити, чому ассирійці й надалі продовжували виявляти свою жорстокість і чому вони незабаром зруйнували Ізраїль (приблизно за 37 років по тому, у 722 році до н.е., ассирійці знищили Північне царство). Імовірно, наступне покоління цих ніневійців знову повернулося до типової жорстокості ассирійців.

Окрім того, послання Йони стосувалося розкаяння у злих вчинках з метою уникнути покарання. Мабуть, саме тому багато хто повірив словам Йони, але при цьому не був щиро наверненим. Адже ніневійці могли вірити в той факт, що Бог нашле на них Свою кару, та щиро не визнавати, що Яхве – єдиний , істинний Бог. К. Ф. Кейль писав: «Та якою глибокою б не була скорбота ніневіців про вчинені гріхи та яким би щирим не було їх розкаяння … вони все ж діяли згідно указу царя. Розкаяння було недовговічним і непостійним по своїй суті» («Jonah,» in Commentary on the Old Testament in Ten Volumes , 10:409). Вочевидь, реакція ніневійців була такою глибоко релігійною тому, що їх охопив страх (див. Йона 3:8-9), коли вони почули звістку Йони. Хоча зовні люди показували, що розкаюються (постячи та одягаючи «веретища»), вони могли не мінятися духовно. Та у будь-якому випадку проповідування Йони спонукало ніневійців до масових та потужних релігійних змін, хоча й недовговічних.

2. ВЧИНОК ЦАРЯ (3:6-9)

а. Його каяття (3:6)

3:6.  «Вістка про» все це «дійшла до ніневійського царя» (напевно, Ашшур-дан ІІІ). Хоча на той час Ніневія ще не була столицею Ассирійської імперії, якою стала за часів правління Сінаххеріба (705-681 роки до н.е.), деякі з царів все ж проживали там. Така новина про неминучу і скору загибель змусила царя відреагувати на неї так, як зробив це його народ (див. вірш 5). Вдягнувшись у веретище, грубу одежу, та сівши «на попелі» (див. Іс. 47:1), він показав, що кається і вірує у звістку пророка.

б. Його наказ (3:7-9)

3:7-8.  Каяття царя та «його вельмож» спонукало його видати відповідний царський указ. Згідно цього наказу люди мали постити (даний указ може бути причиною посту, про який іде мова у вірші 5), носити веретища (див. коментарі до вірша 5), «чимдуж» взивати «до Бога» і покинути свою «нікчемну поведінку» (див. вірш 10). Навіть тваринам не дозволялося споживати їжу, й веретища мали бути на них. Усе це не було дивиною для Близького Сходу, адже також свідчило про каяття людей.

3:9.  Фраза «хто зна?» (див. 2 Сам. 12:22; Йоіл. 2:14) наштовхує на думку про можливість того, що Бог відверне Свій гнів. Цар сподівався, що їхнє каяття спонукає Бога Йони пом’якшити Свою кару та відвернути від них Свій «палаючий гнів», і таким чином пощадити місто. (Див. «ми не загинемо» у Йона 1:6.) Цей страх Божої кари є чимсь надзвичайним, бо ассирійці були жорстким, несамовитим народом (див. Наум. 3:1, 3-4), вони нікого не боялися (див. 2 Цар. 18:33-35).

3. ВЧИНОК БОГА (3:10)

3:10. Йона, вочевидь, озвучив ніневійцям і умови, за яких Божої кари можна було уникнути. В знак Своєї милості до ніневійців Бог послав до них Йону, розповів йому про те, що проповідувати їм, і відкрив серця великої кількості людей. А також, побачивши їхні вчинки, які свідчили про каяття, Бог передумав руйнувати Ніневію. Він пощадив Йону (част. 2), а тепер пощадив Ніневію. Бог обдаровує людей Своїми ласками не за якісь заслуги. Його милість неможливо заробити. Каяття – це не гарантія отримання винагороди. Однак це не свідчить про те, що Бог не діє у відповідь на таке каяття. Розкаяння Ніневії відстрочило руйнування міста Богом приблизно на 150 років. Та з плином часу ніневійці знову вдалися до гріха, тож згодом, у 612 році до н.е., місто було знищено (див. Книгу Наума).

Коли Бог «погрожував» покаранням, Він створив фон, на якому якнайкращим чином проявилася Його ласка прощення. Це показало усім грішникам, якою сильною є Божа милість. Готовність Бога бути милостивим до грішників, що розкаялися, та відвертати від них Свій гнів показала Ізраїлю, що кара Божа зійде на нього не тому, що Господь не хоче прощати, а тому що його люди не хочуть покаятись.

Г. Смуток Йони (част. 4)

1. ДОСАДА ЙОНИ (4:1-5)

а. Гнів Йони (4:1)

4:1.  Йона, поза всяким сумнівом, не розумів і не приймав доброти Бога до ніневійців. Таким своїм відношенням він символізував увесь ізраїльський народ. Зосередженість Йони на власних інтересах нагадувала ізраїльтянам їх байдужість до Божих шляхів та Його ласк. Слово «і» тут показує яскраву відмінність між Божим співчуттям (3:10) та незадоволенням Йони, а також між тим, як Бог «роздумався щодо лиха» (3:9-10), і тим, як Йона «запалав … гнівом». Злість Йони на Бога за те, що Він пощадив ніневійців, ґрунтувалася на його непевному патріотичному завзятті. Адже Йона, вочевидь, знав від Амоса та Осії, що ассирійці зруйнують Ізраїль. Ставлення Йони до Божих діянь дуже мінливе і дуже строкате (непослух, част. 1; подяка, част. 2; послух, част. 3; досада, част. 4).

б. Молитва Йони (4:2-3)

4:2.  Сповнений гніву та непереборного обурення, пророк почав дорікати Господові, кажучи, по суті, наступне: «Я знаю, що Ти можеш прощати, тож тепер поглянь, що трапилось!» Йона визнав, що він утікав «до Таршішу», бо не хотів, щоб ніневійці порятувалися від кари. (Сам він  хотів уникнути лиха, 2:2, 7, але щоб ніневійці уникнули Божої кари – він не хотів.) Однак ніневійці з більшою готовністю прийняли Божу милість, аніж Йона, який, відчувши на собі, що таке Боже милосердя, сам не мав жодного співчуття чи милосердя до ніневійського народу.

Йона знав, що Бог охоче прощає, але він не хотів, щоб його вороги знали про це. Адже вони могли уникнути руйнування (3:4), якщо, почувши його, навернуться до його всепрощаючого Бога.

Безперечно, Йона добре знав природу Бога, як свідчить його дещо перефразована цитата з Вих. 34:6. Насправді, слова Йони про Бога майже тотожні словам Йоіла про Нього (Йоіл. 2:13; також див. Неєм. 9:17; Пс. 103:8; 145:8). Бог – «милостивий (тобто прихильний до інших) і милосердний (люблячий у Своєму ставленні), довготерпеливий (Він не втішається покаранням грішників; див. 2 Пт. 3:9) і многомилостивий ( хезед , «віддана любов або відданість завіту»). Псаломщики часто називають Бога милостивим і милосердним, хоча іноді й в зворотному порядку (Пс. 86:15; 103:8; 111:4; 112:4; 145:8). Йона також сказав, що знає про те, що Бог вже не хоче насилати на ніневійців нещастя («й уболіваєш над злом»). Пророк боявся, що усі ці Божі ласки поширяться і на нікчемних, жорстоких ніневійців – і так воно й трапилось!

4:3.  Досада Йони з приводу того, що зробив Бог, була такою великою, що він почав просити в Нього смерті (див. Йона 4:8; 1 Цар. 19:4) так, як колись благав про порятунок (Йона 2:3). Мабуть, тепер він був неабияк збентежений тим, що Бог не виконав Своєї погрози. Через те, що Бог відвернув від ніневійців Свій гнів і не знищив місто, Йона був настільки емоційно пригніченим, що не бачив жодної причини жити далі. Бог пожалів це місто (4:11), а Йона – ні.

в. Вчинок Йони (4:4-5)

4:4-5.  Хоча Йона знав про те, що Бог довготерпеливий (вірш 2), він все ж хотів, щоб Бог якнайшвидше виконав Свою погрозу. Та все ж Бог, не бажаючи сердитись на Свого пророка, вирішив порозумітися з ним. Бог запитав Свого похмурого посланця, чи була яка слушність у його гніві (див. вірш 9). На це запитання слід було відповісти заперечно: Йона не мав права сердитись. Жодна людина не повинна сердитись на діяння Божі чи ставити їх під сумнів, навіть якщо вони не збігаються із тим, що вона хоче чи на що розраховує.

Йона був такий засмучений, що навіть не відповів на запитання Бога. Замість цього він «вийшов … з міста», «зробив … собі там халупку», імовірно, із гілля дерев, та «сів (див. цар сів на попелі, 3:6) під нею у холодку (див. Ілля сів під ялівцем, 1 Цар.19:4)». Напевно з того місця Йона добре бачив місто. Та чому він сидів там, «визираючи, що станеться з містом»», важко зрозуміти. Можливо, він сподівався, що Бог відповість на його благання і покарає Ніневію у будь-якому разі. Адже він просто не міг собі уявити, що Бог не каратиме людей, які цього заслужили. Саме тому він, напевно, і вирішив зачекати, доки на Ніневію все ж зійде Боже покарання. Та він помилявся і діяв, немов дитина. Вочевидь, він забув, що навіть його, того, хто також заслуговував смерті за непослух, Бог порятував (част. 2).

2. ПОЯСНЕННЯ ГОСПОДА (4:6-11)

а. Наглядний приклад (4:6-8)

Довготерпеливий (вірш 2) Бог знову спробував поладнати з Йоною (див. вірш 4). Цього разу він дав йому наглядний урок. Бог звів предмет любові Йони (сотворений комфорт) і порівняв його з предметом Своєї власної турботи (душами людей). Він висловив Йоні докір не на прикладі бурі, Бог показав пророку його егоїзм на прикладі того, що йому подобається і не подобається.

4:6.  «Бог виростив (див. «наготував» у 2:1; 4:7-8) тикву, щоб зробити пророкові «тінь», яку його халупка (вірш 5) не могла йому дати. Бог моря, який зміг послати рибу, що проковтнула Йону, є також Богом землі (див. 1:9) і її рослинності. Тут знову є свідчення того, що Бог милосердний (4:2) і в часи, коли Його слуги засмучені та пригнічені.

Коли тиква виросла, то накрила халупку пророка. Тінь від цієї зеленої рослини, яка покрила його халупку своїм густим листям, захищала пророка від променів палючого пустельного сонця. Цією рослиною ( гігаіон ) могла бути рицина звичайна ( Ricinus communis ), яка швидко росте за жаркого клімату і сягає висоти 12 футів та має велике листя. Однак вона й швидко в’яне, якщо її стебло пошкодити. Той факт, що ця рослина виросла за одну ніч (див. «але другого дня, як почала зоря зоріти», вірш 7; див. вірш 10), показує, що такий швидкий ріст – це, насправді, чудо, подібне на те, коли Бог послав на порятунок Йоні велику рибу. Зрадівши «тикві», Йона, хоч і був розгніваний та пригнічений, тепер отримував насолоду. Яка ж глибока іронія в тому, що він радів своєму власному комфорту, але не тому, що ніневійці змогли уникнути покарання.

4:7-8.  Вранці ж наступного дня Бог «звелів (див. «наготував» у 2:1; 4:7-8) … черв'якові» знищити ту рослину, яка приносила пророкові радість. А тоді «послав посушний східній вітер», який так допік Йоні, що той аж «зомлів». Власної халупки пророка було замало для того, щоб захиститися від надзвичайно гарячого вітру зі сходу. У частині 1 Бог дивовижним чином втрутився у справи Йони, наславши бурю та наготувавши велику рибу. Тепер же Він втрутився через повільного хробака та пекучий вітер. І знову пророк почувався так погано – спершу через розкаяння ніневійців, а тепер через втрату тіні над головою, – що бажав «сам собі смерти» (див. 4:3).

б. Озвучене пояснення (4:9-11)

4:9.  Бог поставив Йоні те саме запитання, як і минулого разу: «Чи слушно ти розсердивсь …?» (див. вірш 4). Але тут Він додав слова «із-за тикви». Бог хотів, щоб Йона побачив контраст між тим, як Він пощадив Ніневію, і тим, як Він знищив тикву, – контраст між байдужістю Йони до духовного  благополуччя ніневійців та турботою про своє власне тілесне  благополуччя. І байдужість Йони (до ніневійців), і його турбота (про себе) були свідченням його егоїзму. Йона ж відповів, що його гнів на те, що тиква зав’яла, був слушним і що він настільки лютий, що готовий «умерти».

«Життя для Йони – це череда бентежних несподіванок та розчарувань. Він намагається втекти від Бога і потрапляє в пастку. Потім полишає всі надії, приймає неминучість своєї загибелі і отримує порятунок. Він скоряється, коли отримує другий шанс, і відчуває глибоке розчарування та подив, коли досягає успіху. Він вибухає. Його розчарування наростає» (Judson Mather, “The Comic Act of the Book of Jonah,” Soundings  65. Fall 1982, p. 283).

4:10-11.  Бог хотів, щоб Йона побачив, що він не має права гніватися із-за Ніневії чи «тикви», бо він не давав їм життя і не живив їх. І не мав він над ними верховенства. Він не контролював те, як рослина росте, чи як в’яне. Тиква була недовгочасною («за одну ніч виросла і за одну ніч пропала») і відносно неважливою. І все ж Йона горював за нею. Проте тоді як Йона жодним чином не долучився до зростання тикви, Бог ніневійців сам створив. Вподобання ж Йони були спотворені. Він більше турбувався про тикву, аніж про життя людей. Він більше турбувався про свій власний комфорт, аніж про духовну долю тисяч людей. І цим він дуже яскраво показав, яким був Ізраїль його часів.

Слова Бога, адресовані пророку, показують, що Йона не мав жодного права сердитися. Дональд Бейкер дещо перефразував відповідь Господа: «Давай проаналізуємо твій гнів, Йона … Він демонструє твою турботу про улюблену рослину – але що вона насправді для тебе значила? Твоя прив’язаність до неї не могла бути дуже глибокою, адже вона була тут лише один день, а вже наступного зникла. Твоя турбота продиктована егоїзмом, користолюбством, але не щирою любов’ю. Ти ніколи не мав відданості садівника. Якщо ти й справді почувається так, як кажеш, то як на твою думку почувався б садівник, який доглядав цю рослину, спостерігав за тим, як вона росте, лишень для того, щоб побачити, як вона в’яне і помирає? Ось як я почуваюся стосовно Ніневії, лиш ці почуття набагато сильніші. Усі ті люди, усі ті тварини – це Я їх створив. Я турбувався про них усі ці роки. Ніневія – це не завершені Мої старання, це – ввесь світ для Мене. Твоя біль – ніщо у порівнянні з Моєю, коли я міркую про її знищення» (“Jonah and the Worm,” His . October 1983, p. 12).

Тоді як Йона гадав, що Бог поступає безглуздо, змилосердившись над ассирійцями, Бог показав, що це міркування Йони безглузді.

На відміну від нічого не вартої тикви, значно більша Ніневія мала чимале значення для Бога. Тут мешкало «більше ста двадцяти тисяч душ». Слова «що не вміють розрізнити правиці від лівиці» можна розглядати як поведінку малих дітей. Адже саме так поводилися жителі Ніневії та її околиць, загальна кількість яких, як зазначають деякі тлумачі, складала близько 600000 душ. Інші тлумачі кажуть, що число 120000 – це кількість дорослого населення Ніневії, які вели себе по-дитячому нестримано і нерозумно, і таким чином демонстрували своє безбожне, бездуховне і аморальне становище. (У такому випадку загальна кількість населення складала, напевно, 300000 людей.) Таке число ніневійців, як 120000, відповідає переписам дорослого населення Німроду (Бут. 10:11-12; інша назва Калаг, що в околицях Ніневії). Один із записів свідчить, що Ашшур-назір-апал ІІ (883-859) запросив на святкування 69574 людини з Німроду (Leslie C. Allen, The Book of Joel, Obadiah, Jonah and Micah , p. 234, n. 27; Daniel David Luckenbill, The Annals Of Sennacherib . Chicago: University of Chicago Press, 1924, p. 116). А згідно зі свідченнями Дональда Дж. Вайзмана стіни Ніневії оточували територію вдвічі більшу за Калаг (“Jonah’s Nineveh,” Tyndale Bulletin  30.1979, p. 37).

Йона слугує яскравим прикладом трагічного становища ізраїльського народу. І Йона, і Ізраїль виявляли релігійний непослух та неприязнь. Яка ж велика трагедія, коли Божі люди більше турбуються про сотворений комфорт, аніж про те, якою є воля Бога щодо людей.

На відміну від них Богу не притаманний егоїзм. Він має право відчувати «жаль» ( хус , «щадити»; див. Йоіл. 2:17) до «великого міста», де мешкає багато людей, яким потрібна Його милість.

Дві книги Малих Пророків, які мають стосунок виключно до Ніневії – Йони та Наума, – завершуються запитанням (див. Наум. 3:19). Запитання у Йона 4:11 залишає читача з почуттям занепокоєння, адже здається, наче тут раптово опустили завісу. Немає ніякої відповіді Йони. Тож як правильно зрозуміти цю мовчазність? Найбільш вірогідно, що Йона не зміг би написати цю книгу, якби не засвоїв урок, який Бог ввесь час намагався йому дати. Вочевидь, Йона все ж збагнув свою помилку, а тоді написав цю історично-біографічну оповідь, щоб спонукати ізраїльтян забути про свій непослух і духовну безсердечність.

Як свідчить завершення книги, Йона був розгніваним, пригніченим, відчував сильний жар і зомлівав. А тоді Бог залишив пророка поміркувати над Його словами про відсутність у Йони милосердя та усю глибину милосердя Бога. Господь дав чітко зрозуміти: (а) Він милостивий до усіх народів: і до язичників, і до ізраїльтян; (б) Він – верховний; (в) Він карає за непослух; і (г) Він хоче, щоб Його власний народ дослухався Його, позбувся релігійного самообману та не обмежував Його вселенську любов і ласку.

БІБЛІОГРАФІЯ

Allen, Leslie C. The Books of Joel, Obadiah, Jonah and Micah . The New International Commentary on the Old Testament. Grand Rapids: Wm B. Eerdmans Publishing Co., 1976.

Banks, William L. Jonah, the Reluctant Prophet . Chicago: Moody Press, 1966.

Blair, J. Allen. Living Obediently: A Devotional Study of the Book of Jonah . Neptune, N.J.: Loizeaux Brothers, 1963.

Draper, James T., Jr. Jonah: Living in Rebellion . Wheaton, Ill.: Tyndale House Publishers, 1971.

Fausset, A.R. A Commentary: Critical, Experimental and Practical on the Old Testament . Vol. 4. Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans Publishing Co., 1945.

Feinberg, Charles L. The Minor Prophets . Chicago: Moody Press, 1976.

Gaebelein, Frank E. Four Minor Prophets: Obadiah, Jonah, Habakkuk, and Haggai . Chicago: Moody Press, 1977.

Keil, C.F. “Jonah.” In Commentary on the Old Testament in Ten Volumes . Vol. 10 Reprint (25 vols. in 10). Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans Publishing Co., 1982.

Kleinert, Paul. “The Book of Jonah.” In Commentary on the Holy Scriptures . Reprint (24 vols. in 12). Grand Rapids: Zondervan Publishing House, 1960.

Kohlenberger, John R. III. Jonah-Nahum . Everyman’s Bible Commentary. Chicago: Moody Press, 1984.

Laetsch, Theo. The Minor Prophets . St. Louis: Concordia Publishing House, 1956.

Pusey, E.B. The Minor Prophets: A Commentary . Vol. 1. Grand Rapids: Baker Book House, 1970.

Tatford, Frederick A. The Minor Prophets . Vol. 2. Reprint (3 vols.). Minneapolis: Klock &Klock Christian Publishers, 1982.